*
*
*
20. Тісних, малих приміщень
*
*
*
*
*
21. Води
*
*
*
*
*
*
22. Вогню
*
*
*
*
*
23. Пожежі
*
*
*
*
*
*
24. Війни
*
*
*
*
*
*
*
*
25. Великих приміщень, вулиць
*
*
*
*
*
26. Лікарів
*
*
*
*
*
*
*
*
*
27. Уколів
*
*
*
*
*
*
*
*
*
28. Болі
*
*
*
*
*
*
*
*
*
29. Різких, гучних звуків
*
*
*
*
*
Можна помітити, з віком кількість страхів у дітей збільшується, при цьому в дітей з неповних сімей страхів більше, особливо в хлопчиків, що живуть із матерями. Це пов'язане з тим, що дитина не має позитивного приклада батька тієї ж статі й почуває себе невпевнено, самооцінка в нього занижена. Те ж стосується й дітей з неблагополучних сімей, і дітей із сімей, що живуть замкнуто. Найбільше ж страхам піддаються старші дошкільники й дівчинки.
Варто знати, що з 12 років кількість страхів повинне скорочуватися. Нормальна дитина до 16-18 років не повинна відчувати подібних страхів.
Наявність страхів в 16-18 років говорить про психологічну незрілість особистості, схильності до депресій. Велика кількість страхів указує на наявність неврозу або фобії.
2. Особливості дослідження дитячих страхів
2.1. Методичні підходи до організації досліджень
Дитячі страхи являють собою ієрархічну структуру різних по природі й інтенсивності страхів, які визначаються особливостями особистості дитини, індивідуальним досвідом, прийнятими в даному соціумі установками, а також загальними для всіх людей віковими й статевими закономірностями. Говорячи про дитячі страхи і їхній прояв, необхідно зрозуміти, що при цьому вважати нормою, а що патологією. У вітчизняній і закордонній психології виділено 29 страхів, які можуть відчувати діти від народження й до досягнення 16-18-літнього віку. Складним «кризовим» періодом є семирічний вік. Причому для дошкільників у цьому віці характерні страхи самітності, смерті, нападу, а для школярів інші, більше дорослі - соціальні: спізнитися в школу, смерті батьків. Про дитячий невроз страху також можна говорити, якщо дитина називає які-небудь інші страхи, чим ті, які характерні по А.І. Захарову для його віку й статі. По-справжньому безстрашної дитини не існує, але іноді страхи настільки сильно вражають його, що він вже не в змозі адекватно сприймати дійсність. І тоді виникає патологія в прояві страхів у дитини [13].
Сучасна психологія ділить 29 страхів на наступні види: нав'язливі страхи, маревні страхи, надцінні страхи.
Нав'язливі страхи до них ставляться: гіпсофобія (страх висоти), клаустрофобія (острах закритих просторів), агорафобія (острах відкритих просторів), ситофобія (острах приймати їжу) і т.д. Нав'язливих дитячих страхів сотні й тисячі; всі, безумовно, перелічити неможливо. Ці страхи дитина відчуває в певних, конкретних ситуаціях, боїться обставин, які можуть їх за собою спричинити.
Маревні страхи - це страхи, причину появи яких знайти просто неможливо. Як, наприклад, пояснити, чому дитина боїться нічного горщика, відмовляється приймати ту або іншу їжу (фрукти, овочі або м'ясо), боїться надягти тапочки або зав'язати шнурки. Маревні страхи часто вказують на серйозні відхилення в психіці дитини, можуть служити початком розвитку аутизма. Дітей з маревними страхами можна зустріти в клініках неврозів і лікарнях, оскільки це найважча форма.
Страхи, пов'язані з деякими ідеями (як говорять, з «ідеями фікс»), називаються надцінними. Спочатку вони відповідають якій-небудь життєвій ситуації, а потім стають настільки значимими, що ні про що інше дитина думати вже не може. До дитячих надцінних страхів ставляться страхи соціальні: острах оточуючих людей, острах відповідати у дошки, заїкуватість.
Дитячі надцінні страхи вважаються по праву найпоширенішими, саме з ними в 90% всіх випадків зіштовхуються практикуючі психологи. На цих страхах діти часто «застряють», і витягти їх із власних фантазій буває часом дуже складно. Найпоширенішим є страх смерті. У чистому вигляді цей страх проявляється в 6-7-літніх дошкільників, а в дітей більше старшого віку проявляється не прямо, а опосередковано, через інші страхи. Дитина розуміє, що смерть от так раптом, зненацька, навряд чи наступить, і боїться залишитися наодинці із загрозливим простором або обставинами, які можуть її спричинити. Адже тоді може трапитися щось несподіване і йому ніхто не зможе допомогти, а виходить, він може вмерти. До опосередкованого дитячого надцінного страху смерті можна віднести: страх темряви (у якій дитяча уява поселяє жахливих відьом, перевертнів і примар), казкових персонажів, а також страх загубитись, нападу, води, вогню, болю й різких звуків [13].
У зв'язку із цим гостро встає питання ранньої діагностики дитячих страхів і здобуває важливе значення, через їх досить широке поширення серед дітей.
2.2. Методи і методики досліджень
1. Методика «Страхи в будиночках» М.А. Панфіловій [11]. Автором зроблений своєрідний синтез двох відомих методик: модифікованої бесіди А. І. Захарова й тесту «Червоний будинок, чорний будинок» Модифікована бесіда про страхи А.І. Захарова припускає виявлення й уточнення переважних видів страхів (страх темряви, самітності, смерті, медичні страхи й т.д.). Перш ніж допомогти дітям у подоланні страхів, необхідно з'ясувати, яким конкретно страхам вони піддані. З'ясувати весь спектр страхів, можна спеціальним опитуванням за умови емоційного контакту з дитиною, довірливих відносин і відсутності конфлікту. Про страхи варто розпитувати кому-небудь зі знайомих дорослих або фахівців при спільній грі або дружній бесіді. Надалі самим батькам уточнити, чого саме, і на скільки боїться дитина.
Бесіда представляється як умова для рятування від страхів за допомогою їхнього програвання й малювання. Почати запитувати про страхи по запропонованому списку має сенс у дітей не раніше 3 років, питання повинні бути доступними для розуміння в цьому віці. Бесіду варто вести неквапливо й докладно, перераховуючи страхи й очікуючи відповіді «так» - «ні» або «боюся» - «не боюся». Повторювати питання про те, боїться або не боїться дитина, треба тільки час від часу. Тим самим уникається наведення страхів, їхнє мимовільне вселяння. При стереотипному запереченні всіх страхів просять давати розгорнуті відповіді типу «не боюся темряви», а не «ні» або «так». Дорослий, що задає питання, сидить поруч, а не напроти дитини, не забуваючи його періодично підбадьорювати і хвалити за те, що він говорить все як є. Краще, щоб дорослий перераховував страхи по пам'яті, тільки іноді заглядаючи в список, а не перераховуючи його.
Сукупні відповіді дитини поєднуються в кілька груп по видах страхів, які були сформульовані А. І. Захаровим. Якщо дитина в трьох випадках з чотирьох-п'яти дає позитивну відповідь, то цей вид страху діагностується як наявний у наявності. Проведення цієї методики є досить простим і не потребує спеціальної підготовки.
Дитині пропонується намалювати два будинки - червоний і чорний (можливий варіант дати дитині аркуша з вже намальованими будинками). У ці будинки або самостійно (якщо це молодші школярі й більш старші діти), або за допомогою експериментатора (якщо це дошкільники) дітям пропонується розселити страхи: у червоний будинок - «нестрашні», у чорний - «страшні страхи». Після виконання завдання дитині пропонується закрити чорний будинок на замок (намалювати його), а ключ - викинути або втратити. Автор припускає, що даний акт заспокоює актуалізовані страхи. Аналіз отриманих результатів полягає в тім, що експериментатор підраховує страхи в чорному будинку й порівнює їх з віковими нормами. А.І. Захаров пропонує вікові норми страхів і їх розподіл (по статі й віку). З 29 страхів, виділених автором, у дітей спостерігаються від 6 до 15. У міських дітей можлива кількість страхів доходить до 15.
По інструкції в червоний і чорний будинок треба розселити 29 страхів. У чорному будуть жити страшні страхи, а в червоному - нестрашні. Дорослий перераховує страхи й записує їх номера усередині будинку.
Ти боїшся:
1) коли залишаєшся один;
2) нападу бандитів;
3) занедужати, заразитися;
4) умерти;
5) того, що вмруть твої батьки;
6) якихось людей;
7) втратити маму або папу;
8) того, що вони тебе покарають;
9) Баби Яги, Кощія Безсмертного, Бармалея, Змія Горинича, чудовиськ;
10) спізнитися в дитячий садок, школу;
11) перед тим як заснути;
12) страшних снів;
13) темряви;
14) вовка, ведмедя, собак, павуків, змій (страх тварин);
15) машин, поїздів, літаків (страх транспорту);
16) бурі, урагану, грози, повені, землетрусу (страх стихії);
17) коли дуже високо (страх висоти);
18) коли дуже глибоко (страх глибини);
19) залишатися в маленькій, тісній кімнаті, приміщенні, у туалеті (страх замкнутого простору);
20) води;
21) вогню;
22) пожежі;
23) війни;
24) великих площ;
25) лікарів (крім зубних);
26) крові;
27) уколів;
28) болю;
29) несподіваних, різких звуків (коли раптово щось впаде, стукне).
2. Проективну методику «Мої страхи» А.І.Захарова [6]. Після попередньої бесіди, актуалізуючи спогади дитини про те, що його лякає, йому пропонують аркуш паперу й кольорові олівці. У процесі аналізу звертається увага на те, що дитина намалювала, а також на кольори, що використалися їм у процесі малювання. Після закінчення малювання дитину просять розповісти про те, що вона намалювала, тобто вербалізувати свій страх. Таким чином, передбачається, що активне обговорення дитиною своїх відчуттів в ігровій обстановці дозволяє внутрішнім ресурсам змінити напрямок із захисту на конструктивний процес особистих змін. Американський психолог К. Маховер вважав, що центральним механізмом образотворчої діяльності є проекція. Інакше кажучи, оперуючи матеріалами образотворчої діяльності, людина відображає на ньому особливості свого внутрішнього світу. Тому проективні методики використовуються для виявлення найбільш яскравих переживань почуття страху
3. Методика «Силует людини» Л.Лебедєвій [11] діагностує емоційний стан дитини по колірному вибору, відповідно до Максу Люшеру. Дослідження Макса Люшера показали, що чотирьом кольорам відповідають чотири типи відчуття себе [21]. Людині, що віддає перевагу синім кольорам, властива задоволеність життям, тому, хто вибирає червоний, - життєрадісність, активність, зелений - серйозне відношення до життя, стабільність, яскраво-жовтий - веселість, відкритість. Крім того, «сині» прагнуть до єдності, мають потребу в згоді, «червоні» прагнуть до успіху, можливості впливати на навколишнє. Ті, хто віддає перевагу зеленому (а М. Люшер уважає, що ці кольори в його тесті «холодні»), прагнуть до безпеки й стабільності (влада, знання, компетентність). «Жовті» настроєні на зміни, їм потрібна воля, для того щоб сподіватися на краще. У рамки цих чотирьох кольорів вписується й час. Спокійному синьому відповідає довжина в часі, оранжево-червоному - сьогодення, зеленому - поточна мить «тут і зараз», а жовтому - майбутнє.
Згідно, М. Люшер, Л.Н. Собчик важливо звернути увагу на колірний ряд. Вибір у першу чергу коричневих, сірих, чорного кольору вказує на стан вираженого стресу. Це може бути об'єктивно занадто складна ситуація або невротична реакція на життєві труднощі.. Почуття виділяють явища, що мають стабільну мотиваційну значимість.
Малюнки емоцій і почуттів є, говорячи образно, своєрідний аналог невербальної форми сповіді, одкровення які мимоволі стають надбанням психолога. У контексті, інтерпретації малюнка, варто звернути увагу, де саме розташовані такі «мовці» почуття й емоцій, як біль, провина, образа, злість, приниження, страх, помста.
Інформативно «емоційний зміст» життєво важливих зон: області мозку, шиї, груди, живота. Воно може вказувати на проблеми, які турбують людину, але за якимись причинами поки не усвідомлюються або свідомо придушуються.
4. Методика «Малюнок сім'ї» Г.Т. Хоментаускаса й В.К. Лосєвій дозволяє відстежити емоційні проблеми й труднощі взаємин у сім'ї дитини, побачити його суб'єктивну оцінку про його місце в сім'ї й відносинах з іншими членами сім'ї.
Г.Т. Хометаускас у своїй роботі «Використання дитячого малюнка для дослідження внутрісімейних відносин» говорить: "Особливості графічних презентацій членів сім'ї виражають почуття дитини до них, те, як дитина їх сприймає, які характеристики членів сім'ї для нього значимі, які викликають тривогу".
Тест допомагає виявити відношення дитини до членів своєї сім'ї, як він сприймає кожного з них і свою роль в сім'ї, а також ті взаємини, які викликають у нього тривогу [15].
Ситуація в сім'ї, що батьки оцінюють позитивно, може бути сприйнята дитиною зовсім протилежно. Довідавшись, яким він бачить навколишній світ, сім'ю, батьків, себе, можна зрозуміти причини виникнення багатьох проблем дитини й ефективно допомогти йому при їхньому рішенні.
Порядок проведення: з бесіди з дитиною, що традиційно проводиться після самого процесу малювання, варто довідатися:
• чия сім'я зображена їм на малюнку - його самого або якого-небудь товариша, або вигаданого героя;
• де перебувають зображені персонажі й чим зайняті в цей момент;
• якої статі кожен персонаж й яка його роль в сім'ї;
• хто з них самий приємний і чому, хто самий щасливий і чому;
• хто самий зажурений (сама дитина із всіх персонажів?) і чому;
• якби всі зібралися на прогулянку на автомобілі, але місця на всіх не вистачило, то хто б з них залишився дома;
• якщо один
9-09-2015, 19:18