ЗМІСТ:
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ПАМ'ЯТЬ ЯК ОБ'ЄКТ ПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1 Психологічна сутність пам'яті
1.2 Моделі пам'яті в психології
РОЗДІЛ ІІ. ОСНОВНІ ВИДИ ПАМ'ЯТІ І ЇХНЯ ХАРАКТЕРИСТИКА
2.1 Види пам'яті по характеру активності, по характеру цілей діяльності, по тривалості збереження
РОЗДІЛ ІІІ. ОСНОВНІ ФОРМИ ПАМ'ЯТІ І ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Пам'ять - сама довговічна з наших здатностей. У старості ми пам'ятаємо події дитинства восьмидесятилітньої, а то й більшої давнини. Випадково загублене слово, може воскресити для нас, здавалося б, давно забуті риси особи, ім'я, морський або гірський пейзаж.
Пам'ять визначає нашу індивідуальність і змушує діяти тим або іншому способом більшою мірою, чим будь-яка інша окремо взята особливість нашої особистості. Все наше життя є не що інше, як шлях з пережитого минулого в невідоме майбутнє, що освячує лише в ту мить, що вислизає, та мить реально випробовуваних відчуттів, що ми називаємо "сьогоденням". Проте, сьогодення - це продовження минулого, воно виростає з минулого й формується їм завдяки пам'яті. Саме пам'ять рятує минуле від забуття, не дає йому стати таким же незбагненним, як майбутнє. Іншими словами, пам'ять надає спрямованість ходу часу.
Для кожного з нас пам'ять унікальна. Пам'ять дозволяє нам усвідомлювати й власну індивідуальність, і особистість інших людей. Втративши пам'ять, людина втрачає власне "я", перестає існувати.
У потоці сучасного життя на кожну людину обрушується лавина інформації, і нам доводиться щось запам'ятовувати, а щось "відкидати". Але інформації стає усе більше й більше, що служить причиною виникнення гострих проблем. [1]
Якщо доросла людина зазнає труднощів у запам'ятовуванні великого обсягу інформації, то дитині, у якої пам'ять перебуває на черговій стадії розвитку, запам'ятати об'ємну по змісту інформацію ще складніше. Тому розгляд питання пам'яті і її процесів, видів і форм у психології я вважаю цілком актуальним.
Об'єктом даної роботи виступає пам'ять як об'єкт психологічного дослідження, а предметом - сутність, види й форми пам'яті. Ціль даної роботи - огляд основних теорій, видів і форм пам'яті в психології.
РОЗДІЛ І. ПАМ'ЯТЬ ЯК ОБ'ЄКТ ПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1 Психологічна сутність пам'яті
Говорячи про людину й про людство ми завжди говоримо про такі поняття, як "пам'ять", "спогади". Людина завжди прагнула до розвитку, до прогресу, до нових знань, а пам'ять - це абсолютно необхідна умова для научування й придбання знань. Без пам'яті неможливі нагромадження й збереження досвіду людини, його нормальне функціонування в суспільстві, тому вивчення механізмів пам'яті є актуальним питанням.
С.Л. Рубінштейн якось сказав: "Без пам'яті ми були б істотами на мить. Наше минуле було б мертво для нашого майбутнього, а варте... безповоротно зникало б у минулому".
Пам'ять лежить в основі здатностей людини, є умовою навчання, придбання знань, формування вмінь і навичок. Без пам'яті неможливо нормальне функціонування ні особистості, ні суспільства. Завдяки своїй пам'яті, її вдосконаленню людина виділилася із тваринного світу й досягла тих висот, на яких вона зараз перебуває. Та й подальший прогрес людства без постійного поліпшення цієї функції немислимий.
Найбільш докладно питання пам'яті людини розроблені в працях учених минулого й сучасності: А. Біне, Г. Еббінгауза, К. Бюлера, Т. Рибо, З. Фрейда, П. Жані, Л.С. Виготського, П.І. Зинченко, О.О. Смирнова.
Пам'ять існує у всіх живих істот, хоча й у різному ступені розвитку. Людина набагато більш складна: насамперед , у людини є мова, як сильний інструмент запам'ятовування; людина також має довільну, логічну й опосередковану пам'ять, чого немає у тварин.
Інакше кажучи, людина використовує для запам'ятовування й зберігання інформації свою волю, логіку, різні засоби запам'ятовування. Людина необмежена тільки органічними можливостями у використанні пам'яті, і перед пам'яттю людини відкриваються фантастичні можливості. Що ж таке сама пам'ять?
Найважливіша особливість психіки полягає в тому, що поняття відображення зовнішніх впливів пам'яттю постійно використовується індивідом у його подальшому поводженні. Поступове ускладнення поводження здійснюється за рахунок нагромадження індивідуального досвіду. Формування досвіду було б неможливо, якби образи зовнішнього світу, що виникають у корі мозку, зникали безвісти. Вступаючи в різні зв'язки між собою, ці образи закріплюються, зберігаються й відтворюються відповідно до вимог життя й діяльності. [2]
Запам'ятовування, збереження й наступне відтворення індивідом його досвіду називається пам'яттю. У пам'яті розрізняють такі основні процеси: запам'ятовування, збереження, відтворення й забування. Зазначені процеси не є автономними психічними здатностями. Вони формуються в діяльності й визначаються нею. Запам'ятовування певного матеріалу пов'язане з нагромадженням індивідуального досвіду в процесі життєдіяльності. Використання в подальшій діяльності того, що запам'яталося, вимагає відтворення. Випадання ж певного матеріалу з діяльності веде до його забування. Збереження матеріалу в пам'яті залежить від участі його в діяльності особистості, оскільки в кожен даний момент поводження людини визначається всім її життєвим досвідом.
Пам'ять - це психічна властивість людини, здатність до накопичення, (запам'ятовування) зберігання, і відтворення досвіду й інформації.
Інше визначення, говорить що пам'ять - це здатність згадувати окремі переживання з минулого, усвідомлюючи не тільки саме переживання, а його місце в історії нашого життя, його розміщення в часі й просторі.
Пам'ять важко звести до одного поняття, але підкреслимо, що це сукупність процесів і функцій, які розширюють пізнавальні можливості людини. Пам'ять охоплює всі враження про навколишній світ, які виникають у людини.
Ще один важливий факт: пам'ять зберігає, відновлює дуже різні елементи нашого досвіду: інтелектуальний досвід, емоційний, і моторно-руховий. Пам'ять про почуття й емоції може зберігатися навіть довше чим інтелектуальна пам'ять про конкретні події.
Отже, пам'ять - дуже складний механізм, що складається із цілого ряду спеціальних факторів пам'яті. [3]
Найбільш важливі риси, невід'ємні характеристики пам'яті, це: тривалість, швидкість запам'ятовування й відтворення, точність, готовність, обсяг. Від цих характеристик залежить те, наскільки продуктивна пам'ять людини.
Обсяг - здатність одночасно зберігати значний обсяг інформації. Середній обсяг пам'яті - 7 елементів (одиниць) інформації.
Швидкість запам'ятовування відрізняється в різних людей. Швидкість запам’ятовування можна збільшити за допомогою спеціального тренування пам'яті.
Точність - точність проявляється в пригадуванні фактів і подій, з якими зіштовхувалася людина, а також у пригадуванні змісту інформації. Ця риса дуже важлива в навчанні.
Тривалість - здатність у плині довгого часу зберігати пережитий досвід. Також дуже індивідуальна якість: деякі люди можуть згадати обличчя й імена шкільних друзів через багато років, деякі забувають їх через усього кілька років. Тривалість пам'яті має вибірковий характер.
Готовність до відтворення - здатність швидко відтворити у свідомості людини інформацію. Саме завдяки цій здатності ми можемо ефективно використати придбаний раніше досвід.
Пам'ять також не можна розглядати у відриві від особливостей і властивостей особистості. Важливо розуміти, що в різних людей різні функції пам'яті розвинені неоднаково.
Різниця може бути кількісною, наприклад: різна швидкість запам'ятовування; у міцності збереження; у легкості відтворення, точність й обсяг запам'ятовування. Наприклад: деякі люди чудово запам'ятовують матеріал, але потім не можуть його відтворити. Інші ж, навпаки, із працею запам'ятовують, але довго зберігають у пам'яті накопичену інформацію.
Різниця може бути також якісною, або відрізнятися по своїй модальності, тобто залежно від того який вид пам'яті домінує. Залежно від цього в людині може більше проявлятися зорова, слухова, рухова або емоційна пам'ять. Одному, щоб запам'ятати, потрібно прочитати матеріал, в іншого більш розвинене слухове сприйняття, третьому потрібні зорові образи.
Відомо що "чисті види" пам'яті зустрічаються рідко, у житті найчастіше різні типи пам'яті змішуються: зорово-рухова, зорово-слухова й рухово-слухова пам'ять є найбільш типовими. У більшості людей провідною є зорова пам'ять. [4]
Зустрічається навіть така феноменальна індивідуальна властивість як ейдетичний зір, тобто то, що називають "фотографічна пам'ять".
Прикладом може служити людина, що після однократного сприйняття матеріалу й дуже невеликої розумової обробки, все-таки продовжує бачити матеріал, і прекрасно відновлює його навіть через довгий час . Насправді такий вид пам'яті тією чи іншою мірою не так вуж і рідкий, є в багатьох дітей, але в наслідок зникає в дорослих через недостатню вправу даного виду пам'яті. Цей тип пам'яті може бути розвинений деякими людьми. У кожної людини найбільше розвиваються ті види пам'яті, які їм частіше використаються.
Пам'ять, таким чином, є найважливіша, визначальна характеристика психічного життя особистості. Роль пам'яті не може бути зведена до закріплення того, що "було в минулому". Образи минулого в психології йменуються поданнями.
Ніяка актуальна дія немислима поза процесами пам'яті, тому що протікання будь-якого, нехай навіть самого елементарного, психічного акту обов'язково припускає втримання кожного даного його елемента для "зчеплення" з наступними. Без здатності до такого "зчеплення" неможливий розвиток: людина залишалася б "вічно в положенні немовляти".
Будучи найважливішою характеристикою всіх психічних процесів, пам'ять забезпечує єдність і цілісність людської особистості.
Пам'ять уважалася одним з найбільш розроблених розділів психології. Але подальше вивчення закономірностей у наші дні знову зробило її однією з вузлових проблем науки. Від розробки проблем пам'яті в значній мірі залежить прогрес всіляких, у тому числі, здавалося б, досить далеких від психології, областей знань (техніки в першу чергу).
У сучасних дослідженнях пам'яті в якості центральної виступає проблема її механізмів. Ті або інші подання про механізми запам'ятовування становлять основу різних теорій пам'яті.
1.2 Моделі пам'яті в психології
У цей час у науці немає єдиної й закінченої теорії пам'яті. Велика розмаїтість гіпотетичних концепцій і моделей обумовлена активізацією пошуків, що вживаються, особливо в останні роки, представниками різних наук. До двох давніх рівнів вивчення механізмів і закономірностей пам'яті - психологічному й нейрофізіологічному - зараз прибавився третій - біохімічний. Формується також кібернетичний підхід до вивчення пам'яті.
Психологічні теорії пам'яті. Психологічний рівень вивчення механізмів пам'яті хронологічно старше інших і представлений у науці найбільш численним рядом різних напрямків і теорій.
Ці теорії можна класифікувати й оцінювати залежно від того, яку роль у формуванні процесів пам'яті відводили вони активності суб'єкта і як розглядали природу цієї активності.
У більшості психологічних теорій пам'яті в центрі уваги виявляється або об'єкт ("матеріал") сам по собі, або суб'єкт ("чиста" активність свідомості) безвідносно до змістовної сторони взаємодії суб'єкта й об'єкта, тобто безвідносно до діяльності індивіда. Звідси неминуча однобічність розглянутих концепцій.
Перша група теорій становить так назване асоціативне направлення. Його центральне поняття - поняття асоціації - позначає зв'язок, з'єднання й виступає як обов'язковий принцип всіх психічних утворень. Цей принцип зводиться до наступного: якщо певні психічні утворення виникли у свідомості одночасно або безпосередньо один за одним, то між ними утвориться асоціативний зв'язок і повторна поява якого-небудь із елементів цього зв'язку необхідно викликає у свідомості подання всіх її елементів.
Розрізняють два роди асоціацій: прості й складні. До простих асоціацій відносять три види асоціацій: по суміжності, по подібності й по контрасту.
Крім цих видів, існують складні асоціації - значеннєві. У них зв'язуються два явища, які й у дійсності постійно зв'язані: частина й ціле, рід і вид, дія і наслідок. Ці асоціації є основою наших знань.
Для утворення асоціацій потрібні повторення. Іноді зв'язок виникає після одного разу, якщо в корі більших півкуль мозку виникло сильне вогнище порушення, що полегшує утворення асоціацій. Це трапляється, коли новий матеріал робить винятково сильне враження на людину й тісно пов'язаний з його провідними інтересами.
"Найважливішою умовою, що визначила запам'ятовування,- пише О. О. Смирнов, резюмуючи свої багаторічні дослідження пам'яті,- основне русло діяльності випробуваних, основна лінія їхньої спрямованості й тих мотивів, якими вони керувалися у своїй діяльності".
Таким чином, необхідною й достатньою підставою для утворення зв'язку між двома враженнями асоціанизм уважає одночасність появи їх у свідомості. Тому завдання більш глибокого вивчення механізмів запам'ятовування перед асоціанистами взагалі не виникала, і вони обмежилися характеристикою зовнішніх умов, необхідних для виникнення "одночасних вражень". Все різноманіття таких умов було зведено до того, що відповідає трьом типам: просторово-тимчасова суміжність відповідних об'єктів; їхня подоба; їхнє розходження або протилежність. [5]
Асоціації по суміжності поєднують два явища, зв'язаних у часі або в просторі. Так, наприклад, при запам'ятовуванні робочих операцій, що входять у дію, виконання попередньої операції викликає виникнення нервових зв’язків, що забезпечують виконання наступної операції. Це виявляється можливим тому, що в процесі вправ між окремими операціями встановилися асоціації. Шляхом асоціації по суміжності ми можемо запам'ятовувати не тільки робочі дії, але й словесний матеріал і події з нашого життя.
Асоціації по подібності зв'язують два явища, що мають подібні риси: при згадуванні одного з них пригадується інше. Асоціації опираються на подібності нервових зв'язків, які викликаються в нашому мозку двома об'єктами. Так, наприклад, паралельне з'єднання споживачів струму нагадує віяло.
Асоціації по контрасту зв'язують два протилежних явища. Це забезпечується тим, що в практичній діяльності ці протилежні об'єкти (організованість і розхитаність, відповідальність і безвідповідальність, здоров'я й хвороба, товариськість і замкнутість) звичайно зіставляються й рівняються, що й приводить до утворення відповідних нервових зв'язків.
В основі зазначених типів асоціацій лежать сформульовані ще Аристотелем три принципи "зчеплення" подань.
Під ці три принципи ассоцианисти не без деякого насильства підводили все різноманіття зв'язків, у тому числі й причинно-наслідкові зв'язки. Оскільки причина й наслідок, міркували вони, зв'язані певним тимчасовим відношенням ("через цього" - завжди "після цього"), то причинно-наслідкові асоціації включалися ними в категорію асоціацій по суміжності. Саме поняття асоціації міцно затвердилося в психології, хоча його зміст надалі був істотно переосмислений і поглиблений.
Запам'ятовування - це дійсне зв'язування нового із уже наявним у досвіді. Операція зв'язування стає цілком очевидною, коли нам вдається поелементно розгорнути наступний процес пам'яті, тобто відтворити який-небудь матеріал.
Як ми згадуємо щось, використовуючи, наприклад, прийом "вузлика на пам'ять"?
Ми натрапляємо на вузлик; вузлик відсилає нас до тієї ситуації, у якій він був зав'язаний; ситуація нагадує про співрозмовника; від співрозмовника ми йдемо до теми розмови й, нарешті, приходимо до шуканого предмета. Однак якби для утворення таких ланцюгів асоціацій було досить однієї тільки просторово-тимчасової суміжності явищ, то тоді в одній і тій же ситуації в різних людей повинні були б виникати однакові ланцюги зв'язків. Насправді ж зв'язки утворюються вибірково, і на питання про те, чим детермінується цей процес, асоціанизм відповіді не давав, обмежившись лише констатацією фактів, які своє наукове обґрунтування одержали набагато пізніше.
На основі критики асоціанизма в психології виник ряд нових теорій і концепцій пам'яті. Їхня сутність у значній мірі визначається тим, що саме критикували вони в асоціативній психології, яке їхнє відношення до самого поняття асоціації.
Найбільш рішуча критика асоціативної теорії пам'яті велася з позиції так названого гештальтизма.
Основне поняття цієї нової теорії - поняття гештальта - позначає цілісну організацію, структуру, що зводить не до суми складових її частин.
Таким чином, елементному підходу асоціанистів до явищ свідомості гештальтизм протиставляє, насамперед , принцип синтезу елементів, принцип первинності цілого стосовно його частин. Відповідно до цього як основу утворення зв'язків тут зізнається організація матеріалу, що визначає й аналогічну структуру слідів у мозку за принципом ізоморфізму, тобто подоби за формою. [6]
Певна організація матеріалу, безсумнівно, відіграє більшу роль у запам'ятовуванні, але її функція може бути реалізована не інакше, як тільки в результаті діяльності суб'єкта.
У гештальтистів же принцип цілісності виступає як споконвічно даний, закони гештальта як і закони асоціації діють поза й по мимо діяльності самого суб'єкта. Із цього погляду гештальтизм власне кажучи виявляється в одному ряді з теорією асоціанизма.
На противагу асоціанизму й іншим теоріям, у яких свідомість виступала як щось пасивне, для ряду напрямків у психології характерне підкреслення активної, діяльної ролі свідомості в процесах пам'яті.
Важлива роль при цьому приділялася увазі, наміру, осмислюванню в запам'ятовуванні й відтворенні. Однак і тут процеси пам'яті, власне кажучи, не зв'язувалися з діяльністю суб'єкта й тому не одержували правильного пояснення.
Наприклад, намір виступав просто як вольове зусилля, як "чиста" активність свідомості, що не приводить до перебудови самого процесу поминання або пригадування.
Оскільки активність, свідомість і свідомість запам'ятовування зв'язувалися тільки з вищими етапами в розвитку пам'яті, то стосовно до нижчих її етапів використалося всі те ж поняття асоціації по суміжності. Так народилася концепція двох видів зв'язків: асоціативних і значеннєвих.
З нею виявилася зв'язаною й теорія двох видів пам'яті: механічної ("пам'яті матерії") і логічної ("пам'яті духу", "абсолютно не залежної від матерії").
У сучасній науці все більше визнання здобуває теорія, яка як основне поняття розглядає діяльність особистості як фактор, що детермінує формування всіх її психічних процесів, у тому числі й процесів пам'яті. Відповідно до цієї концепції, протікання процесів запам'ятовування, збереження й відтворення визначається тим, яке місце займає даний матеріал у діяльності суб'єкта.
Експериментально встановлено й доведено, що найбільш
9-09-2015, 18:48