1. Агресія допомагає поліпшити генетичний фонд виду за рахунок того, що зупинить потомство зуміють тільки найбільш сильні й енергійні індивідууми;
2. Сильні тварини краще захищаються й забезпечують виживання свого потомства.
Агресивна поведінка не можна виключити, рятуючи людей від дратівних ситуацій і з нею не можна подолати, навісивши на не морально-морально-мотивовану заборону. Переорієнтування агресії – це найпростіший і надійний спосіб знешкодити ії. Вона задовольняється об'єктами легше, ніж більшість інших інстинктів і знаходить у них повне задоволення. Це психогідравлична модель критикувалася як етологами (R.A. Hinde, 1974), так і психологами (A. Montague, 1976) не тільки за ризикований перенос на людину результатів, отриманих у дослідженні тварин, або за плани зниження рівня агресії цивілізованої людини шляхом організації різних змагань, але й за недостатню фактичну обґрунтованість.
Представники соціобіологічному підходу (Бараш й ін.) вважають, що на породження агресивних імпульсів підлітків впливають специфічні гени. Вони затверджують що індивідууми швидше за все будуть проявляти альтруїзм і самопожертву стосовно тих, у кого є схожі гени й поводитися агресивно стосовно тих, хто не складається з ним у спорідненні. До цієї теорії примикають погляди про безперервний еволюційний відбір особливо не агресивному – відборі індивідів шляхом поширення генів переможців. Він розглядає будь-які форми поводження людини як результат взаємодії біологічних і соціогенетичних факторів не відкидаючи при цьому можливість онтогенетичної детермінації агресивної поведінки.
До представників теорій потяга ставиться так само Мак-Доуголл (W. Mc. Dougall, 1908). У його переліку 12 основних інстинктів, агресивність ототожнюється з емоцією гніву. Інстинкт агресії він трактував у такий спосіб: «Схильність до гніву. Обурення й насильницьке усунення всякої перешкоди або перешкод, що заважають вільному здійсненню будь-якої іншої тенденції». Цим формулюванням Мак – Доуголл фактично передбачив точку зору фрустраціонних теорії агресії Долларда і його колег, які поклали початок інтенсивним експериментальним дослідженням агресії. Відповідно до цієї теорії, це не автоматично виникаюче в надрах організму потяг, а наслідок фрустрації. Дана теорія затверджує, що агресія завжди є наслідок фрустрації, а фрустрація завжди спричиняє агресію. Результати багаторічних експериментальних досліджень показали, що зв'язок між цими факторами менш твердий, чим передбачалося й гіпотеза є надто узагальненою. Наприклад, із фрустрацією не зв'язана жодна з форм інструментальної агресії.
Але фрустрація породжує різні моделі поводження, і агресія є лише однієї з них. Вплив фрустрації на агресію опосередковано рядом проміжних факторів. Тобто фрустрація з найбільшою ймовірністю може викликати агресію, коли вона порівняно інтенсивна, коли присутні посилання до агресії, коли фрустрація здається раптовою й несподіваною, або коли вона когнитивно привязувальна до агресії.
Більше систематизовану модель пояснююча поява цього феномена висунув Міллер. Він пояснює появу змішаної агресії у випадках, коли агресивний позив зустрічає «перешкода або придушується страхом покарання. Однак й у цьому випадку спонукання залишається й може привести до агресивних дій. При цьому вони будуть націлені не на щирого фрустратора, а на об'єкти, стосовно яких агресивні дії можуть відбуватися безперешкодно й безкарно.
На позиціях, тісно пов'язаних із фрустраційної теорією агресії стояв Берковитц. Відмовившись від не витримує критикові постулату про те, що фрустрація завжди веде до агресії, він увів дві проміжні змінні, одна з яких ставилася до спонукання (гнів), а інша до спрямованості поводження (пускові подразники). Гнів виникає, коли досягнення цілей, на які спрямована дія суб'єкта, блокується ззовні. Однак сам по собі він ще не веде до поводження, обумовленому спонуканням даного типу. Щоб це поводження здійснилося, необхідне адекватні йому пускові подразники, а адекватними вони стануть лише у випадку безпосереднього або опосередкованого зв'язку із джерелами гніву, тобто із причиною фрустрації.
Пізніше Берковитц розширив і видозмінив свою концепцію, де пусковий подразник уже не є необхідною умовою переходу від гніву до агресії. Як додаткова опора своєї концепції Берковитц залучає модель інструментального обумовлювання.
У класифікації видів фрустраційного поводження Ф.Е. Василюк згадує агресію як одну з п'яти його форм:
1. Рухове порушення;
2. Апатія;
3. Агресія й диструкція;
4. Стереотипія;
5. Регресія.
А.А. Налчаджян також затверджує, що агресивна поведінка не є єдиною реакцією на вплив фрустраторов, що існують також не агресивні реакції на фрустрацію. Він виділяє наступні види захисних механізмів спрямованих на соціально-психічну адаптацію особистості у фрустрирующих ситуаціях:
1. Переміщення агресії;
2. Ідентифікація з агресором;
3. Апатія й безпорадність;
4. Психічна регресія;
5. Адаптивна активність уяви;
6. Інші реакції відходу або втечі;
7. Стереотипна поведінка.
Переміщення агресії у фрустрирующих ситуаціях має місце тоді, коли людина не в змозі прямо виражати свою агресію стосовно фрустратору й агресивна установка переміщається на новий іноді нейтральний об'єкт. Різновидами переміщеної агресії може бути «вільно, що витає гнів,», де навіть нейтральні ситуації сприймаються в якості фрустрирующих, а також аутоагрессия. Ідентифікацію з агресором Налчаджян розглядає як захисно-адаптивний комплекс, що включає в себе механізми агресії, ідентифікації й інтроекції. Перебуваючи під загрозою й переживання стану фрустрірованності, людина захищає свою особистість тим, що включає в структуру своєї особистості досягнення й силу фрустрирующих його індивідів.
Наприклад, засіб масової інформації приділяє значну частину часу показу насильства. Кореляційні й експериментальні дослідження сходяться у висновку про те, що спостереження насильства по телебаченню створює ґрунт для посилення агресивної поведінки й знижує сприйнятливість глядачів, до агресії спотворюючи їхнього подання про реальності. У порівнянні з більшістю інших теорій, теорія соціального навчання залишає набагато більше шансів запобігти й контролювати людську агресію, тому що вона з'являється тільки у відповідних умовах. Даний підхід пропонує контролювати агресію шляхом протидій тим фактором, які ії провокують, – іншими словами, ослабленням аверсивної стимуляції, заохоченням і формуванням неагресивної поведінки й виявленням і закріпленням реакцій, несумісних з агресією.
Кроком уперед у рішенні проблем, пов'язаних з оцінкою агресії, можна вважати фромовську модель структури агресії. У ній пропонується розрізняти два види агресії: доброякісну й злоякісну. Доброякісна агресія є біологічно адаптивної, сприяє підтримці життя і являє собою реакцію на погрозу вітальним інтересам. Злоякісна агресія не є біологічно адаптованої, не пов'язана зі збереженням життя, не сполучена із захистом вітальних інтересів.
Існуючі на сьогоднішній день теорії агресії по-різному пояснюють причини й механізми агресивної поведінки людини. Є також безліч модифікацій і різновидів цих підходів. Існуючі експериментальні дані тією чи іншою мірою підтверджують всі основні теорії агресії. Це не є свідченням кризи теорій, а говорить лише про багатоаспективної й багатоплановості агресії. Справедливості заради відзначимо, що найбільшою мірою експериментально підтверджуються фрустраційна теорія агресії й теорія соціального навчання.
1.3 Фактори, що впливають на прояв агресивних реакцій у підлітків коледжу й ПТУ
У попередньому параграфі нами були розглянуті основні теорії, що пояснюють із різних позицій природу агресії людини. Ці теорії, являють собою спроби освітити детермінанти людської агресії в цілому, і більша їхня частина не надає значення конкретним факторам і соціальним ситуаціям, що сприяють як актуалізації, так і стримуванню агресії. Так, положення про те, що агресія є вродженим інстинктом або генетично обумовлена, мало що дають нам у плані розуміння причин прояву конкретною агресивною реакцією підлітка, а також не вказують на шляху корекції його підвищеної агресивності. Знання факторів, що сприяють виникненню агресивних реакцій у підлітковому віці, дозволяє не тільки набагато точніше виявити джерело агресії підлітка, мати смерть про механізми виникнення й закріплення його агресивних реакцій, але й будувати більше ефективні психокоррекційна й психопрофілактична програми з їхнім обліком.
Аналізуючи причини формування, розвитку й закріплення агресивних реакцій у підлітковому віці, вважаємо за доцільне більш близько розглянути лише кілька груп факторів: зовнішні – фактори мікросередовища, характер і систему сімейного виховання, фізичні умови навколишнього середовища; окремо ми виділяємо такий фактор, що детермінує ріст агресивних Дітей, як засіб масової інформації (або мас-медіа). До внутрішніх детермінантів агресії належать вікові й індивідуально – психологічні особливості особистості.
Сучасний підліток живе у світі, складному по своєму змісті і тенденціям соціалізації. Це зв'язано, по-перше, з темпом і ритмом техніко-технологічних перетворень, що пред'являють до зростаючого людям нові вимоги. По-друге, з насиченим характером інформації, що створює масу «шумів», що глубинно впливають на підлітка, у якого ще не вироблено чіткої життєвої позиції. По-третє, з екологічними й економічними кризами, що вразили наше суспільство, що викликає в дітей почуття безнадійності і роздратування. При цьому в молодих людей розвивається почуття протесту, часто неусвідомленого, і разом з тим росте їхня індивідуалізація, що при втраті загальсоціальної зацікавленості веде до егоїзму. Підлітки більше інших вікових груп страждають від нестабільності соціальної, економічної і моральної обстановки в країні, утративши сьогодні необхідну орієнтацію в цінностях і ідеалах, – старі зруйновані, нові не створені.
Особистість дитини і підлітка формується не сама по собі, а в навколишній його середовищі. Особливо важлива роль малих груп, у яких підліток взаємодіє з іншими людьми. Насамперед, це стосується родини.
92 з 100 обстежених агресивних підлітків (ПТУ №3 і коледжу м. Павлоград) росли у вкрай неблагополучній обстановці: 40% росли в неповних родинах, у 11% обоє батька позбавлені батьківських прав, у 19% найближчі родичі на момент обстеження знаходилися в місцях позбавлення волі. У 88% батьківських родин вихованців відзначалося зловживання спиртними напоями хоча б одним з батьків. Повна бездоглядність, безконтрольність поводження з боку батьків, байдужність у подальшій долі підлітка відзначене в 76% випадків.
Сполучення несприятливих біологічних, психологічних, сімейних і інших соціально-психологічних факторів спотворює весь спосіб життя підлітків. Характерним для них стає порушення емоційних відносин з оточуючими людьми. Підлітки попадають під сильний вплив підліткової групи, що нерідко формує асоціальну шкалу життєвих цінностей. Сам спосіб життя, середовище, стиль і коло спілкування сприяють розвитку і закріпленню агрессивного поводження. Таким чином, що має місце негативний мікроклімат у багатьох родинах обумовлює виникнення відчуженості, брутальності, ворожості визначеної частини підлітків, прагнення робити всі на зло, усупереч волі навколишніх, що створює об'єктивні передумови для появи демонстративної непокори, агресивності і руйнівних дій.
Інтенсивний розвиток самосвідомості і самокритичності приводить до того, що дитина в підлітковому віці виявляє протиріччя не тільки в навколишньому світі, але і власного представлення про себе.
На третій стадії підліткового віку (у 15 – 17 років) спостерігається зіставлення підлітком своїх особистісних особливостей, форм поводження з визначеними нормами, прийнятими в референтних групах. При цьому на перший план у них виходить фізична агресивність, що на 20% перевищує показники
Агресивність вербальна і непряма підвищуються несуттєво, також як і рівень негативізму.
Установлено, що серед підлітків, засуджених за агресивні злочини, 90% зробили злочину в нетверезому стані.
На всьому протязі підліткового періоду спостерігається чітко виражена динаміка агресивності:
Таблиця 1. Прояви різних форм агресивності в підлітків 15 – 17 років
| Вікові групи | Форми агресивності, % | |||
| фізична | непряма | вербальна | негативізм | |
| 15 – 17 літні підлітки | 61% | 51% | 50% | 60% |
Діти підліткового віку особливо залежні від мікросередовища і конкретної ситуації. Одним з визначальних елементів мікросередовища у відносинах формуючих особистість, є родина. При цьому вирішальним є не її склад – повна, неповна, що розпався, – а моральна атмосфера, взаємини, що складаються між дорослими членами родини, між дорослими і дітьми. Установлено, що рівень фізичної форми агресивного поводження найбільш виражений у дітей з робітничого середовища, а найбільш агресивними є діти із середовища сільських механізаторів. Разом з тим у підлітків цієї групи відзначається мінімальний рівень негативізму. Вербальні форми агресивного поводження типові для більшості підлітків з родини службовців середньої ланки. У той же час ці підлітки відрізняються порівняно невисоким рівнем фізичної форми агресивної поведінки. За рівнем непрямої агресії на першому місці підлітки з родин підсобних працівників і родин керівних службовців. Підвищеним негативізмом відрізняються підлітки із середовища керівників і родин інтелігенції (лікарі, учителі, інженери). Менш всього виражена агресивною поведінкою у підлітків із середовища торгових працівників. Очевидно в цьому випадку позначається не тільки матеріальний добробут, але і вироблене в цьому середовищі прагнення уникати конфліктів, згладжувати виникаючі протиріччя, не загострювати ситуацію.
2. Психологічна діагностика агресивності підлітків
2.1 Методи й завдання експериментального дослідження
З метою виявлення появи факторів, що впливають на агресивну поведінку учнів коледжу й ПТУ нами були використані наступні методи:
- тест – опитувальник Басса – Даркі для діагностики показників і форм агресії;
- методика вивчення фрустраційних реакцій С. Розенцвейга;
- методика діагностики межгруппових відносин (Соціометрія);
- методика діагностики рівня суб'єктивного контролю Дж. Роттера;
- метод спостереження за учнями коледжу й ПТУ‑3.
1. Тест – опитувальник Басса – Даркі для діагностики показників і форм агресії;
В силу того, що стандартних загальноприйнятих методик призначених для вивчення ступеня виразності агресивних реакцій у підлітків у науковій літературі ні, ми використали тест – опитувальник адаптований Бовт И.Л. У даному опитувальнику залишені лише три групи питань, що дозволяють оцінити відповідно рівень фізичної, непрямої й вербальної агресії підлітків. При цьому збережено як кількість питань для цих показників, так і система їхньої оцінки, що дозволяє уникнути перекручування й зниження об'єктивності отриманих результатів. Індекс загальної агресивності містить у собі ці три шкали. При аналізі даного параметра ми враховували експериментальні оцінки й думки педагогів, що робила висновки про рівень агресивності кожного підлітка, на основі тривалих спостережень за його реальною поведінкою.
2. Методика вивчення фрустраційних реакцій С. Розенцвейга.
Дана методика ставиться до числа проективних і дозволяє прогнозувати типи емоційних реакцій обстежуваного на різні труднощі й перешкоди, які можуть виникати на шляху до досягнення мети або задоволенню потреб. З'ясування характеру й спрямованості реакцій дає подання про частоту прояву агресивних реакцій.
За методикою розглядаються наступні напрямки й типи реакцій.
1. Экстрапунітивні реакції – спрямована на живе або неживе оточення у формі підкреслення ступеня фрустирующей ситуації, у формі осуду зовнішньої причини фрустрації, або ставиться в обов'язок іншій особі дозволити дану ситуацію.
2. Інтропунітивні реакції – спрямована суб'єктом на самого себе; випробуваний приймає фруструючу ситуацію як сприятливу для себе, приймає провину на себе або бере на себе відповідальність за виправлення даної ситуації.
3. Імпунитивні реакції – ситуація розглядається як малозначна, як відсутність або провини або як щось таке, що може бути виправлене саме собою, варто тільки почекати й подумати.
Реакції розрізняються також з погляду їхніх типів:
1. Тип реакції «з фіксацією на перешкоді» (у відповіді випробуваного перешкоду, що викликала фрустрацію, усіляко підкреслюється як що не має серйозного значення).
2. Тип реакції «з фіксацією на самозахист» (головну роль у відповіді випробуваного грає захист себе, свого «Я»).
3. Тип реакції з «фіксацією на задоволенні потреби» (відповідь спрямована на дозвіл проблеми; реакція приймає форму вимоги допомоги від інших осіб для рішення ситуації; суб'єкт сам береться за дозвіл ситуації або ж уважає, що час і хід події приведуть до її виправлення.
Методика С. Розенцвейга дає нам також можливість визначити коефіцієнт соціальної адаптації (GCR). Даний показник обчислюється шляхом зіставлення відповідей конкретного випробуваного з «стандартними», середньостатистичними. Ситуацій, які використалися для порівняння всього 14. Їхні значення представлені у вигляді таблиці (див. Таблиця №1).
У ході дослідження нами вивчалися наступні: положення сім'ї, статус підлітка в колективі (соціометрія). Тому що наші випробувані з різних соціальних верств населення, із сімей, що відрізняються по складу, рівню утворення батьків, умовам сімейного виховання й характером взаємин між членами сім'ї, що відбивається на ступені їхньої агресивності.
3. Методика діагностики рівня суб'єктивного контролю Дж. Роттера.
Загальна спрямованість особистості тісно пов'язана з рівнем її суб'єктивного контролю. Для оцінки описуваної характеристики особистості ми використали фрагменти методики діагностики рівня суб'єктивного контролю (УСК) Дж. Роттера. Однак, у виді того, що дана методика розрахована на дорослий контингент обстежуваних і містить шкали, що не представляють діагностичної для нас цінності (шкали інтернальності в сімейних і виробничих відносинах і відносно здоров'я й хвороби), ми порахували можливим модифікувати її відповідно до нашого дослідження. Модифікований варіант методики УСК містив 24 питання, що дозволяють оцінити показники по наступних шкалах: Іо – шкала загальної інтернальності; Ід – шкала інтернальності в області досягнень; Ін – шкала інтернальності в області невдач; Їм – шкала інтернальності в області міжособистісних відносин.
4. Методика діагностики межгрупових відносин («Соціометрія»).
Дана методика дозволяє визначити положення випробуваного в системі міжособистісних відносин тієї групи, до якої він належить. Дослідження групи за допомогою даної методики звичайно проводиться тоді, коли група містить у собі не менш десяти чоловік й існує не менш одного року. На основі відповідей випробуваних про взаємний вибір складається соціометрична матриця, що дає можливість визначити наступні статуси: «зірка», «прийняті», «принебригаючі», «изольовані». Більше детальну й наочну картину відносин, що зложилися в групі, можна визначити побудувавши соціограмму. Це виконані за певною схемою малюнки, на яких за допомогою відповідних умовних позначок відзначаються всі виявлені в дослідженій групі вибори й відхилення.
Дана методика
9-09-2015, 18:22