У сангвініка почуття легко виникають, легко змінюються. Легкість з якою у сангвініка утворяться і переробляються нові тимчасові зв'язки, велика рухливість стереотипу, відбиває також у розумовій рухливості сангвініків, виявляють деяку схильність до нестійкості.
ХОЛЕРИК. Як і сангвінік відрізняється малою чутливістю, високою реактивністю й активністю. Але у холерика реактивність явно переважає над активністю, тому він неприборканий, нестриманий, нетерплячий. Запальний. Він менш пластичний і більш інертний чим сангвінік. Звідси - велика стійкість прагнень і інтересів, велика наполегливість, можливі утруднення в переключенні уваги, він скоріше екстраверт.
ФЛЕГМАТИК має високу активність, що значно переважає над малою реактивністю, малою чутливістю й емоційністю. Його важко розсмішити і засмутити - коли навколо голосно сміються, він може залишатися незворушним. При великих неприємностях залишається спокійним. Звичайно в нього бідна міміка, рухи невиразні й уповільнені, так само, як мова. Він нешвидкий, із працею переключає увагу і пристосовується до нової обстановки, повільно перебудовує навички і звички. При цьому він енергійний і працездатний. Відрізняється терплячістю, витримкою, самовладанням. Як правило, він важко сходиться з новими людьми, слабко відгукується на зовнішні враження, інтроверт.
Недоліком флегматика є його інертність, малорухомість. Інертність позначається і на відсталості його стереотипів, труднощі його перебудови. Однак ця якість, інертність, має і позитивне значення, сприяє обґрунтованості сталості особистості.
МЕЛАНХОЛІК. Людина з високою чутливістю і малою реактивністю. Підвищена чутливість при великій інертності приводить до того, що незначний привід може викликати в нього сльози, він надмірно уразливий, болісно чуттєвий. Міміка і рухи його невиразні, голос тихий, рухи бідні. Звичайно він невпевнений у собі, боязкий, найменші труднощі змушують його опускати руки. Меланхолік неенергійний, ненаполегливий, легко стомлюється і мало працездатний. Йому властиве відволікання і хитлива увага, уповільнений темп усіх психічних процесів. Більшість меланхоліків - інтроверти.
Меланхолік соромливий, нерішучий, боязкий. Однак у спокійній звичній обстановці меланхолік може успішно справлятися з життєвими задачами.
Можна вважати уже твердо установленим, що тип темпераменту в людини уроджений, а від яких саме властивостей його уродженої організації він залежить, ще до кінця не з'ясовано.
темперамент ген людина психогенетика
2. Міра впливу генів на індивідуально-психологічні особливості людини
Генетичний аспект психологічної характеристики особистості визначає рівень її розвитку як цілісної системи якостей, здібностей. Весь період життя людини, тобто онтогенез, супроводжується безперервними змінами в її психіці, які визначають розвиток особистості. Кожний момент життєвого шляху виявляється у певному рівні розвитку властивостей, здібностей людини. Хоча здібності не з'являються на порожньому місці. В основі їх розвитку лежать певні природжені особливості людини, її задатки.
Людина народжується з певними генетичними, анатомо-фізіологічними особливостями, на грунті яких за певних соціальних умов у процесі діяльності та спілкування формуються здібності особистості. При цьому анатомо-фізіологічні особливості, як і здібності, змінюються, проходячи певний віковий розвиток. Тому задатки можна розглядати і як вихідний анатомо-фізіологічний момент розвитку здібностей, і як анатомо-фізіологічний віковий фактор становлення та прояву здібностей особистості на всіх етапах її життєвого шляху[2] .
Отже, генетичний аспект особистості є одним із головних її параметрів, базовим виміром, що має складну диференційно-інтегративну характеристику. З одного боку, властивості, здібності особистості визначаються тим, яке місце серед соціально-психолого-індивідуальних властивостей і діяльнісних компонентів вони займають. З іншого - кожна з властивостей і здібностей, маючи свою якісну та кількісну характеристику, є результатом вікового розвитку особистості. Вихідний пункт цього розвитку утворюють парціальні (що відносяться до окремих органів і функцій) та загальні (притаманні всьому індивіду) задатки, тобто генетичні (спадкові і природжені) анатомофізіологічні передумови їх становлення в процесі діяльності та поведінки, навчання і виховання, самонавчання й само виховання, творчості і самотворення.
Особистості притаманні певні рівні розвитку властивостей і здібностей, конкретний цілісний «профіль» розвитку, інакше кажучи - неповторна індивідуальність. Можна сказати, що задатки і здібності являють собою крайні полюси генетичного виміру особистості, але утворюють єдиний психогенетичний сплав.
Психогенетика вивчає відносну роль факторів спадковості і середовища у формуванні індивідуально-психічних відмінностей людини, в тому числі і розумових здібностей. Генотип –– сума генів людини, які вона одержує від своїх батьків. В ході онтогенезу генотип виконує дві основні функції: 1) саме генотип робить всіх людей схожими один на одного. Оскільки всі люди належать до одного біологічного виду, вони мають деякі спільні видові особливості. До їх числа належать однакова для всіх будова тіла, прямоходіння, наявність провідної руки, здатність до мовленнєвої комунікації і вищих психічних функцій. Перераховані особливості виникли в результаті антропогенезу. Вони властиві всім здоровим людям і визначаються наявністю фонду незмінної консервативної спадковості. 2) Проте людська різноманітність настільки велика, що не можливо зустріти двох однакових людей (за виключенням однояйцевих близнюків). Ця різноманітність також в значній мірі може визначатися спадковістю, оскільки генотип людини містить унікальне, властиве тільки їй поєднання генів. За деякими даними число можливих комбінацій генів настільки велике, що на декілька порядків переважає число всіх людей, які жили до цих пір на Землі.
1. Психогенетика інтелекту
Проблема спадковості розумових здібностей по кількості досліджень займає центральне місце в психогенетиці. Об'єктом вивчення у більшості випадків служать показники інтелекту, які одержують за допомогою різних психометричних тестів. Психогенетика виходить з того, що рівень інтелекту, який відображається в тестових оцінках є функцією генотипу і середовища, що оточують людину з раннього дитинства. Існує багато досліджень спадковості показників інтелекту, і більшість з них дає результати, які співпадають, що свідчить про відносно великий вклад генотипу (генотипової дисперсії) у відмінності між людьми по показниках IQ. Ідеальними моделями в цьому випадку служить порівняння, по-перше, людей, які мають спільні гени, але різні життєві умови; по-друге, людей з різним набором генів, але з однаковими умовами середовища. Цим вимогам відповідають методи розлучених MZ близнюків і прийомних дітей. MZ близнюки, які виросли в однакових умовах, мають однаковий генотип, але різне середовище, тому по ступені їх внутрішньо парної схожості можна прямо судити про те, як впливає генотип на показники інтелекту. Якщо, незважаючи на різні умови життя, MZ близнюки проявляють високі показники внутрішьопарної схожості по інтелекту, значить, генотип відіграє вирішальну роль у формуванні інтелектуальних відмінностей, а впливи середовища незначні.
Прийомні діти, навпаки, мають різні генотипи, але однакові умови життя; тому встановлення ступеня внутрішньо парної схожості їх інтелектуальних показників дає можливість з іншої сторони підійти до оцінки ролі факторів середовища у формуванні інтелектуальних відмінностей.
2. Психогенетика окремих здібностей
Проблема спадкової обумовленості здібностей має в психогенетиці найдовшу історію. Перші подібні дослідження являють собою детальне вивчення родоводу людей з видатними здібностями в якій-небудь області (наука євгеніка). Ще в ХІХ ст англійський дослідник Френсіс Гальтон[3] першим поставив питання про роль спадковості в обдарованості і почав різносторонньо вивчати цю проблему. Аналізуючи сім'ї видатних людей, він виявив міжпоколінну спадковість високих розумових здібностей і таланту. Ф. Гальтон, а пізніше й інші дослідники провели генеалогічне вивчення сімей музикантів Баха, Моцарта, Бетховена, Пучіні, фізика Бернуллі, відомих воєнначальників, юристів, політиків та інших видатних людей. Систематичне вивчення сімей видатних особистостей показало, що серед їх родичів було багато талановитих людей, які досягли великих успіхів. Був навіть сформульований “закон фокусування спадковості”, за яким поява індивідів з дуже великими здібностями можлива лише у “здібних” сім'ях, які мають обдарованих людей хоча б в якійсь одній області. Випадки появи обдарованих людей у звичайних сім'ях за цим законом дуже рідкісні. Разом з тим неодноразово зверталась увага на те, що батьки багатьох видатних особистостей не проявляли високих здібностей, і що дуже талановиті люди навіть у “здібних” сім'ях з'являються не так часто.
3. Взаємодія генотипу і середовища
Генотипно-середовищний вплив проявляється в тому, що однакові умови середовища більш сприятливі для людей з одним генотипом і менш сприятливі для людей з іншим генотипом. Іншими словами, уявлення про генотипно-середовищний вплив дозволяє з'ясувати, в якій мірі результати середовищ них впливів залежать від генетичних відмінностей між людьми. Одним з видів взаємодії генотипу і середовища є так звані генотипно-середовищні кореляції. В онтогенезі генотип і середовище тісно пов’язані між собою. Дитина одержує від батьків не лише генетично обумовлені задатки яких-небудь здібностей, але і середовище, яке може сприяти їх інтенсивному розвитку або, навпаки, перешкоджати йому. Про генотипно-середовищні кореляції говорять в тих випадках, коли є відповідність деяких здібностей, обумовлених генотипом із середовищними умовами їх реалізації. Існує три типи кореляцій між генотипом і середовищем: 1) пасивний; 2) реактивний; 3) активний.
4. Генеалогічний метод (аналіз родословних).
Генеалогічний метод - дослідження подібності між родичами в різних поколіннях. Для цього необхідне точне знання ряду ознак прямих родичів по материнській і батьківській лініях і охоплення якнайширшого кола кровних родичів; можливо також використання даних по достатньому числу різних сімей, що дозволяє виявити схожість родоводів. Цей метод можна застосовувати головним чином в медичній генетиці та антропології. Однак подібність поколінь з психологічним ознаками може пояснюватися не тільки генетичною їх передачею, а й соціальною наступністю.
Генеалогічний метод полягає у вивченні родинного дерева на основі Менделєєвських[4] законів спадковості і допомагає встановити характер наслідування ознаки (домінанта чи рецесивна). Так встановлюється спадковість індивідуальних особливостей людини: рис обличчя, зросту, групи крові, розумового і психічного складу, а також деяких захворювань. Суть його в тому, щоб виявити в родоводах прояви патологічних ознак за допомогою прийомів клінічного обстеження із зазначенням типу родинних зв'язків між членами сімей.
У генеалогічному методі можна виділити 2 етапи - етап складання родоводів і етап використання генеалогічних даних для генетичного аналізу.
Складання родоводу починають з людини, яка була обстежена першою, його називають пробандом. Родовід повинен містити короткі відомості про кожного члена сім'ї із зазначенням його спорідненості по відношенню до пробанда. Представляють родовід графічно, використовуючи стандартні позначення (коло – для жінок; квадрат – для чоловіків). Покоління вказують римськими цифрами зверху вниз і ставлять їх зліва від родоводу. Арабськими цифрами позначають індивідів одного покоління послідовно зліва направо, при цьому брати і сестри або сібси, як їх називають у генетиці, розташовуються в порядку дати їх народження. Всі члени родоводу одного покоління розташовуються строго в один ряд і мають свій шифр (приклад родовід С.В.Ковалевської).
За даними про прояв патологій вивчаються властивості у членів родоводу за допомогою спеціальних методів генетико-математичного аналізу і вирішується задача встановлення спадкового характеру цих патологій. Якщо встановлено, що патологія має генетичну природу, то на наступному етапі вирішується задача встановлення типу успадкування. Тип успадкування при цьому встановлюється не по одному, а по групі родоводів.
При вивченні відмінностей між індивідами за будь-якою ознакою виникає питання про причинні фактори таких відмінностей. Тому в генетиці психічних захворювань широко використовується метод оцінки співвідносності вкладу генетичних та середовищних факторів у міжіндивідуальні відмінності до схильності того чи іншого захворювання. Цей метод заснований на припущенні, що фенотипічне (що спостерігається) значення ознаки у кожного індивіда є результатом впливу генотипу індивіда і тих умов середовища, в яких відбувається його розвиток. Однак у конкретної людини визначити це практично неможливо. Тому вводяться відповідні узагальнені показники для всіх людей, що дозволяють потім в середньому визначити співвідношення генетичного і середовищного впливу на окремого індивіда.
Вивчення генеалогічним методом сімей осіб, які страждають психічними хворобами, показало накопичення в них випадків психозів та аномалій особистості. Збільшення частоти випадків хвороби серед близьких родичів було встановлено для хворих на шизофренію, маніакально-депресивним психозом, епілепсію, деякими формами олігофренії. Таким чином, близькі родичі хворих психічним захворюванням мають підвищений ризик за аналогічною хворобою і практично можна виділяти: а) групи підвищеного ризику - діти, один з батьків яких хворий психічним захворюванням, а також сібси (брати, сестри), дизиготні близнюки і батьки хворих; б) групи найвищого ризику - діти двох хворих батьків і монозиготні близнюки,один з яких захворів. Рання діагностика, вчасна кваліфікована психіатрична допомога становлять суть профілактичних заходів щодо цього контингенту людей.
5. ВИСНОВОК
Отже, диференціальна психологія і фізіологія володіє усім знаряддям методології щодо розуміння оптимальних умови формування особи з метою максимального прояву всіх її можливостей, виходячи з її природних даних.
Психологія праці, мистецтва, навчання та виховання мають застосувати знання психологічних закономірностей особистості, індивідуальних відмінностей між людьми.
Індивідуальні властивості залежать від функціональних асиметрій, які накладають свій відбиток на особистість. Діяльність і поведінка людини зумовлюються не лише соціальними умовами життя, а й індивідуальними особливостями її психофізичної організації. Це виразно виявляється в темпераменті особистості. І хоча гіппократівська класифікація типів темпераментів дуже застаріла штука – вона все таки становить основу будь яких сучасних досліджень. І будь-яка діяльність (трудова, навчальна, ігрова) висуває вимоги не лише до знань і рівня розумового та емоційно-вольового розвитку особистості, а й до типологічних особливостей нервової системи, а отже до темпераменту людини.
Таким чином, стиль діяльності кожної людини значною мірою залежить від типу вищої нервової діяльності, що входить до структури її темпераменту.
6. Список використаної літератури
1. Айала Ф., Кайгер Дж. Современная генетика: В 3 т. М.: Мир, 1987
2. Либин А.В. Дифференциальная психология: На пересечении европейских, российских и американских традиций: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – 3-е изд. – М.: Смысл, Издательский центр «Академия», 2004.
3. Мерлин В.С. Очерк теории темперамента. – Пермь, 1964.
4. Малых С.Б., Егорова М.С., Мешкова Т.А. Основы психогенетики. М.: Эпидавр, 1998
5. Москаленко В. Д., Шахматова И. В., Гиндилис В. М. Медико-генетическое консультирование при шизофрении (методические рекомендации). — М.: Минздрав СССР, 1981
6. Небылицын В.Д. Основные свойства нервной системы. – М.: Педагогика, 1991.
7. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – М.: ОГИЗ, 1946.
8. Русалов В.М. Предметный и коммуникативный аспекты темперамента человека // Психологический журнал. – 1989. – Т. 10. - № 1. – С. 10-21.
9. Равич-Щербо И.В., Марютина Т.М., Григоренко Е.Л. Психогенетика: Уч. для вузов. М.: Аспект Пресс, 1999 Роль среды и наследственности в формировании индивидуальности человека / Под ред. И.В. Равич-Щербо. М.: Педагогика, 1988
10. Теплов Б.М. Избранные труды: в 2 т. – М.: Педагогика, 1986.
[1] лат. t emperamentum - належне співвідношення рис від tempero - змішую в належному стані. Характеристика індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, що складають цю діяльність психічних процесів і станів. Темперамент- якість особистості, що сформувалося в особистому досвіді людини на основі генетичної обумовленості його типу нервової системи і значною мірою визначальний стиль його діяльності. Темперамент відноситься до біологічно обумовлених підструктур особистості. Розрізняють чотири основних типи темпераменту: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік.
[2] На думку С. Л. Рубінішейна, розвиток здібностей у сукупності з задатками здійснюється у вигляді спіралі. Реалізація можливостей, які надають здібності одного рівня розвитку, відкриває нові можливості для подальшого розвитку здібностей більш високого рівня і т. д. Обдарованість людини визначається діапазоном нових можливостей, котрі відкриває реалізація наявних можливостей. Здібності людини - це внутрішні умови її розвитку, які формуються в сукупності з задатками під впливом зовнішніх умов у процесі взаємодії людини з навколишнім середовищем.
[3] Ф.Гальтон двоюрідний брат Ч.Дарвіна
[4] Дмитро Іванович Менделєєв народився 8 лютого 1834 року (за новим стилем) в Тобольську, помер 2 лютого 1907 року в Петербурзі. Найбільшою заслугою було відкриття в 1869 році Періодичного закону хімічних елементів, одного з основних законів природознавства, і створення на його основі періодичної системи елементів. Сучасне формулювання періодичного закону: властивості елементів (які у простих речовинах і з'єднаннях) знаходяться в періодичній залежності від заряду ядер їхніх атомів. «Політехнічний словник» (М., 1980)
9-09-2015, 18:51