Зміст
Вступ
Глава І. Методи фізичної реабілітації в амбулаторній хірургії (аналіз літературних даних)
Розділ 1. Методи фізичної реабілітації
1.1 Лікувальна фізична культура
1.2 Масаж
1.3 Фізіотерапія
Розділ 2. Приватні методики фізичної реабілітації в амбулаторній хірургії
2.1 Фізична реабілітація хворих прооперованих з приводу захворювань органів черевної порожнини на поліклінічному етапі
2.2 Фізична реабілітація при пораненнях та ранах
2.3 Фізична реабілітація при травмах та пошкодженнях кисті
Глава ІІ. Власна дослідницька робота
Розділ 1. Загальна характеристика піддослідних
Розділ 2. Методи проведення дослідження
2.1 Методи збору досліджуваних даних
2.2 Математико-статичний метод обробки даних, отриманих в ході експерименту за Ст'юдентом
Розділ 3. Хід дослідження
3.1 Комплекси лікувальної фізичної культури
3.2 Фізіотерапевтичні процедури
Розділ 4. Обговорення отриманих даних
Висновок
Рекомендації
Список використаної літератури
Додатки
Вступ
Більшість хворих із приводу різних захворювань спочатку звертаються в поліклініку, амбулаторію, де починається перший етап лікування цих захворювань. Відомо багато хвороб, які можна лікувати і вилікувати амбулаторно.
Хірург у поліклініці, амбулаторії займається лікуванням хворих з ушкодженнями м'яких тканин і кіст; із захворюваннями периферичних судин (артерій і вен) і їхніх наслідків; із захворюваннями прямої кишки, хребта, суглобів, стоп і інших хвороб. Недоліком лікування захворювань амбулаторно є те, що лікар не має можливості погодинного спостереження за хворими, так само обмежений у використанні спеціальних методів дослідження. Тому результат лікування цих захворювань залежить від лікувальної тактики обраної лікарем, а так само і застосування засобів і методів фізичної реабілітації, використання яких останнім часом стає усе більш актуальним.
У своїй роботі ми розглянемо захворювання, що найбільше часто зустрічаються в практиці амбулаторної хірургії, особливо зупинимось на ушкодженнях та захворюваннях кисті (травми, опіки кисті), методи і способи фізичної реабілітації і можливості їхнього використання на даному етапі
Ціль нашої роботи – вивчити методи та засоби фізичної реабілітація, які можна використовувати при амбулаторному лікуванні хірургічних хворих з патологією кисті.
Об'єктом дослідження є функціональний стан суглобів кісті, об’єм рухів у них, які ми будемо вимірювати у градусах та динамометрія кисті.
Гіпотеза – ми припустимо, що використання методів фізичної реабілітації, буде сприяти швидкому відновленню функціонального стану суглобів кисті при її травмах та захворюваннях.
Глава І. Методи фізичної реабілітації в амбулаторній хірургії
(аналіз літературних даних)
Розділ 1. Методи фізичної реабілітації
1.1 Лікувальна фізична культура
Основним засобом ЛФК є фізичні вправи, застосовувані відповідно до задач лікування, з обліком етіології, патогенезу, клінічних особливостей, функціонального стану організму, ступеня загальної фізичної працездатності.
Лікувальна фізкультура:
1. природний біологічний метод, тому що використовує властивому організму функцію руху;
2. метод неспецифічної терапії, але в той же час окремі види вправ можуть впливати на визначені функції організму;
3. метод патогенетичної терапії, у зв'язку з можливістю фізичних вправ впливати на реактивність організму;
4. метод активної функціональної терапії, тому що пристосовує організм хворого до фізичних навантажень, що підвищуються;
5. метод підтримуючої терапії на етапах медичної реабілітації в людей літнього віку;
6. метод відбудовної терапії в комплексному лікувань хворих.
7. характерною рисою ЛФК є процес тренування хворих фізичними вправами.
Розрізняють загальне і спеціальне тренування:
1. загальне тренування спрямоване на оздоровлення, зміцнення організму хворого за допомогою загально-зміцнювальних вправ;
2. спеціальне тренування здійснюється вправами, що цілеспрямовано впливають на уражений орган, область травми.
В амбулаторній хірургії лікувальна фізична культура використовується як засіб фізичної реабілітації післяопераційних хворих на поліклінічному етапі реабілітації та як засіб фізичної реабілітації на ранньому етапі реабілітації при деяких захворюваннях.
По виписці зі стаціонару в хворих продовжується відновлення порушеної функціональної діяльності оперованих органів, рухливості й еластичності операційного рубця. М'язи черевного преса ще залишаються ослабленими, особливо в облич літнього і старечого віку, що підтверджується даними електроміографії. У поліклінічному періоді можливий виникнення спайок у черевний порожнині, гіпостатичних пневмоній, тромбоемболії галузей легеневої артерії; значно змінюється секреція і моторика шлунка.
Основними задачами лікувальної гімнастики на поліклінічному етапі реабілітації є: закріплення досягнутих результатів лікування, отриманих у стаціонарі; подальша активізація функціональної діяльності травного тракту; зміцнення м'язів черевного преса; тренування серцево-судинної і дихальної систем; закріплення ефекту хірургічного лікування у віддалений термін. У поліклінічному періоді застосовують ті ж фізичні вправи, які використовувалися на останньому етапі перебування в стаціонарі.
Часто хірургу амбулаторії (поліклініки) приходиться мати діло з хворими на опіки та відмороження різних ступенів. Усім хворим незалежно від ступеня опіку, його локалізації і площі поразки показана ЛФК.
Протипоказаннями для ЛФК на поліклінічному етапі є: небезпека кровотеч (якщо опіки локалізуються в області магістральних судин); підозра на сховані кровотечі.
Задачі ЛФК на поліклінічному етапі:
1) нормалізація діяльності ЦНС, ССС і дихальної системи;
2) профілактика ускладнень (пневмонії, тромбозу, атонії кишечнику);
3) поліпшення трофічних процесів в ушкоджених тканинах;
4) збереження рухливості в суглобах ушкоджених сегментів тіла;
5) попередження порушень функції в неуражених кінцівках (профілактика контрактур, атрофії м'язів, що стягають фляків).
Різна локалізація опіку, неоднакові глибина і площа поразки, різноманіття індивідуальних клінічних проявів не дозволяє використовувати в клініці які-небудь типові комплекси лікувальної гімнастики. Однак існують загальні положення при застосуванні ЛГ при опіках.
На початкових етапах увагу необхідно приділити положенню хворого. Спочатку сам потерпілий приймає позу, що зменшує болючі відчуття, але при цьому створюється, як правило, порочне і невигідне для функціонального лікування положення (приведення руки до тулуба, згинання у великих суглобах і т.п.), тому що поступово воно закріплюється і контрактура в міру загоєння раней і розвитку рубцювання перетворюється в дерматогенну, м'язову чи сухожильну. Так, наприклад, опіки в області плеча часто викликають контрактуру яка приводить у плечовому суглобі, тому з перших днів після опіку плечу додають положення максимального відведення. При опіках кисті після виконання вправ на розведення пальців необхідне наступне їхнє укладання.
Особливу роль у профілактиці розвитку контрактури грають спеціальні вправи. Вони можуть виконуватися чи активно пасивно, з полегшених вихідних положень, у похилих площинах, з використанням гамачків для підвішування кінцівок і т.д. Якщо виконання динамічних спеціальних вправ неможливо, застосовуються статичні й ідеомоторні. Раннє і систематичне виконання спеціальних вправ сприяє загоєнню опікових раней, попереджає розвиток контрактур і м'язових атрофій.
Гарний ефект в опікових хворих дає гідрокінезотерапія. Виконання вправ у теплій ванні (36-38°С) дозволяє використовувати невелику силу атрофованих м'язів і тим сприяти профілактиці різних видів контрактур.
Задачі і методика лікувальної фізичної культури при відмороженні будуються по тим же принципам, що і при опіках. Заняття ЛФК спрямовані на профілактику ускладнень, поліпшення кровообігу у відморожених ділянках тіла з метою активізації регенеративних процесів, на підготовку хворого до операції по пересадженню тканин. [1, 2, 3, 4, 5, 10]
1.2 Масаж
Оперативні втручання нерідко супроводжуються виникненням різних післяопераційних ускладнень, велика частина яких є результатом функціональних порушень серцево-судинної діяльності й органів дихання. Післяопераційний період, як відомо, характеризується надзвичайною нестійкістю функціональних показників органів дихання і кровообігу. Тому швидкість і повноцінність відновлення здоров'я хворих після операції залежить від компенсаторної перебудови всіх органів і систем, особливо органів дихання і кровообігу. Природно, що ця перебудова може бути досягнута не тільки медикаментозною терапією, але і застосуванням загального масажу на поліклінічному етапі реабілітації.
Пасивний постільний режим викликає уповільнення крово- і лімфотока, атрофію м'язів, застійні явища в легень, порушення легеневої вентиляції й інші явища, що сприяють виникненню післяопераційних ускладнень. Масаж на відміну від лікувальної фізкультури не вимагає вольової напруги хворого і є самою ощадливою формою підвищення загального тонусу організму.
Задачі і дія масажу: задачами масажу є загальний вплив на організм хворого, підвищення загального тонусу, поліпшення кровообігу, подиху, стимулювання регенеративних процесів і попередження ряду післяопераційних ускладнень. Під впливом масажу прискорюється крово- і лімфоток, ліквідуються застійні явища в легких і паренхіматозних органах, завдяки цьому поліпшуються трофічні процеси в м'язах, прискорюються окислювально-відновні процеси, підвищується температура шкіри і знижується температура тіла, поліпшується функція шлунково-кишкового тракту. Масаж оказує тонізуючу дію на центральну і периферичну нервову, серцево-судинну систему, знижує психогенне гальмо, що часто виникає після важких операцій, оказує тонізуючу дію на нервопсихічну сферу. Після масажу в хворого з'являються позитивні емоції, що піднімають настрій, створюють впевненість в успішному результаті лікування.
Показання до загального масажу: загальний масаж показаний після великих оперативних утручань під ендотрахеальним наркозом, особливо обличчям літнього і похилого віку, ослабленим основним захворюванням.
Протипоказання до загального масажу: гостра серцево-судинна недостатність (інфаркт міокарда, зниження коронарного кровообігу, крововтрата, набряк легень), емболія легеневої артерії, ниркова і печіночна недостатність, розповсюджені гострі шкірні алергійні реакції.
При резекції товстої кишки з накладенням калостоми масаж живота не проводять. Не слід проводити масаж живота при нефректомії з приводу раку бруньки через можливу кровотечу. При операціях на шлунково-кишковому тракті не використовують прийоми площинного погладжування і розтирання через серединний розріз. Після масажу черевної стінки хворий дихає животом. Не проводять масаж живота при грижесічинні й апендектомії. [2, 6]
1.3 Фізіотерапія
На поліклінічному етапі реабілітації використовують наступні методи фізіотерапії.
Фізіотерапія при лікуванні ран та поранень. В амбулаторній хірургії лікуються рани та поранення які мають не глибокий та малий характер ураження.
Бактерицидні методи: КУФ-опромінення, місцева аероіонотерапія, аероіонофорез антибактеріальних препаратів, електрофорез антибактеріальних препаратів, місцева аерозольтерапія антибактеріальних препаратів, місцева дарсонвалізація (іскровий розряд), місцеві ванни з перманганатом калію.
Протизапальні методи: УВЧ-терапія, СУФ-опромінення (еритемні дози), червона лазеротерапія.
Іммуностимулюючі методи: ЛОК, високочастотна магнітотерапія, загальне СУФ-опромінення (суберитемні дози), ДУФ-опромінення.
Аналгетичні методи: локальна кріотерапія, СУФ-опромінення (еритемні дози), зовнішня аерозольтерапія (анестетиків), діадинамо-, ампліпульстерапія, електрофорез анестетиків, електросонтерапея, ТЭА.
Репаративно-регенеративні методи: місцева дарсонвалізація, інфрачервона лазеротерапія, СУФ-опромінення (гипереритемні дози), СВЧ-терапія, низькочастотна магнітотерапія, високочастотна магнітотерапія (місцево), електрофорез вітамінів, грязьових препаратів, метаболітів, адреналіну, некогерентне монохроматичне опромінення, парафіно-, оксигенобаротерапія, пов'язки з фотоактивованими оліями.
Фібромодулюючі методи: ультразвукова терапія, ультрафонофорез дефибронізуючих препаратів (йоду, лідази), пелоідотерапія, електрофорез розчинів йоду, лідази, апіфора, пілоідина, гумізоля, димексиду, еластолетина, лізоциму.
Судинорозширювальні методи: інфрачервоне опромінення, електрофорез вазоділятаторів.
Фізичні методи лікування рубців і контрактур.
Трофостимулючі методи: низькочастотна електротерапія, інфрачервона лазеротерапія, місцева дарсонвалізація (тихий розряд).
Фібромодулюючі методи: пелоідо-, парафіно-, озокеритотерапія, йодо-бромні ванни.
Дефіброзуючі методи: ультрафонофорез ферментних препаратів, електрофорез дефібрізуючих препаратів, компреси з димексидом і ферментними препаратами.
Судинорозширювальні методи: компрес що зігріває, СУФ-опромінення в еритемних дозах.
Протисверблячі методи: електрофорез антигістаміних препаратів, місцева дарсонвалізація (іскровий розряд).
Міостимулючі методи: електроміостимуляція, інтерференцтерапія.
Фізичні методи лікування опіків (опіки 1-2 ст., малої площі ураження).
Аналгетичні методи: СУФ-опромінення (еритемні дози), діадинамо-, ампліпульстерапія, транскраніальна електроаналгезія, електрофорез знеболюючих препаратів, ультрафонофорез знеболюючих препаратів, аероіонофорез анальгетиків.
Бактерицидні методи: електрофорез антибактеріальних препаратів, аероіонотерапія, аероіонофорез антибактеріальних препаратів, місцева дарсонвалізація, КУФ-опромінення.
Протизапальні методи: УВЧ-терапія, СВЧ-терапія, червона лазеротерапія, СУФ-опромінення в еритемних дозах, аерозольтерапія глюкокортикостероїдів.
Імуностимулючі методи: ЛОК, СУФ-опромінення (суберитемні дози), ДУФ-опромінення, високочастотна магнітотерапія тимуса геліотерапія, АУФОК.
Некролітичні методи: електрофорез протеолітичних ферментів, аероіонофорез ферментних препаратів.
Дезінтоксікаційний метод: питні мінеральні води.
Антигіпоксичні методи: оксигенобаротерапія.
Репаративно-регенеративні методи: інфрачервона лазеротерапія, електрофорез і аероіонофорез вітамінів і біостимуляторів (аскорбінова кислота, алое, пелоидин, гумизоль), місцева дарсонвалізація («тихий» розряд), високочастотна магнітотерапія, трансцеребральна УВЧ-терапія, некогерентне інфрачервоне монохроматичне опромінення.
Судинорозширювальні методи: інфрачервоне опромінення, електрофорез вазоділятаторів.
Вегетокоригуючі методи: діадинамо- і ампліпульстерапія на сегментарні паравертебральні зони.
Фізичні методи лікування відморожень (1-2 ступеню).
Аналгетичні методи: СУФ-опромінення (еритемні дози), діадинамо-, ампліпульстерапія, електрофорез і ультрафонофорез знеболюючих препаратів, аероіонофорез анальгетиків.
Бактерицидні методи: електрофорез і аероіонофорез антибактеріальних препаратів, аероіонотерапія, місцева дарсонвалізація, КУФ-опромінення.
Протизапальні методи: УВЧ-, СВЧ-терапія, червона лазеротерапія, Суф-опромінення (еритемна доза), аерозольтерапія глюкокортикостероїдів, інфрачервоне опромінення.
Імуностимулюючі методи: ЛОК, АУФОК, СУФ-опромінення (суберитемні дози), ДУФ-опромінення, високочастотна магнітотерапія тімусу, геліотерапія.
Некролітичні методи: електрофорез протеолітичних ферментів, аероіонофорез ферментних препаратів.
Гіпокоагулюючі методи: електрофорез антикоагулянтів, НЧ-магнітотерапія, ЛОК, інфрачервона лазеротерапія.
Дезінтоксікаційні методи: лікування мінеральними водами.
Антигіпоксичні методи: оксигенобаротерапія.
При лікуванні забитих місць м'яких тканин широко застосовують фізичні методи лікування. Для зменшення болю і прискорення розсмоктування крововиливу, у першої годинник після травми рекомендується ультрафіолетове опромінення області забитого місця в еритемній дозі. Застосування цього методу в наступні дні доцільно тільки, якщо мається садно шкіри, що під дією ультрафіолетового опромінення швидше епітелізується. При неушкодженій шкірі, через добу після травми, застосовують електрофорез уртикаріогенних речовин.
Широко застосовується при лікуванні забитих місць м'яких тканин парафін. Парафінові аплікації зменшують хворобливість і сприяють розсмоктуванню крововиливу. Парафінолікування потрібно починати до кінця першої доби після травми і продовжувати після поновлення функції ушкодженого органа. Якщо забите місце хворобливе, то через 20-30 хвилин після парафінових аплікацій раціонально призначити електрофорез новокаїну по Парфенову.
У наступному при наявності набряку показані електросвітлові ванни.
Спостереженнями останнього років установлена висока терапевтична ефективність раннього застосування діадинамичної терапії при забитих місцях: використовується сполучення однотактного і двотактного струмів у "короткому періоді".
При забитих місцях м'яких тканин показане застосування індуктотермії з 4-5-го дня після травми. Потрібно уникати інтенсивного впливу струму, що може привести до параосальної осифікації в м'язах, особливо в перші дні після травми.
В останні роки при лікуванні забитих місць м'яких тканин почали застосовувати СВЧ-терапію за допомогою генератора "ЛУЧ-58". При її застосуванні форму хвилеводу варто вибирати в залежності від локалізації поширеності ушкодження.
Як і при застосуванні індуктотермії, вплив полем СВЧ варто проводити не викликаючи в хворого відчуття значного тепла. [7, 8]
Розділ 2. Приватні методики фізичної реабілітації в амбулаторній
хірургії
2.1 Фізична реабілітація хворих прооперованих з приводу
захворювань органів черевної порожнини на поліклінічному етапі
Протягом місяця після виписки зі стаціонару хворої знаходиться під спостереженням лікаря поліклініки (амбулаторії); надалі можливо санаторне чи курортне лікування, де продовжується цілеспрямована фізична реабілітація.
Задачі ЛФК в поліклінічному періоді: закріплення досягнутих результатів лікування, отриманих в умовах стаціонару; подальша активізація функції травного тракту; нормалізація моторної функції шлунка; зміцнення м'язів черевного преса; тренування серцево-судинної і дихальної систем; вироблення правильної ходи і постави, відновлення виробничих і побутових навичок.
У комплекс рухової терапії включають фізичні навантаження для м'язів черевного преса, що сприяють їх зміцненню, формуванню гарного рухливого післяопераційного рубця. У результаті м'язових скорочень відбувається періодична зміна внутрішньочеревного тиску, що забезпечує механічну стимуляцію моторно-секреторної функції шлунково-кишкового тракту. Виконують фізичні вправи для м'язів черевного преса в різних положеннях (стоячи, сидячи, лежачи): з вихідного положення стоячи – нахили вперед і в сторони, повороти тулуба; у положенні лежачи на спині – вправи, зв'язані зі згинанням, підніманням і відведенням убік ніг. Застосовують також дієто-, механо- і трудотерапію, різні фізіотерапевтичні процедури.
Дуже ефективні в цей період піші прогулянки, тому що ходьба підсилює обмінні процеси, активізує моторно-секреторну функцію шлунково-кишкового тракту, тренує серцево-судинну, дихальну й інші системи, формує правильну поставу. Під час занять варто уникати різких рухів і сильної напруги, що особливо супроводжуються напружуванням і затримкою подиху. Тривалість занять фізичними вправами в постгоспітальний період 45-50 хв.
Після операції на органах, розташованих у верхньому відділі черевної порожнини, протягом року необхідно дотримувати обмеження в підйомі ваги й уникати великих фізичних навантажень: вагу носити в двох руках до 3 кг у кожній, наприкінці одного року – можна збільшити до 5 кг. Протягом зазначеного часу варто особливо остерігатися кашлю, чихання, напружування при запорах, не піднімати вагу перед собою. Це може привести до різкого підвищення внутрішньочеревного тиску (феномен Вальсальви) і розвитку післяопераційних чи рецидивуючих гриж. У крайніх випадках необхідно дотримувати область операційної рані рукою, носити бандаж чи спеціальний пояс.
З огляду на, що в постгоспітальний період хворий займається фізичною реабілітацією в основному самостійно, йому необхідно перед випискою розробити програму фізичних тренувань і прищепити навички самостійних занять фізичними вправами. Пацієнт повинний уміти контролювати величину фізичного навантаження по частоті серцевих скорочень, фізіологічної кривої пульсу і суб'єктивних відчуттів.
Фізичні фактори в комплексній реабілітації.
Фізична реабілітація вимагає комплексного підходу для попередження ранніх післяопераційних ускладнень, максимально повного відновлення порушених функцій і найшвидшого повернення оперованих до трудової діяльності. Тому поряд з ЛФК важливий вибір і послідовність застосування інших засобів і методів фізичної терапії.
Бальнеотерапія. Після виписки хворого зі стаціонару в поліклінічних умовах призначають питні мінеральні води (Смірновська, Боржомі, Свалява, Поляна квасова, Єсентуки №4). Води усередину звичайно застосовують у підігрітому виді до 38 °С, починаючи з 1/4 склянки, потім обсяг збільшують до 1/2, 3/4 склянки 3-4 рази в день (за 30-40 хв. – послу резекції шлунка, за 60 хв. – послу органозберігаючих операцій і селективної проксимальній ваготомії).
Рекомендують поряд із прийомом мінеральних вод усередину призначати бальнеотерапію у виді ванн. Найчастіше використовують радонові чи хвойно-радонові ванни (температура 36-37 °С) тривалістю 8-12 хв. Курс лікування 8-10 процедур (через день). Установлено, що реабілітаційний ефект бальнеотерапії підсилюється при сполученні з лікувальною гімнастикою, дієтичним харчуванням і грязелікуванням.
Грязелікування. Відомо, що грязелікування є одним з найбільш ефективних методів фізичної терапії. Хворим, призначають комплексне лікування з застосуванням грязьових аплікацій чи електрофорези лікувальної грязі (через 2,5-3 міс – на постгоспітальному етапі).
Грязелікування і бальнеотерапія протипоказані хворим, оперованим із приводу виразкової кровотечі, пацієнтам, у яких розвилася післяопераційна кровотеча, а також при пневмонії і наявності інших ускладнень.
Фізіотерапія. У комплексному відбудовному лікуванні на кожнім післяопераційному етапі призначають різні фізіотерапевтичні процедури (електрофорез, індуктотермію, гальванізацію, застосовують ПеМП). Отримано позитивний ефект у відбудовному лікуванні хворих після операції від використання СМС (синусоїдальні модульовані струми: ампліпульстерапія) і ДМВ (дециметрово-волнова терапія).
Дієтотерапія. У перші 3 мес після операції дозволений: хліб білі черствий, сухарі білі, печиво нездібне; чай слабкий, чай з молоком, молоко цільні, сухі, згущене, вершки, сметана свіжий некисла, сир, молочнокислі продукти; олія вершковий, рослинне, сир негострий (плавлений у тому числі); не круті яйця, омлет з яєць; супи молочні, вегетаріанські з круп і овочів (крім капусти); м'ясо (яловичина, курка, індичка, кролик) в отварному виді і виді парових котлет, риба (нежирні сорти) отварна; каші розварені (крім пшоняної);
8-09-2015, 20:10