Лікувальна фізкультура при артритах на стаціонарному етапі реабілітації

рухового аналізатора, який скоро займає домінуюче положення в корі головного мозку і за законом негативної індукції пригнічує патологічнe вогнище, поступово нормалізуючи патологічно змінені функції.

За допомогою фізичних вправ є можливість посилити компенсаторно-пристосувальні явища і спрямувати їх на шлях відновлення здоров'я хворого [19].

Відомо, що кора великих півкуль відіграє провідну роль у розвитку компенсаторних пристосувань в ушкодженому організмі.

Основні поняття про вплив засобів ЛФК на різні системи та органи хворого базуються на наступних положеннях:

- cтимулюючий вплив ЛФК здійснюється рефлекторним основним механізмом;

- будь-яка рефлекторна реакція починається з подразнення рецептора;

- основним регулятором при м'язовій роботі є пропріоцепція (кінестезія),

викликані нею моторно-вісцеральні рефлекси мають як безумовну, так і условнорефлекторну природу;

-нормалізація діяльності різних органів і систем залежить в більшою мірою від нейрорегуляторного апарату, тобто від вегетативних нервових центрів.

Стан цих центрів визначається впливами моторного аналізатора, який грає домінуючу роль в регуляції вегетативних функцій при м'язової діяльності [2].

Висока пластичність центральної нервової системи дозволяє шляхом систематичних занять ЛФК (фізичні вправи, масаж та ін.) виробити новий динамічний стереотип, який обумовлює точність, координацію і значну економізацію реакцій основних систем організму. Засоби ЛФК надають нормалізуючий вплив на порушене співвідношення гальмування і збудження. В основному при артритах використовують лікування положенням, лікувальну гімнастику, масаж, що необхіднo, як для справжнього відновлення функцій, так і для компенсації рухових порушень [5].

Основні фізичні вправи:

-вправи для збереження м'язових груп (з метою загального зміцнення організму і впливу мускулатуру);

- пасивні руху з метою збереження функції суглобів, ці вправи сприяють зкороченню м'язів та подовження їх антагоністів, що має значення для профілактики контрактур;

- активні рухи здорових і уражених кінцівок, неможливость провести активні вправи використовується, як посилка імпульсів до скорочення мускулатури (ідеомоторні вправи) або напруга м'язів здорових кінцівок (ізометричні вправи) для рефлекторного підвищення тонусу мускулатури;

- елементарні активні руху з полегшених вихідних положень без подолання важкості кінцівки;

- вправи на розвиток заміщуючих функцій за рахунок мускулатури, що працює або перевиховання певних груп м'язів після нейрохірургічних втручань;

- активні вправи у водному середовищі;

- активні вправи з вільними маховими рухами без силової напруги: одночасно зі здоровою кінцівкою; окремо для паретічних м'язових груп;

- вправи з постійно зростаючою напругою;

- вправи на розвиток координації рухів та функції опори;

- оптимальні вихідні положення для отримання максимальної амплітуди рухів як здорової, так і паретічной кінцівки.

Усім хворим з парезами і паралічами рекомендуються вправи для симетричних м'язів невраженної кінцівки - робота м'язів однієї руки підвищує працездатність інший.

Завдяки тісним анатомо-фізіологічним зв'язкaм в спинному мозку трофічні метамерні реакції проявляються і на симетричних ділянках протилежної половини тіла. Тренування м'язів, симетричних ураженим, впливає на відповідні м'язи іншої кінцівки, викликаючи їх мимовільне скорочення [1].

Спеціальна лікувальна гімнастика передбачає використання різних фізичних вправ по відновленню порушених і компенсації втрачених рухових функцій [20].

Гімнастичні вправи ефективно впливають на організм, нормалізуючи і покращуючи нервово-трофічні процеси та обмін речовин. Правильно підібраний комплекс вправ дозволяє різнобічно впливати на різні групи м'язів, дихальну і кровоноснy системy, впливати на функціональні відправлення внутрішніх органів [10].

Під впливом регулярно проведенних фізичних вправ зміцнюється умовно-рефлекторна діяльність організму, покращуються обмінні процеси. Комплекси ЛФК застосовуються в певній послідовності. Навантаження посилюється в міру збільшення тренованості.

В залежності від індивідуальних фізіологічних і психологічних особливостей пацієнти можуть бути зорієнтовані на заняття тим чи іншим атлетичним видом спорту, що зробить їх тренування більш емоційними і, отже, більш результативнішим.

Лікувальна фізкультура призначається з урахуванням тяжкості захворювання, віку хворого, індивідуальних особливостей, фізичної підготовленості, психологічного настрою [7].

Дозування, сила і характер фізичних вправ підбираються індивідуально в залежності від відповідної реакції організму пацієнта на ці вправи [25].

ЛФК справляє гарний тонізуючий вплив на організм, покращує трофіку тканин, кровообіг у м'язах, нормалізує роботу шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної і дихальної систем, що особливо важливо при зниженні рухової активності пацієнта, лікувальна гімнастика розвиває м'язи і надає тонізуючий вплив на психіку хворого.

Вправа - єдиний керований свідомістю лікувальний засіб відновлення будь-якої функції або послабленого органу.

Курс процедур лікувальної фізкультури: дозволяє поліпшити кровотечy, лімфообмін та обмін речовин в ураженому органі і організмі в цілому; нормалізує діяльність серцево-судинної, дихальної систем та шлунково-кишкового тракту; дозволяє уникнути атрофії м'язів та розвиток контрактур; дозволяє захистити пацієнта від розвитку застійної пневмонії (запалення легенів); допомагає в короткі терміни повернутися до активного життя [28].

Під впливом занять спортом вивільняється велика кількість біологічно активних речовин і гормонів, що надають сильний і різнобічний позитивний вплив на організм, посилюється кровообіг, який виявляється навіть в судинах, що знаходяться в резерві, і які не беруть участі в роботі (а вони становлять дві третини від загального числа судин). Таке інтенсивне кровозабезпечення тканин створює сприятливі умови для гарного припливу корисних і відтоку непотрібних речовин, що дозволяє тканині легко позбуватися від шлаків.

Розглядаючи хворy людини з точки зору єдності його фізичних і психічних властивостей та взаємозв'язку з навколишнім середовищем, слід враховувати, що поступова адаптація до фізичних навантажень при ЛФК стає фізіологічної основою для пристосування, як до змінениx умов життєдіяльності організму, так і до змінениx умов існування хворого у зовнішньому середовищі [31].

У процесі ЛФК удосконалюються взаємини рухових і вегетативних функцій. Терапевтичнa дію фізичних вправ на внутрішні органи здійснюється через руховий аналізатор. Порушення зв'язків моторного аналізатора і вегетативних центрів в результаті захворювання або гіпокінезіі погіршує функціональний стан соматичних систем. Навпаки, вправу локомоторного апарату розвиває функціональні резерви специфічної роботи внутрішніх органів за механізмом моторно-вісцеральних рефлексів.

Таким чином, ЛФК розширює функціональні можливості організму. Комплексні заходи для реабілітації хворих з артритaми зміцнюють м'язи, компенсаторно посилюють сохранність м'язових груп, підвищують функціональні можливості серцево-судинної та бронхолегеневoї систем та інших систем, покращують координаторні функції, обучaють статиці і пересуванню в різних умовах.

Список використаної літератури

1. Аулик И.В. Определение физической работоспособности в клинике и спорте. /-/ М.: Медицина, 1990. - 246 с.

2. Бальсевич В.К. Онтокинезиология человека. /-/ М.: Теория и практика физической культуры, 2000. - 275 с.

3. Бедненко В.С. Методы оценки и коррекции функционального состояния человека. /-/ М.: Медицина, 2001. - 110 с.

4. Бирюков А.А., Валеев Н.М., Боголюбов В.М., Пономаренко Г.Н. Общая физиотерапия: Учебник. - С-Петер.: ООО СЛП, 1997. - 476 с.

5. Винокуров Д.А. Частные методики лечебной физической культуры. /-/ М.: Медицина, 1970. - 176 с.

6. Виру А.А., Юримяэ Т.А., Смирнова Т.А. Аэробные упражнения. /-/ М.: ФиС, 1988. - 142 с.

7. Гарасева Т.С. и др. Физическая реабилитация. Учебник для студентов высших учебных заведений, 2004. – 608 с.

8. Геселевич В.А. Медицинский справочник тренера./-/ М.: ФиС, 1981. - 250 с.

9. Годик М.А. Контроль тренировочных и соревновательных нагрузок. /-/ М.: ФиС, 1980. -136 с.

10. Гупта М.К. 69 уникальных лечебных поз и упражнений от болей в позвоночнике, спине и шее. Здоровая жизнь, 2007. - 127 c.

11. Динюбиль Н. 7 шагов к здоровью мышц, костей и суставов, 2007. – 255 c.

12. Евдокимов С.П. Лечение и профилактика болезней суставов

13. Серия: Здоровье и жизнь, 2008. – 59 c.

14. Епифанов В.А. Лечебная физическая культура и спортивная медицина. /-/ М.: Медицина, 1999. - 304 с.

15. Курортология и физиотерапия / Под ред. Боголюбова В.М./-/ М.: Медицина, 1985.- Т. 2. – C. 167-180.

16. Лечение больных ревматоидным артритом. Методические рекомендации. - Донецк, 1989. - 16 с.

17. Лечебная физическая культура в системе медицинской реабилитации: Руководство для врачей / Под ред. А.Ф.Каптелина, И.П.Лебедевой. /-/ М.: Медицина, 1995. - 397 с.

18. Лукомский И.В. Физиотерапия, лечебная физическая культура, массаж. – Минск,: Вышейшая школа, 1998. - 333 с.

19. Мазнев И.И. Методика и лечение суставных заболеваний: артриты, артрозы, болезнь Бехтерева, болезнь Рейтера, остеохондроз, подагра. - СПБ: Респекс, 1991. - 109 с.

20. Макарова Г.А. Практическое руководство для спортивных врачей / Г.А. Макарова. - Ростов–на Дону: “БАРО-ПРЕСС”, 2002. – 800 с.

21. Маркс В.О. Ортопедическая диагностика. – Минск,: Наука и техника, 1978. - 510 с.

22. Меерсон Ф.З. Адаптация к стрессорным ситуациям и физическим нагрузкам / Ф.З. Меерсон, М.Г. Пшенникова. /–/ М.: Медицина, 1988. – 256 с.

23. Назаренко Л.Д. Средства и методы развития двигательных координаций. /–/М.: Изд. «Теория и практика физической культуры», 2003. – 259 с.

24. Основы физиологии человека: Учебник для высших учебных заведений: в 2 т. / Под редакцией Б.И. Ткаченко. - СПб.: Международный фонд истории науки, 1994. - Т. 1 - 567 c., Т. 2 - 412 с.

25. Поддубная Ж.В. Методика использования статических упражнений для развития гибкости в занятиях оздоровительными видами гимнастики: Канд. дис. /-/ М.: ВНИИФК, 1992. – 17c.

26. Сарсания С.К., Макарова Г.А., Селуянов В.Н. Взаимосвязь максимального потребления кислорода с гематологическими параметрами / Факторы, лимитирующие повышение спортивной работоспособности у спортсменов высокой квалификации: Сборник научных трудов. /-/ М., 1990. - С. 35-37.

27. Селуянов В.Н., Мякинченко Е.Б. Основы теории оздоровительной физической культуры: Учебн. пос. для инструкт. оздоровит. физ. культ./-/ М.,1994. – 182c.

28. Селуянов В.Н. Технология оздоровительной физической культуры. /-/ М.: Спорт Академ Пресс, 2001. - 172с.

29. Солодков А.А. Физиологические основы адаптации к физическим нагрузкам / А.А. Солодков. – Л.: ГДОИФК, 1988. – 38 с.

30. Солодков А.С. Физиология человека. Общая. Спортивная. Возрастная. Учебник / А.С. Солодков, Е.Б. Сологуб. /-/ М.: Терра-Спорт, Олимпия Пресс, 2001. - 520 с.

31. Спортивная медицина / Под ред. А.В.Чоговадзе./-/ М.: Медицина, 1984. -С.123-146, 146-148, 149-152.

32. Тристан В.Г. Физиологические основы физической культуры и спорта: Учеб. Пособие / В.Г. Тристан, Ю.В. Корягина – Омск: Б.и. Ч.1. - 2003. – 95с.

33. Физеская реабилитация: Учебник для академий и институтов физической культуры / Под ред. проф. С.Н.Попова. - Ростов-на-Дону: Еникс, 1999. - 405 с.




8-09-2015, 20:00

Страницы: 1 2
Разделы сайта