Асиметрія економічних відносин країн-членів НАФТА

обох сусідів Канади по регіону доводиться одна третина світової торгівлі цієї країни. Такі торгові відносини забезпечують споживачам в цих трьох країнах товари за конкурентними цінами, а експортні галузі промисловості забезпечують робочі місця, зарплата на яких вище середнього.

Своїм ростом канадська економіка на одну третину зобов'язана експортним показникам, що виросли в три рази швидше, ніж відповідні показники по валовому доході. У такий спосіб інтереси націй американського континенту призивають робити ставку на розвиток і розширення НАФТА.

Розділ 3. Перспективи розвитку НАФТА

3.1 НАФТА і проблема створення панамериканської зони вільної торгівлі

НАФТА відкрило шлях до створення єдиного континентального ринку і свободі пересування товарів, послуг, капіталу і робочої сили. Панамериканська зона вільної торгівлі (FTAA) могла б об'єднати майже всі країни Північної і Південної Америки з населенням 800 мільйонів і загальним обсягом ВВП 11,4 трильйони доларів (більшим, ніж у Європейського Союзу).

Четвертий Всеамеріканський самміт, що пройшов в аргентинському місті Мар-дель-Плата у2005 р. де розглядали питання створення FTAA не приніс очікуваного результату. Головної мети, тобто підписання угода про створення зони вільної торгівлі на території двох Америк (FTAA), досягти не удалося. За угоду ратували Сполучені Штати, їх підтримували Канада, Мексика і Чилі. Проти виступили Аргентина, Бразилія, Венесуела, Парагвай і Уругвай. Опоненти FTAA стверджували, що запропонований США план загрожує не тільки економічним інтересам південноамериканських країн, але і їхньої політичної незалежності.

Вперше питання про створення FTAA було поставлено представниками США на Всеамеріканському самміті в Майамі в 1994 році. Створення зони було заплановано на 2005 рік. Однак далі заяв процес не пішов. В останні два роки американці прагнули реанімувати інтеграційний процес, натискали на латиноамериканських політиків, але результатів це не дало. На початку 2004 року на переговорах у Мексиці (по питанню створення полегшеної версії єдиного ринку, так називаної FTAA Lіght) Бразилія й Аргентина поставили США жорстку умову: скасувати всі субсидії американським сільгоспвиробникам і забрати митні бар'єри на шляху південноамериканської сільгосппродукції на ринок США. Адміністрація США погодилася піти назустріч вимогам латиноамериканських лідерів тільки в частині прямих аграрних субсидій, що складають лише 6,6% усіх дотацій фермерам і експортерам. Велика ж частина дотацій йде у виді непрямих кредитів чи страхових гарантій, а їх США скасовувати відмовились. Південноамериканців не влаштовує також те, що в проекті США немає і натяку на регіональні фонди розвитку, за рахунок яких усувалися б диспропорції в економічному розвитку країн-членів (такі фонди існують у Євросоюзу) [12].

Даний самміт показав, що в найближчому майбутньому США навряд чи удасться переконати своїх латиноамериканських опонентів прийняти рішення про створення FTAA. Країни континенту явно налаштовані на встановлення нової системи відносин з північним сусідом. Як заявив на самміті аргентинський президент Нестор Киршнер, "ми не проти інтеграції, але хочемо економічну інтеграцію без асиметрій, субсидій і протекціонізму. Ми хочемо інтеграцію не на користь більш сильному, а на користь усім" [12].

Без сумніву, зустріч у Мар-дель-Плата - це велика зовнішньополітична поразка США. Але і латиноамериканців однозначно переможцями теж не назвати.

По-перше, незважаючи на опозицію Венесуели і країн МЕРКОСУР (торговий блок, що поєднує Аргентину, Бразилію, Парагвай і Уругвай), інші 29 держав Південної Америки, що брали участь у самміті, заявили, що готові відновити переговори в подальшому. Мексика запропонувала продовжити переговори без участі Венесуели і чотирьох країн МЕРКОСУР, пояснюючи їхнє прагнення блокувати FTAA приватними інтересами.

По-друге, самміт оголив слабість інтеграційних процесів у Латинській Америці.

У блоці МЕРКОСУР розуміють: якщо південноамериканські країни будуть входити в Загальамериканську зону вільної торгівлі поодинці, лидируючі позиції в цій організації виявляться в США. Тому перш ніж вступати в FTAA, Латинська Америка повинна здійснити внутрішню інтеграцію. Рішення про об'єднання для спільного просування до Загальамериканської зони було прийнято ще у 2003 році - як усередині МЕРКОСУР, так і усередині Андського пакту (це ще одне торгове об'єднання, куди входять Болівія, Венесуела, Колумбія, Перу й Еквадор). Спроби об'єднати МЕРКОСУР і Андський пакт уже починалися. Почалися навіть переговори про економічну інтеграцію з Мексикою, що у випадку успіху поставили би хрест на планах США. Однак розбіжності між країнами перебороти не удалося, і єдиний торговий простір у Латинській Америці так і не з'явився.

Потерпів крах і альтернативний проект створення Зони вільної торгівлі МЕРКОСУР-ЕС, що з ентузіазмом просували Бразилія й Аргентина. З політичної точки зору, цей союз спрямований проти однобічної політики США і був вигідний обом сторонам. Латинська Америка знайшла б в особі Євросоюзу альтернативного економічного партнера і звільнилася б від залежності від США. ЄС з підписанням договору про вільну торгівлю з МЕРКОСУР одержав би перевагу в секторах, де особливо сильна конкуренція європейських і північноамериканських компаній, - у сфері телекомунікацій і фінансів [12].

Текст договору був підготовлений, і для його підписання в жовтні 2004 року залишалося лише проробити деякі технічні деталі. Але отут з'ясувалося, що на шляху створення "найбільшої у світі зони вільної торгівлі" існують нездоланні розбіжності - усі ті ж аграрні субсидії, пожертвувати якими Євросоюз не захотів.

3.2 Роль НАФТА у світових глобалізаційних процесах

Час, в який ми живемо, відзначається глобальною (загальною, всесвітньою) трансформацією і цивілізаційною нестабільністю. Кардинальні зміни відбуваються буквально в усіх сферах суспільного життя і охоплюють майже всі регіони планети. На наших очах відбувається глобальний перехід до якогось нового етапу в організації людського життя. Найбільш важливими і радикальними, очевидними і безсумнівними є такі зміни:

Перехід найрозвинутіших країн світу (США, Канада, Західна Європа, Південно-Східна Азія) від індустріального до постіндустріального, інформаційного суспільства.

Встановлення цивілізаційної єдності світу в результаті краху світової соціалістичної системи, поступового утвердження регульованої ринкової економіки у Китаї та В'єтнамі, поширення по всьому світу) як основоположних принципів організації громадського життя цінностей та ідеалів європейської євроатлантичної) цивілізації: соціально-орієнтована ринкова економіка, багатопартійна парламентська демократія, першорядне значення прав і свобод особистості, "західний менталітет" і спосіб життя, культура. Наприкінці XX - на початку XXI ст. капіталізм знову стає глобальним.

Бурхливий розвиток науки, техніки, інформатики перетворило земну кулю в тісно переплетений клубок техніко-виробничих, торгових, фінансових та інших взаємозв'язків. Формується цілісне світове господарство (глобальна економіка), для якого характерні такі риси:

1. величезна роль у виробництві науки та інформаційних технологій ( у США в матеріальному виробництві бере участь лише 7% населення);

2. глобальний ринок створюється передусім наукомістким продуктом, новою економікою, основаній на знаннях;

3. індустріальне виробництво передано незахідним країнам;

4. висока швидкість технологічного оновлення, перетворення інновацій у вирішальний фактор виробництва;

5. мобільність капіталів набула "тотального характеру";

6. глобальна лібералізація світового ринку;

7. формування єдиного світового ринку товарів, послуг, технологій, капіталів і робочої сили.

Будучи загальносвітовим процесом, глобалізація, однак, розвивається нерівномірно: різні регіони світу охоплені нею неоднаково, окремі держави відіграють у цьому процесі різну роль. Явище глобалізації порівняно нове, глибоке і суперечливе. Тому в його вивченні та поясненні поки що більше запитань, аніж переконливих відповідей. Як правило, учасники багатьох дискусій про сутність глобалізації погоджуються в одному: ці процеси реальні, масштабні і доленосні для всіх народів планети [4].

Вплив глобалізації може бути як позитивним, так і найвищою мірою негативним. Як правило, тільки високорозвинені індустріальні країни, у яких склалися сучасні й ефективні системи освіти, науки, техніки і зв'язку, можуть повною мірою скористатися перевагами, наданими глобалізацією. Ці країни входять у великі світові економічні блоки (Європейське співтовариство, Тихоокеанський блок, а також Північно-Атлантична асоціація вільної торгівлі NAFTA) і мають у своєму розпорядженні ефективні механізми планування, що дозволяють розробляти регіональні проекти з урахуванням вимог і впливу глобалізації.

Утворення Асоціації Вільної Торгівлі Північної Америки (NAFTA) спонукало країни Європи та Азії зробити подальші кроки до економічної інтеграції. В цьому основна роль NAFTA у світових глобалізацій них процесах.

Утворення регіональних угруповань у Європі й Америці, конкурентна боротьба за фінансові і матеріальні ресурси, складності і невизначеність перспектив багатобічних торгових переговорів на глобальному рівні, проблеми у відносинах зі США - усе це створює не тільки економічні, але і політичні імпульси до посилення міждержавного співробітництва (особливо в Східній і Південно-Східній Азії) і доданню йому визначених організаційних форм.

Йдучи на створення розширеної зони вільної торгівлі, кожна з трьох країн NAFTA враховує інтереси і вигоди, що вона одержує, а також, зрозуміло, бере до уваги зв'язані з цим можливі негативні моменти. Гарантоване зростання доходів очікується, наприклад, у таких секторах американської економіки, як виробництво електроенергії, обслуговування ЕОМ, виробництво будівельних матеріалів, запасних частин для автомобілів, машинобудування, телекомунікації, банківська і фінансова справа. Їм відкриваються гарні перспективи для діяльності в Мексиці, економіка якої має потребу в інтенсивному відновленні її технологічної бази.

Інтеграція економічного життя у світі йде по багатьом усе більш зростаючим напрямках. Це, по-перше, інтернаціоналізація продуктивних сил через обмін засобами виробництва і технологічних знань, а також у формі міжнародної спеціалізації і кооперації, що зв'язують господарські одиниці в цілісні виробничо-споживчі системи; через виробниче співробітництво, міжнародне переміщення виробничих ресурсів; через формування глобальної матеріальної, інформаційної, організаційно-економічної інфраструктури, що забезпечує здійснення міжнародного обміну.

3.3 Перспектива розвитку економічних відносин України з країнами членами НАФТА

Торгівельно-економічні відносини України з країнами НАФТА різко відрізняються, а з Мексикою знаходяться в зародковому стані. Україна здатна робити товари, що могли б знаходити збут у Мексиці. Мексика має попит на енергетичне устаткування, продукцію хімічної промисловості, машинобудування, суднобудування.

Стосовно США, то протягом тривалого часу українсько-американські економічні відносини позначались наявністю низки застарілих проблем, які, власне, і формували систему пріоритетів діяльності українських дипломатів на американському напрямку, оскільки їхня невирішеність негативно впливала на загальний тонус двосторонніх стосунків. Йдеться насамперед про відновлення пільг щодо експорту товарів із України в США згідно з Генералізованою системою преференцій США (ГСП), надання Україні Сполученими Штатами статусу країни із ринковою економікою, підписання двостороннього протоколу про взаємний доступ на ринки товарів та послуг, який фактично відкриває нашій державі двері до СОТ, а також скасування дії поправки Джексона — Веніка, яка, незважаючи на суто політичний зміст, передбачає економічні по формі санкції.

При цьому слід зазначити, що відносно коротка історія відносин України і США показує, що останні не лише послідовно й прагматично відстоювали власні економічні і політичні інтереси, а й завжди гостро реагували на дії колишнього українського керівництва, що в той або інший спосіб порушували принципи демократії та цивілізованої ринкової економіки. Як свідчить світовий досвід, ці питання взаємопов’язані.

На різних рівнях американського суспільства існує потужний інтерес до нової, демократичної України, готовність до якісних зрушень у стосунках з нею. Це повною мірою відчувається з боку приватного бізнесу. Особливий інтерес для США становлять питання інвестування та налагодження спільного виробництва в найбільш динамічних, високотехнологічних галузях економіки України.

Цілком зрозуміло, що радикального пожвавлення діяльності в Україні американських та інших іноземних інвесторів не можна очікувати без продовження курсу ринкових реформ, завершення створення дієвої інвестиційної інфраструктури та інших умов, які б забезпечили довіру до України з боку потенційних інвесторів. Виключне значення при цьому матиме й набуття нашою країною членства у Світовій організації торгівлі.

В контексті останніх досягнень в україно-американських відносинах хотілося б підкреслити, що уряд України доклав всіх зусиль для забезпечення національних виробників потужним інструментом захисту власних інтересів у США. Їхні подальші успіхи залежатимуть від власної активності, гнучкості та здатності конкурувати на американському ринку. Варто також наголосити, що економізація української дипломатії, готовність та бажання просувати інтереси українських експортерів нездатні самі по собі вирішити зовнішньоекономічні проблеми. Відтепер слово за українськими підприємцями: вони мають всі можливості скористатися тими перевагами, що відкривають перед ними успіхи української дипломатії у Вашингтоні [15].

Дипломатичні відносини між Україною та Канадою були встановлені 27 січня 1992 року. Подальший розвиток відносин між Україною і Канадою можна охарактеризувати як сприятливий та поступальний. Налаштованість обох сторін на розвиток взаємовигідного партнерства та активні кроки назустріч один одному дозволили вивести українсько-канадські відносини на рівень особливого партнерства, який був закріплений підписанням 31 березня 1994 року у Києві Спільної Декларації про розвиток відносин особливого партнерства.

Маючи багато точок дотику у політичній сфері, обидві країни активно розвивають торговельно-економічне, інвестиційне та науково-технічне співробітництво. Спостерігається значний темп приросту щорічного обсягу торгівельних операцій, який у 2005 році склав 110 млн. дол. Українські та канадські підприємницькі кола перебувають у пошуку нових форм співробітництва поза межами традиційної товарної торгівлі.

Прикладом вдалого співробітництва у науково-виробничій кооперації став спільний проект між українським підприємством „Зоря-Машпроект” та канадським концерном „Магеллан Аероспейс” по створенню в Канаді першої у світі комерційної електрогенеруючої установки на біопаливі.

Ілюстрацією ще однієї “історії бізнесового успіху” стала десятирічна діяльність компанії „Фармасаєнс Юкрейн” в Україні, яка є відділенням відомої канадської фармацевтичної компанії „Фармасаєнс”. „Фармасаєнс-Юкрейн” має прямі угоди на постачання медикаментів і вітамінів до більш ніж 2000 українських лікарень та аптек, а також через власне представництво в Києві здійснює експортні поставки до Росії, Білорусі, Латвії, Литви, Естонії та інших країн регіону. Сьогодні компанія „Фармасаєнс Юкрейн” розглядає можливість будівництва в Україні сучасного заводу з виробництва широкого спектру медичних препаратів та вітамінних добавок.

Ще одним ефективним інструментом поглиблення українсько-канадських економічних стосунків є двостороннє співробітництво на рівні провінцій Канади та відповідних областей України, до якого сторони виявляють взаємний інтерес. Важливою подією у цьому контексті став візит в Україну Прем’єра однієї з найрозвинутіших провінцій Канади - Альберти Р.Кляйна на чолі делегації представників ділових кіл провінції. Інституційним підґрунтям взаємодії має стати підписання найближчим часом Меморандумів про співробітництва між провінцією Альберта та Львівською та Івано-Франківською областями.

Отже, ми можемо зробити узагальнюючий висновок, що співпраця України з країнами NAFTA носить також досить асиметричний характер. Основними партнерами України з даного угрупування є США та Канада, проте існує досить великий потенціал співпраці також з Мексикою.

Висновок

Створення НАФТА було в більшій мері рішеннями політиків, хоча значення економічних імперативів при цьому не зменшується. На початку 90-х років із закінченням "холодної війни" радикальним чином змінилася військово-політична й економічна ситуація у світі: зникли ОВД, СЕВ, різко ослабнули воєнно-стратегічні й економічні позиції Росії й інших республік колишнього СРСР. У нових умовах усе частіше виявляються спроби і наміри Західної Європи, Японії, країн АТР вийти з-під американського впливу. Матеріали останніх років свідчать про порівнянність сумарних економічних і науково-технічних потенціалів країн ряду регіонів з аналогічними показниками США. ЄС після порівняно довгого періоду становлення інтеграції на початку 90-х років приступив до політики "різкого форсажу", спрямованої на поглиблення і розширення інтеграції. У той же час відзначається стрімке зростання економічної сили Японії і ряду країн Південно-Східної Азії. Активізувалася діяльність організації Азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва, проглядається курс Японії на створення свого роду азіатського загального ринку, йдуть переговори про створення Східно-азіатського економічного співтовариства і т.д. Така еволюція подій у світовому економічному житті не могла не насторожити США, не змусити його почати дійові заходи для того, щоб попередити можливі негативні наслідки.

Провідна роль у розвитку інтеграції на північноамериканському просторі, безумовно, належить США, що протягом багатьох років через свої компанії активно впроваджувалися в економіку сусідів. У період гнітючого переваги американської економіки на континенті, беззаперечного лідерства на світових ринках США не занадто мали потребу в розвитку інтеграційних процесів на своєму континенті. Зміна обстановки у світі об'єктивно поставила перед ними таку задачу.

Крім аргументів політичного характеру, кожна країна-учасниця Угоди має свої економічно обґрунтовані причини участі в НАФТА. Так, на думку американських експертів, збільшення експорту приведе до росту числа робочих місць (до речі, ці розрахунки уже виправдалися, незважаючи на порівняно короткий проміжок часу). Великі надії пов'язуються з процесом перенесення на мексиканську територію трудомістких, матеріалоємких і інших дорогих виробництв, що повинно істотно вплинути на зниження витрат і тим самим підвищити конкурентноздатність американських товарів. Американські політологи-економісти вважають НАФТА своєрідним трампліном для більш глибокого проникнення в економіку латиноамериканських країн на якісно нових умовах, наприклад, партнера, а не визискувача.

Економіка Канади тісно пов'язана з економікою США. Частка США в зовнішньоторговельному обороті Канади складає близько 70% і, навпаки, частка Канади -20%. Це дуже високий показник, якщо врахувати, що в самому інтегрованому угрупованні, у ЄС, частка Німеччини в зовнішньоторговельному обороті Франції складає менш 20%, а частка Франції - ледве вище 10%. Разом з тим лише наприкінці 80-х років канадці прийшли до висновку про настання порівняно сприятливих умов для поглиблення інтеграційних процесів із США, маючи на увазі той факт, що ефективність канадських фірм стала наближатися до аналогічного показника для американських. Можлива економічна вигода після ліквідації митних бар'єрів була попередньо, скрупульозно підрахована, зокрема, для обробної і видобувної промисловості. Уряд Канади вважає, що участь у НАФТА дозволить більш тісно прилучитися до випуску наукомісткої продукції, підвищити прибуток, тому що оплата праці в Канаді вище, ніж у партнерів по угрупованню. Слід зазначити, що в Канаді нараховується багато супротивників поглиблення інтеграції зі


9-09-2015, 01:24


Страницы: 1 2 3 4
Разделы сайта