Для України сьогодні характерне винятково низьке представництво жінок на рівні ухвалення рішень як у державному, так і в недержавному секторах зайнятості. У когорті вищих державних службовців жінки становлять усього 5,7%, тоді як серед старших службовців їх налічується практично половина - 49,9%, а серед молодших - понад 80%. Аналогічним чином виглядає тендерна "піраміда влади" і в недержавному секторі: у 1995 році серед власників і керівників великих компаній було всього лише дві жінки, а серед 138 представників бізнес-еліти -тільки 11 жінок (8%). У цілому тенденції у сфері посадової структури зайнятості жінок такі: чим вище посадовий ступінь, тим нижча частка жінок у загальній кількості зайнятих на ньому.
Для опису подібних явищ нерідко використовується термін "скляна стеля ", що введений на початку 1980-х років XX століття і відображає добре відомий факт: зважаючи на формально рівні можливості для обох статей, існує безліч неформальних невидимих бар'єрів, що перешкоджають просуванню жінок сходинками посадової ієрархії. Сьогодні природа і характер "скляної стелі" змінилися через те, що у більшості випадків сучасні жінки, хоча і не усуваються відкрито від керівних посад, все ж займають у компаніях посади, які мають лише видимість влади і престижу. Так, американські дослідники використовують указаний термін для опису ситуації, що складається в юридичних фірмах, академічній медицині, а також у великих корпораціях, де просування жінок на вищі сходинки управлінської структури гальмується методами прихованої дискримінації, або вмілого маніпулювання ними. Сучасні чоловіки, безперечно, мають набагато більше нагоди формувати свою трудову кар'єру, ніж жінки, в котрих вона, як і раніше, визначається вимушеними чинниками, у тому числі не пов'язаними із структурою ринку праці. Воднораз жінки продовжують наступати у сфері зайнятості, до того ж почасти у самих інтелектуальних і престижних її секторах, перш за все в управлінні і підприємництві. За спостереженнями західних фахівців, особливо очевидним це стало в останні 20 років..Як доказ вони згадують США, де чисельність працюючих жінок складала до 1990-го року 51 % зайнятих, тоді як у недалекому минулому вона не перевищувала 30-40%. Причому найактивніше жінки освоюють юриспруденцію, медицину та інжиніринг. Рекордним стало входження, жінок в американський бізнес, де різко зросла кількість створених ними підприємств: на рубежі 1990-х років їм належало 4 млн. із 13 дрібних підприємств загальною вартістю 50 млн. доларів. Активне входження жінок у менеджерську діяльність є швидше умовним, оскільки серед них поки що невелика кількість керівників не тільки вищого, а й середнього рівня. Жінки становлять все ще малу частину підприємців, їхні можливості обмежуються недостатньою освітою, якістю професійної підготовки і несприятливим доступом до кредитів. Певний виняток тут - це сімейний бізнес, де власниці малих підприємств набувають все більшої ваги, що стає типовою картиною. Активний професійний похід жінок у сферу підприємницької діяльності спостерігається в останнє десятиріччя і в Україні. При цьому положення українок у певному сенсі є навіть більш вигідним, ніж їхніх колег на Заході, де бізнес вважався і вважається чоловічим заповідником. Подібне положення пояснюється тим, що в Радянському Союзі була спеціальна квота на присутність жінок в органах влади: у період будівництва соціалізму в партійних документах був проголошений курс на рівноправну участь жінок і чоловіків в управлінні, у тому числі й виробництвом.
Аргументи і факти[8.-С.78]:
4% світового багатства належить жінкам;
75% всією роботи світу виконують жінки, ними виробляється до 45% світової продукції;
71% неоплачуваної домашньої роботи виконують жінки, в середньому вона займає 140 робочих днів у рік;
30% бізнесу в країнах Центральної і Східної Європи належить жінкам;
25%- така різниця в оплаті праці між жінками і чоловіками(на користь останніх) в Німеччині;
20% жінок в Україні володіють малим або середнім бізнесом;
50% грошових засобів в США належить жінкам;
14%- такий середній відсоток жінок, які займають управлінські посади.
Українська специфіка полягає в тому, що жінки і чоловіки почали займатися бізнесом одночасно. На початку перебудови в нас переважали компетентні керівники - як чоловіки, так і жінки, котрі мали досвід управлінської діяльності, однаково високий рівень освіти і, головне, взірці для наслідування - керівників своєї статі. Тому в чоловіків і жінок виявилися багато в чому рівні стартові позиції, а тому той факт, що жінки активно займаються управлінням, нікого не дивує, соціальне сприймається і навіть схвалюється.
Парадоксальність ситуації полягає в тому, що переважна частина жінок не бажає виконувати роль лише ''професійної домогосподарки, виховательки у сім'ї" і ніде не працювати. Особливо категоричну позицію займають ті, хто має вищу, або середню спеціальну освіту. Вони не тільки прагнуть бути серед людей, спілкуватися з колегами по роботі, а й намагаються мати власні гроші, бути економічно незалежними від чоловіків. І це зрозуміло, оскільки у разі розлучення якнайбільше страждає жінка, котра все життя поклала на сім'ю і не встигла зробити пристойну кар'єру. До того ж діти, які найчастіше всього залишаються з матір'ю, постійно потребують матеріальної підтримки. Воднораз кар'єра займає в українок лише п'яту позицію на шкалі уявлень про щастя. Схожа картина спостерігається і в західних країнах: в особовому плані високий рівень професійної компетентності виявляється для жінки швидше негативним, ніж позитивним чинником, тому що спростовує усталені соціальні стереотипи. Подібний стан речей істотно уповільнює масове входження жінок у бізнес: сьогодні жіноче лідерство часто сприймається як щось вимушене і тимчасове, а не те, що життєво вартісне.
Фахівці у сфері психології менеджменту (Дме. Віткін, 3. Картер, М. Хеннінг, А. Жарден) відзначають такі причини, що перешкоджають жінці досягати успіхів у лідерстві: жінки здебільшого набагато пізніше за чоловіків починають піклуватися про особисту кар'єру, є яскравими носіями виконавської психології і природно втрачають ініціативу, незалежність, рішучість і самостійність; вони більш емоційні і гірше вміють керувати собою; менш схильні до ризику: сумніви та страх примушують їх перестраховуватися і відкладати нетерплячі зволікання рішення: нарешті, вони частіше вдаються до так званих "комбінованих стратегій" життєвого шляху, за яких роботі відводиться така ж істотна роль, як і сім'ї тощо.
Отже, окреслені труднощі формують установку на визнання менших можливостей жінок як лідерів організацій порівняно з чоловіками. З іншого боку, досвід розвитку жіночого підприємництва і реальна практика повсякденного життя демонструють, що жінки, котрі узяли на себе "тягар лідерства" переважно добре справляються з ним. Відтак соціально-психологічні обмеження для входження жінок у бізнес не можуть бути віднесеш до "незмінних факторів": ефективні моделі ділової поведінки цілком посильні для представниць "слабкої"" половини людства, хоча б тому, що успішно формуються під час безпосереднього виконання службових обов'язків та вирішення професійних завдань.
Розділ 2. Проблема жіночої дискримінації у постсоціалістичних країнах та в Україні
Соціальна дискримінація жінок існує з найдавніших часів патріархату. На думку британської дослідниці С. Волбі, патріархат - це система взаємопов'язаних соціальних структур, за допомогою яких чоловіки пригнічують та експлуатують жінок у своїх інтересах. З часом це явище поширилося зі сфери приватних стосунків у домашньому господарстві на сферу суспільних відносин. Патріархат присутній в усіх сучасних суспільствах, які відрізняються тільки ступенем і характером його прояву в існуванні тендерної нерівності. Саме історично склалося так, що суб'єктами дискримінації жінок є: а) суспільство з відповідними соціальними відносинами; б) держава, яка регулює Тендерну рівновагу; в) чоловіки, котрі виконують певні соціальні ролі й наділені іншою тендерною ідентичністю, ніж жінки.
Дискримінаційні дії зазначених суб'єктів можуть проявлятися безпосередньо через індивідуальну поведінку або опосередковано -шляхом прийняття відповідних рішень та законів, що враховують тендерні стереотипи, які існують у суспільстві. Соціальна дискримінація жінок реалізується різними способами: через розподіл влади і власності, різного доступу чоловіків і жінок до освіти, неоднакових можливостей самозреалізування у сфері праці та зайнятості, незмогою скористатися надбаннями культури та охорони здоров'я.
Звісно, що соціальна дискримінація жінок, як і будь-яка інша, має негативні наслідки, до яких відносяться: а) погіршення становища жінок у суспільстві, б) зниження їхнього соціального статусу, в) люмпенізація жінок, г) фемінізація бідності, д) послаблення сім'ї як соціального інституту в системі суспільствотворення. Безпосередніми наслідками соціальної дискримінації є обмеження самореалізації і втрата особистої безпеки жінок, зростання насильства і подружньої невірності в родинах, часті дистреси та суїциди у жіночому оточенні.
Для запобігання такому становищу жінок держава застосовує систему позитивних обмежень. Звідси позитивна дискримінація - це тимчасові заходи, що визначаються періодом, необхідним для перебудови тих чи інших соціальних інститутів; вони реалізуються через комплекс додаткових прав і свобод, наданих певній соціальній групі. Закріплення стану позитивної дискримінації стосовно жінок забезпечує їм можливості використання та здійснення своїх прав і свобод (наприклад, вимога спільного, за обопільною згодою чоловіка і жінки, придбання нерухомого майна чи значних покупок).
Особливо суперечлива картина щодо цього склалася в останні 15-ть років у постсоціалістичних країнах, більшість з яких на початку реформ мали порівняно високі показники тендерної рівності й розвитку людського потенціалу. Однак у процесі практичного утілення реформ авторських програм ці показники погіршилися. Щонайперше виникли, а подекуди й стали відчутними тендерні розбіжності у доступі чоловіків і жінок до економічних можливостей, освіти, охорони здоров'я. Тягар реформ істотно вплинув на життєактивність жінок, їхні долі. Щодо Центральної Європи, то картина такої нерівності більш строката, а джерела її зростання різноманітні, неоднорідні, нестаціонарні.
Аналіз гендерних відносин у країнах з перехідною економікою виправданий з позиції "рівних можливостей", тому акцент треба більше робити на змінах, аніж на показниках наявної гендерної нерівності. Остання є типовою для соціально-економічної сфери, зокрема на ринку праці, бідності, під час отримання доходів, уможливлення охорони здоров'я. Вочевидь також існує гендерний вимір соціальної уразливості, не пов'язаної з доходом, а зі статусно-рольовими та психологічними особливостями світосприйняття чоловіків і жінок.
Економічний спад у постсоціалістичних країнах першочергово позначився на становищі жінок, а відтак і на їхньому здоров'ї та самопочутті. З'явилися такі терміни, як "фемінізація бідності" й "фемінізація соціальноїгрни ринкових реформ ". Так, з урахуванням сімейних обов'язків, сукупне трудове навантаження жінок у країнах СНД становить майже 70 годин на тиждень, що на 15 годин більше, ніж у країнах Західної Європи. До того ж економічні утруднення спричинили скорочення зайнятості всього населення й зростання безробіття. У рівнях безробіття між економічно активними чоловіками і жінками в аналізованих країнах майже немає істотних відмінностей. Так, у двох країнах (Болгарії і Словенії) ці показники однакові, в Угорщині безробіття трохи вище серед чоловіків, ніж серед жінок. Тільки у Польщі та Словаччині безробіття серед жінок вище, ніж у чоловіків, на 3% і 2% відповідно. Щодо загальної кількості безробітних жінок, на початку 90-х років в усіх країнах різко зросла, азі 994 у більшості почала зменшуватися.
Загалом рівень зайнятості жінок у країнах перехідного періоду зберігся на рівні 47% від загальної кількості зайнятих. Так, у Болгарії, Словенії-на 45%, у Словаччині, Польщі, Чехії, Угорщині, Румунії- на 44%. Більше 90% зайнятих жінок працюють повний робочий день. Разом з тим жінки становлять близько половини безробітних. І хоча не можна стверджувати, що має місце повне витіснення жінок із сфери зайнятості, все ж прослідковується низка негативних тенденцій у цій сфері: 1) зростає відсоток хронічно безробітних жінок; 2) збільшується робоче навантаження на жінок у ситуації постійних фінансових труднощів сім'ї, причому на тлі скорочення мережі дитячих закладів, підвищення цін на побутові послуги тощо; 3) мають місце випадки дискримінації жінок на етапі прийняття на роботу за віком, етнічною належністю, наявністю дітей, станом здоров'я тощо[5.-С.70-71].
Офіційна статистика підтверджує факт, що у постсоціалістичних країнах й сьогодні існує усталена дискримінація в оплаті праці жінок. Навіть у більшості розвинених країн світу жінки отримують не більше 60% від заробітної плати чоловіків (скажімо, у США в 1998 році - 76%). Так, у Швеції, країні, де показники участі жінок в економічному і політичному житті одні з найвищих у світі, вони зайняті переважно в державному секторі, де нижча оплата праці. Отож в усіх країнах зберігається професійна сегрегація. З іншого боку, результати аналізу тендерної нерівності на ринку праці вказують, що у жодній країні не відзначене скорочення пропорційних показників економічної активності як чоловіків, так і жінок. У двох третинах країн ці показники навіть зросли, причому зайнятість жінок збільшується дещо швидшими темпами, ніж чоловіків. В Україні частка жінок серед вивільнених працівників у 1993-98 роках становила близько 64%, а серед безробітних у 1992-99 жінок було зареєстровано від 62% до 86%. У цілому рівень безробіття в Україні за період 1995-2002 років зріс з 0,5% до 3,8%, а навантаження незайнятого населення на одне робоче місце за цей же період виросло з 2 до 9 осіб. За статистикою рівень сегрегації українського ринку праці поступово наближається до показників країн Заходу. За критерієм співвідношення заробітної плати чоловіків і жінок, на жаль, важко зробити будь-які виважені висновки, тому що відсутні надійні дані щодо емпіричного підтвердження дискримінації за ознакою статі. Одна із головних тенденцій сьогодення в міжконтинентальному масштабі - вивільнення некваліфікованої робочої сили, що призвело до скорочення відмінностей в оплаті праці у країнах, які просунулися в ринкових перетвореннях і мають високий освітній рівень населення (Угорщина, Польща, Чехія). У цьому разі ринкові перетворення відкрили певні можливості для жінок, тим більше, що вони становлять половину тих, хто навчається в освітніх закладах різних форм власності.
Аналіз економічних можливостей чоловіків і жінок показує, що характерними рисами сьогодення є скорочення державної підтримки родин, слабка присутність жінок у процесах приватизації, певне недооцінювання їхньої праці. Лібералізація економіки та соціальної політики також істотно впливає на економічне благополуччя родин і договірні права жінок при розподілі сімейних доходів.
Розділ 3. Проблема жіночої зайнятості у перехідних суспільствах. Участь жінок у політичних та державних структурах
За півтора десятиліття ринкових перетворень для жінок розширилося поле діяльності в торгівлі, готельному бізнесі, туризмі, соціальному обслуговуванні, з'явилися можливості долучитися до самозайнятості й створення малих підприємств. Проте перед жінками, які мають на меті започаткування власної справи, постає проблема співвіднесення життєвого сценарію, накладеного на підприємницьку діяльність, з гендерною ідентичністю. Прийнятних моделей розв'язання такої проблеми у застосуванні до бізнесу досі ще не розроблено. Сфокусованість побутових стереотипів на постаті підприємця-чоловіка зайвий раз доводить глибинний еротизм масової свідомості, її сентиментальну відданість патріархату, котрий заохочує такі "псевдожіночі" комплекси, як "побоювання успіху", почуття "ґендерної провини" й несамодостат-ності, зрештою, посилює соціальну дискримінацію жінок, котра замішана на її надуманій сексуальній пасивності.
Ринкова економіка розділила ринок праці на два сектори - "чоловічий", високооплачуваний, і традиційний (переважно державний), "жіночий", з порівняно низькими заробітними платами. Нині жінки здебільшого зайняті в низькооплачуваних галузях і сферах суспільного виробництва — текстильній промисловості, освіті, охороні здоров'я, обслуговуванні. Парадоксально, але в дошлюбний період жінки, маючи рівні можливості і стартові позиції з чоловіками, досягають високих результатів. До того ж на стадії отримання середньої і вищої освіти кількість жінок перевищує кількість чоловіків. Але пізніше, уже серед аспірантів і докторантів, першість тримають останні. Виконавши свій репродуктивний обов'язок, жінки повертаються до активного професійного життя, проте явно відстають від своїх колег-чоловіків у кар'єрному зростанні й, відповідно, оплаті своєї не менш кваліфікованої праці. Отож жінки займають нижні позиції на шкалі можливостей ще й через проблеми народження дітей і турботи про нове покоління, ведення домашнього господарства, за яке вони несуть повну відповідальність. У той же час вітакультурний прогрес людства залежить від участі жінок у розв'язанні нагальних проблем суспільства нарівні з чоловіками, мовиться насамперед про правову і соціально-психологічну рівноправність.
Найбільше поглиблення гендерних розбіжностей у глобальному процесі соціально-економічних перетворень простежується у сфері охорони здоров'я. На це вказує динаміка такого показника, як очікувана тривалість життя. Так, у Росії і Казахстані відбулося зниження показників очікуваної тривалості життя для чоловіків на 6,3 і 5,5 років, для жінок - 3,2 і 3,3 роки. Серед причин смертності на першому місці перебувають серцево-судинні захворювання і хвороби кровообігу, а також нещасні випадки й насильство. Усі ці чинники однозначно асоціюються з труднощами перехідного періоду, а також пов'язані із закономірним зростанням за цих умов вживання алкоголю і наркотиків, емоційними стресами, насильством і суїцидом. Вони традиційно підсилюються поганим харчуванням і нездоровим способом життя, характерним для населення багатьох країн. Глибинні причини "кризи смертності" приховані в колишній комуністичній ідеології, котра зводила стан здоров'я до результативних показників системи охорони здоров'я. Ур підсумку народний загал, у тому числі інваліди та пристарілі, позбавлений розвиненого почуття відповідальності за своє здоров'я, не володіє інформацією та навичками здорового способу життя, спрямованого на підтримку і збереження кожним громадянином фізичної досконалості. За офіційними даними, економічна нестабільність^ зростання бідності і безробіття - це головні фактори настання передчасної смерті.
Сьогодні статистика фіксує в усіх постсоціалістичних країнах зниження показників материнської і дитячої смертності, і водночас вказує на істотне
10-09-2015, 15:31