місцях затирались цем'янковим розчином з розрізкою на камені — квадри, чергування каменю і плінфи, а також широких смуг рожевого розчину в місцях втоплених рядів кладки надавали фасадам особливої мальовничості. Та будівничі Спаського собору не вдовольнилися лише мальовничістю кладки. Вони вкрили майже всі стіни, ніші та проміжки між вікнами чудовими орнаментами із цегли. Багаторазово повторюється зигзагоподібний орнамент — меандровий пояс. Цей орнаментальний мотив використовували в давньоруській архітектурі досить довго. Він є і в Софійському соборі в Києві (XI сторіччя), і в чернігівській П'ятницькій церкві (XII — поч. XIII сторіччя). Розкритий уверх простір центрального нефа, увінчаний всередині світловим барабаном і куполом, вражав пишністю і красою.) При ширині центрального нефа 7,5, довжині та висоті (від підлоги до зеніта купола) ЗО метрів психологічно створювалось відчуття руху — вглиб до вівтаря і вгору. Цей ефект підсилювався тим, що бокові нефи були затемненими і нижчими, оскільки в них були балкони, або хори, які були не лише над нартексом, а й доходили до останньої пари стовпів біля вівтаря. Стіни, арки та склепіння прикрашали чудові фрески, підлога в центральній частині з різьблених шиферних плит була прикрашена мозаїкою з різноколірної смальти, а підлога вівтаря виблискувала золотаво-зеленим килимом полив'яних керамічних плиток. Центральний неф прикрашали шиферні плити з різьбленим орнаментом. Вишуканість внутрішнього оздоблення, фрескові зображення, що мінялися м'якою гамою теплих тонів під сонячним промінням, яке лилося крізь своєрідні вітражі вузьких вікон, блиск смальтових мозаїк та полив'яних плит справляли надзвичайне враження. Емоційно-психологічний вплив інтер'єра собору на людину підсилювався завдяки прекрасній акустиці.

Вона досягалася шляхом застосування спеціальних пристроїв, так званих голосників, тобто керамічних глеків, амфор і корчаг, що закладалися під час будівництва в склепіння та стіни так, щоб голосники були відкриті до середини собору Теперішній вигляд Спаського собору зовні і всередині не дає повної уяви про стародавню його архітектуру та художнє оформлення. Стародавні фасади зараз сховані під тиньком та більш пізніми прибудовами і надбудовами. Лише окремі фрагменти початкової цегляної кладки можна побачити в зондажах. Справа в тому, що протягом більш тисячолітнього існування ця унікальна пам'ятка була неодноразово зруйнована, пограбована і спалена, а згодом перебудовувалася.

Після пожежі 1750 року вигляд собору зовсім змінився як зовні, так і всередині. Старовинна сходова вежа була надбудована, а на місці зруйнованої хрестильні побудували нову вежу. На місці старовинного західного притвору наприкінці XVIII сторіччя з'явився просторий тамбур, який було замінено у 1818 році тим, що існує і зараз. Тоді ж подібні тамбури з'явилися і біля північного та південного порталів, можливо, за проектом відомого чернігівського архітектора Антона Карташевського. Верхні частини стін, апсид, а також портали входів були перебудовані. Всі фасади наприкінці XVIII сторіччя були потиньковані і побілені, і таким чином зовні собор набув того вигляду, який ми бачимо зараз. До цього слід додати також зміну пропорцій у зв'язку з тим, що за дев'ять віків рівень грунту навколо собору піднявся майже на 1 метр. Це позначилося і на внутрішньому вигляді собору, інтер'єр якого став іншим. Біломармурові колони з чудовими різьбленими капітелями, які були пошкоджені пожежею 1750 року, наприкінці XVIII сторіччя обкладені цеглою і спочатку зроблені восьмигранними, а пізніше — круглими.

Після оздоблення їх штучним мармуром рожево-червоного тону вони набули теперішнього вигляду — їх товсті стовбури зорове стискують простір і роблять нижчим приміщення. Замість фресок по новому тиньку на початку XIX сторіччя з'явилися малювання масляними фарбами художника Юрінова, які проглядають і зараз під пізнішою побілкою. Лише в окремих місцях вдалося розкрити залишки первинних фресок. Інтер'єр собору прикрашає чудовий витвір майстрів Чернігівщини — різьблений дерев'яний іконостас, встановлений у 1795—98 рр. за проектом архітектора Івана Яснигіна, замість згорілого під час пожежі 1750 р. Спаський собор має не лише визначне архітектурно-художнє, а й велике історичне значення. Він був своєрідним громадсько-політичним центром міста. 28 січня 1654 року Спаський собор став свідком клятви чернігівців на вічну дружбу з російським народом. У 1814 році в соборі за наказом Кутузова були встановлені прапори чернігівських полків, які брали участь у вигнанні наполеонівських загарбників з нашої землі, а у 1856 році — прапори Чернігівського полку — учасника Кримської війни 1853—1856 рр.

З 1967 року Спаський собор — головний об'єкт Чернігівського державного архітектурно-історичного заповідника. Завдяки архітектурно-археологічним дослідженням останніх років розкриваються все нові таємниці пам'ятки, створеної в той час, коли закладалися підвалини культури трьох братніх народів — України, Росії та Білорусії.

Антонієві печери

Чернігівщина - земля плодовита на штучні печери. Вони зустрічаються і в Чернігіві, та в селах. Саме тут було розповсюджене пустельництво, люди видалялися, будували печери, вели аскетне життя. Це відбувалося навіть до 50 рр. минулого століття.

Чернігівські печери - це рукотворні печери. Засновником печеробудівництва як уникнення від мирського життя став Преподобний Антоній, який є засновником Києво-Печерської Лаври. До нього я обов’язково повернуся - бо ця особистість достойна окремої сторінки.

Так склалося що після перебування на Афоні(Греція), та після заснування Києво-Печерської Лаври, Антоній повернувся в Чернігів. Там він і заснував Богородічний монастир. Як написано в Іпатіївському літопису:"И пріслав Стьслав нощью поя Антония к Чернігову. Антоній же прішед к Чернігову і взлюби Болдіну гору і іскопав пешеру, і ту всєліся, и єсть монастирь святое Богородіци на Болдіних горах і до сіх дні". Болдіни гори і дійсно більш за все підходили до печерного складу монастиря. Також відомо було що тут в давнину були поганські капища, недалеко був і поганський курганний могильник. Монастир було створено за прикладом скельних православних монастирів (чит. про Бахчисарай). Він був немов як печерне місто і складався з багатьох підземних споруд. На цій території, стверджують археологи, було не менш ніж 7 (а навіть і набагато більше) підземеллях. Монастир мав як підземні приміщення (келії для монахів, печерні некрополі, також і костніци-кімітірії, підземні храми), так і наземні (трапезна, келії, амбар, церкви - до нашого часу збереглася тільки Іліїнська). Після монголо-татарської навали (печери служили сховищем для людей), в 13-14 ст. в печерах ще було життя. Але служило більш як сховищем. Тому підтвердження дають археологічні дослідження. Саме в цей час про підтримку рукотворних печер не дбали і траплялися обвали. Тут було знайдено кістки хлопчика, який загинув від голоду або від нестачі кисню.

Новоантонієві печери це комплекс, який складався з декількох підземних храмів та галерей з поховальними нішами в мурах. Він поєднується з Іліїнським храмом та Антонієвими печерами критою галереєю.

Новоантонієві мали довжину в 200 м, зараз після обвалів вони складаються з трьох різних підземель, довжина самого більшого 50 м.

Зараз ті печери в які я (і сподіваюсь і ви) потрапила зовсім відрізняються від тих, які були ще двісті років тому. Справа в тому що все що ми бачимо було перереконструйовано, для того, щоб відвідувачі могли не блукаючи відвідати святі місця. Реконструкція тривала досить довго, в результаті якої було знищено давні підземелля монахів, але було складено підземний храмовий комплекс огорнутий в цеглу. Зараз печерний комплекс складає довжину в 350 метрів, складається з двох ярусів, які об’єднуються в церкві Феодосія Тотемського.

Церква Антонія Печерського це напівземна будівля, і має розміри 11,7 х4 м. Храм Феодосія Тотемського має висоту в 8м 40см. По сходах можна потрапити в маленьку капличку. Тут знаходяться кістки вбитих монголо-татарами монахів. Доречи, цікавий факт. Археологічно доведено що на території монастиря не було масового знищення людей, також відомо що татаро-монголи часів Чінгіз-хана та Батия доволі лояльно відносилися до монахів. Якщо загадати про стародавні обряди поховання монахів то цілком ймовірно, що версія про вбитих монахів неправдива.

Ось як раніше це було, а зараз ще існує в Афонському Пантелєймоновському монастирі: померлого монаха закопують у землю без труни, потім через три роки виймають, кістки та череп промивалися (виварювалися) і перекладалися в спеціальні приміщення. Біль того в грецькому монастирі існує ціла бібліотека черепів. Бо черепи підписувалися і складали на полички.

Технологічна карта екскурсії

Маршрут

Зупинка

Об`єкти показу

Час, хв.

Підтема та її основний вид

Організаційні вказівки

Методичні вказівки

Місце зустрічі з групою

Зустріч на Красній площі

10-15

Вступ (тема екскурсії, основні історичні аспекти виникнення та розвитку міста)

Перед посадкою в автобус перевірити кількість екскурсантів

Троїцько-Ілльїнський монастир

25

Характеристика заснування та розвитку діяльності монастиря

Викладати тему в ході переміщення по території монастиря

Опис, вказівні жести, коментуванння

П`ятницька церква

25

Історія заснування, розвиток до нашого часу

Розповідати по ходу руху до церкви

Катеринінська церква

20

Розповідь про стиль архітектурної пам`ятки

Викладати тему при входженні в церкву

Опис, коментування

Боросоглібський собор

20

Характеристика заснування, розвитку та діяльності собору

Викладати тему при входженні в собор

Опис, коментування

Успенський собор

20

Історія утворення собору

Викладати тему при входженні в собор

Опис, коментування

Спаський собор

15

Історія утворення собору

Викладати тему при входженні в собор

Опис, коментування

Антонієві печери

45

Істричні аспекти створення печер, засновник, стан на сьогодення

Викладати тему при входженні в печери

Опис, коментування, істричні факти

ЛІТЕРАТУРА

1. Айналов Д. Архитектура Черниговских церквей. - К., 1990.

2. Баран-Бутович А. Чернігів як об'єкт історико-краезнавчих екскурсій. Чернігів, 1931.

3. Богусевич В.А., Холостенко Н.В. Черниговские каменные дворцы XI—XII вв., вып. I. Киев, Изд-во АН УССР, 1952.

4. Горностаев Ф. Об архитектуре древних храмов Чернигова. - M., 1970.

5. Игнаткин И.А. Чернигов. М.: Госстройиздат, 1955.

6. Карна біда А.А.Чернігів. істрико-архітектурний нарис. – К., 1969.

7. Мацола В.І. Рекреаційно–туристичний комплекс України. – Львів, 1997. – 259 c.

8. Рудаков В.Е. Четырнадцатый археологический съезд и тысячелетие города Чернигова. СПб. 1908.

9. Рыбаков Б.А. Стольный город Чернигов и удельный город Вщиж. - М., Госстройиздат, 1953.

10. Ярыгин А.К. Изыскания о древнем расположении г. Чернигова. ТАС XIV, т. III., 1905.

29-04-2015, 02:33