КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ЗАОЧНОГО ТА ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
Тема № 16. Стновлення класичної української філософії ХVIII – XIXстоліття
Слухача 2-го курсу
групи №
залікова книжка №
м. Київ-2009
План
Вступ
1. Зародження і розвиток філософської думки в Україні
2. Філософські погляди Г. С. Сковороди
3. Творчий внесок П. Юркевича, В.В. Лесевича, О.О. Потебні в світову філософську думку
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
Українська філософська думка має свої глибокі корені і базується на багатовіковому здобутку, що охоплював час, починаючи від доби Київської Русі й аж до XVII ст.
Однак саме XVIII ст., повязане перш за все із діяльністю видатного українського філософа Г.С. Сковороди, називають класичним періодом.
Що особливого, відмінного, в українській філософській думці того часу, чи була вона відголоском ідей просвітництва, що домінували у тогочасній Європі, інтерпритацією античної філософії, чи стала власним, неповторним здобутком української філософії?
Тож у даній роботі намагатемось відповісти принаймі для себе, що є спільного, а що відмінного у поглядах українських філософів, зясувати вагу їх внеску у світову філософську думку.
1. Зародження та розвиток філософської думки в Україні
Коріння філософії України сягають у сиву давнину Київської Русі. Філософія має не лише наукову, але й духовно-практичну форму - національні традиції, характер, світогляд.
Історія української філософії привертає увагу вчених кінця XIX - початку XX ст.
Досліджуючи розвиток філософської думки в Україні в культурі від Київської Русі до сучасності, історики розкривають її особливості, самобутність, національні традиції, підкреслюючи, що історія філософії може об'єктивно виглядати лише як складова історії національної культури, як історія способу усвідомлення змістовних життєвих проблем: життя і смерті людини, суті людини та її ставлення до навколишнього світу, свободи та необхідності, добра і зла тощо.
В історію філософії як науки входять,
по-перше, дослідження історії філософської думки в Україні як невід'ємної складової частини світової культури. Функціонування філософських ідей створює філософсько-світоглядний ґрунт тієї культури, що об'єднує людей, які живуть в Україні і формують її народ.
По-друге, історія філософії в Україні охоплює філософські проблеми і теорії, розроблені і сформовані саме філософами вихідцями з України. Це найвіддаленіші від суто української національно-культурної проблематики дослідження. У них слабкіше виражається характер власне української культури. Нарешті, до історії української філософії входять дослідження її специфіки, національних особливостей, традицій. Мова йде про світоглядну ментальність, що визначає власне українське бачення світу, про комплекс світоглядних ознак, що зумовлюють визначеність духовного світу нації в контексті історії культури людства. Урахування усіх складових у їх взаємодії дозволяє усвідомити самобутність філософії в Україні, починаючи з Київської Русі.
Ряд учених виділяють в історії філософії України:
по-перше , період становлення і розвитку філософської думки в Київській Русі;
по-друге , період філософії українського Ренесансу;
по-третє , період Просвітництва і розвитку філософії в Києво-Могилянській академії;
по-четверте , період розвитку філософії предромантизму (XVIII - початок XIX стст.);
по-п'яте , період українського романтизму (від Гоголя до Юркевича);
по-шосте , період, коли паралельно з романтизмом виникає блок філософії позитивізму та раціоналізму (університетська філософія Иоганна Шада, Олександра Потебні, Володимира Вернадського, Михайла Драгоманова, Івана Франка);
по-сьоме , період формування філософських ідей у лоні модернізму XX ст. і
по-восьме , філософія української діаспори.
Ряд філософів у розвитку та становленні філософії в Україні виділяють три періоди:
по-перше, період докласичної філософії, що охоплює історію української філософії від Київської Русі до Просвітництва, включаючи розвиток філософії в Києво-Могилянській академії;
по-друге, класичний період - від філософії Григорія Сковороди до університетської філософії кінця XIX ст.;
по-третє, період новітньої української філософії XX ст., включаючи філософію української діаспори.
Причому, особливістю періоду вважається екзистенціально-романтичний характер філософії.
Своєрідність кожного з періодів історії філософії в Україні полягає в тому, що перший період історії філософії в Україні охоплює існування Київської Русі. Тоді філософія ще не виділилась у самостійну сферу теоретичного осмислення світу. Це практична філософія, що становила невід'ємну частину культури Х-ХІ стст. Основна її проблема: Людина-Бог.
Другий період історії філософії в Україні охоплює XVI-XVIII ст.ст . і зв'язаний з діяльністю братств, Острозького культурно-освітнього центру і Києво-Могилянської академії - період культури українського барокко , що зумовила виділення характерних рис філософії в Україні.
У її центрі проблема: Людина-Всесвіт.
Формується професійна філософія як специфічна сфера теоретичного мислення. ЇЇ вершина - філософія Григорія Сковороди.
Третій період - XIX - перша третина XX ст. — філософія культури романтизму з основною проблемою:
Людина-нація, включає професійно-філософське знання (Памфіл Юркевич) і непрофесійну філософію, зв'язану з художньою літературою. Виникнувши на сході України, у Харкові, філософія поширюється на захід до Києва та Львова. Три типи української культури: греко-слов'янський, барокко та романтизм - зумовили своєрідність окремих періодів історії філософії в Україні.
Коріння та особливості філософії в Україні, як світоглядного стрижня української культури, зумовлені особливостями способу життя та історії українського народу. Видатні вчені Дмитро Багалій, Михайло Грушевський, Володимир Мавродин, Дмитро Лихачов, Іван Огієнко, Михайло Ростовцев, Борис Рибаков, Михайло Тихомиров та ін., посилаючись на історичні пам'ятки, літописи, переконливо показують, що український народ - споконвічний на своїй землі. Його предки - праслов'яни — поселились на території сучасної України ще в період трипільської землеробської культури (III - початок II тисячоліття до н. є.). Борис Рибаков зазначає, що «праслов'янський ареал» простягався від Дніпра до Одру, північніше європейського гірського бар'єра (Карпати-Судети-Гарц). Тут на території сформувалась праслов'янська культура, що проіснувала понад 900 років. Перші відомості про слов'ян, як особливу етнічну спільність, сягають в І ст. н. є.
Історія праслов'ян та слов'ян сповнена сутичками з різними племенами, які проникали на їх територію: гуни, готи, тюркські болгари, авари та ін. На слов'янській території перехрещувались культури Сходу, Півдня, Заходу. На духовне життя слов'ян І ст. н. є. особливо значний вплив справили греки, поселення яких засновані у Північному Причорномор'ї в VII ст. до н. є. і розпались у III ст. н. є. Тисячолітній період античної цивілізації у Північному Причорномор'ї глибоко відбився на суспільному укладі та світогляді багатьох поколінь сусідніх з греками племен, мала безпосередній вплив на розвиток економіки, політики, культури.
Прогресивна роль античних північночорноморських міст полягала в тому, що тривалий період слов'янські племена постійно спілкувались з найпередовішою тоді античною культурою: літературою, театром, живописом, архітектурою, філософією, релігією. Античні традиції, влившись до візантійської та болгарської культур, досягли Київської Русі. Та на слов'янську культуру вплив античної, візантійської та інших культур не абсолютний. Слов'янство, переплавивши впливи, створювало і розвивало нову оригінальну культуру, що стала основою культури Київської Русі.
Здатність філософської культури Київської Русі творчо синтезувати різні ідеї світової філософської думки, її «всесвітню відкритість» є однією з її особливостей становлення. У процесі освоєння світу слов'яни сформували свою ментальність.
Ця настанова, як своєрідний принцип індивідуальності, сформувалась у глибинах самого способу життя предків. Праця на родючих землях сприяла утворенню малих соціальних спільностей українців, де самоцінним вважався індивід з його толерантним ставленням до іншого індивіду. Індивідуалізм, з урахуванням особливостей психіки українців, сприяв розвитку творчого духу, здійсненню особистого вибору рішень за внутрішньо прийнятим ідеалом. Творчий індивідуалізм - це ініціативність, самостійність, наполегливість, уміння володіти і керувати собою. Творчий індивідуалізм українця - це особиста незалежність і шанування свободи кожної людини як чогось священного і недоторканого. Історичний взірець такого суб'єкта свободи - вільнолюбний козак і козаччина в Україні.
Ідея необмеженої свободи українців іноді ставала на шляху створення власної держави: у XIII ст. вожді Болоховської землі, захищаючи незалежність общинників від зазіхань Данила Галицького, приєдналися до союзу з татарами. Влада татар не загрожувала існуванню їх общинного ладу. Волелюбність визначає всі інші риси світоглядної ментальності українців, у тому числі екзистенціальність. Для українця характерне прагнення до самопізнання, заглибленість у себе, прагнення до усамітнення, уявлення окремої людини мікрокосмосом, важливий внутрішній, духовний світ людини, як його справжній світ, зв'язаний з особистісними якостями. Відома й глибока емоційність українця, що йде від зацікавленого, сердечного ставлення до природи рідного краю, до землі - лагідної, доброї, щедрої, родючої, породжує світ буття, точніше - світ мого буття. Рідна природа, рідний край, рідна земля - не абстрактні поняття для українця, а Батьківщина, ненька-Україна, що переживається глибокими почуттями. В ній радощі й печалі кожного, доля, існування, воля.
Глибока емоційність, ніжне ставлення до рідної природи - відображені в історії матеріальної та духовної культури України. Жага необмеженої свободи, необмеженої волі, закоханість у природу рідного краю втілені у тисячолітні звичаї і традиції.
Усна творчість донесла народні повір'я, вірування в живі істоти, що оточують людину (водяні, русалки, лісовики тощо). їх поважають, приносять жертви, щоб не шкодили, не затьмарювали віру в вічність людського життя. Такий характер світосприймання породжує романтичний дух народу, тисячократно оспіваний у мелодійних українських піснях. Без пісень, танців, ігор не обходилась жодна подія. Романтичний дух української нації втілений у філософії серця: кордоцентризм - ще одна грань української ментальності, що формувалась у глибинах стародавньої культури, шліфувалась у Словах, Посланнях, Повчаннях, Молитвах. Особливості української ментальності так чи інакше властиві всій історії філософії України.
Одним з найглибших джерел філософських ідей є народна культура слов'ян. Свідомість стародавніх русичів дофеодального періоду пройшла шлях від відокремлення ідеальних моментів у вигляді тотемів, інших елементів міфологічного первісного світогляду до чітко сформульованих у билинному епосі світоглядно-етичних та естетичних поглядів. Другим джерелом філософського мислення є писемні пам'ятки, що сягають першої половини X ст.
У пам'ятках стародавньоруської культури чітко виражено філософські проблеми - «Діалектика» Іоана Дамаскіна, творіння Діонісія Ареопагіта. Безпосередньо наближені до філософської літератури і містять роздуми про світ та людину - «Слово про Закон та Благодать», «Молитви Данила Заточника», «Повесть временных лет», тексти ділової писемності, юридичні акти. Грамоти на бересті містять глибокодумні сентенції тощо. Третє джерело - вчення раннього християнства, що внесло у Київську Русь історіософські проблеми і надало культурі новизни. Шанобливе ставлення до Слова, прагнення розгадати таємничий зміст Слова обумовили книжковий характер культури Київської Русі, а тлумачників книжкової мудрості стали називати книжниками. Четверте джерело філософських ідей - творіння архітектури та мистецтва, створені з позицій певного світогляду. З запровадженням християнства Київська Русь приєдналася до світової культури: античної, візантійської філософської культури. Основою світогляду східних слов'ян світова культура стала переплавлятися на самобутню києворуську культуру, зокрема філософську культуру. Сформувалася традиція філософської думки в Україні, що визначає специфіку філософського мислення українського народу.
У філософії Київської Русі відповідно з українською духовною традицією склався своєрідний тип мислення, тип філософствування, позбавлений абстрактного, відірваного від життя теоретизування. Логічна філософська освіченість, вишуканий гносеологізм, категоріальна системотворчість не стали характерними для філософствування в Україні. Суб'єкт пізнання мислить себе як факт всередині буття, переживає світ як власну долю і пізнає світ через пізнання власного сенсу життя. Звідси екзистенціально-антропологічний характер українського філософствування. Філософом вважався книжник, який умів здобувати з книжного знання істину про сенс людського існування і користувався істиною у власному житті. Філософія мала практичне, моральне спрямування.
У філософії Київської Русі широко застосовується сократівський (морально-практичний) метод, а також платонівський метод художньо-образного філософствування. Арістотелівський же аналітичний метод не знайшов поширення.
Проблеми етизовані: до чого б не звертався стародавньоруський мислитель, розглядав його крізь призму світового конфлікту Добра і Зла. Київський митрополит Ілларіон - один з перших стародавньоруських мислителів, що чітко передає своє розуміння історії: по-перше, історія країни - результат діяння княжої влади, що йде від Бога; по-друге, історія кожного князівства включається в історію Землі Руської; по-третє, русичі репрезентують єдину спільність слов'ян, яку необхідно зміцнювати;
Патріот своєї землі Ілларіон утверджує ідею рівноправності і політичної самостійності держави і народу серед цивілізованих народів, зазначає, що сенс світової історії полягає в переході іудейської релігії, обмеженої життям одного народу, до християнської релігії - всесвітнього світогляду; відкидає ідею богообраності іудейського народу і проголошує рівноправність усіх народів у християнській вірі, закликає пізнати божественну істину - тайну людського буття. Коли Володимир замислив ввести християнство на Русі, в його серці «засяяв Розум». Це - кордоцентризм. Але в філософії Київської Русі спостерігається пошук не тільки трансцендентних істин. У «Поученннях» Володимира Мономаха дітям осмислюється духовний світ людини. Володимир Мономах закликає дітей творити Добро, не забувати вбогих, допомагати бідним. І головне - закликає князів руських помиритися в ім'я єдиної землі Руської. Людина схильна до Добра.
Для розуміння києворуської мудрості важливо враховувати те, як русичі визначали філософію. Візантійський мислитель Іоан Дамаскін (VII- VIII стст.) дає шість визначень філософії. Перше. Філософія є пізнання сущого і його природи. Друге. Філософія — пізнання видимих і невидимих речей. Трете. Філософія є міркування про смерть природну і довільну (свідомий аскетизм). Четверте. Філософія є порівняння з Богом (вічності, безкінечності, абсолютному буттю). П'яте. Філософія є мистецтво мистецтв, цариця знання, початок всякого мистецтва. Шосте. Філософія є любов до мудрості, а оскільки істинною мудрістю є Бог, тому любов до Бога і є справжньою філософією.
В історії української філософської культури любомудріє, софійне розуміння знання стає домінуючим, полісемантичне. Носій софійного знання виявляє екзистенціальну ментальність києворуської філософії. Митрополит із русичів Климент Смолянич відзначає в Іпатіївському літописі: філософ здатний і інших навчити праведному життю, і власним щоденним буттям втілює в життя пізнану ним вищу філософську істину. Проблема істини - головна в «Посланий пресвитеру Фоме» Климента Смолянича, який вважає, що істина вже сформульована і проголошена у Святому Писанні. До того ж у Київській Русі християнський світогляд досить зміцнів. І можна, не боячись, звертатися до еллінської і культурної спадщини. Розглянувши морально-онтологічну проблему відносин Людина-Бог, Климентій Смолятич викладає свою гносеологію: весь світ - це книга, що містить у собі премудрість Божу. І людина покликана прочитати її для здобуття істини праведного життя.
У творі «Притча о человеческой душе и теле» Кирило Туровський захищає ідею єдності Київської Русі і, як філософ, осмислює пізнання як тлумачення тексту (герменевтика, екзегенеза), що містить божественну істину. Текстом стає весь світ. Людина і світ - це мікро-та макрокосмос. Вустами Бога Кирило Туровський проголошує ідею Боголюдини: увесь задум Божого творіння підкорений єдиній меті: служінню Людині. Бог поставив на службу Людині не лише земний світ. Сам акт олюднення Бога свідчить про Божу службу Людині, про Боже людинолюбство. Кирило Туровський - оригінальний мислитель, глибокий філософ-гуманіст, який поставив у центр філософського світогляду Людину, ідею єдності її душі і тіла.
Проблема Людини, особистості - найважливіша у судженнях великого мислителя Данила Заточника . Його «Моление» — видатний твір, натхненний гімн Розуму і Мудрості. Вперше у філософській думці Данило Заточник утверджує цінність мислячої особи не за її належність до вищого стану, а за її особисті якості. «Моление» - глибоко оригінальний твір, що розриває типовий середньовічний горизонт знеосібленості і демонструє високий рівень самосвідомості особи. «Моление» - це сміх крізь сльози. Данило Заточник дозволяє сміятися багато над чим, але тільки не над Мудрістю і не над Розумом - справжнім багатством людини. І все-таки вбачає головне надбання людини не в розумі, а в Серці. Серце - центр фізичного, душевного і духовного життя людини. А опора серцю - Мудрість і Краса. Мудрість передбачає втілення знання істини в практику власного життя. «Моление» розкриває мудрість як життєвий досвід і практичний розум. «Моление» - одне з вищих досягнень філософської культури Київської Русі.
Особливе місце в історії філософської думки України належить «Слову о полку Игореве» (XII ст.), це зустріч-діалог двох світоглядів, двох культур - язичницької та візантійсько-християнської, які взаємо-пронизують одна одну, створюють варіант Середньовічної світоглядно-філософської сукупності основних положень і принципів, що лежать в основі тієї або іншої теорії - східноєвропейської. Згодом сукупність основних положень і принципів змінить панівну візантійську - східноримською системою. Східноєвропейська (києворуська) слов'янська культура, як гілка середньовікової філософсько-споглядальної думки, веде безпосередній культурний діалог з західною (західноєвропейською) філософією. Філософське осмислення «Слова о полку Игореве» розкриває існування слов'янського (язичницького) світогляду і тюркської, скандинавської міфології, а також християнської (східновізантійської) і північно-східної ідеології (з центром у Володимиро-Суздальській землі), що почала тоді формуватися.
Історія Київської Русі - це історія її князівств. Червоною ниткою у «Слові» проходить думка про єдність Київської Русі. Порушення єдності згубно для Русі. «Слово» дорікає Великому князю Володимиро-Суздальському Всеволоду - Велике Гніздо за сепаратизм. Та все ж Київська Русь розпалась на дві гілки, де поступово сформувалася й ментальна відмінність: в центральній залишився поляно-руський (український) менталітет, а на периферійній Володимиро-Суздальській землі - інший, північно-східнослов'янський, на основі якого сформувався російський, а потім - великоросійський менталітет. Внутрішні чвари послабили державу Київська Русь і стали однією з причин її падіння під ударами татаро-монгольських завойовників.
У становленні і розвитку філософської думки Київської Русі основною проблемою є проблема буття людини, її батьківщини у контексті буття всіх інших народів і світу. Боротьба проти руйнівних сил людського буття спирається на морально-божественну основу і здобуває форми конфлікту
10-09-2015, 23:13