Отже, можна стверджувати, що велике значення для існування законності і правопорядку має правова культура посадових осіб та громадян, правосвідомість, засновані на визнанні абсолютної цінності основних прав людини. Високі вимоги до служби, підвищення рівня дисципліни і культури роблять абсолютно неприпустимим будь-яке відхилення від закону у практичній діяльності.
Окрім причин особистісного характеру, можна виділити й інші, що також справляють негативний вплив на рівень законності в суспільстві. До них відносимо: неналежний механізм взаємодії підпорядкованих органів між собою; відсутність належної, тісної, повсякденної взаємодії між органами виконавчої влади і правоохоронними органами; прийняття незаконних рішень органами державної влади, органами місцевого самоврядування через необізнаність, некомпетентність посадових осіб, а частіше – переслідуючи свою власну корисну мету; можливість втручання в діяльність посадових осіб з боку органів державної влади, тощо.Також, на стан законності в сфері державного управлінні суттєво впливають такі організаційні фактори , як структура апарату, кваліфікація службовців, ефективність функціонування системи підготовки персоналу, чіткий і раціональний поділ повноважень тощо. Не остання роль для створення умов по зміцненню і підтримці режиму законності належить організаційним заходам щодо зменшення рівня таємності, створення відомчих центрів інформації і зв’язків з громадськістю, вдосконалення дозвільної системи, ліквідації апаратних надмірностей та ін.
Треба відмітити, що юридичні засоби забезпечення законності в основному концентруються саме у сфері виконавчої влади.В юридичній теорії і практиці існує таке поняття, як організаційно-правові методи. Вони являють собою види діяльності організаційно-структурних формувань, практичні прийоми, операції, форми роботи, які ними використовуються для забезпечення законності. Організаційно-структурними формуваннями, в свою чергу є органи держави і недержавні структури, на які покладено обов’язок по підтриманню і зміцненню режиму законності.
Згадуванні організаційне-правові методи по-суті є способами забезпечення та зміцнення законності. Залежно від змісту, характеру, особливостей застосування юридичних наслідків розрізняють такі способи забезпечення законності в сфері державного управління: контроль; нагляд; контрольно-наглядова діяльність; звернення до державних органів із заявами, пропозиціями, скаргами з питань забезпечення законності та ін.
Як свідчить практика, застосування перелічених способів є надійною гарантією забезпечення законності в управлінській системі держави.
3.3. Для того, щоб забезпечити належний рівень законності в сфері державного управління, потрібно дотримуватись наступних принципів:1) загальнообов’язковість законів для всіх без винятку органів, закладів, організацій, посадових осіб, громадян тощо; саме в цьому проявляється загальність приписів, які містяться у законах і підзаконних актах;
2) єдності законності, тобто одноманітному розумінні і заснуванні законів на всій території держави;
3) неприпустимості протиставлення законності і доцільності; це означає, що сам закон є вищим ступенем появу доцільності.
Коли державні органи діють з дотриманням зазначених принципів, то їх діяльність має наступні ознаки :
1) всі рішення, що приймаються державним органом, відповідають чинному законодавству;
2) рішення, що приймаються державним органом, не виходять за межі повноважень цього органу, тобто приймаються тільки з питань, що віднесені до його компетенції;
3) усі рішення державних органів приймаються у такому порядку і таких формах, які відповідають нормативним приписам;
4) взаємовідносини з державним органом і недержавними структурами, громадянами та їх об’єднаннями, а також іншими громадськими формуваннями здійснюються у межах взаємних прав і обов’язків, які визначені на законних підставах.
Отже, забезпечення та зміцнення законності і правопорядку в державному управлінні може бути досягнуте лише в процесі повсякденної діяльності державних органів і знаходить своє зовнішнє відображення в припиненні порушень законів; здійсненні заходів щодо ліквідації причин і умов, які їх породжують; відновленні порушених прав і законних інтересів громадян, громадських організацій; притягненні до відповідальності і покарання осіб, винних у порушенні законності і правопорядку; створені атмосфери невідворотності покарання за порушення вимог законності і правопорядку; вихованні посадових осіб в дусі суворого додержання існуючих правил. Цим забезпечується додержання законності кожною ланкою державного управління, кожним службовцем з метою організації їх чіткої роботи, підтримання державної дисципліни, а також охорони і захисту прав і свобод громадян, інтересів юридичних осіб у повсякденній діяльності апарату управління.
Як ми вже мали змогу побачити, підходи до визначення сутності законності характеризуються певною складністю та багатоманітністю. Така ситуація привели до того, що за радянських часів існувала дискусія щодо можливості порушення режиму законності лише посадовими особами, що ж до інших громадян, то вони можуть порушити лише закон, а не законність.
Якщо проаналізувати це положення, то можна дійти до наступного висновку. Якщо, наприклад, законність звести до процесу законотворчості або результату законодавчої діяльності, до якості нормотворчої роботи або методу державного керівництва суспільством, методу діяльності державних органів, то в таких випадках, законність дійсно може порушити тільки відповідна посадова особа або орган, який перевищив свої повноваження або не виконав покладених на нього обов’язків. Але, як ми вже з’ясували, режим законності визначаться, забезпечується не тільки державними органами, але й окремими громадянами, які можуть здійснювати вплив на те, щоб закони не порушувались.
Окремо слід зазначити про наявність в науковій юридичній літературі питання співвідношення понять „споживача” законності та її „творця”. Безперечно, що кожна особа в суспільстві є споживачем законності. Здійснюючі будь-яку діяльність, вступаючи у будь-які правовідносини ми „споживаємо„ законність (звичайно, окрім випадків, коли дії особи цілеспрямовано направлені на протизаконні дії). Все наше життя врегульовано відповідно до норм права. І діючи в його межах, ми діємо законно, тобто „споживаємо” законність. Що ж до питання „творця” законності, то на мою думку, їм виступає, знов же таки, кожна особа в суспільстві. Різниця може полягати тільки в „статусі творця”. Так, кожна людина, що діє відповідно до норм права одночасно забезпечує існування законності, отже є її „творцем”. Тобто, в цьому випадку поняття „споживач” та „творець” законності співпадають. Що ж стосується спеціальних суб’єктів – органів, що уповноважені державою „творити” законність (в компетенцію яких входить це питання), то в цьому випадку зазначені категорії не співпадають. Вони споживають законність на рівні з усіма іншими особами, та „творять” її маючи на те спеціальні повноваження. В такому випадку результати їх діяльності мають більшу силу, вони є визначальними.
Одним з найважливіших чинників, що впливає на ступень законності в суспільстві є дотримання закону . Якщо б ми говорили про законність у її вузькому розумінні, то дотримання законів сприймали б не як чинник, що впливає а рівень законності в суспільстві, не як складову частину законності, а як законність взагалі, в її єдиному значенні.
Реалізація та дотримання норм права суб’єктами права є умовою існування законності в суспільстві. Але, далеко не завжди норми права можуть бути реалізовані суб’єктами права самостійно та добровільно. Через це, не рідко виникає потреба в залученні компетентних органів. Ще К. Маркс писав: „Если бы законы применялись сами собой, тогда суды были бы излишни». Тобто, ми знов звертаємось до сфери управлінської діяльності держави, що ще раз підтверджує її велику роль в процесі забезпечення законності.
Держава в особі уповноважених органів забезпечує виконання законів. Це здійснюється за наявністю двох умов: нагляд за виконанням законів та покарання за невиконання законів.
3.4. Окремо слід говорити про протилежний бік розглядуваного питання, яким є – порушення законності – це не тільки невиконання норм права, але й результат послаблення діяльності щодо забезпечення та зміцнення законності.
Порушенням законності є також видання державним органом влади нормативного акта, що не відповідає законові, як і видання нормативного акту з перевищенням своєї компетенції.
В рамках висвітлення рис, що негативно впливають на законність, треба сказати й про перепони в розвитку законності. Основною й доволі розповсюдженою перепоною є широке розповсюдження адміністративно-владних методів управління суспільством, оскільки, як ми знаємо, вони не рідко пов’язані з порушенням прав і свобод осіб, та як наслідок, порушенням режиму законності.
Цікавим є питанням щодо форми поведінки, яка може підставою порушення законності. Для того, щоб законність не була порушена, в одних випадках достатньо пасивної поведінки – не порушувати заборони; в іншому – від особи потребуються активні дії – виконувати обов’язки, визначені законом, або діяти за власним побажанням, але тільки в межах передбачених прав. Особливо це стосується державних органів, обов’язки яких передбачені нормативними актами.
Слід констатувати, що діяльність, спрямована на забезпечення законності та правопорядку, охорону прав та законних інтересів громадян є не достатньо ефективною в умовах сьогодення. В кінцевому підсумку законність повинна гарантуватися політичними, економічними, соціально-культурними, юридичними засобами, а у випадку необхідності – й за допомогою силових методів. Та навіть за наявності таких методів відповідні органи повинні поважно відноситись до прав та законних інтересів громадян, не допускати невиправданого застосування заходів примусу, якщо таких можна уникнути.
3.5. Чинники та заходи, що впливають на рівень законності в суспільстві.
В науковій юридичні літературі можна зустріти декілька підходів до класифікації чинників, що впливають на рівень законності в суспільстві.
Одним з найбільш поширеним є підхід, за яким фактори впливу на рівень законності поділяються на об’єктивні (зовнішні, незалежні від конкретної особи), також можна зустріти їх під назвою – чинники зовнішнього середовища; суб’єктивні (пов’язані з позицією конкретної особи, її ставленням до законності, з її особистими якостями) – чинники, що безпосередньо відносяться до особи.
Так, розглянемо спочатку суб’єктивні фактори .
Перш за все, тут слід говорити про рівень правової свідомості (правове знання, відношення до правових цінностей, стереотипи правової поведінки, правової вміння, навики). В цьому випадку велике значення має також рівень загальної культури, політичної свідомості, психологічні якості людині. При цьому, слід уточнити, що важливо знання не право вцілому (всіх правових норм), а правових принципів, важливо усвідомлювати, що норма права відображає певні інтереси: особи, народу, держави. Таке розуміння права буде справляти позитивний вплив на рівень законності в суспільстві. Що ж стосується об’єктивних факторів , то вони в свою чергу поділяються на окремі групи. Кожна з грум об’єктивних факторів має свою специфіку залежно від сфери суспільного життя, в якій визначається законність. Безумовно перше місце серед об’єктивних факторів будуть займати економічні чинники. Оскільки саме економічні умови визначають як живе та формується кожна окрема людина, які якості вона буде мати.Міра організованості в економічній сфері; ритмічна робота всього господарського організму; стійка грошова система – всі ці чинники, беззаперечно справляють позитивний вплив на рівень законності в суспільстві. Натомість як – несприятливі економічні умови в суспільстві, нестабільна економіка, падіння виробництва, розрив господарських зв’язків, ріст цін, інфляція, ріст соціальної напруженості в суспільстві, це все веде до дезорганізації, росту числа злочинів, та як наслідок – зниження рівня законності в суспільстві.
Так, до економічних ознак законності можна віднести: досягнутий рівень економічного добробуту і наявність у держави необхідних ресурсів; фактичну гарантованість прав громадян, організацій, їх економічна свобода; багатоукладність економіки; існування ринку товарів, капіталів, трудових ресурсів, послуг тощо. Тобто, наявність перерахованих ознак дає підстави говорити про існування законності в економічній сфері суспільного життя.
Від економічних умов залежить соціально-політична обстановка, від соціально-політичної обстановки залежить рівень законодавства та стан організації та діяльності державних органів. Це положення ще раз підтверджує, що законність є комплексною категорією, яку потрібно вивчати не тільки через призму юридичної науки. До факторів зовнішнього середовища також можна віднести: політичні чинники.Основною політичною умовою законності є сильна державна влада.
Сильна державна влада – це стійка, легітимна влада, що користується підтримкою суспільства, здатна забезпечити реалізацію прийнятих нею правових приписів. Сильна держава гарантує стабільний розвиток суспільства, безпеку людей, ефективну боротьбу із злочинністю, й іншими антисоціальними явищами. В умовах дезорганізації державно-владних структур, боротьби за владу, нездатності держави забезпечити реалізацію прийнятих рішень, низького рівня виконавчої дисципліни, корупції законність не тільки не підвищується, але й знижується, причому до небезпечної межі.
Особливої уваги заслуговують – правові чинники . Стан законності як політико-правове явище обумовлений станом самого права, системи законодавства. Чинне законодавство повинно бути достатньо повним, стабільним, забезпечуватися високим рівнем юридичної техніки. Важливе значення для реалізації права і рівня законності мають правові засоби, що використовуються законодавцем, методи, способи і типи правового регулювання, принципи, на яких будується законодавство. Так, законодавство, що відстає від динамічного розвитку суспільних відносин, негативно впливає на рівень законності в суспільстві.
Окрім зазначених аспектів, слід відмітити надзвичайно важливе значення якості законодавства (законів, підзаконних нормативних актів), а саме: їх відповідність реальним умовам життя; вірність визначення потреби в правовому регулюванні; законність нормативних актів (за змістом, формі, процедури прийняття), їх відповідність нормам суспільної моралі; ясність, чіткість, доступність правових норм, їх систематизація та ін.[18] А для того, щоб досягти цього, необхідно мати належним чинним організований нормотворчий процес. Тобто, налагодження такого процесу є одним з визначальним чинників, щопозитивно впливають на рівень законності.Ще однією групою об’єктивних факторів є – соціальні чинники .Повага громадян до закону, розуміння його значимості, реалізація його приписів в значній мірі залежать від становища, що склалося в соціальній сфері. Падіння життєвого рівня населення, незадовільний рівень соціального захисту населення, ріст безробіття, вартості життя, соціальних послуг безпосереднім чином впливають на рівень законності, провокуючи громадян на пошуки шляхів незаконного збагачення, обхід закону, породжують національні й соціальні конфлікти та ін. Міцна законність можлива тільки в умовах соціальної стабільності, впевненості громадян в непорушності своїх соціальних прав і свобод.
Також, серед об’єктивних факторів виділяють – ідеологічні чинники .
Стан законності в значній мірі визначається рівнем політичної, правової і загальної культури населення. Законність передбачає такий рівень правової культури, коли повага до права, закону є особистим переконанням людини, причому не тільки рядового громадянина, а й в першу чергу державного службовця, законодавця.
Забезпечення високої юридичної культури неможливе без системи правового виховання. Воно не зводиться тільки до пропаганди або пояснення законів, а й включає в себе заходи, що сприяють формуванню стійких правових переконань кожної особи.
Правосвідомість і правова культура є важливим фактором зміцненні законності. Правильне застосування правових норм зумовлене в значній мірі рівнем індивідуальної професійної свідомості „правозастосовувача” та рівнем його правової культури.
Необхідний рівень правової та політичної культури забезпечується організацією загальної правової освіти, виховання в громадян почуття права і законності. В умовах руйнування системи правового виховання, в суспільстві починають з’являтися погляди, що негативно впливають на стан дисципліни, організованості, законності, сприяють росту правопорушень, злочинності, що загрожують режиму законності.
Забезпечення законності передбачає підвищення рівня правосвідомості як у державних органах, так і серед громадян. Усвідомлення соціальної цінності законності має стати невід’ємною частиною загальнонаціональною правової культури. Останнє, в сою чергу, може бути передумовою необхідного рівня законності. [19]
І хоча деякі науковці розглядають зазначені чинники, як суб’єктивні, треба зазначити, що правосвідомість однієї особи нажаль не може стати рушійною силою в процесі зміцнення законності, лише загальносуспільна правосвідомість, правова культура – є гарантійною передумовою існування законності в суспільстві.
В межах ідеологічної групи чинників, окремо хотілось би зазначити про значення особистісних якостей посадових осіб, на яких безпосередньо покладені функції по забезпеченню законності в суспільстві і державі. Не рідко, такі чинники, як: низький рівень професійних знань; відсутність відповідних ціннісних орієнтацій; неадекватна професійна мотивація; низький рівень морального розвитку, емоційна незрілість, психічна неврівноваженість; нерозвиненість професійно-значущих рис (уважності, комунікабельності, наполегливості); схильність до перенесення відповідальності з себе на оточуючих, та ін. призводять до зниження рівня законності в суспільстві – є негативними чинниками.
Для того, щоб діяльність таких посадових осіб справляла позитивний вплив на рівень законності в суспільстві, необхідно провадити ряд спеціальних заходів, що спрямовані на забезпечення нормального функціонування відповідних органів. А саме: стимулювати правову поведінку відповідних посадових осіб; створювати нормальні матеріально-технічні умови їх роботи; особливу увагу приділяти кадровій політиці, через яку реалізується соціальна політика держави (здійснювати профорієнтацію, профвідбір; взаємодіяти з більш широкими масами
10-09-2015, 16:34