Іншим вражаючим прикладом успішної кластеризації може бути розвиток економіки Австрії за останні 20 років. Програма кластеризації країни була розроблена Австрійським інститутом економічних досліджень разом з Національним дослідницьким центром. В Програмі задіяні наступні модулі: система стимулювання інновацій; зростання продуктивності; збільшення зайнятості; регулювання технологічної політики; консультування. Робота по формуванню кластерів проводилась під егідою Австрійського ділового агентства і Державної консалтингової компанії, яка має відділення у всіх регіонах країни. За сприяння цих організацій створювалась ділова інфраструктура, розвивались промислові мережі і формувались кластери.
Цікавим прикладом створення кластерів є досвід японської економіки. В країні в 1983р. було прийнято закон, що затверджував концепцію технополісів; та надавав підтримку створенню центрів інтенграції промисловості, науки, влади. Особливістю умов японської кластеризації є традиційна схема субпідрядних і субконтрактних зв"язків між рядом великих і мережею середніх і малих підприємств. Типовий великий японський кластер (а їх близько 600) складається з одного головного підприємства, яке користується послугами двох або трьох рівнів фірм, що розміщені, як правило, географічно близько до нього. Самостійні субпідрядники пов"язані з головним підприємством довгостроковими договорами. Наприклад,автомобільний кластер "Тойота" має багатоступінчасту мережу з 122 прямих постачальників, майже 36 тис. субпідрядних малих і середніх підприємств.
3. Сучасні тенденції розвитку передачі технологій в Україні
Україна перебуває на стадії трансформаційного розвитку ринкової економіки, що позначається на ставленні до інноваційних процесів.
Більшість авторів під поняттям "передача технології" розуміють передачу науково-технічних знань і досвіду для надання науково-технічних послуг, використання технологічних процесів, випуску продукції як на без договірній основі, так і на умовах, визначених укладеним між сторонами договором. Законом України "Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій" від 14.09.06 р. № 143-V визначено, що "трансфер технологій – це передача технології, що оформлюється шляхом укладення двостороннього або багатостороннього договору між фізичними та/або юридичними особами, яким установлюються, змінюються або припиняються майнові права і обов’язки щодо технології та/або її складових". Законом також визначені повноваження суб’єктів державного регулювання діяльності у сфері трансферу технологій, зокрема, уповноваженого органу, центральних та місцевих органів виконавчої влади, Національної та галузевих академій наук. Крім того, визначена роль державної експертизи, встановлена форма договору про трансфер технологій, запропоновано фінансово-економічний механізм забезпечення діяльності у сфері трансферу технологій та розподілу результатів.
Залучення іноземних інвестицій - одне з найважливіших джерел розвитку народногосподарського комплексу області, за темпом приросту яких Харківщина є одним з лідерів серед регіонів України. Станом на 1 січня 2008 року обсяг прямих іноземних інвестицій до Харківської області склав 1,3 млрд.дол.США, а темпи росту дорівнювали 130%. За обсягами прямих іноземних інвестицій Харківська область посідає четверте місце в Україні після міста Києва, Дніпропетровської та Донецької областей. У галузевій структурі прямих іноземних інвестицій переважають інвестиції:
- в фінансову діяльність, частка яких в період 2004 – 2007 рр. склала в середньому 53%, причому половину з цих коштів, банки, що отримали іноземні інвестиції у свій статутний фонд, спрямовують на кредитування переробної промисловості (31%) та торгівлі (44%);
- в обробну промисловість, частка яких зросла з 26% у 2005 р. до 41% у 2007 р.
Динаміка структури іноземних інвестицій в обробну промисловість за вказаний період була наступною: у харчову промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів – складали в середньому 26%; у виробництво будматеріалів та скловиробів - зросли за останні 2 роки практично з нуля у 2005 році до 70% у 2007 році; у машинобудування та металообробку - були приблизно стабільними і складали в середньому 13%;
Регіональний Інноваційний Центр (РІЦ) створюється з метою організації процесів формування та розвитку РІС як її базовий елемент і виконує такі основні функції :
• організація робіт зі створення і розвитку РІС та їх експертно-аналітичне забезпечення (виконання договорів з облдержадміністрацією, залучення суб'єктів бізнесу, координація діяльності інститутів інноваційної інфраструктури, проведення аналітичних і прогнозних досліджень);
• сприяння просуванню на ринок перспективних інноваційних розробок (проектів);
• нарощування експертно-консалтингового потенціалу (власного і стороннього), надання професійних консалтингових послуг в інноваційній сфері (правове, управлінське, науково-технічне).
3.1 Аналіз розвитку передачі технологій
В Україні існує багато елементів інноваційної інфраструктури, а саме: значний науково-технічний, виробничий і кадровий потенціал, визнаний в усьому світі пріоритет в ряді технологічних напрямків. Але природний ланцюг "фундаментальна наука - прикладна наука - промисловість" виявився розірваним. Створювані інновації майже не застосовуються у виробництві. Аналіз статистичної інформації, що характеризує науково-технічну й інноваційну діяльність в Україні показав, що за період з 1991 р. по 2000 р. її активність знизилася майже в 6 разів, а темпи зменшення кількості впроваджених у виробництво новітніх технологій випереджають темпи зниження обсягів виробництва, що говорить про старіння технологічної бази виробництва за цей період. Динаміка даних процесів показана на рис. 1.
Така ситуація негативно впливає на науку й на виробництво. Вітчизняна важка промисловість, як основний споживач інновацій, не має ресурсів для модернізації виробництва і освоєння нової продукції. Існуюча нормативно-правова база не стимулює інновації, а відсутність попиту на інновації робить непотрібними наукові дослідження. Специфіка реформ, необхідних українській економіці, полягає у відновленні взаємодії в ланцюзі "наука-виробництво" і в запуску прискореного інноваційного механізму.
Одним із найцікавіших управлінських феноменів для України може стати нова форма науково-технічного співробітництва-технологічний парк (ТП), що поєднує великі промислові підприємства (корпорації), наукові і навчальні установи, дрібні інноваційні фірми, що обслуговують сферу НДДКР організації та науково-промислові конгломерати, які мають тенденцію розвитку у великі організаційні науково-виробничі популяції на основі створення різноманітних консорціумів і промислово-технологічних кластерів.
Перші українські технопарки функціонують майже 3 роки: "Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка і сенсорна техніка", "Інститут електрозварювання ім. Е. Патона" (м. Київ), "Інститут монокристалів" (м. Харків), які почали працювати з 2000 р. У грудні 2001 р. було прийнято рішення про створення технопарку "Вуглемаш"(м. Донецьк), а в травні 2002 р. відкрито ще 4 технопарки у м. Києві: "Інститут технічної теплофізики", "Київська політехніка", "Інтелектуальні інформаційні технології", "Укрінфотех", до складу якого входить "Укртелеком".
3.2 Пропозиції щодо поліпшення розвитку інноваційних технологій в Україїні
Таким чином, з метою удосконалення механізмів реалізації державної та регіональної політики в сфері трансферу технологій та інтелектуальної власності необхідно:
1) завершити формування нормативно-правової бази, необхідної для реалізації Закону України "Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій", зокрема прийняти рішення Уряду України щодо мінімальних ставок винагороди авторам технологій і особам, які здійснюють їх трансфер та порядку реєстрації договорів про трансфер технологій;
2) підготувати зміни до Господарського Кодексу України стосовно надання державним університетам права здійснення комерційної діяльності;
4) сформувати правове і методичне забезпечення діяльності в інноваційній сфері для венчурних фондів, суб’єктів інноваційної інфраструктури;
5) прискорити розгляд у Верховній Раді України Концепції розвитку національної інноваційної системи.
Стратегія побудови ефективного інноваційного механізму в Україні повинна враховувати світовий досвід створення і результати діяльності ТП як прогресивних інноваційних структур. Створення ТП на базі гнучкого правового механізму, що враховує особливості господарського розвитку України в перехідний період і досвід зарубіжних країн у цій галузі, буде сприяти активізації зовнішньоекономічних зв'язків, економічному і соціальному розвитку нашої країни та її окремих регіонів на основі залучення національного і зарубіжного капіталу, технологій і управлінського досвіду. Розвинута мережа ТП може стати одним із перспективних напрямків зовнішньоекономічної діяльності України, що сприятиме структурній перебудові її економіки і прискоренню науково-технічного розвитку.
Законом України "Про спеціальний режим інвестиційної й інноваційної діяльності технологічних парків" передбачаються пільги, які діють перші 5 років з моменту реєстрації інвестиційного чи інноваційного проекту, що включають звільнення від оплати митних зборів і ПДВ на ввезене устаткування та від сплати зборів у Державний інноваційний фонд. Фактично технопарки будуть платити податки в повному обсязі, але ці платежі повинні акумулюватися на спеціальних рахунках технопарків. Це дозволить технопаркам згодом створити надійне джерело фінансування і рефінансування інноваційних і інвестиційних проектів, спрямованих на реалізацію новітніх "проривних" технологій. Такий механізм забезпечить цільове використання бюджетних засобів для рішення актуальних проблем науково-технічного розвитку країни і відкриє реальні можливості внутрішнього інвестування. Необхідним є прийняття Верховною Радою відповідних змін чинного законодавства щодо порядку оподатковування технопарків, що дозволить їм знайти певну фінансову незалежність і перейти до самофінансування.
На підставі здійсненого аналізу розвитку і механізму функціонування технологічних парків в Україні можна зробити такі висновки:
1. ТП на території України створені, успішно розвиваються і найбільш розвинуті з них починають позитивно впливати на соціально-економічне середовище регіону, у якому вони розташовані.
2. Фінансування й інша підтримка ТП здійснюється не тільки з засобів держбюджету, але й значною мірою недержавними організаціями і малими підприємствами. У ряді регіонів країни місцева і регіональна влада надає підтримку ТП, однак, фінансування поки що недостатнє.
3. ТП у своїй діяльності спираються на університети, наукові, конструкторські установи, промислові підприємства і підприємницькі структури, бо вони відчувають потребу в кваліфікованих кадрах, здатних створювати і забезпечувати роботу малих й середніх інноваційних підприємств.
4. Назріла необхідність рішення в законодавчому порядку таких питань, як землекористування, різні податкові і тарифні пільги для ТП, а також суспільне визнання їх як суб'єктів ринкового середовища сектора наукомісткого підприємництва.
Для подальшого розвитку інноваційної діяльності й інноваційного підприємництва необхідно:
по-перше, організовувати і проводити обстеження регіонів і давати об'єктивні експертні висновки про доцільність (чи недоцільність) створення в них будь-яких інноваційних структур, які були б адекватними за своїми можливостями у досягненні тих чи інших цілей і завдань у регіонах,
по-друге, здійснювати методичне, наукове й інше забезпечення при створенні в регіонах технопарків, технополісів чи подібних структур, наприклад, інноваційних центрів та бізнес-інкубаторів, а також моніторингу їх створення і розвитку в регіонах.
по-третє, проводити обов'язкову прогнозну оцінку економічних результатів діяльності технопарку (на 5 років),
по-четверте, сприяти підготовці і навчанню команд менеджерів і інших фахівців для інноваційних структур та створити методичне й організаційне забезпечення, у тому числі на базі університетів, державних наукових центрів та інших,
по-п'яте, проводити оцінку ефективності діяльності ТП відповідно до поставлених цілей та розробити методику оцінки доцільності створення в регіоні спеціальних науково - технічних зон чи інших інноваційних структур, а також методику оцінки й експертизу проектів,
по-шосте, проводити акредитацію технопарку, а також здійснювати лобіювання створюваних ТП і тих, що розвиваються.
Створення на території України технологічних парків сприяє стимулюванню інвестиційної активності, структурній перебудові економіки, її прискореному розвитку на основі високотехнологічних виробництв, відновленню взаємодії у ланцюзі "наука – виробництво", підвищенню ефективності розвитку виробництва в країні, створенню нових робочих місць, особливо в регіонах з великим безробіттям, запуску інноваційного механізму для прискореного розвитку економіки країни. Розвиток технопарків може сприяти концентрації національного наукового потенціалу, переносу високих технологій і науково-технічних нововведень зі стану розробок у виробництво, сприяти комерціалізації науки, прискоренню науково-технічного прогресу, росту конкурентоспроможності української економіки та її продукції на світовому ринку, а також створенню програм стійкого розвитку, що враховують інтереси майбутніх поколінь з погляду соціальних, економічних і екологічних вимог.
Технопарк повинен стати спільним підприємством, у створенні якого беруть участь міжрегіональні, регіональні і місцеві органи влади і управління, підприємства промисловості, індивідуальні підприємці, фінансові інститути та інші. Кожен з них переслідує свою мету і сподівається одержати визначену вигоду від створеного.
Для організації наукових центрів пропонуються:
- інтеграція інноваційного утворення і науки;
- перехід від адміністративного управління науково-технічною сферою до економічної координації та комерціалізації науково-технічної діяльності;
- формування багатоканальної системи фінансування (державне, комерційне, спонсорська допомога та фінансування за міжнародними програмами).
Концепція реформування повинна передбачати також об'єднання українського наукового потенціалу з підприємницьким потенціалом тих країн, що не мають власної фундаментальної науки. У великих наукових центрах варто створювати не технопарки, а технопаркові зони, які можуть послужити базою для перетворення їх у технополіси чи інноваційні порти, наприклад у м. Києві та м. Харкові.
Механізм функціонування технологічних парків можна розглядати через ряд аспектів, серед яких важливу роль відіграє організаційно-економічний, а в ньому виділяється податковий аспект. Податкова політика є основою непрямого стимулювання інвестиційного процесу й одним із напрямків економічних методів управління НТП.
Інвестиційне проектування з урахуванням ризику припускає ряд особливостей:
- вплив ризику неминуче приводить до того, що вимоги до економічного змісту інвестиційного (інноваційного) проекту істотно змінюються. Ця обставина обумовлює необхідність застосування адекватних технологій оцінки ефективності інвестиційного проекту;
- розвиток технологій інвестиційного проектування має на увазі використання нових економічних інструментів;
- основною відмінністю проектів, розроблювальних і оцінюваних з урахуванням ризику, є невизначеність умов їхньої реалізації. Аналіз цих особливостей дозволив систематизувати методологічні принципи інвестиційного проектування в умовах ризику
Висновки
В результаті проведеного дослідження вирішено важливу наукову задачу розробки теоретичних положень щодо створення ефективних спеціальних науково-технічних зон у сучасному світовому господарстві. Це дає змогу зробити такі найбільш важливі висновки та рекомендації:
1. Вихід України з системної кризи й інтеграція економіки у світове господарство вимагають глибоких соціально-економічних перетворень на основі нового типу стосунків, що базується на застосуванні ефективних технологій та використанні інноваційних механізмів, що забезпечують розробку і виробництво інноваційного продукту і його використання в сфері матеріального виробництва.
2. Найважливішим завданням державної науково-технічної політики та основою інноваційного механізму є створення стійких технологічних парків та технополісів, які повинні сприяти утворенню наукомісткого сектора промисловості та формувати науково-технічне ядро всього господарства країни. Вони визначають умови щодо підвищення конкурентоспроможності українських технологій і продукції на світовому ринку на тривалу перспективу.
3. Науково-технологічні парки, які поєднують науково-дослідні, технологічні і виробничі підприємства, забезпечують найшвидше впровадження результатів науково-дослідних і пошукових робіт та винаходів у промисловість та бізнес. У цих структурах, орієнтованих на розвиток нової і високої технології, виробництво наукомісткої продукції і її маркетизації, концентрується значний кадровий, науковий, інженерний потенціал, що займається розробкою поточних і перспективних науково-прикладних проблем та випуском і реалізацій нових видів продукції і матеріалів.
В країні також необхідно провести низку адміністративних реформ які би узгодили нормативно-правову базу з новою моделлю економічного розвитку.
Невпинний та швидкий розвиток економіки залежить від раціональної митної політики та загального макроекономічного середовища країни.
Література
1. Балабанов И.Т. Инновационний менеджмент: Уч. пособие. — СПб.: Питер. — 2002. — с. 208
2. Бетехтина Е., Пойсик М. Мировая практика формирования научно-технической политики. - Москва.: 2003
3. Вольский А. Инновационный фактор обеспечения устойчивого
экономического развития.// Вопросы экономики, 2001, № 1
4. Дагаев А. Передача технологий из государственного сектора в
промышленность как инструмент государственной инновационной
политики. // ПТиПУ, 2004., №2
5. Інноваційні процеси в Україні / За ред. Ковалевського М.С. – К., 2002.
6. Инновационний менеджмент. Учебник / Под ред. С. Д. Ильенковой, – М.: Юнити, 1997 г.
7. Кокурин Д.И. Инновационная деятельность. — М. — 2001. — с. 111.
8. Масалов А. Инновационний тип развития // Журнал для акционеров. — 1999. — № 9. — с. 12
9. План дій на 2001-2008 гг по реалізации Концепції інноваційної політики України
10. "Про іноваційну діяльність і державну іноваційну політику"
11. Основи інноваційного менеджменту / За ред. М’якушева О.П. – Харків, 2003.
12. Перевалов Ю.В. и др. Инновационные программные территории: методология создания и перспективы развития. – Екатеринбург РАН , 2004
13. Санто Б. Инновация как средство экономического развития. Пер. с венг. - М.: Прогресс. – 2001
Додатки
Основні відмінності між інноваційними центрами Західної Європи
| Основні відмінності між інноваційними центрами Західної Європи | |||
| Організаційна | структура | ||
| Централізована | Децентралізована | ||
| Фінансує структура | Приватна | Великобританія | |
| Змішана | Німеччина | ||
| Державна | Нідерланди | Франція | |
Регіональні технологічні консультативні центри Великобританії
| Національна політика | У 1987 р. центральним урядом була створена Мережа регіональних технологічних центрів. Пізніше для підтримки МСП на місцевому рівні виникла система Комерційних зв'язків. |
| Зміст | 14 Регіональних технологічних консультативних центрів (РТКЦ) були створені у Великобританії в 1987 р.: · Центр досліджень інновацій та промисловості (ЦІІП); · Східний регіональний технологічний центр (ВРТЦ); · Кентський центр передачі технологій (КЦПТ); · Лондонський регіональний технологічний центр (Л-тих); · Північно-західний регіональний технологічний центр (СЗРТЦ); · Північно-ірландський технологічний центр (ситцю); · Квазар 7; · Регіональний технологічний центр "Північ" (РТЦ Норд); · Сассекського центр передачі технологій (СЦПТ); · Технології долини Темзи (ТДТ); · Комерційні послуги університету Гламорган (КУУГ); · Вест Мідланд регіональний технологічний центр (ВМРТЦ); Регіональний технологічний центр Йоркшира і Хамберсайда (РТЦІХ); |
| Завдання | Просування нових технологій в МСП і роль "чесних брокерів" у просуванні послуг, пропонованих місцевими університетами. |
Історія Час створення Чия ініціатива |
1987р. Реалізація Комерційних зв'язків-1993р. Центральний уряд |
Організаційна структура Кількість Розмір Структура |
14 РТКЦ + 78 партнерств в рамках Комерційних зв'язків. 217 відділень. Представники РТКЦ проводять неформальні зустрічі. Центральний офіс координуючий їх діяльність відсутня. Всі Комерційні зв'язку - є приватними організаціями. Рада директорів обирається з числа партнерів та місцевих бізнесменів. |
Фінансова структура Джерело |
1987-1990рр. Фінансування РТКЦ здійснювалося центральним урядом. З 1990р.РТКЦ є самоокупними за рахунок надання комерційних послуг. Комерційні зв'язку фінансуються місцевими комунами та владою. |
| Метод роботи | На нижньому рівні підтримка МСП здійснюється тільки через місцеві Комерційні зв'язку, співробітники яких мають доступ до регіональної технологічної інформації, часто через РТКЦ. Кожен РТКЦ має доступ до регіональних і національних джерел інформації
9-09-2015, 01:59 Разделы сайта |