Черка́ський обласни́й краєзна́вчий музе́й — обласний краєзнавчий музей у місті Черкасах, найбільше зібрання матеріалів і документів з історії, етнографії і культури Черкащини, її уродженців і персоналій.
Історія закладу
Черкаський краєзнавчий музей був заснований у травні 1918 року за ініціативою місцевого осередку Просвіти і вчительської громадськості міста як історико-педагогічний музей ім. Т.Г. Шевченка. Керівником ініціативної групи і першим директором музею став невтомний дослідник історії краю Дмитро Панасович Бочков.
Основою майбутньої музейної колекції стали матеріали 35-го Орловського і З6-го Брянського полків колишньої російської армії, які дислокувалися у Черкасах. Серед полкових реліквій були військові знамена, зброя, золоті та срібні речі. Крім цього до фондів музею надходили картини, гобелени, килими, різні коштовні речі, що були реквізовані в навколишніх панських маєтках. Населення міста передавало предмети побуту, знаряддя праці тощо. Таким чином до музею потрапили колекція опудал і картин домів Лисакова і Гаркавенка, мінералогічна колекція Козловського, ентомологічна колекція Балковського, колекція монет, медалей та інших речей, твори образотворчого мистецтва з маєтків графів Бобринських, Балашових, Браницьких. У музеї зберігалися картини багатьох видатних російських та українських художників, а також майстрів старих європейських шкіл.
У середині 20-х рр. XX ст. музейна колекція налічувала майже 15 тисяч експонатів, а книжковий фонд музейної бібліотеки складав понад 13 тисяч томів і всі фонди постійно зростали.
Великих збитків музею завдала війна 1941—45 років. У період німецько-фашистської окупації фашисти пограбували музей. Пропало близько 4 тисяч найцінніших експонатів. Але вже 1 травня 1944 року музей першим в УРСР прийняв відвідувачів звільненого від фашистів краю.
Величезним досягненням не лише музею, а й усієї Черкаської області стало відкриття експозиції музею в новому просторому (одному з найбільших музейних у державі) приміщенні 8 травня 1985 року (напередодні 40-ої річниці Дня Перемоги). Новий обласний краєзнавчий музей було збудовано біля Пагорбу Слави за проектом місцевих архітекторів Л.С. Кондрацького, М.Я. Собчука та С.М. Фурсенка (науковий консультант — О.М. Дубовий), і за задумом авторів уся будівля має асоціюватися з козацько-гетьманською скринькою-скарбницею як сховищем матеріальних і духовних цінностей народу[1]. За втілення цього значного проекту вся авторська група 1897 року була удостоєна державної премії УРСР ім. Т.Г.Шевченка.
Географічне положення, геологічна будова та геологічна історія, корисні копалини, рельєф
Черкаська область утворена 7 січня 1954 року. Розташована в центральній частині України, в басейні середньої течії Дніпра, на півночі межує з Київською, на сході - з Полтавською, на півдні з Кіровоградською, на заході - з Вінницькою областями. Протяжність з південного заходу на північний схід - 245 км. Площа області - 20,9 тис. км2, що складає 3,4% території України. У національному складі населення переважають українці (90%).
Область лежить в південно-західній частині Східноєвропейської рівнини, у Лісостеповій фізико-географічній зоні, в Дністровсько-Дніпровській та Лівобережно-Дніпровській провінціях, в чотирьох фізико-географічних областях. Це
1. Центральнопридніпровська височинна область, або Центральна лісостепова область Придніпровської височини;
2. Київська височинна, або Лісостепова область Київського плато;
3. Південно-Придніпровська височинна, або Південна Лісостепова область Придніпровської височини;
4. Північно-Дніпровська терасово-низовинна область, або Північна лісостепова область Дніпровської терасової рівнини.
Черкаська область розташована в рівнинній частині України, на південному заході Східноєвропейської рівнини. Фізична карта та геологічний розріз денної поверхні по лінії Умань-Чорнобай знайомлять з рельєфом області. Українському щиту відповідає Правобережна Придніпровська височина - Правобережжя області (найвища точка – 272 м на схід від смт Монастирище).
Дніпровсько-Донецькій западині відповідає Придніпровська низовина – Лівобережжя області. Тут абсолютні висоти не перевищують 150 м.
Правобережжя – підвищене плато, розчленоване річковими долинами, балками, глибокими ярами. Канівський район – один з найцікавіших у геологічному аспекті районів рівнинної України. Тут, від с. Трахтемирів до с. Хмільна на денну поверхню виходять дислоковані (дислокації – порушення форм первинного залягання гірських порід) породи, утворюючи гірський краєвид, які називають Канівськими горами. Довжина Канівських гір – 70 км, ширина – 35 км, найвища точка - 255 м н.р.м. В кінці XIX - на початку XX століття через вирубування лісів та розорювання крутосхилів на Канівщині почалась страшна ґрунтова ерозія. За кілька десятків років утворилися тисячі ярів, серед них два найбільші яри в Європі – Костянецький і Хмільнянський глибиною до 80-100 м. Успішно протидіяли цій стихії спеціалісти Канівської гідролісомеліоративної станції. Вони створили унікальний меліоративний комплекс гідроспоруд, 400 км водозатримуючих валів різних конструкцій, 13 тис. га лісонасаджень.
Фізична карта-схема Черкаської області
В експозиції фотографії типів рельєфу області: плоскорівнинного (Черкаський район), широкохвилястого долинно-балкового водоерозійного (Уманський район) та вузькохвилястого долинно-балкового водоерозійного (Канівський р-н).
Ледь хвилястий рельєф Лівобережжя та рівнинно-хвилястий рельєф Правобережжя сприятливі для розвитку сільського господарства, розташування населених пунктів, прокладення шляхів сполучення. Матеріали експозиції залу знайомлять з геологічною будовою краю.
Геологічну історію Землі ділять не певні відрізки часу, що характеризуються докорінними змінами в будові планети та її органічному світі. Це відбиває геохронологічна таблиця, яку складає геохронологічна шкала – шкала послідовності формування та абсолютного віку гірських порід земної кори, інакше шкала геологічного часу; та найважливіші групи рослин (ліворуч) і найважливіші групи тварин (праворуч), що мають суттєве значення для встановлення віку гірських порід і які ілюструють послідовність розвитку життя на Землі. Доповнює таблицю виставка палеонтологічних матеріалів (відбитки рослин, скам'янілості молюсків).
Територія області формувалась протягом тривалого геологічного часу і має складну геологічну будову. В геологічній будові краю беруть участь кристалічні породи докембрію (архейська і протерозойська ери), осадові утворення палеозойської, мезозойської і кайнозойської ер. Уявити природні умови кожного періоду допомагають реконструкції палеоланшафтів, палеогеографічні карти, зразки гірських порід, скам'янілості.
В докембрії сформувався Український кристалічний щит, утворення якого представлені в експозиції зразками гранітів, гнейсів, кварцитів. На Правобережжі ці породи виходять на денну поверхню по берегах рік Рось, Тясмин, Гірський Тікич. (Фото р. Рось у м. Корсунь-Шевченківський). Осадові породи палеозойської, мезозойської, кайнозойської ер представлені глинами, пісковиками, мергелями.
Про те, що на території області в мезозойській і кайнозойській ерах існували морські басейни, свідчать чисельні скам'янілості головоногих, двостулкових молюсків, зуби акул, які знаходять у відкладах того часу.
Серед палеонтологічних знахідок найчастіше зустрічаються кістки мамонта. Представлений в експозиції скелет цієї тварини змонтований на 80% з натурального матеріалу, значна частка якого виявлена при будівництві Канівської гідроелектростанції на Дніпрі.
Мамонти – вимерлі ссавці з родини слонових. Існували в Європі, Північній Азії та Північній Америці.
Вимерли близько 10 тис. років тому. В північних широтах як рідкісна, зникаюча тварина зустрічався на початку нашої ери.
Висота мамонта до 3,5 м, маса - до 7 т. Тіло і голова були вкриті довгою шерстю. Підшерсток був густим. Бивні - масивні до 4,5 м завдовжки і масою до 120 кг. Живились травою, гілками чагарників, а взимку здобували їх з-під снігу за допомогою бивнів.
Від палеогеографічних умов та геологічної будови території області залежать поширення, глибина і характер залягання, величина запасів корисних копалин.
скелет Мамонта в експозиції
Мінерально-сировинну базу Черкаської області складають горючі (паливні), нерудні, рудні корисні копалини.
Паливні корисні копалини : буре вугілля, торф, горючі сланці. Родовища бурого вугілля у Звенигородському, Тальнівському, Катеринопільському районах належать до Дніпровського буровугільного басейну. Запаси - близько 1 млрд. тонн.
Поклади торфу виявлені в багатьох районах області. Вони виповнюють великі площі боліт. Найбільшими з них є болото Ірдинь (площа - 5000 га, глибина покладу торфу - 3,6 - 6,5 м), торфовища по річках Супій, Чумгак, Золотоношка. Орієнтовні запаси торфу - 1 млрд. м3. В 1953 році біля с. Косарі Кам’янського району в межах Бовтиської западини відкрите родовище (площа - 260 км2) горючих сланців: 8 пластів потужністю 2,5 - 4,6 м на глибині 40 - 270 м.
Загальні запаси - біля 4 млрд. тонн найбільші в Україні. Горючі сланці пов’язані з товщею глин і алевритів крейдового періоду. Це пухкий глинистий мінерал, просочений горючою нафтоносною рідиною. В порошкоподібному вигляді придатний для добування бензину, різноманітних смол, мінеральний залишок - чудова сировина для керамічного виробництва. Наявні запаси поки що не використовуються.
З мінеральних будівельних матеріалів на Черкащині найпоширеніші поклади граніту, гнейсу, рідше лабрадориту. Вони пов’язані з Українським кристалічним щитом, тому залягають в багатьох районах Правобережжя області. Найчастіше зустрічаються рожево-сірі, червоні граніти так званого Дніпровського типу (басейн Гірського Тікичу, верхів’я Уманки).
Біля Звенигородки, вверх по р. Гнилий Тікич, поширений сірий та темно-сірий середньо- та крупнозернистий граніт-рапаківі. Особливо великі запаси добротного сірого залягають біля с. Старі Бабани, що в Уманському районі.
Більшість родовищ граніту розробляється на бут, щебінь. Бабанський граніт йде на виготовлення тесаних виробів. Експонуються різні види гранітів: дрібнозернистий сірий граніт із забою в с. Старі Бабани, рожевий дрібнозернистий з Стеблева, рожево-сірий з берегів Гірського Тікича.
Поклади лабрадориту виявлені в Городищенському районі. Це цінна декоративна кристалічна порода з синюватим відтінком, чудово обробляється. Використовується для виготовлення пам’ятників, обелісків, як облицювальний матеріал. Встановлено, що запаси лабрадориту - більше 3 млн. м3.
Рудні корисні копалини. На північно-західній околиці с. Носачеве Смілянського району розвідано родовище (площа - 5 км2) апатит-ільменітових руд. Це високоякісні руди для добування титану.
Доповнює тему "Корисні копалини" колекція мінералів, знайдених при проведенні геологорозвідувальних робіт на Черкащині. Представлені мінералогічні зразки бокситу і фосфориту з Сміли, графіту з Скаливатки Звенигородського району, моріону і флюориту з Прудянського кар’єру, що в Шполянському районі.
Кліматичні умови та фенологічні особливості, водні ресурси, ґрунти, рослинний світ області
Кліматичні умови Черкаської області визначаються її положенням в помірному поясі і формуються під впливом сонячної радіації, циркуляційних процесів в атмосфері, характеру земної поверхні.
Сонячна радіація - основне джерело енергії атмосферних процесів. В середньому за рік земна поверхня Лівобережжя та північно-східної частини Правобережжя отримує 95 ккал/см2, а на південному заході області - 100 ккал/см2 сонячного тепла.
Радіаційний баланс складає 40 ккал/см2 у середньому за рік.
Більша частина сонячної радіації припадає на теплий період року, особливо на травень-вересень. Циркуляція атмосфери над територією області зумовлена повітряними потоками, що надходять з Атлантики, Євразії та Арктики. Західна форма циркуляції займає 40% днів року. Вологі атлантичні повітряні маси взимку приносять відлиги, танення снігового покриву, снігопади, ожеледі, а влітку та восени - хмарну погоду з тривалими.
Вторгнення континентальних повітряних мас взимку призводить до значних похолодань, а влітку супроводжується жаркою та сухою погодою. Повторність східної циркуляції складає 34% днів року, найчастіше вона спостерігається взимку при розвиненому сибірському антициклоні. Циркуляція арктичних мас становить 26% днів року.
Клімат Черкаської області помірно-континентальний. Зима в більшості років не сувора. Триває зима з кінця листопада до 1-2 декади березня. Початок зими характеризується нестійкою погодою з частою зміною морозів на відлиги. Середня багаторічна температура повітря найхолоднішого місяця січня -5,9°С. Часто взимку після морозів спостерігаються відлиги, іноді температура повітря підвищується до +9-12°. Проте були роки з досить суворими зимами, коли абсолютна мінімальна температура повітря знижувалась до –37° і навіть –41°С (1935р. станція їм. Т.Г.Шевченка) Літо тепле, дещо посушливе. Літо починається в середині травня і триває майже до середини вересня.
В літній сезон спостерігається спочатку тепла, а потім (у липні-серпні) спекотна погода. Середня температура липня - +20°С максимальна - +38°С.
В середньому понад 160 днів на рік буває з температурою +10°С та вище. Річна кількість опадів – від 450 до 520 мм. Більше 70% опадів припадає на вегетаційний період, який триває від 167 днів на півночі до 210 на південному заході області.
Експозиція знайомить з обладнанням Черкаської авіаметеостанції.
Метеорологічні штучні супутники Землі вдосконалюють збір метеорологічної інформації і дозволяють прогнозувати погоду з точністю до 85% в найближчі 1-2 дні.
Водні ресурси області представлені ріками (1037), водосховищами (33), ставками, болотами, підземними водами.
Основу водної мережі складає Дніпро. Його головні притоки - Рось, Вільшанка, Тясмин (праві), Сула, Супій, Золотоношка (ліві). Річки західної частини області - Гірський Тікич, Гнилий Тікич, Синюха, Ятрань, Велика Вись належать до басейну Південного Бугу. 181 річка мають довжину понад 10 км.
За своїм режимом ріки краю є рівнинними, переважно снігового та дощового живлення.
Сучасний Дніпро від гирла Прип’яті до греблі Каховської ГЕС - це каскад із шести водосховищ. На території області знаходиться південна частина Канівського та більша частина (126 км з 149 км довжини) Кременчуцького водосховищ.
Демонструється макет Кременчуцького водосховища - найбільшого з шести водосховищ дніпровського каскаду. В 1954 ропі розпочалося будівництво Кременчуцького гідровузла, а в 1961 році закінчено заповнення Кременецького водосховища. Його площа 2252 км2, довжина 149 км, максимальна ширина 28 км, середня 15,1 км, максимальна глибина - 20 м, середня – 6 м. Кременчуцьке водосховище забезпечує перерозподіл стоку Дніпра, зрошування в прибережній зоні. Де важлива ділянка транзитного судноплавного шляху. Використовується для комунального, промислового і сільськогосподарського водопостачання.
З негативними наслідками створення Кременчуцького водосховища.
1. Цвітіння води. В складі фітопланктону водосховища переважають синьо-зелені водорості, які викликають влітку інтенсивне цвітіння води. За вегетаційний період (70 днів) одна клітина цих водоростей може дати 10-20 потомств.
2. Створення мілководних зон, що є джерелом хвороботворних бактерій; причиною забруднення води та загибелі риби. 18,4% площі водосховища - мілководдя до 2 м.
3. Через замулювання, заболочування прибережної частини водосховища і обвалення берегів втрачено 1900,43 га землі, з них по Черкаській області – 759,9 га. Найінтенсивніше руйнуються лесові береги в нижній частині водосховища.
Водосховища і ставки, яких понад 2000, використовуються для риборозведення, зрошування, вирощування водоплавних птахів.
Безцінним багатством нашої області є підземні води . Підземні води - важливе джерело живлення рік, особливо взимку використовуються: для водозабезпечення населення, і на жаль для промислових і технічних потреб. В області діють понад 3 тисячі артезіанські свердловини, 440 шахтних колодязів, тисячі колодязів індивідуального користування.
Правобережжя Черкаської області розташовано в межах гідрологічної провінції складчастої області Українського щита.
Води, прісні або слабко мінералізовані гідрокарбонатно-кальцієві, залягають на глибині 22-80 м. В районі с. Хрещатик, що на березі Дніпра - підземне море. Води залягають на глибині 50 м. Море поповнюється водами, які просочуються через багатометрові шари ґрунтових підземних фільтрів.
Лівобережжя знаходиться на території Дніпровсько-Донецького артезіанського басейну. Води виявлено на глибині 30-41 м, прісні або слабко мінералізовані гідрокарбонатно-кальцієві.
Ґрунти
Тематичний розділ "Ґрунти" розпочинається словами засновника генетичного ґрунтознавства В.В. Докучаєва: "Ґрунти - дзеркало ландшафту." Значну частину матеріалу для своєї фундаментальної праці "Російський чорнозем" зібрав В.В. Докучаєв на Черкащині, через яку неодноразово пролягали шляхи його експедицій.
В цій монографії наводяться описи і дані хімічного аналізу ґрунтів з багатьох пунктів Золотоніського, Корсунь-Шевченківського, Смілянського, Уманського, Христинівського районів.
Ґрунтовий покрив Черкаської області - складний і строкатий: його складають 719 ґрунтових відмін. У ґрунтовому покриві області переважають чорноземи типові та опідзолені; сірі і темно-сірі опідзолені ґрунти. Механічний склад цих ґрунтів - від супіщаного до важкосуглинкового.
Найпоширеніші на Черкащині чорноземи типові (потужність гумусових горизонтів від 80 см до 130 см). За вмістом гумусу чорноземи малогумусні (гумусу менше 5,5%). Чорноземи сформувалися під лучно-степовою рослинністю, а ясно-сірі, сірі опідзолені ґрунти - під лісами. Є також лучні, лучно-болотні, болотні ґрунти, торфовища, тощо. Експонуються моноліти типових ґрунтів області: сірі опідзолені, ясно-сірі опідзолені, темно-сірі опідзолені, чорнозем реградований.
Реградовані ґрунти - це переважно опідзолені сірі, темно-сірі ґрунти та чорноземи опідзолені, сильно змінені землеробською культурою, яка відновила в них чорноземний процес.
Темно-сірі опідзолені формувалися біля лісів. У формуванні ґрунтів переважав спочатку чорноземний процес, а згодом опідзолення.
Діаграма знайомить з розподілом сільськогосподарських угідь на Черкащині. Сільськогосподарські угіддя складають 63,8% від загальної площі області (2092 тис. га), з яких 1202,1 тис. га (57,5%) - рілля.
Рослинний світ
Черкаська область лежить у Лісостеповій фізико-географічній зоні України. В доагрокультурний час більше половини території Правобережжя було вкрито лісами, а на вододілах та на Лівобережжі були поширені степи.
Природна рослинність залишилася лише на 16% площі області. Це панівні широколистяні ліси, соснові ліси річкових терас, заплавні ліси та чагарники. Луки та болота входять до складу сільськогосподарських угідь. Степова рослинність майже зникла. Залишки природної рослинності дають уявлення про колишні ландшафти області.
Лучно-степова рослинність :
За даними досліджень вчених палеоботаніків, ґрунтознавців у І тисячолітті на території Черкаської області лучні степи займали вододіли Правобережжя і майже все Лівобережжя. Нині лише невеличкі діляночки лучно-степової рослинності можна побачити на схилах річкових долин і давніх балок.
Степ - тип рослинності, утвореної угрупованнями, в складі яких переважають багаторічні трав’янисті рослини посушливих місць. У лучно-степовому рослинному угрупованні ростуть вологолюбні (лучні) рослини.
Фотографії, гербарії знайомлять з типовими злаками лучного степу: ковилою волосистою (нині видом Червоної книги України), бородачем звичайним, кострицею борознистою, келерією гребінчастою; багатим різнотрав’ям: шавлією степовою, жабрицею рівнинною, підмаренником справжнім, миколайчиками поліськими, звіробоєм, степовими чагарниками: мигдалем степовим, вишнею степовою. Степова рослинність протягом року часто змінює свій зовнішній вигляд. У березні серед торішніх сіро-жовтих трав з’являються невеличкі біло-зеленкуваті килимки веснянки весняної. В кінці березня – на початку квітня розкриває шестипелюсткові біло-рожеві віночки з яскраво-жовтими приймочками степовий підсніжник – шафран сітчастий (Червона книга України).
Лука - тип рослинності з переважанням багаторічних трав’янистих рослин, пристосованих до умов середнього зволоження.
Для території області характерні заплавні луки, іноді трапляються суходільні
29-04-2015, 02:05