При тривалому хронічно протікаючому бронхіті застосовують діатермію грудної клітини: один електрод площею 20—25 см2 розташовують на грудній клітині спереду, другій (дещо більшої площі)—на грудній клітині ззаду. Сила струму 0,1—0,2 А., процедури по 15—20 хвилин проводять щодня; всього до 15 процедур.
Останніми роками частіше застосовують електричне поле УВЧ. При цьому найбільші електроди з повстяними прокладками завтовшки 0,5—1 см (для створення зазора) поміщають по обох сторонах грудей під кутами. Процедури по 7—10 хвилин при дозуванні без відчуття тепла проводять в перші 3 дні щодня, а потім через день; на курс лікування 8—10 процедур. Якщо необхідно, другий курс лікування проводять після 3—4-тижневої перерви.
Діатермію проводять таким чином: один електрод площею 50—60 см2 поміщають в області грудини, другою площею 80—100 см2 — проти першого на спині. Сила струму 0,3—0,6 А., процедури по 15—20 хвилин проводять щодня або через день; всього 10—15 процедур.
Старшим дітям показана індуктотерміяміжлопаткової ділянки при силі анодного струму 180—220 мА. протягом 10—15 хвилин, щодня.
При бронхіті, що супроводиться сухим кашлем, з важко відокремлюваною мокротою разом з медикаментами застосовують загальні гірчичні ванни температури 37,5—38°, по 7—10 хвилин з подальшим обливанням тіла водою більш низької температури (на 1—2°), а також гірчичні обгортання.
Застосовують і опромінювання області грудної клітки (ззаду і бічні поверхні) лампою соллюкс щодня по 15—20 хвилин, ультрафіолетові опромінювання комірної зони, а також міжлопаткової ділянки (від 1 до 3 біодоз 2—3 дні).
Є досвід застосування у дітей старше 3 років грязьових аплікацій на комірну зону. Температура грязі 38—40—42°, тривалість процедури залежно від віку і реактивності дитини (від 15 до 20 хвилин, процедури проводять через день; всього 12—15 процедур) в поєднанні з водними процедурами. Наявність субфебрильної температури, пов'язана із змінами в носоглотці, не є протипоказанням до грязелікування.
При хронічно протікаючих запальних процесах в носоглотці, гортані, трахеї і бронхах показано і курортне лікування.
Для профілактики катару верхніх дихальних шляхів і бронхіту необхідне систематичне безперервне застосування загартовуючих заходів, включаючи і періодичне проведення загальних ультрафіолетових опромінювань. Велике значення мають ультрафіолетові опромінювання слизової оболонки порожнини рота і глотки.
Слід пям'ятати, що своєчасне інтенсивне лікування хвороб дихальних шляхів є мірою профілактики повторення захворювання і переходу його в хронічний стан.
1.4 Лікувальний масаж, як засіб фізичної реабілітації хворих дітей на хронічний бронхіт
План масажу: дія на паравертебральні і рефлексогенні зони грудної клітки; непрямий масаж діафрагми, легенів і серця; дихальні вправи.
Положення хворого: сидячи або лежачи.
Методика. Масаж паравертебральних зон L5—L1, D9—D3, С4—С3: погладжування площинне, поверхневе і глибоке; розтирання— півкругле кінцями пальців і ліктьовим краєм долоні штрихування, стругання, пилення; розминка — подовжнє, зсовування, натискання, розтягування і стиснення; вібрації — непереривиста вібрація, пунктирування. Масаж широких м'язів спини і трапецієвидних м'язів: погладжування, розтирання, розминання, вібрація, поперечне розминання від низу до верху широких м'язів спини в області западин підкрилець і надключичних країв трапецієвидних м'язів від потилиці до плечових суглобів. Масаж грудино-ключично-сосцевидних м'язів: щипоподібне погладжування і розминання, пунктирування і непереривиста вібрація кінцями пальців. Пунктирування і биття в області VII шийного хребця. Масаж міжлопаткової ділянки і надлопаткових зон: погладжування подушечками пальців і долонею в півкруглих напрямах; розтирання кінцями пальців опорною поверхнею і ліктьовим краєм кисті, пилення; пунктирування кінцями пальців, непереривиста вібрація. Масаж над- і підключичних зон: погладжування кінцями пальців і ліктьовим краєм долоні від грудини до акроміально-ключичних суглобів; розтирання циркулярно кінцями пальців, штрихування, розтирання в повздовжньому напрямі долонним краєм кисті; пунктирування пальцями і непереривиста вібрація. Масаж акроміально-ключичних і грудино-ключичних суглобів, погладжування долонною поверхнею пальців в півкруглих напрямах і у напрямі до підключичних і підкрильцевих западин; розтирання суглобових сумок; непереривиста вібрація і пунктирування в ділянці суглобів. Масаж великих грудних м'язів і передніх зубчастих м'язів: погладжування, розтирання, розминка, вібрація. Масаж міжреберних проміжків: граблеподібне погладжування кінцями пальців від грудини до хребетного стовпа; півкругле розтирання і штрихування кінцями пальців; ритмічні натискання кінцями пальців міжреберних проміжків; погладжування і розтирання реберних дуг. Масаж діафрагми непереривиста вібрація і ритмічні натискання долонями по ходу X—XII ребер від грудини до хребетного стовпа. Непрямий масаж легенів: непереривиста вібрація і ритмічні натискання над легеневими полями ззаду і спереду. Масаж серця: непереривиста вібрація ділянки серця; ніжні товчкоподібні ритмічні натискання долонею над серцем і в області нижньої третини грудини. Здавлення долонями грудної клітки по аксилярних лініях на рівні V—VI ребра. Струс грудної клітки. Стискання і розтягування грудної клітки. Дихальні вправи. Тривалість процедури 12—18 хв. Курс лікування 12 процедур, через день.
Протипоказання до масажу при хронічному бронхіті у дітей: загострення запального процесу, гострі гарячкові стани; бронхоектатична хвороба у стадії тканинного розпаду; легенево-серцева недостатність III ступеня, гнійні захворювання шкіри; туберкульоз легенів в гострій і підгострій стадії, новоутворення.
Наявність прожилків крові в мокроті хворого в період стихання процесу не є протипоказанням до призначення масажу по запропонованій методиці.
Висновки і рекомендації
Отже для того, щоб розробити принципи диференційованої патогенетичної фізіотерапії, необхідно зупинитися на сучасних проблемах вивчення механізмів розвитку хвороби, тобто її патогенезу. Якщо одна з основних задач профілактики хронічного бронхіту у дітей полягає в тому, щоб підняти опірність організму, укріпити його захисні і компенсаторні пристосовні механізми, то лікувальна дія повинна сприяти нормалізації його порушених функцій.
Ці положення і повинні визначати нашу тактику при терапевтичній дії з метою мобілізації захисних пристосувань організму у відповідь на ту або іншу патологічну дію.
Визначення типу, тяжкості і характеру перебігу хвороби, виявлення супутніх, ускладнюючих поточний процес захворювань допомагають обґрунтувати показання до найраціональнішого використання фізичних чинників в загальний лікувальний комплекс.
Досягнення останніх років в області біофізики, біохімії на молекулярному рівні, нові методи дослідження імунологічних реакцій, подальше вивчення кірково-підкіркових взаємостосунків у зв'язку з останніми даними про роль ретикулярної формації, а також пошуки нових узагальнень, нових підходів до аналізу складних біологічних явищ, з якими має справу патологія і медицина, дозволяють розкрити і інші сторони механізму дії фізичних чинників, розширяють простір для ініціативи в області пошуків і нових методів фізіотерапії.
Необхідна і надзвичайно перспективна подальша пошукова робота педіатрів в справі широкого використовування могутніх фізичних чинників в профілактиці і лікуванні захворювань дітей.
Лікування хворої дитини повинне бути направлено на етіологічний чинник, на ланки патогенезу, на перебіг патологічного процесу
Підтримка «норми» і захист її від хвороботворних зовнішніх і внутрішніх впливів — це перш за все зміцнення і відновлення динамічної рівноваги між життєво важливими функціональними системами організму.
Слід особливо підкреслити, що фізичні чинники включаються в лікувальний комплекс разом з медикаментозною і стимулюючою терапією на фоні відповідних гігієнічних умов, раціонального режиму харчування і відпочинку.
Використана література
1. Медицинский справочник для фельдшеров. Л.: «Медицина», 1970. -784с.
2. Справочник по наблюдению и реабилитации диспансерних групп детей / Л.М. Слободян, Н.Б. Процайло, И.П. Шматник и др. – К.: Здоровья, 1991. – 152 с.
3. Товстуха Є.С. Фітотерапія. – К.: „Здоров’я”, 1990. -192 с.
4. Зубицька Н.П. Усе знадобиться, що в землі коріниться. - Богдан,- 2001.-176с. 5. Зеликман Т.Я., Ялкут С.И. Гомеопатия в системе фармакотерапии. - К.: Здоровья, 1994,
6. Справочник по детской лечебной физкультуре / За ред. Горяцнова . – Москва : Медицина, 1983 . – 359 с.
7. Лавренова Г.В. Фитотерапия: В. 2-г. - Спб.: СМИО Прес, 1996.
8. Лавренов В., Лавренова Г. и др. Энциклопедия практической медицины . -Д.: Сталкер-, 2001 .-502 с.
9. Руководство по физиотерапии и физиопрофилактике детских заболеваний. Под ред. А.Н. Обросова К.В. Лапиной. – Москва : Медицина, 1963. – 342 с.
10. Лечебная физическая культура : Справочник / В.А. Епифанов, В. Н. Мошков, Р. И. Антуфьева и др. ; под ред. В.А. Епифанова. – Москва : Медицина,1987. – 528 с. ил.
11. Здоров'я матері і дитини : Енциклопедія / За ред.. О.М. Лукянової . – К. : «Українська енциклопедія», 1992. – 702 с. іл.
12. Чиркин А.А. й др. Дианостический справочник терапевта..- Минск.:
Беларусь , 1993. -688 с.
13. Товстуха Є.С. Фітотерапія. - 3-є вид. перер., доп. - К.: Оріяни, 2000.
14. Куничев Л.А. Лечебный массаж. – Киев: Полиграфкнига, 1982. – 324 с.
9-09-2015, 00:35