Цікавим є і локус, у якому відбуваються всі ритуальні дії обряду кликання мороза. Учасники обряду і обрядові реалії (їжа, посуд та інші предмети господарського вжитку) можуть переміщуватися у просторі від столу до вікна (н.п. 1-3), до дверей, до порогу, на двір та до воріт (н.п. 4,5,8,910). І це не випадково. Дім – простір людини, в якому вона проживає, символ сімейного добробуту, затишку і благополуччя. А такі локуси як поріг, двері, вікно, двір, за народними віруваннями, є межею між світом живих і світом померлих. Дім асоціюється з внутрішнім світом людини і протиставляється зовнішньому світу, чужому (реалізація бінарної опозиції свій : чужий). Тому дім стає місцем виконання магічних ритуалів, які здійснюються з метою захисту від злих сил [Славянские древности 1995: 116].
Переміщення, яке символізує подолання межі між своїм і чужим світом (опозиція свій : чужий), здійснюється для того, щоб встановити контакт. Можливо це у даній ситуації через дар. Дар – одна із форм спілкування із духами та світом природи. Він сприймається як втрата, яка в майбутньому принесе прибуток (реалізація семантичної опозиції давати : брати). На дослідженій території обрядові дії відбуваються в основному на дворі: оц`е перед Стрим Новим годом тр¢інац:атого ′с¢ічн¢а хто господар в’іход`ів на ул`іцу, стукав у окно, гукав мороз`е, мороз`е, ход`і до нас каши йес`т`і, гл`ед`і шоб н`е в’ім’ерзла оз`ім’іна і на сл`едуйушч’іt год було урожайу, хот`ел`і його задобрит` (н.п. 9).
За свідченнями носіїв культурної інформації, обряд не рідко відбувається і в хаті. Але навіть за такої умови мотив подолання межі знаходить своє вираження, бо учасники обряду кл`ікал`і міфологічний персонаж біля локусів, які вважаються межею. Вони підходять до окна, до откритих дверей, стоять на пороз`і.
Отже, мотив подолання межі між своїм і чужим локусом є важливим семантичним компонентом, який організує навколо себе як вербальні, так і невербальні одиниці культурного обрядового тексту.
Під час експедиції по Овруцькому р-ну у с. Бокиївщина було зафіксовано цікавий ритуал у формі діалогу між членами сім’ї, який не зафіксовано в жодному з обстежених сіл. Він відбувається на багати в’ечор : мат`і посилала когос` з д`ет`ей на ул`іцу, шоб гукал`і у окно хаз`айко, о хаз`айко, д`е вашийе кури н`есуц:а, а тей, хто под окном отвечає, да вс`е у хл`еве, кури н`есуц:а, восноzном у курат`н`іку. Це щоб кури н`е ход`іл`і по чужих хл`евах да н`е роск’ідал`і йаtца і н¢есл`іса у свойоt садиб’і. Так за допомогою імітативних дій люди намагались привернути худобу до домівки, про що свідчить і пояснення інформатора.
Час запрошення мороза до святкової вечері на обстеженій території чітко окреслений. Завершені всі приготування до свят, їжа стоїть на столі і вся родина зібралась разом, щоб скуштувати святкової вечері. Саме тоді і наступає відповідальний момент для здійснення ритуалу. За свідченням інформаторів звал`і увечер`і або перед початком їжі або під час її: восновном увечери йек с`едайут до столу до сватойе вечери гукайут мороза, мороз, ходи кут`е йес`т`і, а на л`ето н`е буваĭ, хвостом н`е к’іваĭ (н.п. 2). Це зумовлено, на думку науковців, тим, що обрядову страву кутю могли подавати і на початку вечері, і у її кінці [Толста 2005: 447].
Обряд запрошення на вечерю міфологічних персонажів включає не тільки магічні дії, ритуал. Важливого значення набуває і вербальний текст. Адже вербальний (текст) і акціональний бік обряду (ритуал) становить органічне ціле . Тому необхідною умовою всебічного, ґрунтовного аналізу його є розглянути цілісність текст-обряд. Важливо дослідити цей обряд комплексно, як єдність функціонального, семантичного та структурного аспектів, на що Виноградова звернула увагу ще у 1982 році [Виноградова 1982: 196-206].
Структура формул зазивання мороза містить чотири компоненти.
1. Звертання до того, кого запрошують: мороз, мороз або мороз`е. мороз`е (всі н.п.).
2. Запрошення прийти на святкову вечерю. Наприклад: ход`і кут`:е йести (н.п. 1-4); ід`і кут`у йест`і (н.п. 8-10); приход` кашу йес`т`і(н.п. 1,5); тепер буд` і перебувай (н.п. 1,2).
3. Прохання не приходити в інший час (іноді з погрозою) – а ул`етку н`е буваĭ (н.п. 2,5), ул`етку на нашу пашн`у н`е ід`і (н.п. 5); у Петровку і гос`т`ем н`е бувай (н.п. 1); а ў Петроўку н`е іди, бо буд`ем зал`езним’і пугам’і б’іти (н.п. 8); а на л`ето н`е буваĭ хвостом н`е к’іваĭ (н.п. 2); а приди на багату кут`:у, то буд`еш багато вс`ого мати, ул`етку н`е, бо буд`ем по губам б’іт` (н.п. 8); а то поб′йемо (н.п. 4).
4. Прохання берегти посіви, худобу, урожай та ні., – шоб шкоди н`е причин`ів (н.п. 9) шоб морозу н`е було ўл`етку (н.п. 8); шоб на л`ето н`е наход`іў мороз, шоб н`е помороз`іў пшен`іци і йачм’ен`у (н.п. 2); а ул`етку н`е буваĭ цвіту н`е т`ераĭ, шоб н`е було мороза ўл`етку, бо бувайе, то помороз`іт` картопл`у вс`е (н.п. 2); н`е помороз` н`і жита, пшен`іци, ус`акойе пашн`іци, йагн`аток, тел`аток, порос`аток (н.п. 2); не помороз` н`ічого – н`і гуркоу, н`і картопл`і (н.п. 5). Цей компонент формули зазвичай носить магічний характер і містить перелік об’єктів, які господар намагався захистити від морозу та інших бід.
Обрядовий текст запрошення мороза компонується за принципом антитези (приходь у цей час, щоб не приходив потім). В розглянутих формулах послідовно реалізується опозиція зараз: потім. Вона є конкретнішою реалізацією головного протиставлення позитивного: негативного щодо впливу на людину та її добробут упродовж року.
Важливо зазначити, що у зв’язку з бурхливим розвитком засобів масової інформації, тісним зв’язком міста і села, обряд поступово забувається носіями культурної інформації. Трапляються лише поодинокі випадки чіткої розповіді опитуваних про всі структурні складові обряду „закликання мороза“. В основному вони обмежуються констатацією факту про наявність такого обряду у своєму селі та пам’ятають словесні формули його запрошення. Але і ці формули збережені носіями лише частково. Так, формула запрошення міфологічного персонажа складається з чотирьох компонентів. Інформатори ж згадують частину словесної формули – запрошення до вечері – послідовно, а наступні компоненти відтворюють не точно, в найрізноманітніших варіаціях або взагалі не говорять про них, мотивуючи це тим, що вони забули або не пам’ятають.
Отже, обряд „запрошення мороза“ – це давній у своїй основі ритуал, який концентрує в собі залишки колишнього обряду „годування душ померлих“. Особливістю його є синкретизм великої кількості різноманітних мотивів (запрошення, проганяння, спільного споживання, подолання межі), що, в свою чергу є доказом архаїчності обряду. Тематична група лексики, яка складає номінацію обряду запрошення міфологічного персонажа, розгалужена і різноманітна. У ній можна виділити такі лексико-семантичні групи:
а) назви виконавців обряду – господар, господин`а, хаз`айін, бат`ко, старшиĭ у с`емйе;
б) назви локусів – порог, двери, окно, двор;
в) назви реалій обряду – горшчик, мיіска, ложка, батог, в’ечера, кут`:а, каша, в’ерх кут`:е, ложка кут`е;
г) назви обрядових ритуальних дій – запрошуват` гос`т`ей, кл`ікат`, закл`ікат`, зват`, гукат`, приглашат`, казат`, стукат` у окно, задобрит`;
д) назви міфологічних персонажів – мороз, вітер, хмара, вовк, ведмідь лисиця, відма, відьмак, щедрик, хаз`айін (в значенні мороз), д`ід, баба, душа, дол`а, померл`і родичі, духі, померлийе.
Отже, лише при застосуванні комлексного етнолінгвістичного аналізу до обряду, стає можливим проаналізувати певне кульурне явище повно, а дослідження навіть окремого обряду на певній території дасть можливість виявити, наскільки він зазнав змін у структурному та семантичному плані. Це допоможе дослідникам точніше реконструювати первісну форму обряду та зрозуміти його значення і суть у системі різдвяного комплексу.
2.2.2 Бешкетування молоді напередодні Нового Старого року та його номінація у говірках Овруцького р-ну Житомирської області
Крім поминання предків, в календарній обрядовості цього періоду Д.К. Зеленін, а за ним і В.І. Чичеров виділили ще й тему шлюбного союзу, весільних мотивів як основу взаємодії аграрної і весільної обрядовості, оскільки й весільні обряди формувалися в системі землеробського календаря. Цю думку обстоює сучасний знавець календарної пісенності слов’ян І.І. Земцовський. І справді, у фольклорі календарних циклів зустрічається багато весільних мотивів, а в ритуалах обрядів – залицяльних забав та ігрищ молоді. Ідучи за Б.О. Рибаковим, зауважимо, що тут відбита обмеженість світогляду первісного землероба, коли аграрна магія була одночасно і статевою магією [Рибаков 1981: 178].
В 1928 році І.Р. Лепер опублікував дослідження обряду стерегти сонце напередодні свята Петра. Цей обряд мав такий елемент, як бешкетування молоді. Такий елемент є обов’язковим компонентом зимового календарного циклу і в Овруцькому р-ні Житомирської обл: ох шкоди скоко роб’іл`і, дурос`т`і, ворота з`н`імал`і у д`еzк’і і н`ес`л`і до хлопца с к’ім вона встр`ечалас, а уранци встайут` і д`іzл`ац:а, д`е ч’ійе ворота стойат` (всі н.п.);було шо од д`еzк’і до хлопца з`ел`онкоt ч’і черн`ілом в’іл`івал`і дорогу на с`н`егу( н.п. 1-3); воза на останоzку зат`агвал`і і на стоzпи, і на хату чи хл`ев (всі н.п.); нашому сос`еду копал`у на димар с`т`екло поклал`і шоб дим ішоz хату, а у марйанк’і зан`ес`л`і с`т`екло а вона п’ідпал`іла у п’еч’е zранци, чуйе дим ід`е у хату, вона думайе ком’іна н`е одоткнула. Н`е, д`ів’іц:а у ком’ін н`е в’ідно з`ірок на̮н`еб’і (н.п. 3); шче перйіну на шнурок прицепл`увал`і, опускал`і шоб дим ішов обратно (н.п. 1); с`ено перет`агвал`і з одного места у друге (всі н.п.); хату подп’ірал`і шоб н`іхто н`е в’іtшоz, завйазвал`і полнос`т`у двери і хаз`айіна ў хат`і, бо н`е пус`т`іл`і хлопцоў ( н.п. 1-5,9,10); дорогу п’ерегорожвал`і колодам’і чи чимос шче (всі н.п.).
Бешкетування – це форма ритуальної поведінки (антиповедінки ), яка містить в собі дії, що суперечать нормі [Славянские древности 1995: 116]. Виконавцями таких дій на обстеженій території є гурти молодих хлопців, а адресатами можуть стати сусіди, всі жителі села, дівчата на виданні, незаміжні дівчата, які або не вишли заміж, або відмовили женихам.
Характерною рисою ритуального бешкетування молоді на Поліссі є те, що воно могло здійснюватись в різні періоди: зимою – в ніч на Різдво, Новий рік, Водохреща, перед святом Андрія; весною – в Страсну неділю, на Великдень; літом – в ніч на Івана Купала, на свято Петра, на Трійцю чи Русалії ( наступний понеділок після троїцької неділі ); восени – на Покрову.
Крім того, бешкетування могли входити до складу сімейних обрядів: весільного, проводів до армії та ін. Вони мали різне функціональне спрямування та семантику – залежно від святкового комплексу. Так, у складі купальського обряду вони пов’язані з мотивом оберегу від нечистої сили, в період зимових свят ці дії стосуються господаря дому, який або не дозволив колядувати чи щедрувати, або погано обдаровував гостей; під час весілля закривали димар, щоб наречена підпалила в печі, а дим пішов у хату. Весільні мотиви могли бути присутніми і в календарних бешкетуваннях – знімали ворота на подвір’ї у дівчини і несли їх на подвір’я коханого парубка [Толстая 1985: 150].
Не випадковим є і те, що в Овруцькому р-ні бешкетування найчастіше відбуваються під час зимових свят та свята Купала. Це два найбільш небезпечні періоди року (зимове і літнє сонцестояння), які відзначаються активізацією нечистої сили. Молодь бешкетувала вночі: це роб’ілоса ноч:у у чесоz двенац:ат`, од`інац:ат` ноч’і посл`е того, йек покол`адуйут` да само роб’іл`і западло тим хто н`е розр`ешаz шчедроват` (н.п. 1). Характернм для обстеженої території є те, що бешкетування відбувались напередодні Старого Нового року, а не напередодні свята Андрія: це на Нов’іĭ год шкоду роб’іли, н`е йек корже п’екли, а на багати в’ечор (н.п. 10); це н`е на Андрейа а у нас, а прот`і Нового года (н.п. 7).
Найпоширенішими у досліджуваних мікрокультурах є такі дії:
1) красти в сусідів вози, сани, ворота, копу сіна, переносити їх в іншу частину села;
2) розкидати дрова, колоди, бочки, драбини;
3) блокувати цими предметами дорогу;
4) закидати вози, сани, драбини, колоди, колеса, плуги, борони, ворота на дахи будинків;
5) закривати трубу, щоб дим не міг вийти на вулицю;
6) підпирати важкими предметами двері, щоб господарі не могли вийти з хати;
7) кидати в колодязь глечики, колоди, діжу, жердини;
8) виводити із хліва худобу.
На позначення бешкетування (акціональний план обряду) в досліджених говірках використовуються номінативні одиниці зі значенням ‘забава, жарт, витівка’: балувац:а (н.п. 1,2), шкоду робит` (н.п. 1-4,8-10), шкоду творит` (н.п. 1-4), дурос`т`і роб’іт` (н.п. 1,2), страшне роб’іт` (н.п. 1).
В опрацьованій літературі не зафіксовано такого способу бешкетування, який був розказаний інформатором: перину на шнурочок прикл`ейіz і опус`т`іz на сант`іметроz с`еміс`ат у димар; затопиz печ, дим ід`е, перина крут`іц:а і через йейе zрашчен`ійе дим ід`е у хату а наружу н`е (н.п. 1).
Характер бешкетування, а насамперед такі елементи як викрадення, перекидання, розкидання, руйнування, блокування дороги та ін., без сумніву, виконують сакральну функцію і дають підстави відносити їх до категорії охоронних, катартичних обрядів [Толстая 1985: 15]. Аналіз зібраної інформації дає можливість виділити такі одиниці, якими представлений локативний план обряду: на вулицю, на кладовище, на подвір’я сусідів, в річку, на дах будинків, на дерево, на край села, на дорогу, на село.
Залежно від контексту обряду, у бешкетуваннях переважає один з мотивів: охоронний (захистити себе від впливу злих сил) чи матрімоніальний (ворота знімали на подвір’ї дівчини і відносили на подвір’я парубка, чорнилом проводили лінію від подвір’я парубка до подвір’я дівчини, яку він проводить і т.п.).
Проаналізувавши зібраний матеріал можемо говорити про наявність деструктивного характеру дій, які виконувались, а їх локативна і темпоральна характеристика та пояснення своїх дій інформаторами (загородити дорогу нечистій силі, відігнати, залякати її і т.п.) свідчать про наближення бешкетувань до інших ритуалів проводів, відгону, символічного знищення нечистої сили.
2.3 Номінація традиційних календарних зимових обрядів, віднесених до свята Водохреща, в говірках Овруцького р-ну Житомирської області
В календарній обрядовості значну роль відіграє вода тому – без води життя просто неможливе. Вона була необхідна людині завжди: для приготування їжі, для худоби та зрошення посівів, для омивання тіла, для прання білизни.
Єдиним святом в українській обрядовості, де центральне місце займають обряди, пов’язані з водою, був день 19 січня – Водохреща. Оскільки зимовий цикл свят за своєю структурною будовою був двочастинним, то закликанням (перший етап) він не закінчувався. Акт зустрічі відбувався у святвечір, а з святом Водохреща пов’язувався акт проводів (другий етап).
За народними віруваннями свято Водохреща пов’язане з народженням богині води – Дани. Дана в уявленні праслов’ян – не просто вода, це – пасивна жіноча субстанція, жіночий початок Всесвіту [Знойко 1989: 149].
На думку академіка Марра, імя Дана утворилося з двох слів: да (середземноморське ‘вода’) і на – ‘неня’, ‘мати’, тобто – Вода-Мати. Це персонаж східнослов’янської міфології, богиня річок [Знойко 1989: 149]. Культ Дани датується доіндоєвроєвропейською добою. Цікаво те, що засівання вранці на свято Щедрого Вечора є жертовним обрядом на честь богині Дани – втіленої води. Він імітує дрібний дощик (появу самого божества) і провіщає господарю урожай [Знойко 1989: 219].
Водохреща – річне свято, яким закінчувався святковий цикл. На обстеженій території на позначення назви свята використовують такі одиниці: кр`ешчен`йе (н.п. 1): у нас вобше н`е водохрешча, казал`і а кр`ешч’ен`йе ч’і йордана; крешчен`:е (н.п. 1-4,7,8,10), хр`ешч’ен`:е (н.п. 2,4,8,9), водохрешча (н.п. 1,7), водохрешче (н.п. 4), водохришч’і (н.п. 9) ордан` (н.п. 2), йордан`, йордана (н.п. 1).
Найбільш значущим є переддень Водохреща (як і переддень Різдва, Старого Нового року), який багато в чому повторює різдвяно-новорічні звичаї. В цей день готували обрядову страву – кутю, яку в обстежених говірках називають посна кут`а (н.п. 4,7), трет`а кут`йа (всі н.п.), голодна кут`йа (всі н.п.), вод`ана кут`а (н.п. 2), б’една кут`а (н.п. 4). Готують непарну кількість пісних страв: гр`іб’і, р`ібу став’іл`і варен`ік’і з маком, з йагодам’і, н`е з сиром, квас вар`імо на ус`е три кут`йі, а у кzт`йу н`ічого н`е добаzл`ал`і, х’іба сахаром сипал`і (всі н.п.).
Водохреща сприймали як рубіж, переломний час і як завершення святок. У повірях центральними є мотиви переходу від нечистого часу свят (страшного, нехрещеного, поганого) до нового періоду, коли з землі проганяють усіх злих духів [Славянские древности 1999: 668].
На території України поширеним є звичай проганяти кутю: у нас йордан` стрел`али, коли св’ет`ат воду на йордан`і, кажут це вже рос:трел`уйут` руж:ам’і, з охот`н`ічого ружйа на ц`ому стаўку (тільки н.п. 4).
Він головним чином пов’язаний з проводами, коли покликаних родичів урочисто проводжали до місця їх сталого перебування, яке у фольклорних уявленнях найчастіше асоціювалось не з цвинтарем, а з річкою. Важливого значення набуває поняття водяний кордон. У слов’янській міфології річка (вода) відокремлює цей світ від того світу. Здавна вважали, що душа покійника потрапляє на той світ, перелітаючи через велику і глибоку річку, а коли перейде її – забуває все, що з нею трапилося на цьому світі [Славянские древности
29-04-2015, 02:04