Міністерство освіти та науки України
Криворізький державний педагогічний університет
кафедра психології та педагогічних технологій
« Вплив тривожності підлітка на його статусне положення в групі »
Курсова робота з
вікової психології
Науковий керівник:
доцент кафедри психології
та педагогічних технологій,
кандидат псих. наук
Мірошник Зоя Михайлівна.
Виконав студент
педагогічного факультету
групи ПП – 04 – 4
Алексанкін. І. С.
Кривий Ріг
- 2007-
ЗМІСТ
Вступ
РОЗДІЛ I. Загальна характеристика підліткового віку
1.1 Особливості емоційної сфери та психофізіології підлітків
1.2 Тривожність підлітка як емоційне явище
1.3. Поняття соціального становища підлітка в шкільному колективі
РОЗДІЛ II. Експериментальне дослідження психологічних особливостей підліткового віку
2.1. Діагностика рівня тривожності учнів 8-го класу
2.2. Виявлення статусного розподілу серед учнів 8-го класу
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
ВСТУП
Життя людини складається з різноманітних сфер. Ми впливаємо на них і вони, водночас, впливають на нас. Однією з таких сфер є емоційна. З психологічної точки зору емоції людини викликають інтерес не лише природою їх виникнення, функціонування, а й розвиваючого або ж, навпаки, руйнуючого впливу на особистість.
Такі вчені як К.Еріксон, У.Морган, Ю.В.Пахомов, Ю.Ханін, Г.Айзенк, Б.Вяткін, Ч.Спілбергер, Н.Махоні, Е.Соколов, Е.Г.Ейдеміллєр, А.І. Захаров багато років досліджували явище підліткової тривожності як емоційного стану та її вплив на соціалізацію молодої особистості.
Виходячи з кола проблем сучасного шкільного практичного психолога, актуальною на сьогоднішній день постає проблема тривожності підлітків як такої вікової категорії, яка є „перехідною", кризовою, не стійкою, але у той же час - фундаментальною, базовою для „нової"" особистості.
Тривожність негативно впливає не лише на емоційне самопочуття людини, а й у подальшому її житті порушує функціональні можливості психіки - занижена самооцінка, низький рівень навчальності в силу ригідності мислення, відсутності креативу уяви, продуктивності пам'яті - відбувається деструкція і гальмування розвитку особистості. Так звані «хронічні тривоги» здебільшого перетворюються на патопсихологічні розлади. Значна кількість тривожних дітей мають проблеми зі здоров'ям.
Вирішення цієї проблеми, а саме - виявлення чітких детермінант появи тривожності, об'єктивна оцінка наслідків наявності в емоційному житті дитини надмірної тривоги і страху, створення найбільш оптимальної бази тих соціальних інститутів, які супроводжують людину на шляху її соціалізації, розробка дієвих корекційних програм усунення особливо дитячої тривожності - значно допоможе у таких соціальних аспектах як навчально-виховний процес у закладах освіти, родинне виховання, соціалізація особистості, індивідуальний розвиток і саморозвиток.
Ідеалістичне поєднання проблем тривожності підлітків та їх становища в оточенні однолітків - як однієї з характеристик даного віку - привело до формування теми дослідження. Тому темою курсової роботи є: „Вплив тривожності підлітка на його статусне положення в групі".
Об'єктом дослідження є міжособистісні стосунки підлітків.
Аналізуючи об'єкт, предметом дослідження постає підліткова тривожність і соціальне положення в групі.
Мета роботи: експериментальним шляхом дослідити вплив високого рівня тривожності підлітка на його соціальне становище у групі.
Гіпотеза: високий рівень загальної тривожності підлітка детермінує дисгармонійний вплив на статусне положення учня в класі.
Завдання дослідження:
1. за допомогою психодіагностичних методик визначити рівнітривожності учнів підліткового віку;
2. використовуючи соціометричну методику дослідити особливостівзаємовідносин учнів у певному класі та їх статусне положення;
3. спираючись на отримані шляхом діагностування дані, перевіритичинність поставленої гіпотези та зробити висновки;
4. навести приклад корекційної програми тривожності підлітків.
РОЗДІЛ I. Загальна характеристика підліткового віку
1.1 Особливості емоційної сфери та психофізіології підлітків
Підлітковий вік також прийнято називати перехідним, тому що саме в цей період дитина робить вирішальний крок в завершенні свого дитинства і переходить до того етапу розвитку, який прямо, не опосередковано готує її до самостійного життя.
У підлітків значно змінюється характер пізнавальної діяльності у порівнянні з молодшими школярами. Це вимагає засобів засвоєння знань, що в свою чергу передбачає більш високий рівень розвитку абстрактного, теоретичного мислення. Окрім того, вони починають стикатися з різними оцінками, які дають дорослі фактам дійсності та їм самим, їх особистості. Все це визначає зовсім іншу позицію учнів по відношенню до вчителів, і, так би мовити,емансипує підлітків від безпосереднього впливу дорослих, роблячи їх значно більш самостійними (Божович Л.І.).
В дослідженнях Серебрянова Є.Л. було показано, що судження та оцінки однолітків починають набувати для підлітків більшого значення ніж судження та оцінки вчителів. Характерною ознакою цього віку є бажання за будь-яких умов уникати критики друзів і страх бути відстороненими від референтної групи.
В процесівідносин з дорослими та однолітками формується самосвідомість підлітка. Розвиток самосвідомості відбувається в шістьох різноманітних напрямках.
Перший напрямок – зростання та розвиток суб’єктивного особистісного образу.
Другий, в розвитку самосвідомості, веде цей процес до шляху інтеріоризації, тобто перенос образа сформованого завдяки дорослим і одноліткам у власну свідомість.
Третій напрямок – інтегрування. Підліток починає усвідомлювати себе як ціле.
Четвертий напрямок – відгородження власного образу від зовнішнього світу та інших людей.
Наступна ланка – розвиток колективістської моралі; досягається приблизно у 17 років, але навіть не всіма.
Шостий напрямок полягає в нарощенні індивідуалізації (Виготський Л.С.). Процес самосвідомості є безперервним.
На відміну від молодших школярів підлітки живуть не тільки в теперішньому, а значною мірою і в майбутньому. Підлітки стоять на порозі самостійного життя. Вони зайняті пошуками свого місця в суспільстві. “Прагнення знайти своє місце в суспільстві, самовизначитися, стає специфічною рисою старших підлітків” [12, 245].
Основна внутрішня позиція дітей цього віку виявляється в тих зрушеннях, які відбуваються в мотиваційній сфері їх діяльності. Відбуваються істотні зміни у змісті і співвідношенні основних мотиваційних тенденцій. Збагачується мотивація навчальної діяльності, утворюються системи мотивів, в яких провідне місце посідають мотиви широкого соціального змісту (Виготський Л.С.).
У зв’язку з розвитком свідомості, самосвідомості та реструктуризацією мотиваційної сфери формуються і вольові якості. Зміцнюється така риса волі, як здатність керуватися у своїй поведінці й діяльності більш віддаленими цілями, усвідомленням своїх обов’язків. Помітно зростають сила волі, витримка, наполегливість, самоконтроль. Збагачується мотиваційна сторона вольових дій. У їх регуляції важливої ролі набувають ідеали і моральні переконання.
У підлітків формується вміння підпорядковувати свою поведінку конкретним цілям, на перше місце виступає відповідальність перед самим собою (Костюк Г.С.). Відбувається подальше формування самоконтролю, оволодіння прийомами керування собою. Вони доцільно і послідовно користуються такими засобами самоконтролю, як планування, ставлення до себе вимог, заохочення й самопокарання.
Однак, слід зауважити, що у деяких підлітків є значні прогалини у формуванні вольових якостей. Вони часто відволікаються, важко буває переходити до робочого стану, лінуються, тривалість їх вольових зусиль залежить від безпосередньої зовнішньої стимуляції (нагадувань, контролю, покарання тощо). Продуктивність роботи багато в чому залежить від настрою.
Емоційне життя підлітка тісно пов’язане з розвитком свідомості, самосвідомості, мотиваційної та вольової сфери, а також від перебігу пізнавальних процесів. У підлітків спостерігається значне збагачення емоційності. “Нові емоції викликаються не тільки об’єктами, а й дійовими взаємовідносинами з іншими людьми, новими видами діяльності, їх змістом, перебігом і результатами” [12, 241].
Інтелектуальна діяльність набуває нового емоційного забарвлення, пов’язаного з прагненням до вироблення наукового світогляду. Мислення стає повним пристрасності, завзяття (Божович Л.І., 1968). Прагнення будь-що дійти істини, мати свою власну думку, стверджувати свої погляди – все це свідчить про особливий емоційний характер пізнавальної діяльності в цьому віці. Високого розвитку починають набувати інтелектуальні почуття, зокрема любов, почуття нового, здивування, сумніву, упевненості, невпевненості тощо. Емоційні переживання підлітків починають характеризуватись глибиною, міцністю, тривалістю, вони різноманітніші за своїм змістом і спрямованістю, ніж у молодших школярів.
Особливо загострюються почуття, пов’язані з усвідомленням свого “Я”, власної гідності. Збагачуються естетичні почуття та емоційна вразливість.
У зв’язку із зростанням самоконтролю і саморегуляції своєї поведінки змінюються форми виявлення почуттів. Поступово слово та інтонація стають головним засобом виявлення почуттів та засобом впливу на почуття інших людей (Якобсон, 1958).
В підлітковому віці починає формуватись вища емоційна чутливість, здатність співпереживати, розуміти і відгукуватись на переживання іншої людини, особливо однолітка.
“Як і будь-яким іншим віковим категоріям підліткам притаманне таке емоційне явище, як тривожність. В цьому віці тривога має такий вигляд:
1. Відкрита – свідомо переживаєма, виявляється в поведінці і діяльності у вигляді стану тривожності. Виокремлено 3 форми відкритої тривожності:
а) гостра нерегульована або слабко регульована тривога – сильна, усвідомлювана, виявляється через зовнішні симптоми тривоги;
б) регульована і компенсована тривожність, при ній діти самостійно напрацьовують достатньо ефективні засоби, які дозволяють справлятися з нею. В цій формі виділяють 2 субформи: зниження рівня тривоги і використання тривоги для стимуляції власної діяльності, підвищення активності. Ці види зустрічаються переважно в старшому підлітковому та ранньому юнацькому віці;
в) культивована тривожність – усвідомлюється та переживається як бажана для особистості якість, яка дозволяє досягати бажаного.
2. Прихована тривожність – в різкому ступені не усвідомлюється, проявляється або в надмірному спокої, нечутливості до реальної загрози і навіть невизнанні її, або в різноманітних невротичних реакціях” [23, 163-164].
Описуючи підлітковий вік не можна не зупинитись і на особливостях психофізіологічної організації особистості, а саме особливостях властивостей нервової системи.
Чим старше вік дитини, тим сильніше в неї стає нергова система. Дослідження цього питання Сухарєвою А.М. (1972) підтвердило цю закономірність. Від 7 до 16-17 років кількість учнів, які мають слабку нергову систему зменшується, а кількість осіб, які мають сильну та середню нергову систему значно збільшується. Ця закономірність виражена як у осіб чоловічої, так і жіночої статі, а у останніх найбільш яскраво.
Встановлено зниження рівня рухливості збудження від 6-7 років до 8-9 років, потім зростання рухливості в період статевогодозрівання (11-14 років), нове, але менше вираження зниження рівня рухливості від 14 до 16 років і поступова стабілізація у віці 17-20 років. Така сама динаміка спостерігається і у відношенні рухливості гальмування (Ільїн Є.П., 2001).
Максимальне зростання кількості дітей з переважанням збудження приходиться саме на вік 14 років у дівчат і 15 років у хлопців. В цей же період починає проявлятися якісно новий зсув балансу в іншу сторону: на фоні найбільшої кількості осіб з переважанням збудження починає зростати кількість осіб з переважанням гальмування. Особливо це помітно у дівчат. У віковий період від 14-15 до 18-19 років стрімко падає кількість осіб з врівноваженістю нервових процесів (Семьонов М.Н., 1972; Пінчуков А.Г., 1974).
1.2 Тривожність підлітка як емоційне явище.
Тривожність як стан у вітчизняній та зарубіжній літературі вивчалася насамперед з огляду на розвиток навичок саморегуляції в спортсменів. Тривожність як стан і як рису, яка виникає в процесі адаптації до середовища та виконання різних видів діяльності, вивчав Ю.Ханін. В працях Рубінштейна С.Л., Леонтьєва О.М., Вілюнаса В.К. сформульований ряд фундаментальних положень теоретичної концепції емоцій та їх ролі в психічній регуляції діяльності.
У деяких дослідженнях тривожність розглядають як реакцію на соціальні впливи за певних індивідуальних психофізіологічних властивостей, а також як таку, що може виникати під час різних психосоматичних захворювань.[8;23]
В системі регуляції діяльності людини та її відносин з іншими людьми емоційні переживання носять часто неусвідомлюваний характер і, створюючи той чи інший емоційний стан, впливають на динамічні характеристики дій та їх продуктивність.
Е.Г.Ейдеміллєр тривожність визначає як емоційний стан, який виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки і проявляється в очікуванні недоброзичливого розвитку подій. [23]
Найчастіше термін “тривожність” використовується для опису неприємного по своїй забарвленості емоційного стану або внутрішніх умов, які характеризують суб’єктивне почуття напруги, неспокою, а з фізіологічної сторони – активацією автономної НС. Стан тривоги може коливатись по інтенсивності і вимірюватись у часі як функція рівня стресу, якого зазнає людина.
Термін тривога чи тривожність використовується для позначення відносно стійких індивідуальних розбіжностей в схильності індивіда переживати цей стан. В цьому випадку тривожність означає рису особистості. Індивіди з високим рівнем тривожності більше підлягають впливу стресу, більше схильні до стану тривоги високої інтенсивності, ніж індивіди з низьким рівнем тривожності. Термін “стан тривоги” повинен використовуватись для відображення емоційних станів або визначених сукупностей реакцій, що викликають у індивіда, який сприймає ситуацію як особистісно загрозливу, невідносно до того, присутня або відсутня в даній ситуації об’єктивна загроза (Спілбергер Ч., 1972).
Словник практичного психолога подає таке визначення тривожності - це стан цілеспрямованого підготовчого підвищення сенсорної уваги і моторної напруги в ситуації можливої небезпеки, який забезпечує відповідну реакцію на страх [19].
Очікування небезпеки, що насувається, співвідноситься з почуттям невідомого: людина не усвідомлює, звідки вона може загрожувати. На відміну від емоції страху, тривожність не має конкретного джерела.
Такі слабко виражені прояви тривоги, як почуття переживання, невпевненість у правильності своєї поведінки є невід'ємною частиною емоційного життя будь-якої людини.
На відміну тривоги як стану, тривожність як риса особистості притаманна далеко не кожному. Тривожна людина постійно невпевнена в собі і своїх рішеннях, постійно очікує неприємностей, емоційно нестійка, недовірлива.
Прояви тривожності в дітей, зокрема підлітків, можуть бути соматичними й поведінковими.
Соматичні прояви стосуються змін у внутрішніх органах, системах організму дитини: прискорене серцебиття, нерівне дихання, тремтіння
кінцівок, скутість рухів, може підвищуватися тиск, виникати розлади шлунку тощо. Тривогу можна оцінити як психічний стан, який викликається можливими або вірогідними неприємностями, змінами у звичних обставинах і діяльності і проявляється в специфічних переживаннях (побоювання, хвилювання, порушення спокою) і реакціях.
На поведінковому рівні прояви підвищеної тривожності ще більш різноманітні й не передбачувані. Вони можуть коливатися від повної апатії і безініціативності до демонстративної жорстокості [1;8].
У підлітковому віці відбувається бурхливий ріст, розвиток і перебудова організму дитини. Нерівномірність фізичного розвитку, коли в основному відбувається ріст кісток тулубу і кінцівок в довжину, призводить до вуглуватості, втрати гармонії в рухах. Усвідомлюючи це, підліток соромиться і намагається замаскувати свою нескладність, недостатню координацію рухів, приймаючи іноді неприродні пози, намагаючись бравадою і грубістю відволікти увагу від своєї зовнішності. Навіть легка іронія і насміх по відношенню до його фігури, пози або ходи часто викликають бурхливу реакцію, тому, що підлітка пригнічує думка, що він смішний в очах оточуючих [1;2;4;].
Тривожні діти переконані: щоб нічого не боятися, потрібно зробити так, щоб боялися їх. Саме тому тривожність є одним із основних джерел підліткової агресії. Як правило, при цьому в підлітка простежується занижена самооцінка. Підлітки, у яких агресивність розвинулася як засіб подолання тривоги, потребують особливої уваги. Маскуючи свою тривогу, ховаючи її від дорослих та однолітків і навіть від себе, вони самі не знають, що їм потрібно, не можуть звернутися по допомогу, провокують негативне ставлення до себе оточуючих. Це ускладнює і без того важкий внутрішній стан дитини в період підліткової кризи, підкріплюючи впевненість у тому, що шляхи до „нормального" життя для них закриті. У цьому випадку важлива реакція дорослих, зокрема вчителів, на такі прояви агресивності. Головна заповідь тут така: у жодному разі не потрібно відповідати на агресію агресією. Можна виражати незадоволення, образу, подив, але максимум зусиль треба докласти для того, щоб підвищити самооцінку тривожно-агресивного підлітка.
Один із частих проявів тривожності в підлітків - апатія, в'ялість, безініціативність. Конфлікт між суперечливими прагненнями розв'язується за рахунок відмови від будь-яких прагнень. Нехтування інтересами дитини веде до втрати інтересів, незадоволення основних потреб - до зниження інтенсивності цих потреб. Апатія часто є наслідком безуспішності інших механізмів подолання тривожності, коли ні фантазія, ні ритуали, ні навіть така розповсюджена підліткова форма адаптації як агресія, не допомагає подолати тривогу. Маска апатії ще більш оманлива, ніж маска агресії. Демонстративна інертність, відсутність живих емоційних реакцій заважають розпізнати тривогу, внутрішнє протиріччя, яке призвело до розвитку цього стану.
Таким чином, ми розглянули прояви тривожності та способи, за допомогою яких підлітки уникають тривожних переживань і таким чином пристосовуються до життя в умовах хронічного душевного конфлікту.
Саме внутрішній конфлікт, суперечливість прагнень дитини, коли одне її сильне бажання суперечить іншому, одна потреба заважає іншій, є причиною виникнення тривоги. Але щоб сформувалася тривожність як риса особистості, людина повинна накопичити багаж неуспішних, неадекватних способів подолання стану тривоги.
Внутрішній суперечливий стан дитини може бути викликаний:
• суперечливими вимогами до неї, що виходять із різних джерел;
• неадекватними вимогами, які не відповідають можливостям і бажаннямдитини;
• негативними вимогами, які ставлять дитину в принижене, залежнестановище. Таке становище особливо нестерпне для підлітка, якийпрагне незалежності та свободи.
Можливо, тому рівень тривожності підлітків узагалі дещо вищий, ніж у інші вікові періоди. Крім того, у підлітків збільшується коло значущих соціальних відносин [ 1 ;8].
1.3. Поняття соціального становища підлітка в шкільному колективі.
Одна з головних тенденцій перехідного віку - переорієнтація зі спілкування з батьками, вчителями і взагалі старших на ровесників, більш-менш рівних по положенню. Така переорієнтація може відбуватися повільно і поступово чи у вигляді стрибка і бурхливо, вона по-різному виражена в різних сферах діяльності, у яких престиж старших і однолітків, неоднаковий, але відбувається вона обов'язково.
По-перше, спілкування з однолітками дуже важливий специфічний канал інформації; по ньому підлітки довідуються багато необхідніх речей, яких по тим чи іншим причинам їм не повідомляють дорослі. Наприклад, що переважну більшість інформації з питань статі підліток одержує від однолітків, тому їхня відсутність може затримати його психосексуальний розвиток чи додати йому нездоровий характер. По-друге, це специфічний вид міжособистісних відносин. Групова гра й інші види спільної діяльності виробляють необхідні навички соціальної взаємодії, уміння
9-09-2015, 17:06