Жителі Соболівки саботували всі заходи німецьких окупантів, що вступили сюди навесні 1918 року за згодою з Центральною радою. Поміщицьке майно і землю не повернули. Всіляко перешкоджали вивезенню до Німеччини хліба, худоби майна.[19]
Хоч австро-німецька окупація зазнала краху, в селі встановилася влада Директорії. Петлюрівці в кінці травня 1919 року навіть оголосили мобілізацію. В кінці серпня 1919 року до неї вдерлися денікінці. Вони вчинили розправу над радянськими активістами. Схопили і після катування повісили одного з борців за новий лад К. Нестерука. На допомогу односельцям з Тульчина прийшов загін, очолюваний членом Соболівського ревкому Д.Я. Бабуром, і денікінці змушені були тікати. Однак загонові Бабура довелося вести запеклу боротьбу з бандою Волинця. Намагаючись вибити сміливців із станції Дукля, бандити направили туди бронепоїзд. Проте соболівці розібрали колію, і він зійшов з рейок. Не допоміг бандитам і бронепоїзд, висланий з Гайсина. Йому перетнула шлях озброєна група, якою командував І. Корнійчук. Однак бандитам вдалося заманити в пастку обох командирів і по - звірячому знищити їх. Загін продовжував діяти до приходу частин Червоної армії в кінці січня 1920 року.
19 червня відновлює свою владу в Соболівці військревком на чолі з К. Майком. На той час Соболівка залишається центром волості. Жити було дуже важко. Не вистачало найнеобхіднішого - палива, гасу, сірників, одягу, господарство було занедбаним, цукровий завод – зруйнованим. До того ж у наколишніх лісах бродили зграї бандитів. Восени 1920 року поблизу Соболівки вони по-звірячому вбили командира 14-ї окремої роти зв'язку штабу 14-ї армії Куренкова та ще трьох командирів.
Після демобілізації в Соболівці залишилася на постійне проживання група бійців латинської дивізії. В 1922 році при цукровому заводі створено партійний осередок.
7 березня 1923 року Соболівську волость реорганізовано в район. До 1924 рок) в Соболівці вже діяли чотири трудові школи (одна з них була семирічною), клуб, хата-читальня, самодіяльний театр при цукровому заводі.
9 лютого 1924 року на цукровому заводі відбулися збори. Робітники відгукнулися на заклик партії допомогти селянам будувати нове життя. Завершувався відбудовчий період. У 1925 році виробничий сезон тривав 105 днів. Було перероблено 547961 центнер сировини. Робітники та технічний персонал підприємства довели, що вони спроможні працювати і без іноземних спеціалістів.
У жовтні 1926 року була організована перша сільськогосподарська виставка. На ній представлялось 50 експонатів сільськогосподарського реманенту. Навіть трактор « Фордзон». Селяни привели коней, корів, волів із своїх господарств. Демонстрував свої досягнення і радгосп цукрового заводу. Дехто навіть не вірив, що то місцеві експонати. За три дні виставку відвідали тисячі соболівчан мешканців навколишніх сіл. Особливе враження на присутніх справило вручення премій - борін, залізних плугів, пропашників.[20]
Несподівано виставка вийшла цікавою. Користь від неї можна буде урахувати хіба на рік. Три тисячі відвідувачів чогось таки на ній навчилися. Агрономи відвідували села, виступали на сходах, засіданнях сільрад, кооперативах. Велику агітаційну роботу за виставку серед селянства провела також Соболівська райтрудшкола через своїх учнів. І хоч запізнилися з виставкою на кілька тижнів, але наслідки підготовчої роботи не погані. 14-жовтня день ярмарку. Море людей з ярмаркової площі тягнеться до сельбуду подивитися на виставку. Все подвір'я заставлене сільськогосподарськими машинами, кіньми, рогатою худобою, живими природніми зразками лісного господарства. По легкому підрахунку, тут є понад 50 експонатів реманенту, 20-25 штук коней, 30-40 волів, бугаїв та корів. Починаючи від дерев'ного плуга-включно до молотарки й трактора «Фордзона». Інвентар переважно сельгоспів, цукроварні та місцевих ТВД і сільськогосподарської кооперації. Коні і скот переважно селянські. Увагу звертає винахід селян с.Завдівки- бурякокопалка та винаходи агромеханіка Соболівської цукроварні гром. Балицького-ручний удосконалений полільник та удосконалений двохлемешовий легкий плужок. Із худоби-це бугай німецької породи гр. с. Соболівка Васильця та корова гр. с. Соболівки- Калайди.Дуже доброї гарної породи були коні, приведені гр. с. Петрашівки Снігуром, та чистої породи лошачки гр.с. Соболівки-Тарахітлієм. На плацу тут же разом місцеве лісництво збудувало зразковий лісовий питомник.[21]
Всередині сельбуду, у великій театральній залі, розташувалася решта експонатів по відділах: зернові культури, огородництво, садівництво, відділ інтенсивних культур, бжільництва, буряківіництва та цукроварства, охоти (мисливства), хлібних шкідників,лісного господарства та кустарництва. Чого тільки тут немає? Продукція селоянських полів, городів, садків- від самої звичайної дрібниці до високосортних культур. Різні сорти бараболі, кукурудзи, цибулі, огірків, кабаків, моркви, груш, яблук. Дуже цінні екземпляри пшениці, вівса, суданки, сої із селянських господарств.
Особливу увагу притягує буряк та капуста, вирощені і доставлені на виставку п'ятнадцятилітнім учнем місцевої райтрудшколи Войтком В. та пшениця «Гонконкур» селянина с. Глубочка Терепи Пуда (210 пуд. на десятину). Особливо яскраво кидаються у вічі багаті і різноманітні експонати хлібних культур радгоспів Соболівської цукроварні та діяграми про техніку переробки буряка на цукор.[22]
В кустарному відділі найбільшу увагу притягують «маленька діжа» та двоповерховий дімок, роботи кустаря Батмана. На стінах - сотні картин, діаграм із галузі сільськогосподарського району, округи, УРСР, СРСР. Селяни ходять і ахають від здивування. Чути балачки: «Мабуть це все з Харкова понавозили». Мацають руками, читають написи, розпитують, балакають із самими хазяями експонатів і дух невір'я щезає. З півдня весь ярмарок рушив на виставку. Ще дужче схвилювала селян роздача премій за експонати, що видавалися тут же на виставці в урочистій обстановці. З початку, в перший день, було роздано премії за коні та рогату худобу, всього десять премій; потім за машини та решту експонатів 20 премій і на останку премії по конкурсу молочності – 7 премій. Це була найкраща агітація і пропаганда за виставку на майбутнє. Найкращі премії, як борони, двухлемешний плуг, пропашники, полільники видано селянам сіл Глубочка, Петрашівки та Побірки за гарні коні, худобу, сортові культури та взагалі культурне господарювання. Зокрема слід відмітити с. Глубочок. Недарма голова правління Глубочанського кооперативу, добрий хазяїн та громадський діяч тов. Медведів, нагороджений виставкомом званням революціонера землі. Всього виставкомом роздано грошових премій пшеницею й знаряддям на 300 крб. Та 28 похвальних листів. Виставка тривала три дні. Відвідало виставку понад 3000 осіб, з них селян 2000....» Перші успіхи сільськогосподарських колективів сусідніх сіл показали перевагу колективної праці. У 1928 році організовується товариство по спільному обробітку землі (ТСОЗ) під назвою «Нове життя». Згодом ще три - імені Леніна, «Серп і молот», «Золотий колос». А весною 1929 року створили першу комуну. Містилась вона в приміщенні, потім була середня школа №1. В комуні об'єдналися 25 найбідніших селянських господарств під керівництвом Сидора Петровича Гулька.
У Соболівці, на той час, мешкало 1200 євреїв. Вони також створили свій колгосп «Червона зірка»(між собою його називали Наумен). Землі цього господарства були під Антонівкою. Вирощували переважно городину.
Нелегко давались перші кроки колективного господарюваня. Сіяли і збирали врожай вручну.Однак соболівські артілі на той час добивалися високої врожайності зернових - по 13 центнерів з гектара. Зміцнювалися бідняцькі й середняцькі господарства. Порівняно з дореволюційним часом на 19 відсотків зросло поголів’я коней, 17 - волів, вдвоє - свиней. Розширилися посівні площі.
На 1929 рік у селі було вісім ТСО-зів зокрема, «Добробут», «Зоря», «Цвіт», «Радянський селянин». Їм було надано понад 2100 карбованців державного кредиту. На ці гроші члени «Добробуту», «Зорі», наприклад, закупили сільськогосподарський реманент, інші – худобу, насіння, саджанці плодових дерев.
А в 1929 році комуни й ТСОЗи перетворилися на артілі. У 1930 році в Соболівці було 4 сільськогосподарські артілі. «Більшовик», «Червоний плугатар», «Золотий колос» і «Червоний хлібороб». («Червоний плугатар» пізніше перейменували в колгосп імені комінтекну, а «Золотий колос» - в колгосп імені другої п ятирічки, пізніше в колгосп імені Мічуріна.) У 1930 році розформовано Соболівський район. Соболівка ввійшла до складу Теплицького району.[23]
Значно краще в колгоспах пішли справи після створення у 1932 році Соболівської МТС, яка спочатку мала два трактори марки «Фордзон». У серпні надійшло ще 15 тракторів. До кожного з них були трикорпусні сівалки. Незабаром одержали 10 вантажних автомашин. А на початку 1933 року МТС мала 23 трактори, 23 тракторних плуги, 24 молотарки, 20 нафтових двигунів. На механізаторів пішло вчитися багато юнаків і дівчат. Першими освоїли трактор Петро Митрофанович Ткачук, Василь Петрович Савчук та Ганна Поляк.
В цей час і почала виходити багатотиражна газета.
При цукровому заводі з 1933 року почала діяти фабричнозаводська школа. Відкрили й загальноосвітню семирічну та середню школи. Для середньої школи зокрема у 1938 році побудовано двоповерхове приміщення з великими світлим класами і кабінетами.
Ніхто не міг передбачити страшного передгроззя політичних репресій та голоду.
Нечувана до цього засуха 1932 року породила голод. Хоч як не голодували, кожен жив надією вижити, тому припасали на весну збіжжя, щоб засіяти ним ниву, насіння городини. Незважаючи на недорід, була доведена цифра здачі зерна. На місцях все робили для того, щоб виконати доведений план. По хатах ходила комісія з 5-6 чоловік із залізними палицями, якими шукали закопану пашню. Входили до складу комісії переважно нелюди, які були байдужі до чужого горя. [24]
Як згадує Іван Карпович Фурдик: «...У нашого сусіда на городі знайшли мішок закопаної у ямі пшениці. Як не благали батьки багатодітної сім ї змилуватись над ними, залишити зерно, забрали все. Згодом помер батько, потім мати, діти...
Коли я робив уроки, відкрились хатні двері. Ледь переставляючи опухлі ноги, зайшла дядина Саша. Вона була найкращою дівчиною в селі. Кілька років тому назад вийшла заміж за мого дядька.Ще донедавна молода, гарна, змінилась до невпізнання. Вся опухла, шкіра лопала, текла сукровиця.
Голодувала й наша родина. Рятували від смерті руки батька - висококласного майстра. Мама на базарі продавала зроблене ним і купувала тільки для нього, годувальника, хліб, хоч батько й ділився ним зі мною та сестричкою.
Пам’ятаю такий випадок. Біля порога стояли у казані помиї. До хати поволі увійшла дівчинка, побачила їх, мовчки кинулась до казана, почала рученятами виловлювати залишки лушпиння від картоплі.»[25]
Як кажуть, на вагу золота був і розсіл із кваснини. Просили один у одного, щоб полити лободу, яку їли.
Взимку навіть перекопували городи, щоб знайти десяток - два мерзлої гнилої картоплі. Терли її, робили, додавши листя лободи, липи, млинці.
Трупи померлих, тих, хто ще просив їсти, лежали попідтинню. Деякі хати були, мов склепи: вимирали сім'ями. Їздила підвода, збирала їх. Хоч хоронили без труни, але по одному, не в спільній ямі. Було і так: помер чоловік, викопали яму, прийшли хоронити, а в ній вже лежить покійник. Підкопували збоку і хоронили разом.
Пам'ятаю, розповідали, як на очах 12-літнього сина, батько вбив 9-річну доньку зварив і з'їв, що вбили жінку, зварили і продавали на базарі кусками.
Вимерла й сусідська сім'я Корінчуків. Залишився один син Архип. Але потім його вбили на війні.
Була в селі жінка - Ганка. Вона закликала дітей, різала їх і їла. В димоході її хати знайшли закопчені рештки людей. Приміщення, де тепер знаходиться сільська рада, було тюрмою. Спочатку жінку там закрили, а потім повезли в Теплик. Більше в село вона не повернулась.»
Перший секретар РК Н.М. Никоненко у своїй доповідній записці під грифом «Совершенно секретно» повідомляв Вінницький обком партії про голод у район Копію цієї доповіді було надіслано і в ЦК партії:
Люди їли листя береста, заправляючи мелясою.
У 1933 році в селі відкрили торгсин. За золото, дорогоцінне каміння, антикварні речі можна було купити все.
Весною 1933 року у хаті розкуркуленого Петра Бабура відкрили своєрідну їдальню. Там варили баланду. У кип'ячену воду засипали трохи борошна, розмішували. Хто працював у полі, давали миску цього варива. Організували й ясла. Дітям варили чай із трав, підсолоджували мелясою - це було велике підкріплення для виснаженого голодом дитячого організму.[26]
Скільки в селі померло людей - важко сказати. Ніхто не вів такого обліку. Але голод викосив багато соболівчан, вимирали сім'ями, родинами. Не встигли відійти від одного лиха, як насунулось інше - репресії. Тільки за осінь 1937 і весну 1938 років було репресовано 52 робітників та інженерно-технічних працівників лише Соболівського цукрозаводу. Переважно керівний склад підприємства.
Всі вони посмертно реабілітовані:
Александровський К.В. головний інженер;
Петрик головний механік;
Дмитренко головний технолог;
Галич О. старший агроном;
Бзовський А.Е. змінний інженер;
Турич змінний інженер;
Ненадкевич П.М. секретар;
Звольський П.А. робітник;
Звольський Г.Д. котельщик;
Звольський М.А. слюсар;
Руппельт А.Р. експедитор;
Руппельт К.Р. бухгалтер;
Колісник І.Г. слюсар;
Герасинський Ф.К. бухгалтер;
Майданевич А. коваль;
Стопкевич П.А. завгосп;
ЧервонийО.П. зав.маг;
Кирилюк В. кочегар;
Гончарук муляр;
Воліневич І.М. кочегар;
Буркацька М. акушерка;
Гуменюк М. телефоністка;
Шереметьєв Л. К. нач. охорони;
Соболевский М.С. агроном;
Лебідь В.І. голова профкому;
Бжевський С.К. жестяник;
Квасницький Д жестяник;
Колісник Г.Г. слюсар;
Головко І.С. слюсар;
Стружик І. П. апаратник;
Стружик Т.П. паратник;
Сенкевич В.М. випарник;
Сидоренко 3. слюсар;
Жлобницький охоронник;
Кульчицький К. керуючий радгоспом;
Запалов І.Й. керуючий радгоспом;
Андрушкевич М.В. бухгалтер;
Костко Ф. А. токар;
Звольський К.А. котельник;
Бойко касир;
Плонський Т. зав. цукроскладом;
Шкіндер слюсар;
Наумняк вагар;
Майко С.П. електрик;
Поліщук П. машиніст;
Буткевич М. слюсар;
Капустянський С.Я. слюсар.
Про те, що вони загинули безневинно, свідчить, зокрема, довідка заступника голови судової колегії по кримінальних справах Верховного Суду УРСР Т. Євсеєнка, надіслана вдові репресованого агронома М.С. Соболєвського справка.
Життя ж безневинних людей згоріло в одночасі, немов свічі, задуті одним жорстоким подихом...
Соболівка була великим населеним пунктом. До реорганізації району, у Соболівський район входило 12 сільрад. Нараховувалось 31165 чоловік населення. В тому числі: 29231 - украінців, 1434 – євреїв, 248 - поляків, 121 - росіянин, 121 - інших національностей.
Було 2 амбулаторії, 2 лікарні на 15 ліжок, в яких працювало 3 лікарі, зубний лікар, 2 фельдшери, а також 3 аптеки.[27]
101 робітник працював на Соболівському цукровому заводі, діяло 2 радіоприймальних радіостанції, 1 поштово-телеграфна лінія. Пошту розносило 3 листоноші. В ощадній касі нараховувалось 73 вкладники. Сума вкладів - 3571 карбованців.
У 12 трудшколах (І-ІV) викладало 24 вчителі, навчаючи 1048 учныв. У 1 семилітній трудшколі з 447 учнями - 12 вчителів. Діяло 7 книгозбірень, в яких налічувалос 7264 книги, 6 хат-читалень, 1 клуб, 6 сельбудинків, 2 театри, 17 лікнепів, де навчалось 611 жителів сіл.
1938 рік. У Вінниці з'являються в грушевому саду 39 могил - жертв НКВС, 42 могили на православному цвинтарі, в парку культури і відпочинку ім. Горького, де 14 могил закатованих НКВС знаходяться в кількох метрах від різних атракціонів, як кімната сміху, дитячі гойдалки. До більшого цинізму важко додуматись.
З розкритих 95 могил відкопано 9439 тіл, переважно 30 - 40 років. При вивченні перших 500 імен із списку ідентифікованих вдалося встановити, що 212 з них були селяни, 82 - робітники, 51 - службовець, 26 - фахівців, 16 - військових, 4 - священики. Невідомий фах 109 осіб.
Цікаво, що серед майже 700 ідентифікованих є 4 із села Соболівка. Поліщук Петро, українець, слюсар, заарештований 2 січня 1938 р. Донька впізнала його ковдру.
Буркацька Марія Вікторівна, українка, акушер, 42 роки. Заарештована 20 вересня 1937 року, її подруга Євгена Гараш упізнала тіло й одяг.
Борачук Аксеній Трохимович, українець, 63 роки, священик. Заарештований 17 липня 1937 року. Донька Віра впізнала його кожух.
Гараш Франц Карлович, поляк, 38 років, рахівник.Зарештований 17 серпня 1937 року. Дружина впізнала його блузку.
1941 рік. Велика Вітчизняна війна. На фронт пішли понад 600 соболівчан. Ті, що залишилися в селі, працювали на будівництві оборонних споруд, готувалися до евакуації. 5 липня 1941 року було вивезено половину тракторного парку МТС, частину колгоспного майна. 28 липня до Соболівки вдерлися німецькі загарбники. Настали чорні дні окупаційного режиму, сповнені жаху і звірств фашистських бандитів. Вже на другий день комендантом Соболівки і навколишніх сіл призначено Баркова. Заборонено було збиратись більше трьох осіб, а влітку після 9-ти вечора - виходити з дому. Для того, щоб піти в інше село, потрібна була перепустка від коменданта.[28]
Один з найбільших злочинів - розстріл 382 євреїв-соболівчан,в лісі Ближній Довжок 27 травня 1942 року (90 - чоловіків, 150 - жінок, 142 - дитини.). Очевидці трагедії розповідають про побачену трагедію геноциду. Зі спогадів Кіржі Домки, жительки с. Соболівка: «...В той час, я була ще дитиною. Ми пасли корови і побачили колону, що йшла від села по теплицькій дорозі. Біля переїзду повернули до лісу. Враз почалися крики жінок, плач дітей. Всі зрозуміли, що ведуть їх на розстріл тому, що перед цим була викопана велика яма в лісі. Побачену трагедію не можна передати словами. Дітей підкидали на штик-ножах і майже заживо кидали до ями. Те ж саме було і з дорослими: в яму падали вбиті, поранені - нікому не було порятунку, ніхто не врятувався...[29]
Ще тиждень після того чувся стогін з тієї ями. Земля піднімалась від ще живи: тіл. Охорона нікого не підпускала до ями, стерегли її весь час. А потім все затихло... Тільки дерева посхилялися в глибокій зажурі та пташки своїм співом сповіщали про прихід нового дня...»
В селі закрили школи, магазини, клуби, знищили бібліотеки. Вільних колгоспників кати намагалися
29-04-2015, 02:02