Широка популяризація поняття «стрес» призвела до того, що будь-який стан людини, навіть стан повного розслаблення або сну, стали розглядати як стрес, нульовий же рівень стресу – це смерть. Терміном «стрес» почали називати катастрофу, хворобу, погрозу, страх, радість, інформаційне перевантаження та багато іншого. Слово «стрес» вийшло за межі науки й почало позначати безліч різноманітних явищ із різних сфер життєдіяльності людини. Таке вживання терміна призвело до виникнення численної літератури на тему стресу.
Л. О. Китаєв-Смик наводить такі визначення поняття «стрес», які трапляються в сучасній літературі:
· сильна несприятлива дія, що негативно впливає на організм;
· сильні як несприятливі, так і сприятливі для організму реакції різного роду;
· неспецифічні риси (елементи) фізіологічних і психологічних реакцій організму за сильних, екстремальних для нього дій, що викликають інтенсивні вияви адаптаційної активності.[12,32]
Згідно з Р. Лазарусом, якщо в разі фізіологічного стресу адаптаційний синдром виникає в момент зіткнення з подразником, то в разі емоційного – адаптація передує ситуації, настає завчасно. Саме завдяки цьому емоційний стрес може бути доцільним. Але робота у стресогенній ситуації обов’язково призводить до додаткової мобілізації внутрішніх ресурсів, що може мати несприятливі наслідки. Типові хвороби «стресової етіології» – серцево-судинні патології, виразка шлунка, психосоматичні розлади, депресивні стани – характерні для сучасної виробничої та управлінської діяльності.
Стрес існує завжди. Вплив його залежить від інтенсивності стресорів, тобто чинників, що такий стан викликають, і від індивідуально-психологічних особливостей особистості. У складних життєвих ситуаціях, критичних моментах певний рівень вияву емоційного стресу може стати характерною рисою особистості – схильністю до емоційного стресу. Розрізняють типи особистостей, схильних до стресу і стійких до дії стресорів. Так, у схильних до стресу частіше простежуються здатність до конкуренції, тверде прагнення до досягнення мети, агресивність, нетерплячість, неспокій, експресивне мовлення, відчуття постійного браку часу. Дослідники стресу виявили також тенденцію щодо відповіді на подібні стресові ситуації однаковими характерними реакціями, що пояснюється напрацьованою у процесі індивідуального розвитку системою психологічних механізмів (зокрема мотивів).
Складовими емоційного стресу вважають емоційне збудження, напруження і напруженість. При цьому емоційне збудження розглядається як стан, що характеризується активізацією різних функцій організму у відповідь на вплив емоціогенних факторів. Емоційне збудження зазвичай не пов’язане з будь-якою активною вольовою дією. Емоційне напруження – це стан, що характеризується активізацією різних функцій організму у зв’язку з активними вольовими актами, цілеспрямованою діяльністю або підготовкою до неї, очікуванням будь-якої діяльності або небезпеки. Емоційна напруженість – стан, що характеризується таким ступенем емоційних реакцій, який зумовлює тимчасове зниження стійкості психічних процесів і працездатності. Такий розподіл являється не дуже логічним, тому що емоційним напруженням називають вольове напруження.
Л. В. Куликов зовсім вважає, що додавати до терміну «напруження» слово «емоційне» немає необхідності, тому що важко представити собі будь-яке напруження без емоціональним.
Виділяють два види напруженості: операційну та емоційну [23,94]. Перша виникає при актуалізації процесуального мотиву. Для неї характерним є збіг змісту, мети та мотиву діяльності. У цьому стані відбувається зближення об’єктивного значення діяльності та її особистісного смислу для людини; потреби, інтереси та прагнення людини спрямовуються на зміст і процес діяльності.
Емоційна напруженість виникає за актуалізації мотиву самоствердження; цей стан відбиває розбіжність внутрішніх спонукань особистості з об’єктивними складовими її діяльності – діяльності значущої, складної.
1.2 Особливості переживання емоційних станів у чоловіків та жінок
Е. Маккобі і К. Джеклін на основі аналізу ряду експериментальних досліджень прийшли до висновку, що в перші роки життя немає відмінностей в частоті і тривалості негативних емоційних реакцій у хлопчиків і дівчаток, але з віком їх частота і інтенсивність у хлопчиків збільшуються, а у дівчаток - зменшуються. Це вони пояснюють тим, що дівчатка, маючи ті ж агресивні тенденції, що і хлопчики, бояться проявити їх із-за покарання, тоді як до агресії хлопчиків оточуючі відносяться прихильніше.
К. Хорні пише, що відповідно до розподілу соціальних ролей сформувався певний погляд на жінок як на інфантильних створінь, що живуть емоціями [38,428]. Із цього приводу ще К. Батюшков писав: «Любити або ненавидіти! - їм, жінкам, потрібна безупинна їжа для відчуттів». Це знаходить підтвердження і в деяких дослідженнях. Так, В. А. Чикер та інші виявили, що для дівчаток старших класів соціальне середовище виявляється більш насиченим емоційними подіями, що мають стресогенне значення, ніж для хлопчиків. Л. В. Куликов відзначає, що у жінок емоційна сфера більш диференційована і складніша, ніж у чоловіків.
Дійсно, в багатьох дослідженнях виявлені виразні відмінності в емоційній сфері осіб чоловічої і жіночої статі. Правда, до цих пір не зрозуміло, чи є хоч би деякі з них природженими або всі ці особливості отримуються в процесі специфічного виховання хлопчиків і дівчаток.
Відмінності в емоційній сфері чоловіків і жінок багато психологів пов'язують саме з особливостями виховання тих і інших. Р. Сальвагіо відзначає, що у жінок вельми бажана емоційна залежність від протилежної статі, занурення в «любов» при забороні на відкрите вираження відчуттів, прояв агресії. Це створює у жінок мазохістську установку. В той же час для чоловіків все це гідно кепкувань і ганьби. Згідно К. Юнгу, у чоловіка в процесі його виховання відчуття пригнічуються, тоді як у дівчаток вони домінують.
Відмінності по тривожності. У молодших школярів, за даними Л. П. Баданіной, спостерігаються відмінності між хлопчиками і дівчатками по ряду емоційних станів. Показники тривожності у хлопчиків нижче чим у дівчаток. Автор пов'язує це з тим, що дівчатка з більшою усвідомленістю сприймають роль школяра. Хлопчики і дівчатка також розрізняються по домінуючих причинах тривожності. У дівчаток шкільна тривожність домінує в 7 - 9 років, а в 10 років поступається своїм місцем самооцінній тривожності. У дівчаток молодших класів на фоні меншої, ніж у хлопчиків, кількості невротичних реакцій найчастіше відмічається нестійкість настрою, примхливість, плаксивість, смуток, туга, сором’язливість, боязливість, схильність до страхів, підвищена образливість. У хлопчиків семи років домінує міжособова тривожність, шкільна тривожність переважає в 8 - 9-річному віці. При цьому у хлопчиків вже в 9 років показники самооціночної тривожності починають порівнюватися з показниками шкільної тривожності. На фоні великої кількості невротичних реакцій у хлопчиків молодших класів спостерігається агресивність, забіякуватість, гіперактивність.
А. М. Прихожан відзначає, що відмінності між хлопчиками і дівчатками по тривожності є лише в 12-річному віці. У старшому підлітковому віці (14-15 років) відмінності між ними не виявляються, а у віці 16 – 17 років знову більш тривожними виявляються дівчатка [27,99].
Факт більшої тривожності і нейротизму осіб жіночої статі в порівнянні з особами чоловічої статі виявлений в багатьох дослідженнях В. Д. Кузакова, наприклад, виявила у здорових чоловіків високу тривожність в 14% випадків, а у жінок - в 21% випадків. Ті ж співвідношення опинилися і у туговухих (відповідно 26%і 43%) . І лише у глухих кількість осіб з високою тривожністю у чоловіків і жінок виявилася приблизно однаковою (39 % і 35% ).
Обстеження декількох сотень спортсменів високого класу показало, що у жінок, які виступають в ігрових видах спорту, високий нейротизм зустрічається значно частіше, ніж у чоловіків - представників тих же видів спорту (відповідно в 34% і 12%). Низький же нейротизм частіше зустрічається у чоловіків-спортсменів, ніж у жінок-спортсменів (відповідно 34% і 13%).
Але все таки, не дивлячись на більшу тривожність жінок, саме вони в більшій мірі, ніж чоловіки, здатні до її подавлення.
Проблемна озабоченність (хвилювання). Більша тривожність та нейротизм осіб жіночої статі проявляється і в їх більшій проблемній озабоченості. С. Арчер встановила, що 42% дівчат стурбовані неможливістю поєднати в майбутньому сім’ю та роботу. Серед хлопців осіб з такою стурбованістю не було. Сімдесят п’ять відсотків хлопців відповіли, що їх нічого не турбує, в той час як серед дівчат таких виявилось лише 16%. За даними А. Г. Грецова, проблемна стурбованість практично по всім аспектам життя більше виражена в дівчат, ніж у хлопців.
В книзі «Життєві проблеми…» відмічається, що для дівчат проблеми, які зв’язані з власною особою та майбутнім, мають більше значення, ніж для хлопців. У чоловіків ступінь надії вищий, ніж у жінок, тобто вони з більшим оптимізмом дивляться в майбутнє.
Заздрісність. За даними Н. Е. Серебрякової, яка застосувала оригінальну методику для виявлення заздрості по відношенню до успіхів іншого в різноманітних життєвих ситуаціях, у жінок заздрісність вища, ніж у чоловіків, виключно кар’єру; тут різниці між чоловіками та жінками не виявлено.
Ревнивість. Чоловіки найбільше ревнують, коли їх партнерша має статеві стосунки ще з ким-небудь. Жінки відчувають найбільшу ревність, коли їх партнер емоційно прив’язується до іншої. Психологи вважають, що ця різниця відображає хвилювання чоловіків щодо достовірності їх батьківства і потребності жінки в піклуванні зі сторони партнера [12,160].
Статеві відмінності емпатійності. За деякими даними, жінки більш схильні до емпатії, ніж чоловіки. Під час прогляду слайдів або прослухування розповідей реакції дівчаток відрізнялися більшою емпатією. Велику схильність дівчаток до співпереживання в порівнянні з хлопчиками виявила М. Л. Бутовська. Жінки більш схильні плакати і говорити про свої біди у відповідь на розповіді інших про свої неприємності. Менша емпатійність чоловіків виявилась по відношенню до хворих СНІДом. Чоловіки більш схильні вважати цих хворих за девіантних, некомпетентних осіб, які не гідні співчуття і тому заслуговують на соціальне дистанціювання.
Психологи, вивчаючі емпатію у дітей 10 - 12 років, вважають, що велика емпатійність дівчаток цього віку виявляється тому, що вони морально дозрівають раніше, ніж хлопчики. Велику ж емпатійність жінок в порівнянні з чоловіками пояснюють їх гендерними ролями (дбайливість перших і владність, незалежність, суперництво других), а також відповідним цим ролям вихованням дітей. У дівчаток заохочується вираження емоцій, а у хлопчиків формується установка на придушення їх вираження. Гра дівчаток з ляльками розвиває емпатійну експресію, а «чоловічі» іграшки її не розвивають. Д. Блок припускає, що у чоловіків внаслідок цього є менш багатий досвід у сфері емпатійної чуйності, і в результаті вони просто не знають, як реагувати на емоційний дискомфорт іншої людини.
Були отримані дані, згідно яким чоловіки більше потребують емоційної участі (100% і 60%), жінки ж частіше зберігають емоційну байдужість в стосунках (60% проти 40%). Ці на перший погляд парадоксальні дані не виглядають такими, якщо врахувати, що думка про більшу природну емпатійність (як приватного прояву більшої емоційності) жінок деякими дослідниками ставиться під сумнів.
Багато що у виявленні емпатійних відмінностей між чоловіками і жінками залежить від використовуваних при їх виявленні критеріїв. Айзенберг і Леннон встановили, що чим менше очевидно, що тест вимірює рівень емпатії, тим менше виявляється статевих відмінностей. Так, істотні відмінності спостерігалися при використанні шкал, де обстежуваний повинен був повідомити, наскільки емпатійним він прагне бути, невеликі відмінності - при використанні шкали, де треба було повідомити про свої відчуття після переживання емоційно насиченої ситуації, а при використанні фізіологічних показників або мімічних реакцій відмінностей взагалі не було знайдено.
Форми емпатійної поведінки – співпереживання і співчуття – по-різному виявляються у дітей різної статі. Співпереживання дорослим і тваринам частіше спостерігалося у хлопчиків, а співчуття – у дівчаток. По відношенню ж до однолітків все опинилося навпаки: співпереживання частіше виражалося дівчатками, а співчуття - хлопчиками. В цілому ж і ті і інші частіше співчували, ніж співпереживали [12,156].
Як показано, емпатійна реакція дівчаток і хлопчиків визначається видом емоціогенного стимулу. Коли дівчатка чують дитячий плач (у магнітофонному записі), то у них різко активуються центри слуху, зір, моторні і задні асоціативні зони мозку, у хлопчиків реакція значно менше виражена. Картина міняється, коли звучить дієслово «плачуть». У хлопчиків реакція вказаних зон кори виражена виразно, а у дівчаток - слабо. Автори пояснюють сильнішу реакцію дівчаток на плач в порівнянні з реакцією на слово тим, що плач для жінок є найважливішим біологічним сигналом. Плач - це провідна комунікація матері та дитини.
Провина і сумлінність. Фактор статі сильно впливає на переживання провини: у чоловіків воно виражене слабше і вони набагато рідше говорять про переживання провини, ніж жінки.
Це знайшло підтвердження в дослідженні сумлінності, проведеному за допомогою розробленого опитувальника: у чоловіків величина сумлінності опинилася рівна 4,7 бала, а у жінок - 7,2 бала.
Висновки до першого розділу
Отже, високий динамізм повсякденного життя і діяльності сучасної людини, інтенсифікація соціальних зв'язків і спілкування людей, необхідність ухвалювати відповідальні рішення в умовах невизначеної ситуації і дефіциту часу, підвищення вимог до компетентності і оперативності людини зв'язані, все це впливає на кожну людину та суспільство в цілому зростанням емоціональної напруженості, яка виражається такими станами як настрій, почуття, афекти, тривожність, агресивність, стрес, фрустрація. Ось чому проблема емоційних станів, а також їх переживання має в людинознавстві величезне значення. І саме успішна розробка цієї проблеми необхідна тому, що психічні стани багато в чому визначають характер діяльності людини.
Провідне місце в діагностиці емоційних станів відводиться переживанням. Саме переживання чогось (апатії, страху, радості, невпевненості, огиди, тривоги) дає змогу найдостовірніше судити про психічний стан людини, є індикатором емоційного стану.
Також, як виявилось, чи не одним з головних питань в даній тематиці є питання про диференціацію переживань емоційних станів в представників різної статі. Теоретичний аналіз даного питання підтвердив гіпотезу про достатньо велику різницю в переживанні різних станів. В деяких емоційних станах мають перевагу в переживанні чоловіки, в деяких – жінки. Це зумовлено передусім віковими та соціальними особливостями.
Розділ ІІ Експериментальне вивчення особливостей переживання емоційних станів у чоловіків та жінок
2.1 Методи дослідження та характеристика вибірки дослідження
Для вивчення особливостей переживання емоційних станів у чоловіків та жінок буде підібрана група з 30 чоловік методом вільної вибірки з осіб віком 19 – 24 роки. 50% якої будуть особи жіночої статі, 50% – чоловічої, тобто по 15 чоловік. До складу групи входитимуть студенти.
Досліджування буде проводитись в індивідуальному варіанті. З кожним респондентом буде проведений інструктаж, щоб можна було чітко та легко зрозуміти інструкцію.
В ході даного дослідження буде проводитись три методики. Перша – це тест «Дослідження тривожності» Ч. Д. Спілбергера. Друга – тест «Самооцінка психічних станів» по Айзенку. Третя – методика діагностики оперативної оцінки самопочуття, активності, настрою.
ТЕСТ «ДОСЛІДЖЕННЯ ТРИВОЖНОСТІ» по Спілбергеру. Вимір тривожності як властивості особи дуже важливий, оскільки ця властивість багато в чому впливає на поведінку суб'єкта. Певний рівень тривожності – природна і обов'язкова особливість активної діяльної особи. У кожної людини існує свій оптимальний, або бажаний,рівень тривожності – це так звана корисна тривожність. Оцінка людиною свого стану в цьому відношенні є для неї істотним компонентом самоконтролю і самовиховання.
Під особистісною тривожністю розуміється стійка індивідуальна характеристика, що відображає схильність суб'єкта до тривоги і припускає наявність у нього тенденції сприймати достатньо широкий спектр ситуацій як загрозливі, відповідаючи на кожну з них певною реакцією. Як схильність, особистісна тривожність активізується при сприйнятті певних стимулів, що розцінюються людиною як небезпечні для самооцінки, самоповаги. Ситуативна або реактивна тривожність як стан характеризується емоціями, що суб'єктивно переживаються: напругою, неспокоєм, заклопотаністю, нервозністю. Цей стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різним по інтенсивності та динамічності в часі.
Особи, які відносяться до категорії високотривожних, схильні сприймати загрозу своїй самооцінці і життєдіяльності в широкому діапазоні ситуацій і реагувати вельми вираженим станом тривожності. Якщо психологічний тест виражає у випробовуваного високий показник особистісної тривожності, то це дає підставу припускати у нього появу стану тривожності в різноманітних ситуаціях, особливо коли вони стосуються оцінки його компетенції та престижу.
Більшість з відомих методів виміру тривожності дозволяє оцінити тільки або особистісну, або стан тривожності, або більш специфічні реакції. Єдиною методикою, що дозволяє диференційовано вимірювати тривожність і як особистісну властивість, і як стан є методика, запропонована Ч. Д. Спілбергером. Російською мовою його шкала була адаптована Ю. Л. Ханіним.
Даний тест є інформативним способом самооцінки рівня тривожності в даний момент (реактивна тривожність, як стан) і особовій тривожності (як стійка характеристика людини).
Реактивна тривожність характеризується напругою, неспокоєм, нервозністю. Дуже висока реактивна тривожність викликає порушення уваги, інколи порушення тонкої координації. Дуже висока особистісна тривожність прямо корелює з наявністю невротичного конфлікту, з емоційними і невротичними зривами і психосоматичними захворюваннями.
Шкала самооцінки складається з 2-х частин, що роздільно оцінюють ситуативну тривожність (СТ, номери висловів з 1 по 20) і особистісну (ОТ, номери висловів з 21 по 40). На кожен з висловів необхідно дати один з чотирьох варіантів відповіді: 1 – ні це не так, 2 – напевно так, 3 – вірно, 4 – повністю вірно.
Обробка результатів включає в себе: 1. Визначення показників ситуативної та особистісної тривожності за допомогою ключа. 2. На основі оцінки рівня тривожності складання рекомендацій для корекції поведінки досліджуваного. 3. Розрахунок середньо групового показника СТ і ОТ та їх порівняльний аналіз в залежності від статі.
При аналізі результатів самооцінки потрібно
9-09-2015, 16:23