Номінація на позначення реалій захисту дому від н`ечисто= с`іли включає такі одиниці: вода, хр`ес`т`ік’і, галуз`:е, колос`:е. Менш поширеною є номінація обрядового одягу: чобот (сопог, туфл`а), кожух, пойас.
Серед номінації обрядових реалій слід виділити і назви дарів (дари, подаркі). Дар – це предмет, який один субєкт своїм волевиявленням передає назавжди іншому. Загальне розуміння цього явища містить вислів „do ut des”(даю тобі, щоб ти дав мені). Колядники, виконавши обрядову пісню, чекали від господаря винагороди. В язичницьких віруваннях переодягнені колядники символізують душі померлих. Тому господар дому намагався якомога краще обдарувати їх, а вони в свою чергу, мали посприяти добробуту в сімї і господі. Колядники отримували ор`ехі, канф`ети, пірогі, йаблока, гарбуз`ікі, ковбаси, пізніше стали давати копеїкі.
Їжа є одним із суттєвих компонентів матеріальної культури. Вона посідає чільне місце в системі традиційної зимової календарної обрядовості, де символіка ритуальних страв виступає на перший план, а її побутове, повсякденне призначення зведені до мінімуму.
Значення обрядової їжі було особливо велике тоді, коли її повязували з переломними моментами року: на рубежі старого і нового року (Різдво, Новий рік, Водохреща).
Витоки символіки обрядової їжі сягають у далеке минуле словян язичницького та християнського періодів.
В назвах їжі можна вважати обрядовими лише ті елементи, які стосуються безпосередньо обрядових дій, без яких обряд не може існувати. Серед назв їжі можна виділити (залежно від особливості функціонального навантаження, ритуального призначення та послідовності використання) такі підгрупи:
а) назви страв;
б) назви напоїв;
в) назви обрядового печива.
Їжа в зимовій обрядовості виконувала магічну функцію, її наділяли надприродними якостями: сила плодючості, цілюща дія. Оскільки те, що відбувалось на межі року, мало здатність впливати на наступний рік, то люди намагалися створити достаток у всьому. Вони ставлять у с. Словечно на Бідну, Багату і Голодну кутю по тринадцять страв. На Свят-вечір готуються такі страви: кут`йа, гр`ібі з часником, капуста, голубци, рибу, вар`ен`ікі з йагодамі, капус`н`ік, та ін.
Головною обрядовою стравою є кутя – обрядова каша з ячменю або пшениці та з солодкою підливою [Лексіка Полесся z просторы і часe 1974: 92]. Вважали, що вона мала здатність сприяти родючості, плодючості, здоровю. Тому залишки куті віддавали худобі. На позначення цієї лексеми можуть вживатись варіативні номени: кут`йа, кут`:а, каша. Цей термін не обмежений рамками зимової календарної обрядовості і використовується, наприклад, в родинній (обрядова страва на хрестинах, яку бють у горщику хрещена мати і батько) та поховальній обрядовості як поминальна страва на похоронах.
Поряд зі стравами на святу вечерю готували і напої: кіс`ел`, узвар, квас. Їх готували обовязково з фруктів урожаю минулого вже року: груш, яблук, ягід, слив.
Назви обрядового печива представлені такими номінативними одиницями:
- корж (калач, кал`іта) – хліб у вигляді кільця (формою нагадує сонце), який використовують під час „кусання коржа” на Андрія;
- пампушкі – обрядове печиво, яке використовувалось під час ворожіння з собакою. Дівчата приносили в роті воду і випікали спеціальні пампушкі (балабушкі), які розкладали на підлозі, впускали голодного собаку і дивилися, чию з них він першу схопить – та й заміж піде першою.
- бл`інци (мл`інци); дівчина намагалась схопити перший бл`ін`ец, вибігала на вулицю, до чужої хати, ставала під вікном і слухала розмову в хаті: якщо почує слова на зразок: на, візьми, бери, скоро, йди, біжи і подібне, то це віщувало швидке заміжжя;
- пірогі; пиріг у с. Словечно є ознакою достатку на столі на Щедру вечерю.
Отже, їжу широко використовують в обрядах зимового циклу, але спостерігається тенденція до зміни її значення і функцій:
1) їжа перетворюється в їжу для задоволення і стає центром будь-якого свята;
2) до складу обрядових трапез входять нові страви, внаслідок чого ритуальна страва втрачає своє магічне значення, а лексеми, якими вона називається, або перестають функціонувати, або переходять з розряду специфічно обрядових до розряду загальновживаних.
В обрядовій номінації досліджуваної говірки наявні діалектизми, хоч кількість їх невелика.
Лексичні діалектизми – це слова діалектного вжитку, що позначають поняття, для вираження яких у загальнонародній мові вживаються назви, утворені від іншої непохідної основи. Напр., кол`і товар н`е̮tд`е додому і скот`іна завертайе кудис`, то давал`і свету воду попіт` лексеми товар, скот, скот`іна (синонімічні за значенням) вживаються на позначення худоби. Ці лексичні одиниці функціонують не лише на території середнього Полісся, а й у деяких південно-східних і південно-західних говорах.
Семантичні діалектизми – слова загальновживаної мови, які в місцевих говорах відрізняються значенням і сферою вживання. Наприклад, лексема д`еука: мат`і пече мл`інци, то д`еука ухопіт` од`ін да бежит` під чийес` окно слухат` – вживається у значенні дочка, верх – у значенні верхня частина куті, димар (верх од:айут` курам, шоб добре, йоtца н`есл`і; кладут` с`т`екло на̮верх, шоб̮дим ішоz ухату).
Отже, лексико-семантичні групи номінації традиційних зимових обрядів села Словечно представлені назвами дійових осіб обряду, обрядових дій і реалій. Структура кожної з груп розгалужена. В цілому наявна номінація, яка поширена і в літературній мові. Зрідка трапляються діалектизми, які виявляють паралелі і в інших українських говорах.
3.2 Особливості функціонування номінації традиційних календарних зимових обрядів села Словечно
Етнолінгвістичний аналіз передбачає опис складу і семантичної структури номінації культурного явища у відношенні до інших систем, визначення особливостей її функціонування в обряді і поза обрядом.
В досліджуваній говірці виявлено слова, які мають певні особливості функціонування. Це зумовлює їх поділ на їхні групи:
– загальновживана лексика, яка функціонує і в обряді;
– слова, які функціонують і поза обрядом, але з іншим значенням;
– специфічно обрядові номени.
Велику кількість слів у складі номінації традиційних календарних зимових обрядів становлять слова, які функціонують в обряді і поза ним з тим же значенням. Звичайно, їх більшість. Наведемо приклади (лексеми скатертина, свинина) Лексема скатертина у досліджуваній говірці функціонує як в обрядах зимової обрядовості, так і поза ними. Використовують її на позначення виробу виготовленого із тканини особливого ґатунку, яким покривають стіл [Словник української мови, IX: 256]. Лексема має лише одне значення.
Бідна кутя в с. Словечно, за свідченнями інформаторів, відзначалась від багатої складом страв. На багату вечерю готували переважно мясні страви, жирнийе, ситнийе. Для цього перед святами кололи свиней. У досліджуваній говірці функціонує лексема свинина. Її використовують на позначення мяса свині. Ця лексема характеризується вживаністю не тільки в обряді, а й поза ним і є загальновживаною [Словник української мови,IX: 70].
Отже, розглянута на група слів надзвичайно поширена з погляду її функціонування, складає вагомий шар лексики.
В досліджуваній говірці виявлено слова, які поза обрядом мають інше значення, зокрема лексеми дзеркало, , квас,міхоноша..
У різдвяному комплексі свят під час ворожіння дівчата використовують зеркало. Воно є символом подвоєння дійсності, межею між земним і потойбічним світом. Тому його наділяють можливістю відобразити не тільки видиме, але й невидиме: в ньому можна побачити минуле, теперішнє і майбутнє. Ця лексема має значення спеціально виготовленого предмету з відшліфованою поверхнею, що відображає предмети. Поряд з цим значенням, словник української мови наводить ще й такі: про те, що є відображенням яких-небудь процесів, явищ (перен.), поверхня чого-небудь [Словник української мови, II: 266], а в говірці с. Словечно ще й має значчення обрядовий предмет, який використовують з метою ворожіння в певні календарні свята.
На Свят-вечір гурт колядників, який переважно включав дівчат і хлопців, які ще не одружені, отримував дари від господарів домівок. Їх носив у спеціальній торбині міхоноша – той, що носить мішок під час колядування [Словник української мови,Y: 757]. Відмінне значення цієї лексеми від обрядового як того, хто водить сліпого і носить мішок для подаяння зафіксоване тлумачними словниками української мови [Словник української мови, Y: 757].
Крім куті, на Бідну вечерю на столі мало бути ще й багато інших страв. Однією з них у с. Словечно вважається квас – напій із фруктів, ягід або меду. Саме з такою семантикою семема функціонує в зимових обрядах. Позаобрядові значення цієї лексичної одиниці зафіксовані наступні: кислуватий напій, який готують із житнього хліба або ж борошна з солодом або кислий напій із буряків, який вживають до борщу [Словник української мови,IY: 131].
Слід зауважити, що певна кількість слів є специфічними обрядовими номенами. Вони вживаються лише в сакральному значенні. Наприклад, семема обрядова пісня, виконувана в перший день Різдвяних свят сільською молоддю, що ходить з цією метою з хати до хати і дістає за співи винагороду представлена лексемою колядка. Ця лексема має лише одне значення і функціонує в різдвяній обрядовості [Словник української мови,IV: 237].
Лексема коляда у досліджуваній говірці використовується на позначення:
1) Різдвяного свята, коли співають колядки;
2) пісні, які співають увечері напередодні Різдва;
3) винагороди колядникам за різдвяні пісні [Жайворонок 2001: 237].
Хоч лексема і характеризується полісемічністю, але у всіх випадках вона, належить винятково до сфери різдвяної обрядовості.
Семема переддень Різдва, святий вечір представлена лексемою Бідна кутя, семема переддень Водохреща – лексемою Голодна кутя. Вони обидві функціонують у межах обряду, поза ним не існують [Словник української мови,IV: 418].
На позначення поняття обрядова каша з ячменем або пшеничним зерном, уживана з солодкою підливою напередодні різдва чи водохреща (яке наводить Словник української мови) вживається лексема кутя. Це обрядова страва, яку куштують члени сімї, здійснюють з її допомогою різні обрядові дії. Названа лексема існує винятково в обрядовій сфері. Такою ж функціональністю відзначаються лексема щедрівка – обрядова пісня, виконувана в день св. Василя сільською молоддю, що ходить з цією метою і отримує подарунки за спів [Жайворонок 2001: 237].
Так,надосліджуваній території виготовляють печиво, яке використовують у іграх та магічних ритуалах. Йдеться про калиту. Лексема в обряді функціонує зі значенням помащений медом корж, який вживають для ворожіння в день св. Андрія.Поза обрядом вона не зустрічається з цим значенням.
У говірці села, яке досліджуємо, семема співати колядки, брати участь в обряді, повязаному з виконанням цих пісень виражена лексемою колядувати. Вона обслуговує обрядовий текст, в якому і функціонує із зафіксованим значенням.
Сакралізація слова сприяє його лексичній сполучуваності. Так лексема вечеря вживається в таких значеннях:
1) споживання їжі ввечері;
2) приготовлені страви, призначені для вечірньої їжі.
За допомогою лексеми вечеря утворюється вираз носити вечерю – напередодні Різдва, після обрядової вечері, посилати кутю, узвар тощо рідним або хрещеним батькам, кумам, священикові. Носять її звичайно діти завязаною в хустку або рушник, одержуючи при цьому подарунки. Такі лексичні сполучення набувають ознак фразеологізму. Вони функціонують з їх сакральним значенням лише в обряді, поза яким воно не існує. Наведемо приклади таких сполучень: ворожити на женихів (ритуал, спрямований на встановлення контакту з потойбічними силами з метою отримання знань про майбутнього чоловіка [Славянские древности 1995: 483], водити козу (обряд, який здійснюється під час колядування).
Коза в обряді символ, повязаний з продуктивною магією. Атрибут переодягненої кози – вивернутий кожух, деревяна голова з рогами та бородою із соломи. Їй приписували магічну дію на урожай. В словнику лексема коза має таке значення невелика рогата жуйна тварина родини порожнисторогих, що дає молоко, мясо, самиця козла [Словник української мови, IV: 208]. Досліджуване лексичне сполучення водити козу вживається в обряді і поза ним, але поза обрядом функціонує ще з іншим значенням : сільськогосподарська тварина‛.
Отже, слова можуть функціонувати в обряді і поза ним, мати одне чи кілька значень. Проте, щоб виявити семантику вербальних одиниць обрядового тексту, необхідно досліджувати слово у єдності з одиницями інших його планів. Такий підхід дозволяє зясувати семантичну структуру обрядової лексики та особливості функціонування обрядової номінації.
3.3 Типи номінації традиційних календарних зимових обрядів села Словечно за належністю до лексико-граматичних класів, за структурою та ознаками походження
Лексика української мови складається у процесі її тривалого історичного розвитку і становить продукт багатьох епох. Відповідно до етапів розвитку суспільства мова системи традиційних календарних зимових обрядів містить у своєму лексичному складі генетичні групи слів – індоєвропейські; спільнословянські; прасловянські; східнословянські; власне українські.
Найбільша частина лексики (близько 90%) належить до так званої корінної української лексики, яка включає всі слова, що ведуть свій початок від індоєвропейської мовної спільності, слова, що виникли в спільнословянській мові та слова давньоруського походження. А також весь лексичний фонд створений на українському ґрунті.
До індоєвропейської лексики, яка наявна в досліджуваній говірці, належать, наприклад:
а) назви предметів і явищ природи: сонце, місяць, небо, день, ніч, вечір, зима, вітер;
б) назви тварин, рослин: корова, свиня, звір, дерево, зерно, солома, льон;
в) назви дій, станів, процесів: їжі, пекти, варити, місити, їсти, пити, жити, вмерти;
г) назви людей за спорідненістю: мати, батько, гість, брат.
Виділяється і досить помітний прошарок давньої лексики, спільної тільки з литовською і латинською мовами: доля, дух, озеро, солодкий.
Прасловянська лексика представлена значною частиною слів, які широко вживаються в обрядовому тексті:
а) назви будівель, господарських знарядь: вікно, піч, пліт, мітла, пряжа, відро, ніж;
б) назви предметів харчування: страва, сало, пиріг, кисіль, каша;
в) назви тварин і рослин: ведмідь, кінь, птах, пшениця, ягода.
До спільнословянської лексики належать слова: підносити, стригти, спалювати, носити, свято, сіно, поріг, неділя.
Власне українські слова (переважно похідні) представлені такими лексичними одиницями: борщ, вареники, голубці, холодець, пампушки, корж, деруни, узвар, куліш.
У ТГЛ зимових календарних обрядів досліджуваної говірки наявні й запозичення, але їх відсоток незначний: хазяїн господар дому‛ (тюркське); хлопці представники чоловічої статі, які ще не одружились‛ (польське); хліб різновид печива ‛(германське); хата будинок‛ (венгерське), колядка обрядова пісня, виконувана в перший день Різдва‛ (латинське); кочерга знаряддя праці‛ (тюркське). Ці слова запозичені давно, і вони активно вживаються в досліджуваній говірці.
Назви реалій в досліджуваній говірці села Словечно здебільшого виражаються словом. Наприклад, Коляда – Різдвяне свято, коли співають колядки; на позначення обрядового печива використовують лексеми – корж, калач; на позначення обрядової страви – кут`йа, каша; на позначення молоді, яка виконує обрядові пісні – шчедровал`н`ікі, кол`ад`н`ікі.
Часто обрядова номінація набуває форми словосполучень. Серед них календарні назви та народні свята: сватиt вечор, багатиt вечор, шчедриt вечор, багата кут`йа, голодна кут`йа, бедна кут`йа, роздво христове.
Такі структурні типи номінацій поширені найбільш для позначення обрядових дій. Наприклад: напередодні Різдва, після обрядової вечері, посилати кутю і узвар рідним або хрещеним батькам‛ – нос`іт` вечеру; частувати худобу обрядовою стравою‛– ход`іт` в гос`т`і до худобі; дії, спрямовані на передбачення майбутнього статусу незаміжньої дівчини‛ – ворожит` на жен`іхов; обрядова гра на Андрія‛ – кусат` коржа; запрошення до хати на вечерю мороза‛ – зват` мороза; закінчення святкового комплексу свят‛ відзначається такими діями: проган`ат` кут`йу, свет`іт` воду, проган`ат` померлих.
Отже, дослідивши назви обрядової реальності у говірці с. Словечно, маємо підставу твердити, що мікротексти на їх позначення не використовуються – переважає проста лексична номінація.
Досить поширеними у досліджуваній говірці прикмети і повіря. Вони, здебільшого складаються з двох частин. У першій частині міститься умова, а в другій – результат, до якого приведе її виконання: йесл`і на роздво зоране с`іл`но н`ебо то буд`е урожай грибоz, йагод у л`ес`і; йек собака ухопіт` твору пампушку першу, то перша замуж віtд`еш; йек корова головоt на сход, то zранци род`іц:а т`ел`а, на̮заход – в:ечер`і; йесл`і на кут`йу першиt мушчіна заtд`е, корова урод`іт` бічка, жонка-т`ел`ічку. Ці синтаксичні конструкції функціонують у вигляді складнопідрядних речень (умови).
Заборони, повязані з цілим комплексом Різдвяних свят, характеризуються специфічною синтаксичною організацією. Це односкладні інфінітивні речення з обовязковою часткою не: н`е вінос`іт`і смет`:е, н`е робіть роботи, н`е с`т`ірат`, не` ругац:а, н`е віл`іват` воду, н`е вікідат` попел.
Рекомендації і поради функціонують у вигляді простого чи складного речення. Пояснення певних дійств організовані у підрядні речення мети або причини. Наприклад: д`ерева обвйазвал`і, шоб урожаt добриt буz, ложил`і гроши під̮скат`ерку, шоб багатимі бут`, кут`йу од:авал`і курам, шоб добре н`есл`іс`, зазивал`і мороза, шоб н`е помораз`іz оз`іміни.
Правила, які в своїй основі не мають пояснення, позначають такими конструкціями як-от: гр`ех, так кажут`, так робл`ать, так мат`і робіла і йа робл`у. Це переважно односкладні узагальнено особові чи безособові речення: так вс`егда робіл`і.
Поширеними є окличні речення, ускладнені звертанням. Прикладом є кликання долі на Андрія: доля, д`е ти ход`іш агу; або зазивання мороза до хати: Мороз, мороз, ід`і кут`йі йес`т`і; або прохання колядників дозволу зайти до хати: пане господару, дозвол` кол`адоват`.
Отже, лексичний склад номінації традиційних календарних зимових обрядів досліджуваної говірки має здебільшого прасловянське коріння. Найуживанішими є дієслова й іменники, рідше вживаються прикметники та прислівники. Назви реалій позначаються словом, досить часто трапляються назви у формі словосполучень. Синтаксична природа речень досить різноманітна. Вона включає інфінітивні, узагальнено особові, безособові речення, складнопідрядні, складносурядні, безсполучникові речення.
Висновки
Традиційні календарні зимові обряди – це унікальний обрядовий компрес свят, який пов’язаний з ідеєю круговороту часу, річним циклом трудових процесів. Він є справжньою духовною скарбницею нашого народу, відкривши і дослідивши яку, зможемо осягнути особливості світосприйняття
29-04-2015, 02:04