Таким чином, відбулося, так зване, старіння населення - збільшилась частка людей пенсійного та похилого віку. Викликає занепокоєння ще одна обставина - зменшення частки населення віком від 50 до 60 років. Проаналізувавши репродуктивну вікову групу від 20 до 40 років, зробимо такі висновки:
Зниження народжуваності викликано, зокрема, змінами у віковій структурі населення - зменшенням як частки, так і чисельності репродуктивної вікової групи 20 - 40 років;
Зростання індексу смертності до 1993 р. також обумовлено змінами у віковій структурі населення - збільшенням частки населення віком старше 60 років;
Надалі на народжуваність буде негативно впливати зменшення частки дітей та юнацтва, яка нині становить 25,5% порівняно з часткою репродуктивної вікової групи 28,6%.
Розглянемо ще один аспект вікової структури населення, а саме - істотне зменшення вікової групи від 40 до 60 років.
По-перше, спостерігається три причини зменшення цієї вікової групи, які пов'язані відповідно з Голодомором (вікова група 65 - 69 років), Другою світовою війною (55 - 59 років) та поколінням дітей, батьки яких народилися під час цієї війни (30 - 34 роки) - відлуння демографічної кризи війни.
По-друге, починаючи з вікової групи 30 - 34 років чисельність чоловіків в кожній групі невпинно зменшується.
Таким чином, серед чоловіків репродуктивного та старшого віку спостерігається значно вища смертність, ніж серед жінок.
Щодо висновків і пропозицій, то потрібно зазначити, що ключове питання демографічної політики в Україні полягає, на мою думку, не в необхідності подолання економічної кризи, а в зміні соціально - психологічного клімату в українському суспільстві. Майже двадцять років незалежності показали всьому світові, що Україна відбулась. В цій ситуації всім активним суспільно - політичним силам країни, навіть критикам та опозиції існуючої влади, слід переорієнтуватись на позитивне сприйняття майбутнього та спрямовувати на це все суспільство. Це є в їх власних довгострокових політичних інтересах. Стосовно політики Уряду та органів державної влади, то їм необхідно перейти від позиції пасивного спостерігача демографічних процесів до активної демографічної політики з використанням нових засобів впливу на масову свідомість з метою виходу з кризової демографічної ситуації, що склалась сьогодні.
3.2 Демографічна політика держави
Соціально-економічна перебудова суспільства в Україні спричинила гострі проблеми. Їхнє вирішення передбачає розробку науково обґрунтованої комплексної програми подолання демографічної кризи, яка б охоплювала не тільки питання простого відтворення населення, але й його розвитку у широкому соціальному контексті.
У першочерговому порядку необхідно розробити сучасну ідеологію демографічного розвитку України, що поєднувала б об'єктивний аналіз реалій з науково обґрунтованими цілями та завданнями. У зв'язку з цим слід посилити наукові розробки в галузі демографічних та ґендерних досліджень, їх фінансову підтримку, а також пропаганду відповідних наукових знань.
В умовах значного зниження народжуваності, зростання смертності та погіршення здоров'я необхідно докласти максимальних зусиль для збереження населення України. Це має бути основним змістом демографічних стратегій держави сьогодні.
При обмежених фінансових можливостях, а також занепаді системи соціального захисту основна увага і підтримка повинні бути спрямовані на вирішення проблем, що безпосередньо впливають на рівень захворюваності і смертності населення і, зокрема, дітей та жінок.
У зв'язку з цим необхідно реформувати систему охорони здоров'я, на якій негативно позначилися зміни соціально-економічних умов, а також збільшити асигнування на розвиток цієї сфери. Тим більше, що в умовах стрімкого старіння населення потреба в коштах на охорону здоров'я та соціальне забезпечення осіб похилого віку постійно зростає.
Питання пропаганди засобами масової інформації здорового способу життя повинно розглядатися як одна з головних цілей стратегії зміцнення здоров'я та продовження повноцінного життя і включати такі аспекти:
передача знань щодо профілактики захворювань та піклування про здоров'я як населення в цілому, так і конкретних груп ризику, наприклад підлітків;
засвоєння та застосування знань відповідними адресатами з тим, щоб домогтися змін у поведінці людей, що зловживають курінням, алкоголем та наркотиками;
розвиток різних форм піклування про власне здоров'я.
Стратегічне значення демографічного фактора має непересічне значення для майбутнього розвитку держави. Тому у практику державного управління необхідно запровадити принципи орієнтації розвитку країни, передусім на інтереси населення та сім'ї, на забезпечення умов їх всебічного розвитку і реалізації. Центральну роль у цьому мають відігравати:
подолання бідності, запобігання розвиткові хронічної та успадкованої бідності на основі зростання доходів та рівня життя всього населення;
глибоке реформування сфери праці, оскільки саме тут формуються провідні важелі репродуктивних і міграційних настанов, вітальної поведінки, здорового способу життя;
забезпечення ефективної зайнятості, яка має стати надійною гарантією належного рівня життя не тільки для самого працюючого, а і для його утриманців.
В умовах, коли жінки становлять більшість серед тих, хто звільняється з виробництва, і меншість серед працевлаштованих, необхідно на практиці забезпечувати їхнє право на працю у поєднанні з виконанням материнської функції. Йдеться, по-перше, про профілактичні заходи, спрямовані на раціоналізацію праці жінок, які здійснюються на державному рівні і мають довготривалий характер. По-друге, про активну політику на ринку праці, спрямовану на зменшення безробіття серед жінок, більш повне урахування їхнього професійно-кваліфікаційного складу, надання можливостей перепідготовки і працевлаштування в конкретних умовах.
Населення має бути соціально захищеним, а специфічна демографічна політика повинна підсилюватися заходами держави щодо виходу з економічної кризи. Проте суверенність особи несумісна з соціальним, а тим більше державним патерналізмом, котрим була пройнята демографічна політика в колишньому СРСР. Держава повинна забезпечувати соціальний захист своїх громадян, але не перетворювати їх на утриманців. Найвища мета такої політики - домогтися, щоб якомога менша частина населення залежала від суспільної благодійності.
Це у свою чергу передбачає удосконалення умов реалізації трудового та духовного потенціалів населення, його ефективне включення в суспільний поділ праці, нарощування зусиль щодо примноження суспільного добробуту. Цьому можуть слугувати заходи щодо забезпечення зайнятості населення - створення нових робочих місць, навчання та перекваліфікація працездатних, особливо в тих галузях суспільного виробництва, де очікується найбільше безробіття.
Необхідно також проводити демографічні та ґендерні експертизи всіх законопроектів Верховної Ради, проектів указів Президента України, які зачіпають права та інтереси населення.
Протягом останніх років урядом було видано низку постанов та законів які відносяться до політики регулювання відтворення населення, що мало б покращити народжуваність у країні. Це Закон України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” (№ 489-V (489-16) від 19.12.2006 із змінами), Закон України “Про прожитковий мінімум" (№ 489-V (489-16) від 19.12.2006), Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” (№ 2240-III (2240-14) від 18.01.2001 р. із змінами) та ін. Нижче приведені витяги із законів [3].
Закон України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” Установити, що у 2007 році: допомога при народженні дитини - у розмірі 8500 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово при народженні дитини в сумі 3400 гривень, решта - протягом наступних 12 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку - у розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 90 гривень для незастрахованих осіб та не менше 23 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, для застрахованих осіб, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, згідно із Законом N 489-V (489-16) від 19.12.2006 р.
Цей Закон відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.
Закон України “Про прожитковий мінімум". Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження. (Частина третя статті 4 в редакції Закону N 2505-IV (2505-15) від 25.03.2005) [2].
Отже, основні напрями державної демографічної політики такі:
у сфері сімейної політики та народжуваності головною метою є формування системи особистих і суспільних цінностей, орієнтованих на сім’ю з двома дітьми, зміцненні та підвищенні її виховного потенціалу як основного осередку відтворення населення. Об’єктами безпосередньої уваги держави мають бути молоді сім’ї та сім’ї з неповнолітніми дітьми;
передумовою ефективності державного регулювання міграцій є істотне зростання рівня життя та поліпшення можливостей працевлаштування економічно активного населення з отриманням заробітної плати, яка задовольняє їх потреби, на теренах України;
розв’язання проблем демографічного розвитку на регіональному рівні виходить з необхідності реалізації двох ключових взаємопов’язаних завдань: досягнення скорочення розриву у рівнях регіональних демографічних показників; забезпечення стійкого, збалансованого демографічного розвитку кожного з регіонів;
основним інструментом державного впливу є принцип диференційованого надання державної підтримки регіонам;
з огляду на обмеження фінансових ресурсів та наявність багатьох проблем у сфері демографічного розвитку необхідним є виділення пріоритетів по кожному з регіонів, обов’язкове їх узгодження з джерелами та обсягами бюджетного фінансування.
Виходячи з наявної диференціації демографічної ситуації, додатковими до загальнодержавних пріоритетів завданнями демографічного розвитку окремих регіонів України є:
Для АР Крим та Запорізької області - зниження смертності немовлят, смертності населення від вбивств та зловмисних травм. Крім того для Запорізької області - зниження смертності населення від злоякісних новоутворень, нещасних випадків, отруєнь і травм; поліпшення екологічної ситуації; підвищення тривалості життя та народжуваності. АР Крим - вирішення проблем облаштування депортованих народів.
Для Вінницької та Житомирської областей - зниження смертності населення від хвороб системи кровообігу; розвиток мережі служб соціального сервісу та медичного обслуговування людей літнього віку. Для Житомирської області - зниження смертності населення від хвороб органів дихання; зниження рівня безробіття.
Для Волинської, Івано-Франківської та Львівської областей - зниження смертності населення від хвороб органів дихання. Волинської та Львівської областей - запобігання нелегальним трудовим поїздкам українських громадян за кордон, транзиту та перебуванню в Україні нелегальних мігрантів.
Для Дніпропетровської та Донецької областей - зниження смертності немовлят, смертності населення від інфекційних і паразитарних хвороб, хвороб системи кровообігу, злоякісних новоутворень; підвищення народжуваності; поліпшення екологічної ситуації.
Для Донецької області - зниження смертності населення внаслідок вбивств та зловмисних травм, нещасних випадків, отруєнь і травм; запобігання значного природного скорочення населення; розвиток мережі служб соціального сервісу та медичного обслуговування людей літнього віку, запобігання транзиту та перебування в Україні нелегальних мігрантів.
Для Закарпатської та Херсонської областей - зниження смертності населення від інфекційних і паразитарних хвороб. Херсонської області - зниження смертності населення від злоякісних новоутворень, вбивств та зловмисних травм, нещасних випадків, отруєнь і травм; зниження рівня безробіття. Закарпатської області - запобігання нелегальним трудовим поїздкам українських громадян за кордон, транзиту та перебуванню в Україні нелегальних мігрантів.
Для Київської, Кіровоградської областей та м. Севастополь - зниження смертності населення від злоякісних новоутворень. Для Київської області - зниження смертності населення від хвороб системи кровообігу; підвищення народжуваності. Кіровоградської області - зниження смертності населення від хвороб органів дихання, нещасних випадків, отруєнь і травм; розвиток мережі служб соціального сервісу та медичного обслуговування людей літнього віку.
Для Луганської та Харківської областей - зниження смертності населення від хвороб системи кровообігу; підвищення народжуваності; крім того для Луганської області - зниження смертності населення від злоякісних новоутворень, хвороб органів дихання, вбивств та зловмисних травм, нещасних випадків, отруєнь і травм; поліпшення екологічної ситуації; розвиток мережі служб соціального сервісу та медичного обслуговування людей літнього віку.
Для Миколаївської та Одеської областей - зниження смертності населення від інфекційних і паразитарних хвороб; крім того для Одеської області - зниження смертності населення від злоякісних новоутворень, нещасних випадків, отруєнь і травм, запобігання нелегальним трудовим поїздкам українських громадян за кордон, транзиту та перебуванню в Україні нелегальних мігрантів.
Для Полтавської та Чернігівської областей - зниження смертності населення від хвороб системи кровообігу, злоякісних новоутворень, нещасних випадків, отруєнь і травм; підвищення народжуваності; розвиток мережі служб соціального сервісу та медичного обслуговування людей літнього віку; крім того для: Чернігівської області - зниження смертності населення від хвороб органів дихання.
Для Рівненської та Чернівецької областей - зниження смертності немовлят; зниження рівня безробіття; крім того для Чернівецької області - запобігання нелегальним трудовим поїздкам українських громадян за кордон.
Для Сумської та Черкаської областей - зниження смертності населення від хвороб системи кровообігу, хвороб органів дихання; підвищення народжуваності; розвиток мережі служб соціального сервісу та медичного обслуговування людей літнього віку; крім того для Сумської області - зниження рівня безробіття та створення нових робочих місць, запобігання транзиту та перебування в Україні нелегальних мігрантів; Черкаської області - зниження смертності немовлят.
Для Тернопільської та Хмельницької областей - зниження смертності населення від хвороб органів дихання; зниження рівня безробіття; крім того для: Хмельницької області - зниження смертності населення від злоякісних новоутворень; розвиток мережі служб соціального сервісу та медичного обслуговування людей літнього віку; Тернопільської області - запобігання нелегальним трудовим поїздкам українських громадян за кордон. Для м. Києва - регулювання внутрішньодержавних міграцій, запобігання транзиту та перебуванню в Україні нелегальних мігрантів.
Результатом цих заходів має бути поетапне зменшення рівня регіональної диференціації демографічної ситуації в Україні, створення умов, за яких регіони-донори з відносно високими рівнями економічного розвитку не втрачатимуть стимулів для забезпечення покращення демографічної ситуації.
3.3 Демографічні перспективи України
Загальноєвропейські тенденції народжуваності не дають підстав очікувати істотного збільшення сумарних коефіцієнтів народжуваності впродовж наступних 10-15 років. У зв'язку з тим, що відкрите суспільство сприяє орієнтації на західні високі стандарти рівня життя, більшість сімей відмовлятиметься від народження другої дитини і дітей наступної черговості, тобто репродуктивна діяльність обмежуватиметься. Для відновлення репродуктивного здоров'я населення, яке погіршилося у період кризи, будуть потрібні додаткові витрати порівняно з тими, які здійснювалися на потреби підтримання здоров'я за звичайних умов, що також може впливати на зниження народжуваності. Втрати ненародженими внаслідок епідемії ВІЛСНІДу протягом 2003-2010 рр. можуть становити 100-200 тис. У зв'язку з тим, що негативні тенденції у динаміці народжуваності посилюються, ці втрати матимуть суттєвий вплив на формування молодих поколінь. Тільки після 2015р. за умов зміни репродуктивних настанов можна розраховувати на підвищення цього показника до 1,35-1,45 у розрахунку на одну жінку (рис.3.2). Слід підкреслити, що і такий варіант розвитку не забезпечуватиме навіть просте заміщення поколінь.
Рис.3.2 Прогноз сумарного коефіцієнта народжуваності
Вичерпання потенціалу демографічного зростання України визначає неможливість найближчим часом не лише розширеного, а й простого відтворення населення. Навіть за умови збільшення народжуваності до найвищого в сучасній Європі рівня (2 дитини на жінку) і зменшення смертності до найнижчого у світі рівня (середня очікувана тривалість життя при народженні - 80 років) протягом найближчого десятиліття чисельність населення України неухильно скорочуватиметься (рис.3.3).
Рис.3.3 Прогноз чисельності населення, тис. осіб
За оптимістичним варіантом прогнозу до 2026 р. загальна чисельність населення України скоротиться до 43,3 млн. осіб, а за песимістичним - до 40,4.
Загальні параметри демографічного руху змінюватимуться відповідно до коливання кількості народжених, померлих і загальної кількості населення. Депопуляція, імовірно, дещо послаблюватиметься протягом першого десятиріччя ХХІ ст. (за оптимістичним варіантом - до середини другого десятиріччя) завдяки вступу до найбільш активного репродуктивного віку когорти народжених у середині 80-х років (останнього періоду істотного підвищення народжуваності в Україні). З цього часу різниця між кількістю померлих та народжених неминуче зростатиме.
Хвилеподібний характер тенденцій смертності в Україні впродовж принаймні найближчих 20 років, значні резерви зниження смертності у допрацездатних і особливо працездатних вікових групах, адаптація населення до нових соціально-економічних умов, подолання затяжної економічної кризи, успіхи медицини в лікуванні широкого кола захворювань дають підстави розраховувати на зниження ймовірності смерті: прискорене зниження - смертності немовлят (до 7,5-8%) і дітей раннього віку, вельми помірне - жінок 16-60 років (імовірність померти, не доживши до 60 років, для 16-річних дівчат скоротиться до 7-8%) і населення старше 60 років. Найбільші зрушення (як і протягом останніх 50 років) очікуються у смертності чоловіків працездатного віку. Передбачається, що імовірність померти не доживши до 60 років для 16-річних юнаків у 2026 р. становитиме 16-21%. Практично смертність саме цього контингенту визначатиме загальний характер тенденцій смертності та тривалості життя населення України.
Кризовий стан дітородної активності населення даватиметься взнаки протягом життя багатьох поколінь на рівні не лише сім'ї, а й усього суспільства (навіть якщо цей процес і припиниться). Як наслідок, у майбутньому спостерігатиметься хвилеподібна динаміка чисельності населення і його вікових контингентів, що може перетворитися на відчутну перепону в досягненні сталого розвитку країни.
Тому за умови бездіяльності держави у сфері економічного забезпечення відтворення населення, відсутності належного розвитку систем охорони здоров'я, освіти, культури поширюватимуться особливо серед молоді наркоманія, алкоголізм, туберкульоз, ВІЛСНІД, венеричні та інші інфекційні захворювання. Смертність впродовж певного періоду коливатиметься у межах сучасного рівня. За таких умов до 2026 р. Україна неістотно перевищить ті показники тривалості життя населення, яких
10-09-2015, 16:08