Це спиртовий витяг, звільнений від сапонінів і інших баластних речовин і містить в 1 мл 6,6 ЖОД. Препарат містить глікозид дигітоксин у поєднанні з таніном. Через наявність інших більш досконалих препаратів наперстянки дигинорм більше не виробляється.
Дигітазид (Digitasidum). Це один із сучасних препаратів наперстянки пурпурової, що являє собою водний витяг сукупності глікозидів; він настільки повно очищений від баластних речовин, що може застосовуватись для внутрішньовенних ін’єкцій. Випускається в ампулах по 1 мл (5 ЖОД). Прописується при важких формах порушення кровообігу, що вимагають термінового втручання, і у випадках, коли хворий не може приймати препарати наперстянки усередину.
Кордигіт (Cordigitum). Перший вітчизняний новогаленовий препарат пурпурової наперстянки, який виготовляється у вигляді порошку або випускається у вигляді таблеток. Головним компонентом кордигіту є гіталін, що володіє меншою кумулятивною дією, ніж інші глікозиди наперстянки, і менше подразнює шлунково-кишковий тракт. Лікарський засіб готується за схемою схожою на процес виготовлення гіталену - в перфораційній установці.
Кордигіт зберігають у скляних банках в эксикаторах над сірчаною кислотою. Препарат випускається в таблетках по 0,0008 г, що відповідає 0,1 г листя наперстянки.
Дигален-нео (Digalen-neo). Препарат, виготовляють з листя іржавої наперстянки (Digitalis ferruginеa L) і являє собою спиртовий витяг, що містить суміш гікозидів цього виду наперстянки. У залежності від ступеня
 |
очищення розрізняють:
1) дигален-нео для підшкірного і внутрішньом’язового введення, що випускається в ампулах і консервований 30% гліцерином.
2) дигален-нео для внутрішнього уживання у флаконах, консервований 30% гліцерином і 0,3% хлоретаном.
В 1 мл препарату міститься 6 ЖОД і 30% гліцерину. Одночасно як консервант додають 0,3% хлорєтану і після відстоювання і фільтрування готовий препарат розливають у склянки з жовтогарячого скла по 15 мл; 1 мл препарату відповідає 0,1 г листя наперстянки.
З метою одержання препарату, придатного для ін’єкцій, отриману концентровану витяжку обробляють сумішшу спирту й ефіру. Після цього проводять биологичну оцінку водного залишку, який потім розбавляють такою кількістю води і гліцерину, щоб у 1 мл препарату містилось 9 ЖОД. Виготовлений препарат ретельно фільтрують і розливають в ампули по 1 мл.
Сухий новогаленовий препарат сатитурані (Satiturani), що представляє собою також суміш глікозидів іржавої наперстянки. Випускається сатитурани в таблетках по 0,1 г, що відповідає 0,05 г листів (3 ЖОД).
Лантозид (Lantosidum). Дуже цінний препарат, який виготовляється з листя наперстянки шерстистої (Digitalis lanata Ehr). Лантозид буває ефективний у тих випадках, коли тривале застосування строфантина і препаратів наперстянки пурпурової не дає результату. Кумулятивні властивості лантозида виражені менше, ніж y наперстянки пурпурової.
 |
 |
Отриманий після складних перетворень аморфний від жовто-коричневого до зеленого кольору дуже гіркий порошок розчиняють у 70% спирті з таким розрахунком, щоб у 1 мл містилось 10 ЖОД, що має місце при концентрації розчину 1: 500-700. Лантозид випускається в склянках з жовтогарячого скла по 50 мл.
Дигіцилен (Digicilenum), виробляється з війчастої наперстянки (DigitalisciliataL). Дігицилен являє собою водний розчин суміші глікозидів зазначеного виду наперстянки, очищений від баластних речовин і консервований додаванням 15% спирту. Отримується екстрагуванням надземних частин сумішшю хлороформу і спирту, після чого екстрагенти відганяють. Водний залишок фільтрують і очищають оксидом алюмінію. В 1 мл препарата міститься 6 ЖОД, що відповідає 0,1 г листя наперстянки. Випускається в ампулах для підшкірного та внутрішньом’язевого застосування.
2.4 Препарати конвалії
 |
Першим вітчизняним новогаленовим препаратом конвалії був конвален (Convallenum), запропонований в 1938 р. К.Д. Саргіним і В.В. Звєрєвим. Подібно до адонілену конвален замінений досконалим препаратом - конвазидом.
Конвазид (Convasidum). Препарат з спиртово - хлороформних витягів квітів конвалії (Convallariamajalis) і представляє собою водний розчин глікозидів конвалії, максимально очищений від баластних речовин. Запропонований Ф.Д. Зільберг. Виробництво конвазида протікає аналогічно адонізиду. Випускається для внутрішньовенного введення (в ампулах по 1 мл) і внутрішнього вживання (у склянці з жовтогарячого скла по 15 мл). Конвазид являє собою прозору рідину злегка жовтуватого кольору, гіркого смаку, слабко лужної реакції; 1 мл препарату містить 18-22 ЖОД. Показання до застосування і дозування ті ж, що і для конвалена.
Список Б. Вищі дози: разова - 0,5 мл, добова - 1 мл (у вену).
Корглікон (Corglyconum). Препарат являє собою суміш глікозидів листя конвалії, очищених від баластних речовин. Це злегка жовтуватий аморфний порошок, без запаху, гіркого смаку, легко розчинний у спирті, важко - у воді. Корглікон застосовують у виді 0,06% водного розчину, консервованого хлоретаном. Випускається в ампулах по 1 мл (8-10 ЖОД). Застосовується внутрішньовенно в ізотонічних розчинах глюкози чи натрію хлориду. По швидкості дії та інших показників близький до строфантину і застосовується в тих випадках, коли показаний строфантин.
2.5 Препарати жовтушника
 |
Ерізид (Erysidum). Очищений від баластних речовин водний розчин глікозидів жовтушника сірого (Erysimum canesceus Roth). Випускається в ампулах по 1 мл (18-22 ЖОД). Застосовується внутрішньовенно в ізотонічних розчинах глюкози чи хлориду натрію. За своєю біологічною активностю, швидкістю і тривалістю дії, всмоктуванню і виділенню з організму, відсутності кумулятивних властивостей ерізид ближчий до строфантину.
Список Б.
3. Препарати антраглікозидів
З новогаленових препаратів, що містять антраглікозиди, випускаються лише препарати крушини.
 |
Рамніл (Rhamnilum). Виготовляється з кори крушини. Для отримання рамніла суху подрібнену сировину екстрагують водою при неперервному перемішуванні. Врдний витяг швидко відділяють від сировини і залишають на 10 - 12 годин. Утворений осад відділяють, промивають водою, висушують у вакуумі при 50 - 55°С і подрібнюють. Утворюється основний концентрат рамнілу у вигляді оранжево - коричневого порошку без запаху і смаку, який містить 60 - 65% оксиметилантрахінонів. Дубильних речовин немає. Вихід з рослинної сировини рамніла - концентрата складає 2,5 - 3%.
При водній екстракції сировини витягаються добре розчинні в воді первинні глікозиди і фермент рамнодіастаза, що знаходиться в корі крушини. Він гідролізує багаті цурками глікозиди, відщеплюючи від них глюкозу, і утворює погано розчинні в воді моноглікозиду, особливо франгуліну, з якого в основному складається рамніл.
При отриманні рамніла враховується також, що екстракція сировини і відділення водного витягу повинні закінчуватись по можливості в короткий термін. В іншому випадку починається ферментація і моноглікозиду, що виділились, осідають на рослинному матеріалі
Випускаються таблетки по 0,05 г основного концентрату. Застосовується в якості послаблюючого засобу.
4. Лікарські сиропи
Сиропами (Sirupi) називаються препарати, які являють собою концентровані розчини цукру у воді і перебродяних ягідних концентрованих соків, а також суміші їх з розчинами лікарських речовин, настойками і екстрактами. Це густоваті внаслідок високого вмісту в них цукру (до 64%) прозорі рідини з запахом і смаком речовин, які входять в їх склад. Основне призначення сиропів - маскувати неприємний смак основних лікарських речовин. В цьому відношенні вони являються незамінними компонентами ліків, які прописують дітям.
Для приготування сиропів застосовують цукор найвищої очистки - рафінад, який містить не менше 99,9% сахарози в перерахунку на суху речовину і не більше 0,4% води.
Цукор в безводному спирті нерозчинний, але по мірі розчинення спирту водою розчинність цукру відповідно підвищується.
Водні розчини при нормальному тискові киплять при температурі вище 100°.
4.1 Номенклатура і класифікація сиропів
Сиропи діляться на дві групи: ті, що застосовуються виключно як засоби, які корегують смак. Це перш за все цукровий сироп, а також фруктово - ягідні сиропи. Вони самі не являються лікарськими засобами, але входять як смакові компоненти в ліки, що відпускаються аптеками, чи, що не менш важливо, служать основовою для більш складних препаратів - другої групи сиропів, які можна назвати лікарськими, оскільки вони містять ті чи інші лікарські речовини.
Смакові сиропи: Лікарські сиропи:
цукровий; алтейний;
вишневий; ревеневий;
малиновий. сироп алое з залізом.
солодковий;
пертусин;
 |
сироп шипшини;
Ревеневий сироп (Sirupus Rhei). Виготовляють шляхом розчинення 1,25 частин сухого екстракту ревеню в суміші з 2 частинами спирту і 3 частинами кропної води. Профільтрований розчин змішують з 95 частинами цукрового сиропу і дають закипіти. За відсутності екстракту можна брати кореневища і корені ревеню (пропис Фармакопеї VII видання). Для цього 5 частин нарізаних коренів і кореневищ ревеня мацерують 50 частинами води протягом 12 годин. Для повноти витягання эмодинов (речовин з характером слабких кислот) додають 0,5 г поташу. Витяжку зливають, залишок злегка віджимають, рідини змішують змішують, кип’ятять і фільтрують. У 36 частинах фільтрату при нагріванні розчиняють 64 частини цукру, дають сиропу закипіти, упарюють до 95 частин і до сиропу додають 3 частини кропної води і 2 частини спирту. Ревеневий сироп представляє собою рідину червоного кольору, своєрідного запаху і смаку: змішується зі спиртом, утворюючи прозорий розчин. З водою дає прозорий або слабко опалесціюючий розчин.
Повинен давати з аміаком характерну реакцію на антраглікозиды. Ревеневий сироп легко псується. Через це його розливають ще гарячим у склянки невеликої ємності, які зразу ж закупорюють і пробки заливають парафіном. Зберігають в прохолодному темному місці. Застосовується ревеневий сироп в дитячій практиці як легке послаблююче.
Контроль якості. У всіх сиропах визначають густину, а за вказівкою ДФ Х перевіряють на важкі метали, крохмальну патоку, сірчаний ангідрид, барвники.
5. Препарати зі свіжих рослин
Галенові і новогаленові препарати звичайно виготовляються з частин висушених лікарських рослин. Причину цього потрібно шукати в тому, що суху сировину галеново-фармацевтичні підприємства можуть використовувати весь рік, отже, необхідні препарати можна готувати в міру появи в них потреби. Однак висушені лікарські рослини по вмісту і якісному складу біологічно - активних речовин нерівноцінні свіжозібраним рослинам. Очевидно, навіть якщо сушіння як процесс консервування рослин протікає добре, при ньому завжди має місце якщо не кількісна, та деяка якісна зміна в складі діючих речовин. В однаковій мірі ці явища спостерігаються і при збереженні лікарської рослинної сировини. Очевидно, при несприятливих умовах сушіння і збереження лікарських рослин зниження кількості і зміна якісного складу діючих речовин у них протікають тим швидше, чим більше ці умови відхиляються від оптимальних. Таким чином, в основі одержання галеновых препаратів зі свіжих рослин лежить прагнення одержати препарати, що містять весь комплекс біологічно активних речовин, що входять до складу рослин, у найбільш природному їхньому стані. Звідси ясно, що препарати зі свіжих рослин повинні мати більш виражену терапевтичну дію, чим аналогічні препарати із сухих рослин.
До початку, ХХ століття готування соків і витягів зі свіжих рослин різко зменшилося. Без зміни вони залишилися тільки в номенклатурі гомеопатичних аптек. Серед офіцинальних препаратів цього типу залишилися тільки екстракт журавлини, екстракт яблучно-кислого заліза і настойка конвалії, яка ще у Фармакопеї VII видання виготовлялась зі свіжозібраних листків і квітів. Відсутність соків і витягів зі свіжих рослин у списку лікарських препаратів необхідно розглядати як тимчасове явище, причиною якого було не вирішене питання масової (заводської) переробки свіжозібраних рослин.
5.1 Соки свіжих рослин
5.1.1 Незгущені соки
Отримані соки з ряду рослин, у тому числі: з конвалії, наперстянки (пурпурової, іржавої), беладони, дурману, валеріани, хвоща польового, кропиви, чистотілу, водяного перцю, мати-й-мачухи, чемериці й ін. Деякі з цих соків як найбільш вивчені вже затверджені як лікувальні препарати.
Свіжий рослинний матеріал двічі пропускають через вальці. Отриманий м’якуш невеликими порціями загортають у полотняні серветки, поміщають між пластинками з нержавіючої сталі і 5-6 таких серветок, покладених одна на одну, пресують для одержання соку. Кількість отриманого соку залежить від характеру взятої сировини. До кожних 85 частин вичавленого соку додають по вазі 15 частин 95% спирту, у якому попередньо розчиняють хлоретон в кількості 0,3% загальної ваги рідини і для швидкого нагрівання суміш ставлять у воду, попередньо нагріту до 85 - 88°. Після того як температура соку досягне 77 - 78°, нагрівання продовжують на протязі 30 хвилин, після чого для швидкого охолодження нагріту рідину ставлять у проточну воду. Метою швидкого нагрівання і швидкого охолодження є інактивація фсрментів і згортання білкових речовин. Згортанню останніх сприяє додавання спирту. Утворений пластівчастий чи аморфний осад відділяють центрифугуванням. Залишається чистий, прозорий сік, що добре зберігається.
Суккудифер (Succudiferum). Сік із свіжих листків іржавої наперстянки, частково очищений від баластних речовин. Прозора, червоно - бурого кольору і гіркого смаку рідина. У 1 мл міститься 5 - 6 ЖОД. Застосовується у всіх випадках серцевої недостатності, обумовленої ураженням клапанного апарату чи захворюванням серцевого м’яза.
Список Б.
Сік конвалії (SuccusConvallariaemajalis). Сік із свіжих надземних частин (суміші листів і квітів) конвалії. Прозора червоно - бурого кольору рідина, гіркого смаку, ароматного запаху. В 1 мл міститься 24 ОД. Застосовується аналогічно соку наперстянки.
Список Б.
5.1.2 Згущені соки
У фармакопею входить два препарати цього типу: екстракт журавлини й екстракт яблучно - кислого заліза.
5.2 Витяги зі свіжих рослин
Поряд з одержанням соків були поставлені досліди по одержанню препаратів з малосоковитих свіжих рослин шляхом настоювання їх зі спиртом. Так, були отримані препарати з трави жовтушника, кореня кендиря і кореня валеріани. Настоювання (мацерація) проводилося в бутлях при помішуванні протягом 7-14 днів. Потім мацерати відфільтровували, залишки віджимали на пресі і віджатий сік додавали до мацератів. Після відстоювання протягом 3 тижнів витяжки відфільтровували від колоїдного осаду, що випав, і профільтровували ще раз через фільтр Зейтца. Ці фільтрати являють собою вже придатні для застосування препарати. Зокрема, витяги з трави жовтушника і валеріанового кореня знайшли застосування при готуванні препарату кардіовалена.
Кардіовален (Cardiovalenum). До складу препарату входять у вагових частинах: спиртовий витяг зі свіжої трави жовтушника (розведений спиртом до активності 150 ЖОД у 1 мл) - 17 (чи еризид у тій же кількості і тій же активності), адонізид (активністю 85 ЖОД у 1 мл) - 30, настойка зі свіжих коренів і кореневищ валеріани - 46,9 (чи офіцинальної настойки валеріани в тій же кількості); рідкий екстракт глоду - 2,1, камфора - 0,4, спирт 96% - 1,6, бромід натрію - 2,0 і хлоретон - до 0,25.
Кардіовален - це світло - бура рідина солонувато - гіркого смаку з ароматним запахом камфори і валеріани, 1 мл містить 45 - 50 ЖОД.
Список Б.
Препарат має комбіновану дію на серцево-судинну і нервову систему.
Проведені також досліди по переведенню спиртових витягів зі свіжих рослин у сухі екстракти з застосуванням для цієї мети розпилювальних (мрячних) сушарок. Отримані таким шляхом сухі екстракти зі свіжих рослин містять в 1 г: екстракту жовтушника - 800 ЖОД, кендиря-1100 ЖОД. Ці екстракти можна розглядати як концентрати глікозидів зазначених рослин.
Настойками називаються рідкі спиртові, спирто - водні і спирто - ефірні витяги з сировини рослинного або, рідше, тваринного походження, що отримуються без нагрівання та випаровування екстрагента. Майже всі настойки представляють собою забарвлені в темний колір рідини.
Настойки є прості - у більшості випадків готуються перколяційним методом, з лікарської рослинної сировини, що має серцеві глікозиди до них відноситься настойка конвалії (tincturaeConvallariae), трава (Convallariaemajalis)
спирт - 70%; 1: 10.
Складні настойки готуються перколяціонным способом, що звичайно активується застосуванням циркуляції.
6. Стандартизація настойок і загальні методи дослідження
Питанню стандартизації настойок стало приділятися більше уваги, починаючи з виходу ДФ VIII. Тепер у великій кількості настойок визначається вміст діючих речовин хімічним (настойки, що містять алкалоїди, дубильні речовини, ефірні олії, органічні кислоти і деякі інші речовини) чи біологічним (настойки, що містять глікозиди серцевої групи і гіркі речовини) методом. При необхідності досліджувані настойки доводять до необхідного вмісту діючих речовин чи до відповідної активності (вміст ОД) додаванням чистого экстрагента чи настойки з іншим вмістом діючих речовин чи ОД.
До загальних методів дослідження настойок відносяться: перевірка органолептичних ознак і кількісне визначення спирту, екстрактивних речовин і важких металів.
Перевірка органолептичних ознак. Настойки повинні бути прозорими і зберігати смак і запах тих речовин, що містяться у вихідній лікарській сировині. Осад, що випадає із плином часу, відтфільтровують і знову перевіряють якість настойок. Якщо після перевірки настойки будуть відповідати установленим вимогам, їх вважають придатними.
Вміст спирту в настойках визначають одним з методів ДФ Х:
1) дистиляційним (ДФ Х, с.813);
2) по температурі кипіння настойки, яка визначається в спеціальному приладі.
Сухий залишок (екстрактивні речовини) у настойках визначають шляхом випарювання на водяній бані 5 мл настойки в попередньо зваженому плоскому бюксі і висушування залишку при 100 - 105°С напротязі 2 год. Вміст сухого залишку перераховують на 100 мл настойки.
Важкі метали визначають після випарювання 5 мл настойки в залишку, що після додатка 1 мол концентрованої сірчаної кислоти обережно спалюють і прожарюють. Золу обробляють при нагріванні 5 мл насиченого розчину ацетату амонію, фільтрують через беззольний фільтр, промивають 5
8-09-2015, 22:28