Основні риси рельєфу Полтавської терасової рівнини визначаються широкими і глибокими річковими долинами Сули, Хоролу, Псла та Ворскли і вододілами між долинами цих річок. Вона має нахил на південь, тому мінімальні висоти відзначаються біля південної межі Сумської області, наприклад, 184м на захід від Липової Долини і 178м – північніше с. Волошнівки. Найнижчі висотні відмітки області властиві річковим долинам, що розчленовують терасову рівнину на кордоні з Полтавською областю, наприклад, у долині р. Псла – 102м південніше с. Кам’яного і 100,6м у долині р. Ворскли в районі с. Куземин. Це мінімальна висотна відмітка Сумщини.
Крім того, Полтавську терасову рівнину розчленовують долини численних приток головних річок, а також балки і яри, що особливо розвинуті на правому березі річок Сули, Псла і Ворскли. Для всіх частин терасової рівнини типовим є долинно – балковий і яружно – балковий рельєф, з яким пов’язаний полого - хвилястий характер поверхні.
Значно слабше розчленована північна частина терасової рівнини у межах басейну р. Вир. Тут річкові долини і балки відрізняються незначною глибиною і мають широке, часто заболочене дно, обмежене положистими схилами. Яри зустрічаються порівняно рідко.
Північно – західну (у межах області) частину Полтавської терасової рівнини з південного сходу обмежує долина р. Сули. Ділянка території, розташована між долинами річок Терну і Великий Ромен, має типовий ярово – балковий рельєф. Крім правих приток р. Сули, цю частину рівнини прорізує прохідна долина, що з’єднує долину р. Великий Ромен з долиною р. Терну. Долина завдовжки 29км і завширшки понад 0,5км зветься Сухий Ромен.
Частина терасової рівнини, розташована на захід від річок Великий Ромен і Сули, має надзвичайно розчленовану поверхню, порізану долинами правих приток р. Сули і глибокими балками і ярами. Нерідко балки і яри так густо розчленовують річкові вододіли, що місцями неможливо провести вододільну лінію між басейнами двох річок. У південно – західній частині області глибина долини р. Сули досягає 50 – 55м. У верхній течії біля с. Вільшани ширина долини досягає 3км; нижче, між Недригайлівом і Ромнами, ширина її збільшується до 4 – 5км, і нижче Ромен, на межі області, - до 5–8км. На всій протяжності долина р. Сули має асиметричну будову; її правий берег – високий (максимальні висоти–191 – 194м), крутий, а лівий піднімається поступово.
На вододілі між басейнами Псла і Сули найвища точка досягає висоти 211м у верхів’ї балки Стрельна, відкритої в долину р. Сумки. На вододілі річок Виру (притока Сейму) і Терену (притока Сули) висоти досягають 185м біля с. Ганнівка; на вододілі Терену, Сули і Великого Ромна максимальні висоти досягають 189м (північніше с. Хоружівки). У межах басейну р. Виру чітко виражене значне зниження поверхні рівнини між Білопіллям, Ганнівкою – Вирівською і річками, де висоти на вододілах досягають 154 – 169м, тобто значно нижче поверхні навколишньої частини терасової рівнини.
Центральна частина Полтавської терасової рівнини (між долинами річок Сули і Псла) найвище піднімається у верхів’ї р. Сули, де висота її досягає 222м (на вододілі Сули і стрілки). Вододіл між басейнами цих річок проходить звивистою лінією від с. Штепівки спочатку в західному напрямку, а потім біля с. Сакунихи повертає на південний захід і біля с. Грабщини виходить за межі області.
Оскільки цю частину терасової рівнини розчленовують значні праві притоки р. Псла – р. Грунь і р. Хорол, то вододіл між річками Сулою і Пслом відхиляється до лівого берега долини р. Сули і значно віддалений від долини р. Псла. Важливими елементами рельєфи є також вододіли, що відокремлюють долину р. Псла від долини р. Грунь, яка, у свою чергу, відділяється від долини р. Хорол. Вододіл між річками Пслом і Грунню має яскраво виражену асиметрію і проходить уздовж правого берега долини р. Псла. Балки, відкриті в долину р. Грунь, своїми вершинами упираються в правий берег долини р. Псла; одна з балок перерізає вододіл і відкривається в долину Псла біля с. Пристайлове Лебединського району.
Вододіл між долинами річок Грунь і Хорол проходить ближче до долини р. Хоролу і також асиметричний. Його висота поступово зменшується у південно – західному напрямку від 190 до 179м.
Поверхня терасової рівнини найбільш розчленована в зоні правобережжя долин річок Хоролу, Груні та Псла, де розвинуті балки й яри. Ліві положисті схили річкових долин розчленовані значно слабкіше. Ділянка правого берега долини р. Псла між селами Межиріч і Кам’яне, що має висоти 180 – 200м, дуже розчленована глибокими балками і ярами, верхів’я яких зазвичай мають циркоподібні розширення. Сусідні балки і яри, зближуючись своїми верхів’ями, відчленовують від корінного берега півострівні виступи, які можна спостерігати, наприклад, в околицях с. Курган. Тут виступи корінного берега розчленовані зсувами – сідловинами на окремі узвишшя, що створюють горбкуватий («шишаків») рельєф, який виник у процесі складного поєднання ерозійно – зсувних явищ. Шишаки властиві й правобережжям інших річок, особливо Сули й Хоролу.
До найважливіших елементів рельєфу цієї частини терасової рівнини належать річкові долини Хоролу, Груні і Псла. Долина р. Хоролу витягнута в межах області приблизно на 55км. Вже біля с. Берестівки, лише за 18км від верхів’я, вона досягає 1км ширини, а на межі області долина розширюється до 2км. долина р. Грунь у своєму верхів’ї має вигляд балки. Нижче с. Капустинців вона вже набуває асиметричної будови. Ширина долини поступово збільшується і нижче с. Подолки досягає 3км. Нижче Капустинців у долині Груні, крім заплави, виражені ще дві надзаплавні тераси.
Перша надзаплавна тераса зайнята пісками, що поросли сосновим лісом. Друга надзаплавна тераса – це розорані степові простори, що примикають до лівого корінного берега. Долина р. Псла має більш різкі морфологічні риси порівняно з долинами своїх приток. Ширина долини нижче Сум досягає 10км за глибини більше 75м. Нижче Лебедина долина розширюється до 17км. Від русла річки до лівого корінного берега дно долини підвищується терасовими сходинками, серед яких виділяється заплава і три надзаплавних тераси. Перша надзаплавна тераса тягнеться майже неперервною смугою в лівобережній частині долини. Ця тераса складається з пісків і майже скрізь вкрита сосновим лісом. Друга і третя надзаплавні тераси долини Псла – це степові простори, що мають злегка хвилястий характер поверхні завдяки блюдце подібним западинам, які часто зустрічаються тут. Ці тераси добре розвинуті в лівобережній частині долини між Сумами і станцією Сироваткою, а також у районі Лебедина. У правобережній частині долини вони добре виражені в районі с. Червоного, яке розташоване на третій надзаплавній терасі.
Південно – східна (у межах області) частина Полтавської терасової рівнини, розташована між долинами річок Псла і Ворскли, має найбільшу висоту на їх вододілі. Вододільна лінія починається на Краснопільско – Тростянецькому плато у верхів’ї р. Сироватки і тягнеться на захід до верхів’я р. Бобрик, потім звивистою лінією проходить на південь – південний захід, і від верхів’я р. Грунь – Черкес тягнеться уздовж правого берега долини р. Ворскли. Південніше верхів’я р. Грунь – Черкес висота вододілу сягає 182м. Вододіл між долинами річок Псла і Ворскли досить густо розчленований долинами їхніх приток і численних балок. Долини притоки р. Псла – Ташані з притокою Грунь – Черкес, а також праві притоки р. Ворскли – досить густо порізали цю частину терасової рівнини. Крім того, вона порізана глибокими балками і ярами, які особливо часто зустрічаються на правобережжі Ворскли. Долини річок Грунь – Черкес і Ташань добре розвинуті в ширину і мають, крім заплави, ще дві надзаплавні тераси.
Долина Ворскли – це глибокий і широкий вріз, що перетинає південно - східну частину Сумської області. У районі Охтирки долина заглиблена на 72м. Ширина її нижче Великої Писарівни перевищує 10км; біля південної межі області долина розширюється до 25км. У долині р. Ворскли добре виражені і три надзаплавні тераси. Перша надзаплавна, або борова, тераса тягнеться неперервно уздовж лівого берега і часто зустрічається в правобережній частині долини. На цій терасі зустрічаються дюни, здебільшого вкриті хвойним лісом. Друга надзаплавна тераса також майже неперервною смугою тягнеться уздовж лівого схилу долини. А третя виражена в рельєфі нижче впадання в долину Ворскли її притоки р. Рябінка. Друга і третя надзаплавні тераси є степовими терасами, на рівній поверхні яких виділяються неглибокі блюдце подібні западини.
Крутий і високий правий берег долини р. Ворскли розчленований балками, ярами. У процесі розчленовування правого корінного берега й у процесі розширення долини від берега відокремлювалися острівні гори – останці, що різко виділяються серед долини. У районі Охтирки серед долини височіє острівна гора (абсолютна висота 185м), що піднімається на 44м над заплавою р. Ворскли. Інший останець, до 50м відносної висоти (абсолютна – 203м), ще з’єднується з корінним берегом сідловинним зниженням. Нижче за течією, в околицях с. Журавного, серед долини височіє кілька острівців пагорбів, що піднімаються над заплавою на 35 -45м.
Водно-льодовикові морфоскульптури. Прохідні долини . Поширені в периферійних частинах льодовикового району і на прилеглих до нього територіях у межах пліоценових терас і пластово - денудаційної височини. Прохідні долини утворилися під час танення в основному дніпровського льодовика і зараз поєднують між собою долини сучасних річок, що іноді належать до різних басейнів. Наприклад, такі долини є між річками Сумкою (басейн Псла) і Виром (басейн Сейму), Сумкою і Сулою. У рельєфі вони добре виражені і мають вигляд широких балок з високими, плавними обрисами. схилами, що поступово зливаються з дном. Прохідні долини найчастіше не мають постійного водотоку, однак в окремих випадках деякі їхні ділянки можуть бути успадковані сучасною річковою мережею. Ширина прохідних долин змінюється в межах 100 – 500м, рідко – до 800м. Максимальна ширина таких долин – 1,7 – 3,5км зафіксована на південному сході льодовикового району в межиріччях Сумка – Вир і Крига (басейн Сейму) – Олешня (басейн Псла). Їхні днища зазвичай сухі, рівні, з блюдце подібними зниженнями, що не мають сучасного водотоку, перекриті пізньоплейстоценовими лесоподібними суглинками, часто розорані. Поблизу гирла деяких прохідних долин у їх донній частині спостерігається сучасна слабко виражена заплава.
Прохідні долини відіграли велику роль у формуванні сучасного рельєфу. Уздовж великих долин на півночі області виникли численні знижені розширення. Тут добре збереглися релікти льодовикових озер (с. Ярославець, Землянка тощо). До цих ділянок приурочені серії прохідних долин різного порядку, часто відзначаються їх коліноподібні вигини.
Флювіальні морфоскульптури. Яри і балки . Найбільше яружно – балкова система розвинута в межах дуже розчленованих схилів пластово – денудаційної височини. Цьому сприяє значне перевищення вододілів над місцевими базисами ерозії і наявність у частині розрізу пухких піщано – глинистих порід, що легко розмиваються. Тут вона відрізняється більшою гіллястістю, значною глибиною врізу (до 30 – 35м) і крутістю схилів. Форма їхнього поперечного профілю зазвичай V- подібна і коритоподібна з плоским або слабо увігнутими днищами, часто з вторинним врізом. Верхів’я балок мішано лісової зони досить часто мають напівциркоподібну форму, або ж за допомогою неглибоких сідловин з’єднуються одне з одним. Балки, розвинуті в межах річкових терас, характеризуються меншою гіллястістю і значною довжиною. Форма їх частіше коритоподібна, а дно плоске. Верхів’я їх часто мають форму виположених лощин, що плавно зливаються з поверхнею вододілів.
Конуси виносу. Зазвичай супроводжують ділянки активної ерозії та приурочені до гирл глибоких активних ярів. У ширину вони досягають переважно 50 – 100м, рідко до 0,5км. Локалізуються на поверхні заплав, іноді на поверхні надзаплавних терас.
Ерозійні останці. Спостерігаються в межах дуже розчленованих схилів пластово – денудаційної височини та правобережжя річкових долин. Вони утворені внаслідок інтенсивного розвитку тут яружно – балкової мережі і сучасних перехоплень між бічними від вершками балок. Виражаються в рельєфі досить великими пагорбами, з’єднаними з корінними схилами сідловинами. Зрідка останці цілком відокремлюються.
Ерозійними процесами (бічна і глибинна ерозія, площинний змив, яроутворення) охоплені значні простори. Розвиткові ерозії сприяють поширення лесових порід, які легко розмиваються, наявність густої і глибоко врізаної долинно – балкової мережі. Ерозійні природні процеси зумовлені кількістю і характером атмосферних опадів та особливостями грунтово – рослинного покриву.
Крім яружно – балкової мережі, дещо особливим результатом ерозійних процесів є формування «шишкового» рельєфу. Він утворюється в умовах, що сприяють яружно – зсувному розчленуванню берегового уступу. Поширення лесових суглинків і пісків, які легко розмиваються, що підстилаються червоно - бурими і строкатими глинами, обумовлює розвиток зсувів у верхів’ях ярів. Прискорений розвиток «шишкового» рельєфу спостерігається в умовах значної висоти і крутості корінного берега, слабкої залісненості або повного знищення деревно – чагарникового покриву, посиленого випасу худоби, забору пісків або глин на нестійких схилах, що легко розмивається тощо.
Гравітаційні морфоскульптури Зсуви й опливини зустрічаються досить часто, здебільшого на схилах балок, розвинутих на пліоценових терасах. Сповзання порід звичайно відбувається по червоно – бурих і строкатих глинах неогену, зеленуватих глинах нижнього горизонту берекської світи і підморенних алевритах середньоплейстоценового віку. Поверхня зсувних тіл нерівна, горбиста, місцями з дрібними терасовидними ступенями і має загальний нахил у бік схилу.
У межах зандрових рівнин зсуви практично відсутні у зв’язку зі слабко розробленою ярово – балковою системою. У межах слабко розчленованої лесової рівнини на схилах балок, врізаних до 5 – 15м, утворюються невеликі схилові зсуви й опливини, площею до 10 – 15м. Потужність сповзаючої частини досягає 1м.
Геоморфологічні зсуви приурочені до ерозійно-денудаційної лесової рівнини і до пліоценових терас Дніпра і його приток. Коефіцієнт питомого зсувопрояву для цієї території становить до 200 зсувів на 1000км2 (середній показник для Сумської області – 17). Простежується зниження коефіцієнта зі зменшенням абсолютних висот поверхні. У тому самому напрямку знижується інтенсивність ерозійного розчленовування терас і змінюється їх геологічна будова, тобто і два чинники, що є визначальними в прояві і розвитку зсувів.
Здебільшого зсувні тіла мають напівциркоподібну форму, діаметр їх варіює від 20 до 100м. Старі зсувні тераси мають значно більші розміри. Вони витягнуті уздовж схилів балок. Довжина зсувних терас складає 200-600м, рідше 1-1,5км. Невеликі молоді зсувні порушення за розміром не перевищують кілька десятків метрів.
Нині значна частина зсувів стабілізована.
За даними ЗАТ «Суминадра» на території області виявлено понад 150 зсувів, з яких занесено до обласного кадастру 117.
Загальна площа території, ураженої зсувними процесами, становить 58, 95га, з яких у зонах:
- житлової забудови-17,8га;
- промислових громадських об’єктів-0,7га;
- розташування пам’ятників архітектури-1,59га;
- сінокосів і пасовищ-33,76га.
З 2001 року ЗАТ «Суминадра» почало виконувати режимні спостереження зсувних процесів на стаціонарних ділянках, облаштованих мережею ґрунтових маяків, що розташовані у межах Путивльської, Роменської і Липоводолинської зсувних зон. В результаті зафіксовано стабілізацію зсувних процесів на більшості стаціонарних ділянок. У 2005 році режимні спостереження на стаціонарних ділянках продовжувались. Незважаючи на стабілізацію зсувних процесів, практично всі ділянки за ступенем зсувного ризику належать до категорії «істотного ризику».
Еолові морфоскульптури Піщані дюни і пагорби не дуже поширені, зустрічаються переважно в межах першої надзаплавної тераси (борової) річок Псел, Сейм, Десна, Ворскла, а також на поверхні зандрової долини на лівобережжі р. Десни.
Серйозну небезпеку вітрова ерозія створює для родючості ґрунтів окремих регіонів області Вона полягає в тому, що під дією вітру починають рухатися не тільки піски, що оголюються, наприклад, на поверхні борової тераси, але й дрібні частки ґрунтового покриву. Вітрова ерозія пов’язана із сезонними літньо-весняними вітрами східного і південно-східного напрямків(суховіями). Висушування ґрунтового покриву призводить до ослаблення структурних зв’язків між йо складовими частками, створюючи передумови для розвіювання і виносу часток вітром.
Карстові і суфозійні морфоскульптури На території області домінує карбонатний карст крейдово-карстових мергельної товщі верхньої крейди, що проявляється у вигляді груп карстових лійок провального типу, западин і тріщинних порожнин. Утворюються вони внаслідок просочування атмосферних опадів і розчинення ними карбонатних порід. Швидкість росту карстових лійок – 15-20см на рік (0,0001% за даними щорічних стаціонарних спостережень 1985-1991рр.)
Блюдцеподібні западини (поди) – розвинуті на плоских рівнинних вододільних і лесових терасах у південній частині області. Утворилися вони внаслідок осідання лесових порід. Особливо поширені поди на межиріччі
29-04-2015, 00:53