Сьогодні в Україні спостерігається багато проблем що стосуються до відтворення населення. Найбільшою з них є скорочення населення яке невпинно продовжується ще з початку 90-х рр. Щодо складу, то незважаючи на незначне покращення статевого складу за останні роки, все одно спостерігається старіння населення України. Це відбувається насамперед через від`ємний приріст населення.
2.2 Динаміка відтворення населення України
Дослiдженнями доведено, що кiлькiснi та якiснi показники вiдтворення населення визначаються чинниками зовнiшнього середовища, насамперед умовами життя. Для нашої держави характерний дуже великий дiапазон коливання цих умов i вiдповiдно iстотнi територiальнi вiдмiнностi в рiвнях та динамiцi показникiв вiдтворення населення.
З метою уникнення впливу суб'єктивних чинникiв це завдання було виконано не для кожної окремої людини, а для сукупностi людей, тобто населення певних населених пунктiв або територiй. Щоб мати об'єктивну картину, логiчно об'єднати населенi пункти або територiї з близькими соцiально-економiчними й екологiчними умовами проживання в групи, а потiм для кожної з них визначити сезоннi значення чинникових ознак (тобто перелiчених соцiально-економiчних та екологiчних умов) i результативних (тобто показникiв народжуваностi, смертностi, прибуття, вибування, здоров'я та iн).
Одним із найголовнiших методологiчних прийомiв є врахування постiйної змiни та розвитку явищ i процесiв, що визначають характер вiдтворення населення. Під час поступального розвитку суспiльства змiнюються економiчна база, суспiльнi вiдносини та всi чинники, що становлять об'єктивнi умови вiдтворення населення, а також змiнюють тенденцiю його розвитку [10, с.64].
Нині відтворення населення України характеризується як демографічна криза. Причини цієї кризи формувалися протягом багатьох років, але її поглибила економічна криза в Україні.
Перші прояви демографічної кризи в Україні спостерігалися вже в 1985-1995 роках - початок депопуляції у сільській місцевості, зменшення середньої тривалості життя, зростання смертності тощо - змінювалася чисельність населення за рахунок природного та міграційного рухів.
І нині немає підстав для очікування швидкого зростання чисельності населення. З одного боку, дуже низький порівняно з розвиненими країнами рівень народжуваності; із другого - характерний для слаборозвинених країн високий рівень смертності, особливо осіб працездатного віку. Смертність населення за останні десять років збільшилася на 21% [8].
Старіння населення відбувалося переважно "знизу" внаслідок зниження народжуваності, старіння "зверху" повною мірою стримувалося скороченням середньої тривалості життя. За рахунок цього збільшується частка населення старше пенсійного віку, особливо серед жінок.
Якщо в 2001 році показник народжуваності дорівнював 53,2%на тисячу жінок, то у 2006-му - 31,2%. Аналіз цих даних у регіонах України свідчить, що зниження народжуваності не пов'язане зі старінням населення, а зумовлюється регулюванням народження жінками, тобто із соціальними умовами.
Показники відтворення населення в Україні слід оцінювати як украй низькі. Народжуваність компенсує смертність на 51%, тобто відтворення населення забезпечується лише наполовину. Навіть у селах, де традиційно народжуваність вища, ніж у містах, із 2003 року показник вичерпної плідності опустився значно нижче за межу простого відтворення населення. Водночас дітородна активність продовжує знижуватися.
Якщо наслідки міграційного руху населення можуть змінюватися одночасно, то процеси природного відтворення населення складні і для початку позитивних зрушень у них необхідна тривала цілеспрямована соціально-демографічна політика.
Ці процеси не можуть не викликати глибокого занепокоєння. Якщо до 2000 року народжуваність в Україні перевищувала смертність, то тільки в 2004 році людей померло на 373 тисячі більше, ніж народилося. Сумарний коефіцієнт народжуваності, тобто кількість дітей, народжених однією жінкою впродовж життя, знизився за цей час від 1,9% до 1,1%, а в містах - від 1,8% до 0,9%.
Отже, в суспільстві останніми роками не забезпечується навіть просте відтворення населення. Аналітики вважають, що до 2026 року чисельність населення в Україні може зменшитися ще на 5-8 мільйонів, до 42,3 мільйона за оптимістичним варіантом чи навіть до 40,3 мільйона - за песимістичним. Фахівці ООН називають ще тривожніші цифри. Ситуація ускладнюється тим, що серед населення скорочується й частка людей працездатного віку.
З 2001 року ймовірність прожити сповна свій працездатний вік скоротилася від 81% до 74%, зокрема в чоловіків - від 73% до 63%. Хоч як прикро визнавати, але поповнення робочої сили дедалі менше покриває її природне зменшення.
В Україні катастрофічно погіршився й стан здоров'я населення, лише 60% якого вважалися, за даними 2002 року, умовно здоровими.
Небезпечних масштабів набули так звані соціальні хвороби - туберкульоз, СНІД, психічні розлади, а також травматизм і отруєння сурогатами алкоголю та наркотиками. Серцево-судинні захворювання та інсульти набувають статусу соціальних. Від хвороб люди в Україні помирають на кілька років раніше, ніж в економічно розвинених країнах.
На демографічній ситуації, безперечно, позначилося й посилення міграційних процесів. З одного боку, це еміграція в прямому розумінні слова, відплив за кордон у пошуках кращої долі великої кількості найактивніших за репродуктивними можливостями та з економічною перспективою людей (інші там просто не потрібні), майже чверть із яких мають вищу освіту. З другого - це величезні масштаби тимчасової трудової міграції. За даними експертів, за межами України шукають роботу, засобів до існування від 5 до 7 мільйонів наших громадян [4, c.5].
Відповідно, проблема ускладнює становище з укомплектуванням вітчизняних Збройних Сил, інших складових військової організації держави. До армії, що фактично стала селянсько-робітничою, приходить поповнення переважно з бідних сімей, у третини якого діагностують по два захворювання, в кожного дев'ятого - три, у 5%- по чотири й більше. Мінімально необхідному рівню не відповідає фізична підготовка 70% призовників, майже п'ята частина з них мають, за офіційною термінологією, "дефіцит маси тіла", тобто є дистрофіками. Ледве не половина військовослужбовців першого року служби не готові психічно виконувати службові обов'язки. Додамо також, що в 2004 році близько 15%нового поповнення Збройних сил не мало повної середньої освіти. Лише за рік цей негативний показник погіршився на 5 відсоткових пунктів.
Кризовий стан економіки, втрата мільйонами людей, відкинутих за межу виживання, впевненості у своєму майбутньому й майбутньому своїх нащадків, деморалізація суспільства зумовлюють поглиблення демографічної кризи, посилюють депопуляційні тенденції, а демографічна криза, своєю чергою, гальмує вихід суспільного організму зі стану тотального знесилення, паралізує волю, фізичні, моральні сили значної частини населення, яке через це втрачає здатність бути активним суб'єктом оздоровлення економіки і всього суспільного буття.
Як наслідок, наше суспільство опинилося перед загрозою перейти критичний поріг, за яким - демографічна катастрофа, і відвернути її ми зобов'язані будь-що. Зрозуміло: вихід із такої ситуації можливий лише за радикального поліпшення стану демографічної ситуації у масштабах усієї держави.
Найбільш руйнівні демографічні явища виявилися після 2000 року. Найзагрозливішою була смертність від зовнішніх причин, тобто це смерті, яких могло б не бути. У 2000-2007 роки на виробництві загинули 15 тисяча осіб, від дорожньо-транспортних пригод, убивств, самогубств, отруєнь, утоплень, пожеж - ще 830 тисяч. За сім років - 845 тисяч. Тому апологетична позиція, мовляв, демографічна криза - це наслідок минулого, демобілізує суспільство щодо сьогоднішніх загроз.
Масштаб нинішньої демографічної депресії неможливо пояснити лише відомими соціально-економічними та медичними чинниками. Яка ж причина смертності і надзвичайно низької народжуваності? На нашу думку, вона полягає в соціально-психологічному й моральному стані суспільства. Населенню ніхто не пояснив замислу економічних і політичних перетворень і що на них чекає в майбутньому.
За даними досліджень, 72% громадян зазначають, що не впевнені у власному майбутньому. Лише 12% вважають, що найближчого року їхнє життя більш-менш налагодиться. Люди не витримують безпросвітного життя. Масовими стали зневіра, невтішність, озлоблення. Найхарактернішими ознаками сьогодення, за оцінками громадян, є розвал економіки (55%), хабарництво (55%), безробіття (49%), зубожіння населення (47%) [1, c.23].
У повсякденному житті окремої людини та сім'ї виникають страхи, соціальні фобії. Українські громадяни бояться: безробіття (76%); зростання цін (75%); невиплати зарплати (69%); зростання злочинності (60%); голоду (53%). За таких умов ціла нація втратила сенс буття і вже як наслідок - різке скорочення народжуваності, зростання смертності, масова еміграція.
Останніми роками людство переживає демографічний перехід. Це суттєве явище полягає в різкому збільшенні швидкості росту популяції, яке змінюється на стрімке її зменшення, опісля чого населення стабілізується у своїй чисельності. Цей перехід уже здійснили так звані розвинені країни. Тепер схожий процес відбувається в країнах, що розвиваються.
Сьогодні населення світу збільшується на 1,6% у рік за абсолютного приросту близько 93 млн. Якщо відносне зростання знижується від свого максимального значення 2,1%, досягнутого в 1960-ті роки, одразу після світових воєн, то абсолютний приріст збільшуватиметься й досягне 95-105 млн. у рік в новому тисячоліття, лише потім відбудеться його різке спадання. У сучасному взаємопов'язаному й взаємозалежному світі цей перехід завершиться менш ніж через 100 років і відбудеться набагато швидше, ніж у Європі, де аналогічний процес розпочався в середині ХVІІІ ст.
Подолання цієї несприятливої демографічної ситуації пов'язане з проведенням активної соціальної та демографічної політики, що ґрунтується на міцній економічній базі. Демографічна криза в Україні є надзвичайно гострою та болючою. Погіршилися майже всі демографічні показники, зокрема характеристики природного руху населення. Окремі компоненти кризового стану демореальності формувалися протягом багатьох десятиліть, задовго до сучасних політичних і соціально-економічних змін. Вони є результатом глибоких деформацій у житті суспільства. Проблема народжуваності була досить болючою і в передкризовий період. Сучасна соціально-економічна криза лише прискорила й посилила негативні тенденції в її динаміці та структурі. Слід зазначити, що зменшення народжуваності в Україні було характерним для всього XX століття.
Припускають, що протягом прогнозованого періоду тенденції народжуваності в регіонах України формуватимуться як результат взаємодії змін чисельності та вікової структури жінок у фертильному віці та розвитку репродуктивної поведінки населення, що залежить від бажання мати дітей, фізіологічних можливостей людського організму, а також від добробуту сімей і загального стану економіки [9].
За оптимістичним варіантом передбачається зниження смертності в усіх без винятку статево-вікових групах населення, зокрема й найстарших. Відмінність варіантів полягає у тому, що оптимістичний сценарій передбачає поступове зниження смертності в усіх статево-вікових групах населення, зміщення інтенсивності смертності у старші вікові групи, подальше зростання середньої очікуваної тривалості життя населення.
Песимістичний варіант і є спробою врахувати поворотну точку в динаміці основних показників смертності. Переважно він ґрунтується на припущенні, що за переписом чисельність населення виявиться меншою, ніж за даними поточного обліку. Поправка коефіцієнтів на нову базу може помітно знизити рівні очікуваної тривалості життя під час народження населення України. Цю ймовірність і враховує песимістичний варіант прогнозу смертності.
Отже, закономірністю сучасних демографічних процесів в Україні є динамічне зменшення населення, спричинене низкою основних чинників, серед яких найважливішим слід вважати низький рівень народжуваності, що зумовлений, у свою чергу, соціально-економічними чинниками. У цій ситуації вбачається доцільним розроблювати концепції подовження віку проживання населення шляхом формування концепції здорового способу життя, активно впроваджуючи її із застосуванням стимуляційних та адміністративних (обмеження права вживання алкоголю й тютюну, посилення боротьби з наркоманією та алкоголізмом тощо) механізмів.
2.3 Динаміка міграцій в Україні
Міграція - це переміщення населення з постійного місця проживання, пов'язане з перетином певних меж (міста, району, області, країни, материка). Переміщення населення може бути пов'язане зі зміною місця проживання або без його зміни. Можливі і сезонні виїзди на збирання врожаю, на лісозаготівлю тощо.
Роль міграції у житті суспільства досить значна, особливо у відтворенні населення певних регіонів. Відомо, що у міграції беруть участь переважно люди молодших вікових груп. У місцях їх прибуття зростає частка молоді, а значить, і можливості покращання демографічної ситуації (створення сім'ї, зростання народжуваності, зменшення частки населення старшого віку, а отже, і загальних коефіцієнтів смертності).
Протилежні наслідки міграції населення спостерігаються у районах вибуття мігрантів.
Міграції відіграють і важливу економічну роль. Насамперед вони сприяють територіальному перерозподілу трудових ресурсів, більш повному їх використанню. Крім того, міграція населення сприяє розвитку нових виробництв, освоєнню нових територій тощо.
Міграції відіграли значну роль у динаміці загальної чисельності населення України. Протягом 2000-2004 pp. сальдо міграції населення України було додатнім, і населення країни зростало за рахунок його механічного руху.
Починаючи з 2005 p., сальдо міграції населення України набуло від'ємних значень і стало фактором зменшення загальної чисельності населення країни.
Від'ємне сальдо міграції досягло своїх максимальних значень у високоіндустріальних і гіперурбанізованих областях Донбасу і Придніпров'я. Основними причинами цього були причини соціально-економічного характеру: різкий спад промислового виробництва, зниження життєвого рівня населення, незадоволеність рівнем заробітної плати тощо.
Найнижчі значення показників від'ємного сальдо міграції були у західних областях України: Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій [19].
Розділ 3. Демографічна ситуація в україні: сучасні проблеми та перспективи
3.1 Проблеми відтворення населення в сучасних умовах
В Україні має місце демографічна криза. Нинішня криза є не самостійним явищем, а наслідком зовнішніх обставин. Статево-вікова піраміда (діаграма) розподілу населення за віком, статтю та чисельністю відображає різке зменшення населення внаслідок попередніх криз - Першої світової війни, Голодомору 1931-1934 рр. та Другої світової війни. Для порівняння зазначимо, що чисельність народжених 2001р. приблизно відповідає чисельності тих, хто народився та дожив до цього часу 1934 р. та 1945 р., це 340,2 тис. та 342,5 тис. відповідно, тоді як 2006 р. в Україні народилося 422,589 тис. дітей.
Причини нинішньої кризи носять економічний характер. Закономірно, що потенційні батьки відповідально ставляться до майбутнього своїх дітей і відкладають їхню появу на світ через важкі економічні умови - низьку зарплатню або безробіття, відсутність власного житла, високу вартість дитячих товарів, низький рівень системи охорони здоров'я тощо.
Неодноразово називаються дуже песимістичні цифри щодо чисельності населення країни через 20-30 років, однак всі ці розрахунки є статичні за своїм підходом - вважається, що рівень народжуваності не буде змінюватись, тобто чисельність населення країни постійно скорочуватиметься і ніяких позитивних змін в майбутньому очікувати не варто.
На жаль, демографічні дані щодо числа народжених або коефіцієнтів народжуваності за всі роки минулого століття або відсутні, або ненадійні. Однак, можна оцінити те, як змінювалася чисельність народжених після проходження мінімуму попередніх демографічних криз по числу тих, хто живе сьогодні. Зрозуміло, що в ці дані домішувались міграційні процеси, природна й неприродна смертність протягом часу, що минув, однак вони не можуть суттєво впливати на головні тенденції, - зростання чи зниження народжуваності, - відразу після мінімуму кризи.
Аналогічний феномен, - зростання чисельності населення за несприйнятливих зовнішніх умов, - спостерігається і після Голодомору, однак він проявляється не так виразно, оскільки народженим 1933 р. на 1 січня 2007 р. виповнилося 73 роки, а число народжених в попередні роки значно зменшилося через природну смертність.
В цьому випадку також спостерігається виправлення ситуації протягом наступних після мінімуму 4-5 років.
Зрозуміло, що повної аналогії з сучасним станом проводити не можна, оскільки рівень вимог покоління, яке перебуває нині у репродуктивному віці, до умов життя та побуту значно зріс і задовольнити його набагато складніше, ніж у 30-ті чи 40-ві рр. Однак, можна зробити перший висновок:
Для подолання демографічних криз 1930 - 1937 та 1939 - 1949 рр. у доволі складних економічних умовах українському суспільству знадобилося лише 4-5 років.
Безпосередньо з першого випливає і другий висновок:
Складні економічні умови не є вирішальним фактором у спричиненні демографічної кризи та виходу з неї.
У першій демографічній кризі причини скорочення народжуваності полягали безпосередньо у відсутності хліба та інших продуктів для підтримання мінімального рівня життєздатності, в другій - у відсутності значної чисельності чоловіків репродуктивного віку, які перебували на фронті. В сучасній демографічній кризі не спостерігається масового голоду чи відсутності чоловіків, отже причини її специфічні й вони, на нашу думку, такі:
високий рівень вимог до матеріального забезпечення в шлюбі та для утримання дитини;
можливість задовольняти статеві та комунікативні потреби поза шлюбом внаслідок зміни моральних орієнтирів в суспільстві;
втрата значною частиною суспільства морального пріоритету великої родини - з трьох і більше дітей.
Перша причина має не лише економічне, а й психологічне підґрунтя - з початком перебудови та появою вільного обміну інформацією до України прийшли сучасні західні стандарти побуту, на які зараз орієнтується молоде покоління. Друга і третя причини носять більш соціальний та моральний характер. Звідси маємо такий висновок: Для подолання сучасної демографічної кризи суб'єкти соціальної політики, - державні та суспільні інституції, - мають здійснювати заходи не лише макроекономічного характеру, направлені на підвищення життєвого рівня населення, а й заходи морально-психологічного характеру, націлені на збільшення рівня народжуваності.
Таким чином, держава має не просто провадити активну економічну політику й чекати, що вона автоматично призведе до збільшення народжуваності, а й вести активну соціальну та пропагандистську роботу з метою підвищення статусу та авторитету сім'ї та дитини в суспільстві.
Ймовірно, що через переважання рівня смертності над рівнем народжуваності відбуватиметься природне скорочення популяції, але не менш ймовірно, що зі зростанням рівня життя населення еміграція з країни зменшиться, а
10-09-2015, 16:08