- Не турбуйся, йди до класу, а я це віддам це кому треба.
З теплотою в серці все життя потім Євгенія Давидівна згадувала цю людину. [43]
По закінченню педкурсів Євгенія стала вчителькою 3 класу в Орлівській школі. О, з яким трепетом вона ішла на перший урок. Її мрія здійснилась – вона має можливість вчити дітей. Від цього часу і до 1979 року, коли вийшла на пенсію, не полишало її почуття любові до своєї професії та відданості дітям.
З 1935 – вона вчителька Петрашівської середньої школи. В 1936 вийшла заміж. Подружжя жило щасливо в оточенні дружних братів і сестер Тондіїв. Любов до пісні передалася всім дітям. Всі вони були педагогами, а до того ще й керівниками хорових колективів.
В 1936 році Євгенія Давидівна, маючи прекрасний голос, їде на прослуховування до академічної капели „Думка”. В конкурсі брало участь понад 600 учасників, але вибрали тільки 40. Серед щасливчиків була і вона. Радості не було меж! Вирішили разом з чоловіком переїхати до Києва, але в „Думці” вона пробула лише два місяці. Тяжка хвороба чоловіка повернула дівчину до Петрашівки, де вона знову вчителює. Навчаючи дітей в молодших класах, вона і сама навчалася. Так закінчила 10 клас, отримала середню освіту.[44]
Згодом народився первісток – синочок Леонід, ще пізніше – донечка Галинка. Але незабаром похоронила чоловіка. Тяжко було: на руках двоє малих дітей.
У війну тяжко працювала на полі, поховала батьків, братів, ставила на ноги дітей, засіваючи їхні душі чистими зернами віри і надії.
В 1951 одружується вдруге. Він був також вдівцем, мав двох синів, для яких Євгенія Давидівна стала мамою. В 1952 народилася спільна дочка Лариса. Так Євгенія Давидівна стала матір’ю 5-х дітей.
З 1958 року перевели її працювати в Соболівську середню школу №2, де чоловік, Захарій Йосипович Продан, був директором.
Важким було життя. Вищу освіту змогла здобути лише в 1960 році, закінчивши заочно Уманський педагогічний інститут. Клеймо попівської дочки переслідувало її потягом всього життя.
На старість залишилась одинокою: помер чоловік, син Віталій та донька Галина, інших дітей розкидало по світі. Та все ж не полишає Євгенію Давидівну життєвий оптимізм, завжди рада була бачити у своїй хаті гостей. З теплотою згадувала педагогічний колектив Соболівської школи на чолі з директором Юрієм Федоровичем Головкіним, який не забував про неї і постійно запрошував на всі урочистості, що відбувались у школі.
Казала, що такі зустрічі давали їй наснагу до життя, спогади про яке так і називаємо – „ Моє життя”
Брати та сестра Євгенії Давидівни були талановитими. Старший, Андрій, був високо інтелігентною людиною. Він свого часу закінчив Кам”янець-Подільський університет, у якому був диригентом, керівником студентського хору. Особисто знайомий з Миколою Дмитровичем Леонтовичем. Він, як і Леонтович, працював у жанрі обробки народної пісні для хору.
Брат Дмитро також вчителював і був керівником хору.
Брат Микола проживав з родиною в селі Удич, був учителем, керівником хору, прекрасним поетом та художником.
Особливе ставлення в Євгенії Давидівни було до пісні. Це була і її розрада, і її порада, яка давала наснаги, сили для життя. Керувала хорами:
- з 1952 – в Петрашівській середній школі,
- з 1959 – учнівським та вчительським в Соболівській школі №2,
- сільським колгоспним хором (Соболівка).
Лебединою піснею Євгенії Давидівни було створення жіночого вокального ансамблю „Українка”.
Вірна цьому святому куточку,
Де сади – не сади, -вишняки.
Мережкову вкраїнську сорочку
Одягнула в далекі світи.
Ці жінки, палко закохані в пісню, маючи прекрасні голоси, радували своєю майстерністю не тільки жителів Соболівки, але й навколишніх сіл, сусідніх районів. Були дипломантами І Всесоюзного огляду творчості, двічі були учасниками республіканської радіопередачі „Золоті ключі”, виступали на обласній та районній сценах. Жодного свята не проходило без них. Їх любили люди, кохались в їх піснях.
Євгенія Давидівна Тондій збирала думи, приказки, прислів’я, пісні, загадки аби зберегти світлі образи минулого, відкрити нащадкам духовний світ пращурів, які завжди прагнули волі, щастя і краси. Особливо близькими були їй ліричні пісні, наповнені щирими почуттями.[45]
Класична поезія народного життя, вірувань, обрядів, присвячених кожній порі року завжди нагадували Євгенії Давидівні дитинство. Багато обрядових пісень, записаних від неї, зараз є в репертуарі зразкового дитячого фольклорного гурту с.Соболівки „Цвіт папороті”.
Саме від Євгенії Давидівни ми вперше дізналися про звичай на Маковія святити криниці. Наші прадіди вірили в чудодійну силу води і в те, що вона очищує і зцілює людей.. Криниці прикрашали чорнобривцями, люби стком, васильками і водили навколо них хороводи, співаючи пісень.
Померла Євгенія Давидівна Тондій 20липня 2003р.
Похована у рідному селі Соболівці.
Я пишаюся тим, що у моєму рідному селі народилися та зростали такі відомі особистості, які зробили великий внесок в розвиток культури села Соболівки, зокрема, скарбницею мудрості і життя для Соболівки є її працьовиті, талановиті люди: науковець Гітіс С.С., вчителька Тондій Є.Б., а справжнім скарбом світової літератури є наша землячка Г. М. Журба та невтомний ентузіаст - краєзнавець Іван Карпович Фурдик, який вже багато років збирає історичні матеріали про минуле свого рідного села.
Висновки
Соболівка... Мила моя, Соболівка...
Тут все говорить,все співає і грає, сміється і плаче... Високо в небо злітає те невидиме сяйво, що єднає душі односельчан з їх корінням, предками, заплітається в вербові лози і летить,летить через віки до скарбниці мудрості і пам`яті народної.
В курсовій роботі було поетапно досліджено політичне, економічне, соціальне становище села від заснування до кінця радянського періоду, а також описано життєвий шлях відомих вихідців із села.
Звертаємось до сивої давнини. До цих пір жителі Соболівки знаходять кремінні знаряддя камяного віку, а це значить, що більше двох мільйонів років тому люди заселяли нашу місцевість ще в часи палеоліту. Знайдені знаряддя праці зберігаються в місцевому музеї історії нашого села. Між іншим у приміщенні ЗОШ №1 І-ІІІ ступенів розташований музей бойової слави, в якому знаходяться експонати часів Великої Вітчизняної війни та війни в Авганістані.
Скарбницею мудрості і життя для Соболівки є її працьовиті, талановиті люди. Справжнім скарбом світової літератури є наша землячка Г. М. Журба. Народилася Галина Маврикіївна Журба (дівоче прізвище- Домбровська), в далекому 1888 році, на хуторі Олександрія, полька за походженням, яка захопилася українознавством. В Соболівці, майбутня письменниця одержала домашню освіту, звідси пролягла її дорога в літеретуру. Батько її був управителем панського маєтку і родина її була заможною. Але це не було на заваді спілкуватись дівчинці з бідними сім'ями, пізнавати їхнє життя. Оточення впливало на виховання Галини Журби. Глибока обізнаність з тодішнім життям соболівчан проявляється в тому, що її творчість розпочинається саме з сільської тематики. її знаменита автобіографічна розповідь « Далекий світ» знайомить нас з хутором Олександрія поблизу Соболівки:: «...Наш дім стояв на узліссі. Ліс обгортав його з усіх боків, застіняв перед світом.
Поземний, гонтою критий, з широким ґанком на чотирьох кольонах, дім мав простодушно-непретенсійний вигляд. Подвійно широкими вікнами замріяно дивився на травник та браму і далі, геть, в димну далечінь, де на овиді синіла Зятьківецька дубина. Довкола шумів ліс тихим, рівномірним шумом; інколи дужче, коли розповідав епос давноминулих днів; часом тихіше, впадаючи в ліричний романтизм доби, що саме кінчалось...» Велика літеретурна спадщина поетеси, нашої землячки – Галини Журби повернулася на рідну подільську землю через 100 років від дня її народження.
Невтомний ентузіаст - краєзнавець Іван Карпович Фурдик, який вже багато років збирає Історичні матеріали про минуле свого рідного села. Частину з них він використав при написанні історичного нарису «Соболівка», надрукованого в 26 - томному науковому виданні, яке видавалося Головною редакцією Української Радянської Енциклопедії. Один із томів «Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область» вийшов з друк у 1912 році, в якому і надруковано історичний нарис «Соболівка». З того часу зібрано багато нових цікавих історичних матеріалів із друкованих джерел, архівів про Соболівку, які І. К. Фурдик пропонує редакції публікувати на сторінках районної газети «Вісті Тепличчини».
Соболівська земля подарувала світові не один десяток видатних людей, які стали на найвищий ступінь визнання. Серед них Герої Соціалістичної Праці: колишній директор цукрокомбінату М.П. Черкасова,свинарка М.П. Бабенко: професор, доктор фізико-математичних наук Г.Є. Грабчак: генерал-майор О.С. Венгер: поетеса Тетяна Яковенко та багато інших.
Я дуже пишаюся тим, що народився в такому мальовничому куточку нашої рідної країни, як село Соболівка. Але прикро констатувати той факт, що через 132 роки завод припинив своє існування. Пусткою віє з території комбінату. Більше 450 робітників та технічних працівників залишилися без місця роботи...Не діють на даний час і МТС, будинок побуту, кирпічний завод, міні-завод по переробці молока, перевалочна база, нафтобаза. Вітер гуляє в короварниках і в свинарниках колишнього колгоспу «Росія». Цілими родинами покидають своє рідне гніздечко жителі села, в пошуках кращої долі. Але я всеодно люблю своє село, даже таким яке воно є на даний час, в надії на те що наш народний Президент зробить усе можливе, щоб наш край знову процвітав і в усіх селах нашої квітучої неньки-України щебетали веселі дитячі голоса. І я дуже в це Вірю.
Список використаних джерел та літератури
Джерела
1. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археологической комиссией. Петербург., 1878;
2. Боплан Опис Укаїни – Л. – 1991;
3. Молчановський Н. В. Очерк известий о Подольской земле до 1434 года преимущественного по летописям. – К. – 1884;
4. Труды комитета для историко-статистического описания Подольской Епархии. – Выпуск третий. – 21 июня 1783;
5. Труды Подольского Епархиального историко-статистического комитета. – Выпуск девятый. – Камьянец-Подольский., 1901;
6. Яблонський О. Історичні джерела. Польща в XVI ст. Т. 22. – 1999;
Підручники та монографії
1. Історія міст і сіл УРСР. – Вінницька область. – К. – 1972;
2. Піддубняк О. З глибин віків. - Львівська політехніка. 1993;
3. Фурдик І. К. Нарис з історії села. – 2001;
4. Зайцев Ю. Історія України. – Випуск 4. – Л. – Світ, 2005;
Періодичні видання
1) журнали:
1. Від батька до сина. // Бджоляр. – 2004.- №6;
2. Вшанування землячки // Прапор жовтня.– 1991. - 31 січня - №14;
3. Миколайчук Т. Побут і культура. // Культура ХХ ст. – 1997. – №12;
2) газети:
1. Бабур Велика Вітчизняна війна. // Теплитські вісті. – 2002;
2. Бортняк Анатолій Чарівниця слова з-під Соболівки. // Вінниччина. – 23 грудня 2003;
3. Бортняк Анатолій Завжди і всюди була Українкою // Зоряна криниця. – 26 грудня 1998;
4. Гайдамацький рух на Україні в XVII ст. // Наукова думка., 1970;
5. Голубченко І. Повернення із забуття // Вісті Тепличчини. – 1 лютого 1997;
6. Гречанюк М. Спогади // Вісті Тепличчини. - 17березня 2004р;
7. Гульдман Памятники старины в Подолии. – Камянец-Подольськ., 1901;
8. Калитко С. Богдан Хмельницький і наш край // Вінниччина. – 23 листопада 1995р;
9. Кантарчук Сільсько-господарська виставка. // Теплицькі вісті. – 1998;
10. Карпунько Голод – винищувач життів. // Тепличанка. – 2003;
11. Карчевський Район розформовано // Тепличанка. – 2002;
12. Колісник Завод працює // Тепличанка. – 1997;
13. Панчук Н.Незрадливий книголюб // Погляд. – 5-11 жовтня 2006р;
14. Тондій Є. Моє життя // Тепличчина 27 вересня 2003р;
15. Фурдик І.К.. З історії села Соболівка // Вісті Тепличчини 2 серпня 2003р;
16. Фурдик І. і Кантарчук П. З Україною в серці. // Тепличанка. – 15 березня 2001р;
17. Хавлюк Теплицький район під впливом революції // Теплицькі вісті. – 1995;
18. Холодний Л. Буде залізниця // Киевлянин. – 15 березня 1897р;
19. Холодний Л. Перша сільсько-господарська виставка // Червоний край. – 28 жовтня 1926р;
[1] www.sobolivka
[2] Шолом Алейхем Чудо з Соболівки. К. – 1992. – С.3;
[3] Бортняк Анатолій Чарівниця слова з-під Соболівки. // Вінниччина. – 23 грудня 2003;
Бортняк Анатолій Завжди і всюди була Українкою //Зоряна криниця. – 26 грудня 1998;
[4] Фурдик І. і Кантарчук П. З Україною в серці. // Тепличанка. – 15 березня 2001;
Фурдик І. К. Нарис з історії села. – 2001;
[5] Піддубняк Олекса З глибин віків. - Львівська політехніка., 1993;
[6] Молчановський Никандр Васильевич Очерк известий о Подольской земле до 1434 года преимущественного по летописям. – К. – 1884;
[7] Яблонський О. Історичні джерела. Польща в XVIст. Т. 22. – 1999;
[8] Боплан Опис України – Л. – 1991. – С. 184;
[9] Зайцев Ю. Історія України. – Випуск 4 . – Л. – Світ, 2005. – С. 4;
[10] Труды Подольского Епархиального историко-статистического комитета. – Выпуск девятый. – Камьянец-Подольский., 1901. - С. 84 – www. sobolivka;
[11] Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археологической комиссией. Петербург, 1878. – С. 23;
[12] Яблонський О. Історичні джерела. Польща в XVI ст. Т. 22. – 1999. – С. 210;
[13] Труды Подольского Епархиального историко-статистического комитета. – Выпуск девятый. – Каменец-Подольский., 1901. – С. 46 - sobolivka;
[14] Труды комитета для историко-статистического описания Подольской Епархии. – Выпуск третий. – 21 июня 1783. – С. 54;
[15] Фурдик І. К. Нарис з історії села. – Теплик. - 2001. – С. 5;
[16] Холодний Л. Буде залізниця // Киевлянин. – 1997. - 15 березня. – С.8;
[17] Хавлюк Теплицький район під впливом революції // Теплицькі вісті. – 1995. – С.4;
[18] Колісник Завод працює // Тепличанка. – 1997. – С. 5;
[19] Фурдик І. К. Нарис з історії села.-Теплик. – 2001. – С. 11;
[20] Холодний Л. Перша сільсько-господарська виставка // Червоний край. – 1926 р. 28 жовтня. – С. 7;
[21] Кантарчук Сільсько-господарська виставка. // Теплицькі вісті. – 1998. – С. 3;
[22] Фурдик І. К. . З історії села Соболівка // Вісті Тепличчини. - 2003р. 2 серпня. – С. 9;
[23] Карчевський Район розформовано // Тепличанка. – 2002. – С. 11;
[24] Фурдик І. К. Нарис з історії села. - Теплик.– 2001. – С. 14;
[25] Фурдик І. К. . З історії села Соболівка // Вісті Тепличчини. - 2003р. 2 серпня. – С. 15;
[26] Карпунько Голод – винищувач життів. // Тепличанка. – 2003р. 15 березня. – С. 6;
[27] Фурдик І. К. . З історії села Соболівка // Вісті Тепличчини. – 2003. - 2 серпня. – С. 17;
[28] Бабур Велика Вітчизняна війна. // Теплитські вісті. – 2002. – 8 травня. – С. 9.
[29] Історія міст і сіл УРСР. – Вінницька область. – К. – 1972. – С. 542-549;
[30] Гречанюк М. Спогади // Вісті Тепличчини. – 2004. - 17березня. – С. 3;
[31] Миколайчук Т. Побут і культура. // Культура ХХ ст. – 1997. – №12. - С.13;
[32] Фурдик І. К. . З історії села Соболівка // Вісті Тепличчини. - 2003. - 2 серпня. – С. 7.
[33] Гречанюк М. Спогади // Вісті Тепличчини. –2004. - 17 березня. – С. 4;
[34] Фурдик І. К. Нарис з історії села. – Теплик. - 2001. – С. 34.
[35] Гітіс С.С Автобіографія. – 2007. – С. 1-3;
[36] Панчук Н.Незрадливий книголюб // Погляд. – 2006. - 5-11 жовтня. – С. 13;
[37] Фурдик І. Автобіографія. – 2007. – С.1-7;
[38] Від батька до сина. // Бджоляр. – 2004. - №6. – С. 18;
[39] Бортняк А. Завжди і всюди була Українкою // Зоряна криниця. – 1998. - 26 грудня. – C. 8;
[40] Вшанування землячки // Прапор жовтня. - №14. – 1991. - 31 січня. – С. 11;
[41] Бортняк А. Чарівниця слова з-під Соболівки. // Вінниччина. –2003. - 23 грудня. – С. 5;
[42] Тондій Є. Моє життя. // Тепличчина. – 2003. - 27 вересня. – С. 3;
[43] Бортняк Анатолій Завжди і всюди була Українкою // Зоряна криниця. – 1998. - 26 грудня. – С. 3;
[44] Фурдик І. і Кантарчук П. З Україною в серці. // Тепличанка. – 2001. - 15 березня. – С. 7;
[45] Тондій Є. Моє життя // Тепличчина. – 2003. - 27 вересня. – С. 8;
29-04-2015, 02:02