По-перше, ми «бачимо», ніби чоловіки і жінки володіють стереотипними рисами, незалежно від реального стану речей, і, таким чином, помилково в думках «підтверджуємо» стереотипні пророцтва. По-друге, ми відносимося до чоловіків і жінок так, ніби то їм властиві стереотипні риси. Оскільки дійсно схильні поводитися так, щоб відповідати очікуванням спостерігачів, та їх поведінка насправді служить підтвердженням пророцтв, і в стереотипах з'являється крупиця істинні. По-третє, стереотипи примушують нас віддавати перевагу чоловікам як керівники і чекати, що жінки матимуть підлеглий статус. В результаті поведінка, необхідна для виконання керівної ролі, здається типово маскулінним, а поведінка, необхідна в підлеглому положенні, - фемінінним. Традиційні гендерні стереотипи фактично є характеристиками статусу. Оскільки чоловіки і жінки дотепер мають нерівний статус, всі ми в наших соціальних взаємодіях поступаємо відповідно до стереотипів і щодня бачимо, як інші теж слідують їм. Така поведінка і такі спостереження є головним підтвердженням стереотипних пророцтв. Стереотипи відображають відмінності в статусі і в теж час сприяють їх збереженню.
Крім того, когнітивній системі людини властиві три недоліки, через яких результати спостережень за поведінкою перетворюються на неявні стереотипні уявлення. Спричиняючи фундаментальну помилку атрибуції, ми вважаємо, що чоловікам властива поведінка, типова для ролей високого статусу, а підлегла поведінка властива жінкам. Диференційовані очікування, уявлення, ролі і що є їх наслідком поведінка приймаються всім суспільством, яке визначає їх як правильне, і надалі додає їм цінність. Внаслідок цього, по-перше, чоловіки і жінки прагнуть демонструвати «бажані» якості. По-друге, люди, не відповідні стереотипам, не подобаються оточуючим, що породжує дилему, з якою стикаються жінки професіонали і жінки, що посідають керівні посади. І те і інше сприяє тому, що в стереотипах з'являється ще одна крупиця істини і пророцтва, що самовиконуються, одержують підтвердження. Нарешті, за рахунок ефекту знайомості людям більше подобаються стереотипна думка і поведінка, а дискримінаційні практики здаються більш обгрунтованими. Завдяки фактичному і уявному підтвердженню стереотипів вони зберігають активність як схеми, що входять в скарбничку наших знань про світ, і, таким чином, пророцтва, що самовиконуються, продовжують своє існування.
Згідно теорії соціальних ролей А. Іглі багато гендерних відмінностей є продуктами різних соціальних ролей, які підтримують або пригнічують в чоловіках і жінках певні варіанти поведінки. Вуликам і Бест припустили, що стереотипи про гендерах розвинулися як механізм для підтримки полорольової диференціації. Жінка дійшла ролі домогосподарки тому, що догляд за немовлям накладав обмеження на її мобільність, а ведення домашнього господарства чудово задовольняло вимозі залишатися удома. Виявивши, що такий розподіл ролей дуже зручний, суспільство намагається переконати себе у тому, що ці ролі підходять їх носіям. Для цього воно породжує вірування про якісь якості чоловіків і жінок, які служать для обгрунтування того, що їх ролі підходять їм як не можна краще. Устоявшися, ці вірування починають служити нормами поведінки для дорослих і моделями для соціалізації дітей.
Таким чином, гендерні уявлення і поведінку можна розуміти як всеосяжне самовиконується пророцтво, що складається з набору зв'язаних між собою і взаємно підкріплюючих один одного окремих пророцтв, що самовиконуються. Гендерні стереотипи діють як неусвідомлювані очікування або пророцтва. Починаючи з дитинства ми засвоюємо гендерні ролі, що надалі закріплюються власним досвідом, тиражуються в засобах масової інформації.
1.3 Особливості гендерних стереотипів у рамках традиційних уявлень
Сьогодні відомі давні тенденції трактування людської статі, що традиційно існують у різних культурах та непомітно впливають на ставлення до сучасних чоловіків і жінок.
Патріархальні погляди на природу людської статі у дохристиянські часи, у представників християнства, ісламу, іудаїзму, домінуючі впродовж сторіч, увійшли в історичну пам’ять, стали вагомою часткою нашого колективного несвідомого. У масовій свідомості цінність чоловічої статі є і залишається набагато вищою, ніж цінність статі жіночої.
Уявлення про те, що жінка перш за все домогосподарка, хранительниця домашнього вогнища, має в патриархальній культурі дуже глибокі коріння. Більшість жінок засвоюють цю норму з дитинства як частину усвідомлення своєї “жіночності”, тобто гендерної ролі.
Слідування традиційним гендерним стереотипам приводить до багатьох форм відмінностей між чоловіками і жінками. Обидві статі здатні навчитися готувати страви або друкувати на комп’ютері, проте в більшості суспільств вважається, що ці заняття повинні виконувати жінки. Як помітила американський антрополог М.Мид, “чоловіки можуть готувати, ткати, одягати ляльок або полювати на колібрі, але якщо такі заняття вважаються чоловічими, то все суспільство, і чоловіки, і жінки, визнають їх важливими. Якщо теж саме роблять жінки, такі заняття оголошуються менш суттєвими.
Гендерні ролі засвоюються в процесі соціалізації, а результаті якої індивід приймає за норму свою поведінку в якості чоловіка або жінки в даному суспільстві.
Соціолог Т.Парсонс стверджує, що розподіл праці між статями в сім’ї виправдовується тим, що жінки біологічно більш пристосовані до піклування про інших. Тому їхня доля – материнство й “експресивна” роль.
Домогосподарство почало асоціюватися преважно з жінками лише після початку індустріалізації, коли місце роботи і місце проживання виявилися рознесенні у просторі. Склався свого роду новий розподіл праці, при якому чоловіки змогли присвятити себе переважно оплачуваній праці завдяки тому, що жінки позбавили їх від більшості домашніх обов’язків. Коли “чоловіки пішли з дому”, домашнє господарство стало переважно споживацьким, а не “виробничим”. Піклуванні про його підтримку лягло на тих, хто не працює – точніше, на тих, чия праця не вважається такою.
Важливо підкреслити, що при обгрунтуванні розподілу праці традиційно використовують біологічні закономірності, а також гендерне призначення, тобто припущення про те, що представники різних гендерів створені для різної діяльності.
Традиційні уявлення про призначення чоловіка та жінки формується протягом набуття індивідом гендерної ідентичності. Так виховання у рамках традиційних уявлень сприяє розвитку у дівчат більшої емпатії та здатності більш глибоко розуміти почуття інших людей, а у хлопчиків – здатності приховувати й пригнічувати свої почуття. До сприятливих факторів розвитку емоційної сфери дівчат можна віднести часто більш тісний, ніж у хлопців, емоційний зв’язок з матір’ю, а також “жіночі” іграшки (ляльки) та ігри (дочки-матері, лікар).
Хлопців, навпаки, стимулюють стримувати, витісняти почуття. У поведінці хлопців в основному підтримується змагання, а не діалог або компроміс, в результаті чого як основні стратегії засвоюються змагання, маніпуляція, авторитарність. Такі стилі взаємодії характеризуються недовірою по відношенню до думки іншого, що не сприяє розвиткові емпатії у хлопців.
Традиційно вважається, що в процесі соціалізації хлопчик знаходиться у більш складному становищі, ніж дівчинка. Його вихователі, як правило, жінки, що зумовлює недостатність об’єктів для ідентифікації. Крім того, чоловічий ролевий набір більш обмежений і жорсткий, а традиційне виховання не підтримує проявів “чоловічої” поведінки (незалежної, ініціативної, активної тощо). Подальша соціалізація хлопчиків пов’язана із соціальними бар’єрами на шляху розвитку маскулінності, що провокують емоційно-когнітивний дисонанс, наслідком якого являється “статеворольова розгубленість” або утріровано-маскулінні статеворольові орієнтації.
На перший погляд, сучасне суспільство вимагає від поведінки дівчат менше нормативних вимог, ніж до поведінки хлопців. Крім того, з дитинства її оточують вихователі-жінки, з якими дівчина може ідентифікувати себе. Проте менша цінність “жіночого” у суспільстві ускладнює розвиток позитивної Я-концепції дівчини. Належність до “кращої половини людства”, але реально “менш цінної” і тієї, що має менші можливості й владу соціальної групи, породжує проблеми із становленням жіночої ідентичності, особливо якщо дівчина має високі соціальні здатності й схильна лідерувати.
В процесі соціалізації у дівчат заохочують потяг до спілкування, до розвитку взаємовідносин й прихильностей, а у хлопців – здатність передбачати та контролювати оточення. В результаті для жінок взаємодія і взаємозалежність з оточенням більш значущі, ніж для чоловіків. Жіночий стиль можна охарактеризувати як партнерський стиль взаємодії.
Стиль спілкування чоловіків частіше пов’язаний з активністю, предметною направленістю, змаганням та конфліктністю. Для чоловіків важливіше зміст спільної діяльності, ніж симпатія до партнерів. Чоловіче спілкування відрізняється емоційною стриманістю.
Крім того у суспільстві існують різні для чоловіків та жінок норми очікування відносно проявлення особистих почуттів. Емпатійний відгук і емоційна експресія не відповідають традиційній чоловічій ролі. Тому чоловік не повинен демонструвати страх, тривогу, надмірно проявляти співчуття, щоб не виявитися “немужнім”.
Реалізація чоловічої ролі пов’язана з більшими вимогами. У відповідності до традиційних стереотипів чоловіки повинні займати активну соціальну позицію, демонструвати особистісний вплив і бажання досягнень. Тому чоловіки відчувають тиск великої відповідальності за свій соціальний статус, що провокує при невдачі розвиток тривожності, зниження самоповаги й задоволеності життям.
Традиційна жіноча роль дозволяє жінці, що не має розвинутої соціальної компетентності, обмежитися самореалізацією у колі сім’ї та близьких. Як демонструють дослідження, у жінок з низьким рівнем особистісного впливу тим не менш спостерігаються високі показники самоповаги, задоволеності життям і стосунками з близькими. Також вони рідко проявляють агресивність, фрустрованість і невротичність.
Індивіди народжуються як індивіди певної статі. Стать не приходить до них пізніше. Від моменту народження і навіть раніше вони розвиваються не як абстрактні людські істоти, а як особи чоловічої або жіночої статі. Утім, цей розвиток опосередковується надто великою кількістю сильніших і слабших чинників, які так складно зумовлюють процес дозрівання дитячої особистості, реалізації суб’єктості дитини, що певний час статева належність, по суті, не відіграє провідної ролі. А згодом, коли маємо дозріваючу або вже зрілу особистість, виявляється, що її статево визначена поведінка, її чоловічий або жіночий характер – це продукти попередніх обставин.
Об’єктивна різниця між чоловіками і жінками, за даними Ш.Берн, не є така суттєва, як ми її бачимо. Адже сам поділ людей на дві статі та пов’язані з цим обставини людського спілкування великою мірою концентрують наші інтереси на відповідній галузі, роблять гендерну приналежність суб’єктивно значущою для нас.
Аналізуючи типові гендерні властивості, дослідники стверджують, що в уявленнях молодого покоління психологія чоловіка лишається орієнтованою переважно на виконання професійних, соціальних ролей, тобто на предметно-інструментальну діяльність у колі людських контактів, а жінки на сімейні, побутові ролі, тобто на емоційно-регулюючу діяльністі.
Традиційні стереотипи схильності чоловічої статі до агресивності як генетично зумовленої властивості, дані, що навіть в уяві чоловіки значно більше фантазують на теми агресії, ніж жінки, суперечать дослідженням американського психолога Дж. Хайд, яка узагальнила наявні експериментальні дані та зіставила їх за середніми статистичними показниками.
По-перше, хоча гендерні відмінності в результатах досліджень агресивності простежувалися постійно, проте ця тенденція виявилася статистично незначущою. Це дало підстави зробити висновок про відсутність відчутної відмінності між агресивністю чоловіків та жінок.
По-друге, невелика різниця в показниках агресивності була зафіксована лише щодо фізичного насильства і не виявлена для інших різновидів агресивності – вербальної чи уявної тощо. Коли порівняли вікові прояви фізичної агресивності, то виявили, що істотних гендерних відмінностей не спостерігається аж до юнацьких років. Наприклад, у дівчаток та хлопчиків дошкільного віку вона виявляється майже однаково. З віком різниця дещо зростала, хоча й лишалася незначною.
Цю невелику різницю науковці пов’язували не з вродженими задатками хлопчиків, а з впливом на них соціального середовища, яке всіляко заохочує до вияву агресії як прояву справжнього чоловічого характеру.
Традиційні уявлення щодо самовпевненості представників чоловічої статі та заниженої самооцінки і закомплексованості жінок у дослідженнях багатьох психологів також виявилися зумовленими соціальними очікуваннями, за даними Е. Пайнс, К. Маслач. Вони констатують, що самовпевненість закріплюється в чоловічій психології завдяки очікуванням соціуму: чоловіча поведінка, сповнена сумнівів і вагань, безжально висміюється, і, навпаки, всіляко заохочується вияв непохитності, рішучості.
Характер, успішна діяльність здатні змінити образ Я, підвищити самооцінку. За І.С.Коном, внаслідок більш раннього статевого дозрівання, Я дівчинки зазнає впливу самооцінки. Звідси – вища тривожність жіночої статі, рефлексивність, мрійливість, більша залежність від соціальних очікувань. Синдром залежності жінки – один з проявів суперечностей в образі Я. Він проявляється в слабкості меж Я жінки, в дифузній самоідентифікації, і як її наслідок – у манипулятивному стилі спілкування з нею її близьких, дітей, начальства, в нерозбірливому характері її зв’язків у випадках психічної та фізичної наруги над нею. Саме дифузна гендерна ідентичність зумовлює виникнення у працюючих жінок почуття провини, внутрішнього конфлікту між Я-матер’ю, дружиною та Я-політиком, бізнесменом, вчителем, інженером тощо.
Тривожність – та якість, на думку прихильників традиційних поглядів на психологію жінки, яка з усією очевидністю засвідчує силу чоловічої і слабкість жіночої статі. Справді, люди з високим рівнем тривожності не здатні на вчинки, дії, побудову власної лінії поведінки. Експериментальне порівняння проявів особистісної тривожності чоловіків і жінок не зафіксувало статистичної різниці їхніх рівнів. Суб’єктивні судження про тривожність жінок йдуть не стільки від біологічної природи статі, скільки від гендерних стереотипів, які зображують жінок боязкими та тривожними, а чоловіків – безстрашними та сміливими.
Емпатійність та пов’язані з нею схильність опікати, доглядати за кимось традиційно вважають суто жіночою рисою. Так, американські психологи, за даними Е.Пайнс, К.Маслач, не раз моделювали фіксовані ситуації, в яких досліджуваним (чоловікам та жінкам різного віку) пропонували під час роботи з підзвітними їм дорослими застосовувати слабкі удари електрострумом для кращого вправляння певних умінь та навичок. Якщо чоловіки без зайвих вагань виконували цю інструкцію і карали невмілих, то поведінка жінок виявилася кардинально іншою.
По-перше, переважна більшість жінок довго намагалася ухилитися від виконання інструкції, посилаючись або на власну забудькуватість, або сподіваючись на неуважність “наглядачів”-психологів. По-друге, якщо жінок змушували застосовувати методи покарання до найбільш “нерадивих” досліджуваних, то робили вони це неохоче, співпереживаючи “жертвам”. Вони, як правило, заздалегідь попереджали жертв про заплановані санкції, а також намагалися їх заспокоїти.
Т.В. Говорун, О.М. Кікінежді вважають, що індивідуальні відмінності людей з більшості психологічних властивостей у рамках однієї статі набагато переважають міжстатеві. Між чоловічою та жіночою психологією більше подібного, ніж поміж самими жінками або чоловіками.
Останніми десятиліттями великої популярності набули психологічні теорії, які трактують гендерні відмінності як продукти різних соціальних ролей, що підтримують або придушують у чоловіках і жінках певні моделі поведінки. Різні культурні очікування щодо чоловіків і жінок, які вже сформувалися в суспільстві, спричиняють суттєві відмінності в їхній поведінці. коли формується чоловіча або жіноча особистість, то їй мимоволі стає зручніше, вигідніше, приємніше засвоювати ознаки поведінки, властиві її статі, і не засвоювати ознак статі протилежної. Ця формула є надто загальною і коли йдеться про реальний процес особистісного зростання, то отримуємо безліч індивідуальних варіацій. Але загалом в оцінюванні гендерно визначеної поведінки ми орієнтуємося на наявні та закріплені в суспільстві стереотипи.
Таким чином, кожна нормальна особистість відображає і засвоює традиційне розрізнення типово чоловічої і жіночої поведінки як, відповідно, владної і підвладної. Формування владно-підвладних характеристик відбувається практично одночасно з формуванням гендерних ролей і так тісно з ним переплітається, що вони здебільшого становлять єдиний цілісний процес.
Адже індивід народжується на тільки особою певної статі, а взагалі особою, живою істотою, яка “приречена” на взаємодію зі світом. У цій взаємодії вона повинна займати певне місце, якимсь чином впливати на відносини між нею і середовищем.
Особа одночасно опановує середовище, підпорядковує його собі і сама піддається його впливам, підпорядковується йому. Виходить, що коли для формування психологічної статі потрібен поділ людського виду на дві статі, то для владно-підвладного розвитку достатньо вже самої наявності живої істоти в певному середовищі.Гендерні характеристики особистості найістотніше зумовлюються стосунками з іншими людьми, у яких вона обов’язково посідає певну позицію у владній ієрархії. Відтак і статеворольові, і гендерні властивості особистості виявляються заздалегідь владно забарвленими.
Оскільки із соціального погляду чоловіча поведінка вирізняється сильнішими виявами владності і впливу, тоді як жіноча, відповідно, підлеглістю та впокоренням, то в масовій свідомості, а відтак і в культурі закріпилися відповідні стереотипи.
Індивід, засвоюючи схему власної статі, убирає в себе, поглинає, інтеріоризує ті поведінкові зразки, схеми, сценарії, що є найпоширенішими в його середовищі, що – свідомо чи несвідомо – виявляються у взаємодії з ним іншими індивідами і поступово стають часткою, характеристиками його власного психічного єства. Відтак індивід набуває тієї якості, яку називають гендером.
Індивід налаштовується наслідувати ту модель поведінки, яка відповідає його статі. У такий спосіб гендерні стереотипи, що містяться в типових зразках індивідуальної поведінки, у процесі інтерсуб’єктної взаємодії засвоюються індивідом, передаються йому, відображаються ним як ознаки правильної статевої поведінки, правильної на його суб’єктивну думку. Переймаючи ці зовнішні для нього зразки, індивід мимоволі структурує свій внутрішній психологічний світ згідно з такими зразками, а це поступово грунтує його психологічну сутність, його особистість, таким чином, стає особистістю
9-09-2015, 18:54