Основні форми пам'яті

Довільні й мимовільні види пам'яті розрізняються залежно від ступеня вольової регуляції, від мети й способів запам'ятовування й відтворення.

Якщо не ставити спеціальної мети запам'ятати або пригадати той або інший матеріал й останній запам'ятовується саме собою, без застосування спеціальних прийомів, без вольових зусиль, то ця пам'ять мимовільна.

Людина запам'ятовує цікаву книгу. Якщо ставлять спеціальну мету запам'ятати, застосовують спеціальні прийоми, роблять вольове зусилля, ця пам'ять довільна.

Мимовільна пам'ять у розвитку передує довільної. Життєвий досвід дитини будується в основному на довільній пам'яті й здобувається без спеціального наміру запам'ятати й без спеціальних зусиль. Людина користується в повсякденному житті короткочасною й довгостроковою пам'ятями.

По тривалості закріплення й збереження матеріалу - на короткочасну, довгострокову й оперативну пам'ять.

Короткочасна пам'ять характеризується відносно коротким часом зберігання інформації (до 30 с), що губиться в силу дії тимчасового фактора або через надходження нової інформації, і невеликою кількістю відтворених елементів.

Інформація попадає в короткочасну пам'ять із сенсорної або довгострокової пам'яті за умови, що індивід обертає на неї своя увага й використає стратегію повторення.

Індивід має безпосередній доступ до цієї інформації. За рахунок укрупнення одиниць інформації, що попадають у короткочасну пам'ять, сумарну кількість її елементів може бути збільшено. Зберігання інформації в ній здійснюється в модально-специфічній формі.

Фактори, які дозволяють виявити короткочасну пам'ять як особливий щабель переробки інформації: різний характер помилок пригадування з короткочасної й довгострокової пам'ятей. Тут інформація зберігається в акустичній, у довгостроковій, у семантичній формі; порушення переходу інформації з короткочасної пам'яті в довгострокову при поразці глибинних відділів мозку.

Сенсорна пам'ять - форма короткочасної пам'яті, що має великий обсяг інформації, що зберігається в ній. Час зберігання - не більше 2 с. Відображає фізичні характеристики стимулів. Має периферичний і модально-специфічний характер.

Іконічна пам'ять - форма сенсорної пам'яті, у якій сенсорна копія інформації, пред'явленої спостерігачеві зорово на дуже короткий час (до 100 мс), що має більшу ємність. Зміст іконічної пам'яті швидко вгасає в часі (близько 0,25 с). Тут відбувається робота із сенсорним кодом. Цей процес свідомо не контролюється; залежить від фізичних характеристик стимулу. Забезпечує переклад інформації в короткочасну пам'ять.

Ехоїчна пам'ять - блок когнітивної обробки інформації, у якому сенсорна копія інформації, пред'явленої спостерігачеві на слух на короткий час (близько 1 с). Забезпечує інтеграцію в образ послідовно вступник акустичної інформації. У силу ефекту модальності відрізняється від аналогічної їй іконічної пам'яті більшою тривалістю зберігання.

Буферна пам'ять - форма короткочасної пам'яті, у якій зберігання інформації забезпечується за рахунок циклічності процесу обробки інформації.

На відміну від довгострокової пам'яті, для якої характерно довге збереження матеріалу після багаторазового його повторення й відтворення, короткочасна пам'ять характеризується дуже коротким збереженням після однократного дуже нетривалого сприйняття й негайним відтворенням.

Центральну роль при короткочасному втриманні даних грають процеси внутрішнього називання й активного повторення матеріалу, що протікають звичайно у формі схованого проказування.

Виділяють два види повторення. У першому випадку воно з відносно механічний характер і не приводить до яких-небудь помітних перетворень матеріалу.

Цей вид повторення дозволяє втримувати інформацію на рівні короткочасної пам'яті, хоча недостатньо для її перекладу в довгострокову пам'ять. Довгострокове запам'ятовування стає можливим тільки при другому виді повторення, що супроводжується включенням утримуваного матеріалу в систему асоціативних зв'язків.

На відміну від довгострокової пам’яті, у короткочасній пам'яті може зберігатися лише дуже обмежена кількість інформації - не більше 7∓2 одиниць матеріалу.

Сучасні дослідження показують, що обмеження короткочасної пам'яті не є на перешкоді при запам'ятовуванні більших обсягів осмисленого перцептивного матеріалу.

Пам'ять довгострокова - підсистема пам'яті, що забезпечує довше втримання знань, а також збереження вмінь і навичок і характеризується величезним об'єктом зберігає інформації.

Основним механізмом уведення даних на згадку довгострокової і їхньої фіксації звичайно вважається повторення, що здійснюється на рівні короткочасної пам'яті. [9]

Однак чисто механічне повторення не приводить до стійкого довгострокового запам'ятовування. Крім того, повторення служить необхідною умовою фіксації даних у довгостроковій пам'яті лише у випадку вербальної або легко вербальної інформації. Вирішальне значення має осмислена інтерпретація нового матеріалу, установлення зв'язків між ним і тим, що вже відомо суб'єктові.

Довгострокова пам'ять - блок обробки інформації, який характеризується практично необмеженими часом зберігання й обсягом збереженої інформації. До цієї пам'яті немає прямого доступу, тому індивід повинен спеціально зчитувати інформацію, що вимагається.

Е. Тульвінг розробив диференційовану схему процесів довгострокової пам'яті.

До видів довгострокової пам'яті їм були віднесені: процедурна пам'ять, у якій зберігаються зв'язки між стимулами й реакціями (рефлекси, навички); семантична пам'ять, у якій зберігається систематизоване знання суб'єкта про символи, їхніх значеннях, про взаємини між ними, про правила маніпулювання цими символами; епізодична пам'ять, у якій зберігається інформація про цілісні події, що завжди мають автобіографічний характер, і про зв'язки між ними.

Передбачається, що знання в пам'яті організовані у формі скриптів. Скрипт - схема події, що містить у собі ряд окремих епізодів.

Також їм був описаний принцип специфічного кодування, що полягає в тому, що відтворення заученої інформації полегшується при орієнтуванні на ту ознаку, що використався в якості структури при її завчанні.

Її ефективність визначається за рахунок систематичного повторення семантично закодованої інформації, що приводить до встановлення асоціативних зв'язків між елементами, по яких окрема інформація може бути відновлена із усього інформаційного поля. Фактором, що перешкоджає відтворенню з довгострокової пам'яті, є інтерференція.

Крім того, виділяють в окремий вид пам'яті - оперативну пам'ять. Оперативною пам'яттю називають запам'ятовування якихось відомостей, даних на час, необхідний для виконання операції, окремого акту діяльності.

Наприклад, у процесі одержання результату втримувати в пам'яті дії необхідно до проміжної операції, які надалі можуть бути забуті. Остання обставина дуже важлива - використану інформацію, що втратила своє значення, пам'ятати нераціонально - адже операційна пам'ять повинна бути заповнена новою інформацією, необхідною для поточної діяльності.

Оперативна або робоча пам'ять є як би вхідним буфером короткочасної пам'яті. Основні показники оперативної пам'яті, це її обсяг, точність, швидкість запам'ятовування, тривалість збереження, рухливість і стійкість до впливу перешкод. Оперативна пам'ять має обмежений обсяг, що звичайно становить 7±2 структурні одиниці (будь-які об'єкти інформації).

Обсяг оперативної пам'яті може бути збільшений у випадку використання асоціативних зв'язків, укрупнення структурних одиниць, але не за рахунок збільшення їхньої кількості.

Інформація в оперативній пам'яті обробляється, у результаті чого виділяється значеннєва складова сенсорних стимулів, тобто відбувається семантичне кодування, що уможливлює довгострокове запам'ятовування інформації.

Продуктивність цієї значеннєвої обробки інформації залежить від стратегії запам'ятовування, правильної послідовності операцій і рівня уваги.

Подальший розвиток теорії робочої пам'яті представляє великий інтерес для когнітивної психології, тому що для людини вона є дуже важливою, обслуговуючи актуальні дії й операції. [10]

Якщо людина вирішує які-небудь завдання, або виконує арифметичні дії, то вона утримує в пам'яті проміжні результати доти, поки вони їй потрібні, потім вони просто зникають з її пам'яті. Через якийсь час вона і не згадає про ці проміжні результати, вони виявляються забутими. Всі ці процеси, зв'язані оперативною пам'яттю, досить складні й цікаві для вивчення.

РОЗДІЛ ІІІ. ОСНОВНІ ФОРМИ ПАМ'ЯТІ І ЇХ ХАРАКТЕРИСТИ-КА

Пам'ять - когнітивний процес, що являє собою систему дізнавання, запам'ятовування, збереження, відновлення й забування придбаного досвіду.

У найбільш простій формі пам'ять реалізується як дізнавання раніше, що сприймалися предметів.

Дізнавання - упізнання, як уже відомого об'єкта, що находиться в центрі актуального сприйняття. Цей процес заснований на звіренні сприйманих ознак з відповідними слідами пам'яті, які виступають як еталони розпізнавальних ознак сприйманого предмета.

Виділяють: індивідуальне дізнавання предмета, як повторне відтворення саме даного предмета, родове дізнавання предмета, коли знову сприйманий предмет може бути віднесений до якогось класу предметів.

У більше складній формі з'являється як відтворення в представленні предметів, які не дані в цей час в актуальному відтворенні. Дізнавання й відтворення можуть бути довільними й мимовільними.

На основі цього факту будувалася теорія пам'яті А. Бергсона (1959-1941), французького философа-інтуітивиста, що виділяв два види пам'яті: пам'ять-звичка, або пам'ять тіла, основою якої служать фізіологічні мозкові процеси, і пам'ять-спогад, або пам'ять духу, не пов'язана з діяльністю мозку.

Запам'ятовування - мнемічний процес, за допомогою якого відбувається селективний відбір вступник інформації для наступного відтворення й включення її у вже існуючу систему асоціативних зв'язків.

Для людини характерно те, що розвиток його пам'яті йде, насамперед, за рахунок осмисленої переробки інформації. Якщо в раннім дитинстві реалізується, насамперед , безпосереднє запам'ятовування, то надалі за рахунок вживання елементів, що опосередковують, відбувається формування опосередкованої пам'яті, що є вирішальною в житті дорослої людини. Позитивну роль у запам'ятовуванні грає систематичне повторення, коли вихідні елементи включаються в нову систему асоціативних зв'язків.

Відтворення - мнемічний процес, у якому відбувається актуалізація раніше сформованого психологічного змісту (думки, образи, почуття, рухи).

Відтворення має виборчий характер, обумовлений потребами, напрямком діяльності, актуальними переживаннями. При відтворенні звичайно відбувається істотна перебудова сприйнятого, так що вихідний зміст губить ряд другорядних деталей і здобуває узагальнених характер, що відповідає розв'язуваним завданням.

У силу дії ефектів ремінісценції й інтерференції відтворення відразу після сприйняття матеріалу, що запам'ятовує, (безпосереднє відтворення) не завжди дає кращий результат у порівнянні з відстроченим.

Як основні методи дослідження відтворення використовують метод завчання (метод послідовних відтворень), метод антиципації, метод заощадження, запропоновані Г. Еббінгаузом, вільне відтворення, упорядковане, метод Броуна - Петерсона, коли відразу після запам'ятовування дається інтерференційне завдання.

Види відтворення: мимовільне відтворення, коли минулий зміст актуалізується без спеціального завдання, довільне відтворення, обумовлене реалізацією особливого завдання.

П.І. Зінченко (1903-1969), радянський психолог, що працював в 1930-х рр. у Харківській психологічній школі, прийшов до висновку, що мимовільне запам'ятовування має пряму залежність від характеру й структури діяльності людини. Так, краще запам'ятовується те, що має відношення до мети діяльності, а не що просто перебуває в поле зору, але не включене в діяльність.

Мимовільне запам'ятовування - запам'ятовування, що відбувається без навмисного використання спеціальних засобів для кращого збереження матеріалу в пам'яті. У силу того, що різні процеси пам'яті обслуговують актуально, що здійснюється діяльність, повнота, точність і міцність мимовільного запам'ятовування залежать від її цілей і мотивів. [11]

Довільне запам'ятовування - запам'ятовування, при якому для кращого збереження матеріалу в пам'яті відбувається навмисне використання спеціальних засобів.

Залежно від мнемічних цілей і використовуваних мнемічних прийомів ефективність довільного запам'ятовування різна. При формулюванні тих або інших мнемічних завдань, коли визначається, наскільки повно, точно й надовго треба запам'ятати, відбувається орієнтування на виділення різних ознак вихідного матеріалу й актуалізуються певні способи й стратегії запам'ятовування.

Як показує практика досить ефективними є прийоми: значеннєве угруповання й виділення ключових елементів структури запам'ятовує інформації; зв'язування нового матеріалу з раніше засвоєним.

Забування - мнемічний процес, що полягає у втраті можливості відтворити або довідатися те, що було засвоєно. Полягає в перериванні доступу до запам'ятованого раніше матеріалу. Забуванню піддається, насамперед, те, що не актуалізується в контексті розв'язуваних завдань.

Найбільш інтенсивно воно здійснюється відразу після закінчення заучування. При цьому найкраще зберігається осмислений і важливий матеріалу, що здобуває в процесі зберігання більш узагальнений і схематичний характер, другорядні деталі забуваються скоріше.

За певних умов спостерігається ефект оборотності процесу забування. Так, відтворення зовнішніх і внутрішніх умов, при яких відбувалося запам'ятовування, використання особливих стратегій відтворення може приводити до відновлення забутого матеріалу. [12]

Відповідно до теорії Б. Андервуда, забування обумовлене стиранням сліду пам'яті під впливом про активної і ретроактивної інтерференції. У рамках теорії Р. Аткінсона, забування визначається неадекватними стратегіями звертання до довгострокової пам'яті, у якій інформація може зберігатися необмежено довго.

ВИСНОВОК

Значення пам'яті в житті людини величезне: без неї була б неможлива яка-небудь діяльність.

І.М. Сєченов указував, що "...без пам'яті наші відчуття, зникаючи безвісти в міру виникнення, залишали б людину вічно в положенні немовляти".

При деяких психічних захворюваннях спостерігаються глибокі розлади пам'яті, коли хворі не пам'ятають, де вони перебувають, не знають, що вони робили в цей день, зовсім не запам'ятовують змісту кілька разів підряд прочитаної сторінки. Ці факти показують, що без минулого досвіду порушується звичайний хід життя, люди стають інвалідами. Франсуа Мітеран зрівняв втрату пам'яті із втратою волі.

У даній роботі були коротко розглянуті різні аспекти пам'яті: визначення пам'яті, її основні риси й характеристики, основні види пам'яті й механізми процесів, що відбуваються в пам'яті.

Проте, важливо усвідомлювати, що й після багаторічних досліджень механізми пам'яті усе ще недостатньо вивчені, що навіть ті закономірності, які вдалося вивести, не завжди застосовні до абсолютної більшості людей.

Процес розвитку пам'яті в його якісній своєрідності, без обмеження віку, дає можливість широкого використання відносно - генетичного методу стосовно до довільних і мимовільних форм пам'яті.

Питання про специфіку функцій пам'яті як властивості особистості людини дотепер становить інтерес для встановлення умов розвитку пам'яті на всіх рівнях її функціонування.

Когнітивні процеси не тотожні процесам розвитку пам'яті. Акти пам'яті є функцією мозку з урахуванням аналізу соціально - детермінованих психологічних механізмів функціонування пам'яті.

До вивчення людини, - особливо, коли мова йде про його психіку, - потрібно підходити з достатньою часткою смиренності й усвідомлення того, що кожна людина глибоко індивідуальна й дуже складна.

СПИСОК, ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Введение в психологию / Под ред. А.В. Петровского. — М.: Академия, 1996.

2. Зинченко П.И. Непроизвольное запоминание. – М., 1961.

3. Монтьев А.Н. Лекции по общей психологии. – М.: Смысл, 2000.

4. Память // Хрестоматия по общей психологии. – М.: ИМГУ, 1981.

5. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 2000.

6. Рубинштейн С.Л. Память // Психология памяти / Под ред. Ю.Б. Шппенрейтер и В.Я. Романова. – М.: ЧеР, 1998.

7. Соколов Е.Н. Механизмы памяти. – М.: Просвещение, 1969.

[1] Память // Хрестоматия по общей психологии. – М.: ИМГУ, 1981.

[2] Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 2000.

[3] Рубинштейн С.Л. Память // Психология памяти / Под ред. Ю.Б. Шппенрейтер и В.Я. Романова. – М.: ЧеР, 1998.

[4] Монтьев А.Н. Лекции по общей психологии. – М.: Смысл, 2000.

[5] Введение в психологию / Под ред. А.В. Петровского. — М.: Ака­демия, 1996.

[6] Память // Хрестоматия по общей психологии. – М.: ИМГУ, 1981.

[7] Соколов Е.Н. Механизмы памяти. – М.: Просвещение, 1969.

[8] Монтьев А.Н. Лекции по общей психологии. – М.: Смысл, 2000.

[9] Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 2000.

[10] Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 2000.

[11] Зинченко П.И. Непроизвольное запоминание. – М., 1961.

[12] Память // Хрестоматия по общей психологии. – М.: ИМГУ, 1981.