Курсова робота
з експериментальної психології
Дослідження тривожності п’ятикласників
Зміст
Вступ
Розділ І. Теоретичні аспекти проявів шкільної тривожності
1.1 Поняття тривожності та причини, які її породжують
1.2 Зміна форм організації навчальної діяльності як одна із проявів тривожності
Висновок до І розділу
Розділ ІІ. Експериментальне дослідження рівня тривожності (ситуативної, особистісної, шкільної, самооціночної, міжособистісної) у школярів
2.1 Група досліджуваних та методики досліження
2.2 Результати дослідження рівня тривожності у школярів
Висновок до ІІ розділу
Висновок загальний
Література
Додатки
Вступ
Кожна людина, яка живе у нашому суспільстві, може зрозуміти, з власного досвіду та своїх спостережень за людьми, які проживають поруч, що тривога є глибинним явищем. Можна припустити, що людина усвідомлює не тільки більш глобальні причини, які викликають тривогу в наш час, такі, як загроза війни, непередбачене майбутнє, відсутність контролю за ядерною зброєю, політичні та економічні зміни; вона бачить також менш очевидні, більш глибокі, які стосуються кожного індивіда особисто джерела тривоги, які знаходяться в ньому самому і притаманні людям, з якими вона спілкується. Це відсутність згоди людини із самим собою, відсутність психологічно прийнятих орієнтирів і відсутність загальноприйнятих правил виходу із конфліктних ситуацій.
В наш час збільшилася кількість тривожних дітей, які відрізняються підвищеною неспокійністю, невпевненістю, емоційною нестійкістю. Проблема тривожності є однією з найгостріших проблем сьогодення. Результати досліджень свідчать, що в наш час, порівняно з минулим десятиліттям не тільки збільшилася кількість тривожних дітей молодшого шкільного віку, а змінилися форми їх тривожності. Тривожність ”подорослішала”, стала глибиннішою, особистіснішою, тому ця проблема і є актуальною в наш час. [1, 148с.]
Психологічні проблеми особистості мають суб’єктивну та об’єктивну форми прояву, через які вони, власне, і сигналізують людині про своє існування. І ці форми часто не збігаються з психологічною суттю проблем, причинами їх виникнення. Найчастіше індикаторами психологічної проблеми особистості виступають негативні емоції (страх, тривога, стрес), психічні стани (тривожне очікування, напруження, хвилювання). [7, 89с.]
Особливо гострими періодами прояву та виникненню тривожності є зміна умов повсякденного життя: вступ до школи, перехід до середньої школи, до дорослого життя…
Психологічне самопочуття дітей, в цей період, характеризується нестачею любові, теплих надійних відносин у сім’ї, емоційної прив’язаності. Проявляються ознаки неблагополуччя, напруженості у контактах, страхи, тривога.
І батькам, і учителям добре відомо, наскільки болісно протікають роки навчання для тривожних дітей. А шкільна пора – основна частина дитинства: це час формування особистості, вибору життєвого шляху, оволодівання соціальними нормами і правилами. Якщо ж лейтмотивом переживань школяра є тривога і невпевненість в собі, то і особистість формується тривожна. Вибір професій для такої людини заснований на прагненні охоронити себе від невдачі, спілкування з однолітками і вчителями є не радістю, а тягарем. Та й інтелектуальний розвиток школяра, коли він пов’язаний тривожністю, не збігається з розвитком творчих здібностей, оригінальністю мислення. Бо творча людина – це людина вільна, ризикуюча, яка не боїться запропонувати новий, нетрадиційний погляд чи рішення. Тривожні ж люди – притримуються давно прийнятих, застарілих, але багаторазово перевірених життям варіантів. [16, 10-11с.]
Щоб кількість таких проблем зменшити, потрібно своєчасно виявляти та ліквідовувати різноманітні причини виникнення тривожності, використовуючи індивідуальний підхід до кожної особистості. Тому ця проблема, на мою думку, ніколи не втратить своєї актуальності.
Тема: Дослідження тривожності п’ятикласників
Об’єкт дослідження: рівень тривожності в підлітковому віці
Предмет дослідження: тривожність школярів 5 класу
Гіпотеза: спостерігаються гендерні відмінності у проявах шкільної тривожності в учнів 10-11 років, рівень тривожності у хлопчиків вищий, ніж у дівчаток.
Мета: виявити відмінності рівня тривожності в учнів 5 класу в залежності від статі.
Проблема, об’єкт і мета дослідження вимагають вирішення таких завдань:
Визначити основні фактори, які є причиною тривожності.
Дослідити рівень особистісної та ситуативної тривожності у школярів за допомогою методик Спілбергера та Кондаша.
Підтвердити або спростувати гіпотезу.
Розділ 1. Теоретичні аспекти проявів шкільної тривожності
1.1 Поняття тривожності та причини, які її породжують
Тривожність – це очікування людиною несприятливого розвитку подій, до яких вона причетна. Як правило, високотривожні люди емоційно нестійкі. Вони невпевнені в собі, глибоко переживають наявні та можливі труднощі, перебільшуючи при цьому їх роль і загрозливе значення. Високий рівень тривожності може свідчити про несприятливі умови психічного розвитку, наявність травмуючих психіку чинників. Низькотривожні люди упевнені в своїх силах, а тому з меншим зусиллям долають труднощі, що трапляються на їхньому шляху, емоційно стійкі в ситуаціях, які зачіпають їх потреби. [6, 407с.]
Слово “тривожний” відмічається в словниках з 1771 року.
В психологічному словнику тривожність – це індивідуальна психологічна особливість, яка визначається в підвищеній схильності відчувати хвилювання в різноманітних життєвих ситуаціях, у тому числі і таких, які навіть не сприяють виникненню тривожності. [12, 358с.]
Слід відрізняти тривогу від тривожності. Якщо тривога – це епізодичний прояв хвилювання, неспокою дитини, то тривожність є стійким станом.
Тривожність не пов’язана з якою-небудь певною ситуацією і проявляється в основному завжди.
В психологічній літературі зустрічалися різні визначення цього поняття, хоча більшість досліджень збігаються у визнані необхідності розглядати його диференційовано як ситуативне явище і як особистісну характеристику з урахуванням перехідного стану і його динаміку.
Так, П.А. М’ясоїд, вказує, що тривожність – це очікування людиною несприятливого розвитку подій, до яких вона причетна. [6, 407с.]
За визначенням Р.С. Немова, “тривожність – постійне чи ситуативне виявлення ознак людини входити в стан підвищеного неспокою, відчувати страх і тривогу в специфічних соціальних ситуаціях”.Немов Р.С.Психология: Учеб.пособие для студентов высших учебных заведений.М – 1998, с.601
Л.С. Степанов зазначає, що тривожність – це відчуття емоційного неблагополуччя, яке пов’язане з підвищеною схильністю до хвилювання, неспокою, небезпеки. Степанов С.С. Большие проблемы маленького ребёнка: советы психолога родителям. М. – 1995, с.138
Отже, поняттям “тривожність” психологи визначають стан людини, який характеризується підвищеною схильністю до хвилювань, які мають негативний емоційний характер з передчуттям небезпеки чи невдачі.
Зв’язок емоційних станів і властивостей найвиразніше проявляється у стані тривоги. Терміном “тривога” позначається емоційна відповідь на можливу психічну загрозу, на відміну від терміна “страх”, яким позначається реакція на реальну загрозу, загрозу порушення функцій організму й виконуваної діяльності. Стан тривоги виникає у зв’язку з можливими неприємностями, непередбаченими ситуаціями, змінами у звичайній обстановці й виражається специфічними переживаннями – хвилювання, побоювання, порушення спокою. Тривожність може даватися взнаки у спілкуванні, у поведінці і супроводжується проявом неадекватно завищеної тривоги, що призводить до порушення регуляторних процесів. Тоді тривожність закріплюється як властивість особистості і стає домінуючою рисою характеру.
Тривожність як риса особистості є найбільш значущим ризик-фактором, що сприяє нервово-психічним захворюванням. Висока тривожність знижує ефективність інтелектуальної діяльності; гальмує її в напружених ситуаціях, наприклад під час іспитів, заліків, знижує рівень розумової працездатності, викликає невпевненість у своїх здібностях, є однією з причин негативного соціального статусу особистості, бо її поведінка характеризується емоційною неврівноваженістю, роздратуванням і може призвести до емоційного стресу. [13, 377с.]
Термін “тривожність” використовується також для позначення відносно стійких індивідуальних відмінностей в схильності випробувати цей стан. У цьому випадку тривожність означає рису особистості. Тривожність як риса, чи особистісна тривожність, не проявляється безпосередньо в поведінці, але її рівень можна визначити виходячи з того, як часто і як інтенсивно у індивіда виникає стан тривоги.
Ми, люди, хочемо жити в атмосфері тепла і поваги, хочемо відчувати дружелюбність оточуючих. Тільки це може дати нам те почуття соціальної захищеності, яке, як стверджують психологи, необхідне нам для нормального життя в суспільстві. Якщо ж чомусь ми не надіємось на допомогу інших людей, їх підтримку, доброзичливість, ми відчуваємо тяжкі та хворобливі переживання.
В тій чи іншій мірі ці переживання знайомі всім людям. Кому з нас не доводилось, наприклад відчувати неспокій, коли кінцевий результат якої-небудь важливої для вас справи залежав від того, чи допоможуть вам оточуючі? А хто з нас не хвилювався, вступаючи в новий колектив: чи зрозуміють? Чи знайду спільну мову?
Ці переживання бувають у більшості людей. Але у деяких недовіра, настороженість, тривожність по відношенню до інших стають постійними, характерними рисами – це вже не мимовільне почуття, яке породжене ситуацією, це властивість особистості. І, на кінець, в своїх крайніх формах такі переживання можуть вийти за межі психічної норми і стати причиною тяжких неврозів і психозів.
Знайомі всім почуття, риса особистості, тяжка патологія, а в основі цих різноманітних речей один і той же комплекс переживань, який психологи називають міжособистісною тривожністю. [8, 131с.]
Психологи виділяють два основних види тривожності. Першим з них – це так звана ситуативна тривожність, тобто породжена деякою конкретною ситуацією, яка об’єктивно викликає неспокій. Цей стан може виникати у будь-якої людини внаслідок можливих неприємностей і життєвих ускладнень. Цей стан не тільки є нормальним, але і відіграє свою позитивну роль. Він виступає своєрідним мобілізуючим механізмом, який дозволяє людині серйозно і відповідально підійти до рішення виникаючих проблем. Ненормальним є скоріше зниження ситуативної тривожності, коли людина перед серйозними обставинами демонструє свою безвідповідальність, безлабурність, що частіше за все свідчить про інфантильну життєву позицію, недостатню сформульованість самосвідомості.
Ситуативна чи реактивна тривожність як стан характеризується суб’єктивно пережитими емоціями: напруженням, занепокоєнням, заклопотанням, нервозністю. Цей стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію, може бути різним за інтенсивністю й динамічним у часі.
Другий вид – це особистісна тривожність. Вона може розглядатися як особистісна риса, яка проявляється в постійній схильності до переживань, тривоги в найрізноманітніших життєвих ситуаціях, в тому числі і таких, які об’єктивно до цього не провокують. Вона характеризується станом страху, невизначеним відчуттям загрози, готовністю сприймати будь-яку подію як неблагоприємне і небезпечне. Дитина, яка піддається такому стану, постійно знаходиться в настороженому і пригніченому настрої, у неї ускладнені контакти з оточуючим світом, який сприймається нею як лякаючий і ворожнечий, закріплюючись в процесі становлення характеру до формування заниженої самооцінки і песимізму. [9, 295с.]
Як схильність, особистісна тривожність активізується під час прийняття стимулів, які людина розцінює як небезпечні, пов’язані зі специфічними ситуаціями загрози її престижу, самоповазі.
У психології ще існує таке поняття, як “маски тривожності”. Маски тривожності - це такі форми поведінки, що, маючи вигляд яскраво виражених ознак особистісних особливостей, породжуваних ознак особистісних особливостей, породжених тривожністю, дозволяють людині водночас переживати її в пом’якшеному вигляді і не виявляти назовні. Такими “масками” найчастіше описуються агресивність, залежність, апатія, надмірна мрійність, облудність, лінощі. Маска не рятує дитину, підлітка від суб’єктивних переживань тривоги, але дає змогу більш-менш успішно приховати її від оточення і дає змогу регулювати появу і рівень пережитої тривоги. Маски тривожності – це не тільки захист, а й способи регуляції та компенсації тривоги. Це зародкові, загальмовані або деформовані варіанти ефективних шляхів подолання труднощів. [15, 17с.]
ПРИЧИНИ ТРИВОЖНОСТІ
Серед причин, які викликають дитячу тривожність, на першому місці стоїть неправильне виховання і несприятливі відносини дитини і батьками, особливо з матір’ю. Так, відмова, неприйняття матір’ю дитини викликає у нього тривогу через неможливість задоволення потреби у любові, в пестощах, захисті. У цьому випадку виникає страх: дитина відчуває умовність матеріальної любові. Незадовільність потреби дитини в любові буде спонукати його добиватися її задоволеності будь-якими способами.
Дитяча тривожність може бути внаслідок і симбіотичних відносин дитини з матір’ю, коли мати відчуває себе одним цілим з дитиною, намагається відгородити його від труднощів і неприємностей життя. Вона “прив’язує” до себе, застерігаючи від неіснуючих небезпек. В результаті дитина відчуває неспокій, коли залишається без матері, легко губиться, хвилюється і боїться. Замість активності і самостійності розвиваються пасивність і залежність. [1, 148с.]
У сім’ї діти отримують перші представлення про світ, добро і зло.
В нинішніх умовах нестабільності суспільства у багатьох сім’ях спостерігається підвищений рівень тривожності, агресивності. Цілі групи неповнолітніх стають жертвами несприятливих умов соціалізації. Для багатьох дітей сім’я – джерело дискомфорту, напруженості і відчуженості.
Нестачу сімейного тепла повинна компенсувати функція виховання. Людина, яка виховує, повинна приймати дитину такою, якою вона є. [21, 108с.] Задача полягає в тому, щоб зрозуміти причини замкнутості, підвищеної тривоги чи агресивності як захисної реакції на несприятливі відносини, забезпечити кожній дитині ситуацію успішності. Важливо надати можливість займатися тою діяльністю, яка дасть можливість самореалізуватися, відчути себе потрібним для інших. [5, 62с.]Занижена самооцінка, невіра у власні сили супроводжується почуттям нестабільності. Тривожно-невпевнене “я” перешкоджає нормальному розвитку особистості школяра, негативно впливає на становлення його пізнавальних інтересів, ціннісних орієнтацій, ускладнює спілкування з оточуючими. Школяр відчуває недовіру до інших, страх, невпевненість, що і є причиною тривожності. [5, 91с.]
Інтенсивність переживання тривоги, рівень тривожності у хлопчиків і дівчаток різні.
Л.П. Бададіна пов’язує велику тривожність дівчаток з тим, що вони з більшою усвідомленістю, чим хлопці, сприймають роль школяра у різноманітному віці і домінуючі причини тривожності (автор називає їх видами тривожності). У дівчаток шкільна тривожність домінує в 7-9 років, а в 10 років уступає своє місце самооціночній тривожності.
У дівчаток молодших класів на фоні меншої кількості невротичних реакцій, чим у хлопчиків, найбільш часто відмічається нестійкість настрою, плаксивість, вередування, боязливість, підвищена образливість. У хлопчиків 7 років домінує міжособистісна тривожність, шкільна тривожність наступає у 8-9 річному віці. При цьому вже в 9 років показники самооціночної тривожності у хлопців починають вирівнюватись з показниками шкільної тривожності, а після 12 років загальний рівень тривожності у дівчаток в цілому зростає, у хлопчиків знижується, хоча серед хлопчиків зустрічаються хлопці із серйозними порушеннями в цій сфері. [4, 109с.]
Однією з найчастіших причин тривожності є завищені вимоги до дитини, негнучка система виховання, яка не враховує власну активність дитини, її інтереси, здібності і схильності.
Найбільш розповсюджена система виховання – “ти повинен бути відмінником”. Виразні прояви тривоги спостерігаються у встигаючих учнів, які відрізняються добросовісністю, вимогливістю до себе в співвідношенні з орієнтацією на оцінки, а не на процес пізнання. Буває, що батьки орієнтують на високі, недоступні йому досягнення в спорті, мистецтві, “нав’язують” йому (якщо це хлопчик) образ справжнього чоловіка – сильного, сміливого, незнаючого поразок, невідповідність якому боляче б’є по хлопчачому самолюбстві. До цієї області відноситься примусове нав’язування дитині інтересів, які не є цікавими самій дитині. Вибір хобі повинен належати дитині. Примусова участь дитини в справах, які його не цікавлять, ставить його в ситуацію неуспіху.
Прагнення виробити у дитини такі якості як добросовісність, акуратність, слухання, учителі ускладнюють і без того нелегкий стан дитини, збільшуючи прес вимог, невиконання яких призведе для нього внутрішнє покарання. Без сумніву, добросовісне відношення до справи необхідно, однак справа школяра (навчання) – особлива справа, у якій процес важливіший за результат і слабо з ним пов’язаний. Якщо робочий працює перед усім заради результату, наприклад заради виготовлення якої-небудь деталі, то дитина вчиться не для того, щоб знайти рішення тої чи іншої задачі: вона давно має розв’язання і відповідь розмішена в кінці книги. Сенс навчання – у самому процесі навчання і розвитку, орієнтація на результат, а тим паче на оцінку як кінцеву мету всіх старань школяра в співвідношенні з підвищеною вимогою батьків сприяє перенапрузі його сил. Від оцінки часто залежить відношення до дитини значущих для нього людей. Дитина відчуває, що відношення до нього прямопорційне його успішності і оцінки стають засобом досягнення прихильності до батьків, вчителів, однокласників. [1, 150с.]
Отже, такі негативні емоції, як страх, тривога, стрес, психічні стани – тривожне очікування, хвилювання, неспокій є індикаторами психологічної проблеми особистості
Корінь дитячої тривожності – це відкрита зневага інтересам дитини, а нестійка, невпевнена, а часом і просто самообманна любов породжує в ній внутрішній конфлікт. Як же по-іншому – вона то близька, то далека, то обдарована усіма милостями, то відкинута і покарана і сама не знає за що. Сутність тривоги – внутрішнє протиріччя дитячої душі. Дитина буквально відчуває в себе протилежні сили: одна тягне її до батьків, друга-відштовхує. Вона відчуває любов (у крайньому випадку, баче її ознаки), але одночасно відчуває і постійний страх втратити цю любов. Вона не віре в її надійність. Такий страх страшніший за будь-яке покарання. [7, 89с.]
ОСОБЛИВОСТІ ПОВЕДІНКИ ТРИВОЖНОЇ ДИТИНИ
Тривожні діти відрізняються частими проявами неспокою і тривоги, а також великою кількістю страхів, причому страхи і тривога виникають в тих ситуаціях, у яких дитині, здавалося б, нічого не загрожує. Тривожні діти відрізняються особливою чутливістю, вразливістю. Так, дитина може тривожитися: доки вона в садочку, раптом з мамою щось трапиться.
Тривожні діти нерідко характеризуються низькою самооцінкою, в зв’язку з чим, у них виникає очікування неблагополуччя з боку оточуючих. Це характерно для тих дітей, чиї батьки ставлять перед ними непосильні задачі, потребуючи того, що діти не в змозі виконати, причому у випадку невдачі їх, як правило,карають, принижують (Нічого ти робити не можеш! Нічого у тебе не виходить!”).
Тривожні діти дуже чутливі до своїх невдач, гостро реагують на них, схильні відмовлятися від тої діяльності, наприклад малювання, у якій відчувають ускладнення.
У таких дітей можна помітити різницю у поведінці на заняттях і поза ними. Відповідають на питання учителя тихим і глухим голосом, можуть навіть почати заїкатися. Мова їх, може бути як дуже швидкою, поспішною, так і уповільненою. Як правило, виникає тривале збудження: дитина
9-09-2015, 15:44