У порівнянні з іншими жінками, ті, кому було дано таке готове пояснення ознак, що з'явилися в них, хвилювання, проявляли меншу сором'язливість - вільно підтримували розмова й задавали чоловікові різні питання. По суті, цей чоловік не мав ніяких підстав назвати їх соромливими.
Соціально-психологічні підходи до лікування
Отже, ми розглянули моделі соціального мислення, які пов'язані з різними життєвими проблемами - від глибокої депресії до повсякденної сором'язливості. Чи може людина позбутися від незручної схеми мислення? Якоїсь відособленої соціально-психологічної терапії не існує. Терапія містить у собі різні соціальні взаємодії, і в цей час соціальні психологи думають про те, як об'єднати принципи соціальної психології із уже, що застосовуються методами, лікування.
До внутрішніх змін через зовнішнє поводження
Ролі, які ми виконуємо, слова, які ми говоримо, рішення, які ми приймаємо, учинки, які ми робимо, впливають на те, що в результаті ми із себе представляємо.
Відповідно до принципу «установки випливають за поводженням» деякі психотерапевтичні методики в якості «лікування» рекомендують дії. Психотерапевти - намагаються сформувати поведінку, тому що вважають, що внутрішні диспозиції змінюються відразу ж після того, як зміниться поведінка. Тренування впевненості в собі включає використання прийому «ноги у дверях». Індивід спочатку відіграє роль упевненого в собі людини (що оточують у силу своїх можливостей підтримують його в цьому починанні), а потім поступово стає насправді більше впевненим у собі. Раціонально-емоційна терапія припускає, що ми самі генеруємо свої емоції; клієнти одержують «домашнє завдання» говорити й діяти по-новому, і це породжує нові емоції. Киньте собі виклик, говорять їм, перестаньте повторювати собі, що ви непривабливі. У групах самодопомоги учасників непомітно підштовхують до того, щоб вони почали поводитися по-новому: по-новому гніватися, плакати, виявляти самоповагу, виражати позитивні почуття.
Дослідження підтверджують, що те, що ми говоримо про себе, може вплинути на те, що ми почуваємо. В одному з експериментів студентів попросили написати твір, у якому б вони вихваляли самих себе. Пізніше, оцінюючи себе на прохання іншого експериментатора, ці студенти демонстрували більше високу самооцінку, чим ті, які писали твору на іншу тему. Едвард Джонс і його співробітники, у свою чергу, просили студентів представитися інтерв'юерові, або звеличуючись, або принижуючи себе. І знову виступ на публіці - неважливо яке, що само піднімає або само принижує - пізніше відбилося на їхніх відповідях у тесті на самооцінку. Говоримо - значить віримо, навіть коли говоримо про себе. З особливою очевидністю це підтвердилося в тих випадках, коли студентів непомітно підштовхували до прийняття на себе відповідальності за те, як вони підносять себе навколишньої. Терапевтичне лікування найбільше результативно за умови, коли його приписанням випливають точно й без примуса.
Розірвати порочне коло
Якщо депресія, самотність і соціальна тривожність разом формують порочний крутий негативних переживань, думок і деструктивного поводження, необхідно в якійсь крапці розірвати це коло: змінити оточення, навчити людини більше конструктивному поводженню або змінити спосіб його мислення. І це дійсно можливо. Кілька психотерапевтичних методів допомагають людям вийти з порочного кола депресії.
Тренування соціальних навичок
Депресія, самотність і сором'язливість - це не тільки наша особиста проблема. Навіть короткочасне спілкування з людиною, що переживає депресію, може дратувати й гнітити. Самотні й соромливі люди праві у своїх побоюваннях: з ними дійсно складно спілкуватися. У таких випадках дуже корисне тренування соціальних навичок. Якщо після спостереження за новими схемами поводження людина почне застосовувати їх на практиці, це може допомогти йому зростити в собі впевненість у тім, що й в інших ситуаціях він буде поводитися більш ефективно.
У людини, що починає одержувати задоволення від переваг свого більше «митецького» поводження, розвивається більше позитивне само сприйняття. Френсис Хеммерлі й Роберт Монтгомері продемонстрували це в експериментах, учасниками яких були надзвичайно соромливі, нервові студенти коледжу. Той, хто недосвідчений і боязкий у відносинах із протилежною підлогою, можливо, говорить самому собі: «Я рідко ходжу на побачення, тому я не підходжу для спілкування; отже, мені й не варто намагатися когось запрошувати». Щоб змінити таку послідовність негативних висновків, Хеммерлі й Монтгомері утягували студентів у приємні взаємини із протилежною підлогою.
В іншому експерименті чоловіка, що працюють у коледжі, заповнювали анкети для виміру рівня їхньої соціальної тривожності, а потім двічі в різні дні приходили в лабораторію. Щораз вони дуже мило розмовляли із шістьма молодими жінками, по 12 хвилин з кожної. Чоловіка думали, що жінки також є випробуваними. У дійсності ж жінок запросили для того, щоб вони взяли участь в природній і дружній розмові із чоловіками.
Результат такого спілкування, що тривало в цілому два з половиною години, був вражаючим. От як про це згодом писав один з випробуваних: «Я ніколи не зустрічав так багато жінок, з якими міг би так добре поговорити. Після розмови з ними я відчув таку впевненість у собі, що перестав нервувати, як це завжди бувало раніше». Такий коментар підтверджувався спостережуваними пізніше змінами в поводженні чоловіків. На відміну від чоловіків контрольної групи, у тих, хто брав участь у бесідах, при повторних тестуваннях (через тиждень і через півроку) рівень тривожності, пов'язаної з жінками, був значно нижче. Виявившись наодинці із привабливою незнайомкою, вони могли вже більш вільно почати розмову. І поза стінами лабораторії вони поводилися також більш невимушено, час від часу призначаючи побачення жінкам, що сподобалися.
Хеммерлі й Монтгомері відзначають, що все це відбулося без проведення яких-небудь консультацій, і цілком можливо, що всі так добре вийшло саме тому, що взагалі не видавалося ніяких рекомендацій. Домагаючись успіху самостійно, учасники експерименту починали сприймати себе соціально компетентними. Коли сім місяців через дослідники провели опитування колишніх випробуваних, до цього часу чоловіка, як видно, у такому ступені насолодилися своїми соціальними успіхами, що вже приписували успіх винятково собі. «Ніщо так не сприяє успіху, як успіх, - пише Хеммерлі, - якщо не присутні зовнішні фактори, які пацієнт може використовувати як пояснення цього успіху!»
Психотерапія шляхом зміни стилю пояснення
Розірвати порочне коло депресії, самітності й сором'язливості можна шляхом тренування соціальних навичок, шляхом придбання позитивного досвіду, що змінює само сприйняття, і шляхом зміни схеми негативного мислення. Є люди, які, здавалося б, мають всі необхідні соціальні навички, але досвід спілкування з надмірно критичними друзями й родичами переконує їх у зворотному. Таким людям, можливо, досить допомогти змінити негативна думка про себе й своє майбутнє на протилежне. У ряді методів когнітивної психотерапії коштує психотерапія шляхом зміни стилю пояснення, запропонована соціальними психологами.
Одна з таких програм навчала студентів коледжу, що страждають від депресії, змінювати свої типові атрибуції. Мері Анн Лейден спочатку пояснила їм, які переваги атрибуції, властивій людині, не підданому депресії (який приписує самому собі заслугу всіх своїх успіхів і заперечливу свою відповідальність, якщо справи йдуть погано). Давши студентам масу різноманітних завдань, вона допомогла їм побачити, яким образом вони звичайно інтерпретують успіх і невдачу. Потім наступив час проведення психотерапії: кожному учасникові експерименту Лейден дала завдання вести щоденник, у який потрібно було щодня записувати пережиті успіхи й провали, відзначаючи при цьому, яка частка власної заслуги в успіху і які зовнішні причини невдач. Після місяця подібного тренування учасники повторно тестувалися і їхні результати зрівняли з контрольною групою, що не проходила курс психотерапії. Виявилося, що самооцінка тих, хто вів щоденник, підвищилася, а стиль атрибуції став більше позитивним. Ніж більше вдосконалювався їхній стиль пояснення, тим більше відступала депресія. Змінивши атрибуції, вони змінили й свої емоції.
Підкреслюючи, що поводження, що змінилося, і моделі мислення можна вдосконалювати ще й ще, разом з тим варто нагадати, що всьому є межу. Тренування соціальних навичок і позитивне мислення не можуть перетворити нас у незмінних переможців, яких усі люблять і якими все захоплюються. До того ж тимчасова депресія, самотність і сором'язливість - цілком доречні реакції на дійсно сумні події. Тільки в тому випадку, коли ці почуття присутні постійно й без видимої причини, на них варто звернути увагу й постаратися змінити деструктивне мислення й поводження.
Література
1.Ивин А.А. Искусство правильно мыслить. – М., 1999
2.Леви В. Везет же людям… М.,1988
3.Оржеховська В.М. Крок до себе. – К., 1995
4.Скотт Дж.Г. Сила розуму. – К., 2001
5.Томан І. Як удосконалювати самого себе. – К., 2004
6.Вацлавик П. Як стати нещасним без сторонньої допомоги. - К., 2000
9-09-2015, 16:05