Гострі респіраторні вірусні захворювання

2.6. Квітки Гадючника в'язолистого – Flores Filipendulae иітатіа e

Гадючник в'язолистий

Filipendula иітатіа

Родина розові - Rosaceae

Багаторічна трав'яниста рослина родини розових. Має повзуче дерев'янисте кореневище без бульб. Стебло 50—200 см зав­вишки, прямостояче, нерозгалу-жене, облистнене. Листки пере­ривчасто-перисті; бокові листочки (2—5 пар) широкояйцевидні, надрізанопилчасті, зісподу білоповстисті. Квітки дрібні, дво­статеві, правильні,

5-пелюсткові (рідко 6-пелюсткові), жовтаво-білі, запашні, в густому волотис­тому суцвітті. Пелюстки — з дов­гим нігтиком. Плід — листянка. Цвіте у червні — липні.

Поширення. Росте по всій тери­торії України (на півдні трапля­ється рідше) на вологих луках, бе­регах річок і болотах, у заболо­чених лісах.

Заготівля і зберігання — усе так, як у статті Гадючник шестипелю­стковий. Рослина неофіцинальна.

Хімічний склад. Трава містить ду­бильні речовини, барвники, са­ліцилову та аскорбінову кислоти, глікозиди гаультерин і спіреїн. У всіх частинах рослини є мети­лово-саліцилова ефірна олія.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Рослина має пото­гінні, сечогінні, протизапальні, анальгетичні та протиревматичні властивості. Внутрішньо у вигляді настоїв чи відварів трави або ко­ріння (коріння активніше за дією) Г. в. використовують як потогін­ний засіб при грипі й підвище-ній температурі, подагрі, ревма­тизмі, істеричних припадках, сильних болях у шлунку і кишках, що супроводяться запаленнями, при геморої, як сечогінний засіб при хворобах сечового міхура і нирок та як'загальнозміцнюючий засіб при катарі верхніх дихаль­них шляхів. Ефективним є вжи­вання препаратів Г. в. всередину і при лікуванні захворювань шкі­ри. Настій трави, крім того, іноді використовують при головному болі, задишці, серцевих хворобах, діареї, дизентерії та як проти­глисний засіб. Зовнішньо препа­рати Г. в. {сік, відвари, мазі) вико­ристовують при лікуванні ран, виразок і фурункулів, при білях і укусах змій або скажених тва­рин. Для профілактичних цілей рослину використовують і в хар­чуванні: молоде листя, пагони та коріння — для заправки супів, борщів і салатів; квітки — як за­варку до чаю (суміш сухих квіток Г. в. і пелюсток шипшини у спів­відношенні 10 : 1).

Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій трави (1 чайна ложка сухої подрібненої трави на склянку окропу) випити за день рів­ними порціями; відвар (5 г сухого по­дрібненого коріння на 200 мл окропу по 1 столовій ложці 3—4 рази на день; 4 ложки суміші квіток Г. в., листя муч­ниці звичайної, трави остудника голо­го, хвоща польового і споришу звичай­ного, кукурудзяних приймочок, луш­пиння квасолі, кореня бузини трав'я­нистої, березових бруньок і пелюсток волошки синьої у співвідношенні 1:1,5:1: 1:1:1,5:1,5: 1,5 : 1,5 :1 з вечо­ра заливають 1 л сирої води, вранці кип'ятять 5—10 хв, напарюють 30 хв, проціджують і випивають теплим про­тягом дня за 6—7 прийомів при запаль­них процесах у сечових органах, набря­ках, поліартриті й подагрі; 6 столових ложок суміші квіток Г. в., трави кропиви дводомної або кропиви жалкої і звіро­бою звичайного у співвідношенні 1:1:1напарюють у термосі, проціджують і випивають протягом дня за 4—5 при­йомів при сильних болях у шлунку. ЗОВНІШНЬО — мазь (порошок коріння Г. в. і вершкове масло у співвідношен­ні 1 : 5 або порошок коріння Г. в., вазе­лін і ланолін у співвідношенні 1:2:1 за об'ємом) для змазувань ураже­них місць при запальних дерматозах і для розтирань при ревматизмі; суміш коріння Г. в. і гірчака зміїного у співвід­ношенні 1 : 1 готують як відвар (40 г суміші на 2 л окропу) для промивання гнійних ран.

2.7. Корені Алтеї – Radices Althaea

Трава Алтеї – Herba Althaea

А лтея лікарська

Althaea officinalis

Родина Мальвові - Malvaceae

Багаторічна повстистоопушена, з міцним розгалуженим кореневищем, м’ясистими довгими коренями. Рослина заввишки до 1,5м. Стебел багато, вони прямостоячі, прості або у верхній частині галузисті. Листки чергові, черешкові, яйцевидні або видовжено яйцеві, трохи лопатеві, по краю заруб часто – зубчасті. Квіти двостатеві, правильні, в китицевидно – волотевих суцвіттях. Віночок

блідо – рожевий. Плід – багатосім’янка . Цвіте у серпні – вересні.

Поширення. Росте по всій території України на вологих луках по берегах річок, стариць, озер, острівців, по чагарниках, на заболочених та солонцюватих місцях.

Заготівля і зберігання. Заготовляють корені дворічного і старшого віку рослин восени після відмирання надземної частини. Корені швидко миють холодною водою, підсушують, знімають кору і , розрізавши вздовж на 2-4 частини, швидко сушать під наметом або в сушарках при температурі 30-35°С. Зберігають у сухих (сировина дуже гігроскопічна), добре провітрюваних приміщеннях. Строк придатності – 3 роки. В деяких закордонних країнах заготовляють і листя (перед цвітінням), і квіти (під час цвітіння).

Хімічний склад. Корені алтеї лікарської містять слиз (близько 35 % ) крохмаль ( 37 % ), цукор ( 8 % ), аспарагін ( 2 % ), бетаїн ( 4 % ),жирну олію ( 1,7 % ), пектини ( 16 % ).Листя і квіти містять незначну кількість слизу і ефірної олії, в плодах є жирна олія ( 12 % ).

Фармакологічні властивості і використання. Препарати алтеї лікарської виявляють пом’якшувальну, відхаркувальну, протизапальну та захисну обволікаючу дію на слизову оболонку шлунка.

Алтею лікарську приймають всередину у вигляді відвару або холодного настою коріння при захворюваннях органів дихання (хронічні бронхіти, трахеїти, ларингіти, бронхопневмонії, бронхіальна астма, коклюш). Також використовується алтея при захворюваннях шлунково – кишкового тракту. Зовнішньо відвар з коренів алтеї використовують для полоскання ротової порожнини, горла як протизапальний і пом’якшувальний засіб. Відвар коріння у молоці використовують при туберкульозі легень.

В зарубіжній практиці при лікуванні захворювань горла, легень і травного тракту використовують листя та квіти алтеї лікарської. Корінь алтеї входить до складу грудних чаїв.

Лікарські форми та застосування

· Внутрішньо:

1. Відвар коренів: 6 г або 2 столові ложки коренів на 200 мл 3-4 рази на день після їди.

2. Настій коренів холодний: 6,54 г коренів на 100 мл води кімнатної температури, настоюють 4 години, кип’ятять 6-7 хвилин, охолоджують. П’ють теплим по 2 столові ложки 3-4 рази на день.

· Готові лікарські форми:

1. Сухий екстракт алейного кореня ExtractumAlthaeaesiccum

2. Рідкий екстракт алейного кореня ExtractumAlthaeaefluidum

3. Мукалтин Mucaltinum: по 1-2 таблетки 2-3 рази на день

4. Сироп алтейний Sirupus Aelthaeae .

2.8. Листя мальви лісової - Folia Malvae silvestris

М альва лісова

Malva silvestris

Родина Мальвові - Malvaceae

Одно – або дворічна ( дуже рідко – багаторічна ) трав’яниста рослина родини мальвових. Стебло прямостояче або висхідне, 30-100 (120 см) заввишки, галузисте, вкрите жорсткими відстовбурченими волосками. Листки чергові, круглувато – серцевинні, 5-7 – лопатеві, заруб часто – зубчасті, м”яковолосисті, на довгих черешках, вкритих відстовбурченими жорсткими волосками. Квіти 30-40 мм у діаметрі, правильні, двостатеві, на довгих квітконіжках, по 2-5 у пазухах листків. Віночок з 5 оберненомісцевидних, угорі – глибоковиїмчастих, ясно-рожевих, з малиново - червоними жилками пелюсток, у 3-4 рази довших за чашечку. Плід – з численних, розміщених кільцем плодиків - сім’янок. Цвіте з липня до вересня.

Поширення. Калачики лісові трапляються в світлих лісах, серед чагарників, біля доріг, на полях, городах, засмічених місцях по всій території України, але частіше в лісових районах та на півночі Лісостепу.

Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують коріння (RadixMacvaesilvestris), листя (FloresMalvaesilvestris ), або траву (HerbaMalvaesilvestris ). Листя або всю надземну частину ( траву ) заготовляють під час цвітіння рослин. Листя обривають так, щоб залишки черешків не перевищували 2 см. Квіти обривають до розпукування, з чашечками, але без квітконіжок. Коріння копають восени. В перший день зібрану сировину пров’ялюють на сонці, а потім досушують її під укриттям. Сухого листя виходить 16-17 %, квіток 18 %, трави 22 %. Зберігають сировину в сухому місці. Рослина не офіцинальна.

Хімічний склад. Надземна частина рослини містить багато слизистих і дубильних речовин, цукри, каротин та вітамін С. У квітках, крім цього, є барви речовини ( мальви, мальвідин).

Фармакологічні властивості і використання. Калачики лісові виявляють пом’якшувальну, відхаркувальну, обволікаючу, заспокійливу та болетамувальну дію. Слизь має велику адсорбційну поверхню і діє антитоксично.

Препарати колачиків лісових приймають всередину при захворюваннях дихальних шляхів ( бронхіт, сухий нестримний кашель, охриплість).

Для посилення терапевтичного ефекту квітки і листя поєднують з квітами підбілу звичайного, травою медунки лікарської.

Зовнішньо у вигляді полоскань, калачики лісові використовують при гінгівітах, запальних станах верхніх дихальних шляхів, при ангіні.

Лікарські форми і застосування

Внутрішньо:

1. Настій квіток або листя:

1 столова ложка сировини на 400 мл окропу. Настоюють 1 годину. П’ють ковтками по 1 склянці на день.

Зовнішньо:

1. Відвар суміші квіток і листя колачиків лісових:

по 1 столовій ложці в 1 склянці води. Використовують для полоскань.

2.9. К вітки волошки – Flores Centaureae cyani

В олошка синя

Centaurea cyanus

Родина Айстрові - Asteraceae

Однорічна трав'яниста рослина з родини кошикоцвітих. Стебло прямостояче, гіллясте, заввишки 30—50 см. Цвіте в червні — липні. Листки ланцетно-лінійні: нижні — дещо лопатеві, верхні — цілокраї. Кошики верхівкові, на довгих квітконіжках. Квітки крайові, п'ятизуб­часті, лійкоподібні, сині; серединні — трубчасті, фіолетові. Росте во­лошка синя між житом та іншими польовими культурами, переважно в середній та північній} смугах європейської частини Росії, у тому числі на Україні та в Західному Сибіру.

Сировина. Заготовляють дозрілі яскраво-сині крайові лійкоподібні квітки. Спочатку зривають цілі квіткові кошики, а потім з кошиків висмикують віночки крайових синіх квіток, не зачіпаючи внутрішніх трубчастих квіток (у незначній кількості вміст їх допускається). По­бляклі віночки викидають. Зібрані віночки негайно сушать у затемне­ному приміщенні, що добре провітрюється, розтрусивши їх тонким шаром на папері або чистому рушнику, часто перемішуючи. Висушені квітки повинні мати натуральний колір (М. С, Харченко і співавт.,198І),

Рослина заготовляється і відпускається аптеками.

Хімічний склад. Крайові квітки кошиків волошки синьої містять глікозид центаурин, який при гідролізі дає центауридин і глюкозу; ци­корій, що при гідролізі розпадається на цикоригенін і глюкозу; ціанін (ціанінхлорид)—барвну речовину, що гідролізується до ціанідин-хло-риду та глюкози. У квітках також міститься хлорид пеларгоніну.

Крім того, пелюстки (квітки) волошки синьої містять гіркоти, слиз, смоли, дубильні речовини, органічні кислоти, цукри, мінеральні солі, багаті на манган та антоціановий глікозид ціанідин.

Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Найхарак­тернішою властивістю препаратів волошки синьої є їх сечогінна дія. Клінічні спостереження також свідчать про те, що при стійкій олігурії, яка виникає па ґрунті ниркової недостатності внаслідок порушення ниркового кровообігу, добове виділення сечі після вживання препаратів волошки синьої активно збільшується.

В експериментах також доведено, що сечогінний ефект настає віл настоїв волошки. Спиртові ж настойки рослини не мають діуретичної дії. Діючою субстанцією рослини є антоціани (розчинні у воді ціаніни), яких у ній близько 0,7 %. Салуретичного ефекту препаратів волошки синьої не виявлено.

У клінічних умовах встановлено, що водні екстракти волошки синьої стимулюють жовчовиділення та жовчотворення. Проте ця здат­ність рослини мало виражена, тому внутрішнє застосування волошки помітних лікувальних наслідків не дає. її застосовують лише в поєд­нанні з іншими жовчогінними травами.

Препарати волошки характеризуються антисептичними та проти­запальними властивостями, їх застосовують, зокрема, при кон'юнкти­віті, оскільки вони не подразнюють слизових оболонок очей.

У народній медицині рослину використовують при хворобах печінки та жовтяниці, якою вони супроводяться, пієлонефриті, нирковокам'яній хворобі та набряках ниркового походження. При захворюваннях нирок і сечового міхура готують настій квіток волошки синьої. Беруть 1 чайну ложку квіток на 1 склянку окропу, настоюють 30 хв., проціджують. Вживають по 1/2 склянки 2—3 рази на день. З цією ж метою використо­вують відвар волошки синьої а суміші з іншими рослинами.

Чотири повні столові ложки суміші квіток волошки синьої і трави череди трироздільної (по 15 г), трави кропиви дводомної, хвоща польо­вого, листків волоського горіха, трави вероніки лікарської, квіток нагі­док лікарських (кожного по 10 г) і трави фіалки триколірної (20 г) заливають 1 л сирої води, настоюють протягом ночі, вранці кип'ятять 5—7 хв. Вживають 5 разів на день по ) столовій ложці.

При затримці сечі внаслідок запальних процесів у сечовивідних шляхах застосовують гарячий настій суміші пелюсток волошки синьої, приймочок кукурудзи, трави грижниці (по 10 г), трави хвоща польо­вого (5 г), кореня бузини трав'янистої, листків мучниці звичайної, березових бруньок (по 15 г). Беруть 1 столову ложку суміші трав, настоюють на 1 склянці окропу. Вживають 5 разів на день по 1 столо­вій ложці (М. А. Носаль, 1958).

2.10. Трава Золототисячника - Herba Centaurii

Золототисячник звичайний

Centaurium erythraea

Родина Тирличеві - Gentianaceae

Однорічна або дворічна трав'яниста рослина сімейства тирличевих (Gentianaceae), заввишки до 40 см. Корінь стрижньовий, слабкий. Стебло пряме, одиночне (рідше їх 2-5), чотиригранне, іноді вгорі вильчато-гіллястий. Прикореневе листя зібране в розетку, продолговато-оберненояйцеподібні; стеблові - нечисленні, супротивні, сидячі, ланцетоподібні. Квітки яскраво-рожеві, трубчасті, з плоским, п'ятироздільним відгином, зібрані на верхівці стебла в щитковидно-волотисте суцвіття. Плід - вузька, циліндрова, двогніздна коробочка з клювовидним носиком на верхівці. Насіння дрібне, неправильно-округле коричневого кольору. Квітне в червні - серпні, плодоносить в серпні - вересні. Розмножується насінням. Поширений в південній і середній смугах європейської частини СНД, в Середній Азії і на Алтаї. Росте по суходільних лугах, покладам, лісовим узліссям, полянам, серед чагарників, на вирубках, по околицях боліт. Зустрічається переважно невеликими куртинами.

Існує багато легенд, пов'язаних з цією рослиною. Так, в середні століття велике поширення набула легенда про чудове зцілення однієї багатої людини. Ця людина довго страждала від важкої недуги, і навіть лікарі втратили надію полегшити його страждання. У відчаї багач дав обітницю у разі зцілення пожертвувати ста золотих на користь бідних. Уві сні до нього з'явився ангел і сказав: "ти зцілишся, якщо прийматимеш траву, яку я приніс, але не забудьсвоєї обітниці", - і зник, залишивши хворому пучок трави. Хворий віддав бідним ста золотих, а сам став лікуватися залишеною йому травою і скоро видужав. З тих пір за рослиною закріпилася назва Сеntaurium (від двох латинських слів: сеntum сто і aurura золото).

В російській міфології тирлич-трава - одна з дев'яти чарівних трав. Вона разом з аконітом, красавкою, біленою, дурманом, чемерицею була неодмінною складовою частиною чарівної мазі, за допомогою якої будь-яка відьма могла "злітати на Лису гору, опуститися в замогильне царство, перевтілитися в будь-яку тварюку".

Про медичне вживання золототисячника повідомляють Гіппократ, Теофраст, Діоськорід, Авіценна.

З аготівля і зберігання . В лікарських цілях використовується трава золототисячника зонтичного разом з коренями (Herba Centaurii). Заготовлюють її на початку цвітіння, до того, як пожовтіє листя прикореневої розетки. При заготівках трави зрізають всю надземну частину рослини разом з розетковим листям. Заготовлену траву сушать на відкритому повітрі в тіні, розкладаючи її тонким шаром (3-5 см), або в сушарках при температурі нагріву трави 40-50 °С. Сушить траву золототисячника в пучках не можна, оскільки це звичайно приводить до загнивання усередині пучка. Термін придатності сировини 2 року. Смак сировини гіркий, запах відсутній. З інших видів в медицині використовують золототисячник красивий Centaurium pulchellum

Хімічний склад. Трава золототисячника містить гіркі глікозиди (генціопікрин, зритаурин, эритроцентаурин і ін.), алкалоїд генціанін (0,6%), аскорбінову і олеанолову кислоти, ефірне масло, смоли, слизи і інші речовини.

Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Золототисячник використовують як гіркоту для збудження апетиту і поліпшення травлення. Рослина стимулює секрецію травних залоз, усилює перистальтику органів кишечника і надає деяку послаблюючу дію, володіє протиглистними і жовчогінними властивостями.

Надземна частина. Настій, відвар - гіркота для збудження апетиту і посилення діяльності травних органів, входить до складу апетитного чаю, шлункових зборів; у складі гіркої настоянки - при гіпацидних і хронічних атрофічних гастритах, при анорексії на грунті нервових захворювань, після оперативного втручання. В практичній медицині настій, відвар (у складі зборів) - при хронічних ентероколітах, хвороби язви шлунку і дванадцятипалої кишки, гастродуоденітах, диспепсії, спазмах шлунку і кишечника, метеоризмі, хворобах печінки і жовчного міхура; при гінекологічних захворюваннях, для інволюції матки після пологів, при метрорагії після аборту, ранньому токсикозі вагітних, альгодисменореї; для зміцнення стінок судин, як антисептичне, десенсибілізуюче; при патологічному клімаксі з схильністю до гіпертензії і дисменореє; настій (в зборі для аерозольної інгаляції) - при хронічному гаймориті; настій, настоянка – ранозагоююче при захворюваннях порожнини рота. В Болгарії настій, порошок (у складі зборів) - при печії, цукровому діабеті, замках, анемії і як загальнозміцнююче; настій зовнішньо - при шкірному висипі, погано заживаючих ранах; настоянка на оливковому маслі - при язвах гомілки. В гомеопатії - при хворобах шлунку, печінки, жовчного міхура. В народній медицині настій, відвар (самостійно, частіше у складі зборів) -в основному аналогічно вживанню в науковій медицині; крім того, при жовтяниці, діареї, малярії, туберкульозі легенів, хворобах серця, гіпертонічній хворобі, набряках, головному болі; при гастроптозі, хворобах нирок, алкоголізмі, екземі, фурункульозі; скрофульозі, грипі, гельмінтозі. В Республіці Білорусь - при черевному тифі; в середньовічній медицині Вірменії - при невриті, епілепсії; на Кавказі настоянка (у минулому) - при педикульозі. В Болгарії настій,


9-09-2015, 00:10