2. АНАЛІЗ ФОРМ ТА УМОВ МІЖНАРОДНОГО КОНТРАКТУ
Зовнішньоторговельні контракти включають в себе наступні основні елементи, які знаходяться у визначеній послідовності: преамбула (визначення сторін);предмет контракту;кількість (або ціна та кількість);базові умови поставки товарів;ціна та загальна сума контракту; якість товару;строк та умови поставки;умови платежу;умови передавання-приймання товару;гарантії, претензії;пакування та маркірування товару;відвантажування товару;санкції;страхування;форс-мажорні обставини;арбітраж;інші умови;юридичні адреси, поштові й платіжні реквізити сторін.
Способом здійснення комерційних операцій в більшості видів співробітництва являються зовнішньоекономічні угоди, при укладенні яких виникають конкретні права та обов’язки цивільно - правового характеру для сторін, що є суб’єктами угоди. Серед цих угод центральне місце посідає договір купівлі - продажу.
1. Міжнародні договори купівлі – продажу. Серед різноманітних комерційних угод, договір купівлі-продажу - один із найбільш поширених. Цей договір охоплює найбільш значну частину зовнішньоторговельних операцій з експорту та імпорті товарів. Він регламентується Конвенцією ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, яка була прийнята у Відні 10-11 квітня 1980 року, і набула чинності з 1 січня 1988 року. Україна є учасницею Віденської конвенцією з 1 лютого 1991 року. Важливе значення в регулювання договорів міжнародної купівлі-продажу має Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів. З питань, які не врегульовані Віденською конвенцією, застосовується національне право певної країни. Віденська конвенція докладно регулює порядок укладання договору купівлі-продажу через обмін офертою та акцептом. Пропозиції укласти договір (оферта) та прийняття цієї пропозиції (акцепт). Відповідно сторона, що зробила пропозицію, зветься оферентом, а сторона, що її прийняла, - акцептантом. Оферта повинна бути достатньо визначеною та виражати намір оферента бути зобов’язаним у випадку акцепта, а саме: в ній назвати товар і встановити у прямій чи побічній формі його кількість і ціну або передбачити порядок їх визначення. Оферта повинна бути адресована конкретній особі. Оферта набуває чинності, коли вона одержана її адресатом. Згідно діючого законодавства, права та обов’язки сторін за зовнішньоекономічним договором (контрактом) визначаються правом країни, обраної сторонами під час укладення договору (контракту) або внаслідок подальшого погодження . За відсутності такого погодження застосовується право країни, де заснована , має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона , яка є продавцем у договорі купівлі – продажу. Умови, які повинні та можуть бути передбачені зовнішньоекономічним договором (контрактом), установлює, зокрема, “Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)”, затверджене Наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України від 05.10.1995 року № 75. До обов’язкових умов договору (контракту) належать: назва, номер договору (контракту), дата й місце його укладення; преамбула із зазначенням повного та скороченого найменування сторін та найменування документів, якими керуються контрагенти під час укладення договору (контракту); предмет договору (контракту; його опис та встановлюється точне найменування, характеристика, модель, сорт і таке інше); кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг; встановлюється одиниця виміру кількості, порядок визначення кількості, система вимірів та ваги; визначити якість товарів в контракті купівлі – продажу - значить встановити якісну характеристику товару, тобто сукупність властивостей, що визначають придатність товару для використання його за призначенням у відповідності із потребами покупця, а вибір саме способу визначення якості (по стандарту, по технічним умовам, по специфікації, по опису, по первинному огляду, по змісту окремих речовин в товарі, по виходу готового продукту, за натуральною вагою) залежить від характеру товару, від практики, яка склалася в міжнародній торгівлі цим товаром, а також інших умов; базисні умови поставки товарів (приймання / здачі виконаних робіт або послуг), у тому числі з використанням Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів у редакції 2000 року (Указ Президента України від 4 жовтня 1994 року “Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів”); ціна та загальна вартість договору (контракту), Указ Президента України “Про заходи щодо вдосконалення кон’юктурно – цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності” від 10 лютого 1996 року, “Положення про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності” затверджене Указом Президента України від 10 лютого 1996 року № 124/96; умови платежів (включають в себе спосіб платежу, засоби платежу, форму платежу); упаковка та маркування (основне завдання – запобігання) [10,56].
Пошкодженню товарів та запобігання загибелі і пошкоджень при їх транспортуванні від продавця до покупця); гарантії та технічне обслуговування; порядок приймання товару; форс - мажорні обставини; санкції та рекламації; арбітраж; юридичні адреси, поштові та платіжні реквізити сторін.
За домовленістю сторін у договорі (контракті) можуть передбачатися додаткові умови: страхування; гарантії якості; залучення субвиконавців до договору (контракту), агентів, перевізників; норми завантаження (розвантаження); передача технічної документації на товар; збереження торгових марок; порядок сплати податків, мит, зборів; захисні застереження; момент початку дії договору (контракту); кількість підписаних примірників договору (контракту); можливість і порядок внесення доповнень та змін до договору (контракту).
2. Договір консигнації. Поняття цього договору базується на визначенні операції з реалізації товарів, відповідно до якої одна сторона (консигнатор) зобов’язується за дорученням другої сторони (консигнанта) протягом визначеного часу (терміну дії угоди консигнації) за обумовлену винагороду продати з консигнаційного складу від свого імені товари, які належать консигнанту. Таке визначення операції, яке здійснюється під час виконання договору консигнації, міститься у постанові Кабінету Міністрів України від 30.03.2002 р. № 445, якою затверджено Порядок віднесення операцій резидентів у разіпровадження ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного й фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів та товарів спеціального призначення [12,56].
Предметом договору консигнації є надання комплексу послуг змішаного типу – юридичних та фактичних. Перш за все – це укладання правочинів з продажу товарів, їхнє зберігання, страхування, демонстрація та рекламування. Договір консигнації укладається на термін півтора року та більше, особливістю є те, що поряд із терміном дії контракту зазначається й термін консигнації товарів, тобто їх реалізація з моменту поставки. Зазвичай цей термін є менш тривалим, ніж термін дії самого контракту.
Важливою ознакою консигнаційного контракту є визначення території реалізації товарів. Консигнатор не має права продавати товари за межами цієї території без згоди консигнанта.
Відмінною особливістю консигнаційного контракту є те, що продаж товарів за ним здійснюється консигнатором з консигнаційного складу. Тому консигнатор зобов’язаний забезпечити розміщення й збереження товарів консигнанта на консигнаційному складіДо речі на Україні не існує консигнаційних складів, а розміщення ввезених на територію України консигнаційних товарів здійснюється на спеціальних митних ліцензійних складах. Відповідно до положення про порядок відкриття та діяльність митних ліцензійних складів на території України, затвердженого наказом Держмитслужби України від 31.12.1996 р. № 592, серед основних завдань цих складів є створення передумов для таких форм зовнішньоекономічної діяльності, як продаж товарів на умовах консигнації. Імпортери-консигнатори можуть або самі відкрити та експлуатувати митний ліцензійний склад, отримавши відповідну ліцензію Держмитслужби України, або ж укласти договір з власником такого складу про розміщення консигнаційних товарів на зберіганняУ контракті також зазначається, що консигнатор несе повну відповідальність і збереження поставлених на консигнацію товарів у розмірі повної їх вартості, починаючи від лати поставки товарів консигнатором і закінчуючи датою їх оплати, перевідправлення або повернення консигнанту на його вимогуРозмір винагороди консигнатора може визначатися й виплачуватися у різний спосіб. Наприклад, сторони можуть встановити, що винагорода консигнатора становить певний відсоток від суми укладеного ним право чину або надати право консигнатору самостійно встановлювати ціну на консигнаційні товари, враховуючи ціну, визначену консигнантом. У цьому випадку винагорода становить різницю між ціною, встановленою консигнантом, та ціною, за якою консигнатор продав товар третій особі. Інший спосіб, це якщо комісіонер вчинив право чин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана вигода належить комітентові. Як правило, консигнатор утримує суму своєї винагороди із грошових надходжень за продані ним товари, а потім перераховує необхідну суму консигнантові Ще одне з важливих питань вирішують сторони при укладанні договору консигнації. Це, який різновид консигнації обирають сторони Просту (поворотну) – всі товари, які не були реалізовані протягом терміну консигнації, підлягають поверненню консигнанту. Саме на цих умовах найчастіше укладаються контракти.
Частково поворотну – консигнатор зобов’язується після закінчення терміну консигнації купити у консигнанта певну кількість із нереалізованого товару. Безповоротну – консигнатор зобов’язаний викупити весь непроданий до закінчення встановленого терміну товар. Наступна істотна умова консигнаційного договору є вибір сторонами права, що застосовуватиметься для регулювання взаємовідносин. Згідно з статтею 6 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність”, за відсутності погодження між сторонами стосовно вибору права застосовується право країни, де заснована, має місце перебування або основне місце діяльності сторона, що є комітентом (консигнантом) у договорі комісії (консигнації).
3. Договори лізингу. Особливості розвитку лізингових послуг в Україні
Міжнародна Фінансова Корпорація у рамках проекту "Розвиток лізингу в Україні" при сприянні інформаційного агентства "Інтерфакс-Україна" і ділового щотижневика "ІнвестГазета", а також Інтернет-ресурсу для підприємців VlasnaSprava.info провела Інтернет-конференцію на тему: "Лізинг в Україні: бути чи не бути?". Вперше в Україні було розглянуто питання лізингу в великому масштабі. Регулювання лізингу, як від бізнесу в Україні здійснюється недавно, а саме зі створенням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг з’явився державний орган, до задач якого входить регулювання та розвиток цього сегменту бізнесу. Як відомо в усьому світі за допомогою лізингу оновлюється основні фонди. А для України це є дуже актуальна проблема, щодо оновлення основних фондів, особливо в галузі сільського господарства, транспорту, деяких інших галузей, які потребують досить суттєвих капіталовкладень. Оскільки лізинг є альтернативою, це є загальновизнана практика, банківському кредитуванню, тому держава має сприяти розвитку саме цього сегменту ринку і створювати певні законодавчі умови для його ефективного функціонування. Робота Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг розпочав свою діяльність у 2004 році, та діє й на цей час. Ця комісія працює над удосконаленням законодавства і над тими проблемами, які вже виникли після державної реєстрації цього нормативного акту, тобто саме до опрацювання механізмів регулювання [1,168].
Потреба України у лізингу надзвичайно велика, приблизно десятки мільярдів доларів. Майже всі галузі потребують лізингу – аграрний сектор, малий та середній бізнес, машинобудування, транспортні галузі, соціальна сфера. Останні зміни у бюджеті України зачепили лізингову сферу, а саме послуги лізингу подорожчають для потенційних лізингоодержувачів.
Зміни що відбулися в законодавстві відносяться до:
1. В новому законі про бюджет змінено порядок оподаткування операцій фінансового лізингу, точніше комісія лізингодавця. В старому законопроекті лізингові компанії не були платниками ПДВ по операціям фінансового лізингу, так як лізингові компанії є типовими фінансовими посередниками та додаткову вартість не виробляють, а її розподіляють, так як, банки та кредитні союзи, то в новому законі про бюджет встановлено межа в розмірі 2 облікових ставок НБУ, до розміру яких не нараховується ПДВ, але якщо комісія складає більше 2 облікових ставок НБУ, згідно ПДВ нараховується. Лізингові компанії вважають, що це суперечить всі правилам та законом, а точніше закону економічної теорії „працювати в ринковій економіці, та ні в якому разі не можна оподатковувати фінансових посередників ПДВ”.
2. Відношення на валові витрати страхових платежів по майну. Історично склалося, що лізингові компанії, а саме компанії, що оперують з лізингом машин, включають витрати на страхування свого автопарку. А законодавство ввело 5% обмеження на зарахування на валові витрати суми страхових платежів, а в межах 5% можна відносити на валові витрати страхові платежі [16].
А це суперечить тому, що структура лізингових компаній не можуть мати маленькі витрати. Вважається, що приблизно біля 11-12% складають витрати на валових затратах на страхування.
3. Порядок віднесення в податковий кредит купівлю легкових машин для подальшої передачі їх у лізинг. Законодавство ввело з 1 квітня особливості роботи таксопарків, заборонивши всім відносити на податковий кредит при купівлі легкових машин юридичним особам суму ПДВ, включати в вартість машини нарахувавши на неї амортизацію. Тобто, це призведе до, того, що оподаткування ПДВ, це фактичне подвійне оподаткування ПДВ на операції оперативного лізингу до легкових машин.
Лізинг являється міжнародним, коли лізингова компанія і орендатор, лізингова компанія і постачальник чи всі три учасники операції знаходяться в різних країнах. В рамках міжнародного лізингу виділяють прямий лізинг , тобто орендну угоду між юридичними особами різних країн, та непрямий іноземний лізинг , в якому орендатор і орендодавець являються юридичними особами одної країни, але капітал останнього частково належить іноземним фірмам, чи якщо орендодавцем виступає дочірня компанія іноземної ТНК. Прямий лізинг поділяється на експортний та імпортний. В останні роки багато західних економістів до міжнародного лізингу відносять тільки прямий лізинг, а операцію по непрямому лізингу відносять до угод в середині країни.
Розрізняють два основних види лізингу - оперативний і фінансовий.
Оперативний лізинг характеризується здачею предмета оренди на період, значно менший повного терміну амортизації. Предметом оперативного лізингу звичайно бувають автомобілі, персональні комп'ютери, копіювальне обладнання, побутова техніка. В такому випадку орендні платежі лише частково компенсують початкову вартість об'єкта оренди. Після закінчення терміну лізингового договору він другий раз здається в оренду, можливо іншому орендатору.
Фінансовий лізинг характеризується середнім і довготривалим характером договору, амортизацією повної чи більшої частини об'єкта. В статті 4 Закону України "Про лізинг" фінансовий лізинг визначається як договір лізингу, в результаті підписання якого лізингоодержувач за своїм замовленням отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на період, не менше того, на протязі якого амортизується 60% вартості об'єкта лізингу, визначеної вдень підписання договору. Після закінчення терміну дії контракту орендатор може повернути об'єкт оренди орендодавцю чи купити його за кінцевою вартістю
В Україні на сучасному етапі надають лізингові послуги 44 юридичні особи, це приблизно 139 млн. грн. за 5 місяців 2004 року. В Україні нема ніяких застережень і заборон для міжнародного лізингу, звичайно міжнародний лізинг вносить свої додаткові ризики, що існують в середині кожної з країн. Щоб мінімізувати ці ризики, міжнародна спільнота розробляє певний механізм, є міжнародні конвенції. І на сьогодні в Україні надзвичайноактуальним є підписання, а потім, звичайно, і ратифікація декількох міжнародних конвенцій, що напряму стосуються лізингової індустрії. Безперечно, це конвенція УНІДРУА, про міжнародний лізинг, про фінансовий лізинг, він стосується саме міжнародних відносин. Це конвенція теж УНІДРУА про міжнародний факторинг, тому що факторингові операції дуже тісно стоять до лізингової діяльності. Є ще ряд конвенцій стосовно відступлення дебіторської заборгованості торгівлі, і конвенція, яку Україна вже підписала, але поки що не ратифікувала, в найближчий час можливо буде, і стосується вона в тому числі і лізингу, але надзвичайно такого дорогого обладнання, унікального обладнання – це конвенція УНІДРУА про міжнародні права на мобільне обладнання – це вичерпний перелік саме мобільного обладнання – це літаки, мобільний склад та космічні апарати е надзвичайно для України важливо, тому що Україна саме позиціонує себе як країну, що виробляє такі види обладнання [2,67]. До пріоритетних напрямків використання лізингу в Україні можна віднести:
1. Високотехнологічні наукоємні галузі: літако - і машинобудування, порошкова металургія, кераміка, електрозварювальне виробництво; енергозберігаючі технології, нафтогазовий комплекс, агропромисловий комплекс.
2. Видобувні і металургійні галузі, кольорові метали, уран, вугілля, сталь і прокат.
3. Виробництво товару народного споживання.
4. Незавершене виробництво.
5. Дрібний бізнес та інше.
Лізинг можна розглядати як форму довгострокового кредитування покупки, що являє собою довгострокову оренду. Оскільки лізингова служба повністю оплачує основні засоби за дорученням підприємства-лізингоотримувача за рахунок власних коштів, то до неї переходить право власності на об'єкти лізингу.
3. Стандартний лізинг . При цій формі лізингу виробник обладнання продає його лізинговій компанії, яка здає це обладнання в лізинг споживачеві. При цьому між виробником та лізингоотримувачем не виникають правові відносини. Технічне обслуговування здійснює за окремою домовленістю виробник, а лізингодавець не втручається в питання технічного обслуговування
Зворотній лізинг («ліз-бек»). Ця форма використовується у випадку, коли фірма відчуває гостру нестачу коштів. Сутність цієї операції
полягає в тому, що власник обладнання продає лізинговій компанії обладнання, а потім бере його в лізинг, тобто продавець обладнання перетворюється в лізингоотримувача
«Мокрий лізинг». Цей різновид лізингу передбачає додаткові послуги лізингодавця лізингоотримувачу. Лізингодавець здійснює утримання обладнання, ремонт, страхування, інколи управління виробництвом.
«Чистий лізинг». В даному випадку всі обов‘язки, пов‘язані з експлуатацією обладнання, виконує лізингоотримувач. Він сплачує податки, здійснює страхування та несе всі витрати, пов‘язані з використанням обладнання. Лізингоотримувач зобов‘язаний утримувати обладнання в робочому стані, обслуговувати його та після закінчення строку лізингу повернути його в доброму стані з урахуванням нормального зносу лізингодавцю. Лізингодавець не відповідає за дії, пов‘язані з використанням лізингоотримувачем майна. Але він несе відповідальність, пов‘язану з можливими діями влади чи інших організацій країни, де використовується обладнання.
Лізинг на залишкову вартість обладнання . Використовується по відношенню до обладнання, що вже знаходилось в користуванні. Така форма лізингу діє на протязі 1-4 років
Лізинг з повним обслуговуванням
. Подібний до «мокрого» лізингу, але угода передбачає виконання лізингодавцем деяких додаткових послуг. Наприклад, лізингодавець проводить дослідження, що передують придбанню обладнання, здійснює поставку необхідних сировинних матеріалів для роботи даного обладнання, надає кваліфікованих спеціалістів
9-09-2015, 02:14