Точність відтворення відбиває здатність людини точно зберігати, а сам головне, точно відтворювати відбиту в пам'яті інформацію. Тривалість збереження відбиває здатність людини втримувати певний час необхідну інформацію. Наприклад, людина готується до іспиту. Запам'ятовує одну навчальну тему, а коли починає вчити наступну, то раптом виявляє, що не пам'ятає те, що вчив перед цим. Іноді буває по-іншому. Людина запам'ятала всю необхідну інформацію, але коли треба було неї відтворити, то він не зміг цього зробити, Однак через деякий час він з подивом відзначає, що пам'ятає все, що зумів вивчити. У цьому випадку ми зіштовхуємося з іншою характеристикою пам'яті - готовністю відтворити відбиту в пам'яті інформацію.

Запам'ятовування

Запам'ятовування - це процес засвоєння й наступного збереження сприйнятої інформації. По ступені активності протікання цього процесу прийнято виділяти два види запам'ятовування: ненавмисне (або мимовільне) і навмисне (або довільне).

Ненавмисне запам'ятовування - це запам'ятовування без заздалегідь поставленої мети, без використання яких-небудь прийомів і прояву вольових зусиль. Це простої засвоєння того, що впливало на нас і зберегло деякий слід від порушення в корі головного мозку. Найкраще запам'ятовується те, що має життєво важливе значення для людини: усе, що пов'язане з його інтересами й потребами, із цілями й завданнями його діяльності.

На відміну від мимовільного запам'ятовування довільне (або навмисне) запам'ятовування характеризується тим, що людина ставить перед собою певну мету - запам'ятати якусь інформацію - і використає спеціальні прийоми запам'ятовування. Довільне запам'ятовування являє собою особливу й складну розумову діяльність, підлеглу завданню запам'ятати. Крім того, довільне запам'ятовування містить у собі різноманітні дії, виконувані для того, щоб краще досягти поставленої мети. До таких дій ставиться завчання, суть якого полягає в багаторазовому повторенні навчального матеріалу до повного й безпомилкового його запам'ятовування.

Головна особливість навмисного запам'ятовування - це прояв вольових зусиль у вигляді постановки завдання на запам'ятовування. Багаторазове повторення дозволяє надійно й міцно запам'ятати матеріал, у багато разів перевищуючий обсяг індивідуальної короткочасної пам'яті.

Запам'ятовується, як і усвідомлюється, насамперед те, що становить мету дії. Однак те, що не ставиться до мети дії, запам'ятовується гірше, при довільному запам'ятовуванні, спрямованому саме на даний матеріал. При цьому все-таки необхідно враховувати, що переважна більшість наших систематичних знань виникає в результаті спеціальної діяльності, ціль якої - запам'ятати відповідний матеріал, для того щоб зберегти його в пам'яті. Така діяльність, спрямована на запам'ятовування й відтворення утриманого матеріалу, називається мнемічної діяльністю.

По іншій ознаці - по характері зв'язків (асоціацій), що лежать в основі пам'яті, - запам'ятовування ділиться на механічне й осмислене.

Механічне запам'ятовування - це запам'ятовування без усвідомлення логічного зв'язку між різними частинами сприйманого матеріалу. Основою механічного запам'ятовування є асоціації по суміжності.

На відміну від цього осмислене запам'ятовування засноване на розумінні внутрішніх логічних зв'язків між окремими частинами матеріалу.

Якщо порівнювати ці способи запам'ятовування матеріалу, то можна дійти висновку про те, що осмислене запам'ятовування набагато продуктивніше. При механічному запам'ятовуванні в пам'яті через одна година залишається тільки 40 % матеріалу, а ще через кілька годин - усього 20 %, а у випадку осмисленого запам'ятовування 40 % матеріалу зберігається в пам'яті навіть через 30 днів.

Сприйняття матеріалу досягається різними прийомами, і насамперед виділенням у досліджуваному матеріалі головних думок і групуванням їх у вигляді плану. Корисним прийомом осмислення матеріалу є порівняння, тобто знаходження подібності й розходження між предметами, явищами, подіями й т.д.

Найважливішим методом осмисленого запам'ятовування матеріалу й досягнення високої міцності його збереження є метод повторення. Повторення - найважливіша умова оволодіння знаннями, уміннями, навичками. Але, щоб бути продуктивними, повторення повинні відповідати певним вимогам. По-перше, завчання протікає нерівномірно: слідом за підйомом у відтворенні може наступити деяке його зниження. По-друге, завчання йде стрибками. Іноді кілька повторень підряд не дають істотного приросту в пригадуванні, але потім, при наступних повтореннях, відбувається різке збільшення обсягу засвоєного матеріалу. По-третє, якщо матеріал у цілому не представляє праці для запам'ятовуванні, те перші повторення дають кращий результат, чим наступні. По-четверте, якщо матеріал важкий, то запам'ятовування йде, навпаки, спочатку повільно, а потім швидко. Це пояснюється тим, що дії перших повторень через труднощі матеріалу недостатній і приріст обсягу матеріалу, що запам'ятовує, зростає лише при багаторазових повтореннях. По-п'яте, повторення потрібні не тільки тоді, коли ми вчимо матеріал, але й тоді, коли треба закріпити в пам'яті те, що ми вже вивчили. При повторенні навченого матеріалу його міцність і тривалість збереження зростають багаторазово.

Дуже важливо також правильно розподілити повторення в часі. У психології відомі два способи повторення: концентроване й розподілене. При першому способі матеріал заучується в один прийом, повторення треба одне за іншим без перерви. При розподіленому повторенні кожне читання відділене від іншого деяким проміжком. Дослідження показують, що розподілене повторення раціональніше концентрованого. Воно заощаджує час і енергію, сприяючи більше міцному засвоєнню знань.

Дуже близький до методу розподіленого завчання метод відтворення під час завчання. Його суть складається в спробах відтворити матеріал, що ще повністю не виучений. Наприклад, вивчити матеріал можна двома способами:

а) обмежитися тільки читанням і читати доти, поки не виникне впевненість, що він виучений;

б) прочитати матеріал один-два разу, потім спробувати його вимовити, після чого знову прочитати його кілька разів і знову спробувати відтворити й т.д.

Експерименти показують, що другий варіант набагато продуктивніше й доцільніше. Завчання йде швидше, а збереження стає більше міцним.

Успіх запам'ятовування багато в чому залежить від рівня самоконтролю. Проявом самоконтролю є спроби відтворити матеріал при його завчанні. Такі спроби допомагають установити, що ми запам'ятали, які помилки допустили при відтворенні й на що варто звернути увагу в наступному читанні. Крім того, продуктивність запам'ятовування залежить і від характеру матеріалу. Наочно-образний матеріал запам'ятовується краще словесного, а логічно зв'язаний текст відтворюється повніше, ніж розрізнені пропозиції.

Збереження

Збереження - процес активної переробки, систематизації, узагальнення матеріалу, оволодіння ім.Збереження заученого залежить від глибини розуміння. Добре осмислений матеріал запам'ятовується краще. Збереження залежить також від установки особистості. Значимий для особистості матеріал не забувається. Забування відбувається нерівномірно: відразу після завчання забування сильніше, потім воно йде повільніше. От чому повторення не можна відкладати, повторювати треба незабаром після завчання, поки матеріал не забутий.

Іноді при збереженні спостерігається явище ремінісценції. Суть її в тім, що відтворення, відстрочене на 2-3 дні, виявляється краще, ніж безпосередньо після завчання. Ремінісценція проявляється особливо яскраво, якщо первісне відтворення не було досить осмисленим. З фізіологічної точки зору ремінісценція пояснюється тим, що відразу після завчання, за законом негативної індукції, наступає гальмування, а потім воно знімається. Установлено, що збереження може бути динамічним і статичним. Динамічне збереження проявляється в оперативній пам'яті, а статичне - у довгостроковій. При динамічному збереженні матеріал змінюється мало, при статичному, навпаки, він обов'язково піддається реконструкції й певній переробці.

Міцність збереження забезпечується повторенням, що служить підкріпленням і охороняє від забування, тобто від вгасання тимчасових зв'язків у корі головного мозку. Повторення повинне бути різноманітним, проводитися в різних формах: у процесі повторення факти необхідно порівнювати, зіставляти, їх треба приводити в систему. При одноманітному повторенні відсутня розумова активність, знижується інтерес до завчання, а тому й не створюється умов для міцного збереження. Ще більше значення для збереження має застосування знань. Коли знання застосовуються, вони запам'ятовуються мимоволі.

Відтворення й дізнавання

Відтворення й дізнавання - процеси відновлення раніше сприйнятого. Розходження між ними полягає в тім, що дізнавання відбувається при повторній зустрічі з об'єктом, при повторному його сприйнятті, відтворення ж - під час відсутності об'єкта.

Відтворення може бути мимовільним і довільним. Мимовільне - це ненавмисне відтворення, без мети згадати, коли образи спливають самі собою, найчастіше по асоціації. Довільне відтворення - цілеспрямований процес відновлення у свідомості минулих думок, почуттів, прагнень, дій. Іноді довільне відтворення відбувається легко, іноді вимагає зусиль. Свідоме відтворення, пов'язане з подоланням відомих утруднень, що вимагає вольових зусиль, називається пригадуванням.

Якості пам'яті найбільше чітко виявляються при відтворенні. Воно є результатом і запам'ятовування, і збереження. Судити про запам'ятовування й збереження ми можемо тільки по відтворенню. Відтворення - не просте механічне повторення відбитого. Відбувається реконструкція, тобто розумова переробка матеріалу: змінюється план викладу, виділяється головне, вставляється додатковий матеріал, відомий з інших джерел.

Успішність відтворення залежить від уміння відновити зв'язку, які були утворені при запам'ятовуванні, і від уміння користуватися планом при відтворенні.

Фізіологічна основа дізнавання й відтворення - пожвавлення слідів колишніх порушень у корі головного мозку. При дізнаванні пожвавлюється слід порушення, що був уторований при запам'ятовуванні.

Форми відтворення:

- дізнавання - прояв пам'яті, що виникає при повторному сприйнятті об'єкта;

- спогад, що здійснюється при відсутності сприйняття об'єкта;

- пригадування, що представляє собою найбільш активну форму відтворення, багато в чому залежну від ясності поставлених завдань, від ступеня логічної впорядкованості що запам'ятовує й збереженої в ДП інформації;

- ремінісценція - відстрочене відтворення раніше сприйнятого;

- эйдетизм - зорова пам'ять, що довго зберігає яскравий образ із усіма деталями сприйнятого.

Дізнавання якого-небудь об'єкта відбувається в момент його сприйнятті й означає, що відбувається сприйняття об'єкта, подання про яке сформувалося в людини або на основі особистих вражень (подання пам'яті), або на основі словесних описів (подання уяви). Процеси дізнавання відрізняються друг від друга ступенем визначеності. Найменш певне дізнавання в тих випадках, коли ми випробовуємо тільки почуття знайомості об'єкта, а ототожнити його із чим-небудь із минулого досвіду не можемо. Подібні випадки характеризуються невизначеністю дізнавання. Між певним і невизначеним дізнаванням є багато загального. Обоє цих варіанта дізнавання розгортаються поступово, і тому вони часто близькі до пригадування, а отже, є складним розумовим і вольовим процесом.

Забування й боротьба з ним

Забування - природний процес. Багато чого з того, що закріплено в пам'яті, згодом у тім або іншому ступені забувається. І боротися із забуванням потрібно тільки тому, що часто забувається необхідне, важливе, корисне. Забувається в першу чергу те, що не застосовується, не повторюється, до чого немає інтересу, що перестає бути для людини істотним. Деталі забуваються скоріше, звичайно довше зберігаються в пам'яті загальні положення, виводи.

Забування проявляється у двох основних формах:

а) неможливість пригадати або довідатися;

б) невірне пригадування або дізнавання.

Між повним відтворенням і повним забуванням існують різні ступені відтворення й дізнавання. Деякі дослідники називають їх «рівнями пам'яті». Прийнято виділяти три таких рівні:

1) відтворююча пам'ять;

2) пам'ять, що пізнає;

3) полегшуюча пам'ять.

Забування протікає в часі нерівномірно. Найбільша втрата матеріалу відбувається відразу ж після його сприйняття, а надалі забування йде повільніше.

Забування може бути повним або частковим, тривалим або тимчасовим.

При повнім забуванні закріплений матеріал не тільки не відтворюється, але й не упізнається. Часткове забування матеріалу відбувається тоді, коли людина відтворює його не весь або з помилками, а також тоді, коли тільки довідається, але не може відтворити.

Тривале (повне або часткове) забування характеризується тим, що людині протягом довгого часу не вдається відтворити, пригадати що-небудь. Часте забування буває тимчасовим, коли людина не може відтворити потрібний матеріал у цей момент, але через деякий час все-таки відтворює його.

Забування може бути обумовлено різними факторами.Перший і самий очевидний з них - час. Менш години потрібно, щоб забути половину механічно заученого матеріалу.

Для зменшення забування необхідно:

1) розуміння, осмислення інформації

2) повторення інформації

Забування в значній мірі залежить від характеру діяльності, що безпосередньо передує запам'ятовуванню й відбувається після її.

Негативний вплив попередньому запам'ятовуванню діяльності одержало назву проактивного гальмування. Негативний вплив наступної за запам'ятовуванням діяльності називають ретроактивне гальмування, воно особливо яскраво проявляється в тих випадках, коли слідом за завчанням виконується подібна з ним діяльність або якщо ця діяльність вимагає значних зусиль.

Можна припустити очевидну залежність: чим більше час знаходження інформації в психіці, тим глибше забування. Але для психіки характерні парадоксальні явища: люди похилого віку легко згадують про давно минулому, але настільки ж легко забувають тільки що почуте. Цей феномен називається «законом Рибо», законом зворотного ходу пам'яті.

Важливим фактором забування звичайно вважають ступінь активності використання наявної інформації. Забувається те, у чому немає постійній потребі або необхідності. Це справедливо найбільше стосовно семантичної пам'яті на інформацію, отриману в дозрілих літах.

Забування може бути обумовлено роботою захисних механізмів нашої психіки, які витісняють зі свідомості в підсвідомість мнас, що травмують, враження, де вони потім більш-менш надійно втримуються. Отже, «забувається» те, що порушує психологічну рівновагу, викликає постійну негативну напругу («мотивоване забування»).

Другими формами забування є помилкове пригадування й помилкове дізнавання. Загальновідомо, що сприйняте нами із часом втрачає в спогаді свою яскравість і виразність, стає блідим і неясним. Однак зміни сприйнятого раніше матеріалу можуть носити й інший характер, коли забування виражається не у втраті ясності й виразності, а в істотній невідповідності пригаданого дійсно сприйнятому.

Основними істотними причинами забування, що виходить за рамки середньостатистичних значень, є різні хвороби нервової системи, а також сильні психічні й фізичні травми. У цих випадках іноді наступає явище, називане ретроградною амнезією. Вона характеризується тим, що забування охоплює собою період, що передує події, що послужила причиною амнезії. Із часом цей період може зменшитися, і навіть більше того, забуті події можуть повністю відновитися в пам'яті.

Забування також наступає швидше при розумовому або фізичному стомленні. Причиною забування може бути й дія сторонніх подразників, що заважають зосередитися на потрібному матеріалі, наприклад дратівних звуків або предметів, що перебувають у поле нашого зору.

Розлади пам'яті

Пам'ять - одна із самих уразливих здатностей людини, її різноманітні порушення досить поширені. Індивідуальні параметри людської пам'яті відрізняються дуже більшим діапазоном, тому поняття «нормальна пам'ять» досить розпливчасто. Наприклад, ваші спогади раптом стають живі й різкі, детальніше звичайного, у них відтворюються самі дрібні подробиці, ви й не підозрювали, що все це «помнете». У цьому випадку говорять про гіперфункції пам'яті, що зв'язана звичайно із сильним порушенням, пропасним хвилюванням, прийомом деяких наркотиків або гіпнотичним впливом.

Порушення емоційної рівноваги, почуття непевності й тривожності задають тематичну спрямованість гіперфункції пам'яті, що приймає в цих випадках форму нав'язливих спогадів. Ми непереборно згадуємо свої вкрай неприємні або ганебні вчинки.

Набагато частіше зустрічається ослаблення функцій пам'яті, часткова втрата здатності зберігати або відтворювати наявну інформацію. До самих ранніх проявів погіршення пам'яті ставиться ослаблення вибірної репродукції, утруднення у відтворенні необхідного в цей момент матеріалу.

При амнезії спочатку втрачаються здатності запам'ятовувати нову інформацію, а потім послідовно скорочуються інформаційні запаси пам'яті. У першу чергу забувається те, що було засвоєно зовсім недавно, тобто нові дані й нові асоціації, потім втрачаються спогади про останні роки життя. Зафіксовані в пам'яті події дитинства, юності зберігаються набагато довше.

Порушення безпосередньої пам'яті, або «корсаковский синдром», проявляється в тім, що порушено пам'ять на поточні події, людина забуває, що він тільки що зробив, сказав, побачив, тому нагромадження нового досвіду й знань стає неможливим, хоча колишні знання можуть зберігатися.

Виділяють також порушення опосередкованої пам'яті, коли опосередковані способи запам'ятовування, наприклад малюнки, символи, пов'язані з якоюсь інформацією, не допомагають, а утрудняють роботу пам'яті, тобто підказка не допомагають у цьому випадку, а заважають.

Якщо при повноцінному функціонуванні пам'яті спостерігається «ефект Зейгарник», тобто незавершені дії запам'ятовуються краще, те при багатьох порушеннях пам'яті відбувається й порушення мотиваційних компонентів пам'яті, тобто незавершені дії забуваються.

Цікаві факти обманів пам'яті, що мають звичайно форму вкрай однобічної вибірковості спогадів, помилкових спогадів і перекручувань пам'яті. Обумовлено вони звичайно сильними бажаннями, незадоволеними потребами й потягами. Перекручування пам'яті часто пов'язані з ослабленням здатності розрізняти своє й чуже, те, що людина переживала й дійсності, і те, про що він чув або читав. При багаторазовому повторенні таких спогадів відбувається їхня повна персоніфікація, тобто людина зовсім природно й органічно вважає своїми чужі думки, ідеї, які він іноді сам і відкидав, згадує про деталі подій, у яких ніколи не брав участь. Це показує, наскільки пам'ять тісно пов'язана з уявою, фантазією й з тим, що іноді називають психологічною реальністю.

Виявилося, що більшу роль у закріпленні інформації грають ті ж підкіркові області, які відповідальні за афективну й мотиваційну активацію психіки.

Висновок

Наш психічний мир різноманітний і різнобічний. Завдяки високому рівню розвитку нашої психіки ми багато чого можемо й багато чого вміємо. У свою чергу, психічний розвиток можливо тому, що ми зберігаємо придбаний досвід і знання. Усе, що ми довідаємося, кожне наше переживання, враження або рух залишають у нашій пам'ятівідомий слід, що може зберігатися досить тривалий час і при відповідних умовах проявлятися знову й ставати предметом свідомості. Тому під пам'яттю ми розуміємо запечатані, збереження, наступне дізнавання й відтворення слідів минулого досвіду. Саме завдяки пам'яті людей у стані накопичувати інформацію, не втрачаючи колишніх знань і навичок. Пам'ять займає особливе місце серед психічних пізнавальних процесів. Багатьма дослідниками пам'ять характеризується


9-09-2015, 16:50