Зміст
Вступ
ГЛАВА І. МЕТОДИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПРИ ПАТОЛОГІЇ ЧЕРЕВНОЇ ПОРОЖНИНИ (аналіз літературних даних)
Розділ 1. Основні види патології черевної порожнини
1.1 Лапаротомія
Розділ 2. Методи фізичної реабілітації
2.1 Клініко функціональне обґрунтування методів фізичної реабілітації
2.2 Показання і протипоказання до занять ЛФК в післяопераційному періоді
2.3 Фізична реабілітація в післяопераційному періоді
ГЛАВА ІІ. власна ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА
Розділ 1. Загальна характеристика піддослідних
Розділ 2. Методи проведення дослідження
2.1 Методи збору досліджуваних даних
2.2 Математико-статичний метод обробки даних, отриманих в ході експерименту за Ст'юдентом
Розділ 3. Хід дослідження
Розділ 4. Обговорення отриманих даних
Висновок
Рекомендації
Додатки
Список використаної літератури
Вступ
Останнім часом в усьому світі відзначається неухильний ріст хвороб органів травлення в зв'язку з урбанізацією життя, гіпокінезією, а також такими негативними явищами, як неадекватне, незбалансоване харчування, алкоголізм, паління, наркоманія. Хвороби органів черевної порожнини - одна з частих причин утрати працездатності і розвитку інвалідності. За даними літератури, у кожного сьомого хворого причиною втрати працездатності є патологія органів травлення. Найчастіше спостерігаються виразкова хвороба, ентероколіти, холецистити і гепатити, що нерідко ведуть до серйозних ускладнень, що вимагають хірургічного втручання і відповідних реабілітаційних заходів. Усе це визначає актуальність і соціальну значимість проблеми.
Незважаючи на все зростаюче кількість різних методів консервативного і хірургічного лікування захворювань органів травлення, кінцеві результати не завжди досягають поставленої мети. Це, скоріше усього, обумовлено недооцінкою чи неадекватним застосуванням засобів і методів фізичної терапії з этиопатогенеза, характеру захворювання і наявності ускладнень.
Пропонована робота містить у собі узагальнені дані різних медичних джерел. У достатньому обсязі відбиті питання диференційованого застосування різних форм ЛФК, масажу, фізіотерапевтичних методів лікування на різних етапах хірургічного лікування захворювань органів черевної порожнини.
Спираючи на власні дані, отримані в міській лікарні ми спробували відповісти на кілька питань, що стосується здоров'я хворих після хірургічних утручаннях на органах черевної порожнини, дослідили показники проб Штаге та Генче у цих хворих.
Ціль роботи - вивчити основні методи фізичної реабілітація хворих при фізичної реабілітації хворих з захворюваннями органів черевної порожнини, охарактеризувати їх.
Об'єктом дослідження в роботи є показники проб Штаге та Генче, ЖЄЛ хворих, які перенесли оперативне втручання з приводу захворювання органів черевної порожнини, в процесі реабілітації.
Гіпотеза - ми припустимо, що використання методів фізичної реабілітації, буде сприяти посиленню лікувального впливу на організм людини. Ми візьмемо такі показники: проби Штанге та Генче.
ГЛАВА І. МЕТОДИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПРИ ПАТОЛОГІЇ ЧЕРЕВНОЇ ПОРОЖНИНИ (аналіз літературних даних)
черевний порожнина фізичний реабілітація
Розділ 1 Основні види патології черевної порожнини
До оперативних утручань на органах черевної порожнини прибігають тоді, коли консервативний метод лікування не дає необхідних результатів. Хірургічні втручання на органах черевної порожнини застосовуються при пораненнях, ушкодженнях і захворюваннях кишечнику, шлунка, печінки, підшлункової залози, селезінки, дефектах черевної стінки.
До 50% усіх хірургічних втручань у відділеннях абдомінальної хірургії є операції, виконувані з приводу гострого апендициту - гострого запального захворювання червоподібного відростка сліпої кишки. По ступені патоморфологічних змін у відростку розрізняють: катаральний, флегмонозний, гангренозний і перфоративний апендицит. Лікування хворих оперативне, полягає у видаленні відростка (апендектомії). Звичайно роблять косий розріз довжиною в 5-7 див у правої підвздошній області.
Гострий холецистит - гостре запалення жовчного міхура; частіше розвивається на тлі жовчнокам'яної хвороби. Операція полягає у видаленні жовчного міхура - холецистектомії. Розріз робиться в правому підребер'ї з перетинанням прямої і косою м'язів живота.
Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки. Довгостроково непіддається консервативному лікуванню хвороба, а також ускладнена виразка (кровотеча, рубцеві зміни, прорив стінки, переродження в пухлину) підлягають оперативному лікуванню - ушиванню, видаленню чи частини всього шлунка. Операційний розріз звичайно роблять від мечоподібного відростка до пупка.
Грижа - виходження внутрішніх органів чи їхніх частин під шкіру через природні чи придбані отвори черевної стінки. Місцем утворення грижі можуть бути нормально існуючі в людини чи отвору щілини, що розширилися в патологічних умовах, а також післяопераційні рубці. Нерідко органи ущемляються в грижовому отворі - защемлена грижа, що може привести до їх некрозу і перитоніту (запалення очеревини). У таких випадках оперативне втручання повинне бути екстреним. Операція полягає у вправлянні грижі й ушиванні грижових воріт.
Оперативні втручання на черевній порожнині виконуються при відкритих травмах живота: проникаючих (з ушкодженням очеревини) і непроникаючих (без ушкодження очеревини), а також при закритих травмах, коли маються ушкодження внутрішніх органів. На органах черевної порожнини роблять планові операції, як правило, при хронічних захворюваннях і екстрені, котрі виробляються при пораненнях, травмах і гострих захворюваннях. Операції проводять під загальним наркозом (на шлунку, жовчних шляхах, при травмах) чи під місцевим знеболюванням (апендектомія, грижесічення).
Результат оперативного лікування при захворюванні органів травлення залежить не тільки від техніки виконання самої операції, але і від передопераційної підготовки, а також плину післяопераційного періоду. Кінезітерапія у відбудовному лікуванні є чинником профілактики цілого ряду післяопераційних ускладнень, як ранніх, так і пізніх.
Основні психолого-педагогічні задачі, розв'язувані в процесі реабілітації: навчити хворого фізичним вправам; навчити усвідомленого виконання фізичних вправ; прищепити навички самостійної форми занять фізичними вправами; виробити уміння здійснювати самоконтроль за фізичним навантаженням (по частоті пульсу і суб'єктивних відчуттів); розвити вольові якості і впевненість в успішному результаті захворювання. Задачі кінезітерапії тісно зв'язані з лікувальними, вони підкріплюють і доповнюють один одного, а їхнє здійснення на практиці приводить до стійких позитивних результатів відбудовного лікування. Курс фізичної реабілітації під час перебування хворого в стаціонарі поділяється на два періоди: підготовчий (передопераційний) і післяопераційний. Після виписки пацієнта зі стаціонару виділяють окремо постгоспітальный період. Для кожного періоду існують свої конкретні задачі рухової терапії. На підставі поставлених задач розробляють схеми процедур лікувальної гімнастики (ЛГ), а до них підбирають комплекси фізичних вправ.
На сучасному етапі лікування хірургічних хворих активно застосовуються різні засоби і методи фізичної реабілітації відповідно до рухового режиму, ваги і періодом захворювання. [1, 2]
1.1 Лапаротомія
Відповідно до загальноприйнятого тлумачення, термін "лапаротомія" означає хірургічне розкриття черевної порожнини. Лапаротомія служить лише засобом для здійснення того чи іншого оперативного втручання в черевній порожнині. Тому при виборі місця для лапаротомічного розрізу, насамперед , варто керуватися метою забезпечення найбільш зручного і широкого доступу до тієї ділянки, на якому буде проводитися операція. Однак тут же варто помітити, що видужанню хворого і швидкому відновленню його працездатності значно сприяють і такі фактори, як безперешкодне загоєння операційної рані і як можна менше порушення цілісності черевної стінки. Звідси ж випливає, що другою найважливішою вимогою при виборі місця, напрямку і способу виконання лапаротомічного розрізу є облік особливостей анатомічної будівлі різних ділянок черевної стінки.
При проведенні лапаротомії в інтересах мінімального порушення анатомічної структури черевної стінки необхідно дотримувати наступні правила:
- в інтересах кращого рубцювання доцільніше перетинати м'яз, а не апоневроз;
- плоскі м'язи живота краще виділяти по ходу їхніх волокон, а не перетинати поперек. Пряму ж м'яз живота краще перерізати поперек;
- не можна перерізати нерви;
- черевна стінка менше травмується, якщо окремі шари перетинаються не по одній лінії, у такий спосіб при накладенні швів лінія швів нижележачого шару буде покриватися неушкодженою частиною вишележачого шаруючи.
Цієї мети можна досягти, використовуючи перемінний напрямок чи розрізу східчастий розріз. При перемінному напрямку розрізу шари м'язів розсікаються уздовж волокон перпендикулярно один одному. При східчастому розрізі шари розсікаються паралельно один одному, але лінії розрізів відстоять друг від друга на 1-2 см.
Однак усе це повинно бути підлегло основної мети лапаротомії: створити гарний і вільний доступ до оперируемої області. Маленький розріз, що одержав назву "ґудзикового отвору", може бути джерелом багатьох лих, особливо при травмах живота. Непорядна роль маленького розрізу і при попередженні й усуненні кровотеч, що виникають під час операції в черевній порожнині. Через малий розріз і тісний доступ особливо велика небезпека виникнення важкого, небезпечного для життя кровотечі в гладких літніх хворих з жирними брижами.
Близько 20 років тому було прийнято проводити холецистектомію через маленький розріз довжиною усього в кілька сантиметрів. У переважному більшості таких випадків, однак, залишалися невиявленими камені в загальній жовчній протоці, занадто довга кукса від вилученого міхура чи ушкоджувалася загальна жовчна протока при зупинці кровотечі з артерії жовчного міхура.
З приведених прикладів видно, що величина лапаротомічного розрізу повинна обиратися на підставі тієї задачі, що треба буде розв'язати: якщо потрібно, хірург повинний без коливань розсікати черевну стінку уздовж чи поперек на всьому її протязі. Якщо ж можливо кілька видів розрізів, то потрібно вибирати той, у результаті якого мінімально травмується черевна стінка.
Існує незліченна безліч лапаротомічних розрізів, розроблених різними хірургічними школами. [1, 2]
Розділ 2. Методи фізичної реабілітації
2.1 Клініко функціональне обґрунтування методів фізичної реабілітації
Після операції в хірургічних хворих виникають розлади, обумовлені як самим захворюванням, так і порушеннями в організмі, зв'язаними з оперативним утручанням, наркозом і гіпокінезією. Операція впливає на організм хворого. Порушення цілісності тканин, неминуче при хірургічному втручанні, завжди супроводжується болями. При абдомінальних операціях переміщення внутрішніх органів і часткове виведення їх з черевної порожнини, що супроводжується охолодженням, "обсиханням" і значним натягом брижі, викликають перероздратування блукаючого нерва, унаслідок чого можуть розвитися явища операційного шоку: хворий блідне, пульс сповільнюється, потім учащається, АД знижується.
У ЦНС спостерігається перевага гальмових процесів і порушення рівноваги між процесами порушення і гальмування. Змінюється діяльність органів кровообігу: знижується ударний і хвилинний обсяг серця, сповільнюється швидкість кровотока, незважаючи на помірну тахікардію, що розвивається, зменшується маса циркулюючої крові, підвищується її в'язкість, згортаємоть.
Після операції болю по ходу операційного розрізу на черевній стінці утрудняють подих. Основний дихальний м'яз - діафрагмальний - частково, а іноді і цілком виключається з акта подиху, особливо на стороні операції. Різко знижується глибина подиху, зменшується життєва ємність легень, порушується легенева вентиляція, особливо в нижніх частках легень. Болю і токсическое дія наркотичних речовин можуть викликати спазм дрібних і середніх бронхів. Знижується перистальтика і функція реснитчатого епітелію дрібних і середніх бронхів, що може порушити рефлекс їхнього самоочищення, тобто дренажну функцію, привести до скупчення мокротиння, закупорці нею бронхів і розвитку ателектазів і пневмонії. При цьому значно погіршується газообмін між легенями і кров'ю.
Після операції на органах черевної порожнини порушується діяльність шлунково-кишкового тракту, що зв'язано як з оперативним утручанням, так і з гіпокінезією, тому що хворий тривалий час знаходиться в горизонтальному положенні. Знижується секреторна і моторна функція шлунково-кишкового тракту. Евакуація зі шлунка в першу добу після операції різко загальмована. Може розвитися атонія, а іноді і парез кишечнику. У зв'язку з цим збільшується метеоризм, затримується стілець, підсилюючи хворобливість в операційній рані. Слід зазначити, що ці порушення спостерігаються й у тих випадках, коли в ході операції шлунково-кишковий тракт не піддавався травматизації, наприклад, після ушивання грижового отвору. Болю, а також незвичне положення тіла утрудняють сечовипускання, що приводить до зниження діурезу і застою сечі в сечовому міхурі.
Характерна недостатність постачання тканин киснем - гіпоксія. Вона позначається на діяльності всіх органів і тканин, але раніш усього на ЦНС, особливо чуттєвої до кисневого голодування. До найбільш яскравих проявів відноситься задишка, невеликий ціаноз шкірних покривів, особливо помітний на губах, кінчику носа і кінцівках. Усі ці порушення можуть мати місце при загальному задовільному стані хворого.
У ряді випадків у післяопераційному періоді, що надходить з їжею білок погано засвоюється організмом, що зв'язують з розладом функції печінки. Унаслідок гіпокінезії спостерігається знижена засвоюваність вітамінів. Наслідком цих порушень є погіршення процесів регенерації тканин, імунобіологічних властивостей організму. Зміни, що спостерігаються, приводять до зниження опірності організму, роблять хворих більш сприйнятливими до інфекції - грипу, ОРЗ, ангіні. Розвиток загального захворювання може привести до нагноительним процесів в області післяопераційної рані як зовні, так і усередині черевної порожнини, викликати розбіжність швів, перитоніт і інші ускладнення.
Крім того, характерним для хворих, перенесших операцію на органах черевної порожнини, є порушення постави. Звичайно ці хворі мають типовий вид: тулуб злегка нахилений уперед, голова і плечі опущені, живіт підтримують руками, щоб зменшити хворобливість в операційній області під час рухів. Така постава утрудняє діяльність дихальної і серцево-судинної системи.
При хірургічних утручаннях ЛФК проводиться як у передопераційному (при планових операціях), так і післяопераційному періодах. У передопераційний період чекання операції, думки про її результат сприяють розвитку в хворого невротичних станів, що виявляються в почутті страху, розладі сну, невеликих коливаннях температури, тахікардії, підвищенні цукру в крові, збільшенні АТ, лабільності пульсу. Різке обмеження рухової активності (гіпокінезія) при багатоденному обстеженні поміщеного в стаціонар хворого у свою чергу приводить до зниження тонусу м'язів, їхньої сили, зменшенню життєвої ємності легень, порушенню гемодінаміка.
Усе це збільшує стан здоров'я хворого і так порушеного хворобою, із приводу якої його повинні оперувати.
Виходячи з вищевикладеного, задачами ЛФК у передопераційний період є: підвищення психоемоційного тонусу; поліпшення функціонального стану серцево-судинної і дихальної системи; тренування грудного типу подиху; поліпшення діяльності шлунково-кишкового тракту; навчання хворих вправам раннього післяопераційного періоду. Протипоказання до занять фізичними вправами: важкий загальний стан; висока температура (38 - 39 °С); сильні болі; небезпека кровотечі.
З метою загальтонізуючого впливу фізичних вправ на організм хворого застосовуються вправи для дрібних і середніх м'язових груп кінцівок статичного і динамічного характеру. Для поліпшення функціонального стану шлунково-кишкового тракту використовуються вправи для м'язів передньої черевної стінки і тазової області. Велика увага в передопераційному періоді приділяється навчанню хворих навичкам і вправам, необхідним після операції: активізації грудного типу подиху: відкашлюванню з фіксацією області майбутнього післяопераційного шва і нижніх відділів грудної клітки; підведенню таза з опорою на лікті і лопатки; переходу з положення лежачи в положення сидячи, коштуючи; ритмічним скороченням м'язів промежини і напрузі сідничних м'язів. Вправи виконуються у вихідному положенні лежачи, сидячи, коштуючи, 1-2 рази в день, індивідуальним чи малогруповим методом.
Післяопераційний період поділяється на: ранній післяопераційний, котрий продовжується до зняття швів (7-10 днів після операції); пізній - до виписки хворого зі стаціонару (від 7-10-го дня до 15-20-го дня); віддалений - до відновлення працездатності хворого (від 15-20-го дня до 25-30-го дня після операції). Крім того, у стаціонарі існують рухові режими: строго постільний, постільний, палатний і вільний.
Ведучим фактором профілактики можливих ускладнень і найшвидшої ліквідації наслідків перенесеної операції є лікувальна фізична культура (ЛФК).
Задачами ЛФК у ранньому післяопераційному періоді є: профілактика ускладнень (застійна пневмонія, ателектаз, атонія кишечнику, тромбози, емболії і т.д.); поліпшення діяльності серцево-судинної і дихальної системи; поліпшення психоемоційного стану хворого; профілактика спайкового процесу; формування еластичного, рухливого рубця. Протипоказання: важкий стан хворого; перитоніт; гостра серцево-судинна недостатність.
При відсутності протипоказань гімнастика призначається з перших годин після операції. У залежності від виду оперативного втручання і стану хворого в 1-2-і доба дотримується строгий постільний режим. У заняття включаються дихальні вправи статичного і динамічного характеру, з наступним безболісним відкашлюванням, вправи для дистальних відділів кінцівок; масаж грудної клітки по 3-5 хв. (прийоми поглажування, розтирання, легка вібрація). Проводиться 3-4 рази в день по 5-7 хвилин індивідуально.
Постільний режим дотримується в 1-6-і доба в залежності від віку, виду оперативного втручання і стану хворого (1-3-й доба після апендектомії, 1-4-і доба після грижесічіння, 1-5-і доба після операцій на шлунку, 1 – 6 - доба після холецистектомії й операцій на кишечнику). ЛГ виконується у вихідних положеннях лежачи, напівсидячи і сидячи. Застосовуються вправи для всіх суглобів і м'язових груп, статичні і динамічні дихальні вправи; полегшені вправи для м'язів черевного преса; вправи на діафрагмальний подих; повороти тулуба убік ; вправи в ритмічному скороченні і розслабленні м'язів промежини (профілактика застійних явищ в області малого таза) Наявність дренажної трубки після порожнинної операції не є протипоказанням для проведення занять (треба тільки стежити, щоб вона не випала). Після грижесічіння зменшують навантаження на черевну стінку протягом 7-10 днів, а при защемлених грижах - протягом 2-3 тижнів. Для попередження рецидиву грижі рекомендують також носити підтримуючу пов'язку, що надягають і знімають лежачи.
Задачами ЛФК у пізньому післяопераційному періоді є: поліпшення життєве важливих функцій організму (кровообігу, подиху, травлення); стимуляція процесів регенерації в області втручання утворення еластичного, рухливого рубця, профілактика спайкового процесу; зміцнення м'язів черевного преса (профілактика післяопераційних гриж); адаптація всіх систем організму до зростаючого фізичному навантаженню; профілактика порушень постави.
Палатний режим дотримується в різний термін, у залежності від виду операції: 2-5-і доба після апендектомії, 5 - , 10-і доба - після операції на шлунку, 5-8-і доба - після грижесічіння, 6-12-і доба - після холецистектомії й операцій на кишечнику. У заняттях використовуються рухи, адекватні для всіх суглобів і м'язових груп, дихальні вправи статичного і динамічного характеру, вправи для м'язів тулуба. Вихідні положення лежачи, сидячи, коштуючи. Тривалість занять - 12-15 хв., 2-3 рази в день індивідуальним чи малогруповим методом.
Вільний режим призначається на 6-12-і доба в залежності від стану: 6-8-і доба - після апендектомії;
8-09-2015, 20:11