Для зменшення патологічного болю в плечі та його уникнення уражену руку укладали вздовж тіла, під пальці клали валик. У лежачому положенні хворого не виконували рукою різких рухів, а під час переходу в сидяче положення руку вкладали у підтримувальну пов’язку. Також проводили інструктаж родичів хворих з догляду за ураженою рукою для того, щоб попередити її пошкодження у плечовому суглобі (не виконувати різких рухів рукою, слідкувати, щоб рука не падала з ліжка, кожного разу під час переходу у вертикальне положення руку необхідно вкладати у підтримувальну пов’язку).
Для уникнення розвитку патологічних поз, характерних для постінсультного стану, а особливо основної патологічної пози Верніке-Манна, ураженим кінцівкам надавали положення, яке є протилежне цій позі. Укладання уражених кінцівок проводили у положенні хворого лежачи на спині і на здоровому боці. Кожні дві години змінювали розгинальне положення кінцівок на згинальне і навпаки.
Для відновлення втрачених функційвикористовували фізичні вправи двох видів: 1) загальнорозвивальні; 2) спеціальні.
Загальнорозвивальні вправи були спрямовані на зміцнення організму в цілому та для покращення загального фізичного стану. Спеціальні вправи були спрямовані на розвиток компенсаторних можливостей організму та вдосконалення навичок самообслуговування.
Для збільшення сили м’язів ураженої сторони використовували фізичні вправи з обтяженням масою власного тіла чи кінцівки, вправи з подоланням опору, який створює фахівець з фізичної реабілітації, вправи з обтяженням предметами (для цього ми використовували тягарці масою від 100 до 800 грамів, що залежало від сили пацієнта та його функціонального стану). Кількість повторів виконання вправи для відновлення сили м’язів збільшували від 5 разів на початку реабілітації до 10 разів у кінці фізичної реабілітації.
Для покращення рівноваги використовували вправи з різних вихідних положень: положення лежачи, сидячи, стоячи. Вправи для покращення рівноваги використовували на кожному занятті.
Для покращення витривалості застосовували вправи для збільшення сили з мінімальним навантаженням 100-200 грамів по 10-15 повторів та по 2-3 підходи, що залежало від функціонального стану хворого та його силових можливостей. Після того, як хворий навчився ходити, поступово збільшували тривалість та дистанцію ходьби. Під час виконання вправ слідкували за станом пацієнта і у разі погіршення загального стану припиняли виконувати фізичні вправи, що позитивно впливало на загальний стан хворого.
Після збільшення сили м’язів уражених кінцівок хворого навчали складнокоординованих рухів, оскільки після інсульту часто спостерігається порушення координації рухів рукою та під час ходьби внаслідок паралічів та парезів.
Навчання навичок самообслуговуванняпроводили з перших днів перебування пацієнтів у лікарні з метою якомога швидшої, хоч і мінімальної, активізації хворих та полегшення догляду за ними.
Для кожного пацієнта індивідуально підбирали засіб пересування, що було пов’язано з функціональними можливостями, стороною ураження та клінічними проявами захворювання.
Невід’ємним елементом та завданням розробленої методики фізичної реабілітації осіб після перенесеного мозкового ішемічного інсульту є інструктаж родичів та осіб, які доглядають хворого.
Під впливом розробленої методики фізичної реабілітації в основній групі відбулися позитивні зміни в ступені показника патологічного болю плеча. За оцінкою ступеня патологічного болю плеча після першого обстеження 2 особи отримали один бал, що відповідає постійному сильному болю руки і плеча з больовою патологією поза ділянкою плеча; 3 особи отримали по 3 бали, що відповідає постійному болю плеча з больовою патологією тільки в ділянці плеча; 5 осіб отримали по 4 бали, що відповідає періодичному болю плеча; 8 осіб мали біль плеча, який проявлявся під час тестування; у 7 пацієнтів біль плеча був відсутній.
Після використання експериментальної методики фізичної реабілітації було виявлено тенденцію до зменшення болю в плечі. В основній групі лише 6 осіб (24%) скаржилися на біль у плечі, який проявлявся під час тестування, але не впливав на нормальну діяльність пацієнта; решта учасників (19 осіб) основної групи взагалі не скаржилися на патологічний біль у плечі. Такого покращення вдалося досягти завдяки профілактиці виникнення розтягу сумки плечового суглоба, своєчасному вкладанню руки в підтримуючу пов’язку під час переходу хворого з лежачого у вертикальне положення та використанню під час занять із хворою рукою лише плавних рухів. Водночас у кінці експерименту у групі порівняння 22 хворих (75,9%), які займалися з інструктором лікувальної фізичної культури, скаржилися на сильний чи періодичний біль плеча.
Як свідчать дані, за період експерименту у переважної більшості пацієнтів основної групи відбулися значні зміни у показниках сили м’язів уражених кінцівок порівняно вихідними даними (Р<0,05-0,001). Проте під час виконання таких рухів, як розгинання та пронація кисті, згинання та супінація кисті, розгинання, приведення та відведення пальців, вірогідність зрушень була незначною.
У групі порівняння у всіх випадках теж відбулися незначні позитивні зрушення, але рівень розбіжностей між вихідними і кінцевими результатами виявився досить незначним – Р>0,05.
Позитивні зрушення в показниках сили м’язових груп уражених кінцівок сприяли покращенню функціонального стану хворих, зокрема функції руки, кисті, ноги і стопи, що призвело до поліпшення навичок переміщення і самообслуговування.
Результати дослідження свідчать про неоднозначну динаміку покращення функції руки як серед хворих основної групи, так і серед хворих групи порівняння. В основній групі варто відзначити значне зменшення кількості хворих (на 44%), у яких ступінь володіння рукою відповідав 2 балам (низький ступінь); у кінці експерименту на 52% збільшилася кількість хворих, оцінка функції руки яких становила від 3 до 6 балів; серед осіб, у яких ступінь володіння рукою оцінювали 7 балами, покращення відбулося тільки в одного пацієнта.
У групі порівняння було отримано значно гірші результати: покращення функції руки відбулося лише у 8 з 29 осіб.
Незважаючи на короткий термін фізичної реабілітації в умовах лікарні, нам вдалося покращити функцію кисті у 14 осіб (56%) основної групи. У групі порівняння склалася дещо інша картина: покращення функції кисті відбулося лише у 6 осіб, що складає 20,7%.
Як свідчать результати дослідження (рис. 2), за всіма показникам функції ноги відбулися позитивні зміни, проте величина розбіжностей між вихідними і кінцевими даними була різною. В основній групі фізичної реабілітації спостерігалося покращення функції ноги у 17 хворих, у той час як у групі порівняння покращення відбулося тільки у 9 осіб.
Що стосується функції стопи, то тут також відбулися позитивні зміни: у 18 хворих основної групи, що становить 72%, вона значно покращилася. У групі порівняння покращення функції стопи відбулося лише у 8 осіб (27,6%).
Використання спеціально розроблених комплексів вправ сприяло позитивній динаміці активної амплітуди руху уражених кінцівок у хворих основної групи. Аналіз отриманих результатів показав, що у цій групі за період основного педагогічного експерименту відбулися порівняно з вихідними даними значні зрушення. Показники гоніометрії у всіх досліджуваних суглобах збільшилися від 5до 460 , тоді як у групі порівняння вони були значно нижчими – від 1 до 220 .
Також було проведено порівняльний аналіз вихідних і кінцевих результатів гоніометрії. Як свідчать дані дослідження, переважна більшість пацієнтів основної групи мали вірогідно вищі показники амплітуди рухів уражених кінцівок – Р<0,05-0,001. Однак зміни амплітуди таких рухів, як згинання плеча, згинання кисті, розгинання кисті, відведення стегна та розгинання стопи, були незначними (Р>0,05).
Як свідчать дані, в основній групі у переважної більшості хворих після перенесеного мозкового ішемічного інсульту психічний стан наблизився до норми. Так, за тестом “Орієнтація в часі й просторі” він повністю відновився; у тесті “Короткотермінова пам’ять” більшості хворих не вистачило до норми 0,12 бала; у тесті “Увага” – 0,36 бала; у тесті “Довготривала пам’ять” – 0,44 бала, у тесті “Мовна функція” – 0,52 бала. У всіх випадках вірогідність зрушень була значною – Р<0,01-0,001. У групі порівняння зміни або не відбулися, або відбулися, але незначні (Р>0,05).
Аналіз результатів визначення стадії одужання показав, що на кінець експерименту в основній групі за цим показником відбулися позитивні зміни. Якщо на початку експерименту 10 хворих перебували на 1-й і 2-й стадії одужання, то на кінець експерименту таких пацієнтів не було; кількість тих, хто перебував на 4-6-й стадіях, збільшилася від 1 до 6 осіб. У групі порівняння за цим показником змін практично не відбулося.
Таким чином, можна констатувати, що авторська методика фізичної реабілітації хворих після ішемічного мозкового інсульту є ефективною; вона позитивно вплинула на зміну рухових функцій уражених кінцівок та на психічний стан хворих.
У п’ятому розділі „Аналіз та узагальнення результатів дослідження” виокремлено три групи результатів, отриманих у процесі дослідження, та зіставлено їх з опублікованими науковими працями.
Підтверджено результати дослідження Демиденко Т.Д. (1989) і Когана О.Г. (1988), Найдіна В.Л. (1998), які свідчать, що інсульт характеризується загальним важким станом хворого, зокрема розладами свідомості і мови (Бейн Є.С., 1990; Мухін В.М.,1999), парезами і паралічами (Мухін В.М. 2000; Кадиков А.С., 2000 та ін.).
Результати наших досліджень підтверджуютьдумку Мошкова В.Н. (1972), що лікувальна фізична культура сприяє попередженню ускладнень, які спричиняє гіпокінезія; діє на локальні больові процеси, прискорюючи ліквідацію анатомічних і функціональних порушень; зберігає, відновлює або створює нові умови для функціональної адаптації організму хворого до фізичних навантажень.
Наші дослідження також підтверджуютьвисновки Попова С.Н. (1999), Гордона Н. (1999), Пустозерова В.Г. (2001) про те, що у відновному лікуванні після інсульту робота з хворим спрямована на відновлення втрачених функцій і потребує значних зусиль, як від фахівців з фізичної реабілітації, так і від самого хворого. У цей період під час проведення активної реабілітації варто використовувати строго дозовані фізичні навантаження, не допускати втоми хворого і збільшувати навантаження поступово.
Доповнено дослідження Епифанова В.А. (2006), Окамото Г. (2002), які стосуються патологічного болю в плечі, який виникає внаслідок млявої геміплегії м’язів плечового поясу і як результат підвивиху плечового суглоба.
Ми також доповнили результати RaglinG.S. (1998), Гордона Н. (1999) новими даними про психічний стан пацієнтів, які перенесли мозковий інсульт. Так, результати досліджень показали, що регулярні заняття фізичними вправами дозволяють зменшити стрес, викликаний хворобою, відчуття тривоги та ступінь депресії, покращити сон та підвищити рівень самооцінки.
Для подолання депресії в осіб, які перенесли інсульт, важливе значення має фізична активність. Як показують спостереження, цей стан нерідко може призвести до того, що особи, які перенесли мозковий інсульт, перебуваючи у стані депресії, припиняють боротися за життя і не мають достатньої сили волі, щоб перебороти залишкові явища інсульту і почати вести самостійне життя (Белова А.Н., 2000).
Уперше розроблено та апробовано методику фізичної реабілітації хворих другого зрілого віку після перенесеного мозкового ішемічного інсульту; встановлено межі фізичного навантаження для осіб другого зрілого віку після ішемічного інсульту в процесі фізичної реабілітації; визначено зміст, методи і форми використання фізичних вправ для осіб після мозкового ішемічного інсульту; експериментально обґрунтовано методику навчання самообслуговування в побуті та повсякденному житті осіб після мозкового ішемічного інсульту.
Запропонована методика фізичної реабілітації хворих після перенесеного ішемічного мозкового інсульту виявилася ефективною і може бути використана у практиці фізичної реабілітації.
Висновки
1. Аналіз сучасних літературних джерел з питань реабілітації хворих, які перенесли мозковий інсульт, засвідчив недостатню увагу до питань фізичної реабілітації осіб після мозкового ішемічного інсульту: не виявлено чіткої методики обстеження функціонального стану осіб, які перенесли мозковий ішемічний інсульт, не визначено для них меж фізичного навантаження, відсутня оцінка психологічного стану після перенесеного інсульту і методика навчання родичів пацієнта з догляду та переміщення хворого з урахуванням належної біомеханіки тіла.
2. Дослідження вихідних даних фізичного стану хворих після перенесеного мозкового ішемічного інсульту дало такі результати:
– за більшістю показників побутової рухової активності не виявлено істотних відмінностей між хворими трьох вікових груп (Р>0,05), окрім показників у тестах переміщення на ліжко і з ліжка через хворий бік, вверх і вниз з підлоги і зі стільця, вверх і вниз з підлоги та стояння; ходіння в приміщенні 25 метрів, поза приміщенням по нерівностях 150 м, поза приміщенням у кількох відрізках – 900 м, вверх і вниз по сходах; розбіжності у результатах ходьби за 2 хвилини статистично вірогідні між 1-ю і 2, 3-ю групами (Р<0,001): в одних випадках з перевагою хворих 1-ї групи, в інших – 2-ї або 3-ї груп;
– виявлено біль у плечі різного ступеня у 41 з 54 досліджуваних різних вікових груп, з яких 2 особи мали перший ступінь болю в плечі, 3 особи – третій ступінь, 14 осіб – четвертий ступінь болю, 15 осіб – п’ятий ступінь болю, 7 осіб – шостий ступінь болю; 13 осіб біль у плечі був відсутній;
– за результатами дослідження постурального контролю функції руху ураженої сторони встановлено, що переважна більшість хворих перебували на 2-й (35,2%) і 4-й (35,2%) стадії одужання;
– дослідження сили м’язів уражених кінцівок за мануальним м’язовим тестом показало, що процес відновлення втрачених функцій після перенесеного мозкового ішемічного інсульту певною мірою залежить від віку хворих; за середніми результатами в абсолютної більшості не встановлено значних розбіжностей (Р>0,05) між вихідними показниками сили м’язів уражених кінцівок;
– отримані дані гоніометрії свідчать, що активна амплітуда руху в кінцівках залежить від сили м’яза, який виконує рух, і є сприятливим прогнозом для проведення реабілітаційного втручання; проте у всіх випадках величина амплітуди активного руху великою мірою не відповідає нормам: плечовий суглоб – 8,5-43,60 ; ліктьовий – 17,3-84,70 ; зап’ястковий – 13,7-17,30 ; кульшовий – 15,5-34,30 ; колінний – 10-620 ; гомілковостопний – 4,7-12,70 ;
– оцінка психоемоційного стану хворих показала, що всі хворі, які перенесли інсульт, схильні до депресії і переважно мають її тяжку і середню стадію, що було враховано під час розроблення методики фізичної реабілітації для цього контингенту пацієнтів.
3. Під впливом розробленої методики фізичної реабілітації в основній групі відбулися позитивні зміни у функціональному стані хворих після перенесеного мозкового ішемічного інсульту:
– було виявлено тенденцію до зменшення болю в плечі: тільки 6 осіб (24%) скаржилися на біль у плечі, але він не впливав на нормальну функціональну діяльність пацієнта, у той час як у кінці експерименту у 22 хворих (75,9%) контрольної групи, які займалися з інструктором ЛФК, фактично нічого не змінилося;
– за час основного експерименту в основній групі відбулися значні зміни у силі м’язів уражених кінцівок (P<0,05–0,001): кількість хворих, які мали низький ступінь (2 бали) володіння рукою, зменшилася на 11 осіб; на 13 осіб збільшилася кількість хворих, які в кінці експерименту мали від 3 до 6 балів; покращення до 7 балів відбулося лише в одного пацієнта; у групі порівняння теж відбулися позитивні зміни, але рівень розбіжностей між вихідними і кінцевими результатами виявився досить незначним – P>0,05;
– використання спеціально розроблених комплексів вправ в основній групі сприяло позитивній динаміці амплітуди руху уражених кінцівок: показники гоніометрії у всіх досліджуваних суглобах збільшилися від 5 до 460 , тоді як у групі порівняння вони були значно нижчими – від 1 до 220 ;
– розроблена методика фізичної реабілітації хворих після перенесеного мозкового ішемічного інсульту позитивно вплинула на оволодіння хворими основної групи навичками рухливості: 2 і 3 бали в кінці експерименту не отримав жоден пацієнт; кількість хворих, які отримали 4 бали, збільшилася на 4%, 5 балів – на 44%, 6 балів – на 16%; один хворий, отримавши максимальний бал, повністю відновився.
4. Дослідження психічного стану хворих за шкалою оцінки психічного стану Бекка показало, що психічний стан хворих основної групи за досліджуваними показниками покращився (Р<0,01-0,001). В осіб групи порівняння у більшості випадків значних змін не відбулося – P>0,05.
5. Впровадження авторської методики позитивно вплинуло на швидкість перебігу процесу одужання. На кінець експерименту у хворих основної групи відбулися значні зміни: не виявилося пацієнтів, які б перебували на 1-й і 2-й стадії одужання; кількість тих, хто перебував на 4-6-й стадії, збільшилася до 6 осіб. У групі порівняння зміни у стадіях одужання практично не відбулися.
6. Встановлено межі фізичних навантажень відповідно до рівня функціонального стану: тривалість занять – від 25 до 65 хв, кількість вправ на одне заняття – до 15 вправ, кількість повторень від – 3 до 10, тривалість відпочинку – 1-7 хв., величина обтяження – від 100 до 800 г.
7. Розроблена методика, в основу якої було покладено ефективні засоби і методи фізичної реабілітації хворих після перенесеного мозкового ішемічного інсульту, позитивно вплинула на функціональний та психоемоційний стан досліджуваних і може бути впроваджена у практику реабілітаційних центрів, відділень реабілітації та медичних закладів.
Проведене дослідження не претендує на вичерпне вивчення всіх аспектів фізичної реабілітації осіб після ішемічного мозкового інсульту. Подальшої розробки та вдосконалення потребують такі питання:
- удосконалення методики обстеження хворих, які перенесли мозковий інсульт.
- удосконалення методик фізичної реабілітації хворих на різних етапах відновного лікування.
- адаптація хворих, які перенесли мозковий інсульт, до умов довкілля.
Список опублікованих за темою дисертації праць
1. Білянський О.Ю., Куц О.С. Методика фізичної реабілітації хворих після перенесеного мозкового ішемічного інсульту. – Л: ППК Глобус, 2007. – 138 с.
2. Білянський О.Ю. Наслідки перенесеного інсульту // Педагогіка, психологія та медико-біологічні
8-09-2015, 23:15