Проблеми зміцнення законності і правопорядку Чинники що впливають на рівень законності і право

Реферат з курсу ”Проблеми теорії права” на тему:

”Проблеми зміцнення законності і правопорядку. Чинники, що впливають на рівень законності і правопорядку в суспільстві”.

План

Вступ

Підходи до визначення понять „законність” та „правопорядок”.

Забезпечення режиму законності.

Проблеми зміцнення законності. Чинники, що впливають на рівень законності.

3.1. Законність в нормотворчій діяльності.

3.2. Законність в сфері державного управління.

3.3. Принципи, що забезпечують належний рівень законності.

3.4. Порушення законності.

3.5. Чинники та заходи, що впливають на рівень законності в суспільстві.

Правопорядок. Тенденції, формування та розвитку правопорядку. Чинники, що впливають на рівень правопорядку в суспільстві.

Висновки

Використана література

ВСТУП

Сьогодні, всі демократичні держави світу прагнуть доекономічного зростання, політичної стабільності, соціальної рівності.

Поліпшення економічного та соціального становища неможливе без зміцнення законності та правопорядку, утвердження в державі принципів верховенства права, справедливості та гуманізму, пріоритету прав та свобод людини і громадянина, розбудови правової держави і становлення громадянського суспільства.

Зміцнення законності та правопорядку є невід’ємною складовою економічного і соціального розвитку країни, важливою умовою збереження політичної стабільності, громадського миру та спокою.

Законність і правопорядок – основні умови існування будь-якої демократичної держави, її обов’язкові риси. Вони невід’ємні одна від одної.

Законність — засіб встановлення правопорядку. Результатом зміцнення законності є вищий рі­вень правопорядку.

Вимога дотримання законності та правопорядку міститься у багатьох нормативних актах, починаючи з Конституції України.

Це означає, що законність обов’язкова для всіх елементів держави. Вона також є обов’язковою умовою, що забезпечує безперешкодну реалізацію прав громадян на самовираження і вільний розвиток.

1. Підходи до визначення понять „законність” та „правопорядок”.

Для того, щоб розкрити тему даного реферату, потрібно перш за все з’ясувати зміст досліджуваних в ньому правових категорій. В нашому випадку такими категоріями є : законність та правопорядок.

Законність та правопорядок являють собою складні юридичні категорії, які мають багатовікову історію.

Не дарма кажуть: „той, хто не знає минулого, не зможе пізнати майбутнього”. Отже, не дивно, що сьогодні можна зустріти велику кількість наукових статей, які розкривають процес формування змісту зазначених понять. Поняття „законність” та правопорядок” почали формуватись ще за часів античності. Розробкою ідей законності й правопорядку займались і в епоху Середньовіччя, і в епоху Нового часу, і взагалі впродовж всіх історичних епох людства. Можливо, такий довгий шлях формування та подальшої зміни цих понять і призвів до виникнення різноманітності підходів, що існують на сьогодні.

Спочатку, подивимось на визначення понять „законність” та „правопорядку”, що наводяться в деякій науковій юридичній літературі. Але, перед тим, треба відмітити, що в учбовій та науковій юридичній літературі відсутнє єдине розуміння зазначених понять. І в першу чергу, це зумовлено складністю визначення їх змісту.

Законність:

1. законність – політико-правове явище, яке характеризує процес удосконалення державно-правової форми організації суспільства шляхом суворого та неухильного дотримання та виконання чинного законодавства з метою формування стану правомірності в системі соціальних відносин;[1]
2. законність – загальноприйняте, усталене правило співжиття, норма поведінки, що охороняється законами[2] ;
3. законність – неухильне виконання законів та відповідних їм інших нормативних актів органами держави, посадовими особами, громадянами та громадськими організаціями”[3] ;
4. “законність - це перш за все наявність достатньої кількості юридичних норм високої якості, а потім їх суворе дотримання усіма суб’єктами права”[4] , зовні законність виражена в законодавстві, під яким прийнято розуміти систему правових актів, в яких норми права знаходять своє зовнішнє відображення;
5. законність – якісна сторона правової діяльності суб’єктів права, їх поведінка;
6. «законність є ідея, вимога, та система (режим) реального вираження права в законах держави, в самій законотворчості, в підзаконній нормотворчості»;[5]
7. «законність – певний режим суспільного життя, метод державного керівництва, що складається з організації державних відносин через засоби видання та неухильної реалізації законів та інших нормативно-правових актів»; [6]
8. законність (верховенство права) – неухильне виконання законів та відповідних їм правових актів всіма державними органами, посадовими та іншими особами.
9. законність – один елементів демократії та правової держави.;[7]
10. законність як ідея, як принцип соціально-політичного життя, як явище правової та політичної свідомості.[8]
11. законність виключно з правової позиції – визначається наявністю самих законів та точним їх виконанням, а також належним дотриманням.

Така багатоаспектність законності визначає можливість її дослідження як теоретичної, так і практичної категорії.

Якщо ж проаналізувати всі наведені визначення, то можна виділити два загальні підходи до розуміння законності: як всезагальна вимога дотримання та виконання законів та як режим діяльності суб’єктів права.

На мою думку, не слід сприймати законності лише як дотримання законів. Враховуючи тему даного реферату, доцільно визначати законність саме як певний режим, стан.

Правопорядок:

1. правопорядок – це об’єктивно та суб’єктивно обумовлений стан соціального життя, який характеризується внутрішнім узгодженням, урегульованістю системи правових відносин, заснованих на нормативних вимогах, принципах права й законності, а також на демократичних, гуманістичних вимогах, правах та обов’язках, свободі та відповідальності всіх суб’єктів права; [9]

2. правопорядок – стан упорядкованості суспільних відносин, заснованих на праві та законності;[10]

3. правопорядок — стан (режим) правової упорядкованості (урегульованості і погодженості) систем суспільних відносин, що складається в умовах реалізації законності;

4. правопорядок – одна з основних складових частин суспільного порядку, що складається в результаті реалізації різноманітних видів соціальних норм, що регулюють різноманітні сфери суспільного життя та відмінних одна від одної характером та способом впливу на поведінку людей (звичай, норми моралі, внутрішні правила організації).[11]

5. правопорядок – сукупність, система правих відносин, в яких реалізована законність, права, свободи та обов’язки громадян;

6. правопорядок – режим законності чи права, де суб’єкти підкоренні правовим приписам;

7. правопорядок – форма реалізації права та виконання законності в реальних відносинах, заснованих на праві;[12]

8. правопорядок – це сфера найбільш значимих та вартісних соціальних відносин, які регулюються нормами права; [13]

9. правопорядок – складова частина соціального порядку, що врегульована нормами права;

10. правопорядок – юридичне оформлення соціального життя.

Отже, проаналізувавши наведені визначення, можна логічно дійти до висновку, що наведені категорії дуже тісно взаємопов’язані між собою, мають спільні риси та майже однакову сутність.

Так, законність виступає своєрідним правовим засобом в руках державної влади та народу по установленню та підтримці правопорядку. [14] Вони є атмосфе­рою нормального правового життя суспільства, та повинні бути основами кожної демократії держави.

Законність та правопорядок мають високу соціальну та гуманістичну цінність, приносять людині і суспільству користь.

Правопорядок є реальне, повне і послідовне здійснення всіх вимог законності, прин­ципів права, насамперед реальне і повне забезпечення прав людини. Це кінцевий результат дії права.

Таким чином, законність і правопорядок – це обов’язкові риси правової держави, сукупність форм і методів державного управління, які знаходять своє відображення в чинному законодавстві і за допомогою яких держава регулює взаємовідносини в суспільств, дотримуючись реалізації прав і свобод громадян.

2. Забезпечення режиму законності.

Для того щоб забезпечити режим законності, держава повинна створити основу для цього. Це ніколи не відбувається стихійно, оскільки являє собою цілій процес – управлінський процес (програма дій).

Забезпечений режим законності являє собою соціальну цінність як для суспільства в цілому, так і для окремих громадян, оскільки є основою для нормального їх існування в правовому просторі. Діяльність всіх державних органів та окремих громадян повинна бути спрямована на зміцнення законності та правопорядку, на дотримання норм права.

Постійне підвищення ролі та значення законності, її зміцнення є об’єктивною закономірністю розвитку суспільства.

Забезпечити законність означає зробити її цілком дійсно, можливою та реальною .

Реальність законності означає досягнення фактичного виконання вимог, які закладені в юридичних нормах учасниками правовідносин, та невідворотність відповідальності за правопорушення.

Основою ж дійсності законності є ефективне законодавство, що відповідає вимогам суспільного розвитку.

Дослідження проблеми законності потребує комплексного підходу, що враховує теоретичні й практичні фактори.

Але, процесу забезпечення законності передує не менш важливий та складний процес впровадження законності в усі сфери державного життя. Для того, щоб впровадити законність в життя, використовуються певні механізми, а саме: соціальні та юридичні.

Під соціальним механізмом слід розуміти сукупність засобів (як юридичних, так і не юридичних), за допомогою яких політичні, ідеологічні, психологічні та юридичні вимоги законності реалізуються в практичній діяльності.

Юридичний механізм впровадження законності втілюється в системі засобів та способів перетворення вимог правомірної поведінки в практичну діяльність щодо застосування правових норм.[15]

В межах розгляду питання забезпечення законності не слід забувати про комплекс таких специфічних факторів, як гарантії законності . Саме за допомогою гарантій (певних засобів та умов) забезпечується повне та послідовне здійснення вимог законності.

В юридичній літературі реальність та забезпеченість законності традиційно розглядається як результат дії гарантій законності: певних економічних умов; розвинутої політичної системи; механізму соціального захисту населення; науково обґрунтованої системи норм права, що відповідає вимогам часу і доступна для розуміння усіма суб’єктами державного управління; механізму примусу, який чітко працює в межах закону; високу правову культуру.

Всі гарантії можна поділити на дві групи.

Загальні гарантії – що відображаються в політичних, ідеологічних, економічних, психологічних умовах, в межах яких існує правова система.

Спеціальні гарантії являють собою специфічні юридичні засоби та внутрішні юридичні механізми, що є реальним втіленням законності в правовій сфері.

Справжніми гарантіями режиму законності можуть стати: реальний поділ влади, існування незалежних від держави засобів масової інформації, децентралізація державних структур, політична, економічна, культурна та ін. самостійність осіб та ін.

Не можливо не зазначити й про таке поняття, як методи забезпечення законності. Вони виступають у формі політичних, економічних, організаційних та інших засобів забезпечення дій права. До таких засобів відносять: відкритість та обізнаність суспільства про порушення законів і заходи, які вживаються до порушників; широке використання судової системи в зміцнення законності; практичне забезпечення принципу „вся влада закону” в діяльності державних органів; ефективна робота законодавчого органу тощо.

Законність, як і будь-яке інше явище, має свої умови існування . Отже, першою умовою існування законності є сам закон. Він є основою, фундаментом, передумовою. Як наслідок з неї, - друга умова – забезпечення в законодавстві принципу верховенства закону.

Залежно від того, виконуються чи ні вимоги законності, вона може бути: формальною (коли вимоги лише проголошуються) та реальною (коли вимоги реалізуються на ділі, фактично).

Треба відмітити, що діяльність по забезпеченню законності має державно-правовий характер, а органи, що її здійснюють (органи виконавчої влади, міліція, прокуратура, різні державні інспекції, служби, суди, деякі громадські утворення та ін.), мають юридично-владні повноваженнями. Такого роду діяльність вважають способом забезпечення законності.

3. Проблеми зміцнення законності. Чинники, що впливають на рівень законності.

3.1. Розглядати питання зміцнення законності вцілому, не деталізуючи його на певні частини видається складним, оскільки кожна сфера нашого життя має свою специфіку, особливості її регулювання. Доцільно було розглянути окремі сфери суспільного життя, які справляють вплив на рівень законності в суспільстві. Так, в першу чергу хотілось би виділити діяльність державних органів в сфері нормотворчості . Тобто висвітлити, яким чином дана сфера впливає на рівень законності в державі. У держави немає інших способів управління суспільством, окрім як через видання законів або застосування сили. Ці способи або доповнюють один одного, коли силу застосовують у рамках закону, або сила торжествує – і тоді закони мовчать.[16] Так, розглянемо один із зазначених способів управління суспільством – прийняття законів.

Особливу роль в цьому питанні відіграє Верховна Рада України (далі – ВРУ), як законодавчий орган. Вона виконує провідну роль в системі державних органів, які забезпечують основні права та свободи громадян.[17]

Режим законності забезпечується шляхом зміцнення, розвитку та вдосконалення правової основи державного життя, що здійснюється через вдосконалення правової бази держави.

ВРУ, створюючи правову базу для регулювання суспільних відносин, відіграє основоположну роль у створенні умов для забезпечення режиму законності.

Питанню забезпечення законності та правопорядку сьогодні приділяється достатня увага на законодавчому рівні. Приймаються спеціальні нормативно-правової акти, які визначають основні шляхи, щодо забезпечення законності в суспільстві та державі. Також, майже кожен закон чи підзаконний нормативний акт обов’язково містять положення згідно яких, відносини, що регулюються законом чи іншим актом, повинні здійснюватися з дотриманням принципу законності, та реалізація визначених законом чи іншим актом прав, не повинна порушувати правовий порядок встановлений в суспільстві та державі.

Але, між теорією і практикою; між законодавством та реальним станом відносин, яке воно регулює майже завжди є непересічна межа. Тому, маємо констатувати, що не дивлячись на нормативне закріплення принципу законності, реалізація його залежить ще від багатьох факторів. Не достатньо виписати його дотримання, як імперативну норму. Потрібно розробити механізми, за допомогою яких реалізація законності в суспільстві буде реальною та можливою. Та, як наслідок, буде існувати правопорядок в суспільстві.

Але, все ж таки звернемось до деяких законодавчих актів, прийняття яких було безпосередньо спрямовано на дотримання законності та правопорядку в суспільстві.

Указ Президента України від 5 серпня 1996 року N 628/96 „Про додаткові заходи щодо зміцнення законності та правопорядку в Україні”, був прийнятий за умов складної криміногенної ситуації в Україні. За цим Указом передбачалось провести ряд дій, спрямованих на підвищення рівня законності в Україні. До таких дій можна віднести: контроль щодо заходів, які забезпечують наведення належного порядку; розробка планів заходів щодо зміцнення законності та правопорядку; інші заходи.

Постанова Кабінету Міністрів України від 5 червня 2002 р. N 779 „Про Програму діяльності Кабінету Міністрів України” затвердила Програму діяльності Кабінету Міністрів України.

Згідно п. 1.7. цієї програми „Захист прав і свобод людини і громадянина, зміцнення законності та правопорядку”, передбачалось спрямування зусиль Уряду на зміцнення законності та правопорядку, посилення боротьби зі злочинністю, забезпечення громадського порядку в державі, утвердження в ньому миру та злагоди.

Ключовим завданням Уряду в цій сфері визначалось – реалізація комплексу заходів щодо забезпечення конституційних прав і свобод громадян, боротьби зі злочинністю, корупцією та іншими правопорушеннями.

Щоб виконати поставлене завдання необхідно розробити комплекс дій, що й забезпечать реалізацію завдань.

Відповідно до Програми Уряду такими головними діями повинні бути: удосконалення правової бази; виконання державних програм, спрямованих на зміцнення законності і правопорядку.

Та, як наслідок від проведення зазначених дій має відбуватись поліпшення роботи правоохоронних органів та інших державних органів у сфері додержання прав і свобод людини і громадянина, захисту життя і здоров'я особи, підвищення рівня боротьби зі злочинністю, забезпечення громадського порядку.

Потрібно також згадати про Програму діяльності Кабінету Міністрів України “Відкритість, дієвість, результативність ", окремий пункт якої був цілком присвячений питанням захисту прав і свобод громадян, зміцнення законності та правопорядку; про Указ Президента України від 13 серпня 2002 року N 700/2002 "Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення", та деякі ін.

Треба відмітити, що відповідні акти приймались і за часів існування Радянського Союзу. Так, як приклад, можна навести Постанову Верховної Ради Української РСР „Про невідкладні заходи по зміцненню законності і правопорядку в республіці” від 29 листопада 1990 року N 504-XII. Окремого значення набувають акти регіонального характеру, тобто такі, що мають силу закону (є законами), але врегульовують відносини на певній території. Забезпечення законності на рівні окремих районів, міст, областей держави є платформою для забезпечення законності в загальнодержавному масштабі. Так, в аспекті висвітлення цього питання звернемося до Указу Президента України „Про відповідальність керівників органів виконавчої влади та прокуратури в забезпеченні законності і правопорядку, додержанні прав і свобод громадян на території Одеської області” або до Указу Президента України „Про серйозні недоліки у виконанні законодавства щодо забезпечення законності і правопорядку, додержання прав і свобод громадян у Львівській області” від 4 червня 2003 р. N 477/2003. І це далеко не вичерпний перелік. За змістом таких указів випливає, що комплексне вивчення діяльності органів державної влади відповідних територіальних рівнів щодо реалізації державної політики з питань захисту прав і свобод громадян, засвідчує наявність багатьох недоліків у даній сфері. І в першу чергу, це пов’язано з неналежним рівнем здійснення своїх обов’язків посадовими особами. Також, неможливо не зазначити й про роль правозастосування. Така організація діяльності відповідних органів має забезпечувати законність правозастосовчих актів.

3.2. Окрім впливу сфери, яка безпосередньо пов’язаною з нормотворчістю, на рівень законності в суспільстві також впливає сфера державного управління .

Вимога дотримання законності особливо суворо проявляється в сфері функціонування виконавчої влади, у діяльності органів державного управління. Це пояснюється тим, що забезпечення режиму законності безпосередньо пов’язано з здійсненні владних повноважень посадовими особами, іноді, - це їх безпосередня функція.

Але, за даними, отриманими з деяких актів нормативно-правового характеру можемо побачити наскільки недотримується режим законності при здійсненні владних повноважень певними посадовими особами. Так, деякі прокурори обласних та інших рівнів можуть не надавати жодної відповіді на звернення громадян, що ними отримуються на особистому прийомі. Протягом тривалого часу залишаються без належного реагування органів прокуратури скарги на такі небезпечні злочини, як насильство, перевищення службових повноважень та інші протиправні дії. Нажаль, маємо констатувати, що байдуже ставлення до нагальних проблем населення стало повсякденною нормою поведінки багатьох посадових осіб, що значно знижує можливість дотримання режиму законності в суспільстві. Така ситуація


10-09-2015, 16:34