Окрім зазначених факторів, що визначають рівень законності в суспільстві, в літературі також можна зустріти так звані спеціальні засоби забезпечення законності. Вони поділяються на юридичні й організаційні засоби. Серед юридичних, як правило виділяють такі, що були висвітлені в попередній класифікації в межах групи правових чинників; а до організаційних відносять всі інші відповідно до специфіки сфери суспільного життя.
Отже, для того, щоб забезпечити та зміцнити існуючим режим законності, потрібно знати та враховувати різноманітні фактори, що впливають на поведінку людини. Тому, можемо констатувати, що проблема зміцнення законності є не тільки правовою, вона є комплексною.
До того ж, треба мати на увазі, що не дотримання режиму законності в різних сферах суспільного життя, може привести до різних наслідків. Наприклад, нерідко зустрічаються випадки, коли через не дотримання законності при здійсненні своїх повноважень посадовими особами державі завдаються збитки, які обчислюються мільйонами гривень. В цьому випадку недотримання законності тягне за собою економічний розлад в державі. Або, коли не дотримуються принцип рівності національних меншин (що є частиною по відношенню до загального принципу законності), це тягне за собою соціально-культурний та етнічний розлад в державі.
Цікавим є також територіальна особливість дії режиму законності. В межах однієї держави рівень законності в різних її регіонах може бути абсолютно різний. Це зумовлено тим, що забезпечення законності залежить далеко не від загальнодержавних програм, а від встановлених на місцевому рівні системи імперативів та дозволів, та контролю за їх дотриманням. Так, в деяких районах може складається прямо таки критична ситуація пов’язана з порушенням режиму законності в суспільстві, в інших вона може бути допустимою, а ще в інших – взірцевою.
Віднайти „універсальну панацею” для зміцнення законності в суспільстві видається дуже складним. Можливо лише визначити певні загальні положення, при дотриманні яких буде забезпечення існування позитивного правового середовища.
І як підсумок, узагальнюючи наведений вище матеріал, можна прийти до певних висновків. Для того, щоб постійно бути на шляху зміцнення законності в суспільстві, підтримувати її належний рівень, необхідно провадити ряд наступних дій: приводити законодавство у відповідність з вищим законом країни – Конституцією, забезпечувати її стабільності; усувати суперечностей та невизначеності, що виникають в законодавстві; постійно вдосконалювати правову базу, виходячи з темпів розвитку суспільства; впроваджувати нові системи захисту прав та свобод людини і громадянина; наближувати законодавство країни до законодавства інших розвинутих, демократичних, правових держав; вдосконалювати систему органів юстиції, розширювати її функції у сфері реалізації державної правової політики, передусім у сфері юридичного забезпечення реалізації прав та свобод людини і громадянина; приводити господарське законодавства у відповідність із економічними реаліями; реформувати судову систему; сприяти розвитку міжнародного правового співробітництва; налагоджувати спільну роботу між усіма органи державної влади з метою комплексного здійснення правових і організаційних заходів щодо забезпечення додержання законності та правопорядку; поліпшувати матеріально-технічне забезпечення державних органів, діяльність яких безпосередньо пов’язана з забезпеченням законності в суспільстві; впроваджувати системи соціального захисту осіб.
Отже, проаналізувавши наведені вище положення, можна зазначити, що законність має надзвичайно важливе значення як для держави в цілому, так і для кожного її громадянина зокрема. В умовах будь-якої держави, що прагне стати правовою, вирішення проблем законності та шляхів її зміцнення є надзвичайно важливим.
Теорія законності надає кожній особі чіткі критерії, орієнтири правомірності поведінки. Важливо, щоб ці орієнтири неухильно запроваджувались у практику.
4. Правопорядок. Правопорядок являє собою складну систему з багатьма взаємодіючими елементами та сукупністю зв’язків між ними. Серцевиною правового порядку є особа, її інтереси, прагнення, життєві потреби, які отримують своє юридичне оформлення в правах і свободах, обов’язках та відповідальності громадянина і реалізуються у між особистісних зв’язках та у відносинах з державою та суспільством. [20] Характерними рисами правопорядку є: гуманізм, демократизм, моральність, справедливість. Саме тому, визначення правопорядку є настільки важливим як в юридичній науці, так і для практичного сприйняття. В ідеальному розумінні правопорядок має бути „монолітним утворенням”, що характеризується стійкістю та стабільністю, рівновагою й гармонією.Універсалізація та оптимізація є одними з визначальних задач у формуванні чіткого правопорядку.
Суспільству потрібен твердий, зрозумілий та доступний (в розумінні людьми) порядок , що характеризується міцністю та стабільністю.
Хоча законність й правопорядок є досить подібними категоріями, питання щодо чинників, які руйнують та послаблюють правопорядок слід розглянути окремо. До таких чинників в першу чергу можна віднести : низьку якість законодавця (один з найважливіших чинників); складність та заплутаність відповідних структур, зв’язків, відносин, що робить їх недоступними для людей.Під прапором закріплення порядку та боротьби з негативними явищами вирішуються проблеми задоволення інтересів людей. Ступень гарантованості проголошених прав і свобод знаходиться в прямій залежності від міцності правого порядку.[21]
Тенденції формування та розвитку правопорядку, їх вплив на зміцнення правопорядку.
В даному питанні слід говорити про наявність так званої „боротьби протилежностей”. В правовому житті чітко виявляються два напрями: один націлений на встановлення та зміцнення правопорядку, інший – на його заперечення та руйнування. Так, перший пов’язаний з закріпленням права та законності, з врівноваженням та стабілізацією зв’язків, а другий – з неврегульованістю, зловживаннями, злочинністю, звуженням прав, свобод та законних інтересів громадян. Зрозуміло, що кожна держава прагне дотримуватись першого напряму, але, нажаль, не рідко превага належить другому.
У боротьби вказаних протилежностей полягає процес формування і зміцнення правопорядку. Чим рішучіший наступ на негативні прояви, чим міцніший правопорядок, тим більше звужується сфера соціального негативу в суспільному житті.
З кожним новим етапом розвитку суспільства, з розширенням демократичних начал та активізації особистісного фактора зростає необхідність у стабілізації, врегулюванні та гарантованості зв’язків та відносин. Ця обставина породжує стійку тенденцію до систематичного зміцнення правопорядку.
Правопорядок – є юридичним підсумком, якого прагне і держава, і влада, і всі суб’єкти права.
Висновки
Отже, підсумовуючи викладений матеріал, можна прийти до наступних висновків.
Як вже не раз було відмічено в рефераті, законність – є засобом підтримки правопорядку. Оскільки зазначені категорії є взаємозалежними, то логічно випливає, що стан однієї категорії прямо пропорційний стану іншої. Якщо ми кажемо про підтримку законністю правопорядку, то останній в свою чергу буде підтримувати законність. Дане співвідношення розглядуваних категорій допомагає нам визначити підхід до чинників, які впливають на рівень законності та правопорядку в суспільстві.
Вживаючи заходів для зміцнення законності, ми тим самим зміцнюємо правопорядок. Та навпаки, зміцнюючи правопорядок, ми підтримуємо законність на відповідному рівні, забезпечуємо її таким чином.
Якщо ми згадаємо чинники, що впливають на рівень законності та правопорядку, вказані в рефераті; заходи, що необхідно здійснювати для підтримки законності і правопорядку; фактори, що негативно (позитивно) впливають на законність і правопорядок, то побачимо, що всі вони або співпадають в певній частині, або співвідносяться, як частина і ціле.
Окрім цього, ми звертали увагу на те, що в кожній сфері нашого життя, забезпечення та зміцнення законності та правопорядку може здійснюватись за допомогою своїх особливих заходів (політика, економіка, культура); в цьому випадку буде спостерігатись неспівпадіння визначальних чинників впливу на рівень законності та правопорядку в суспільстві.
Література
- Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В.Малько. – 2-е изд., перераб. и доп. М.: Юристъ, 2004. – 768 с.
- Проблемы теории государства и права: Учебник / Под ред. С.С. Алексеева. – М.: Юрид. лит., 1987. – 448с.
- Теория государства права: Учебник /Под ред. проф. В.В. Лазарева. – М.: Новый Юрист, 1997. – 432 с.
- Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Под ред.проф. М.Н.Марченко. Том 2. Теория прва. – М.: Издательство «Зерцало», 1998. – 656 с.
- Супрунюк Є.В. Конституційно-правові засади діяльності Верховної Ради України по забезпеченню основних прав і свобод громадян. – Автор.дисерт.канд.юр.наук. – Харків, 1997. – С.6
- Бахрах Н.Д. Административное право: Часть общая. М., 1993. С.157.
- Витрук Н.В. Законность: понятие, защита и обеспечение. Конституционная законность и конституционное правосудие // Общая теория государства и права. Академический курс: В 2 т./Под ред. М.Н.Марчеко. М., 1998.С.15.
- Энциклопедический юридический словарь / Под общ.ред. В.Е. Крутских. – 2-е изд. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 368с.
- Кудрявцев В.Н. Законность: содержание и современное состояние // Законность в Российской Федерации. М., 1998. С.4.
- Крисюк Ю. Соціальний і правовий порядок як реалізація ідеї права. // Право України, 2004, №8.
- Горбунова Л. Історія дослідження ідеї та поняття законності. // Право України, 2004, № 2.
- Горбунова Л. Конституційні засади забезпечення законності у нормотворчості. // Право України, 2004, № 7
[1] Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В.Малько. – 2-е изд., перераб. и доп. М.: Юристъ, 2004. – 768 с.С.550.
[2] Новий тлумачний словник української мови: У 4-х т. К., 1998. Т. 2 С.67.
[3] Юридический энциклопедический словарь. М., 1984. С.101.
[4] Бахрах Н.Д. Административное право: Часть общая. М., 1993. С.157.
[5] Витрук Н.В. Законность: понятие, защита и обеспечение. Конституционная законность и конституционное правосудие // Общая теория государства и права. Академический курс: В 2 т./Под ред. М.Н.Марчеко. М., 1998.С.15.
[6] Кудрявцев В.Н. Законность: содержание и современное состояние // Законность в Российской Федерации. М., 1998. С.4.
[7] Энциклопедический юридический словарь / Под общ.ред. В.Е. Крутских. – 2-е изд. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 368с., С.104.
[8] Проблемы теории государства и права: Учебник / Под ред. С.С. Алексеева. – М.: Юрид. лит., 1987. – 448с., С.194.
[9] Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В.Малько. – 2-е изд., перераб. и доп. М.: Юристъ, 2004. – 768 с.С.563.
[10] Теория государства права: Учебник /Под ред. проф. В.В. Лазарева. – М.: Новый Юрист, 1997. – 432 с.С.209.
[11] Энциклопедический юридический словарь / Под общ.ред. В.Е. Крутских. – 2-е изд. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 368с., С.248.
[12] Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Под ред.проф. М.Н.Марченко. Том 2. Теория прва. – М.: Издательство «Зерцало», 1998. – 656 с. С.534.
[13] Крисюк Ю. Соціальний і правовий порядок як реалізація ідеї права. // Право України, 2004, №8.
[14] Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В.Малько. – 2-е изд., перераб. и доп. М.: Юристъ, 2004. – 768 с., С.576.
[15] Горбунова Л. Історія дослідження ідеї та поняття законності. // Право України, 2004, № 2.
[16] Горбунова Л. Історія дослідження ідеї та поняття законності. // Право України, 2004, № 2.
[17] Супрунюк Є.В. Конституційно-правові засади діяльності Верховної Ради України по забезпеченню основних прав і свобод громадян. – Автор.дисерт.канд.юр.наук. – Харків, 1997. – С.6
[18] Теория государства права: Учебник /Под ред. проф. В.В. Лазарева. – М.: Новый Юрист, 1997. – 432 с.
[19] Горбунова Л. Конституційні засади забезпечення законності у нормотворчості. // Право України, 2004, № 7
[20] Крисюк Ю. Соціальний і правовий порядок як реалізація ідеї права. // Право України, 2004, №8.
[21] Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В.Малько. – 2-е изд., перераб. и доп. М.: Юристъ, 2004. – 768 с., С.578.
10-09-2015, 16:34