Встановлення причинного зв’язку захворювань (поранень) з проходженням військової служби у ВС СБУ визначають військово-лікарські комісії (ВЛК) та змінювати формулювання їх МСЕК не правомірні. Констатовані наступні причини ПІ ВС СБУ: інвалідність настала від захворювань, отриманих в період проходження військової служби (65,79+ 5,7%); інвалідність настала від захворювань, травм, отриманих при виконанні обов’язків військової служби (18,80+ 2,55%); інвалідність настала від захворювань, отриманих при виконанні обов’язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (11,97+ 2,1%).
Визначені основні шкідливі виробничі фактори у ВС СБУ: сенсорно-психологічні, емоційні та фізичні навантаження, особливості організації режиму та умов праці, що може привести до порушення та зриву адаптаційних механізмів. При визначенні впливу чинників службової діяльності на ПІ ВС СБУ встановлено, що вони характеризуються значною тривалістю робочого дня, наявністю стресових ситуацій, обумовлених необхідністю розв’язання великої кількості відповідальних задач при дефіциті часу, ризиками для життя та здоров’я при виконанні оперативної роботи; працею у нічний час, поза приміщенням із значними коливаннями температури та впливом різноманітних метеорологічних та кліматичних факторів; значною напруженістю роботи протягом всього робочого дня.
ПІ ВС СБУ встановлюється найчастіше у віковій групі 50-59 років – 58,0% та 40-49 років – 30,0%; у віці 30-39 рр. – 7,1% та 20-29 рр. – 1,2% випадків. Для порівняння з віковим складом первинно визнаних інвалідами по всьому населенню вікова група від 40 до 55 рр. жінки та до 60 р. чоловіки (працездатне населення) складали 56,3% проти 87,9% у ВС; до 39 р. – відповідно 23,3 проти 8,4% й група жінок та чоловіків пенсійного віку – 20,4% проти 3,7% у ВС. Серед ВС особи до 39 річного віку становляться інвалідами рідко та це пояснюється проведенням ретельного відбору за станом здоров’я; після 40 р. кількість первинних інвалідів збільшується й досягає максимуму у віці 50-54 рр.
Тривалість захворювання перед визначенням інвалідності до 1 р. була у 10,04+ 1,90%; від 1 до 2 рр. включно – у 6,83+ 1,60%; від 3 до 4 рр. – у 16,87+ 2,37%; від 5 до 9 рр. – у 28,11+ 2,85%; від 10 до 14 рр. – у 22,49+ 2,65%; 15 і більше р. – у 15,66+ 2,30% осіб. При хворобах нервової системи, системи кровообігу вона, переважно складає від 5 до 14 рр.; внаслідок хвороб КМС – від 10 до 14 і більше років. У той же час хворі оформляли інвалідність протягом першого року захворювання при новоутвореннях в більш, ніж половині випадків; при наслідках травм – у термін від 1 до 4 рр. з моменту її перенесення.
Контингент до встановлення інвалідності в 96,67+1,24% спостерігався диспансерно від 1 до 4 разів на рік по захворюванню, що стало причиною інвалідизації. Однак при ХСК в 81,38+ 3,23%, НС – в 72,73+ 13,43%, КМС – в 81,25+ 9,76%, травмах – в 80,0+ 8,94%, новоутвореннях – в 95,24+ 4,65% ВС були на прийомі у лікаря окрім диспансерного огляду лише 1 – 2 рази на рік, що недостатньо.
Інвалідність ВС визначається у відповідності до Інструкції про встановлення груп інвалідності (2004 р.), з урахуванням видів та ступеню обмеження життєдіяльності (ОЖ). Аналіз ОЖ у інвалідів ВС дозволив виявити середню кількість (СК) ОЖ, що складає – 3,38, а в бальній оцінці середня кількість балів (СКБ) – 6,97 балів. При частково обмеженій працездатності у інвалідів ІІІ групи СКОЖ складає 2,31, а СКБ – 2,90; при ІІ групі відповідно 3,53 та 5,69, при І групі інвалідності – 4,31 та 12,31 балів. Для інвалідів ІІІ групи найбільш поширеним видом ОЖ є обмеження здатності до трудової діяльності І-ІІ ступеня 54,04+ 3,9% та 44,72+ 3,9% відповідно, а СКОЖ І ступеня складає 1,77. У інвалідів ІІ групи в 97,7% випадків встановлено обмеження здатності до трудової діяльності ІІ та ІІІ ступеня – відповідно 56,5% та 43,5%; до самообслуговування І та ІІ ст. – відповідно 80,5% та 19,5%; до пересування І та ІІ ст. – відповідно 57,3% та 42,7% та інші обмеження не більш, ніж І ступеня важкості. Найбільш характерним видом ОЖ у інвалідів І групи було обмеження здатності до самообслуговування ІІІ та ІІ ступеня (повна втрата або значні обмеження можливості до самообслуговування) 93,8% та 6,25 відповідно; до пересування ІІІ та ІІ ступеня – 93,8% та 6,25%; здатності до спілкування ІІІ та ІІ ст. – відповідно 54,6% та 45,4%; а також орієнтації, контролю за поведінкою. Основними причинами, що обумовлюють інвалідність ВС, є: – помірна важкість патології, що обмежує здатність до виконання праці; – помірна важкість патології, що обмежує здатність до виконання обов’язків військової служби; – виражена важкість патології, що обмежує життєдіяльність, однак не викликає необхідності в постійному сторонньому догляді; – значна важкість патології, що значно обмежує життєдіяльність та викликає потребу в постійному сторонньому догляді. Встановлені фактори, що сприяють інвалідизації ВС: вік понад 40 років, військова вислуга більше 20 років, психологічне та фізичне перевантаження, ненормований робочий день, тривалість хвороби, недоліки в організації та проведенні діагностичного та лікувального процесу, диспансерного спостереження.
Проведене системне дослідження організації медичної допомоги ВС СБУ, що надають відомчі медичні заклади в структурі ВМУ, констатує її відповідність діючому законодавству, медико-соціальним нормативам та стандартам надання амбулаторної допомоги, що є невід’ємним елементом єдиного медичного простору в Україні та об’єктивним аспектом складової якості медичної допомоги, але виявлена недостатня розробка стандартів, що регламентують перелік медичної апаратури для ВМС УСБУ, організації надання спеціалізованої та кваліфікованої (в т.ч. стаціонарного етапу) медичної допомоги на регіональному рівні.
Відокремленими підрозділами ВМУ є ВМС, що функціонують у відповідних підрозділах СБУ. Особливістю їх функціонування є підпорядкування ВМС з питань медичної діяльності ВМУ, а з інших питань – відповідним підрозділам СБУ. ВМС є лікувально-профілактичними закладами в яких медичне забезпечення ВС здійснюється за комбінованим принципом: закритої системи її надання на рівні амбулаторно-поліклінічної допомоги з використанням цехово-дільничного принципу роботи та впровадженням стаціонарозамісних технологій (85,0% звернень) та відкритої на рівні спеціалізованої, висококваліфікованої допомоги (в т.ч. стаціонарного етапу її надання), потреба в якій складає 15,0% звернень та медико-експертній допомозі (2,0%) в закладах охорони здоров’я МОЗ України та ін., однак не були науково обґрунтовані механізми взаємодії між ними.
Вплив на стан здоров’я ВС відбувається при їх зверненні за медичною допомогою, проведенні щорічних диспансерних та планових активних оглядів за запрошенням. Для його ефективної реалізації необхідне розширення скринінгового компоненту діагностичних заходів через використання інструментальних діагностично-навантажувальних методик та консультування фахівцями, посади яких не передбачені штатним розкладом закладів ВМС, у зв’язку з чим для ефективного вирішення цих питань, необхідно використовувати взаємодію ВМС з відповідними закладами охорони здоров’я МОЗ України.
Для оптимізації надання всіх етапів медико-санітарної допомоги ВС була розроблена модель взаємодії між ВМС і закладами охорони здоров’я МОЗ України на регіональному рівні, яка впроваджена в Дніпропетровській області.
Це дозволило більш ефективно надавати комплексну медичну допомогу ВС: по-перше через упорядкування шляхів направлення потоків хворих до відповідних відділень лікарями-спеціалістами ланки ПМСД на додаткове обстеження і лікування за потребою, по-друге суттєво спростило порядок контролю за наданням цієї допомоги у відповідності до діючих стандартів, строків обстеження та лікування.
Оцінка суб’єктивної складової якості медичної допомоги була проведена через анкетування медичних працівників та ВС – пацієнтів (140 осіб), результатом їх опитування було встановлення необхідності підвищення якості надання її, але при цьому респонденти не мали чіткої уяви про напрямки вирішення та стратегію її проведення. Опитуванням встановлені таки модифіковані фактори ризику у ВС: тютюнопаління (51,79%); вживання алкоголю (3,08%); надлишкова вага (23,08%); надмірне вживання їжі (8,21%); психоемоційне перевантаження (37,95%).
Для оцінки якості професійного відбору проаналізовані акти медичного огляду ВЛК ВС та їх медичні книжки за трирічний період; вони були поділені на дві групи: здорові 41,7% та практично здорові 58,3% (чоловіків – 90,3%, жінок – 9,7% (у групі здорових вони складали 90,0+ 5,0%, в групі практично здорових – 88,1+ 5,0% (р>0,05). За віком ці групи були практично однакові. Група 20-29 років серед здорових складала 90,0+ 5,5%, практично здорових – 88,1+ 5,0% (р>0,05). В обох групах найбільшу тимчасової втрати працездатності зумовили гострі респіраторні захворювання. Результат дослідження визначив більшу частоту виявлених патологічних станів (переважали хвороби органів травлення та дихання) з подальшим формуванням диспансерних груп серед осіб, які мали деякі відхилення в стані здоров’я, але були визнані придатними до військової служби.
Виявлення захворювань у ВС здійснюється при їх зверненні за медичною допомогою, проходженні диспансерних оглядів (показник охоплення 98,3%). На протязі 2002 – 2006 рр. за результатами диспансеризації здорові та практично здорові ВС СБУ переважають над контингентом, що має хронічні захворювання. Аналіз показників захворюваності ВС проводився у порівнянні з захворюваністю НПВ в Україні за класами хвороб, що є провідними нозологічними причинами ПІ у ВС СБУ.
Аналіз стану профілактики в закладах охорони здоров’я СБУ встановив відсутність комплексного системного й науково обґрунтованого підходу в проведенні заходів, щодо профілактики інвалідизуючих захворювань, а існування окремих складових елементів профілактичного впливу не забезпечувало достатню ефективність її функціонування. У зв’язку з цим вперше були теоретично обґрунтовані, розроблені, охарактеризовані та впроваджені складові компоненти системи профілактики в закладах охорони здоров’я СБУ (Рис.4), сформульовані системоутворюючі фактори, оптимізована система профілактики інвалідизуючих захворювань на різних її рівнях в контексті заходів, спрямованих на попередження захворюваності (первинна профілактика): через усунення причин і умов їх виникнення, на раннє виявлення і полегшення перебігу хвороби та попередження прогресування (вторинна профілактика) через усунення можливих її обтяжень та ускладнень. Особливістю функціонування запропонованої системи профілактики інвалідизуючих захворювань стало введення до неї крім традиційних елементів профілактики нових складових й удосконалення вже існуючих елементів первинної (професійний відбір; оцінки індивідуальних ризиків; модель взаємодії з ЛПУ для проведення консультування та діагностичних процедур в інших медичних закладах; індивідуальне консультування по підтриманню відповідного рівня особистого здоров’я) та вторинної профілактики (диспансерний нагляд та індивідуальне консультування, планування заходів відповідно до встановленої структури основних інвалідизуючих захворювань; модель взаємодії ВМС та ЛПУ для забезпечення диференційованого медичного обслуговування ВС на рівні надання спеціалізованої та висококваліфікованої (в т.ч. стаціонарної) допомоги у інших медичних закладах; модель взаємодії ВМС та МСЕК, контроль за виконанням ІПР; контроль за наданням медико-санітарної допомоги), а також розробка та обґрунтування ефективність функціонування цієї системи з виділенням медичного (на 9,1%), соціального та економічного ефектів (модель розрахунку), що надало системі нових інтегральних якостей та дозволило заощаджувати в середньому 40 – 60 тис. грн. компенсаційних виплат при попередженні кожного випадку ПІ.
Для оптимізації лікувального процесу, формування відповідного рівня комплаєнсу був застосований метод анкетного консультування та розроблені пам’ятки для пацієнтів ВС з захворюваннями, які відповідають структурі ПІ (по 5 нозологічним формам) і впроваджений у діяльність ВМС УСБУ в Дніпропетровської області. При вивченні думки ВС та лікарського складу про доцільність та ефективність застосування цього методу отримані позитивні відповіді (ВС – 96,7+ 1,9%, лікарі – 100%).
Оцінка системи профілактики експертами на прикладі 215 медичних карт амбулаторного хворого (ф. № 025/о) та диспансерних карт (ф. № 030/о) ВС – встановила, що у 94,0+ 1,6% вона проводилась своєчасно, адекватна у 93,0+ 1,7% та повна за стандартами у 93,0+ 1,7%, деякі виявлені недоліки не мали системного характеру, тому її впровадження в цілому було оцінено позитивно і на задовільному рівні.
ВИСНОВКИ
Комплексним соціально-гігієнічним дослідженням встановлена неадекватність існуючих форм надання медичної і медико-експертної допомоги та елементів профілактики військовослужбовцям СБУ, що потребувало наукового обґрунтування оптимізації системи профілактики їх інвалідизуючих захворювань через удосконалення медичної та медико-експертної допомоги, впровадження якої довело її медичну, соціальну та економічну ефективність.
1. Встановлено, що провідні рангові місця в структурі первинної інвалідності військовослужбовців СБУ займають хвороби системи кровообігу (57,5+ 2,4%), новоутворення (9,8+ 1,5%), травми і отруєння (6,9+ 1,3%), хвороби органів травлення (6,6+ 1,2%), хвороби кістково-м’язової системи та сполучної тканини (5,4+ 1,1%), хвороби нервової системи (5,2+ 1,1%), за важкістю пріоритет належить III групі (64,6+ 2,4%), а на II та І групи припадає відповідно 30,2+ 2,3% і 5,2+1,1%; визначені причини, види обмеження життєдіяльності (основним є обмеження до трудової діяльності І ступеня у 54,04+ 3,9% випадків, частково це обумовлено обмеженням здатності до військової служби), а основними факторами, що впливають на її формування є вік понад 40 років, військова вислуга більше 20 років, психологічне та фізичне перевантаження, ненормований робочий день, тривалість хвороби, недоліки в організації і проведенні діагностичного та лікувального процесу, диспансерного спостереження.
2. Показано, що медичне забезпечення військовослужбовців здійснюється закладами охорони здоров’я СБУ за комбінованим принципом: закритої системи її надання на рівні амбулаторно-поліклінічної допомоги з використанням цехово-дільничного принципу роботи та впровадженням стаціонарозамісних технологій (85,0% звернень) і відкритої на рівні спеціалізованої, висококваліфікованої допомоги (в т.ч. стаціонарного етапу її надання), потреба в якій становить 15,0% звернень та медико-експертної допомоги (2,0%) в закладах охорони здоров’я МОЗ України та свідчить про доцільність його збереження. Ефективність цієї організаційної форми медичного забезпечення отримала підвищення завдяки впровадженню розробленої за результатами дослідження диференційованої моделі взаємодії між ВМС та регіональними закладами охорони здоров’я і МСЕК.
3. Аналіз актів медичного огляду та медичних карт досліджуваного контингенту дозволив встановити, що при проведенні відбору на військову службу здоровими були визнані 41,7%, а 58,3% – практично здоровими і в перші три роки військової служби рівень їх звертаємості, захворюваності та перебування під диспансерним наглядом відрізнявся і перевищував показники у категорії військовослужбовців, які за первинним медичним оглядом визнавались практично здоровими (13,3% проти 16,7% відповідно), що свідчить про необхідність підвищення якості військово-лікарської експертизи в частині виявлення наявних патологічних станів на докліничному рівні.
4. Доведено, що у нозологічній структурі загальної захворюваності військовослужбовців більшу питому вагу у порівнянні з її показниками у населення України працездатного віку, займають хвороби кістково - м’язової та сполученої тканини, меншу питому вагу - хвороби системи кровообігу, а у первинній захворюваності військовослужбовців більша питома вага порівняно з населенням працездатного віку з усіх шести класів інвалідизуючих хвороб, що аналізувалися, при чому стан здоров’я військовослужбовців СБУ достатній для виконання спеціальних завдань, які на них покладаються й обумовлений специфічними умовами та особливостями проходження військової служби.
5. Встановлена недостатня схильність військовослужбовців СБУ до лікування виявлених у них патологічних станів та відсутність форм заохочення й особистої відповідальності за збереження власного здоров’я, в результаті чого лікарські рекомендації по профілактиці та лікуванню виконуються недостатньо, що стало підставою для впровадження методу анкетного їх консультування (за 5 нозологічними станами) та дозволило запровадити серед них індивідуальну профілактичну роботу щодо формування здорового способу життя, необхідності лікування, встановлення, оцінки та усунення факторів ризику, санації передпатологічних станів; це позитивно оцінено як лікарями, так і військовослужбовцями-пацієнтами відповідно (100,0% та 96,7+ 1,9%).
6. Удосконалення існуючих форм профілактики (професійного відбору, диспансерного нагляду) та введення до неї нових елементів (індивідуального консультування по підтриманню особистого здоров’я, оцінки індивідуальних ризиків, планування заходів відповідно до встановленої структури інвалідизуючих захворювань, індивідуального консультування у зв’язку з хворобою, моделі взаємодії ВМС з закладами охорони здоров’я та МСЕК МОЗ України, контролю якості надання медико-санітарної допомоги) дозволило науково обґрунтувати та впровадити якісно нову систему профілактики інвалідизуючих захворювань, невід’ємним елементом якої стало визначення ефективності її застосування з виділенням медичної (попереджена інвалідність), соціальної та економічної складової, що стало особливістю запровадженої моделі.
7. Впровадження запропонованої системи профілактики інвалідизуючих захворювань серед військовослужбовців УСБУ в Дніпропетровській області довело її ефективність, про що свідчить підвищення якості надання медичної (на 9,1%) і медико-експертної допомоги (у 2006 р. показник необґрунтовано направлених військовослужбовців до МСЕК становив 0%, населення України – 4,8%) та можливість заощаджувати в середньому 40 – 60 тис. грн. компенсаційних виплат при попередженні кожного випадку первинної інвалідності і доцільність використання в закладах охорони здоров’я СБУ та військових формувань України з урахуванням місцевих особливостей за умов її відповідної адаптації.
Практичні рекомендації
Результати дослідження дозволяють рекомендувати закладам
8-09-2015, 22:29