Попередження насилля над дітьми в умовах погіршення загальної економічної і соціальної ситуації в Україні стає надзвичайно актуальним. Воно породжує багато практичних питань етичного, гуманістичного, соціально-економічного, правового, медичного, освітнього характеру.
Існує багато форм жорсткого поводження з дітьми і багато способів, якими воно може статися з дитиною будь-якого віку: від народження до того часу, поки дитина стане незалежною. Причиною таких випадків є дії (чи бездіяльність) дорослих. Дитина може бути поранена, покалічена, зґвалтована. Інші форми пов’язані з тим, що дорослі не піклуються про дитину чи не задовольняють її життєві потреби.
2.1 Типи жорсткого поводження з дитиною
Розрізняють чотири типи жорсткого поводження з дитиною:
1. Нехтування – це хронічна нездатність батьків, чи осіб, що здійснюють догляд за дитиною, забезпечити основні потреби дитини, що не досягла 18 років, в їжі, житлі, медичному догляді, освіті, захисті і догляданні. Інший приклад нехтування: батьки залишають дітей без догляду. Психологічне нехтування – це послідовна нездатність батьків чи осіб, що здійснюють догляд, забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прив’язаність, любов.
2. Психологічне жорстке поводження – хронічні прояви поведінки, такі як погрози, приниження, образи, знущання і висміювання дитини. Все це може призвести до втрати дитиною впевненості в собі і самоповаги. Дитина стає нервовою і замкнутою. Вона перестає довіряти дорослим людям.
3. Фізичне жорстке поводження – визначаються як будь-яке невипадкове спричинення пошкодження дитині у віці до 18 років батьками чи особами, що здійснюють догляд чи опіку. Це може відбутися у формі побоїв, струсів, стискання, припікання чи укусів. Також сюди відносяться ситуації, коли дитині дають отрути, неадекватні ліки чи алкоголь, або відбувається зумисне задушення чи втоплення дитини.
4. Сексуальне насилля над дітьми – це використання дитини чи підлітка іншою особою для отримання сексуального задоволення. Дорослі будують свої стосунки з дитиною, пробуджуючи і спираючись на її сексуальні потреби.
Окремо розглянемо психологічне та жорстоке поводження, це пов’язано з тим, що іноді буває важко розрізнити де дружнє підсміювання, а де знущання, де досить сильне побиття, що не викликає заперечень ні з чиєї сторони, а де просте замахування сприйняте, як важка образа і насилля.
2.2 Насильницька поведінка батьків
Насильницька поведінка батьків:
- Батьки – господарі залежної від них дитини.
- Тільки вони визначають, що добре, а що погано.
- Дитина несе відповідальність за гнів батьків. Якщо вони сердяться – винна дитина.
- Батьки завжди повинні бути захищені.
- Дитяче самоствердження в житті створює загрозу автократичному батькові.
- Дитина повинна бути зламана і чим раніше, тим краще.
- Все це повинно відбуватися, поки дитина ще зовсім маленька, що вона цього “не помітила” і не була б в стані розвінчати батьків.
Методи, якими добиваються слухняності:
- Психологічні пастки. – Неприйняття любові дитини.
- Обман. – Ізоляція.
- Дволикість. – Недовіра.
- Ухилення. – Приниження. Зганьблення дитини.
- Відмовки. – Придирливі насмішки.
- Маніпуляції. – Примус аж до знущання.
- Залякування.
Негативні установки, якими керуються батьки.
- Любов дитини – обов’язок перед батьками.
- Батьки заслуговують поваги просто тому, що вони батьки.
- Діти не заслуговують поваги просто тому, що вони діти.
- Висока самооцінка дітей – шкідлива.
- Низька самооцінка дитини робить людей альтруїстами.
- Ніжність, сильна любов – шкідливі.
- Задовольняти дитячі бажання неправильно.
- Суворість, грубість і холодність – хороша підготовка до життя.
- Видаватись вдячним краще, ніж чесна невдячність.
- Те, як ви себе поводите, є важливішим від того, яким ви є насправді.
- Батьки не переживуть, якщо їх образити.
- Батьки не можуть говорити дурниці чи бути винними.
- Батьки завжди мають рацію.
Мотиви батьківських вчинків.
- Неусвідомлена потреба перенести на когось іншого приниження, якщо зазнали колись самі.
- Потреба знайти вихід від пригнічених почуттів.
- Потреба володіти і мати в своєму власному розпорядженні живий об’єкт для маніпуляції.
- Самозахист, у тому числі потреба ідеалізувати власне дитинство і власних батьків через догматичне використання батьківських принципів до своєї власної дитини.
- Страх появи того, що було пригнічено, того, на що натикаєшся у своїх власних дітях, того, що повинно бути знищене в самому зародку.
- Реванш за біль, яким батько (мати) пережив колись.
Принципи позитивної педагогіки:
- Повага до дітей.
- Повага до її прав.
- Терпимість до її почуттів.
- Бажання дізнатися з її поведінки: про природну індивідуальність дитини; про емоційне життя дитини.
Суб’єкти сімейного конфлікту виконують соціально позитивні завдання, але, керуючись ідеєю зверхності (вікової, досвіду, ролі) батьки намагаються домінувати над дітьми, підкорювати їх своїм інтересам, схильні порушувати й руйнувати цінності, ставити проблеми і позбавляти волевиявлення прав.
Конфліктна поведінка є також наслідком відсутності самоконтролю. Дорослі схильні до конфлікту, дуже часто є імпульсивними, їх відмінними рисами є низький рівень відчуттів, грубість, жорстокість (фізична й словесна), схильність до ризику й гострота переживань, недалекоглядність. А такі якості суб’єкту конфлікту засвідчують його низьку педагогічну культуру.
Педагогічна культура сім’ї в різних ситуаціях може проявитися у комплексі або в її окремих складових ознаках. Основними її параметрами, як встановлено, є моральна культура, культура мислення, культура мовлення, комунікативна культура, дидактична культура, культура праці, культура рухів, фізична культура, естетична і екологічна культура. З огляду на це ми можемо аналізувати педагогічну культуру як зміст взаємостосунків між батьками і дітьми через включення механізмів різних видів їх діяльності і втілення у цій діяльності моральних категорій, зміст і завдання сімейного виховання.
Складний за структурою та динамічний характер педагогічної культури батькам зумовлює необхідність дотримання таких вимог:
- цілісного підходу до вибору сукупності засобів, що забезпечують формування всіх компонентів педагогічної культури;
- враховувати рівні педагогічної підготовленості батьків і їх індивідуальних особливостей;
- дотримання наступності в поповненні знань і тісного їх взаємозв’язку з особистою практикою виховання дітей кожного з батьків.
Інтенсивні психологічні дослідження у галузі насилля в сім’ї велись на протязі багатьох років, проте така теорія, як раннє виявлення схильності до насилля і його стійкості, залишились не розробленою в психолого-педагогічній теорії.
Існує достатньо міцний зв’язок між схильністю до злочинності в дитячому і підлітковому віці, яка зберігається і в дорослої людини, і такими факторами як бездоглядність в дитинстві, схильність до здійснення злочинів у батьків і низький коефіцієнт інтелекту.
Сімейне насилля, участь в якому беруть діти, відсутність позитивних сімейних традицій, погано організована життєдіяльність дитини, відсутність єдиної системи вимог до дитини з боку дорослих членів сім’ї та інші негативні явища свідчать про те, що батьки не мають достатнього рівня педагогічної культури, яка є неодмінною частиною загальної культури, не підготовлені до морально – правового виховання дітей. Інформація, яку ми отримали з психолого-педагогічних і соціологічних досліджень і експериментів дала змогу визначити пріоритетні форми і методи з дітьми, що пережили домашнє насилля. Це зокрема: допомога психолога (психологічне консультування), позбавлення батьківських прав, вилучення дітей з сім’ї тощо.
2.3 Профілактика насильства над дитиною в сім’ї
У нашій курсовій роботі ми розглянемо “первинний” напрямок роботи з дітьми, що пережили домашнє насилля – соціально-педагогічна профілактика жорстокого ставлення до дітей у сім’ї. Це один з ефективних засобів подолання цього негативного явища. Однак у вітчизняній науковій літературі заявлена проблема є недостатньо розробленою, оскільки немає сталої загально – визнаної моделі попередження насилля. Основні причини на наш погляд, цього у тому, що протягом тривалого часу держава не приділяла належної уваги питанням сім’ї, а тема насилля дорослих над дітьми вважалася забороненою, не обговорювалася, начебто її не існувало. Тому вважаємо, що необхідно всебічно проаналізувати цю проблему.
Термін “профілактика” має такі рівні: загальний і спеціальний, пояснювальний і попереджувальний, первинний, вторинний, третинний та ін. У соціальній роботі часто визначають загальну і специфічну профілактики.
Під загальною розуміють “діяльність спрямовану на попередження і ліквідацію факторів, що зумовлюють негативне явище серед широкого кола підлітків і молоді”; під спеціальною “діяльністю, спрямовану на попередження подальшого розвитку проблеми серед груп ризику й осіб, схильних до девіантної поведінки”.
Безумовно, профілактичні заходи проводять з метою впливу на фактори, що детермінують негативне явище і попередження розвитку проблеми, пов’язаної з девіантною поведінкою. Однак, на наш погляд, поділяти профілактику на подібні рівні недоцільно, оскільки профілактичні напрями можуть диференціюватися за ними лише умовно.
При всій раціональності гуманістичних стратегій (християнське вчення, філософські ідеї, толерантність, народна педагогіка, соціальне навчання нежорсткого поводження, елепатія, гумор), що сприяють попередженню насилля в сім’ї, є малоефективними як самостійні заходи нинішньої широкомасштабної профілактики насилля в поводженні з дітьми.
Таким чином для ефективності антинасильницької роботи необхідно дані методики об’єднати і трансформувати в окремі напрями соціально-профілактичної діяльності, а саме:
- ознайомлення дітей і дорослих з християнським вченням і традиціями, які формують кращі людські якості й дають практичні альтернативи жорстокому поводженню;
- сприяння осмисленню філософських ідей, що розвивають толерантний погляд;
- сприяння вивченню позитивних аспектів практики народного виховання, що дає змогу на основі українських виховних традиціях розвивати нові, які відповідають сучасним нормам гуманності;
- навчання технік нежорсткої поведінки в конфліктних ситуаціях, що формує досвід соціально прийнятих стосунків людей.
- Сприяння розвитку гуманістичних тенденцій, які виявляються в повазі до оточуючих, милосерді, готовності допомогти іншому;
- Розвиток почуття гумору, що здатне послабити ворожість між людьми.
Усі ці напрями роботи можна об’єднати в соціально – педагогічній програмі профілактики насилля над дітьми у сім’ї, як первинні засоби.
Соціальні працівники нашої держави повинні розробити програму профілактики насилля в сім’ї над дітьми з урахуванням історичних, соціокультурних, економічних, політичних та ін. умов країни, а також законодавчої бази держави.
Істотним у попередженні насилля над дітьми в сім’ї є усунення причин, що до нього призводить. Ми визначили, що домінують на сучасному етапі соціокультурні причини (бездуховність) і, загострюючись економічними і психологічними факторами, зумовлюють до насилля. Отже, чим вища культура сім’ї, тим гуманніші в ній стосунки. Тому й важливо формувати у батьків педагогічні знання, знання тих цінностей, які треба передавати підростаючому поколінню.
Велике значення у профілактиці жорстокості має робота не лише з батьками, але й з дітьми. Необхідно формувати в них повагу до оточуючих, потребу в гуманному ставленні до інших людей, що сприяє переосмисленню їхньої поведінки. Діти повинні засвоювати такі норми і правила взаємодій в суспільстві, що дозволяють за будь-яких обставин знаходити конструктивні форми поводження.
Потрібно також проводити спільні заходи для батьків і дітей. Контактування батьків з дітьми – це спосіб зближення рідних сердець, який дозволяє краще зрозуміти потреби тих чи інших. Батьки мають враховувати інтереси дітей, а діти, відчуваючи батьківське тепло, турботу, любов, відповідають взаємністю. Саме й тому проводити профілактичну роботу з попередження насилля над дітьми в сім’ї як окремо з батьками, дітьми так і спільно.
Таким чином, проаналізувавши поставлену проблему, можна створити модель профілактики насилля над дітьми в родинах, яка припускає як засіб профілактики програму, забезпечує комплексний підхід до вирішення проблеми, орієнтує на усунення головних причин жорстокості і передбачає диференційовану роботу з дорослими і дітьми.
Розділ III. Організація та функціонування груп самодопомоги для
жінок, які пережили насильство
Нині насильство і образлива поведінка в сім’ї – серйозна і поширена проблема, від якої як правило страждають жінки. За даними соціологічних досліджень 97% жінок пережили в своєму житті насильство різних форм, при цьому 20% жінок насильство переживають систематично. Причому, в більшості випадків присутній не один вид насилля, а комплексне. Найбільш часто в нашому суспільстві зустрічається психологічне насилля – 80% випадків. Тому, сьогодні одним із основних завдань суспільства – усвідомити усю реальність небезпеки, яку несе насилля в сім’ї. Особливо це потрібно визнати на державному рівні.
Таке масштабне поширення насильства в сім’ї дало поштовх для створення відповідних кризових центрів, які надають різноманітні види допомоги жертвам домашнього насилля.
Щоб ознайомитися з практичною діяльністю допомоги жертвам насилля, ми дослідили діяльність кризового центру жінка для жінки “Чайка” в місті Рівному. На основі отриманої інформації, яку ми отримали при нашому дослідженні, ми зробили висновок, що найкращими методами роботи з жертвами, які пережили домашнє насилля є формування груп самодопомоги жертв домашнього насилля, яке ми і розглянули у нашій курсовій роботі.
В сучасному світі одним з найбільш ефективних способів подолання хворобливої залежності (адитивної поведінки), викликаної алкоголем, наркотиками, азартними іграми або деструктивними культами, вважаються групи самодопомоги, котрі як програму духовної реабілітації використовують «Дванадцять Кроків» і в своїй діяльності керуються Дванадцятьма Традиціями. Прототипом цих груп є «Анонімні Алкоголіки», історія котрих почалась в США понад півсторіччя тому і котрі сьогодні є найбільш поширеним рухом самодопомоги, що об'єднує в своїх рядах майже 5 мільйонів членів. На основі принципів, створених цим рухом сьогодні вже функціонує безліч груп самодопомоги, які пропонують підтримку при інших видах залежності, Наприклад, Аланон – для спів залежних. Анонімні Наркомани, Алатін, Анонімні Гравці, Анонімні Супержінки, Анонімні Жертви Культів, тощо.
Не викликає сумніву, що жінка, яка стикається з насильством (фізичним, емоційним або сексуальним), опиняється втягнутою у його цикл і, отже, значною мірою залежною від насильства. Хибне коло, в якому опиняється вона, нею не усвідомлюється, а тому й вибратися з нього власними силами стає для неї справою надто проблематичною.
Для цих жінок найбільш дієвою формою реабілітації можуть стати групи самодопомоги Анонімні Жертви Насильства (АЖН), організація та функціонування котрих має чимало спільного з іншими групами самодопомоги, перш за все з Аланоном, який надає підтримку співзалежним.
Розглянемо, яким чином в роботі АЖН використовуються Дванадцять Кроків і Дванадцять Традицій.
ПРОГРАМА ДВАНАДЦЯТЬ КРОКІВ.
Спершу – декілька вихідних думок. Основна істина полягає у тому, що потурання насильству є невикорінюваним. Тому стати жертвою насильства хоча б один раз, значить залишитися нею на все життя. Багато жінок відповідали на насильство насильством, і результат завжди був одним і тим самим: воно повертало свої втрачені на деякий час позиції. Жінка ніколи не зможе сама припинити потурати насильству, тому що вона безсила. В усьому іншому вона є цілком нормальною і здоровою людиною. Отака реальність. Прагнення ж хоч коли-небудь повернутися до потурання свідчить про хворобливу пристрасть знову потерпіти поразку, ставши жертвою насильства. Жертовність, що виникає внаслідок потурання насильству, неможливо викорінити, можливо лише не брати участі в насильстві. Таке завдання може здаватися досить скромним, та тільки не тій жінці, яка намагається його розв'язати в своєму житті. По-друге, жінка може відчувати себе цілком комфортно, якщо не потурає насильству і відвідує збори АЖН. По-третє, неучасть в насильстві не становить одномоментного акту, а відноситься до позиції, яка охоплює значну частину життя.
ПЕРШИЙ КРОК. "Ми визнали своє безсилля перед насильством, визнали, що втратили здатність розпоряджатися своїми долями".
1. Життям жінки замість неї вже давно розпоряджається насильство. Визнати свою поразку занадто важко, хочеться втішити себе думкою, що всі попередні неприємності були "востаннє". Повисає свого роду гамлетівське запитання: чи то визнати себе нездібною протистояти насильнику і прийняти як неминучість всю подальшу програму, чи то знову, потураючи, включитися в цикл насильства, поразка в якому є неминучою. Визнання свого безсилля перед насильством є висхідною точкою подальшого особистісного зростання. Нерідко воно пов'язане з болісною внутрішньою боротьбою. Але щирість і чесність сприяють відмові від забобонного переконання, начебто вона - господиня своєї долі. Хіба ж може так поводитися зі своїм життям справжня господиня? Перший Крок є тим головним і єдиним, який можливо пройти до кінця, всі наступні можливі лише тією чи іншою мірою. Парадоксально, але визнаючи індивідуальну слабкість, жінка набуває колосальної сили. Це відкриття викликає полегшення і розрядку накопичених емоцій ("Ви увесь час говорите про свого чоловіка. А що відбувається з Вами? У чому Ваші труднощі? Як ви розв'язуєте свої проблеми?").
2. Ми прийшли до переконання, що тільки Сила більш могутня, ніж ми, може повернути нам здоровий глузд.
Кожна людина має ресурси і системи підтримки особистості. Вони можуть бути в ній самій, групі або ототожнюються з Богом. Не так важливо, що саме вони являють собою, важливо, що вони існують. Цей крок дає старт до пошуку тих систем підтримки в житті жінки, які існують, але ніколи раніше не використовувались ("Що могло б допомогти Вам? Де Ви відчуваєте підтримку?").
3. Ми прийняли рішення довірити нашу волю і життя Богу, як ми Його розуміємо.
Пошук ресурсів і систем підтримки не тільки мусить бути розпочатий, але й продовжений. Після його завершення виникає усвідомлення,
10-09-2015, 16:29