Залежно від етіологічного чинника розрізняють:

•стафілококовий;

•клебсієльозний;

•протейний;

•бактероїдний;

•клостридіозний;

•кандидамікозний;

•змішаний дисбактеріоз.

Клінічні прояви дисбактеріозу кишечнику поліморфні і залежать передусім від стану макроорганізму, а також від локалізації порушень мікробіоценозу. Клінічна картина може варіювати від відсутності симптомів до важких розладів живлення і порушення всмоктування основних поживних речовин.

Зокрема бактеріальне заселення верхніх відділів тонкої кишки є одним із найбільш частих патогенетичних факторів хронічної рецидивуючої діареї при найрізноманітніших патологічних процесах у кишечнику. У деяких хворих розвивається синдром мальабсорбції з В₁₂ - дефіцитною анемією.

На сьогодні в повсякденній практиці використовують клінічну класифікацію дисбактеріозів, запропоновану А.Ф. Білібіним (1970).

Захворювання, за яких найчастіше виявляють зміни складу кишкової мікрофлори, можуть бути різними й багатоманітними.

Проте найчастіше це 4 групи захворювань.

I група. Захворювання органів травлення: діарея, закрепи, синдром мальабсорбції, метеоризм, гастрокардіальний синдром (синдром Ремхельда), гастрити, дуоденіти, виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, ентерити, коліти, псевдомембранозний ентероколіт, неспецифічний виразковий коліт і хвороба Крона, синдром подразненого кишечнику, злоякісні новоутворення шлунка й товстої кишки, гостра мезентеріальна ішемія, холецистит, холангіт, жовчнокам'яна хвороба, панкреатит.

II група. Гнійно-запальні захворювання (ендо- та суперінфекції): локальні форми гнійної хірургічної інфекції (фурункули, абсцеси, флегмона, мастит, остеомієліт, гнійні деструктивні пневмонії, некротичний коліт новонароджених тощо), ранова інфекція, генералізовані запальні реакції, пієлонефрит і інфекція сечовивідних шляхів, сечокам'яна хвороба, бактеріальний вагіноз, хронічні інфекції, спричинені збудниками, що передаються статевим шляхом.

III група. Імунопатологічні й алергійні захворювання: вторинні дисфункції імунної системи (часті застудні захворювання тощо), атопічний дерматит та інші алергодерматози (кропив'янка та ін.), гастроінтестинальна та харчова алергії, алергійний риніт, бронхіальна астма, ревматоїдний артрит, спондилоартрити, інші хвороби суглобів і сполучної тканини.

IV група. Захворювання, пов'язані з порушенням метаболізму: патологія періоду вагітності, хронічна внутрішньоутробна гіпоксія плода, церебральна ішемія новонароджених, преморбідні чинники (анемія, рахіт, гіпотрофія, гіповітаміноз), гепатити, печінкова (портальна) енцефалопатія, гостра та хронічна ниркова недостатність.

2.3 Лікування та профілактика дисбактеріозу

Таким чином, нормальна мікрофлора кишечнику ключовим образом впливає на стан здоров'я людини. Пробіотики впливають на мікрофлору кишечнику. Тому їх широко застосовують для лікування дисбактеріозів. У той же час їхня дія яскраво виражена при лікуванні ряду гострих кишкових інфекцій: лікуванні ряду гострих кишкових інфекцій: дизентерії, ротавірусних гастроентеритів і інших захворювань. Важливою особливістю пробіотиків є їхня здатність підвищувати протиінфекційну стійкість організму, робити в ряді випадків противоалергійну дію, регулювати і стимулювати травлення.

Для корекції дисбіотичних порушень рекомендують застосовувати широкий спектр препаратів, але найбільш ефективним є комплексне лікування: дієта, вітамінотерапія, мікробні препарати та ентеросорбенти. Застосовують різні мікробні біопрепарати - пробіотики, діючою складовою яких є живі культури лактобактерій, біфідобактерій, ацидофільної палички та інших корисних мікроорганізмів: колібактерін, біфідумбактерін, біфікол, лактобактерін, бактісубтіл, аципол, біоспорін. Але зазначеного явно недостатньо, оскільки ендотоксини патогенних мікробів негативно впливають на систему імунного гомеостазу. Тому необхідно включення в схему лікування ентеросорбентів.

Високоефективним препаратом сорбційно-детоксикаційної дії є вітчизняний ентеросорбент нового покоління Ентеросгель. Цей препарат вибірково адсорбує з кишечника і крові (черезмембранно із капілярів ворсинок слизової оболонки) лише токсичні речовини і виявляє селективність по відношенню до сорбції мікрорганізмів. Умовнопатогенну і патогенну мікрофлору він активно сорбує на своїй поверхні, руйнуючи мембрану і сорбуючи клітинний вміст. Антимікробна дія препарату достатньо інтенсивна: 1 г ентеростеля сорбує на своїй поверхні більш ніж 1014 патогенних бактерій. В той же час нормальна мікрофлора кишечника (лакто-, біфідумбактерії, кишкова паличка) із кишечника не сорбується і не пригнічується. Навпаки, Ентеросгель сприяє колонізації кишечника нормальною флорою.

На відміну від вугільних сорбентів, Ентеросгель не має побічної дії та протипоказань, тобто є абсолютно нешкідливим. Він не подразнює слизову оболонку, не всмоктується у кров і не накопичується в організмі, а швидко (через 7-8 годин) виводиться. Призначають Ентеросгель по 3 рази на день всередину, за 1,5-2 години до і через 2 години після їжі і прийому медикаментів. Курс лікування, в залежності від ступеню (важкості) дисбактеріозу, становить від 15 до 30 днів, але в деяких випадках може бути продовжений до 60 днів.

Застосування ентеросгелю в комплексній терапії дисбактеріозу вже на 3-4 день лікування викликає суб'єктивне покращення загального самопочуття, зникають метеоризм, болі в животі, нормалізується випорожнення, а по закінченні курса лікування відбувається повна нормалізація мікробіоценозу кишечника.

Корекція дисбактеріозів у дітей передбачає: дотримання дієти з урахуванням основного захворювання й типу диспептичних проявів, проведення ентеросорбції, включення про- або пребіотиків, ферментних препаратів. Залежно від ступеня компенсації дисбактеріозу, а саме в разі субкомпенсованої форми, доцільним слід вважати призначення специфічних бактеріофагів.

В існуючій на сьогодні класифікації пре- та пробіотиків виділяють такі групи:

І – монокультури нормальної мікрофлори кишечнику: колібіфідум, лактобактерин (у 70-ті рр. ХХ ст. їх називали еубіотиками).

ІІ – продукти мікробного метаболізму: хілак форте (молочна кислота), дуфалак (дисахарид).

ІІІ – самоелімінувальні антагоністи: бактисубтил, ентерол, біоспорин.

IV – комбіновані: облігатна +факультативна або інша мікрофлора: біфікол – з 6 міс (біфідобактерії + E. coli), лінекс (лакто-,біфідобактерії + стрептококи).

V – синбіотики: мікроорганізми + компоненти для посилення терапевтичного ефекту: біфі-форм (біфідофлора + ентерококи + глюкоза + лактулоза + екстракт дріжджів).

VI – монокультури нормальної мікрофлори кишечнику + вітаміни: Лактовіт Форте (лактобактерії + вітамін В₁₂ + фолієва кислота).

Примітка. До групи мультипробіотиків включено симбітер.

Найпоширенішими пробіотиками є лактобацилли і біфідобактерії.

Біфідобактерії переважають у кишечнику здорових дітей, що знаходяться на грудному вигодовуванні. Однак не всі корисні для організму людини бактерії є пробіотиками. Для того, щоб біфідобактерії або лактобацилли могли робити свою доброчинну дію при додаванні в продукт харчування, необхідний ряд умов. Насамперед, корисні бактерії повинні зберігати свою життєздатність у процесі виготовлення продукту. З цією метою відбирають спеціальні, стійкі до різних видів технологічної обробки, штами бактерій. По-друге, корисні бактерії повинні проходити, не руйнуючи, через шлунково-кишковий тракт людини, тобто не руйнуватися під дією соляної кислоти і кишкових соків. У третіх, бактерії-пробіотики повинні мати здатність прикріплюватися до стінки товстого кишечнику і виконувати свої захисні функції. Безумовно, насамперед, функціональні продукти, тобто продукти, що містять пробіотики, необхідні грудним дітям. Особливо це стосується випадків неможливості вигодовування грудним молоком, що є унікальним чинником підтримки нормальної мікрофлори кишечнику.

Адже доти, доки біфідобактерії залишаються домінуючою флорою кишечнику, організм дитини залишається стійким до кишкових інфекцій, викликаним збудниками дизентерії і кишковими ешеріхіями. Чим раніше вдається змоделювати нормальну мікрофлору кишечнику, тим більше шансів уникнути так розповсюджених у даний час дисбактеріозів, а також поставити обмін речовин дитини на "правильні рейки".

Лактобактерії продукують молочну кислоту, перекис водню, лізоцим, лактоцидин, плантарицин, реутерин, лактолін. Вони також стимулюють фагоцитоз, синтез імуноглобулінів, інтерлейкіну-1, інтерферону, фактора некрозу пухлин, колонізацію облігатної мікрофлори. Лактобактерії беруть участь у нормалізації перебігу біохімічних процесів у кишечнику, рециркуляції жовчних кислот і холестерину, збереженні балансу мікробних популяцій після вживання антибіотиків. Вони пригнічують ріст таких бактерій: Klebsiella pneumoniae, Proteus vulgaris, Pseudomonas aeruginosa, P. flourescens, Salmonella, S. schottmuelleri, Sarcina lutea, Shigella dysenteriae, S. paradysenteriae, Serratia marcescens, Staphylococcus aureus, Streptococcus faecalis, S. lactis, Vibrio comma.

У разі бродильних процесів на 5–7 днів обмежують вживання вуглеводів, рослинної клітковини, гнильних – жирів і білків.

Виключають боби, прісне молоко та продукти, багаті на ефірні масла (ріпу, редьку, зелену цибулю, часник тощо). Обов'язковим є призначення пробіотиків – біологічних препаратів, що містять нормальну мікрофлору кишечнику, та пребіотиків – препаратів, що сприяють її росту й функціонуванню. При цьому призначення антибактеріальних засобів для деконтамінації кишечнику проводять за суворими показаннями. У разі декомпенсованого дисбіозу рекомендують лікування в умовах стаціонару.

Найприйнятнішим препаратом, який діє на всі ланки патогенетичних механізмів розвитку дисбіозів у дітей, на сьогодні є Лактовіт Форте.

Він стійкий до дії високої температури, антибіотиків і кислого середовища шлунка. Лактовіт Форте запобігає росту патогенних мікроорганізмів у кишечнику й сприяє стимуляції росту власної лактофлори. Препарат має репаративні та імуномодулювальні властивості – підвищує загальний рівень секреторного IgА і титри специфічних секреторних антитіл, посилює фагоцитоз. Він повільно виводиться з організму (протягом 10–12 діб). Лактовіт Форте містить вітамін В12 і фолієву кислоту, які чинять синергічний вплив і відновлюють слизову оболонку кишечнику. Препарат показаний дітям із перших місяців життя, вагітним і жінкам, які годують груддю.

Показаннями до застосування Лактовіту Форте є гострі діареї ротавірусної етіології (профілактична антидіарейна ефективність), хронічні та неспецифічні виразкові коліти різної етіології, дисбактеріози внаслідок застосування антибактеріальних або сульфаніламідних препаратів та ін., антибіотикоасоційовані діареї, гострі кишкові інфекції, у складі підтримувальної терапії при кропив'янці, екземі, діатезі, атопічному дерматиті.

Для того, щоб пробіотичні препарати позитивно впливали на організм господаря, вони мають колонізувати товстий кишечник, у тому числі і його пристінковий (індигенний) шар. Високоякісні комерційні продукти, такі як кефір або йогурти, містять мікроорганізми L. bulgaricus и Streptococcus thermophilus, які мають сприятливий ефект, але є транзитними і не заселяють кишок.

Внаслідок різних причин (застосування антибіотиків, оральних контрацептивів, аспірину, кортикостероїдів; незбалансованого харчування, надлишкового споживання цукрів; стресів тощо) наступає дисбактеріоз – якісна і кількісна зміна складу мікрофлори шлунково-кишкового тракту (ШКТ). Тут починають переважно розмножуватися коліформи, які витісняють лактобацил. При цьому порушується нормальне травлення – їжа переварюється частково, різко збільшується газоутворення, виникають закрепи, у ШКТ починають розвиватися патогенні та умовно-патогенні бактерії і дріжджі роду Candida (кандидоз).

Небажана мікрофлора виділяє багато аміаку, який всмоктується кров’ю і викликає приступи нудоти, блювання, втрату апетиту та інші токсичні реакції. Окрім того, гнилостні мікроорганізми, що розвиваються на непереварених залишках їжі, виділяють багато гістаміну, що спричиняє алергічні реакції. При гострому дисбактеріозі наступає інтоксикація усього організму.

Висновк и

1. Мікрофлора здорового шлунково-кишкового тракту складається на 85% з молочнокислих бактерій (лактобацил) і на 15% – з ентеробактерій (колі-форм). Видовий склад мікрофлори шлунку представлений: лактобактеріями; біфідобактеріями; бактероїдами; стрептококами; дріжджеподібними грибами.

2. Мікрофлора тонкого кишківника представлена в основному: молочнокислими бактеріями (лактобактеріями); біфідобактеріями; бактероїдами; ентерококками; у дистальних відділах тонкого кишечнику з'являються фекальні мікроорганізми, характерні для товстої кишки. В товстому кишківнику переважають бактероїди, біфідобактерії, клостридії, фузобактерії, лактобактерії, еубактерії, пептококки, спірохети, вейлонели, ентеробактерії, стафілококи, гриби

3. Мікроорганізми, що живуть у кишківнику, не тільки допомагають нам правильно переварювати їжу, але й відіграють важливу роль у механізмах імунного захисту, знешкодженні токсинів, синтезі вітаминів, а також перешкоджає проникненню шкідливих мікроорганізмів.

4. Нормальна мікрофлора шлунково-кишкового тракту відіграє важливу роль в життєдіяльності організму, беручи участь у формуванні імунної реактивності організму, в обміні речовин, синтезі вітамінів, деяких амінокислот і цілого ряду біохімічних сполук.

5. Однією із найважливіших функцій мікробіоценозу є його антагоністичні відношення з патогенними мікроорганізмами. Порушення мікробіоценозу кишечника в наслідок різних причин (частіше за все після застосування антибіотиків) - дисбактеріоз, спричиняє множинні патогенетичні впливи на травну і імунну систему людини. Клінічні прояви дисбактеріозу виражаються в метеоризмі, чергуванні проносів і закрепів, закрепах, періодичних болях в животі. Бактеріологічні дослідження при дисбактеріозі кишечника виявляють патогенну мікрофлору сімейства кишкових, гемолізуючу кишкову паличку, умовнопатогеннї бактерії, ентерококи, стафілококи, мікроби роду Протея, гриби роду Кандида.

6. Для корекції дисбіотичних порушень рекомендують застосовувати широкий спектр препаратів, але найбільш ефективним є комплексне лікування: дієта, вітамінотерапія, мікробні препарати та ентеросорбенти.

Список використаної літератури

1. Бондаренко В.М., Боев Б.В., Лыкова Е.А., Воробьев А.А. Дисбактериозы ЖКТ // Рос. журнал гастроэнтерологии, гематологии и колопроктологии. – 1998. - № 1. – С. 66 – 70.

2. Векірчик К.М. Практикум з мікробіології: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2001. – 144 с.

3. Вершигора А, Ю., БранцевичЛ. Г., Василевская И. А. и др. Общая микробиология. — К.: Вища шк. Головное изд-во, 1988. — 342 с.

4. Генкель Л. А. Микробиология с основами вирусологии. — М.: Просвещение, 1974. — 270 с.

5. Григорьев Л.Я., Яковенко Э.П. Диагностика и лечение хронических болезней органов пищеварения. – М.: Медицина. – 1990. – 387 с.

6. Губергриц А.Я. Болезни тонкого кишечника. – М.: Медицна, 1986. – с. 208

7. Гусев М. В., Минова Л. А. Микробиология. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992. 448 с.

8. Дикий И.Л., Холупяк И.Ю., Шевелева Н.Ю. и др. Микробиология: Учебник для фарм. вузов. – Х.: Прапор, изд-во УкрФа, 2004. – 624 с.

9. Дисбактериозы желудочно-кишечного тракта (диагностика, профилактика и лечение): методические рекомендации. – М., 1997. – 40 с.

10. Кличическая гастроэнтерология /под ред про. Г.И. Бучинского. – К.: Здоров’я, 1988. – с. 159-247.

11. Козлова Э.П., Гончарова Г.И., Семенова М.П. Динамика становления микрофлоры здоровых доношенных новорожденных детей // Журнал микробиология. – 1977. - № 2. – С. 73 – 79.

12. Козловский И.В. Болезни органов пищеварения: Диагностика, диференциальна диагностика и лечение. – Мн.: Беларусь, 1989. – с. 240.

13. Красноголовцев В.Н. Дисбактериоз кишечника. – М.: Медицина, 1989.

14. Микробиологическая диагностика дисбактериозов: Методические рекомендации. – Киев., 1986. – 27 с.

15. Микробиология: Руководство к лабораторным заняттям. / Дикий И.Л., Холупяк И.Ю., Шевелева Н.Ю. и др. – Х.: Изд-во НФаУ: Золотые страницы, 2002. – 444 с.

16. Мишустин Е.Н., Емцев В.Т. Микробиология. – М.: Агропромиздат, 1987. – 368 с.

17. Сучасні класифікації та стандарти лікування розповсюджених захворювань внутрішніх органів/ За ред. Ю. М. Мостового. — Вінниця, 2003. 400 с.

18. Хавкин А.И. Микробиоценоз кишечника и иммунитет // Русский мед. журнал. – 2003. - Т.11, № 3. – С. 1 – 16.