Кропив'янка проявляється раптовим висипанням обмежених, з різкими обрисами рожевих набряків різних розмірів і форми, які дуже сверблять. Висип може виникнути на будь-якій ділянці шкіри і слизових оболонок. Хворіють особи з підвищеною чутливістю організму до зовнішніх подразників (кропива, хміль, пастернак, листя і стебла помідорів, листя кукурудзи тощо; гусінь, укуси комарів, ґедзів, комах). Внутрішніми чинниками бувають харчові продукти, а також глистяна інвазія, лямбліоз жовчних шляхів, порушення обміну речовин, функції ендокринних залоз та ін.
Інколи кропив'янку спричиняють лікарські препарати, а у деяких людей навіть психоемоційне перевантаження. Перебіг кропив'янки переважно гострий. Часом висип супроводиться головним болем, підвищенням температури тіла, болем у суглобах, розладом травлення. При повторенні кропив'янки слід лікуватися у лікаря. У випадках поширеного ураження шкіри, слизових оболонок ротової порожнини і дихальних шляхів слід негайно звернутися за медичною допомогою. Профілактика передбачає своєчасне усунення хвороботворних факторів, відвернення повторних контактів з ними, проведення лікувальної фізкультури, загартування водними процедурами, повітряними ваннами, помірними сонячними опроміненнями.
Фотодерматоз. Це група запальних захворювань шкіри, зумовлених підвищеною чутливістю організму до сонячного світла — одного з найважливіших чинників навколишнього середовища, які діють на людину.
Фотодерматоз характеризується різноманітними клінічними проявами як з боку шкіри, так і всього організму. Розглянемо найпоширеніші з фотодерматозів.
Сонячний свербець уражає переважно жінок (від 3 до 55 років). Виникає на відкритих ділянках шкіри після сонячного опромінення і проявляється почервонінням, вузликами, обмеженими набряками, пухирцями і мокненням. Суб'єктивно турбує інтенсивне свербіння. Припинення інсоляції веде до швидкого видужання. На місці вогнищ ураження залишаються бурувато-рожеві плями, часом багато рубців. Може уражатися червона кайма губ, частіше нижньої. Захворювання повторюється щорічно з появою перших сонячних днів1.
Сонячна екзема дуже схожа на сонячний свербець і відрізняється від нього більш вираженим набряком і мокненням вогнищ уражень. Клінічні прояви такі, як і звичайної екземи, тільки вона загострюється навесні і влітку і. самовиліковується восени і взимку.
Сонячна кропив'янка виникає раптово на відкритих ділянках тіла у вигляді невеликих чи значних набряків шкіри рожевого кольору, з чіткими обрисами. В деяких випадках можуть розвиватися глибокі набряки. Цей фотодерматоз часом передує сонячному свербцю, екземі, світловій віспі.
Світлова віспа з'являється ранньою весною і минає восени. Починається найчастіше в дворічному віці. Хворіє декілька членів сім'ї, що вказує на важливу роль спадково-конституційного чинника. Уражаються тільки відкриті ділянки тіла. Перші ознаки захворювання з'являються на обличчі, вушних раковинах, тілі кистей у вигляді блідо-рожевих плям, плоских вузликів, у центрі котрих — пухирці з прозорим вмістом і пупкоподібним вдавленням. Згодом поверхня комбінованого висипу пляма — вузлик — пухирець вкривається кіркою темно-червоного кольору з синюшним відтінком, яка через 2 тижні відпадає. На її місці залишається рубчик, дуже схожий па віспяний знак. Суб'єктивно турбує паління, свербіння. Часом порушується загальний стан: спостерігаються збудження, нудота, хворого морозить, у нього пропадає апетит. У деяких хворих висип на шкірі супроводиться світлобоязню, сльозоточивістю, запаленням слизової оболонки очей. В 20—30-річному віці загострення хвороби зовсім припиняються чи значно послаблюються.
Порфирія шкірна пізня проявляється переважно після 35—40 років утворенням пухирців і пухирів па тильній поверхні кистей, передпліч, рідше — па обличчі, вушних раковинах, задній поверхні шиї. Вміст пухирів прозорий або з домішками крові. Шкіра навколо них нормального забарвлення, але у деяких пацієнтів червона і набрякла. При пошкодженні пухиря оголяється ерозія, па поверхні якої міжтканинна рідина засихає в буру чи темно-буру кірку. Через 1—2 тижні кірка відпадає. На її місці залишається ніжний атрофічний рубець буро-рожевого чи синюшного кольору. Загальний стан здоров'я задовільний, але під час загострення інколи спостерігаються підвищення температури, нездужання, біль у м'язах і суглобах, у животі, часом землистий колір обличчя. Сеча має оранжове забарвлення. Частіше хворіють чоловіки, у яких уражена печінка головним чином спиртними напоями, а також продуктами нафти. Провокують захворювання сонячні опромінення і травми.
Фотодерматит медикаментозний виникає внаслідок підвищення чутливості організму до ультрафіолетових (УФ) променів різними ліками (фотосенсибілізаторами) при зовнішньому чи внутрішньому вживанні. Крім того, фотосенсибілізуючі властивості мають деякі косметичні засоби, до складу яких входять еозин, хлорпромазин тощо.
Лікують хворих на фотодерматоз у медичному закладі. Профілактика фотодерматозів ґрунтується на диспансеризації пацієнтів з лікуванням їх не тільки під час загострення хвороби, а й у період ремісії, їм рекомендують носити широкі брилі, червоні чи коричневі вуалі, окуляри із темними скельцями. Необхідно усунути стикання з фотосенсибілізаторами внутрішньої чи зовнішньої дії (дьоготь, асфальт, креозот, етакридин, еозин, резорцин, анестезин, фурокумарини, сік пастернака, петрушки, інжиру тощо). Хіміко-фармацевтична промисловість пропонує велику кількість світлозахисних кремів, мазей, паст для нанесення їх на шкіру обличчя і рук.
3.2 Основні загартовуючі чинники, їх значення, правила, умови та види загартування
Минуло не одне тисячоліття з того часу, як людство довідалося про цілющу силу трьох великих лікарів природи: сонця, повітря і води. Саме вони — вода, повітря і сонце — залишаються і досі основними загартовуючими чинниками. До того ж, використані людиною у сполученні з фізичною культурою та правильно поставленою руховою активністю, ці чинники є певним гарантом вашого здоров'я, можуть запобігти багатьом хворобам.
Багато з вас вже чули про інфекційні захворювання, що спричиняються мікроскопічними організмами: бактеріями, вірусами, грибками тощо. Збудники цих захворювань передаються від хворих людей чи тварин до здорових, призводячи до епідемій. Згадайте з історії про епідемії чуми і холери, що «викошували» жителів міст і сіл, спустошуючи цілі держави.
Завдяки досягненням біології і медицини багато інфекційних захворювань, які в минулому були смертельними для людей або ж залишали важкі наслідки на все життя, сьогодні в результаті застосування щеплень майже не трапляються. Згадаймо віспу, скарлатину, поліомієліт, правець, кашлюк (коклюш) — колись такі поширені хвороби. Зараз вони або ліквідовані повністю, або трапляються як поодинокі випадки.
Однак ще і сьогодні існують такі інфекційні хвороби, від яких досі не винайдено надійного захисту. Серед них чільне місце посідають грип і гострі респіраторні вірусні інфекції, або, як кажуть, простудні захворювання. Річ у тім, що у збудників цих захворювань, переважно вірусів, дуже швидко відбуваються мутації (зміни генотипу). Це зводить нанівець зусилля медиків і мікробіологів виготовити ефективну вакцину для профілактики цих захворювань. Ось чому тільки висока функціональна активність імунної системи та адаптаційних механізмів, що досягається в результаті постійного тренування (загартовування), робить організм стійким до цих мікроорганізмів, і тому хвороба не розвивається або швидко перебігає у легкій, майже непомітній, формі.
Особливо цінним є загартовування в дитячі та юнацькі роки. Адже чим раніше починають застосовувати природні загартовуючі фактори, тим стійкішим стає організм до дії несприятливих умов довкілля. Прикладом цього може слугувати життя нашого славетного співвітчизника Порфирія Корнійовича Іванова, його послідовників та прихильників розробленої ним системи природного оздоровлення.
Коли довкілля має достатньо подразників, ми говоримо «інформаційно збагачене навколишнє середовище». Воно сприяє розвиткові організму, пробуджує його адаптаційні та захисні механізми. Відомо, наприклад, що водне середовище порівняно з повітряним є для організму людини інформаційно збагаченішим, оскільки неоднорідні контрастні впливи інформаційно багатші.
Нагадаймо, що процеси інформаційного впливу мають велике значення не тільки в період росту організму, але й впродовж усього життя. Організація всіх фізіологічних процесів в органах і тканинах забезпечується нервовими стимулами від центральної нервової системи. Тому дуже важливо, щоб ця система «заряджалась» інформацією з довкілля. Саме це і відбувається за дії фізичних чинників довкілля на організм, оскільки інформаційні впливи при цьому надходять до організму в найбільш «чистому» вигляді.
Цивілізація «вилучила» сучасну людину з природного середовища, помістивши її у «футляр» будинків, одягу, автомобілів, і відгородила її від усього багатства природних інформаційних процесів: подиху свіжого вітру, променів сонця, численних і особливо цінних в інформаційному відношенні кліматичних контрастів. Проте в нашому організмі потреба в інформаційно насичених впливах закладена генетичне. Організму людини потрібні і холод, і тепло, і механічні подразники, і багато іншого, та особливо цінним е спільна комбінована дія цих чинників1.
Використовуючи контрастну дію під час переходу від одного фізичного холоду, від спокою до механічного тиску на шкіру, від перебування на сонці до занурення у воду — середовища з іншою щільністю, температурою, теплоємністю і т. д.), ми насичуємо організм потоками найціннішої в біологічному відношенні інформації, яка є «концентратом» навколишнього середовища.
Використання різноманітних водних процедур (від компресів і обтирань до плавання і купання), сонячних променів, тепла і холоду (від сауни до моржування), а також багатьох інших варіантів та поєднань (наприклад, циркулярний душ, підводний масаж, парна лазня з віником чи масажем) з давніх-давен забезпечувало людям універсальну можливість формування, збереження та зміцнення здоров'я і оптимального розвитку організму
Правила, умови та види зартування. Починати загартовування доцільно навесні чи влітку, поступово знижуючи температуру води чи повітря. Ефективність загартовування вища, якщо воно проводиться у комплексі з фізичними вправами. Виходячи із фізіологічних механізмів загартовування, його необхідно проводити регулярно, підбирати оптимальну тривалість процедур. Наприклад, ефективніше проводити щоденне охолодження по 5 хвилин, ніж охолодження через день по 10 хвилин.
Якщо в процесі загартовування відбулась перерва, особливо тривала, організм поступово втрачає набуті властивості адаптаційних реакцій до дії несприятливих чинників довкілля (різкі зміни температури повітря, атмосферного тиску, вологості, сильний вітер і ін.). Тому при відновленні загартовування необхідно знову дотримуватися поступовості й послідовності процедур.
Підсумовуючи вищесказане, ми можемо сформулювати 4 правила загартовування.
Перше правило - точне дозування загартовуючих чинників, кожна температурна дія повинні відповідати індивідуальним можливостям організму. Чим сильніша охолоджуюча процедура (наприклад, чим холодніша вода і більша швидкість вітру), тим меншою повинна бути її тривалість. Основна мета суворого дозування загартовуючих чинників — забезпечити будь-якій людині (від новонародженого до людини похилого віку) посильне для неї температурне навантаження.
Друге правило - систематичність дії загартовуючих чинників. Міцний і стійкий загартовуючий ефект виникає в результаті тренування, тобто системи повторних навантажень, кожне з яких діє на організм в стані нової набутої збільшеної здатності до охолодження. Ось чому дуже важливо не припиняти загартовуючі процедури, адже кожна перерва означає втрату вже досягнутого рівня опірності організму. Тому навіть при хворобі або поганому самопочутті потрібно не припиняти процедури, а лише зменшити їхню інтенсивність і тривалість.
Трете правило - поступовість збільшення загартовуючих чинників, причому це збільшення має бути східцеподібним. Це означає, що кожне відчутне посилення холодового навантаження має підкріплятися протягом деякого часу для того, щоб організм мав змогу пристосуватися до досягнутої інтенсивності подразнення. Потому температурне навантаження можна знову збільшити працездатність, в організмі стимулюється синтез вітаміну «В», який має велике значення для формування кісткової тканини (особливо у дітей та підлітків), мінеральному обміні, функціонуванні нервової системи.
При застосуванні сонячних ванн необхідно особливо суворо дотримуватись принципів дозування і поступовості. Кращим часом для інсоляції є ранкові години. Тривалість перших сонячних ванн 3-5 хвилин. Збільшуючи час на 2-3 хвилини, можна довести тривалість цієї процедури до 30-40 хвилин. Сонячні ванни необхідно завершити обмиванням водою або купанням.
Не можна допускати передозування інсоляції, оскільки ультрафіолетове проміння мас здатність накопичуватись (акумулюватися) в організмі протягом усього життя й у людей старшого віку може стати причиною виникнення раку шкіри. Крім цього, нерозумне і невміле застосування сонячних ванн може призвести до опіків, загального перегрівання організму, сонячного удару тощо. Кожна людина повинна вміти надавати допомогу при сонячних ураженнях.
Особливо суворого дозування інсоляції необхідно дотримуватися в південних районах України, в Криму (внаслідок зменшення товщини захисного озонового шару атмосфери Землі), а також на територіях, забруднених радіонуклідами внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС.
Четверте правило індивідуальність підбору загартовуючих чинників із врахуванням віку, стану здоров'я, навіть астрологічних особливостей.
Види загартовування. Найпростішим і найдоступнішим видом загартовування є повітряні ванни (або перебування на відкритому повітрі).
Починати краще з теплих повітряних ванн, поєднуючи їх з рухливими іграми або фізичними вправами, поступово збільшуючи тривалість і зменшуючи температуру повітря. Ефективність повітряних ванн збільшується, якщо після них проводити водне обтирання або обмивання.
Сонячне опромінення (інсоляція). У сонячному спектрі виділяють два види променів ультрафіолетові та інфрачервоні. Загартовуючі властивості сонячних променів забезпечуються переважно ультрафіолетовою частиною спектра.
Під дією сонячних променів покращується обмін речовин, збільшується кількість еритроцитів в крові, нормалізується діяльність нервової системи, підвищується.
Виключно велике значення для загартування мають водні процедури. Під час водних процедур відбувається послідовне звуження і розширення кровоносних судин, що зумовлює перерозподіл крові між шкірою та внутрішніми органами. Тренування кровоносних судин дає змогу організму ефективніше адаптуватися до температурних змін довкілля. Крім цього, подразнюючи температурні рецептори шкіри, вода тонізуюче впливає на нервову систему.
Загартування організму водою також доцільніше розпочинати теплої пори року. Водні процедури слід починати з температури + 30...+ 31°С, поступово знижуючи її та збільшуючи тривалість процедури.
Одним із найпоширеніших видів загартовування водою є обтирання. Воно проводиться рушником, губкою або тканиною, змоченою у воді й трішки віджатою. Починають обтирання тіла з рук у напрямку від пальців до тулуба, а потім обтирають шию, груди, живіт, спину й ноги. Після цього сухим рушником розтирають шкіру до почервоніння і появи відчуття тепла. Перші процедури починають з температури води + ЗО °С.
Обливання має вираженіший ефект, ніж обтирання, оскільки при цьому вода діє на більшу частину тіла. Найкраще проводити обливання, використовуючи душ.
Добрі результати дає щоденне миття ніг холодною водою. Після обмивання слід обтерти ноги сухим рушником і відразу ж одягнутись.
Чудову загартовуючу дію мають літні купання у відкритих водоймах. Під час купання на організм впливає вода, повітря, сонце. Дія холодної води при купанні найсильніша. При цьому відбувається інтенсивне і швидке звуження кровоносних судин і переміщення крові до внутрішніх органів, поглиблюється дихання.
Доцільніше починати купання, коли температура води досягає + 20 ... 22 °С, а температура повітря - + 24 ... 26 °С. Тривалість перших купань - 3-5 хвилин. Вона поступово може бути доведена до 15 хвилин. Під час загартування пониженою температурою в організмі відбувається інтенсивне теплоутворення. Купаючись у водоймах, слід завжди пам'ятати правила поведінки на воді та вміти надавати першу медичну допомогу за нещасних випадків.
Хочемо вас також попередити про небезпеку смертельного ушкодження спинного і головного мозку під час стрибків із висоти у воду (при ударі головою об дно, камінь, колоду тощо).
Не слід купатися у стоячих водоймах, де живуть пацюки. Вони є носіями дуже небезпечного (часто смертельного) захворювання лептоспірозу. Особливо велика небезпека зараження цією хворобою, коли на шкірі чи слизових оболонках є пошкодження (порізи, подряпини), через які лептоспіра (мікроорганізм — збудник лептоспірозу) може легко проникнути у кров і призвести до захворювання!
Проте загартування можна проводити не тільки пониженою температурою, а й підвищеною. Для цього людство впродовж 2,5 тис. років використовує лазні.
Існує багато різноманітних типів лазень. В Україні найбільшої популярності набула парна лазня і сауна. У парній лазні температура сягає + 45 °С (при відносній вологості повітря 60 - 100 відсотків). У сауні температура на верхніх полицях може сягати + 115 ... + 120 °С при вологості повітря всього 10-13 відсотків.
Після нагрівання в термокамері (до інтенсивного потовиділення) слід охолодити організм на повітрі або під холодним душем чи в басейні. Тренування кровоносних судин, інгаляція настоїв трав або фітоаерозолі з березових віників, інтенсивне потіння, яке очищає організм від шлаків, масаж - ось далеко не повний комплекс загартовуючих чинників лазні і сауни. Перед заходом у термокамери необхідно добре помитися теплою водою з милом, щоб очистити шкіру від бруду і жиру, прочистити вивідні протоки потових залоз.
Переходити з нижніх полиць на верхні (що дає змогу регулювати температуру повітря від + 60 ... +70 °С до + 100...+115 °С) потрібно поступово, щоб дати змогу організмові адаптуватися.
Після сауни впродовж 45 — 60 хвилин потрібно відпочити, дати можливість тілу охолонути, поповнити в організмі запаси рідини, яка вийшла під час потіння. Добру адаптогенну дію мають настої лікарських трав, які дають змогу відновити в організмі разом із рідиною запас мікроелементів і вітамінів.
Широке застосування знайшла сауна як ефективний метод відновлення працездатності й зняття втоми при інтенсивних фізичних і розумових навантаженнях. Відновлююча дія сауни пояснюється тим, що за її умов з м'язів виходить молочна кислота, яка накопичується в них у результаті тривалої роботи і гальмує відновлювальні процеси, викликаючи больові відчуття.
Висновки
Шкіра покриває зовнішню поверхню тіла, складається з епідермісу — поверхневого шару та глибокого шару — власне шкіри, або дерми. Під шкірою лежить шар підшкірної основи. Загальна площа шкіри дорослої людини — 1,5— 2,0 кв.м. В шкірі локалізується велика кількість залоз: потові, сальні та молочні. Організм контактує з навколишнім середовищем за допомогою рецепторів. Рецептори поділяються на два типи: зовнішні, або екстерорецептори, які локалізуються на поверхні тіла — в шкірі, слизових оболонках рота, носа, в органах
8-09-2015, 23:24