Матеріалістичне вчення Карла Маркса

традиційного типу науковості й націлена на визнання об'єктивності наукових знань про суспільство, але в ній існує й протилежна тенденція, яка орієнтується на те, що в Г. Зіммеля й у М. Вебера називається принципом віднесення до цінності, тобто узгодження емпіричних даних і теоретичних висновків "з історичним інтересом епохи", під яким розумілися винятково інтереси пролетаріату. Цей підхід трансформувався у В. І. Леніна в принцип партійності. Згідно із цим принципом соціологічне дослідження, будь-якої теорія громадського життя несе на собі відбиток соціально-класових позицій її авторів. Пропонувалася така логіка міркувань: учений- суспільствознавець діє в певних умовах і не може бути вільним від них. Ці умови накладають відповідний відбиток на його дослідження.Учений- суспільствознавець належить до певної соціально-класової групи, і він не може ігнорувати соціально-класові інтереси. У звичайних випадках (найчастіше , коли він дотримується консервативних переконань) він відбиває інтереси того класу, до якого сам належить. В інших випадках (коли розбудовує революційні концепції) він залишає позиції свого класу й виражає класові інтереси передових суспільних сил. Оскільки вчені- суспільствознавці, що стояли на марксистських позиціях, заявили про те, що вони відбивають інтереси пролетаріату, робітничого класу, то, природньо, виникало питання, чи не суперечить їм така "ангажированість" проголошеному ними ж принципу об'єктивності. У роботах марксистів це протиріччя дозволялося за такою схемою: оскільки пролетаріат є передовим, прогресивним класом, то він виражає запити й інтереси всього людства (пролетарське збігається із загальнолюдським), а, отже, він зацікавлений в об'єктивному аналізі суспільних процесів. А це означає, що у вченні марксизму про суспільство партійність збігається з об'єктивністю. Однак дослідники відзначають, що в результаті реалізації принципу партійності наукові дослідження про суспільство були вкрай ідеологізовані. Вони носили однобічний, необ'єктивний характер. Результати й висновки цих досліджень попадали в залежність від інтересів правлячої в країнах "реального соціалізму" політичної еліти, "партійної верхівки".

Висновок

У творчості Маркса наукові й політично-практичні аспекти переплелися найтіснішим чином. Хоча сам він вважав себе вченим і був ним в дійсності, наука в його очах була насамперед не метою, а засобом революційного перетворення суспільства. Тому при розгляді його соціології необхідно постійно розрізняти наукові й ненауковісторони його творчості, взаємовплив яких дуже великий. У цілому творчість Маркса носить надзвичайно багатозначний, суперечливий і незавершений характер, що породила безліч різноманітних і взаємовиключних його інтерпритацій. Разом з тим, незважаючи на ці риси його творчості, а іноді завдяки ним, вона виявила стимулюючий вплив на різноманітні сторонни соціологічного знання. Хоча Маркс не використовував термін "соціологія", він розробляв синтетичну науку про суспільство, яка в дійсності відповідає ознакам соціології як науки.

В онтологічному аспекті Маркс вніс важливий вклад у відкриття соціальної реальності, розглядаючи суспільство як систему зв'язків і відносин між індивідами, як фактор і результат трудової діяльності людей, які одночасно формують соціальні системи й формуються ними. Суспільство, по Марксу, не просто "міститься" у природі; воно перебуває з нею в складних відносинах взаємообміну завдяки праці, яка зв'язує його із природою й разом з тим протиставляє його їй.

Хоча головні постулати матеріалістичного розуміння історії не мають доведення й спростування та носять метафоричний характер, у ньому витримувалася дуже важлива для соціології установка на вивчення глибинних соціальних структур, прихованих за тими уявленнями, які суспільства й групи створюють про себе. Маркс підходив до вивчення суспільства як до системи; системне бачення суспільства було втілено в нього, зокрема , у понятті "суспільна формація". У його теорії була присутня тенденція до економічного редукціонізму, але разом з тим він розглядав економіку як підсистему соціальної системи й досліджував взаємодію цієї підсистеми з іншими.

Як і Конт, Маркс не проводив чіткої відмінності між суспільством та людством, розглядаючи останнє як просто розширене до межі суспільство. Усі суспільства в його уявленні в принципі розвиваються за тими самими законах. Як і Конт, Маркс вірив у соціальний прогрес. Але його бачення соціального розвитку було менш спрощеним,ніж у Конта. Віно виходило з багатолінійного характеру соціальної еволюції, тому що вловлювало специфіку окремих суспільств. Він вніс важливий вклад у дослідження соціальних змін, соціальної й політичної революції. Разом з тим він недооцінював позитивне значення соціальної спадковості й схильний був змішувати соціальну революцію з політичної. Його трактування соціальних класів і соціальних конфліктів стало парадигмою: на противагу конторській "консенсуальній" парадигмі суспільства вона разом із соціальним дарвінізмом заклала основу "конфліктної" парадигми соціального розвитку. З Маркса починається традиція дослідження позитивних функцій соціального конфлікту в соціології.

На розуміння Марксом соціальної реальності суттєвий вплив справив його радикалізм, соціально-політична утопія, провіденціалістська віра у всебічне панування комунізму та в визвольну місію пролетаріату.

Отже, головний внесок Маркса в соціологічну думку - аналіз соціальної структури суспільства, безпосередньо заснованої на переконанні, що суть історичного процесу - боротьба за контроль над власністю й багатством. Ця боротьба обумовлена поділом праці, у результаті якого утворюються класи, що мають протилежні інтереси. Сутнісна природа класів змінюється в різні періоди історії залежно від пануючого способу економічного виробництва. Таким чином, в умовах капіталізму існує конфлікт між тими, чия праця використовується для створення багатства, і власниками засобів виробництва. За Марксом, у будь-який історичний період напруженість між антогоністичними групами - джерело соціальних змін. Цим пояснюється, чому капіталізм сформувався в надрах феодалізму. За Марксом, в підсумку соціалізм здобуде перемогу над капіталізмом. Боротьба як причина соціальних змін – у цьому сутність конфліктологічної теорії Маркса. Внесок Маркса в розвиток соціологічної думки, особливо в області аналізу соціальних класів і соціальних змін, зберігає своє значення й дотепер .

Список використаних джерел

1. В. Г. Городяненко, О. В. Гілюн, А. В. Демічева Соціологія: Підручник. Вид 3-є доп. – К.: Академія, 2008, - 74 с.

2. О. В. Пшеничук, О. В. Романовська Соціологія: Посіб., 4-е вид. – К.: Паливода А. В., 2008, - 30 с.

3. Соціологія: Підр./ В. Н. Лавриненко, Н. А. Нартов, - 2-е вид., перер. і доп., - М.: ЮНІТІ-ДАНА, 2003 – 407 с.

4. Жоль К. К. Соціологія: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2005

5. Фролов С. С. Соціологія: Підр. – М.: Гардаріки, 2004

6. Добреньков В. И., Кравченко А. И. Соціологія: Короткий курс. – М.: ІНФРА-М, 2003 – 232 с.

7. Маркс К., Енгельс Ф. Твори, 2-е вид.

8. Маркович Д. Ж. Загальна соціологія: Підр. Вид. 3-е перероб. і доп. – М.: Гуманіт, вид. центр ВЛАДОС, 1998 – 432 с.

9. Шаповал М. Загальна соціологія – 3-тє вид. – К., 1996

10. Сірий Є. В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії: Навч. пос. – К.: Атіка, 2004

11. Лукашевіч М. П., Туленков М. В./ Соціологія. Загальний курс: Підруч.

10-09-2015, 14:51