Отже, воду вважали посередником при переході душ померлих у потойбічний світ. Зауважимо, що М. Маковський, зіставляючи низку слів, виявляє звязок слова вода з умирати та очищатися: лат. Mano mery, manes ‘душі померлих’; da woel ‘поле, засіяне трупами’, також ‘ріка, море’, тох. wäl ‘вмирати’ [Сімович 2003: 273].
Головною і центральною подією свята є обряд освячення води, який міг відбуватись як у церкві, так і на річці чи біля криниці: воду хр`ес`т`іл`і чи у крин`іци, посл`е того йек у церкві одбулас` отправа; туди шл`і з хоругвам’і, поп ч’ітаz над крин`ічкойу мол`ітву, потом туди опускаz хреста, б’і хрес`т`іz воду. Інформатори свідчать, що якщо в селі не було церкви, то воду освячували на річці: там в’ірубвал`і ополонку наперед, хреста з л`оду, його потом пол`івал`і бураковим соком, і шче йолку св’ат`іл`і (всі н.п.). Люди йшли до річки, а звідти намагалися повернутися додому якнайшвидше.
Померлих уже не кликали, а зчиняли галас і виставляли обереги, щоб ніхто з гостей не залишився. Рудименти цих оберегів збереглись і на обстеженій території, але відчутною є церковна інтерпретація:
1) хрестики на дверях будинків, хлівах, воротах: хрес`т`ік’і рисовал`і на каждих дв’ерах креtдойу, угл`ом з той сторони йек у хату заход`іш, у хл`еz; це шоб хвороба z хату н`е заход`іла, шоб л`уд`і здоровийе бул`і, щоб б’і преграда була, шоб н`ічого поганого у хату н`е могло заtт`і (н.п. 1,3).
Хрест – один з давніх сакральних знаків у світових міфологічних і релігійних системах; головний символ християнства; культовий предмет, який має сакральні функції. Зазначимо, що в народній вишивці та різьбі по дереву він символізує світло (сонце). Саме тому, можливо, хрестики малювали на дверях (широко відомо, що темні сили бояться світла) на Водохреща [Славянские древности 1999: 651]. Це – захист від гостей з того світу. Його зображають крейдою, а інформатори пояснюють ці дії тим, що хотіли захистити домівку від відьом, не дати їм зайти до двору і нашкодити худобі.
2) гілки ялинки розміщують у хліві біля худоби: брал`і св’ач’енийе галузк’і, занос`іл`і z хл`еz і там став’іл`і, д`е худоба, воно помогайе од порч’і худоб’і (н.п. 1,3).
3) вода: пр`інос`іла z хату воду і ход`іла по каждоt комнат`і, кроп’іла zс`е угли колоском (всі н.п.). Для цього використовувались три колоски, які зв’язувались до купи. При опитуванні було з’ясовано, що це дійство виконувалось щоб:
- у хат`і н`е вод`ілос` н`ійак’е пагане (н.п. 1-4, 8-10);
- н`іхто порчу н`е мог наслат` на хату (н.п. 1-3);
- н`ійак’ійе zрок’і н`е приставал`і до л`уд`еt, шо живут` у ц`оt хат`і(н.п. 1,3).
В науковій літературі обряд оп:ирскуван`:а домівки святойу водойу пояснюється її властивістю нейтралізувати вплив нечистого духа, проганяти його як з тіла людини, так і з домівок [Славянские древности 1999: 670].
Взагалі, вода мала для стародавніх людей виняткове значення, подібно до того, як вогонь у всіх ритуалах очищення. Вода змиває бруд і гріх, очищує тих, хто зіткнувся зі смертю і з мертвими. Усі вчені виводять численні символічні значення слова на основі природних характеристик води, як-от: нефіксованої форми, здатності очищувати, причетності до народження живої природи. Пов’язана з поняттями добро : зло, семантична структура слів на позначення водної стихії містить постійні компоненти позитивна + негативна. Негативна семантика закладена в асоціаціях здатна руйнувати - смерть (вода як посередник при переході душ померлих у потойбічний світ). Позитивна семантика закладена у значенні води:
1) як однієї з перших стихій світобудови, джерела життя. Відгомін цього зберігся в колядках. У всіх же міфологіях вода – це пасивна первісна матерія жіночої істоти, із якої за допомогою плодотворного дотику істоти чоловічої виникли всі речі [Сімович 2003: 273];
2) як символу – архетипу чистоти: воду вважали і використовували як засіб перевірки чистоти (нечистоти) душі [Поріцька 1996: 67]. Широко застосовували воду і для того, щоб очиститись від хвороби: умі вал`і оч’і, кол`і бол`ел`і (н.п. 1-5,10), п’іл`і, йек було пагано л`уд`ін`і (всі н.п.). Освячену воду, за свідченням інформаторів, ніколи не виливали, а зберігали до наступного року, вона н`е порт`ілася, св’етла була, н`е в’іпадала в осадок, оставалас така йяк набрал`і – нійакого запаха н`е було (н.п. 1).
З метою очищення худобини (корови), воду давали тварині, коли її щось водило і вона минала свій двір при поверненні з пасовища, пр`і порчах пойіл`і йейу, кол`і н`е ід`е у свої двор(н.п. 1-3); покроп’і кругом хаз`аĭства і по хл’евах, і дл`а с`еб’е, і умивал`іс`, вона помочна на вс`е: і дл`а с`еб’е, і дл`а худоб`і (н.п. 5).
У досліджуваній мікрокультурі зафіксована цікава обрядова дія з попелом, який збирали протягом різдвяних свят, і водою, освяченою на Водохреща. Попіл заварювали у воді, після чого в цій рідині купали дитя, коли воно злякається: дуже казал`і це помогало од л`аку д`іт`ат`і (н.п. 1,3). Пояснення цього обряду не знайдено в жодному з опрацьованому джерел.
Негативна символіка води криється в трактуванні її як середовища, в якому перебувають нечисті сили і душі померлих: злий дух, русалки, водяний дідько. У цьому значенні вода є небезпечною для людини, що і закріпилася в приказках нашого народу: Де вода, там і біда, Від води завжди чекай біди, Чорт вогня боїться, а у воді селиться. Щоб захиститися від нечистої сили, люди хрестилися, коли набирали воду з річки, а після Водохреща ще тиждень не прали білизну в ній: вже пос`л`е кр`ешч’ен`:а, роботу роб л`ат` і с`т`ірайут` кажут` треба шоб вода зб’егла (н.п. 2).
Ритуальне значення мала вода і в дівочих ворожіннях. Це пов’язано з осмисленням її як кордону між цим і тим світом, а також як середовища існування духів, які здатні розказати майбутнє. Актуальним є тут такі якості води як можливість отримати відображення від її поверхні, плинність води.
Ворожіння на Водохреща порівняно малочисельні, але архаїчні. Виокремлюється серед них три групи:
1) ворожіння про життя – смерть;
2) ворожіння, спрямовані на передбачення врожаю;
3) ворожіння про майбутнє заміжжя [Валенцова 1995: 213].
Ці три групи пов’язані між собою: учасники зверталися до душ, щоб дізнатися, кого з членів сім’ї чекає смерть; хороший чи поганий буде врожай – від нього залежали життя / смерть; яке життя – щасливе і багате чи нещасливе і бідне чекає дівчину, коли вона вийде заміж. Прикладом ворожінь, які належать до першої групи зафіксовано таке: к’ідал`і хл`еб на воду, йек пливе, то буд`еш жит`, а потон`е, то скоро помреш (н.п. 1,3,9) (реалізація опозиції життя : смерть). Можливі й інші варіанти: якщо хліб плаває – вийдеш заміж, потоне – залишишся в дівках (верх : низ, доля : недоля, заміжжя : дівування).
Вже саме внесення в хату ввечері води (її ставили під ліжко, клал`і на чашку луч’іну (н.п. 1-3)) мало визвати у тих, хто ворожить, сон, основний зміст якого створюють мотиви суджений прийде пити воду, дівчину напоїти, перевести дівчину через воду.
Зустрічаються у культурних традиціях і такий вид ворожінь, які вимагали застосування дзеркала.
Дзеркало – символ відображення і подвоєння дійсності, межа між цим і тим світом. Воно наділене здатністю відображати не тільки дійсну реальність, але й невидимий світ. У дзеркалі можна побачити минуле, теперішнє і майбутнє. Як і інші межі-кордони (вікно, поріг, поверхня води) воно вважається небезпечним предметом. Ворожать тільки дівчата, в нечистому місці (в бані, на печі, на перехресті доріг), в нечистий час (вечір, північ), дивляться у дзеркало ніби у той світ, чекаючи постаті судженого чи знака своєї долі (смерті) [Славянские древности 1999: 323]. В с. Словечно зафіксоване наступне свідчення: гадала мойа подруга, йоt прив’ід`іzс`а гроб, то вона хутко і умерла.
По завершенні святкового періоду із дому виносили всі символи різдвяних свят: сіно, яке залишилось на столі протягом цього періоду, різдвяний сніп; викидали сміття, яке назбиралося, та попіл – їх заборонялось виносити з хати протягом святкового циклу; хліб і залишки куті змішували із зерном та віддавали домашнім тваринам; знімали заборони на різні види робіт.
Отже, в основі свята Водохреща є магічний акт, мета якого – прогнати за межі свого простору душі померлих, які прийшли в цей світ ще напередодні Різдва. Більшість ритуально-магічних дій пов’язані з водою. Знак води за своєю семантикою антиномічний: ритуальне очищення, побажання здоров’я і віщування хвороб, смерті.
Вербальними компонентами, пов’язаними зі святом Водохреща, є:
1) кр`ешчен`йе (н.п. 1), крешчен`:е (н.п. 1-4,7,8,10), хр`ешч’ен`:е (н.п. 2,4,8,9), водохрешча (н.п. 1,7), водохрешче (н.п. 4), водохришч’і (н.п. 9) ордан` (н.п. 2), йордан`, йордана (н.п. 1), посна кут`а (н.п. 4,7), трет`а кут`йа (всі н.п.), голодна кут`йа (всі н.п.), вод`ана кут`а (н.п. 2), б’една кут`а (н.п. 4). – як найменування свят обрядового комплексу;
2) господар, хаз`аĭка, д`евк’і, сужениĭ, н`ечиста с`іла – як назви дійових осіб обряду;
3) в’ерх кут`йе (‘верхня частина обрядової страви’), в’ен`ік, обруч (‘обід діжі’), пук с`ена (‘жмут сіна’), в’ечера, кут`а, йорданска вода, з`еркало, р`ечка, крин`іца, хрест, колос`:е (яким оппирскували хату), лучіна, хл`еб, галуз`:е йалини, воск, поп’ел, см’ет`:е – як назви реалій обряду;
4) дух’і, померлийе, род`іч’і, д`еди – ‘померлі родичі’, мороз (‘міфологічний персонаж. якого закликали в хату на Багату кутю’) – як назви міфологічних персонажів;
5) цей світ, той світ, межа – як назви одиниць локативного плану;
6) проган`ат` кут`у, ворожит`, гадат`, осв’ачуват` воду, в’еч’ерат` (всі н.п.) (‘споживати обрядову їжу напередодні Водохреща’), проган`ат` гос`т`еĭ, кроп’іт` хату, оп:ирскуват` хату, п’іт св’ачену воду, міт` л`іцо, м’іт` оч’і, мал`оват` хр`ес`т`ік’і на дв’ерах, в’ік’ідат` см’ет`:е, в’інос`іт` поп’ел, – як найменування акціональних елементів обряду.
Отже, поліфункціональність води, уявлення про неї як про місце існування великої кількості міфологічних істот, засвідчує дуже давнє, дохристиянське походження культу води і водної стихії. Номінація зимових календарних свят надзвичайно розгалужена. Вона часто перебуває в синонімічних відношеннях з невербальними одиницями обрядових текстів, оскільки предметно-дійовий склад обряду, його номінація та обрядова вербалізація виявляють ту саму міфологічну зумовленість та те саме ритуально-магічне наповнення, функціональне спрямування.
Розділ 3. Номінація традиційних календарних зимових обрядів сіл овруцького району житомирської області як одна із тематичних груп лексики говірки
Етнолінгвістичний аналіз культурного явища передбачає не тільки визначення його плану змісту, основних тем і мотивів, що формують культурний текст, виявлення систем різнопланових одиниць, а й ґрунтовний всебічний опис лесики, яка функціонує у його системі. Вивчення лексики за тематичними групами дає можливість повно і всебічно встановити зв’язок між словами і тими явищами, які вони позначають, виявити об’єм значення слова, їх вживання
3.1 Основні лексико-семантичні групи номінації традиційних календарних зимових обрядів сіл Овруцького р-ну Житомирської обл., її склад і семантична структура у відношенні до інших систем (діалектної та літературної мови)
Мова як суспільний продукт – це національний організм, який є не лише вмістилищем і виразником предметів і явищ об’єктивного світу, але і його творцем. Між ладом мови, вважав В. фон Гумбольдт, та успіхами в інших видах інтелектуальної діяльності існує безперечний взаємозв’язок. На його думку, криється цей зв’язок у животворному віянні, яке мовотворча сила через сам акт перетворення світу на думки, що здійснюється в мові, гармонійно поширює на всі його сфери. Хоч мова як загальнолюдський феномен – організм функціонально-універсальний, форми його вияву різні, і кожний народ у власній мовотворчості йде своїм шляхом.
Водночас мова як елемент і знаряддя культури є важливим джерелом для реконструкції давньої духовної культури: називає предмети, дії, реалії обряду, відтворює зв’язок між ними, дає уявлення людям про обряд, сприяє його передачі наступним поколінням.
Мова обряду специфічна, вона включає різні лексичні прошарки. Обрядовій номінації відводиться важлива роль. Під обрядовою номінацією слід розуміти лексику, яка обслуговує сферу народної культури (обряди, звичаї, вірування).
Тематична група лексики традиційних зимових обрядів становить цілісну систему. Водночас структура цього явища традиційної духовної культури розгалужена і неоднорідна. Всередині цієї системи можна виділити такі лексико-семантичні групи (ЛСГ):
1) назви свят і ритуалів обрядового комплексу;
2) назви дійових осіб обряду;
3) назви обрядових дій;
4) назви обрядових реалій;
5) назви обрядового локусу;
6) назви обрядового часу
7) назви міфологічних персонажів.
Першу лексико-семантичну групу в досліджуваній говірці складають такі слова: Андреĭ, Кал`іта, Б’една кут`йа (н.п. 1,2,3,4,8), Посна кут`а (н.п. 1,2,3,7,8,9,10), Перша кут`а (всі н.п.) Св’атиt в’ечор, Кол`ада (н.п. 1,3) – вечір перед Різдвом; Роздво (н.п. 1,2,3,4,5,6,10), Рож:ество (н.п. 8,9), Рожд`ество (н.п. 9) (‘свято 7 січня); Стариĭ Новиĭ год, Новиĭ год, Вас`іл`а, Кр`ешчен`йе (н.п. 1), Крешчен`:е (н.п. 1-4,7,8,10), Хр`ешч’ен`:е (н.п. 2,4,8,9), Водохрешча (н.п. 1,7), Водохрешче (н.п. 4), Водохришч’і (н.п. 9) Ордан` (н.п. 2), Йордан`, Йордана (н.п. 1), Трет`а кут`йа (всі н.п.), Голодна кут`йа (всі н.п.), Вод`ана кут`а (н.п. 2).
При дослідженні говірки села Словечно помічено існування варіантів найменування свят обрядового комплексу. Так, для номінації вечора напередодні Різдва інформатори використовують такі назви як вечор, Светий вечор, Бедна кут`йя, Посна кут`йа.
Андрія – свато коржа, Андрейа.
Різдво – Роздво, Рожд`ество.
День 13 січня – багата кут`йа, шчедра кут`йа, багатиї вечор, Шчедри вечор.
День 14 січня – стариї-новиї год, Новії год, Вас`іл`а.
День 18 січня – голодна кут`йа, посна кут`йа.
Водохреща – кр`ешчен`йе, ордан`, йордана, водохрешча.
Вцілому ж, період цих свят у с. Словечно називається кол`ади, роздванийе праз`н`ікі, кол`ада.
У зимовій обрядовості назви виконавців різних обрядових дій становлять окрему розгалужену у своїй структурі ЛСГ, яка представлена такими групами номінативних одиниць як-то: пан господар (‘хазяїн дому’), господар, господин`а, хаз`айін, хаз`аĭка, бат`ко, старшиĭ у с`емйе; д`вк’і, хлопци, пан Коржинск’іĭ, пан Кочержинск’іĭ, кол`ад`н`ік’і, кол`ад`н`ек’і (н.п. 2) (хлопці і дівчата, що обходили будинки з обрядовою піснею колядкою в переддень Різдва’), шчедровал`н`ік’і (хлопці і дівчата, що обходили будинки з обрядовою піснею на Багату вечерю), пос`евал`н`ік’і (хлопці і дівчата, що обходили будинки з обрядовою піснею вранці на Старий Новий рік); коза, в’едм’ед`, п’ев’ен`( ‘переодягнені колядники’); м’ехоноша (‘хлопець, який носить мішок для подарунків, що дають господарі колядникам’), сужениĭ, удова, собака.
У складі цієї ЛСГ виділяємо такі дрібніші підгрупи номенів:
1. назви господарів дому (пан-господар, хаз`айка, господарка, д`евка (в значенні дочка) та ін;)
2. тварин, які беруть безпосередню участь в обрядових діях: корова, собака, кури, коза, свин`а;
3. „гостей”, які відвідують хату в певний період.
Вони можуть виступати в образі реально існуючої особи: кол`ад`н`ік’і, шчедровал`н`ік’і, пос`евал`н`ік’і, хлопци, д`евк’і (форма множини цих іменників є показником колективного характеру виконання обрядів). З іншого боку ця підгрупа має велику кількість номінативних одиниць на позначення уявних, ірреальних учасників обрядодій. Наприклад: дух’і, померлийе, род`іч’і, д`еди (‘померлі родичі’), мороз (‘міфологічний персонаж. якого закликали в хату на Багату кутю’), кума, вітер, хмара, вовк, ведмідь лисиця, відма, відьмак, щедрик, хаз`айін (в значенні ‘мороз’), д`ід, баба, душа, гос`т`і, духі, померлийе; дол`а (н.п. 1,3) (‘персоніфікований персонаж, уособлення щасливого життя людини’); сужени-р`ажени.
Лексико-семантичну групу назв обрядових дій у досліджених говірках утворюють такі номінативні одиниці: кусат` коржа, йез`д`іт` на кочерз`е, п’ект`і коржа, бек’етоват`, мазат`, балувац:а (н.п. 1,2), шкоду робит` (н.п. 1-4,8-10), шкоду творит` (н.п. 1-4), дурос`т`і роб’іт` (н.п. 1,2), страшне роб’іт` (н.п. 1) (‘бешкетувати’); обйазоват` д`ерева, л`акат` д`ерева, п’ідсипат` см’ет`:ем, варит` кут`йу, ход`іт` в гос`т`і, кол`адоват` (н.п. 1-3), коледоват` (н.п. 5,7) (‘обходити будинки в переддень Різдва, виконуючи обрядові пісні – колядки’), обдаровуват`, нос`іт` зв’езду (‘обходити будинки із зіркою напередодні Різдва’); нос`іт` в’еч’еру (‘носити обрядову їжу рідним або хрещеним батькам’)‚ в’еч’ерат` (всі н.п.) (‘споживати обрядову їжу напередодні Різдва’), пер`еод`евац:а (‘переодягатись’), запрошуват` гос`т`еt , кл`ікат` мороза, закл`ікат` мороза, зват` мороза, гукат` мороза, приглашат` мороза (‘ритуальне запрошення душ померлих родичів на вечерю’),стрел`ат мороза стукат` у окно, задобрит`, осв’ачуват` воду, св’ет`іт` воду, кроп’іт` хату, оп:ирскуват` хату, наб’ірат` воду, п’іт` св’ачену воду, міт` л`іцо, м’іт` оч’і, мал`оват` хр`ес`т`ік’і на дв’ерах, став’іт` хрес`т`ік’і, зб’ірат` см’ет`:е, в’ік’ідат` см’ет`:е, в’інос`іт` поп’ел, годоват` худобу, ворожит`, гадат`, к’ідат` чобота, шибат`туфл`а, п’ект`і пампушк’і, годоват` собаку, слухать под окном, нос`іт` воду ротом, обхопл`уват` тин, обхватват` штах’ети, хапат` дрова, хапат` бл`інца, гукат` дол`у, д`ів’іц:а в з`еркало, внос`іт` д`еда, внос`іт` бороду, внос`іт` кал`іту, в’інос`іт` д`еда, проган`ат` гос`т`еĭ, проган`ат` кут`йу, рос:трел`уват кут`йу, проган`ат` померлих.
У досліджуваній говірці група назв обрядових реалій представлена такими номенами: корж, кал`іта, кочерга, квач, солома, с`ено, з`еркало, чобот, туф’ел` балабушк’і, пампушк’і, дрова, мл`інци, бл`інци, з`ерно, стакан, в’ен`ік, д`едух колос`йа (н.п. 1,2), борода (н.п. 4,7,9,10), снопок (н.п. 5), кол`адка (н.п. 8) – ‘різдвяний сніп’; зв’езда (‘атрибут колядних обходів’), м’ех (н.п.1,3,4) (‘сніп соломи, який розстеляли на підлозі’), кут`йа (всі н.п.), каша (‘ритуальна страва святочного періоду’), узвар (‘напій із сушених плодів яблук і груш’), в’ерх кут`йе (‘верхня частина обрядової страви’),, обруч (‘обід діжі’), пук с`ена (‘жмут сіна’); горшчик, мיіска, ложка, батог, в’ечера, ложка кут`е; йорданска вода, св’ата вода,, р`ечка, крин`іца, хрест, колос`:е (‘три зв’язані колоски, якими оппирскували хату’), лучіна, хл`еб, галуз`:е йалини (гілка ялини чи сосни, яку освячували на річці
29-04-2015, 02:04