Просте алкогольне спґяніння відмічалось у 19 (63,3%)осіб, змінені форми спґяніння – у 11 (36,7%), із них: по маніакальноподібному типу – у 1 (3,3%) хворого, по депресивному – у 3 (10,0%), експлозивно–дисфоричному – у 3 (10,0%), епілептоїдному – у 4 (13,3%). Спґяніння без мнестичних порушень було у 7 (23,3%) пацієнтів, з палімпсестами – у 23 (76,7%).

При вивченні особливостей когнітивних процесів у пацієнтів першої групи за допомогою патопсихологічного дослідження було виявлено, що у 19 (63,3%) пацієнтів першої групи домінувала виснажливість психічної діяльності, у 20 (66,7%) спостерігалося зниження здатності до концентрації уваги, у 18 (60,0%) - порушення репродукційного компоненту пам¢яті.

Пацієнти другої групи (60 осіб) безпосередньо перед обстеженням перенесли гострі алкогольні психози, а саме: стан відміни з делірієм без судом (F10.40) було діагностовано у 32 (53,3%) осіб, стан відміни з делірієм з судомами (F10.41) спостерігався у 21 ( 35,0 %) хворого, із них 11 ( 52,4%) осіб в анамнезі вже мали деліріозні стани, у 3 (9,4%) – гострий алкогольний галюциноз (F10.52), у 4 (12,5%) – гострий алкогольний параноїд (F10.51).

У всіх пацієнтів другої групи були наявними соматичні наслідки алкоголізації та соціальна дезадаптація.

Розподіл по віку серед пацієнтів другої групи був наступний: від 26 до 30 років – 5 осіб (8,3%), від 31 до 35 років – 6 осіб (10,0%), від 36 до 40 років – 8 осіб (13,4%), від 41 до 45 років – 24 особи (40,0%), від 46 до 50 років – 17 осіб (28,3%). Загальна тривалість алкогольної інтоксикації до 7 років відмічена у 11 (18,3 %) пацієнтів, 8 – 10 років – у 20 (33,3 %), більше 10 років – у 29 (48,3%). Після початку систематичного вживання алкоголю толерантність зросла через півроку – у 4 (6,7%) хворих, через рік – півтора – у 7 (11,7%), через 2 – 3 роки – у 15 (25%), через 4 – 5 років – у 23(38,3%), через 6 – 7 років – у 6 (10,0%), через 8 – 10 – у 5 (8,3%). Доза, що викликала спґяніння при фактичному вживанні, у 14 осіб (23,4%) була 200 мл, у 21 (35,0%) – 300 мл, у 25 (41,6%) – 400 мл та більше. Алкогольне спґяніння середнього ступеню важкості відмічалось у 49 (81,7%)осіб, важке (з оглушеністю або комою) – у 11 (18,3%) осіб. Змінені форми спґяніння спостерігались у 31 (51,7%), із них: по маніакальноподібному типу – у 2 (3,3%) хворих, по депресивному – у 9 (15,0%), експлозивно–дисфоричному – у 15 (25,0%), епілептоїдному – у 5 (8,3%).

Тривалість запійних станів становила від 2 до 4 днів - у 7 (11,7%) осіб, від 5 до 10 днів – у 16 (26,7%), до 2 тижнів – у 21 (35,0%), понад 2 тижня – у 16 (26,7%). Короткі інтервали між запійними станами (7-10 днів) відмічались у 32 хворих (53,3%), тривалі (1,5-2 місяці) – у 28 (46,7%).

Всі обстежені пацієнти другої групи висловлювали скарги на зниження пам’яті та уваги, погіршення виконання професійних навиків, втрату інтересу до раніш важливих особистісних цінностей, зміну настрою, порушення сну, підвищену втомлюваність, виснажливість.

При психологічному тестуванні у всіх пацієнтів другої групи було відмічено “нейропси-хологічний дефіцит” у вигляді зниження когнітивних функцій. Так, зниження фіксаційного компоненту пам¢яті відмічалось у 40 (66,7%) осіб, зниження репродукційного компоненту пам¢яті - у 46 (76,7%) осіб, звуження кола інтересів відбувалось у 55 (91,7%) осіб, зниження здатності до концентрації уваги – у 52 (86,7%) осіб, зниження здатності до узагальнення спостерігалось у 35 (58,3%) осіб, виснажливість психічної діяльності була наявна у 43 (71,7%) осіб.

В третю групу було включено 25 хворих, у яких згідно критеріям МКХ-10 діагностовано психічні та поведінкові розлади, спричинені вживанням алкоголю, амнестичний синдром (F 10.6), деменція (F 10.73) та інший стійкий когнітивний розлад (F 10.74).

Змінені картини сп¢яніння у 11 (44,0%) пацієнтів характеризувались в¢язким дисфоричним афектом з прискіпливістю, роздратованістю, незадоволенням, похмурою напруженістю, інколи злобністю. У 14 (56,0%) зміна картини сп¢яніння була обумовлена оглушеністю із пасивністю, в¢ялістю, сонливістю, байдужістю до оточуючого та втратою здатності до цілеспрямованої діяльності. Після прийому порівняно невеликих доз алкоголю виникали тотальні амнезії на весь період сп¢яніння.

Розподіл по віку серед пацієнтів третьої групи був наступний: від 51 до 55 років – 11 осіб (44,0%), від 56 до 60 років – 7 осіб (28,0%), старше 60 – 7 осіб (28,0%). Загальна тривалість алкогольної інтоксикації до 10 років була у 3 пацієнтів (12,0%), 11-15 років – у 16 (64,0%), 16-20 років – 4 (16,0%), 20-25 років - 2 (8,0%).

Зміни особистості у всіх пацієнтів даної групи проявлялися алкогольною деградацією. До її основних ознак належали нівелювання вищих емоцій, втрата сімейних та суспільних зв¢язків, втрата критики, загальне зниження ініціативи та працездатності, зниження інтелектуально-мнестичної сфери до рівня лакунарної деменції. В структурі алкогольної деградації на основі домінуючих психопатологічних розладів були виділені ейфоричний – у 8 (32,0%) хворих, амнестичний у 9 (36,0%) хворих та аспонтанний - у 8 (32,0%) хворих варіанти.

Результати обстеження контрольної групи показали фізіологічну перевагу інсулінової активності, відновлення піруватдегідрогеназної активності (ПДГ-реактивацію) капілярної крові та урівноваження процесів гліколізу та глюконеогенезу на 120-хвилині після вуглеводного сніданку.

При порівнянні показників функціонального стану піруватдегідрогеназної системи і циклу Корі у хворих з когнітивними порушеннями при психічних та поведінкових розладах внаслідок вживання алкоголю з даними контрольної групи було встановлено вірогідні відмінності (табл. 1).

Таблиця 1

Показникипіруватдегідрогеназної системи та циклу Коріу хворих з когнітивними порушеннями при психічних та поведінкових розладах внаслідок вживання алкоголю та в контрольній групі

Примітка . р – достовірність по відношенню до контрольної групи, * – достовірність між першою та другою групами, ** – між першою та третьою групами, *** – між другою та третьою групами

Результати проведеного дослідження свідчать, що у пацієнтів першої групи порівняно з контрольною групою зростає недостатність функціонування піруватдегідрогеназної системи та дисрегуляція гліколізу та глюконеогенезу. При цьому в 5 разів збільшується компенсована гіпотолерантність (33.3%) по відношенню до контрольної групи (6,7%), р<0,05, в 3 рази збільшується піруватдегідрогеназна нормотолерантність, асоційована із В1-вітамінною недостатністю (6,7% та 23,3% відповідно, р<0,05).

При вивченні співвідношень між ознаками когнітивних порушень та станами гормональної регуляції вуглеводного обміну у пацієнтів першої групи було встановлено, що зниження фіксаційної пам¢яті спостерігалось у 1 пацієнта з піруватдегідрогеназною нормотолерантністю, урівноваженою із циклом Корі, у 5 пацієнтів з піруватдегідрогеназною нормотолерантністю, асоційованою із В1-вітамінною недостатністю, у 2 - зі станом піруватдегідрогеназної гіпертолерантності, асоційованій із гіперінсулінізмом та у 5 – зі станом компенсованої піруватдегідрогеназної гіпотолерантності (43,3% осіб). Зниження репродуктивного компоненту пам¢яті спостерігалось у 3 пацієнтів з піруватдегідрогеназною нормотолерантністю, урівноваженою із циклом Корі, у 8 пацієнтів з піруватдегідрогеназною нормотолерантністю, асоційованою із В1-вітамінною недостатністю, у 2 - зі станом піруватдегідрогеназної гіпертолерантності, асоційованій із гіперінсулінізмом та у 5 – зі станом компенсованої піруватдегідрогеназної гіпотолерантності (60,0% осіб). Звуження кола інтересів відмічалось у 1 пацієнта з піруватдегідрогеназною нормотолерантністю, урівноваженою із циклом Корі, у 6 пацієнтів з піруватдегідрогеназною нормотолерантністю, асоційованою із В1-вітамінною недостатністю, у 1 - зі станом піруватдегідрогеназної гіпертолерантності, асоційованою із гіперінсулінізмом та у 3 – зі станом компенсованої піруватдегідрогеназної гіпотолерантності (36,7% осіб). Зниження здатності до концентрації уваги виявлено у 2 пацієнтів з піруватдегідро-геназною нормотолерантністю, урівноваженою із циклом Корі, у 11 пацієнтів з піруватдегідрогеназною нормотолерантністю, асоційованою із В1-вітамінною недостатністю, у 3 - зі станом піруватдегідрогеназної гіпертолерантності, асоційованою із гіперінсулінізмом та у 4 – зі станом компенсованої піруватдегідрогеназної гіпотолерантності (66,7% осіб). Зниження затності до узагальнення було у 1 пацієнта з піруватдегідрогеназною нормотолерантністю, урівноваженою із циклом Корі, у 5 пацієнтів з піруватдегідрогеназною нормотолерантністю, асоційованою із В1-вітамінною недостатністю, у 3 - зі станом піруватдегідрогеназної гіпертолерантності, асоційованою із гіперінсулінізмом та у 2 – зі станом компенсованої піруватдегідрогеназної гіпотолерантності (36,7% осіб). Виснажливість психічної діяльності була наявна у 2 пацієнтів з піруватдегідрогеназною нормотолерантністю, урівноваженою із циклом Корі, у 10 пацієнтів з піруватдегідрогеназною нормотолерантністю, асоційованою із В1-вітамінною недостатністю, у 2 - зі станом піруватдегідрогеназної гіпертолерантності, асоційованою із гіперінсулінізмом та у 5 – зі станом компенсованої піруватдегідрогеназної гіпотолерантності (63,3% осіб).

Також виявлено, що менший стаж алкоголізації та повільне зростання толерантності в цій групі корелював зі станом піруватдегідрогеназної гіпертолерантності, асоційованою із гіперінсулінізмом, який було діагностовано у 5 (16,7%) пацієнтів.

Проведення дослідження функціонального стану піруватдегідрогеназної системи у пацієнтів другої групи, з більш глибокими порушеннями в когнітивній сфері, шляхом виконання піруватемічного, піруватдегідрогеназного та піруватемічного тестів показало вірогідні відмінності показників вуглеводного обміну від даних контрольної групи. У 5 (8,3%) хворих діагностовано стан компенсованої піруватдегідрогеназної гіпотолерантності, у 18 (30,0%) хворих – піруватде-гідрогеназну гіпотолерантність із В1-вітамінною недостатністю, у 14 (23,4%) хворих – компен-сований піровиноградний діабет, у 23 (38,3%) хворих – піровиноградний діабет із В1-вітамінною недостатністю.

При аналізі зв’язків між ознаками когнітивних порушень та станами гормональної регуляції вуглеводного обміну у пацієнтів другої групи було встановлено, що зниження фіксаційної пам¢яті спостерігалось у 1 пацієнта зі станом компенсованої піруватдегідрогеназної гіпотолерантності, у 10 пацієнтів з піруватдегідрогеназною гіпотолерантністю із В1-вітамінною недостатністю, у 11 пацієнтів був компенсований піровиноградний діабет, а у 18 - піровиноградний діабет із В1-вітамінною недостатністю (66,7% осіб). Зниження репродуктивної пам¢яті виявлено у 3 пацієнтів зі станом компенсованої піруватдегідрогеназної гіпотолерантності, у 12 пацієнтів з піруватдегідрогеназною гіпотолерантністю із В1-вітамінною недостатністю, у 12 пацієнтів був компенсований піровиноградний діабет, а у 19 - піровиноградний діабет із В1-вітамінною недостатністю (76,7% осіб). Звуження кола інтересів спостерігалось у 2 пацієнтів зі станом компенсованої піруватдегідрогеназної гіпотолерантності, у 16 пацієнтів з піруват-дегідрогеназною гіпотолерантністю із В1-вітамінною недостатністю, у 14 пацієнтів був компенсований піровиноградний діабет, а у 23 - піровиноградний діабет із В1-вітамінною недостатністю (90,2% осіб). Зниження здатності до концентрації уваги встановлено у 4 пацієнтів зі станом компенсованої піруватдегідрогеназної гіпотолерантності, у 15 пацієнтів з піруватдегідрогеназною гіпотолерантністю із В1-вітамінною недостатністю, у 12 пацієнтів був компенсований піровиноградний діабет, а у 21 - піровиноградний діабет із В1-вітамінною недостатністю (90,0% осіб). Зниження здатності до узагальнення було у 1 пацієнта зі станом компенсованої піруватдегідрогеназної гіпотолерантності, у 9 пацієнтів з піруватдегідрогеназною гіпотолерантністю із В1-вітамінною недостатністю, у 9 пацієнтів був компенсований піровиноградний діабет, а у 16 - піровиноградний діабет із В1-вітамінною недостатністю (58,3% осіб). Виснажливість психічної діяльності відмічено у 2 пацієнтів зі станом компенсованої піруватдегідрогеназної гіпотолерантності, у 7 пацієнтів з піруватдегідрогеназною гіпотолерантністю із В1-вітамінною недостатністю, у 11 пацієнтів був компенсований піровиноградний діабет, а у 23 - піровиноградний діабет із В1-вітамінною недостатністю (71,7% осіб).

Таким чином, з наростанням та поглибленням когнітивного дефіциту зростає недостатність функціонування піруватдегідрогеназної системи із дисрегуляцією гліколізу та глюконеогенезу.

Серед пацієнтів третьої групи з вираженим когнітивним дефіцитом у 2 (8,0%) осіб діагностовано піруватдегідрогеназну гіпотолерантність із В1-вітамінною недостатністю, у 4 (16,0%) осіб – компенсований піровиноградний діабет, у 11 (44,0%) осіб – піровиноградний діабет із В1-вітамінною недостатністю, у 8 (32,0%) – загальну гіпотолерантність. Проаналізовано співвідношення між діагностованими станами гормональної регуляції вуглеводного обміну і варіантами алкогольної деградації.

Серед пацієнтів з ейфоричним варіантом алкогольної деградації у 6 (24%) був діагностований піровиноградний діабет із В1-вітамінною недостатністю, а у 2 (8%) – стан загальної гіпотолерантності. При амнестичному типі деградації розподіл станів гормональної регуляції був наступний: ПДГ-гіпотолерантність із В1-вітамінною недостатністю відмічалась у 2 (8%) пацієнтів, піровиноградний діабет компенсований - у 3 (12%) осіб, піровиноградний діабет із В1-вітамінною недостатністю - у 3 (12%) осіб, а стан загальної гіпотолерантності – у 1 (4%) особи. У 1 (4%) пацієнта з аспонтанним типом алкогольної деградації був піровиноградний діабет компенсований, у 2 (8%) - піровиноградний діабет із В1-вітамінною недостатністю, а у 5 (20%) - стан загальної гіпотолерантності. Отже, при поглибленні когнітивних порушень, стан піруватдегідрогеназної системи характеризується вираженою недостатністю зі зміщенням показ-ників в бік піровиноградного діабету із В1-вітамінною недостатністю та стану загальної гіпото-лерантності.

З метою вивчення особливостей динаміки показників вуглеводного обміну до впливу тимостабілізаторів, препаратів нейрометаболічної дії та гепатопротекторів кожна з досліджуваних груп хворих з когнітивними порушеннями при психічних та поведінкових розладах внаслідок вживанням алкоголю була розділена на 3 підгрупи, та отримувала один з наступних препаратів: карбамазепін, інстенон, гепа-мерц (табл.2).

Таблиця 2

Розподіл досліджуваних хворих на підгрупи в залежності від лікування

Підгрупи були співмірними за основними клінічними характеристиками.

Карбамазепін застосовувався у вигляді таблеток по 0,2 г в середній добовій дозі 0,3 – 0,6 г . Прийом препарату здійснювався 3 рази на добу.

Інстенон призначався у вигляді драже-форте по 1 драже тричі на добу. Гепа-мерц хворі отримували у формі грануляту по 5 г грануляту (1 пакетик), розчинений в 200 мл рідини 3 рази на добу. Тривалість лікування становила один місяць.

Отримані результати свідчать про виражений вплив препаратів гепа-мерц та інстенон на піруватдегідрогеназну систему при недостатності її функціонування, яка проявляється зниженням активності піруватдегідрогенази капілярної крові, підвищенням рівня пірувату крові на 120-й хвилині глюкозотолерантного тесту. Нормалізація показників вуглеводного обміну при терапії гепа-мерцем виявлена у хворих зі станом компенсованого піровиноградного діабету, піровиноградного діабету з В1-вітамінною недостатністю та станом компенсованої піруватде-гідрогеназної гіпотолерантності.

Виявлено, що інстенон в більшій мірі впливає на стан гіпертолерантності, асоційованої із гіперінсулінізмом, зменшуючи при цьому показники піруватдегідрогеназної активності крові (на 18,5%) та підвищуючи рівень пірувату на 120-й хвилині глюкозотолерантного тесту (на 23,5%). Також відмічено вірогідний вплив препарату на збільшення піруватдегідрогеназної активності крові при піровиноградному діабеті з В1-вітамінною недостатністю та зменшення рівня пірувату при цьому.

Менш чутливими до дії препаратів гепа-мерц та інстенон виявилися показники пірувату та піруватдегідрогеназної активності при стані загальної гіпотолерантності, що може свідчити про необхідність більш тривалого підтримуючого лікування цієї групи хворих. Аналіз результатів дослідження не виявив статистично достовірного впливу карбамазепіну на показники вуглеводного обміну у хворих з психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання алкоголю.

Для оцінки терапевтичних ефектів при лікуванні тимостабілізаторами, препарами нейрометаболічної дії та гепатопротекторами використовувалися шкала загального клінічного враження, психофармакотерапевтичний метод.

Згідно із даними патопсихологічного дослідження по тесту “запам¢ятовування 10 слів” були отримані наступні результати. У пацієнтів, які приймали карбамазепін, показники запам¢ятовування та відтворення покращились в середньому на 10,6%. В групі хворих, які отримували інстенон, відмічалося покращення цих показників на 19,9%, а у хворих, яким призначався гепа-мерц, - на 20,7%.

Результати методики “таблиці Шульте” свідчать про позитивний вплив препаратів інстенон та гепа-мерц на процеси уваги. Покращення показників концентрації, стійкості уваги та процесів виснажливості у цих пацієнтів спостерігалося на 15,43% та 14,60% відповідно. При лікуванні карбамазепіном ці показники збільшилися в середньому на 11,23%.

Результати методики Е.Крепеліна у пацієнтів, що приймали карбамазепін, показали збільшення показників розумової працездатності на 15,45%. При цьому збільшився період активної праці, зменшились показники виснажливості процесу уваги на 12, 67%. При лікуванні інстеноном та гепа-мерцем розумова працездатність збільшилася на 17,16% та 19,02% відповідно. При цьому в процесі дослідження зберігалась стабільність функції уваги без різких періодів виснажливості.

Статистично вірогідне покращення сумарних показників, які оцінюють вираженість когнітивних порушень у хворих з алкогольною залежністю, відмічалось на 30-й добі терапії. Так, до лікування вираженість розладів мнестичної сфери становила 2,4±0,14 балів, розладів уваги – 2,2±0,24балів, виснажливість психічних процесів становила 1,7±0,32балів, зниження працездатності – 2,0±0,26 балів. Після лікування інстеноном та гепа-мерцем вираженість розладів мнестичної сфери становила 1,7±0,11 балів (р<0,05) та 1,5±0,09 балів (р<0,05) порівняно з оцінкою до початку терапії, вираженість розладів уваги – 1,4±0,21 балів (р<0,05) та 1,3±0,17 балів (р<0,05), зниження працездатності – 1,1±0,18 балів (р<0,05) та 1,2±0,31балів (р<0,05), виснажливість психічних процесів - 1,0±0,19 балів (р<0,05) та 0,8±0,28 балів (р<0,05) відповідно.

В цілому слід відмітити позитивний вплив препаратів інстенон та гепа-мерц на когнітивну сферу, що дозволяє стимулювати пацієнта до соціальної діяльності.

Таким чином, результати дослідження вказують напрямок лікування хворих з психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання алкоголю з урахуванням динаміки показників функціонального стану піруватдегідрогеназної системи та циклу Корі, які можуть бути використані в якості маркерів контролю ефективності патогенетичної корекції когнітивних порушень. Застосування тимостабілізаторів, препаратів нейрометаболічної дії та гепато-протекторів дає вагомі результати в процесі відновлення вищих психічних функцій та, сприяючи зменшенню когнітивного дефекту, може бути додатковим резервом терапії у даного контингенту хворих.

ВИСНОВКИ

1. У дисертаційній роботі наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення


8-09-2015, 22:01