Якщо автомобіль використовується замовником на умовах погодинної форми оплати транспортних послуг, до дорожнього листа вантажного автомобіля додається ТТН і талон замовника типової форми №1-ТЗ.
Перевезення вантажними автомобілями власних речей громадян за їхніми замовленнями здійснюється по дорожньому листу з доданням до нього квитанції прибуткового касового ордера на оплату транспортних послуг.
Вільна ціна – це ціна реалізації послуг, яка складається безпосередньо на ринку, фактично узгоджена у договорі. Рівень вільної ціни на ринку послуг визначається механізмом попиту і пропозиції.
Формуючи ціну на послуги з перевезення, продавець насамперед здійснює розрахунок собівартості перевезень. Розрахункова собівартість є базою при формуванні продажної ціни, оскільки продаж послуг за ціною нижчої від собівартості приносить підприємству збитки.
6. Бухгалтерський і податковий облік перевезень пасажирів автомобільним транспортом.
6.1. Бухгалтерський облік.
Найбільш значні зміни відбулися в бухгалтерському обліку, і пов’язані вони із затвердженням П (с) Б0 і нового плану рахунків.
Раніше підприємства транспорту для відображення доходів, отриманих від основної експлуатаційної діяльності транспорту, використовували рахунок 49 “Доходи від реалізації послуг”, що був призначений тільки для підприємств транспорту і зв’язку. На цьому ж рахунку вони відображали всі інші види транспортних доходів. Виробничі об’єднання, промислові підприємства, будівельні організації та інші підприємства для обліку доходів від перевезень використовували рахунок 46 “Реалізація”. Із затвердженого нового Плану рахунків усі підприємства для відображення доходів від автомобільних перевезень застосовують субрахунок 703 “Дохід від реалізації робіт і послуг” рахунка 70 “Доходи від реалізації” незалежно від незалежно від того, є цей вид діяльності для них основним чи ні.
Існують різні види послуг з перевезення пасажирів, кожний з яких має свої переваги. Тому для збору об’єктивної інформації про фінансовий стан і результати діяльності на підприємствах як і раніше необхідно вести роздільний облік операцій з перевезення громадським і негромадським транспортом. У свою чергу, усередині кожної групи облік слід розділяти за видами перевезень (міські, приміські, міжміські, міжнародні) і залежно від режиму виконання перевезень (звичайні). Не менш важливо вести роздільний облік реалізації послуг за пільговуваними і не пільговуваними перевезеннями.
Для ведення роздільного обліку із застосуванням нового Плану рахунків у бухгалтерському обліку слід застосовувати субрахунки третього і четвертого порядку.
З набуттям чинності П (с) БО 16 змінився і порядок Відображення затрат, пов’язаних з перевезенням пасажирів. Витрати більше не поділяються на ті, що включаються до собівартості послуг, і ті, що списуються за рахунок прибутку. Витрати за видами (загальновиробничі), як і доходи, отримані в результаті надання послуг, списуються на фінансовий результат.
6.2. Як і раніше актуальним залишається питання про порядок відображення в бухгалтерському і податковому обліку операцій з надання послуг з перевезення пасажирів у тому випадку, якщо вид послуг, що надається, вимагає обов’язкового страхування пасажирів від нещасних випадків і сума страхового платежу включається до вартості проїзного документа.
Обов’язкове особисте страхування, згідно із Положенням № 959, не передбачена тільки для пасажирів автомобільного транспорту на внутрішньоміських маршрутах. В усіх інших випадках страховий платіж утримується з пасажирів транспортною організацією, яка здійснює це утримання на підставі агентської угоди, укладеної зі страхувальником. Розмір страхового збору визначений Положенням № 959: на міжобласних і міжміських маршрутах у межах області, Автономної Республіки Крим – у розмірі до 2% вартості проїзду. При цьому транспортна організація видає пасажирам страховий поліс. Він може видаватися не на окремому бланку або розміщуватися на зворотному боці квитка.
У Бухгалтерському обліку відповідно до пункту, 6.2 П (с) БО 15 суми страхового збору не є доходом перевізника, оскільки вони надходять за агентським договором на користь страхувальника. Суми страхового збору, що надійшов, не включаються до доходу від надання послуг, а до перерахування страхувальникові акумулюються на субрахунку 685 “Розрахунки з іншими кредиторами”. І тільки якщо згідно з агентською угодою перевізник за оформлення страхових полісів отримує від страхувальника винагороду, сума винагороди є доходом перевізника від послуг, що надаються, і облічується на субрахунку 703.
У податковому обліку суми страхового збору, отримані перевізником, не є його доходом, валовий дохід від страхової діяльності виникає у страхувальника. Причому перевізник поставлений в досить жорсткі рамки: він зобов’язаний протягом двох робочих днів після отримання страхового збору перерахувати його страховій компанії. Такий порядок зайвий раз доводить, що перевізник не тільки не дає пасажирові послуг зі страхування, але й не може використовувати суми страхового збору у власних цілях.
ПДВ на суму страхового збору не нараховується виходячи із того, що операції з надання послуг зі страхування не є об’єктом обкладення ПДВ. У той же час згідно з пунктами 4.1 Закону про ПДВ базою оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) є їх договірна вартість, визначена за вільними або регульованими цінами. До договірної вартості включаються будь-які суми коштів, передані платникові податків безпосередньо покупцем через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів, проданих таким платником податків. Але, як це відзначалося раніше, перевізник не надає послуг зі страхування. Тому страховий збір не є базою для нарахування ПДВ, навіть якщо сума страхового збору, виділена окремим рядком у квитку, у подальшому включається до загальної вартості проїзду, сплаченої пасажиром у зв’язку з придбанням квитка. На умовному числовому прикладі розглянемо схему бухгалтерських проводок і порядок відображення в податковому обліку операцій з перевезення пасажирів маршрутним приміським автобусом (див. табл. 2).
6.3. Скільки не тривали дебати про те, чи повинен перевізник видавати пасажирові документ, що підтверджує факт оплати проїзду у транспорті, ніякі прив’язки до виду послуг, які надаються, до форми власності перевізника або використовуваної ним системи оподаткування не повинні позбавляти пасажира права на отримання такого документа. Це право закріплене за ним Законом про захист прав споживачів.
Квиток на проїзд є документом, що підтверджує не тільки вартість послуг, оплачених пасажиром, але й право пасажира на користування автомобільним транспортом і перевезення багажу.
Міністерством транспорту України розроблена і зареєстрована нова Інструкція про порядок обліку бланків квитків на проїзд автомобільним транспортом і готівки, отриманої від перевезення пасажирів і багажу, затверджена наказом від 31.05.2000р. №279 (далі інструкція №279).
Приклад: Підприємство, що надає послуги з перевезення пасажирів, закупило бланки квитків на проїзд в автобусах загального користування у кількості 10 000 шт на загальну суму 300 грн. (у тому числі ПДВ – 50 грн).
Номінальна вартість одного квитка – 0,5 грн., загальна сума склала 5 000 грн. (ПДВ до вартості проїзду не включається згідно з підпунктом 5.1.13 Закону про ПДВ). Оприбутковані квитки зі складу підприємства передаються до квиткової каси для підготовки до продажу. Касир заповнює облікову книжку форми №2-АСЕ (додаток №16 до інструкції №279) і передає водієві для подальшої реалізації на суму 5 000 грн.
За зміну реалізовано квитків на суму 1500 грн. Частина квитків, непридбаних для використання, на суму 5 грн підлягає списанню, про що складений акт форми №48-АСЕ. Залишок нереалізованих квитків на суму 3 495 грн. зданий до каси (див. табл.3).
Ліцензування.
На сьогодні відповідно до статті 4 Закону про підприємство ліцензуванню підлягають тільки міжнародні перевезення пасажирів автомобільним транспортом (крім країн СНД). Однак з 22.10.2000 р. набуде чинності Закон про ліцензування, згідно з яким ліцензуванням будуть підлягати всі без винятку перевезення пасажирів як по Україні, так і міжнародні, у тому числі і до країн СНД (див. табл.3).
7. Автомобільний транспорт повсюдно використовується при здійсненні господарської діяльності підприємства. Автомобільні перевезення можуть бути основним видом діяльності підприємств або використовуватися для потреб основної діяльності.
У бухгалтерському і податковому обліку ведеться роздільний облік операцій з перевезень вантажів і перевезень пасажирів.
До легкових автомобілів у законодавців особливий підхід. У податковому обліку до валових втрат платника податків відносяться затрати на утримання та експлуатацію легкових автомобілів, що належать платникам податків, основною діяльність яких є надання платних послуг з транспортного або туристичного обслуговування громадян або сторонніх організацій, а також якщо ці транспортні засоби належать спортивним організаціям і використовуються як спортивне спорядження. Звідси випливає висновок, що до складу валових витрат платника податків не включаються затрати на пально-мастильні матеріали, затрати, пов’язані з технічним обслуговуванням, стоянкою і пересуванням легкових автомобілів, якщо ці автомобілі безпосередньо не використовуються для надання платних послуг з транспортного або туристичного обслуговування громадян чи сторонніх організацій. До доходів від вантажних перевезень включаються суми:
- нараховані по тарифах за виконані перевезення вантажів;
- нараховані за порожній пробіг до пункту першого навантаження або від пункту останнього розвантаження;
- нараховані за додатковий простій автомобілів, пов’язаний зі зважуванням, заїздом і перевезення вантажів;
- стягнуті з клієнтів за пробіг автомобілів, викликаний прийманням або здачею вантажу, які не відбулися.
При цьому слід ураховувати, що суми нараховані за пробіг автомобілів, викликаний перевезенням, що не відбулися (унаслідок надання до перевезення вантажу, не передбаченого замовленням або призначеного в інший пункт); за пробіг автомобілів до місця роботи і назад на рахунку не враховуються. Вони відносяться до рахунку “Прибутки і збитки” поряд зі штрафами, пенями і неустойками за:
- простій автомобілів з вини клієнтів у пунктах навантаження і розвантаження понад установлені норми часу і в гаражі;
- відмову від оформлення або неправильне оформлення дорожніх листів і товарно-транспортних документів;
- невиконання встановленого договором обсягу перевезень;
- неподання вантажів до перевезення.
Виробничі об’єднання, промислові підприємства, будівельні організації та інші підприємства для обліку реалізації доходів від перевезення вантажів і пасажирів використовується на рахунку “Реалізація”.
На рахунку “Реалізація” окремою позицією проводяться фактичні витрати на доставку продукції, до відпускної ціни якої включена сума відшкодування витрат на доставку її до станції призначення, якщо розрахунки за неї здійснюються безпосередньо між постачальником і покупцем.
Підприємства і організації автомобільного транспорту, які здійснюють транспортно-експедиційні і навантажувально-розвантажувальні операції, суми доходів від виконання таких робіт відображають за вартістю, передбаченою договорами, або за встановленими розцінками. У кінці місяця втрати на проведення таких робіт списуються з кредиту рахунка “основне виробництво” у дебеті рахунка.
Доходи від перевезення пасажирів в автобусах відображаються за вираховуванням страхового збору, що справляється з пасажирів. Одночасно з оприбуткуванням виручки суми страхового збору відображаються по кредиту рахунка “Розрахунки з різними дебіторами і кредиторами”, на якому акумулюються страхові збори для перерахування страховим компаніям.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації повинні створювати необхідні умови для забезпечення рентабельності роботи транспортних підприємств, у тому числі покриття збитків від перевезення пасажирів у зв’язку з регулюванням тарифів і збитків від перевезень пільгових категорій пасажирів.
Незважаючи на те, що відшкодування вище перелічених збитків і в першому і в другому випадках здійснюється з одного джерела, порядок їх визначення різний. Порядок розрахунку збитків, що виникли у зв’язку з перевезенням пільгових категорій пасажирів, наведений у консультації “Перевезення пасажирів автомобільним транспортом”, опублікований у цьому номері.
Суми збитків від перевезення пасажирів у зв’язку з регулюванням тарифів визначаються як різниця між регульованим тарифом і розрахунковою вартістю проїзду з урахуванням рентабельності.
У податковому обліку такі суми є загальним заходом. Фактично це продаж робіт з оплатою за рахунок бюджетних коштів. Відповідно до Закону про прибуток датою збільшення валового доходу в цьому разі є дата надходження таких коштів на розрахунковий рахунок платника податків або дата отримання відповідної компенсації в будь-якому іншому вигляді, включаючи зменшення заборгованості такого платника податків за його зобов’язаннями перед таким бюджетом.
Щомісяця враховані на дебет рахунка “Витрати на утримання та експлуатацію і обладнання”, витрати на утримання та експлуатацію внутрішньо-цехового транспорту списуються на рахунок “Допоміжні виробництва”, або безпосередньо на рахунок “Затрати на виробництво”, якщо такі витрати становлять у собівартості продукції значну питому вагу.
8. Використання спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту на роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на роботах, пов’язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих температурних умовах, передбачено статтею 10 Закону про охорону праці.
Цим Законом визначено, що власник видає безплатно за встановленими нормами спецодяг, організує з комплектування й утримання його відповідно до нормативних актів про охорону праці, компенсує працівнику витрати на придбання спецодягу якщо встановлений нормами термін видачі його порушений і працівник був змушений придбати спецодяг за власні кошти. У разі дострокового зносу спецодягу не з вини працівника власник зобов’язаний замінити його за свій рахунок.
Відповідно до статті 10 Закону про охорону праці спецодяг видається працівникам тих професій і посад, які передбачені у відповідних виробництвах, цехах і видах робіт типовими галузевими нормами безплатної видачі спецодягу.
На автомобільному транспорті з 01.03.99р. застосовуються типові норми безплатної видачі спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам автомобільного транспорту, затверджені Наказом Комітету з нагляду за охороною праці України від 20.10.98р.
Типові норми визначають для власника або повноваженого ним органу обов'язковий мінімум безплатного забезпечення спецодягом працівників, які виконують роботи, пов’язані з експлуатацією, обслуговуванням і ремонтом дорожніх автотранспортних засобів, а також ремонтів їхніх шин, вузлів.
Придбання спецодягу здійснюється тільки на підприємствах-виготівниках або у виробничо-торгівельних фірмах, які реалізують продукцію, що має сертифікат якості. Підприємство визначає потреби у спецодязі окремо для чоловіків і жінок, при цьому обов’язково передбачається найменування, ГОСТи, технічні умови, моделі, призначення за захисними властивостями, розмір, зріст.
На підприємствах повинен бути забезпечене приймання і перевірка спецодягу, який надходить від постачальника, на відповідність умовам ГОСТів і технічним умовам. Якщо ці умови порушені, підприємство повинне подати рекламацію постачальнику зі застосуванням умов майнової відповідальності за постачання неякісного спецодягу або порушення договірних зобов’язань.
Спецодяг виданий працівникам, вважається власністю підприємства і підлягає обов’язковому поверненню у зв’язку з його повним зносом або зі звільненням працівника. Терміни носіння спецодягу календарні відраховуються з дня фактичної його видачі працівником.
Спецодяг, який був у користування, може бути виданий іншим працівником тільки після прання, хімчистки і ремонту. Прийнятий на зберігання і літню пору року теплий спецодяг, який був у користуванні, повинен бути продезинфікований за рахунок підприємства. Після зберігання він повертається тим працівникам, від яких був прийнятий на зберігання.
Видача замість спецодягу матеріалів для його виготовлення або грошових коштів для його придбання не дозволяється. У виняткових випадках, якщо в передбачений нормами термін спецодяг не виданий і у зв’язку із цим працівник самостійно придбав його, власник зобов'язаний відшкодувати працівнику витрати на його придбання за роздрібними цінами.
Вартість спецодягу, виданого працівнику і межах норм, не включається до складу сукупного оподаткованого доходу працівника і прибутковим податком не обкладається. Якщо ж спецодяг виданий понад норм, то його вартість збільшить сукупний оподаткований дохід працівника в тому місяці, у якому він виданий.
Положення №250 передбачено, що не належать до основних засобів і враховуються як засоби в оборотні спеціальний одяг і спеціальне взуття незалежно від їх вартості і терміну служби. Вартість таких предметів, що знаходяться в експлуатації, погашається на підприємстві виходячи з терміну їх служби шляхом нарахування зносу:
- або в розмірі 50% при передачі зі складу в експлуатацію і в розмірі решти 50% при вибутті їх у наслідок непридатності;
- або шляхом нарахування зносу в розмірі 100% при передачі спецодягу в експлуатацію.
Предмети вартістю до 10 гривень (без ПДВ) за одиницю списуються на затрати у міру їх відпуску в експлуатацію.
Бухгалтерський облік спецодягу ведеться на рахунку “Малоцінні і швидкозношувані предмети” (МШП), до якого відкриваються такі субрахунки:
“МШП на складі”;
“МШП в експлуатації”.
Для дотримання збереження спецодягу при експлуатації на підприємстві повинен бути організований належний контроль за його рухом.
Типові форми первинних облікових документів з обліку МШП. Аналітичний облік ведеться в картках або спеціальних відомостях за найменуванням, видами, місяцями експлуатації в розрізі матеріально відповідальних осіб за формами №МШ-6, МШ-7. Списання здійснюється на підставі акта за формою №МШ-8.
У податковому обліку вартість спецодягу до складу валових витрат включається на підставі Закону про прибуток. Необхідно вести суворий облік спецодягу, виданого за нормами, оскільки на валові витрати підприємства, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.08.97р., відноситься тільки вартість спецодягу, виданого понад норми, необхідно буде зменшити валові витрати підприємства.
Операції з руху спецодягу відображаються в бухгалтерському і податковому обліку таким чином.
9. Статтею 7 Закону про транспорт установлено, що рівень тарифів на транспортні визначається відповідно до нормативних витрат на одиницю транспортної роботи, рівня рентабельності і сплати податків.
При здійсненні розрахунку вартості проїзду слід керуватися положенням №594, нормами витрат ПММ, Законом про прибуток та іншими законодавчими і нормативними актами. Розглянемо порядок розрахунку вартості перевезення при їх погодинній оплаті (див.табл.4)
Загальна кількість пасажирів, що перевозяться визначаються за формулою:
Q заг. = Qплатн. + Q безплатн.,
де Q плат. – кількість платних пасажирів;
Q безплат. – кількість безплатних пасажирів.
Кількість перевезених пасажирів, які користуються правом безплатного проїзду в громадському транспорті, визначається за формулою:
Q безпл. = Q плат. х К,
Де К – коефіцієнт відношення кількості безплатних і платних пасажирів у загальному обсязі перевезень пасажирів для підпримєств громадського транспорту.
Розрухунок значення коефіцієнтів взаємовідношення
8-09-2015, 11:36