Шпоры по Праву

права, характеризується предметом і методом право­вого регулювання. Предмет правового регулювання цивільного пра­ва складають правові відносини, що регулюються цивільно-правовими нормами. Це, зокрема, такі гру­пи відносин: Майновими відносинами є правові відносини, що пов'язані з належністю, набуттям, володінням, ко­ристуванням і розпорядженням майном. Особисті немайнові відносини індивідуалізують особу, оскільки виникають завдяки здійсненню нею її особистих прав і свобод (наприклад, право особи на життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я та автор­ство) Цивільно-правовий метод характеризується таки­ми ознаками: юридичною рівністю сторін; диспозитивністю сторін, на підставі чого сторо­нам надається право визначати їхні взаємовід­носини на власний розсуд вирішення майнових спорів че­рез загальний суд, арбітражний чи третейський суд" наявністю майнової відповідальності сторін. цивільне право являє собою сукупність норм права, які регулюють майнові та особисті немайнові відносини, що складаються в суспільстві між фізичними і юридичними особами та іншими соціальними утвореннями на засадах юридичної рів­ності сторін. Система цивільного права України визначає роз­міщення його складових у певній системі, обумовле­ній взаємозв'язком її елементів — юридичних норм та інститутів. Нові ринкові відносини потребують ради­кального оновлення правової бази, в тому числі й ци­вільного законодавства. Нині систему цивільного за­конодавства складають законодавчі та інші норма­тивні акти, що містять цивільно-правові норми. Основні засади цивільно-правового регулювання товарно-грошових відносин визначаються Конститу­цією України. Зокрема, вперше в Основному Законі нашої держави закріплено право приватної власнос­ті: "Кожен має право володіти, користуватися і роз­поряджатися своєю власністю, результатами своєї творчої, інтелектуальної діяльності. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та кому­нальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непо­рушним".Законодавчі акти України мають деталізувати й розвивати конституційні положення. Зокрема, на регулювання й розвиток цивільно-правових відно­син спрямовані: Закон України "Про власність" "Про підприємництво" "Про цінні папери і фондову біржу" Серед інших нормативних актів, які містять ци­вільно-правові норми, є укази Президента України постанови й розпорядження Уряду України а та­кож положення, інструкції, накази та інші відомчі нормативні акти, які стосуються майнових та осо­бистих немайнових відносин, що приймаються мі­ністерствами й відомствами України. Центральне місце в системі цивільного законодав­ства належить Цивільному кодексу України, Цивільний кодекс України є однією з форм коди­фікації цивільного законодавства і являє собою єди­ний законодавчий акт, у якому систематизовано ци­вільно-правові норми. Він складається з Загальної та Особливої частин. Загальна частина криє в собі таке: основні поло­ження; особи (громадяни та юридичні особи); угоди; представництво й довіреність; позовна давність. Особлива частина охоплює такі інститути: право власності зобов'язальне правоавторське право; право на відкриття; право на винахід, корисну модель, про­мисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціона­лізаторську пропозицію; спадкове право; правоздат­ність іноземних громадян та осіб без громадянства, а також застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.

Цивільні правовідносини та їх елементи

Цивільно-правові відносини — врегульовані нормами цивільного права майнові та особисті немайнові відносини, учасники яких виступають юри­дична рівними носіями прав та обов'язків. Відповідно до статей 1, 2 Цивільного кодексу Ук­раїни зазначені відносини виникають у: державних, кооперативних та інших громад­ських Організацій між собою громадян із громадськими організаціями: громадян між собою. Для цивільно-правових відносин є характерними специфічні ознаки цивільно-правові відносини — це майнові та осо­бисті немайнові відносини; учасники цих відносин характеризуються май­новою відокремленістю та юридичною рівністю; юридичні права та обов'язки суб'єктів цивільно-правових відносин виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів. Цивільно-правові відносини складаються з трьох основних елементів: суб'єктів, об'єктів і змісту. Суб'єктами цивільно-правових відносин можуть бути фізичні та юридичні особи. Правові відносини між фізичними особами вини­кають здебільшого з приводу матеріальних, духов­них та інших потреб. З урахуванням зазначеного об'єктами цивільно-правових відносин можуть бути: речі, дії, продукти творчої діяльності, особисті немайнові блага. Змістом цивільно-правових відносин є цивільні права та обов'язки суб'єктів таких відносин. Цивільно-правові відносини поділяються на такі види: за змістом: майнові спрямовані на задоволення майнових інтересів немайнові задоволення особистих інтересів за зв'язком учасників відносин: абсолютні, суб'єктові протистоїть як зобов'язаний суб'єкт невизначене коло осіб. відносні суб'єктові протис­тоїть конкретно визначена особа залежно від об'єкта правових відносин: речові, об'єктом яких є речі (наприклад, відносини володіння та користування майном) зобов'язальні, тобто правовідносини, об'єк­том яких є виконання відповідних зобов'язань залежно від структури: прості за яких одній стороні належить тільки право, а іншій — тільки обов'язок складні за яких дві сторони мають як права, так і обов'язки за характером нормативного спрямування: ре­гулятивні в основу яких покладено дію " норм, спря­мованих на регулювання відносин між їх учасниками; охоронні ци, що виникають унаслідок порушення цивільних прав одного з суб'єктів і спрямовані на їх відновлення. Цивільно-правові відносини виникають, змінюю­ться або припиняються на підставі юридичних фак­тів, тобто обставин, які мають юридичне значення і породжують певні правові наслідки. Цивільний кодекс України (ст. 4) передбачає, що цивільні права та обов'язки виникають унаслідок: угод; адміністративних актів; відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; заподіяння шкоди ін­шій особі; придбання або збереження майна коштом іншої особи без достатніх підстав; інших дій грома­дян та організацій.

Поняття та ознаки юридичних осіб

Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть набувати майно­вих та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у судових органах. Правовими ознаками юридичної особи є: організаційна єдність; наявність відокремленого майна; можливість виступати в цивільному обороті від власного імені; здатність самостійно нести майнову відпові­дальність. Юридична особа повинна мати: свій статут; пра­воздатність; назву; органи; місцезнаходження (фі­ліали, представництва). Юридичні особи наділені цивільною право-суб'єктністю, тобто цивільною правоздатністю та ци­вільною дієздатністю, які виникають водночас із мо­менту їх державної реєстрації. Цивільна правоздатність юридичної особи ви­значається характером і змістом діяльності юридич­ної особи, що передбачена статутом організації. Ци­вільна дієздатність здійснюється відповідними ор­ганами юридичної особи, які можуть бути як єдиноначальними, так і колегіальними (чи в поєд­нанні між собою). Для юридичної особи правосуб'єктність виникає: з моменту затвердження статуту або положення; з моменту видання компетентним органом по­станови про утворення організації; з моменту реєстрації статуту, якщо він підлягає реєстрації. Залежно від характеру власності розрізняють такі види юридичних осіб: державні; колективні; оренд­ні; акціонерні; спільні, за участю закордонних суб'­єктів; приватні; сімейні; релігійні та ін. Крім того, за характером діяльності юридичні особи поділяються на: підприємства, що виробляють продукцію; установи, котрі надають послуги насе­ленню; колгоспи — колективні виробничі сільсько­господарські підприємства; комерційні та інші орга­нізації (торгівлі, харчування, будівництва і т. д.). Юридична особа утворюється і припиняється в порядку, визначеному чинним законодавством. Правосуб'єктність юридичної особи припиняється: з моменту її ліквідації; з моменту реорганізації (злиття, поділу, приєд­нання).

Реорганізація юридичних осіб

Юридическое лицо прекращает свою деятельность при реорганизации, когда его дело и имущест­во переходят к другому юридическому лицу в поряд­ке общей правопреемственности.Сама реорганизация осуществляется в различных формах:а) путем слияния; б) присоединения; в) деления; г) отделения; д) преобразования лица в порядке об­щей правопреемственности.Слияние происходит тогда, когда два или более юри­дических лица объединяются в одно новое.Присоединение — одно юридическое лицо вклю­чается в состав другого юридического лица, продол­жающего существовать далее. Присоединенная орга­низация прекращает свое существование.Деление — одно юридическое лицо разделяют на два или больше новых юридических лица, а первое прекращает свое существование.Отделение — из состава одного юридического ли­ца отделяется какое-то подразделение, которому пре­доставляются права юридического лица.Преобразование — на основе одного юридическо­го лица образовывается новая организация с другим профилем, целью деятельности, структурой. Новаяструктура принимает на себя все права и обязанности своего предшественника.

Обмеження цивільної дієздатності

Цивільна дієздатність — це здатність громадя­нина своїми діями набувати цивільних прав і ство­рювати для себе цивільні обов'язки, тобто його здат­ність розпоряджатися власними правами і нести від­повідальність за свої дії. Обсяг цивільної дієздатності залежить од віку та психічного здоров'я фізичної особи. Виходячи з цього, цивільна дієздатність поділяється на такі види: повна дієздатність; часткова дієздатність; мінімальна дієздатність; обмежена дієздатність; визнання громадянина недієздатним. Повна дієздатність настає з досягненням повно­ліття — 18 років. Згідно з чинним законодавством у разі одруження особи до досягнення повноліття пов­на дієздатність у неї настає з моменту одруження. Часткову дієздатність мають фізичні особи у ві­ці від 15 до 18 років. Вони мають право укладати угоди за згодою їхніх батьків (усиновителів) чи пік­лувальників. Крім того, вони можуть самостійно здійснювати дрібні побутові угоди; розпоряджатися своєю заробітною платнею чи стипендією; реалізову­вати свої авторські та винахідницькі права; робити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ни­ми; володіти, користуватись і розпоряджатися май­ном трудового або селянського господарства, якщо неповнолітні є членами зазначених господарств; бу­ти членами громадських організацій; нести відпові­дальність за заподіяну ними шкоду іншим особам. Мінімальна дієздатність характерна для осіб ві­ком до 15 років, які мають право здійснювати тільки дрібні побутові угоди та робити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними. Якщо ж вклад було зроблено на ім'я неповнолітнього іншою особою, то розпоряджатися ним до виповнення неповнолітньо­му 15 років будуть батьки чи інші його представни­ки (всиновителі чи опікуни). Обмежена дієздатність може бути визначена су­дом громадянам, які зловживають спиртними на­поями або наркотичними засобами. Вони можуть ук­ладати угоди щодо розпорядження майном, а також отримувати заробітну платню, пенсію чи інші види доходів та розпоряджатися ними лише за згодою піклувальника, за винятком дрібних побутових угод. Громадянин, який через душевну хворобу чи не­доумство не здатний розуміти значення своїх дій чи керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним, а відтак над ним установлюється опіка, що приводить до втрати ним можливості щодо укладан­ня угод. Односторонні угоди (наприклад, заповіт, видача доручення і т. ін.), що були укладені до ви­знання особи недієздатною, втрачають чинність, у разі одужання чи значного покращання здоров'я громадянина, якого визнано недієздатним, суд по­новлює його в дієздатності.

Визнання громадян недієздатними

Признание гражданина недееспособным может иметь место только по решению суда, если гражда­нин вследствие душевной болезни или безумия не мо­жет осознавать значения своих действий или руково­дить ими.Дела о признании гражданина недееспособным мо­гут быть возбуждены только по заявлению лиц, пре­дусмотренных в Гражданско-процессуальном кодек­се Украины.При проведении досудовой подготовки судья дол­жен вытребовать данные о психической болезни, сла­боумии лица. Это могут быть: справка о состоянии здоровья, выписка из истории болезни, выданная ле­чебно-профилактическим заведением.Судья при наличии достаточных данных о психи­ческой болезни или слабоумии гражданина назнача­ет для определения его психологического состояния судебно-психиатрическую экспертизу. В постановле­нии о назначении экспертизы на разрешение экспер­тов должны быть поставлены такие вопросы:1. Болеет ли лицо психической болезнью?2. Понимает ли оно значение своих действий и мо­жет ли разумно руководить ими?В исключительных случаях, когда лицо явно ук­лоняется от прохождения экспертизы, суд в судебном дознании при участии прокурора и психиатра может вынести постановление о принудительном направле­нии гражданина на судебно-психиатрическую экспер­тизу, согласно Гражданско-процессуальному кодексу Украины. Постановление об исполнении посылается органам внутренних дел по месту проживания.В резолютивной части решения необходимо отме­тить вывод суда о признании лица недееспособным или об отказе в удовлетворении этих требований.Гражданин считается недееспособным со времени вступления решения суда о признании его недееспо­собным в законную силу.Суд должен послать копию решения органу опеки и попечительства для назначения опекуна над недее­способным.Следовательно, признание гражданина недееспособ­ным влечет за собой определенные правовые послед­ствия: над ним устанавливается опекунство, он не мо­жет совершать правовые поступки. Их заключает его опекун. Заключенные ранее односторонние правовые поступки (выдача поручения, завещание) прекраща­ют свое действие.

Поняття та зміст права власності

Власність — економічна категорія, що є од­ним із проявів суспільних відносин із приводу при­власнення матеріальних благ. Право власності — сукупність правових норм, які регулюють і закріплюють суспільні відносини, що виникають із присвоєнням матеріальних благ громадянами, юридичними особами та державою, які надають названим суб'єктам рівні права та обов'язки з володіння, користування і розпоряджен­ня майном. Право власності розглядають як в об'єктивному, так і в суб'єктивному аспектах. В об'єктивному аспекті право власності — су­купність правових норм, що регулюють суспільні відносини з володіння, користування і розпоряджен­ня майном. Правовою основою закріплення права власності в Україні є Конституція України, Цивільний кодекс України, Закон України "Про власність" та інші законодавчі й нормативні акти. У суб'єктивному аспекті право власності являє собою сукупність повноважень власника з володін­ня, користування і розпорядження майном. Володіння — фактична наявність речі в господар­стві власника та його можливість впливати на неї безпосередньо. Володіння може бути законним (на­приклад, наявність в особи речі за правом власності) та незаконним (скажімо, володіння майном, добу­тим злочинними діями, привласнення знахідки). Незаконне володіння поділяється на добросовісне (коли особа не знала і не могла знати про те, що во­лодіє чужим майном) і недобросовісне (коли особа знала чи повинна була знати про те, що володіння незаконне). Користування — право вилучати з речей їхні ко­рисні властивості (наприклад, обробляти землю та отримувати врожай, вживати продукти харчування, носити одяг і взуття). Розпорядження — право визначати юридичну або фактичну долю майна (наприклад, продавати, дару­вати, обмінювати, переробляти, заповідати тощо). Сукупність зазначених повноважень в особи дають підстави вважати її власником відповідного майна.

Підстави виникнення та припинення права власності

Право собственности возникает на основании норм права и при наличии оснований приобретения этого права. Их регулирование в праве отражает стремле­ние облегчить всем частным владельцам доказыва­ние и защиту своего права в хозяйственном обраще­нии. Правовому регулированию подвергается широкий круг юридических оснований приобретения собствен­ности, разделяемые на первоначальные и производ­ные средства.Под первоначальными имеются в виду такие спо­собы, при которых право собственности возникает впервые, поскольку объект не находился раньше в чьи-либо собственностиК таким юридическим способам относятся про­изводство вещи, переработка ве­щей, приобретение плодов владельцамиприсвоение бесхозных вещей, приобретательная давность владения. Под производными имеют в виду такие способы, при которых право собственности приобретателя возника­ет в силу его перехода от предыдущего владельца, т.е. в порядке правопреемственности. Этот переход права осуществляется в большинстве случаев по воле пре­дыдущего владельца.Произодными способами приобретения собствен­ности по воле правопредшественникаявляются договор и односторонние соглашения. К способам приобрете­ния собственности, осуществляемым вопреки волиправопредшественника относятся национализация, конфискация и реквизиция. Эти последние способы, а также присвоение бесхозного имущества определя­ются только за государством.Классификация способов приобретения права соб­ственности на первичные и производные имеет важ­ное юридическое и экономическое содержание. Ее юридическое значение состоит в том, что при первич­ных способах, право собственностивозникает в полном объ­еме. При производных же способахправо собственности. Переходит к лицу в том объеме, который имел и предыдущий владелец.Из первоначальных средств приобретения права собственности решающее значе­ние имеет материальное производство — образование права собственности на вещь, полученную вследствие переработки чужих материалов, когда тот, кто пере­рабатывает, совершает соответствующие действия без согласования с владельцем материала. Вопрос о пра­ве собственности в этом случае решается на основа­нии измерения стоимости материала и работыПод приобретением плодов имеется в виду право владельца плодоносящей вещи на ее «плоды», к ко­торым относят приносимые вещью естественные про­дукты, например, приплод скота, урожай сельскохо­зяйственных культур и др., или приносимые вещью вследствие ее использования юридические плоды — прибыль, как, например, арендная плата и др.результаты строительства, насажде­ния и других работ, совершенных на участке владельца и неразрывно связанных с ним, считаются «соединен­ными» с землей, т.е. принадлежащими владельцу зем­ли впредь до доказательства противного.Наиболее частым случаем соединения движимо­сти с недвижимостью является строительство здания или сооружения владельцем участка из чужих мате­риалов или строительство здания или сооружения на чужом участке владельцем материалаЗдание рассматривает­ся тогда как часть земельного участка и поступает в собственность ее владельца.При соединении подвижных вещей владельцем ста­новится лицо, которое является владельцем главной из соединяемых частей.

Право державної власності

Государственная собственность, составляет основу экономики Украины. Даже после проведения приватизации ее удель­ный вес будет достаточно значительным.К государственной собственности в Украине при­надлежат общегосударственная (республиканская) соб­ственность и собственность административно-терри­ториальных единиц (коммунальная собственность).Субъектом права общегосударственнойсобственности является государство в лице Верховной Рады Украины.Субъектами права коммунальной собственности яв­ляются административно-территориальные единицы в лице территориальных общин сел, поселков и горо­дов, а также объекты их совместной собственности, пребывающей в управлении районных и областных Советов.Управление государственным имуществом от име­ни народа;осуществляют, соответственно, Верхов­ная Рада Украины и местные органы самоуправле­ния, а также органы исполнительной власти.Согласно действующему законодательству полно­мочия по управлению государственным имуществом, находящимся в общегосударственной собственности, возложены на правительство — Кабинет Министров Украины. Кабинет Министров Украинывозложил осуществление функции по управлению обо­значенным имуществом на министерства и другие подведомственные Кабинету Министров Украины ор­ганы государственной исполнительной власти.Государственные органы уполномочены управлять государственным имуществом, решают вопросы соз­дания предприятий и определения целей их деятель­ности, реорганизации и ликвидации, осуществляют контроль за эффективностью использования и со­хранностью доверенного им государственного иму­щества и другие правомочия в соответствии с зако­нодательными актами Украины. Общегосударствен­ную собственность составляют: Земля; имущество,оборонные объекты; энергетическая система; системы транспорта общего пользования, связи и ин­формациисредства республиканского бюд­жета; республиканский национальный банкреспубликанские резервные, страховые и другие фон­ды; имущество высших и средних специальных за­ведений; имущество государственных предприятий;или. Другоеимущество, составляющее материальную основу


29-04-2015, 03:31