4. Ми глибоко і безстрашно проаналізували своє життя з моральної точки зору.
Сім'я, де володарює насильство, живе з ним довгі роки, за цей час від неї часто залишається лише зовнішня оболонка, декорація для оточення, за якою, по суті, ховається одна дія: якщо насильник не вдається до насильства жертва зробить все можливе, щоб спровокувати його ("Як Ви сприяєте тому щоб Ваш чоловік чинив насильство? Що Ви робите, щоб приховати його поведінку? Що Ви ще робите, окрім цього?").
5. Ми визнаємо перед Богом, собою і хоч би іще однією людинок істину природу наших помилкових поглядів.
Дослідження насильства в родині означає необхідність визнання того що певні думки, почуття, бажання або дії жертви були помилковими.
6. Ми повністю підготували себе, щоб Бог позбавив нас усіх наших недоліків.
Парадоксальність виникнення змін полягає у тому, що вони починаються з визнання очевидного, реально існуючого стану справ. Яки пошук ресурсів і систем підтримки особистості завершено і усвідомлена помилковість ряду дій або стилю життя, то логічною є готовність позбутися наявних помилок, опираючись на наявні резерви.
7. Ми смиренно просимо Його виправити наші недоліки. Готовність, яка виникла, є могутнім стимулом для початку дій напрямку змін.
8. Ми склали список усіх тих людей, яким ми заподіяли зло наповнились бажанням спокутувати всі свої провини перед ними.
Жертва живе в родині, де є не тільки насильник, але й, наприклад, діти, батьки, навколо живуть близькі, друзі, які протягом довгого часу були позбавлені уваги і підтримки жертви.
9. Ми особисто компенсуємо шкоду, заподіяну цим людям, де тільки можливо, окрім тих випадків, коли це може зашкодити їм або кому-небудь іншому.
Усвідомивши хто ці люди, важливо почати діяти в напрямку відновлення перерваних або обновлення існуючих відносин зі значущим оточенням, що означає передусім надавання їм необхідної допомоги і підтримки.
10. Ми продовжували самоаналіз, і коли припускалися помилок, одразу ж визнавали їх.
Усвідомлення і рішучість виправити помилки не гарантує від їх повторення, попередній стиль життя, стрижнем якого був цикл насильства, є достатньо стійким, подібно до затягаючого виру, він може примусити жінку повернутися до попередніх стереотипів. Тому визнання помилок не є одноразовим актом, а простягається впродовж усього часу подальшого життя.
11. Ми намагалися шляхом молитви та розмірковування поглибити контакт з Богом, як ми Його розуміємо, молячись лише про знання Його волі, яку нам належить виконати, і про дарування нам сили для цього.
Постійне усвідомлення проблем і рішимість змінитися надає жінці мужності для подолання кризи та обновлення життя. Внутрішні ресурси особистості і системи підтримки сприяють збереженню сил, які спрямовують людину далі.
12. Досягнувши духовного пробудження, до якого привели ці кроки, ми намагалися донести зміст наших ідей до інших людей і застосовувати ці принципи у всіх наших ділах.
Очікування винагороди повертає людині сенс життя, робить її відкритою до інших, створює передумови для довіри та емпатичного спілкування, в ході якого позитивні зміни стають спільним досягненням.
ДВАНАДЦЯТЬ ТРАДИЦІЙ. Для того, щоб група АЖН мала можливість існувати, потрібне зведення правил, яке й складають 12 традицій.
1. Наше спільне благо вище за усе, особисте звільнення кожної з нас від насильства залежить від єдності АЖН.
2. У справах нашої групи існує лише один вищий авторитет - люблячий Бог, який сприймається у тому вигляді, в якому Він може уявлятися в групі. Наші керівники – всього лише наділені довірою виконавці, вони не карають.
3. Єдина умова для членства в АЖН – бажання не брати участі в насильстві.
4. Кожна група мусить бути цілком самостійною в усіх питаннях, окрім справ, які торкаються інших груп АЖН.
5. У кожної групи є лише одна головна мета – донести наші ідеї до тих жертв насильства, які все ще страждають.
6. Групі АЖН ніколи не слід підтримувати, фінансувати, або надавати ім'я АЖН для використання якою-небудь спорідненою організацією чи сторонньою компанією, щоб проблеми, пов'язані з грішми, майном та престижем не відволікали нас від нашої основної мети.
7. Кожна група АЖН мусить повністю опиратися на власні сили, відмовляючись від допомоги ззовні.
8. Група АЖН мусить завжди залишатись непрофесійним об'єднанням, однак може наймати працівників, котрі володіють певною кваліфікацією.
9. Групі АЖН ніколи не слід встановлювати жорсткої системи управління.
10. Група АЖН не дотримується будь-якої думки щодо питань, які не мають відношення до її діяльності; тому ім'я АЖН не слід вживати в ході будь-яких суспільних дискусій.
11. Наша політика у взаємовідносинах з громадськістю засновується на привабливості наших ідей, а не на пропаганді; ми мусимо завжди зберігати анонімність у всіх контактах з пресою, радіо та телебаченням.
12. Анонімність – духовна основа усіх наших традицій, яка постійно нагадує нам про те, що головними є принципи, а не особи.
Принципи створення груп анонімних жертв насильства
Для створення групи АЖН потрібно зовсім небагато. Теоретично для початку достатньо, щоб хоча б дві жінки, які пережили насильство і бажають позбутися тягаря існуючих проблем, зібрались разом і провели перші збори. Потім призначити другі, треті збори, а далі все йде природно і зрозуміло.
Головне – це дотримуватися Програми Дванадцяти Кроків і намагатися дотримуватись Дванадцяти Традицій.
На практиці способи організації груп можуть бути найрізноманітнішими. Наприклад, психотерапевтична група, яка займалась під керівництвом психотерапевта, а потім почала користуватися принципами АЖН, може перетворитись на групу АЖН. Така ж сама трансформація може відбутися з клубом зустрічей для жінок, які пережили насильство, або просто з 2-3 жінками, котрі випадково зустрілись в коридорі Центру.
Бажано, щоб при початку діяльності групи стояла людина, добре знайома з практикою роботи, груп самодопомоги типу Аланон. Частіше за все засновниками нових груп стають люди, які пройшли певну підготовку і отримали досвід в іншій групі. Ця роль більш за все підходить психологу, який проробив переживання, пов'язані з насильством у своєму власному житті. Професійні навички надають їм впевненості, дуже корисної на початковій стадії роботи, а власний досвід потурання насильству робить можливим ведення діалогу з учасницями групи на рівних.
Щоб група почала існувати, їй необхідно дати назву. Назви груп АЖН можуть нести змістове навантаження, а можуть бути й без будь-якого натяку ("Надія", "Ясний світ", "Подруги", тощо). Не має значення, як саме буде називатися група, головне, щоб назва була. Важливо дотримуватись одного правила, відповідно до якого група не може бути названа чиїмсь іменем, чи то члена АЖН, чи ні: в цьому реалізується одна з найважливіших Традицій -"Принципи важливіше за окремих осіб".
Наступний етап – слід призначити місце та час зустрічі. Хоч і не існує приблизного графіку зборів АЖН, оптимальним усе ж таки прийнято вважати проведення двох – трьох зустрічей на тиждень. Початківці мусять ходити на збори частіше; тим, хто утягнуті в насильство не більше одного року, допустиме самостійне регулювання частоти зустрічей, однак варто відвідувати збори не рідше одного разу на тиждень.
Небажано, щоб зустрічі проводились рідше одного разу на тиждень. Зважаючи на те, що досвід створення Центрів є піонерським для України, саме вони можуть виступати ініціаторами створення таких груп. Важливо пам'ятати, що перший час вони будуть групами-одиначками, а для жертви насильства дуже важко тривалий час залишатися без підтримки. Коли група починає роботу, виникає безліч проблем. Одна з найбільш істотних полягає в тому, що новим учасникам починає здаватися, ніби потурання насильству вже переможене і не варто витрачати всю свою енергію тільки на нього. У членів групи з'являється невиправданий ентузіазм, що проявляється в позиції Рятівниці всіх від насильства.
Конче важливо, щоб члени АЖН не намагалися робити того, що не входить до їх компетенції. Ця настанова може сприйматися деким як неприпустима пасивність. Коли з'ясовується, що АЖН не допомагають в працевлаштуванні, не розв'язують проблем алкоголізму в родині, не надають фінансової допомоги, не підтримують громадських ініціатив, наприклад, за скасування смертної кари, у декого виникає почуття досади та розчарування Важливо розуміти, що члени АЖН не проти соціальної активності, при бажанні кожна з учасниць може займатися нею поза групою.
Мета, заради якої існує АЖН – допомогти одне одному позбавитися потурання насильству в своєму житті і ніякі, навіть найбільш потрібні благородні завдання не мусять відволікати від цього основного напрямку. найдавніших часів існує принцип: "Все живе, щоб виявитися, мусить самообмежуватись". Для групи АЖН його важливо усвідомити від само початку, бо головним для неї є звільнення від насильства, і не існує мети білі важливої.
Ще однією проблемою може стати те, що група може й не народити Добрі наміри можуть не втілитися у життя, а сама ідея – скомпрометувати себе в очах новачків. Наприклад, якщо ініціатори організації групи заручаються підтримкою представників влади, а ті, в свою чергу, починають опікувати та керувати починанням, позбавляючи групу самостійності незалежності. Група АЖН не мусить бути ні в чийому віданні, окрім самих учасниць.
Проблеми можуть виникати не тільки в оточенні, але й народжуватись всередині групи. Більша їх частина обумовлюється особистими якостями учасниць, такими, як нестриманість у виявленні власних почуттів, нетерпимість до чужих думок, прагнення до самоствердження за чужий ї тощо. Для переборювання цих підводних каменів важливо дотримуватись Традицій АЖН.
При організації групи може виникнути запитання, кого в неї приймати. Вірний підхід сформульовано у Третій традиції: "Нам слід приймати усіх, хто бажає не брати участі в насильстві. Тому не потрібно відмовляти нікому з тих, хто бажає звільнитися від насильства. Членство в АЖН не слід пов'язувати з фінансовими міркуваннями, або з умінням пристосовуватися. І тому будь-який попередній або заочний прийом у групу став би сам по собі насильством над групою. Воно могло б непомітно поселитися в ній і помалу справляти свій руйнівний вплив. Від самого початку важливо простягати руку допомоги кожній жінці, яка звертається по допомогу.
Ще одна проблема, яка пов'язана з небезпекою розшарування групи. Приходячи до групи, жінки приносять з собою свої уявлення про світ і про форми життя в ньому. Декому може здаватися, що їм краще відомі цілі та завдання АЖН, і вони почнуть диктувати свої погляди іншим. Можлива, наприклад, трансформація групи в психотерапевтичну, при наявності в ній носія таких знань та навичок. Це може дуже згубно відбитися на атмосфері довіри і привести до розпаду групи. Будь-які способи "керівництва" групою є явно заздалегідь неспроможними, тож їх слід всіляко уникати.
Існують ще три особисті вороги груп АЖН – НЕТЕРПІННЯ, ЕЙФОРІЯ та ЗНЕВІРА. На самому початку групі доведеться бути нечисленною, і це є важливим фактом. Якщо судилося тій чи іншій групі стати численною, це відбудеться поступово, протягом певного часу. Якщо в ній залишиться 4-5 осіб – це чудово. За художньою цінністю фресковий живопис та акварель цілком можуть конкурувати одне з одним. Більше того, якщо в групу прийде відразу багато нових членів, то можуть виникнути непередбачувані ускладнення. Тиск з їх боку може перетворити групу на компанію страждалиць, або, ще гірше, чоловіконенависниць. Далі, вельми швидко, після декількох зустрічей у групі може виникнути ілюзія, що насильство переможене, а його наслідки успішно переборені. І група може розпочати погоню за кількістю облагодіяних. В іншому випадку тимчасові складності та природні труднощі можуть штовхнути групу в паніку. І в тому, і в іншому випадку важливо зупинитися і озирнутися, сприйняти реальність теперішнього життя, яке не виключає сенсу, гідності, сумнівів або страждань.
ГРУПОВІ ЗБОРИ ТА ТЕХНІКА ВЗАЄМОДІЇ. Головна подія в житті групи самодопомоги для жінок, які пережили насильство – це ЗБОРИ УЧАСНИЦЬ. Вони є регулярними заходами, під час яких розгортаються "суворі спогади", відбувається обмін надіями і розчаруваннями, створюється неповторна атмосфера довіри завдяки переживанню реальної підтримки, що її надає група.
Крок, пов'язаний з приходом до групи, далеко не завжди є легким. Спочатку, причому неодноразово, доводиться прикладати зусиль, щоб відкласти усі свої справи й прийти на зустріч.
В групі складається атмосфера чесності, довіри і свободи волі. Не існує обов'язкової необхідності висловлюватись, у кожної учасниці є можливість просто слухати. Однак слід пам'ятати, що все сказане знайде відгук і взаєморозуміння, бо ті, хто сидять в колі, переживають з приводу подібних, якщо не однакових проблем, пов'язаних з потуранням насильству.
Коли слухаєш розповіді учасниць зборів, виникає усвідомлення драматичності шляху, пройденого кожною з них, великої кількості інтенсивних емоційних переживань, аж до відчаю та небажання жити, і того, що бути жертвою насильства значить не просто "ярлик", "стигму", а страждання, позбавлення, від якого неможливе без сторонньої допомоги.
Якщо виникає розуміння необхідності зовнішньої підтримки, то це значить, що істотну частину шляху до позбавлення від страждань, які відчуває жертва насильства, вже пройдено. Зовнішня підтримка потрібна для зменшення інтенсивності проявів психічного болю і якщо жертва починає удаватися до неї, то це автоматично приводить до зниження інтенсивності страждання та появи важливої можливості контролювати свої почуття.
АЖН мають тверду впевненість в тому, що не можна себе уберегти від можливості насильства у майбутньому раз і назавжди, а також позбавитися від переживань, пов'язаних з ним. Можна лише не брати участі в насильстві, навчитися контролювати прояви психічного болю, не погіршувати свого стану невгамовними стражданнями з приводу пережитого насильства, поступово звільнятися від багатьох негативних наслідків непомірного страждання, передусім почуття провини за підтримку ситуації насильства. Таким чином, мова йде про засвоєння екзистенційних навичок піклування про саму себе, про власну особистість.
Встановити контроль над психічним болем видається можливим тільки тоді, коли жертва насильства починає краще себе знати та розуміти. Цій меті й служать збори. В той момент, коли учасниця розповідає про себе або слухає історію інших членів групи, вона проникає в суть своїх проблем і по-новому оцінює свій стан.
Для проведення зборів існують певні ПРОЦЕДУРНІ ПРАВИЛА. Вони досить прості і, разом з тим, насущне необхідні, оскільки дозволяють кожній з учасниць почувати себе вільно і діяти ефективно, зберігаючи певний порядок. В межах груп АЖН існує декілька видів зборів.
ВІДКРИТІ ЗБОРИ. На них можуть бути присутніми усі бажаючі, в тому числі й родичі, співробітники центрів, лікарі, просто зацікавлені особи. Зазвичай, на таких зборах мова йде про діяльність груп АЖН для того, щоб залучити до них тих, хто бажає розірвати хибне коло насильства, але не знає яким чином це можна здійснити.
ЗАКРИТІ ЗБОРИ (таких більшість). На ці збори допускаються тільки учасниці групи. Тут виникають унікальні можливості відверто і вільно говорити про свої найскладніші проблеми, розповідати про такі вчинки й ділитися такими думками, в яких буває важко собі признатися. Одним з головних правил таких зборів є їх конфіденційність. Що б не було почуто від інших учасниць, це залишається в стінах, де проходить зустріч. Тільки за таких умов можливо розраховувати на відкритість і вільне обговорення. Особливо важливим це буває, коли обговорюються Четвертий та П'ятий Кроки і учасниці розповідають про свої недоліки й тіньові сторони життя: нікому не хочеться щоб такі інтимні речі обговорювались на вулиці.
Крім зборів, іноді проводяться КОНФЕРЕНЦІЇ груп АЖН. Тут, розуміється, важко зберігати відчуття інтимності або абсолютної довіри. Однак, саме в ході таких зборів виникає нове почуття спільності, пов'язане з тим, що велика кількість жінок пронизаються одними й тими ж ідеями та прагненнями: роблячи добро іншому, ти робиш його, передусім собі.
Кожні збори проводяться за такою схемою. По-перше, для проведення зустрічі обов'язково потрібен секретар. Він може обиратися на кожних зборах, або ж працювати на протязі довгого часу, але не більше б місяців підряд.
Секретар проводить збори і підтримує певний порядок, спрямовуючи дискусію так, щоб вона не перетворювалась на розмову про сторонні предмети. У секретаря немає будь-яких повноважень, які надавали б їй переваги перед іншими учасницями.
Секретар відкриває збори завжди одними й тими ж словами: "Вітаю вас, мене звуть М, я жінка (сестра, дочка) насильника". Присутні відповідають:
"Привіт, М." Секретар продовжує: "Сьогодні я виконую обов'язки секретаря. Ласкаво просимо на збори групи АЖН. Після хвилини мовчання ми промовимо молитву про душевний спокій".
На протязі цієї хвилини учасниці збираються з думками, відсторонюються від суєти минулого дня, налаштовуються на новий душевний стан, а потім, хто півголосом, хто пошепки, а хто і вголос промовляють наступні слова:
Боже, дай мені розум та
10-09-2015, 16:29