Деякі психологи зазначають, що більшість великих проблем ми переживаємо досить добре, увагу слід звертати на менш драматичні стресори. Денна марнота, буденність, дріб'язкові життєві неприємності дошкуляють значно більше: неуважний сусід, погана погода, неритмічний рух транспорту, загублені ключі, підвищення цін на хліб, випадання зубної пломби тощо. В одному дослідженні встановлено зв'язок між частотою неприємностей і подальших проблем із здоров'ям: грип, застуда, головний біль тощо. Великі кризи або інші значні події часто є настільки вагомими, що не можуть вплинути на нас прямо. Відчуття стресу спричиняють способи, шляхи, якими ці значні події викликають зміни в житті, тобто дріб'язкові неприємності є більш значущими. Наприклад, вихід на пенсію (велика подія) може означати менші можливості для дружньої бесіди під час обідньої перерви (буденна неприємність). Вихід дружини на роботу може зробити життя дещо важчим, тому що чоловікові вперше доведеться подбати про обід.
Коли люди вважають подію неприємністю, вона, безумовно, викликає у них негативні почуття. Сама ж подія може бути нейтральною. Молода мама, яка вважає, що п'ятиразове готування їжі для немовляти є неприємністю, показує своє ставлення до цього.
Багато дослідників стресу вважають, що люди наділені добрими здібностями протистояти різкому і короткочасному стресу. Справжня проблема постає тоді, коли стрес переростає у нескінченний: життя з батьками-тиранами, нелюбима робота, расова дискримінація, переслідування через національну приналежність, релігійні переконання, стать, вік, відчуття пастки ситуації, якої неможливо уникнути.
Американський вчений Вейтс описав вісім стресогенних ситуацій:
необхідність прискореної переробки інформації;
шкідливе оточення;
усвідомлена загроза;
порушення фізіологічних функцій (можливо, як результат безсоння, хвороби);
ізоляція;
ув'язнення;
остракізм (вигнання і переслідування);
8) груповий тиск.
Шведська дослідниця Франкенхойзер додала до цього списку відсутність контролю над подіями, безсилля, неможливість змінити ситуацію. Сюди ще можна було б додати необхідність прийняття особливо відповідальних рішень та швидкої зміни стратегії поведінки.
Що ж шкідливого у тривалому стресі? Людина може роками терпіти труднощі, якщо відчуває здатність впливати на ситуацію або принаймні передбачити її. І зовсім інша річ, коли людина відчуває себе безпорадною і безсилою. Наприклад, ви не можете контролювати стресову ситуацію екзамену, але завжди можете її передбачити і заздалегідь підготуватися. Якщо люди знають, що їх чекають труднощі, вони можуть вжити заходів, щоб послабити стрес.
Інший підхід до шкідливості стресу полягає у розумінні стресорів як очевидних загроз нашим ресурсам. Ресурси - це такі речі, особистісні характеристики, умови, джерела енергії, які ми цінуємо, бережемо, яких дотримуємося. Коли якась подія (стресор) загрожує нашому статусу, економічній стабільності, близьким людям, власності, тобто якимось ресурсам, то як наслідок виникає стрес. Стрес може бути результатом нашої неспроможності набути нових ресурсів або збільшити наявні.
1.4 Ступені стресу
Чи завжди будь-які стреси шкідливі? Адже недарма існує погляд, який вбачає в стресах корисне явище, що активізує, загартовує людину, а не лише виснажує її.
Існують різні ступені стресу. Учені розрізняють три таких ступені:
1)слабкий;
2) середній;
3)сильний.
Слабкий ступінь стресу вказує практично на його відсутність. Психічний стан при цьому майже не міняється, фізичних та фізіологічних змін не відзначається.
При середньому ступені картина суттєво змінюється. Відбуваються відчутні зрушення у соматичному і психічному станах, характер цих змін приємний, позитивний. Спостерігається загальна мобілізація психічної діяльності, часто не притаманна людині у звичайних обставинах: зібраність, організованість, підвищена розумова працездатність, кмітливість, впевненість у собі, блискавична реакція, стійкість до перешкод, активізація мовленнєвої активності, загальна позитивна оцінка даного стану в цілому.
Дуже переконливо та яскраво цей ступінь стресу зображений письменником В. Саніним в книзі "Точка повернення" (1982), в якій йдеться про полярного льотчика Анісімова: "Настала хвилина, якої він чекав й до якої готувався всім своїм єством. Мабуть, він міг би сказати, що народився на світ і жив задля цієї хвилини...
В критичних ситуаціях, в котрих Анісімову доводилося бувати декілька разів, у нього виникав незвичний психічний стан: крайня збудженість нервової системи несподівано породжувала кристально ясну програму дій. ...Надзвичайна піднесеність духу, якийсь бурхливий тріумф почуттів й дивне відчуття, що автоматично, без роздумів прийняті рішення є безпомилковими. Начебто ти не ти, а програма, що вкладена у літак. Начебто хтось в тобі сидить і осторонь від усього земного наказує: "Роби так!".
Потім, у повсякденному житті, коли Анісімов намагався викликати в собі подібні почуття, це ніколи не вдавалося... Він здогадувався, що в критичних ситуаціях, коли на роздуми не залишалося ні секунди, вся його нервова система досягала якоїсь досконалості, такої концентрації думки і волі, породити яку можуть лише умови надзвичайні. А для нормальної людини у повсякденному житті така концентрація недосяжна, вона просто розчавить її, як жахливе перевантаження. Це був момент осяяння, яскравий спалах в темряві, блискавична реакція звіра на смертельну небезпеку. Віднині Анісімов думав і приймав рішення в десять разів швидше, ніж був спроможний це робити: його мозок, нерви і м'язи вийшли за межі своїх можливостей".
Що стосується сильного або надмірного стресу, то тут картина зворотна. Людина у такому стані демонструє порушення та розлад основних фізичних, фізіологічних і психічних функцій, зростає кількість скарг на різного роду неприємні відчуття, дискомфорт. Погіршується свідомий контроль за виконанням діяльності, трапляються труднощі у зосередженні, запам'ятовуванні, мисленні, зростає кількість помилок, незвичних реакцій, неточності, посилюється роль автоматичних, стереотипних дій, які витісняють творчі, свідомі та довільні дії. Цей стан, безумовно, шкідливий і його треба якнайшвидше припинити. Яким чином? Далі познайомимося з практичними способами боротьби зі стресом.
Розділ ІІ. Подолання стресу
Чому багато людей в стані стресу не хворіють? Що допомагає справлятися з нещастям, вибиратися з неприємностей? Як вони долають стрес? Подолання - це мінливі психічні та поведінкові зусилля, якими людина відповідає на вимоги, що висуваються стресом. Подолання – це не одна-однісінька стратегія, яка вживається за будь-яких обставин, у будь-який час. Люди долають стреси по-різному. Ефективна відповідь на стрес, яка веде до адаптації - це вживання такої стратегії взаємодії зі стресором, яка значно знижує переживання стресу. Неможливо думати, що можна повністю уникнути стресу. Як ми вже бачили, стрес сам по собі не обов'язково щось погане. Певний обсяг чи рівень стресів в нашому житті є природним і ми на це зважаємо. Стрес часто є природним наслідком того, що ми живемо у реальному світі. Лише вживання неефективних способів боротьби зі стресами може засмучувати, приносити нещастя.
2.1 Неефективні способи подолання стресу
Неефективні реакції на стресори це ті, що протягом певного часу не призводять до зниження рівня стресу.
Коли не відбувається зниження стресового стану, то людина зафіксовується («зациклюється»), продовжує реагувати однаково на той самий стресор. Фіксування рідко буває адекватною реакцією на стрес. Але це не означає, що треба негайно міняти спосіб реагування. Якщо вам не пощастило, спробуйте ще і ще раз, але не занадто довго. В якийсь момент людина повинна бути готова відступити, відмовитись від старої послідовності дій і спробувати щось інше.
Певним чином відкладання «на потім» є різновидом фіксування. Наприклад, ви одержали завдання підготувати реферат і здати його через два тижні. Замість того, щоб писати, ви починаєте відкладати цю роботу, хоч врешті реферат повинен бути підготовлений. Якщо ви залишаєте собі все менше часу на його підготовку, то тим самим збільшуєте вірогідність сильнішого стресу. Якщо людина не міняє свою поведінку або зовсім нічого не робить, то виникає одна з двох поширених і неефективних реакцій на стрес: агресія або тривога. Відчуття тривоги, знервованість заважає нормальній адаптації до життя. Чим більше тривожності, тим більше неприємностей, дискомфорту та болю. Сильна й тривала тривога веде до душевних захворювань.
2.2 Успішні способи подолання стресу
Різноманіття способів подолання стресу можна умістити в чотири великі категорії:
1)активна взаємодія зі стресором або вплив на саму проблему;
зміна погляду на проблему, зміна ставлення до неї або інша інтерпретація проблеми;
приймання проблеми і зменшення фізичного ефекту від породжуваного нею стресу;
4)комплексні способи, що поєднують в собі перелічені вище групи.
Перша група способів взаємодіє зі стресором, друга група взаємодіє з інтерпретацією стресу, третя має справу з фізичним ефектом від стресу.
Розглянемо особливості кожної групи способів.
2.2.1 Активний вплив на проблему
Один старшокласник перебував у конфлікті з деспотичним учителем, котрий пообіцяв хлопцеві, що той не отримає атестат. Друзі радили: «Зміни своє ставлення! Охолонь!» - «Але це не допоможе, - відказував учень. - Що мені робити?»
І дійсно, що він може зробити в такій ситуації? Порада друзів та бажання самого хлопця вказують на різницю між двома способами подолання стресу. Друзі вказували на необхідність змінити ставлення, почуття, тобто змінити погляд на проблему. Але хлопець хотів розв'язати саму проблему, атакуючи її, впливаючи безпосередньо на неї. І, звичайно, послідовність способів подолання, яка нами наведена, коли атака проблеми передує способам зміни ставлення до неї, відображає природну логіку.
Подолання через зосередження на самій проблемі (чи стресорі) та його специфічні кроки залежать від характеру проблеми. Іноді проблема очевидна: ви втратили роботу; іноді не визначена: у вас є лише підозра, але ви не впевнені, що втратите роботу. Проблеми бувають пекучі (покинув коханий), тривалі (дитину дражнять в школі), уявні (щодо майбутніх подій).
По-перше, визначить проблему. Такий шлях сам по собі зрозумілий, особливо, якщо проблема «волає» поруч з вами, проте люди часто некоректно визначають проблему, а тому йдуть хибним шляхом. Наприклад, нещасливі подружні пари часто звинувачують один одного або так звану несумісність у своєму нещасті. Але наукове дослідження декількох сот пар встановило, що нещастя у шлюбі часто є результатом неправильного діагнозу. Чоловік, який страждає від тиску на роботі, може вирішити, що його проблема в дружині, яка не надає йому достатньої підтримки. Жінка, яка перевантажена хатніми справами, може вирішити, що її проблема - ледачий чоловік. Коли таке подружжя починає боротися зі стресом, наступаючи один на одного, то цей стрес зростає. Якщо б вони коректно визначили проблему (я дуже хвилююся через мою роботу; у мене немає вдосталь часу для відпочинку), то віднайшли б зовсім інші способи розв'язання труднощів.
Коли проблема правильно визначена, той, хто прагне з нею справитися, може дізнатися якомога більше про проблему. У наведеному вище випадку старшокласник міг би поцікавитися, які існують юридичні способи, щоб обстоювати свої порушені права, чим він сам може собі зарадити? Який досвід допоможе йому? Як справляються інші жертви сваволі з боку особи, наділеної владою?
Багато людей в стресі не бачать надії його позбутися. Вони зводять все лише до двох альтернатив: залишитися і страждатиабо втекти і все втратити. Які можливості є у цього хлопця? Він може або здатися і почати жаліти себе, або звернутися за порадою до старших - до батьків, до інших вчителів, або поскаржитися у вищу інстанцію - директору, у відділ освіти, або звернутися до юридичної консультації, до прокуратури та ін.
Зосередженість на роботі з проблемою має великі психологічні переваги:
сприяє підвищенню самоповаги людини, ефективності її дій, контролю за зовнішніми ситуаціями.
2.2.2 Зміна погляду на проблему
Друга група способів подолання стресу - інша інтерпретація проблеми, тобто сприймання проблеми по-новому. Є кілька стратегій, як цього досягти.
Американська дослідниця Ш. Тейлор, яка працювала з хворими на серцево-судинні та ракові захворювання, із зґвалтованими жінками та жертвами інших нещасть, відзначає в обдумуванні проблеми три важливі завдання:
1) знайти сенс в даному нещасливому випадку
(цьому допомагають такі питання: чому це трапилося зі мною?; що ця подія значить для мого життя зараз?);
2) досягти уміння піднятися над проблемою
(яким чином можна запобігти повторенню подібного?; що для цього можна зробити вже тепер?);,
3) відновити самоповагу, яка знизилася, почати знову ставитися до себе добре, незважаючи на опір складних обставин.
Які ж конкретні способи зміни погляду на проблему?
Перший спосіб нової інтерпретації проблеми - переоцінка, гаслом для якої може бути постулат: все не настільки погано. Коли люди не можуть зменшити стресор, вони можуть думати про нього по-новому, про його підтекст й наслідки. Щоб по-новому інтерпретувати проблему, ми намагаємося оцінити, реальною чи уявною загрозою нашому благополуччю є даний стресор. Пізнавальна переоцінка означає переосмислення природи проблеми таким чином, щоб пролити нове (позитивне) світло на неї. Те, як ми себе почуваємо в даній ситуації, великою мірою залежить від нашої пізнавальної оцінки, або схвалення цієї ситуації. Пригадаємо, що сила впливу стресора залежить об'єктивної характеристики, а від нашого суб'єктивного ставлення до нього.
Чи справді цей колега «підсиджує» нас? Чи ви дійсно переживаєте з того, запросять вас на це свято, чи ні? Чи повинні ви одержати вищий бал на екзамені? Чи дійсно ситуація така безрадісна? Подібні питання приводять нас до нової інтерпретації проблеми.
Ми можемо подолати стрес, якщо поговоримо із собою, переміщаючи акценти, заміняючи негативні твердження, такі як ох, я в небезпеці!, мене напевне викличуть і я буду мати блідий вигляд!, на позитивні твердження: я зробив усе, що міг, у цій ситуації, скоро це минеться. Проблему можна перетворити у виклик, що ви надаєте собі, а втрати - у несподіване надбання.
Наприклад, ви втратили роботу. Що значить цей випадок? Це обов'язково нещастя? Можливо, це була не така вже й гарна робота, але ви занадто боялися покинути її та пошукати іншу?... Хромота або параліч не обов'язково повинні сприйматися тільки як біда, про що свідчив всесвітньо відомий психотерапевт Мілтон Еріксон, який в останні роки життя був прикутий до інвалідного візка.
Він згадував, що, коли прийшов працювати в лікарню, завідувач відділення звернувся до нього зі словами: «Еріксон, ти сильно хромаєш. Якщо тебе цікавить психіатрія, запевняю, що на тебе чекає успіх. У майбутніх пацієнток твоя хромота викличе материнське співчуття, а чоловіки не стануть тебе опасатися - каліка та й годі, йому і розповісти все можна, не соромлячись. Ти, головне, ходи зі спокійною фізіономією, нашорош вуха та очі відкрий ширше». Еріксон прислухався до цієї поради, досяг величезного успіху і зберіг дивовижний оптимізм.
У дослідженні з 100 інвалідами з пошкодженням хребта дві третини з них знайшли у своїй травмі позитивний побічний ефект, тобто такі переваги: стаєш кращим, бо сприймаєш оточуючих як важливіших за себе, душу цінуєш вище за тіло, відчуваєш зростання рівня самоусвідомлення тощо.
Переоцінюються також мотиви в умовах стресу, що стався з іншими. Замість того, щоб дратуватися з чиїхось дій, чуйна особистість намагається побачити ситуацію з іншого погляду, щоб уникнути непорозуміння.
Другий спосіб змінити погляд на проблему - соціальне порівняння: мені краще, ніж іншим, (Зверніть увагу, не я кращий за інших, а саме мені краще). Ш. Тейлор досліджувала жінок, котрі хворіли на рак молочних залоз. Дослідниця знайшла таких, хто успішно подолав цей Серйозний стрес. Вони порівнювали себе з іншими, котрі, на їхню думку, були нещаснішими. Це спрацьовувало попри вік, сімейний стан, складність захворювання. Ті, що вже перенесли операцію з видалення пухлини, порівнювали себе з тими, кому цілком видалили залози. Ті ж, кому видалили залози, порівнювали себе з тими, у кого рак був у більш важкій стадії. Молоді заміжні жінки порівнювали себе з одинокими: «Не уявляю, як можна було б ходити на побачення з чоловіком, не знаючи, як сказати про це». Але жодна самотня жінка не подумала, що для неї було б легше, якби вона була заміжня. Ті, кому було найгірше, почували вдячність до долі за те, що вони не вмерли і не відчували болю. «Справа у тім, - наголошує Ш. Тейлор, - що кожна відчуває, що їй краще, ніж комусь, якщо обирає правильний підхід».
Третій спосіб - уникання: Це не проблема. Чи не буває вигідним долати проблему, ігноруючи її, втікаючи від неї? Наприклад, якщо якісь особисті стосунки стали постійним дратівливим джерелом стресу, то, можливо, час замислитись над тим, чи не варто припинити ці стосунки? Якщо стресогенні обставини на роботі травмують вас, можливо, годі терпіти і треба подбати про зміну місця роботи? У певній ситуації ви можете зрозуміти, що варто відвернути увагу на щось інше, уникнути думок щодо цієї проблеми.
Припустимо, ви збираєтесь до лікарні з приводу звичайної операції - видалення апендиксу, мигдаликів тощо. Чи будете ви глибоко вдаватися в усі деталі, щоб зменшити її ризик? У дослідженні над 61 пацієнтом виявилося два стилі ставлення до майбутньої операції: уникання і пильність. Ті, хто схильні до уникання, виявили відсутність інтересу до цієї справи, не обговорювали її. Вони вважали операцію чимось на зразок відпустки. На відміну від них «пильні» вдавалися до дрібниць: читали статті, розпитували знайомих, лікарів, дізнавалися про найменшу загрозу, ускладнення. Що ж краще?
Деякі психологи вважають, що пильність - краща стратегія, бо людина заздалегідь готується до можливих небажаних наслідків. Але свої переваги є і в униканні: таким людям потрібна менша анестезія, вони рідше скаржаться, у них рідше бувають дрібні ускладнення та їх раніше виписують.
У випадках, коли ви маєте потрібну інформацію і ситуація не
9-09-2015, 18:22