Конфуціанство підтримало і піднесло створення культу правителя, імператора, «сина Неба», який управляв Піднебесною від імені Неба. З плином часу склався справжній культ Піднебесної серединної держави, яка розглядалась як центр Всесвіту, вершина світової цивілізації, зосередження істини, мудрості, знання і культури, реалізації священної волі Неба. Звідси починався поділ всього світу на цивілізований Китай і варварів, які населяли околиці, та які животіли в темноті, безкультур’ї і черпали культуру з одного джерела – з центру світу – Китаю.
За конкретних умов китайської імперії конфуціанство відігравало роль основної релігії, виконувало функції основної державної ідеології. Висунута конфуціанством на перший план і старанно культивована соціальна етика з її орієнтацією на моральну досконалість індивіда у межах корпорації і сурово фіксованих, освячених авторитетом давності норм побуту, є по суті еквівалентом тієї сліпої і забарвленої істини, іноді навіть екстазом віри, що лежить в основі інших релігій. Але не будучи релігією в повному розумінні цього слова, конфуціанство стало набагато більшим – воно стало образом життя цілого народу.
Висновки.
Вчення Конфуція, з’явившись на основі давньокитайських релігійних та філософських вчень, тим не менш сильно відрізняється від них, а в деяких питаннях навіть має суперечності з ними. Однією з таких суперечностей є думка про першорядність суспільних відносин та їх пріоритет над природою. Якщо давньокитайські вчення вважають досконалим природній порядок і, як наслідок, ідеальним все, що було створено не людською працею, то Конфуцій у першу чергу піддав це сумнівам та довів свої переконання тим, що природне начало в людині є зовсім не ідеальним.
Предметом першорядної важливості у Конфуція вважається суспільство людей, і його складова – конкретна жива людина. Одним із перших Конфуцій дав своє пояснення силам, що змушують людину діяти. І даючи це пояснення, він ввів ряд повністю нових понять. Деякі з них, на довгий час визначили не тільки параметри розвитку політичної культури, а в багато чому і долю духовної культури усього китайського народу.Вперше в історії культури була створена реальна модель ідеальної людини, яка спричинила великий вплив на форму національного характеру ті духовного життя китайців.
В противагу до тих східних вчень, що передували конфуціанству, воно несе думку про те, що є головним в житті, тобто те, до чого має прагнути людина – не замкнутися на досягненні особистої гармонії з природою, а досягнути гармонії з самим собою та гармонії з суспільством. Саме Конфуцій першим на Сході висловив думку про те, що головне для людини – гармонія з подібними. Виказавши це припущення, він пов’язав зовсім різні для нього області дослідницької діяльності людини – державу, суспільство і людину.
Конфуцій створив модель державної будови, яка може реалізуватися при наявності певного рівня духовного розвитку суспільства. Таким чином, створивши своє вчення, Конфуцій став першою людиною, яка спочатку припустила, а потім підтвердила першорядність особистості для всього суспільства.
Підводячи підсумки вивчення конфуціанства, як філософської течії, варто підкреслити, що не будучи філософією і релігією в повному змісті цих слів, конфуціанство відіграє величезну роль в історії Китаю. Конфуціанство – це так само і політика, і адміністративна система, і верховний регулятор економічних і соціальних процесів – словом це основа всього китайського способу життя. Протягом більше ніж двох тисяч років конфуціанство формувало розуми і почуття китайців впливало на цих переконання, психологію поведінки, мислення, сприйняття, на їхній побут і уклад життя.
Використана література.
1. Древнекитайская философия. - М., 1972. - Т.1,2.
2. Алексеев В.М. Китайская литература. – М., 1978.
3. Проблема человека в традиционных китайских учениях. – М., 1983.
4. Чанишев Е.В. Курс лекций по древней философии. – М., 1981.
5. Переломов Л.С. Конфуций : жизнь , учение , судьба. - М., 1989.
6. Панфилова Т.В. Человек в мировоззрении Востока. - М., 1991.
7. Конфуций. Изречения. - М., 1992.
8. Философия зарубежного Востока о социальной сущности человека. Сб. научных трудов. - М., 1986.
9. Васильев Л.Ц. История древнего востока. – М., 1953.
10. Історія світової культури. – К., 1997.
11. Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. – К., 1997.
10-09-2015, 23:06