РЕФЕРАТ

Курсова робота: 40 с., 3 табл., 3 рис., 21 джерел.

Об'єкт роботи - розвиток пам'яті студентів 4-го курсу, спеціальності -психологія, 20-25 років у вищому навчальному закладі на прикладі КПУ (Класичного Приватного Університету).

Мета роботи - визначення методів психологічної дії, повно самих сприяючих розвитку пам'яті в системі вищого навчального закладу.

Методи дослідження: класифікація зображень предметів, складання числового ряду, дослідження швидкості механічного запам'ятовування, піктограма.

Закріплення, зберігання та наступне відтворення людиною її попереднього досвіду називається пам’яттю.

Пам’ять є підґрунтям психічного життя людини. Завдяки пам’яті людина може здобувати необхідні для діяльності знання, вміння та навички. Пам’ять - неодмінна умова психічного розвитку людини.

Нові зрушення в її психіці завжди ґрунтуються на попередніх досягненнях, на здобутках, зафіксованих у пам’яті. Завдяки пам’яті зберігається цілісність “Я” особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам’яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів уяви, орієнтування в навколишньому середовищі взагалі.

ПАМ’ЯТЬ, ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ, ПРИНЦИПИ, ЗАПАМ’ЯТОВУВАННЯ, КАТЕГОРІЇ, МЕТОДИКА, МЕХАНІЗМ, ПРОЦЕСИ, ДОСЛІДЖЕННЯ, ПРОДУКТИВНІСТЬ, ДІЯЛЬНІСТЬ, ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК, УСВІДОМЛЕННЯ.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ ЗАПАМ'ЯТОВУВАННЯ

1.1. Поняття пам'яті і механізму запам'ятовування

1.2. Сутність, структура і зміст образної пам'яті в педагогічній літературі

1.3. Методи вивчення запам'ятовування

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСІВ ЗАПАМ'ЯТОВУВАННЯ

2.1. Організація дослідження

2.2. Дослідження мимовільного запам'ятовування і умов його продуктивності

2.3. Дослідження динаміки процесу заучування

2.4. Дослідження безпосереднього і опосередкованого запам'ятовування

РОЗДІЛ 3. УЗАГАЛЬНЕННЯ І ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Запам`ятовування (storage) - процес фіксації інформації в пам`яті.

Пам'ять - найдовговічніша з наших здібностей. У старості ми пам'ятаємо події дитинства вісімдесятирічною, а то і більшій давності. Випадково упущене слово, може воскресити для нас, здавалося, давно забуті риси обличчя, ім'я, морський або гірський пейзаж.

Пам'ять визначає нашу індивідуальність і заставляє діяти тим або іншим способом більшою мірою, чим будь-яка інша окремо взята особливість нашої особи. Все наше життя є не що інше, як дорога з пережитого минулого в невідоме майбутнє. Саме пам'ять рятує минуле від забуття, не дає йому стати таким же незбагненним, як майбутнє.

Іншими словами, пам'ять додає спрямованість ходу часу. Для кожного з нас пам'ять унікальна. Пам'ять дозволяє нам усвідомлювати і власну індивідуальність, і особу інших людей. Позбувшись пам'яті, людина втрачає власне "я", перестає існувати.

У потоці сучасного життя на кожну людину обрушується лавина інформації, і нам доводиться щось запам'ятовувати, а щось "відкидати". Але інформації стає все більше і більше, що служить причиною виникнення гострих проблем (наприклад, перевантаження студентів). Якщо доросла людина випробовує скрути в запам'ятовуванні великого об'єму інформації, то дошкільникові, в якого пам'ять знаходиться на черговій стадії розвитку, запам'ятати об'ємну за змістом інформацію ще складніше.

Відомо, що кожне наше переживання, враження або рух складають відомий слід, який може зберігатися достатньо тривалий час, і за відповідних умов виявлятися знов і стає предметом свідомості. Тому під пам'яттю ми розуміємо відображення, збереження і подальше пізнавання і відтворення слідів минулого досвіду, що дозволяє накопичувати інформацію, не втрачаючи при цьому колишніх знань, відомостей, навиків.

Актуальність теми. Психологія пам'яті ставить перед собою задачу відповісти на питання, як довго можуть берегтися ці сліди, які механізми збереження слідів на короткі і довгі відрізки часу, які ті зміни, які зазнають сліди пам'яті, що знаходяться в прихованому стані, і як вони впливають на протікання пізнавальних процесів людини. В розділ психології пам'яті включається також опис різних форм процесів пам'яті, починаючи з найпростіших видів мимовільного відображення і спливання слідів, кінчаючи складними формами діяльності, які дозволяють людині довільно повертатися до минулого досвіду, застосовуючи ряд спеціальних прийомів, істотно розширювати об'єм утримуваної інформації і терміни її зберігання.

Таким чином, процес запам'ятовування є однією з властивостей пам'яті. Вивчення процесу запам'ятовування і вживання його властивостей на практиці дозволяє глибше зрозуміти психологію пам'яті людини. Тому тема запам'ятовування є дуже актуальною при вивченні психології пам'яті.

Предмет дослідження - методика дослідження процесу запам'ятовування.

Об'єкт дослідження - розвиток пам'яті студентів 4-го курсу, спеціальності - психологія, 20-25 років у вищому навчальному закладі на прикладі КПУ (Класичного Приватного Університету).

У ході роботи була висунута гіпотеза, що полягає в тому, що комплексне використовування методів психологічної дії в умовах вищого навчального закладу сприяє розвитку пам'яті студентів.

Для підтвердження висунутої гіпотези була визначена мета роботи, яка зводиться до визначення методів психологічної дії, повно самих сприяючих розвитку пам'яті в системі вищого навчального закладу.

Задачі, витікаючи з поставленої мети, такі:

1) вивчивши психолого-педагогічну літературу по даній темі, проаналізувати поняття методів психологічної дії, охарактеризувати види пам'яті, її особливості; дати комплексну характеристику особливостей розвитку.

2) провести експериментальне дослідження за визначенням ефективності методів психологічної дії на вивчення процесів запам’ятовування студентів вищого навчального закладу.

Для досягнення поставлених задач використовувалися такі методи дослідження, як:

1) вивчення і аналіз психолого-педагогічної літератури;

2) проведення експерименту по методикам дослідження процесів запам’ятовування студентів 4 курсу.

Емпіричне дослідження проводилося серед студентів 4-го курсу КПУ, міста Запоріжжя, протягом 1 тижня.

Здійснення мети можливе завдяки методам роботи, які ми вибрали:

1. Теоретичний аналіз педагогічної літератури для психологотипу.

2. Класифікація зображень предметів.

3. Складання числового ряду.

4. Дослідження швидкості механічного запам'ятовування.

5. Піктограма.

РОЗДІЛ 1ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ ЗАПАМ'ЯТОВУВАННЯ

1.1 Поняття пам'яті і механізму запам'ятовування

Пам’ять - психічний феномен, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини [18].

Виділяють такі види пам'яті за методом запам'ятовування [2]:

- мимовільна - інформація запам'ятовується без спеціальних прийомів заучування, під час виконання діяльності або роботи з інформацією,

- довільна - цілеспрямоване заучування, за допомогою спеціальних прийомів, і ефективність запам’ятовування тут залежить від прийомів, цілей запам'ятовування.

За характером переважаючої психічної активності:

- рухова - пам'ять на рухи та їх системи,

- емоційна - пам'ять на почуття, які виступають стимулом до діяльності,

- образна - пам'ять на уявлення: зорова, слухова, нюхова, смакова, дотикова,

- словесно-логічна - специфічна людська, запам'ятовується думка у формі понять.

За тривалістю збереження інформації:

- сенсорна пам'ять триває 0,2-0,5 секунди, дозволяє людині орієнтуватися в оточенні,

- короткочасна пам'ять забезпечує запам'ятовування одноразової інформації на короткий проміжок часу - від кількох секунд до хвилини,

- довготривала пам'ять - збереження інформації протягом тривалого часу,

- оперативна пам'ять - проявляється під час виконання певної діяльності і необхідна для її виконання в кожний заданий проміжок часу.

Короткочасна пам'ять є практично повністю автоматичною і працює без якої-небудь свідомої установки на запам'ятовування. Людина може охопити поглядом близько семи предметів, запам'ятовуючи у середньому від п'яти до дев'яти одиниць інформації, які вона спроможна точно відтворити через кілька десятків секунд після їхнього пред'явлення. Тому обґрунтовано вважають, що обсяг короткочасної пам'яті становить (7±2) елементи [2].

Довготривала пам'ять забезпечує людині тривале збереження знань, умінь і навичок, що потрібні в житті. Встановлено що інформація найкраще запам'ятовується, якщо до неї повертатися через визначені проміжки часу. Перший складає 15-20 хв., що зв'язано з роботою короткочасної пам'яті. Через дві години в людини включаються функції довгострокової пам'яті. Найкраще повернутися до вивченого через вісім годин і через добу. Якщо ж матеріал не повторювати, він буде сприйматися як новий.

Виявляється, що пам'ять не локалізована в якійсь конкретній частині мозку; вона може залежати від зміни шляхів, якими проходять нервові імпульси при їхньому поширенні в мозку. Пам'ять можна тренувати шляхом постійного використання так, щоб між нервовими клітинами (нейронами) мозку установилися чіткі зв'язки. Події, що запам'ятовуються в короткочасній пам'яті, швидко забуваються, у той час як події, що залишилися в довгочасній пам'яті, запам'ятовуються надовго і можуть бути відновлені через багато років.

Дослідженнями пам'яті в даний час зайняті представники різних наук: психології, біології, медицини, генетики, кібернетики і ряду інших. В кожній з цих наук існують свої питання, через які вони звертаються до проблем пам'яті, своя система понять і, відповідно, свої теорії пам'яті. Але всі ці науки, разом узяті, розширюють наші знання про пам'ять людини, взаємно доповнюють один одного, дозволяють глибше заглянути в це, одне з найважливіших і загадкових явищ людської психології.

Однією з перших психологічних теорій пам'яті, що не втратила свого наукового значення до теперішнього часу, була асоціативна теорія. Вона виникла в 17 столітті, активно розроблялася в 18-19 століттях, переважне поширення і визнання набула в Англії і в Німеччині [2].

У основі даної теорії лежить поняття асоціації - зв'язку між окремими психічними феноменами. Пам'ять в руслі цієї теорії розуміється як складна система короткочасних і довготривалих, більш менш стійких асоціацій по суміжності, подібності, контрасту, тимчасовій і просторовій близькості. Завдяки цій теорії були відкрито і описано багато механізмів і закони пам'яті, наприклад закон Р. Еббінгауза, представлений у вигляді кривої на рис. 1.1. Відповідно до цього закону, виведеного на основі дослідів із запам'ятовуванням трьохбуквених безглуздих складів, той, що забуває після першого безпомилкового повторення серії таких складів, йде спочатку досить швидко. Вже протягом першої години забувається до 60% всієї одержаної інформації, а через 6 днів залишається менше 20 від загального числа первинно вивчених складів.

Окремі елементи інформації згідно асоціативної теорії запам'ятовуються, бережуться і відтворюються не ізольований, а в певних логічних, структурно-функціональних і смислових асоціацій з іншими.

З часом асоціативна теорія зіткнулася з рядом важковирішуваних проблем, основною з яких з'явилося пояснення вибірковості людської пам'яті. Асоціації утворюються на випадковій основі, а пам'ять зі всієї поступаючої і бережеться в мозку людини вибирає завжди певну інформацію. Знадобилося ввести в теоретичне пояснення мнемічних процесів ще один чинник, що пояснює характер відповідних процесів.

Проте асоціативна теорія пам'яті дала багато корисного для пізнання її законів. В руслі цієї теорії було встановлено, як змінюється кількість елементів, що запам'ятовуються, при різному числі повторень ряду, що пред'являється, і залежно від розподілу елементів в часі, як зберігаються в пам'яті елементи ряду, що запам'ятовується, залежно від часу, що пройшов між заучуванням і відтворенням.

У кінці 19 ст. на зміну асоціативної теорії пам'яті прийшла гештальттеорія. Для неї початковим поняттям і одночасно головним принципом, на базі якого необхідно пояснювати феномени пам'яті, виступила не асоціація первинних елементів, а їх початкова, цілісна організація - гештальт. Саме закони формування гештальту, на переконання прихильників цієї теорії, визначають пам'ять [8].

Знайшовши психологічне пояснення деяким фактам виборчої пам'яті, ця теорія, зіткнулася з не менше складною проблемою формування і розвитку пам'яті людини у онтогенезі. Річ у тому, що і мотиваційний стан, який детермінує мнемічні процеси у людини, і самі гештальти мислилися як наперед задані, не розвиваючі утворення. Питання про залежність розвитку пам'яті від практичної діяльності людини тут безпосередньо не ставилося і не розв'язувалося.

Запам’ятовування - один з основних процесів пам’яті. Засадовими стосовно нього є утворення й закріплення тимчасових нервових зв’язків. Чим складніший матеріал, тим складніші тимчасові зв’язки, які утворюють підґрунтя запам’ятовування [18].

Запам’ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним.

Мимовільне запам’ятовування здійснюється без спеціально поставленої мети запам’ятати. На мимовільне запам’ятовування впливають яскравість, емоційна забарвленість об’єктів. Усе, що емоційно сильно впливає на людину, запам’ятовується нею незалежно від наміру запам’ятати. Мимовільному запам’ятовуванню сприяє також наявність інтересу. Усе, що цікавить, запам’ятовується значно легше й утримується у свідомості довше, ніж нецікаве. Мимовільні форми запам’ятовування відбуваються тоді, коли будь-яке явище постає контрастно на загальному тлі. Предмети, що схожі на вже відомі раніше, мимовільно запам’ятовуються легше. Мимовільне запам’ятовування має велике значення в житті людини. Воно сприяє збагаченню її життєвого досвіду. Велику роль мимовільне запам’ятовування відіграє і в навчальній діяльності.

Довільне запам’ятовування відрізняється від мимовільного рівнем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має цілеспрямований характер; у ньому використовуються спеціальні засоби та прийоми запам’ятовування.

Умови успішного запам’ятовування [12]:

- багаторазове розумно зорганізоване й систематичне повторення, а не механічне, що визначається лише кількістю повторень;

розподіл матеріалу на частини, виокремлення в ньому смислових одиниць;

- розуміння тощо.

Залежно від міри розуміння запам’ятовуваного матеріалу довільне запам’ятовування буває механічним і смисловим (логічним).

Механічним є таке запам’ятовування, яке здійснюється без розуміння суті. Воно призводить до формального засвоєння знань.

Смислове (логічне) запам’ятовування спирається на розуміння матеріалу у процесі дії з ним, оскільки тільки діючи з матеріалом, ми запам’ятовуємо його.

Умовами успішності довільного запам’ятовування є дієвий характер засвоєння знань, інтерес до матеріалу, його значущість, установка на запам’ятовування тощо.

1.2 Сутність, структура і зміст образної пам'яті в педагогічній літературі

У вітчизняній психології переважний розвиток одержав напрям у вивченні пам'яті, пов'язаний із загальнопсихологічною теорією діяльності. В контексті цієї теорії пам'ять виступає як особливий вид психологічної діяльності, що включає систему теоретичних і практичних дій, рішенню мнемічної задачі - запам'ятовування, збереження і відтворення різноманітної інформації. Тут уважно досліджується склад мнемічних дій і операцій, залежність продуктивності пам'яті від того, яке місце в структурі займають мета і засоби запам'ятовування (або відтворення), порівняльна продуктивність довільного і мимовільного запам'ятовування залежно від організації мнемічної діяльності (П.Н. Леонтьєв, П.І. Зінченко, А.А. Смирнов і інші) [4].

Ряд цікавих фактів, що розкривають особливості механізмів запам'ятовування, умови, при яких воно відбувається краще або гірше, знайшов в своїх дослідженнях А.А. Смирнов. Він встановив, що дії запам'ятовуються краще, ніж думки, а серед дій, у свою чергу, міцніше запам'ятовуються ті, які пов'язані з подоланням перешкод, у тому числі самі ці перешкоди.

Розглянемо основні факти, здобуті в руслі різних теорій пам'яті.

Німецький учений Г. Еббінгауз був одним їх тих, хто ще в минулому столітті, керуючись асоціативною теорією пам'яті, одержав ряд цікавих даних. Він, зокрема, вивів наступні закономірності запам'ятовування, встановлені в дослідженнях, де для запам'ятовування використовувалися безглузді склади і іншій слабко організований в смисловому плані матеріал [4].

1. Порівняльно прості події в життя, які справляють особливо сильне враження на людину, можуть запам'ятовуватися відразу міцно і надовго, і після закінчення багатьох років з моменту першої і єдиної зустрічі з ними виступати в свідомості з виразністю і ясністю.

2. Складніші і менш цікаві події людина може переживати десятки разів, але вони в пам'яті надовго не запам’ятовуються.

3. При пильній увазі до події достатньо буває його однократного переживання, щоб надалі точно і в потрібному порядку відтворити по пам'яті його моменти.

4. Людина може об'єктивно правильно відтворювати події, але не усвідомлювати цього і, навпаки, помилятися, але бути упевненим, що відтворює їх правильно. Між точністю відтворення подій і упевненістю в цій точності не завжди існує однозначний зв'язок.

5. Якщо збільшить число членів ряду, що запам'ятовується, до кількості, що перевищує максимальний об'єм короткочасної пам'яті, то число правильно відтворених членів цього ряду після однократного пред'явлення зменшується в порівнянні з тим випадком, коли кількість одиниць в ряду, що запам'ятовується, в точності рівна об'єму короткочасної пам'яті. Одночасно при збільшенні такого ряду зростає і кількість необхідних для його запам'ятовування повторень.

6. Попереднє повторення матеріалу, який підлягає заучуванню (повторення без заучування), економить час на його засвоєння в тому випадку, якщо число таких попередніх повторень не перевищує їх кількості, необхідної для повного заучування матеріалу напам'ять.

7. При запам'ятовуванні довгого ряду краще всього по пам'яті відтворюється його початок і кінець («ефект краю»).

8. Для асоціативного зв'язку вражень і їх подальшого відтворювання особливо важливим представляється те, чи є вони розрізненими або складають логічно зв'язане ціле.

9. Повторення підряд заучуваного матеріалу менш продуктивне для його запам'ятовування, ніж розподіл таких повторень протягом певного періоду часу, наприклад протягом декількох годин або днів.

10. Нове повторення сприяє кращому запам'ятовуванню того, що було вивчене раніше.

11. З посиленням уваги матеріалу, що запам'ятовується, число повторень, необхідних для його вивчення напам'ять, може бути зменшено, причому відсутність достатньої уваги не може бути відшкодоване збільшенням числа повторень.

12. Те, чим людина особливо цікавиться, запам'ятовується без жодних зусиль. Особливо виразно ця закономірність виявляється в зрілі роки.

13. Рідкісні, дивні, незвичайні враження запам'ятовуються краще, ніж звичні, часто зустрічаються.

14. Будь-яке нове враження, одержане людиною, не залишається в його пам'яті ізольованим. Будучи тим, що запам'ятовується в одному вигляді, воно з часом може дещо змінитися, вступивши в асоціативний зв'язок з іншими враженнями, зробивши на них вплив і, у свою чергу, змінившись під їх дією.

Один з цікавих ефектів пам'яті, якому дотепер не знайдено задовільного пояснення, називається ремінісценцією.

Ремінісценція - це поліпшення з часом відтворення навчального матеріалу без додаткових його повторень. Частіше це явище спостерігається при розподілі повторень матеріалу в процесі його заучування, а не при запам'ятовуванні відразу напам'ять [18].

З раннього дитинства процес розвитку пам'яті дитини йде по декількох напрямах. По-перше, механічна пам'ять поступово доповнюється і заміщається логічною. По-друге, безпосереднє запам'ятовування з часом перетворюється на опосередковане, пов'язане з активним і усвідомленим використовуванням для запам'ятовування і відтворення різних мнемотехнічних прийомів і засобів запам'ятовування і відтворення різних мнемотехнічних прийомів і засобів. По-третє, мимовільне запам'ятовування, домінуюче в дитинстві, у дорослої людини перетворюється на довільне.

Первинна форма запам'ятовування - так зване ненавмисне або мимовільне запам'ятовування, тобто запам'ятовування без наперед поставленої мети, без використовування яких-небудь прийомів. Це просте відображення того, що впливало, збереження деякого сліду від збудження в корі мозку. Кожний процес,


9-09-2015, 20:08