Під впливом занять ЛФК прискорюється крово- та лімфоток, ліквідуються застійні явища в легенях і паренхіматозних органах, завдяки цьому поліпшуються трофічні процеси в м'язах, підвищується м’язовий тонус, прискорюються регенеративні процеси [6; 7; 11].
1.4 Масаж після оперативного втручання на органах черевної порожнини
Як відомо післяопераційний період, характеризується надзвичайною нестійкістю функціональних показників органів дихання і кровообігу. Тому швидкість і повноцінність відновлення здоров'я хворих після операції залежить від компенсаторної перебудови всіх органів і систем особливо органів дихання і кровообігу. Природно, що ця перебудова може бути досягнута не тільки медикаментозною терапією і застосуванням лікувальної фізкультури в ранній термін, але й застосуванням загального, пізніше сегментарного, масажу.
У плині перших днів після операції фізичні можливості хворих обмежені, і вони часто відмовляються від виконання фізичних вправ, що рекомендуються. Масаж, на відміну від лікувальної фізкультури, не вимагає вольової напруги хворого і є самою ощадливою формою підвищення загального тонусу організму. Методика масажу в ранньому післяопераційному періоді розроблена і впроваджена в лікувальну практику В.И. Дубровським.
Завдання та механізм дії раннього масажу.
3авданнями раннього масажу є загальний вплив на організм хворого, підвищення загального тонусу, поліпшення кровообігу, подиху, стимулювання регенеративних процесів і попередження ряду післяопераційних ускладнень (особливо пневмоній, тромбофлебітів і емболії).
Під впливом масажу прискорюється крово- та лімфоток, ліквідуються застійні явища в легенях і паренхіматозних органах, завдяки цьому поліпшуються трофічні процеси в м'язах, прискорюються окислювально-відновні процеси, підвищується температура шкіри і знижується температура тіла, поліпшується функція шлунково-кишкового тракту. Масаж надає тонізуючу дію на центральну периферичну нервову систему, серцево-судинну систему, знижує психогенне гальмо, що часто виникає після важких операцій, оказує тонізуючу дію на нервово-психічну сферу.
Протипоказання до загального масажу.
1. Гостра серцево-судинна недостатність.
2. Емболія легеневої артерії.
3. Ниркова і печінкова недостатність.
4. Розповсюджені гострі шкірні алергійні реакції.
Методика загального масажу.
Першу процедуру загального масажу проводять на операційному столі негайно ж після закінчення операції, а в наступні дні в реанімаційному відділенні чи в післяопераційній палаті 1-3 рази в день протягом 3-5 доби. Хворого роздягають і проводять масаж, після чого вкривають ковдрою і призначають вдихання зволоженого кисню через катетер чи маску в протягом 10-15 хв.
Тривалість масажу залежить від віку хворого, обсягу оперативного втручання і коливається від 15 до 25 хв. Перед процедурою мас варто підрахувати пульс, вимірити артеріальний тиск і визначити частоту дихання.
Доцільно дотримувати наступної послідовності масажу різних частин тіла:
1. Масаж нижніх і верхніх кінцівок.
2. Масаж грудної клітки та шиї.
3. Масаж живота.
4. Масаж спини.
Процедура масажу складається з підготовчої, основної і заключної частин. Метою підготовчої частини є вплив на екстерорецепторний апарат шкіри і поліпшення крово- і лімфотока масуючої області. У підготовчій частині масажу використовують площинне і обхоплююче поглажуваня. В основній частині масажу проводять розтирання, енергійне розминання, вібрацію. У заключній частині застосовують поглажування і струшування м'язів. З урахуванням характеру оперативного втручання масаж проводять у положенні хворого на спині, а масаж спини виконують у положенні на боці. Після лапаротомії здійснюють вплив на паравертебральні зони спинномозкових сегментів S5 - S1, L5 - L1, D12 - D7.[5; 10; 21].
1.5 Фізіотерапія після оперативного втручання на органах черевної порожнини
Вплив фізіотерапевтичних процедур на організм хворих після оперативного втручання з приводу захворювань органів черевної порожнини проявляється у ліквідації больового синдрому, нормалізації секреторної та моторної функції внутрішніх органів, зменшення активності запальних процесів, поліпшення трофіки органів, поліпшення регенеративних процесів. В загалі фізіотерапевтичні фактори сприяють захисній мобілізації сил організму.
Існує 10 класів штучних та природних фізіотерапевтичних факторів.
Клас 1: електричні струми низької напруги. До нього входять гальванічний струм і лікарський електрофорез, імпульсні струми постійного і перемінного напрямку.
Клас 2: електричні струми високої напруги. Сюди входять дарсонвалізація і діатермія.
Клас 3: електричні і магнітні поля. До цієї групи відносяться постійне електричне поле високої напруги, постійне магнітне поле низької частоти, перемінне магнітне поле високої частоти,перемінне електричне поле ультрависокої частоти, електромагнітне поле надвисокої частоти.
Клас 4: світло. Входять інфрачервоне, видиме, ультрафіолетове, монохроматичне (когерентне) випромінювання.
Клас 5: механічні коливання. Вони включають інфразвук - вібрацію, ультразвук.
Клас 6: штучне повітряне середовище. До нього відносяться аероіони, гідроаероіони, аерозолі і електроаерозолі.
Клас 7: змінюваний повітряний тиск.
Клас 8: радіоактивні фактори. До нього входять радонова вода, альфа-аплікатори.
Клас 9: водолікувальні фактори. До них відносяться прісна вода, мінеральні води, що готуються штучно.
Клас 10: теплолікувальні фактори. Вони включають грязі, торф, парафін, озокерит [15].
Для фізичної реабілітації хворих з хірургічними захворюваннями органів черевної порожнини використовують наступні фізіотерапевтичні процедури.
У період підготовки хворого до операції, у випадку відсутності протипоказань, доцільно застосовувати електросвітлолікування, аероіоно-, аерозольтерапію.
З метою посилення седативного ефекту раціональною психотерапією і лікувальною гімнастикою застосовуються електросон, гальванізація по С. Б. Вермелю.
Припустимо проведення процедур електросну одночасно декільком хворим у загальній палаті - з обліком їхнього нервово-психічного статусу зокрема, при ослабленні гальмово-збудливих процесів. Доцільне використання низьких частот (4-15 Гц при силі струму до 15 мА). Методом вибору при цьому є транскраніальна стимуляція, зокрема, мезодіенцефальна модуляція з застосуванням апарата МДМ-101 по 15-20 хвилин щодня.
В усіх випадках майбутнього інгаляційного наркозу, особливо в осіб літнього і похилого віку, при супутніх серцево-легеневих захворюваннях доцільне проведення гелій-кисневих інгаляцій. Співвідношення компонентів дихальної суміші при цьому: кисню - 33 %, гелію - 67 %; процедури проводяться щодня по 20-30 хвилин. При супутній бронхіальній астмі експозицію процедур варто збільшити до 45 хвилин 2-3 рази день.
Ультрафіолетове опромінення (УФО) у передопераційному періоді проводять у вигляді загальних групових чи індивідуальних опромінень, починаючи з 1/4 біодози, доводячи до 3 біодоз на передню і задню поверхню по черзі (областями чи полями по черзі). За показниками застосовують локальне опромінення коміркової області по 3 поля щодня. Методикою вибору є лазерне опромінення у виді сегментарних локальних скануючих чи крапкових рефлекторних впливів. Можна використовувати як червоний, так і інфрачервоний лазер.
Фізіотерапія при оперативних втручаннях на органах черевної порожнини застосовується при ускладненнях. При інфільтратах, флегмоні в області післяопераційного шва застосовуються УВЧ на область шва через пов'язку, опромінення лампою солюкс; УФО області рани і навколишньої шкіри по 3-4 біодози під час перев'язок.
При утворенні спайок у черевній порожнині після операцій для тонізації і зміцнення м'язів черевної стінки застосовують наступні види фізіотерапевтичних процедур: індуктотермію, сантиметрові хвилі (СМХ), діадинамотерапію (ДДТ) на область сонячного сплетіння, грязьові, парафінові чи озокеритові аплікації на область живота.
Протизапальні методи УВЧ-терапія. Цей метод прискорює реґіонарну гемо- і лімфодинаміку, у тому числі в судинах мікроциркуляторного русла; усуває спазм гладких м'язів судин, сприяє збільшенню змісту фібриногену, активації плазменного попередника тромбопластина і зростанню толерантності плазми до гепарину в перші 2-3 добу після утворення рани, а в наступному активації плазминогена, що збільшує розплавлювання фібрину. Електричне поле УВЧ сприяє відокремленню запального вогнища, підвищенню проникності ендотелія, міграції в рань поліморфно-клітинних лейкоцитів, макрофагів з активацією лейкоцитарних і лизосомальних ферментів - протеаз, кислих фосфотаз. В другій фазі ранєвого процесу застосування електричного полючи УВЧ стимулює функціональну активність, ріст судинних елементів грануляційної тканини. У першій фазі ранєвого процесу УВЧ-терапію призначають у нетеплових дозуваннях, у другий - у субтеплових і теплових. Можливе застосування цього методу в третій фазі - для поліпшення епителизації (теплові дозування). Застосовують электрическоеполе УВЧ із частотою 40,68 і 27,12 МГЦ, потужністю 20-40 Ут. Призначають щодня по 10-12 хв.; курс від 5 до 10 процедур (у залежності від фази запалення - при призначенні тільки в першій фазі курс коротше).
Парафінотерапія. Поліпшує кровообіг у рані, що приводить до розсмоктування інфільтратів і стимуляції проліферативних і репаративних процесів у тканинах. Застосовують переважно в третій фазі загоєння ран, однак для прискорення росту грануляцій допускається застосування в другій фазі. У таких випадках роблять аплікацію парафіну на очищену ранєву поверхня із широким захопленням навколишньої здорової шкіри через 2-3 шаруючи стерильної марлевої серветки на 1-3 г (щодня; курс 6-10 процедур) чи тривалі аплікації (до 4-7 діб): свіжий парафін, двічі профільтрований і прокип'ячений, наносять на рану пульверизатором, потім зверху шар парафіну кюветно-апплікаціонним способом (аплікацію прибинтовують). Цей метод фізичного лікування підсилює стимуляцію тканин під парафіновою «пломбою» продуктами розпаду, тому що вони не можуть бути вилучені з ексудатом. Процедури не проводять при рясному гнійному відокремлюванню, наявності сірих грануляцій із гнійним нальотом, запальних змінах шкіри навколо рани. З появою ознак інтоксикації (підвищення температури тіла, озноб) аплікацію необхідно негайно зняти. Можливе застосування суміші Лепского (75 % парафіну, 25 % рослинної чи олії риб'ячого жиру, з додаванням 0,1 м риванолу), що наносять у розігрітому виді і залишають на кілька днів. Процедури проводять щодня; курс 8-10 процедур. [10; 17; 27]
1.6 Дієтотерапія
Дієтотерапія є важливою складовою частиною комплексної реабілітації хворих після оперативного втручання на органах черевної порожнини.
Харчування в післяопераційному періоді будується виходячи з того, що в багатьох хворих розвивається дефіцит білка, вітамінів, тенденція до ацидозу, зневоднювання. Дієтотерапія спрямована на корекцію метаболичних порушень, забезпечення фізіологічних потреб організму в харчових речовинах і енергії, захисту уражених органів, підвищення опірності організму і стимуляцію загоєння операційної рани.
Застосовують номерну систему лікувальних дієт - від 0-нульових до № 15 по М.І. Певзнеру (від грецького dіaіta - спосіб життя - спеціально підібраний по кількості, хімічному складу, енергетичній цінності і кулінарній обробці раціон, а також режим харчування). Ця система забезпечує індивідуальність лікувального харчування для людей з різними захворюваннями. Деякі дієти мають кілька варіантів, що позначають буквами в номері основної дієти. Особливу групу дієт складають нульові (чи хірургічні) дієти, а також спеціальні розвантажувальні дієти.
Дієта № 0, 0б, 0в – застосовується у перші дні після операцій на стравоході, шлунку і кишках, прийом їжі і рідини через рот забороняється.
Дієта № 1 – застосовується при затиханні загострення виразкової хвороби, протягом 6-12 міс. після загострення, а також при гастритах з підвищеною кислотністю.
Дієта № 1а - застосовується при загостренні виразкової хвороби, загострення хронічного гастриту з підвищеною кислотністю
Дієта № 1б - застосовується при затиханні загострення виразкової хвороби і хронічних гастритів з підвищеною кислотністю.
Дієта №2 - застосовується при хронічних гастритах з зниженою кислотністю чи при її відсутності, хронічні коліти (поза загостренням).
Дієта № 3 - застосовується при атонічних запорах.
Дієта № 4 - застосовується при гострих захворюваннях кишечнику та загостреннях в період триваючого поносу.
Дієта № 4а - застосовується при колітах з перевагою процесів шумування.
Дієта № 4б - застосовується при хронічних колітах в стадії загасаючого загострення.
Дієта № 4в - застосовується при гострих захворюваннях кишечнику в період видужання як перехід до раціонального харчування; хронічні захворювання кишечнику в період загасання загострення, а також поза загостренням.
Дієта № 5 - застосовується при захворюваннях печінки, жовчного міхура, жовчовивідних шляхів поза стадією загострення.
Дієта № 5а - застосовується при хронічних панкреатитах.
Дієта № 6 - застосовується при подагрі, нирковокам’яній хворобі з відходженням каменів, що складаються переважно з уратів
Дієта № 7 - застосовується при хронічних захворюваннях нирок з відсутністю явищ хронічної ниркової недостатності.
Дієта № 7а - застосовується при гострих ниркових захворюваннях (нефрит гострий чи його загострення).
Дієта № 7б - застосовується при затиханні гострого запального процесу у нирках.
Дієта № 8 - застосовується при ожирінні як основне захворювання чи супутньому при інших хворобах, не потребуючих спеціальних дієт.
Дієта № 9 - застосовується при цукровому діабеті середньої і легкої важкості.
Дієта № 10 - застосовується при захворюваннях серцево-судинної системи з недостатністю кровообігу ступеня І-ІІ.
Дієта № 11 - застосовується при туберкульозі легень, кісток, лімфатичних вузлів, суглобів при нерізкому загостренні чи загасанні, виснаження після інфекційних хвороб, операцій, травм.
Дієта № 12 - застосовується при функціональних захворюваннях нервової системи.
Дієта № 13 - застосовується при гострих інфекційних захворюваннях.
Дієта № 14 - застосовується при нирковокам’яній хворобі (фосфатурія).
Дієта № 15 - застосовується при різних захворюваннях, що не вимагають спеціальної дієтотерапії.
Більш детальніше розглянемо дієту № 1, яка більш показана для хворих, оперованих із приводу виразкової хвороби, а дієта № 1-хірургічна для хворих, оперованих із приводу раку чи поліпозу шлунка, при поганому перенесенні молока. Харчування виробляється невеликими порціями не менш 6 раз на добу. Одноразово дозволяється приймати не більш двох страв. Рекомендується вживати їжу в горизонтальному положенні, що дозволяє трохи знизити евакуаторну функцію шлунка. Не слід уживати продукти, багаті грубою рослинною клітковиною, та інші продукти, що підсилюють перистальтику кишок (чорнослив, свіжий кефір, холодні блюда й ін.). На дієті № 1 хворий повинний знаходитися не менш 3 міс., тобто поки не наступлять стабілізація зв'язаних з операцією функцій органів травлення і пристосування організму до нових умов. При гарному самопочутті дієту можна розширювати за рахунок прийому тієї ж їжі в непротертому виді, додаткового включення м'яких овочів і фруктів з поступовим переходом (протягом 1,5 - 2 міс.) до надлишкового раціонального харчування. Варто дотримувати 4-5-разові прийоми їжі з обмеженням її обсягу.
У перші 3 міс. після операції дозволений: хліб білий черствий, сухарі білі, печиво нездібне; чай слабкий, чай з молоком, молоко, цільні, сухі, згущені вершки, сметана свіжа некисла, молочно-кислі продукти; олія вершкова, рослинна, сир негострий (плавленій у тому числі), яйця всмятку, омлет з яєць; супи молочні, вегетаріанські з круп і овочів (крім капусти); м'ясо (яловичина, курка, індичка, кролик) в відварному виді і виді парових котлет, риба (нежирні сорти) відварна; каші розварені (крім пшоняної); пудинги і запіканки із сиру, круп, вермішелі, сирники запечені; овочі - картопля, морква, буряк, кабачки, кольорова капуста, гарбуз - відварні, мілкорублені, у виді пюре, пудингів; помідори, огірки свіжі, без шкірочки, горошок зелений, салат зелений, листяний, мілкорублений; компоти і киселі з фруктів і ягід, малосладкі; яблука в печеному вигляді; соки овочеві і фруктові натуральні (за винятком томатного), відвар шипшини; цукор 20-40 г у день, мед, варення замість цукру, в обмеженій кількості; заборонені: хліб чорний, м'які сорти хліба, тісто здобне, кава міцна, натуральний бульйон м'ясний, рибний і грибний, усі страви у смаженому вигляді, баранина, свинина, гусаки, качки, круті яйця, маринади, копченості, соління, консерви, зелена цибуля, редиска, ріпа, часник, капуста, аґрус, червона смородина, охолодженні напої, морозиво, торти, креми, шоколад, гострі соуси і приправи - хрін, гірчиця; різко обмежені: вуглеводи (цукор, мед, варення, цукерки, компоти, киселі), каші, особливо молочні, солодкі, гарячі блюда, молоко. Прийом їжі здійснюється 6-8 разів у день.
Через 3 міс. після операції дозволений: черствий хліб "Український", "Столовий", ковбаса варена і сосиски, оселедець вимочений, щі зі свіжої капусти, борщі на нежирному бульйоні, м'ясо тушковане, овочі, фрукти і ягоди; заборонені: гострі соуси і приправи, маринади, копченості, соління, консерви, гриби, смажене, жилаве м'ясо [13, 24].
1.7 Трудотерапія
Трудотерапія - це активний метод відновлення порушених функцій і працездатності в хворих за допомогою трудових операцій. Трудотерапія - лікувальний та профілактичний фактор. З фізичної точки зору вона відновлює чи поліпшує м'язову силу і рухливість у суглобах, нормалізує кровообіг і трофіку, пристосовує і тренує хворого для використання в оптимальних умовах залишкових функцій. З психологічної точки зору трудотерапія розвиває в хворого увагу, вселяє надію на видужання, зберігає фізичну активність і знижує рівень інвалідності. Із соціальної точки зору трудотерапія надає хворим можливість працювати в колективі.
Робота повинна виконуватися хворими під постійним спостереженням інструктора по праці чи медичної сестри. Трудотерапія сприяє підвищенню життєвого тонусу і відновленню втрачених функцій руху, а також побутових і професійних навичок. Кінцевою метою трудотерапії повинне бути повне чи часткове (до максимально можливого) відновлення працездатності хворого.
У реабілітаційних центрах використовуються три види трудотерапії: 1) загальнозміцнювальна (тонізуюча); 2) відбудовна; 3) професійна.
Загальнозміцнювальна трудотерапія є засобом підвищення загального життєвого тонусу хворого. Вона робить дію на весь організм хворого - на діяльність нервово-м'язового апарата, серцево-судинної системи і внутрішніх органів. Участь у різних трудових процесах мобілізує волю хворого, поліпшує його настрій, привчає до концентрації уваги, дисциплінує і, таким чином, вводить у діяльний стан. Під впливом трудових занять, у процесі виконання трудових операцій виникають психологічні передумови, необхідні для відновлення працездатності,- здатність до тривалого вольового зусилля і напруги. Тонізуюча трудотерапія впливає на психіку хворих, придушуючи в них почуття неповноцінності, підвищуючи функціональну здатність рухового апарата.
Трудотерапію призначають відповідно до клінічних особливостей захворювання ушкодження і функціональних можливостей хворого.
Трудовий режим встановлюється індивідуально для кожного хворого. Застосовують п'ять режимів:
0 - режим тимчасового невідвідування хворим відділення трудотерапії;
1 - режим палатний (хворий займається трудотерапією в палаті);
2 - режим учнівський (період освоєння рекомендованого виду праці); перехід на інші види праці чи в іншу майстерню; при цьому режимі потрібно найбільша увага до хворого з боку інструктора;
3 - режим скороченого робочого дня (передбачає надання хворому за медичними показниками скороченого робочого дня на 1 г у день, додаткових перерв у роботі протягом цієї години чи дострокового відходу з роботи);
4 - режим повного робочого дня з обмеженням використовуваних видів роботи (передбачає стабільність трудової
8-09-2015, 23:33