Дослідження страхів у дітей

У конфліктних сім'ях дуже часте невдоволення між батьками виливається на дитину. Часом маленька істота відчуває провину за ці конфлікти, боїться виявитися їхньою причиною.

Як не дивно, але в сім'ях, де папа більше активний, чим мама, у дитини невроз страху практично ніколи не розвивається. І навпроти, у сім'ях, де активна мама, картина протилежна.

Тривожні діти можуть бути в неповних сім'ях. Дитині (як хлопчикові, так і дівчинці) не вистачає зразка поводження представника чоловічої статі. Відсутність стереотипу в цьому випадку спричиняє страх, що поширюється на всіх чоловіків. Тому дитині для нормального розвитку обов'язково необхідний зразок чоловічої поведінки. У цій якості може виступати дідусь, дядько або будь-який близький родич.

Витрати виховання

На появу дитячих неврозів страху впливає так званий егоїзм батьків стосовно дитини, неодноразово описаний у літературі. До даного розповсюдженого явища можна віднести наступні негативні аспекти виховання.

Традиціоналізм відносин у сім'ї

У цих сім'ях взаємини з дитиною побудовані за принципом «повинен» й «зобов'язаний». Хлопчик хоче грати на скрипці, а батько вважає, що теперішній чоловік повинен ходити в секцію боксу. Хлопчик, на настійну вимогу батька, займається спортом, але друзі глузують із його незграбності й нерозторопності. Замість того щоб приймати свою унікальність, дитина почуває ущербність, страх не виконати яку-небудь вправу. Комплекс неповноцінності надійно закріплюється, поширюючись на всі життєві обставини. Воістину прав був філософ, сказавши, що дорога в пекло вистелена благими намірами.

Емоційний шантаж і передчуття

«Дивися, як мені погано, коли ти...» або «Таким поводженням ти доможешся моєї смерті» - знайомі багатьом слова. Нерідко батьки грають ролі. Буркотливість, висміювання дитини на людях - типовий тому приклад. У глибині душі дитина постійно почуває образу на дорослих, злість, бажання помститися, страх, а раптом лихо дійсно трапиться. Дитяча тривожність і страх не відповідати батьківським очікуванням поступово переростають в агресію, у підлітковому віці ці діти тікають із будинку, не поважають батьків.

Відкриті посилання й прямі погрози

Звичайно в подібних сім'ях, що називається, за словом у кишеню не лізуть, говорячи дитині: «Зараз же йди...» або «Якщо ти не підеш до школи, то я...». Дитина відкрито боїться, затискається, тому й виконує наказу батьків. Коли він робить що-небудь невміло, те його строго карають. Невротичні діти з патологічним страхом покарання звичайно мало посміхаються, взагалі не сміються, ходять сутулячись, дрібно дрібочучи ногами.

Нескромність батьків

Багато батьків читають листи й записки дітей, переглядають їхні кишені й портфелі, що зовсім неприпустимо. Принцип таких батьків - контроль, контроль і ще раз контроль. Дитина вже давно виросла, а йому все ще вказують, з ким дружити. У такої дитини виробляється страх перед власною відповідальністю. Він увесь час боїться помилитися, прийняти невірне рішення, по кілька разів перепитує.

Віддаленість батьків

Багато батьків ходять у гості, театр або їздять відпочивати без дітей. Дитина відчуває себе кинутим, йому ні з ким поговорити про свої проблеми й тривоги. У таких дітей з'являється страх самітності. У дистанційних сім'ях у дітей є всі передумови стати наркоманами. Вони шукають друзів та емоційну підтримку на стороні, у колі однолітків, однак при цьому часто стають об'єктом вимагання й обману. Наркотики, як і алкоголь, - це маскування страхів, бажання заглушити їх, забутися на час, відчути себе сильним. Але це, звичайно, лише ілюзія.

Відсутність прихильності усередині сім'ї

Це сім'ї, де кожний має своє приватне життя. «Мама, я хочу з тобою поговорити про...» - говорить маленький хлопчик. «Іди краще до тата, він тебе вислухає», - відповідає йому мати. Скривджена дитина йде до батька, а батько відправляє його назад. От так він і ходить по колу, від одного батька до іншого, у пошуках любові й розуміння. Проблеми хлопчика не проходять, а тільки накопичуються.

Негативне відношення до старих

У деяких сім'ях старі стають зайвим тягарем, на них дорослі діти зривають накопичене зло. Необхідно пам'ятати, що старі та маленькі діти психологічно близькі друг до друга й нерідко поєднуються в негласний внутрішньосімейний сполучник.

На появу дитячих неврозів страху впливають досвід, що травмує, і стресові ситуації. До них можна віднести смерть матері або батька (особливо в період дошкільного віку), розлучення батьків, землетрус, повінь, переїзд на інше місце проживання, перехід в іншу школу школу.

Дитячі страхи звичайно мають своєрідну "підтримку" з боку батьків - звичайно дитина випробовує ті ж страхи, що й мати - у минулому або сьогоденні. Діти дуже чутливі, тому, коли мати, інтуїтивно або свідомо, намагається відгородити їх від ситуацій, які її лякали або лякають, у їхній душі поселяється тривога та, як наслідок, - страх. Дуже часто мати своїм надмірно неспокійним поводженням заражає дитину страхом, наприклад, забитися та занедужати.

Приводом для страхів стають і нереалізовані погрози - віддати в дитбудинок, покликати буку, дядька й т.п. При цьому особливо підданий погрозам вік - молодший дошкільний, дошкільникам найбільш неприємні й навіть небезпечні образи, які також знижують самооцінку дитини. Крім того, більшу роль у виникненні страхів може зіграти переляк або психічне зараження, коли дитина довідається від однолітків, що чогось "треба" боятися.

Звичайно вікові страхи існують після виникнення в плині 3-4 тижнів, це, так сказати, норма. Якщо ж з плином часу інтенсивність страху зростає, то мова вже йде про страх невротичному. Йому характерні більша емоційна інтенсивність, напруга, тривалість. Страхи можуть рости та існувати аж до дорослого віку. Зрозуміло, це несприятливо впливає на формування характеру і приводить до виникнення реактивно-захисного поводження (уникнення об'єкта страху, а також усього нового й невідомого). На тлі невротичного страху можлива поява інших неврозів, астенії (підвищена стомлюваність, порушення сну, прискорена серцебиття й т.д.). Звичайно невротичні страхи зв'язані зі страхами батьківськими й важко переборні, основні з них - страх перед самітністю, темрявою, тваринами.

Вікова динаміка страхів

На кожному з етапів свого розвитку діти випробовують різні страхи, які різні для різних віків:

- від народження до 6 місяців малят здатний налякати голосний і несподіваний шум, будь-який швидкий рух з боку іншої людини, падіння й втрата підтримки.

- від 7 місяців до року малюків лякають уже певні голосні звуки (наприклад, шум пилососа), практично будь-які незнайомі люди, роздягання, вдягання й зміна обстановки, висота. Для багатьох малят джерелом страху є отвір стоку у ванні та душі.

- діти від 1 до 2 років можуть боятися розлуки з батьками, незнайомих людей, травм, засипання й сну (нічні кошмари).

- джерелом страхів дітей до 3 років є відкидання з боку батьків, незнайомі однолітки, зміна обстановки, зміна порядку життя.

- діти з 3 до 4 років починають боятися темряви, самітності й замкнутого простору. Саме в цьому віці батьки нарешті-то вирішують, що їхня дитина вже не так мала щоб спати поруч із батьками, і, виключивши в кімнаті світло, міцніше закривають двері в дитячу. Це дуже важко для дитини, тому що саме в темряві дитина проектує свої денні страхи, яких у нього, повірте, чимало.

- в 6-7 років апогею досягає страх смерті. Саме в цьому віці в дитини формується почуття часу й простору, з'являється концепція життя, вона розуміє, що життя не нескінченне, що люди народжуються та помирають і це стосується і його сім'ї.

- 7-8-літні діти бояться викликати несхвалення з боку батьків, не відповідати їхнім побажанням й очікуванням.

- діти з 8 років найбільше бояться смерті батьків.

Перераховані вище страхи - вікові, в ідеалі вони повинні проходити після закінчення певного часу, однак в емоційно чутливих дітей вони можуть трансформуватися й закріплюватися. Самий безстрашний вік - у дівчинок в 3 роки, у хлопчиків - в 4 роки.

Таблиця

«Дитячі страхи (норма)».